Вплив європейського законодавства на розвиток законодавчого регулювання сфери інтелектуальної власності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив європейського законодавства на розвиток законодавчого регулювання сфери інтелектуальної власності в Україні

Олена Кадєтова, здобувач НДІ інтелектуальної власності НАПрН України

У статті досліджується вплив європейського законодавства на розвиток законодавчого регулювання сфери інтелектуальної власності в Україні. Зокрема, процес імплементації положень європейського законодавства. Досліджуються шляхи розв'язання завдань, спрямованих на таку імплементацію, які значною мірою ґрунтуються на прийнятій Європейською Комісією Стратегії щодо прав інтелектуальної власності Ключові слова: ЄС, імплементація, законодавство ЄС, захист прав, Суд ЄС

В статье исследуется влияние европейского законодательства на развитие законодательного регулирования сферы интеллектуальной собственности в Украине. В частности, процесс имплементации положений европейского законодательства. Исследуются пути решения задач, направленных на такую имплементацию, в значительной степени основываются на принятой Европейской Комиссией Стратегию по правам интеллектуальной собственности.

Ключевые слова: ЕС, имплементация, законодательство ЕС, защита прав, Суд ЕС

The paper examines the impact of European legislation on the development of legislative regulation of the sphere of intellectual property in Ukraine. In particular, the implementation process of the provisions of European legislation. An integral part of the national intellectual property system is the availability and quality and effective national framework legislation in this area closer to European standards in accordance with the signed and ratified by Ukraine Association Agreement with the EU. Investigate ways of solving tasks aimed at implementation of such a large extent based on the European Commission adopted the Strategy on Intellectual Property Rights.

Subject to reforms entire array of national legislation on copyright and related rights to industrial property rights, including means of individualization, geographical indications, protection of plant varieties and more. This approach does not just ensure compliance of national legislation with European legal standards of intellectual property, but also significantly improve the quality of regulation and enforcement in this area in Ukraine, provide the appropriate level of protection and enforcement of intellectual property rights, given the legal mechanisms used today jurisdictions and leading European countries generally correspond to the international standards in the field of intellectual property.

In addition, the modifications should be made to the book and IV of the Civil Code of Ukraine in order to remove existing to this day conflict between the Code and special laws on intellectual property and to ensure common approaches.

Key words: EU, implementation of EU legislation to protect the rights, the EU Court of Justice

України до СОТ і постійна інтеграція у світові економічні процеси вимагає якісного наукового супроводу, що відповідає європейським стандартам, та обґрунтування необхідних змін до законодавства України, з позицій створення сприятливого інвестиційного клімату, зокрема й у сфері комунікаційних технологій, належного правового регулювання транснаціонального мережевого обміну інформацією тощо. Істотне місце у цьому напрямі відводиться захисту прав інтелектуальної власності.

Українська нація має розбудовуватися на засадах розуміння нашим суспільством себе як інтелектуальної, тобто нації, наділеної інтелектуальним потенціалом, нації, спроможної виконувати завдання світового рівня. Суспільство, орієнтоване на інтелектуальну власність, забезпечує себе наявністю певних взаємопов'язаних між собою структурних елементів [1, 5], таких як політичні свободи, законодавча структура, функціональна організаційно-інституційна система, культура та повага прав до інтелектуальної власності. Адже розуміння парламентом і урядом цінності інтелектуальної власності та національної системи інтелектуальної власності як частини міжнародної системи в її глобальному вимірі створює підвалини (поряд із іншими чинниками) для формування політичних свобод.

Варто зазначити, що цим питанням в Україні цікавляться не так багато авторів. У більшості досліджень здійснюють хіба що порівняльні дослідження деяких об'єктів права інтелектуальної власності в контексті їх правового регулювання національним і європейським законодавством. Найбільш ґрунтовними працями безпосередньо в царині європейського законодавства у сфері інтелектуальної власності є дослідження Ю. Капіци, С. Ступака, а також монографічні дослідження НДІ інтелектуальної власності НАПрН України (серед авторів: О. Тверезенко, Л. Работягова, Г. Андрощук, В. Дроб'язко, Н. Мироненко, О.Орлюк, А. Штефан, О. Штефан та ін.). Водночас ратифікація Угоди про Асоціацію України з ЄС (навіть зважаючи на процес погодження додаткових умов, викладених Нідерландами), вимагає глибоких теоретичних досліджень у цьому напрямі. Саме ці міркування й зумовили обрання предметом статті дослідження загальних підходів щодо європейського регулювання сфери інтелектуальної власності та визначення їх впливу на національне законодавства України у процесі імплементації положень європейського законодавства.

Невід'ємною складовою національної системи інтелектуальної власності є й наявність якісної та ефективної національної бази законодавства у цій сфері, наближеної до європейських стандартів відповідно до підписаної та ратифікованої Угоди про Асоціацію України з ЄС.

Розв'язання завдань, спрямованих на таку імплементацію, значною мірою має спиратися на прийняту Європейською Комісією Стратегію щодо прав інтелектуальної власності («Єдиний Ринок для прав інтелектуальної власності. Підтримка творчості та інновацій в цілях забезпечення економічного розвитку, високоякісних робочих місць, а також першокласної продукції та послуг в Європі»), схвалену в травні 2011 р. [2]. Стратегія містить програму модернізації основних положень європейського права інтелектуальної власності на найближчі роки. Визнаючи значний внесок творчих галузей в загальний економічний розвиток країн ЄС, Комісія наголошує переважне значення для цих галузей двох факторів -- адекватне правове регулювання та створення єдиного ринку. Потрібно зауважити, що наголошується при цьому не лише на максимальному та ефективному захист інтересів правовласників. В основу єдиної європейської політики мають бути покладені потреби всього суспільства мати широкий, розумний за вартістю і зручний доступ до результатів інтелектуальної діяльності, як у культурних та освітніх цілях, так в для їх за діяння у комерційній діяльності. Значною мірою це знайшло свого відображення в стратегічних європейських документах, зокрема у погодженій у березні 2010 року стратегії економічного розвитку -- «Європа 2020: стратегія розумного, стійкого та всебічного зростання» [3]. В ній серед трьох факторів зростання економіки було визнано розумне зростання, тобто розвиток економіки, заснований на знаннях та інноваціях.

Зазначені підходи мають обов'язково знайти своє відбиття в Україні, бо вплив цих актів виходить за межі держав-членів ЄС. Провідну роль у цьому напрямі необхідно відвести науці, яка є рушійним джерелом ідей, основою інновацій. Адже лише інноваційна економіка надасть змогу Україні стати економічно сильною державою, із якісно забезпеченими національною безпекою та обороною. І кардинальна реформа сфери інтелектуальної власності за всіма її складовими, що розпочалася у 2016 р., має дати чіткі відповіді та запропонувати механізми реалізації цих завдань.

Наприклад, Стратегія щодо прав інтелектуальної власності має особливе значення для розвитку авторського права в інформаційну епоху. Адже останніми роками все більш виразно й наполегливо почали звучати заклики щодо запровадження збалансованих підходів до авторсько-правового регулювання, сприйняття авторського права з двох основних позицій: їхнього впливу на реалізацію основних прав і свобод людини, та здійснення впливу на економіку, особливо її електронний сегмент. Тож, державна політика має сприяти ефективному використанню інформаційних і комунікаційних технологій, із дотримання балансу між правами інтелектуальної власності та вільним доступом до інформаційних ресурсів, сприяти глобалізаційним процесам інтеграції автора, творця незалежно від його національності та місця перебування до людських здобутків.

Нові способи створення, розповсюдження контенту та генерації прибутку в онлайновій сфері стимулюють творчу активність усе більшої кількості людей, що навіть не причетні до креативної індустрії, і збільшують внесок цієї сфери у загальний рівень ВВП. ЄС у рамках згаданої вище Стратегії у жовтні 2012 р. затвердив нову Директиву ЄС 2012/28/EU [4], покликану повернути в цивільний обіг безліч, так званих сирітських творів, автори яких із будь-яких причин невідомі або не можуть бути знайдені. Також був розроблений проект директиви про мульти-територіальне ліцензування, що дозволяє право-власникам переступити національні кордони, надаючи контент всім користувачам у ЄС. Варто підкреслити, що кількість проблем і питань не зменшується, але їх намагаються послідовно розв'язувати на рівні європейських політик та законодавства.

Саме тому доцільно погодитися з авторами науково-практичного видання «Законодавство Європейського Союзу та держав-членів Європейського Союзу у сфері інтелектуальної власності», які, даючи джерельну базу європейського законодавства зазначають, що «попри різні підходи до регулювання прав інтелектуальної власності в європейських країнах, пов'язані й історично обумовлені національними традиціями, правовими школами тощо, у будь-якому разі правове регулювання сфери інтелектуальної власності покликане забезпечити успішний економічний і культурний розвиток цих країн» [5, 4]. Наявні законодавчі акти дозволяють виокремити як національні підходи держав-членів ЄС, так і наднаціональну рамкову законодавчу структуру, утворену численними регламентами, директивами та іншими актами, присвяченими певним об'єктам інтелектуальної власності, прийнятих уповноваженими органами ЄС.

Важлива роль у цьому має відводитися й вихованню культури інтелектуальної власності -- громадянське суспільство має усвідомлювати позитивний вплив прав інтелектуальної власності на економічний, культурний і соціальний розвиток, прогрес внутрішньої та зарубіжної торгівлі, іноземні інвестиції та передачу технологій. Адже культура інтелектуальної власності є одним із визначальних факторів, який сприяє підвищенню якості та рівня життя, зокрема й через інтенсивне використання інтелектуальної власності як інструменту економічного зростання.

Оскільки питання інтелектуальної власності невід'ємно пов'язані з вільним рухом товарів і політикою щодо конкуренції, це зумовило необхідність гармонізації законодавства в цій сфері. Саме на таких обставинах наголошують європейські автори, наприклад В. Кейрнз (W. Cairns) [6, 318].

Сьогодні на порядку денному у сфері правового регулювання інтелектуальної власності в ЄС стоїть питання гармонізації та уніфікації норм законодавства держав-членів з питань і об'єктів промислової власності й авторського права і суміжних прав. Тим паче, що аме на прикладі права інтелектуальної власності особливо чітко можна побачити різницю між двома правовими механізмами зняття відмінностей у законодавстві. Оскільки «гармонізація національних норм права шляхом видання директив лише нівелює найбільш істотні різночитання у правових системах держав-членів. Водночас видання актів уніфікації -- регламентів вносить зміни в ядро правового статусу різних видів результатів інтелектуальної діяльності, позаяк на зміну окремій державі як територіальній сфері дії виключних прав приходить сукупність територій усіх держав-членів, тобто ЄС загалом» [7, 700; 749]. При тому, що до середини 2000-х рр. в європейське законодавство у сфері інтелектуальної власності більше схилялося до гармонізації обсягу прав на інтелектуальну власність, ніж до гармонізації певного рівня захисту, що має надаватися.

Окремий напрям удосконалення європейського законодавства у сфері інтелектуальної власності -- захист прав. При цьому мова йде як про розвиток інституту захисту прав інтелектуальної власності, так і про застосування норм європейського законодавства в судовій практиці. Оскільки норми права ЄС є нормами прямої дії, вони мають застосовуватися на території всіх країн-членів цього міжнародного об'єднання.

Варто приєднатися до думки І. Грицяка, який підкреслює, що «принцип верховенства права передбачає, що в разі колізії між правовою нормою ЄС і національною правовою нормою переважає перша. Та ця перевага права ЄС може бути забезпечена лише за втручання національних органів влади. Суд ЄС може підтвердити верховенство права ЄС і, зокрема, констатувати незаконність національного акта з позиції права ЄС, але він не має права скасувати незаконну національну правову норму. Право на усунення з внутрішнього правового поля несумісних із зобов'язаннями держави-члена положень належить національній владі, зокрема національним судовим органам» [8, 134]. При цьому необхідно розуміти, що за твердженням Суду ЄС, право ЄС не обмежує повноважень компетентних національних судових органів у використанні відповідних процедур внутрішнього правопорядку, здатних захистити надані правом ЄС індивідуальні права.

Щодо відповідальності за порушення права ЄС, то є різні підстави такої відповідальності, пов'язані з предметним і суб'єктним складом такого спору. Зокрема, до порушень права ЄС належить порушення положень договорів між Співтовариством і третьої країною. Таке порушення буде вважатися порушенням установчого договору, згідно з яким ЄС були передані повноваження з укладення договору [9, 166]. Зважаючи на положення ст. 228(2) Договору про заснування ЄС, такий підхід є логічним, оскільки міжнародні договори, укладені на умовах, визначених у ст. 228(1), обов'язкові для держав-членів. Відповідно, «змішані» міжнародні договори (одна сторона в яких представлена спільно Співтовариством і державами-членами, а друга -- третіми державами) укладаються тоді, коли вважається, що врегульовані ними питання частково належать до компетенції держав-членів. Ця норма має особливе значення для України. Адже відповідно до ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС та їх державами-членами від 14.06.1994 р. (що втратила чинність після прийняття Угоди про асоціацію України та ЄС) Україна взяла на себе зобов'язання вживати заходів для поступового приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС у пріоритетних сферах. До таких сфер належала й інтелектуальна власність. Виконання зазначених завдань здійснювався в рамках Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженої Законом України від 18.03.2004 р. № 1629-IV. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення зміни до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 14.01.2009 р. № 852-VI, яким було передбачено пролонгацію першого етапу Програми до завершення дії Угоди про партнерство та співробітництво, тобто до початку дії Угоди про асоціацію між Україною та ЄС [9].

Проект Угоди про асоціацію, переговори щодо якої були завершені 19.12.2011 р. під час саміту Україна - ЄС та яка була парафійована в березні 2012 р., передбачала значно ширші та більш конкретні зобов'язання для України щодо наближення національного законодавства до законодавства ЄС. Можна зазначити, що значною мірою положення національного законодавства у сфері інтелектуальної власності відповідають acquis communautaire. Проте низка положень законодавчих актів потребує вдосконалення й більш чіткого визначення відповідно до вимог законодавства ЄС, а також Угоди ТРІПС [10]. Останнє можна простежити на розроблених під егідою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України проектах законів щодо деяких об'єктів права інтелектуальної власності, що нині очікують схвалення уряду України та подання до парламенту.

Аналіз положень глави 9 «Інтелектуальна власність» Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС [11], та порівняння їх з положеннями інших глав та розділів цієї Угоди та додатків до неї дає підстави говорити про прогресивний характер європейських норм у сфері інтелектуальної власності. їх впровадження не лише технічно дасть можливість Україні виконати взяті на себе зобов'язання, але й має сприяти економічному розвиткові України.

Якщо зупинитися на деяких питаннях регулювання низки об'єктів права інтелектуальної власності, що мають знайти закріплення у національному законодавстві, то варто звернути увагу на таке. У ЄС правова охорона комп'ютерних програм здійснюється відповідно до Директиви 91/250/ЄЕС від 14.05.1991 р. [12]. Для цього об'єкту характерний високий ступінь відповідності національного законодавства положенням європейської директиви. Відповідно, це має знайти свого відображення в національному законодавстві України. Тим паче, що допоки цей об'єкт визначається лише на рівні Закону України «Про авторське право і суміжні права». Тобто щодо цього об'єкта має бути вирішено низку питань, зокрема, йдеться про визначення виключних прав суб'єкта права на комп'ютерні програми й уточнення положень стосовно вільного використання комп'ютерних програм. Потрібно відзначити, що певні напрацювання з цього приводу є в законопроектах щодо внесення змін до згаданого вище закону, поданих народними депутатами.

Серед завдань, які потребують розв'язання, і питання гармонізації строків охорони авторського права і суміжних прав. Ці питання мають розв'язуватися із врахуванням положень Директиви № 93/98/ЄЕС від 29.10.1993 р. та Директиви 2011/77/EU від 27.09.2011 р., якою було внесено зміни до Директиви 2006/116/EC «Про строки охорони авторських та суміжних прав» від 12.12.2006 р. Серед положень національного законодавства, що потребують уточнення, є питання строків гармонізації охорони фотографічних творів; строків охорони наукових праць і критичних публікацій, які стали надбанням суспільства; строків охорони творів та об'єктів суміжних прав, країною походження яких є третя країна, а творець не є громадянином України; строків охорони виконань та строків охорони фонограм. Підходи, закладені європейськими директивами у цій сфері, має сенс враховувати й при укладанні договорів щодо європейських музичних творів у мережі Інтернет, та, відповідно, у процесі захисту порушуваних прав, і в судовому порядку також.

Увага має приділятися питанням телевізійного сповіщення, супутникового мовлення, кабельної ретрансляції, баз даних тощо. Якщо аналізувати положення Угоди про Асоціацію України та ЄС, то сфера авторського права і суміжних прав може виявитися такою, що зазнає змін найбільше.

Водночас певні зміни торкнуться й об'єктів права промислової власності. Зокрема, нині в Україні точиться дискусія щодо визначення ознак корисної моделі. Значні зусилля спрямовані й на удосконалення правової охорони промислових зразків. Це робиться з метою усунення такого поширеного в країні явища, як патентний тролінг.

Зокрема, правова охорона промислових зразків здійснюється на підставі Директиви № 98/71/ЄС від 13.10.1998 р. [13]. У цьому аспекті національне законодавство має відмовитися від критерію естетичної чи ергономічної цінності під час оцінки патентоспроможності промислового зразка, натомість введення замість цього умови патентоспроможності щодо індивідуального характеру промислового зразка. Дуже спірною є можливість надання охорони промисловим зразкам, які виконують винятково технічну функцію, а також промисловим зразкам з'єднувальних компонентів. Натомість, мова йде про збільшення строків охорони промислових зразків.

Чи не найбільше уваги приділяється питанням правової охорони географічних зазначень. На відміну від інших об'єктів права інтелектуальної власності, цей об'єкт регулюється в Європі переважно на рівні регламентів (зокрема, Регламенту № 2081/92 від 14.07.1992 р. [14]), що істотно змінює підходи щодо імплементації їхніх положень до національних законодавств держав-членів ЄС. Значною мірою це має вплинути й на процес імплементації положень європейського законодавства до законодавства України.

Аналіз європейського законодавства дає підстави говорити про необхідність внесення суттєвих змін до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» з метою запровадження дієвих механізмів розгляду заявок і видачі охоронних документів та використання досвіду Європейської комісії із захисту географічних зазначень та найменувань походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів. Це стосується як уточнення термінології, так і питань визначення суб'єктного складу осіб, які наділяються правом подати заявку про реєстрацію географічного зазначення; визначення випадків, коли сировина постачається з території ширшої, ніж місце походження товару; визначення порядку провадження із заявками; використання незареєстрованої назви; співвідношення торговельних марок та географічних зазначень.

Підсумовуючи, зазначимо, що Україна, підписавши Угоду про Асоціацію із ЄС, взяла на себе зобов'язання імплементувати європейські стандарти та принципи. Питанням інтелектуальної власності в Угоді присвячено понад 50 сторінок. Реформуванню підлягає увесь масив національного законодавства, від авторських та суміжних прав до права промислової власності, зокрема й засобів індивідуалізації, географічних зазначень, охорони сортів рослин тощо.

З ратифікацією Угоди всіма державами-членами ЄС у запропонованій редакції, на Україну як сторону цієї Угоди, буде покладено зобов'язання щодо виконання її вимог. Відповідно, такі норми мають бути імплементовані в національне законодавство України. Такий підхід не просто забезпечить відповідність національного законодавства європейським правовим стандартам у сфері інтелектуальної власності, але й суттєво підвищить якість правового регулювання та правозастосування у цій сфері в Україні, забезпечить належний рівень правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності, беручи до уваги правові механізми, що їх застосовують нині юрисдикції провідних європейських країн, що загалом відповідають міжнародним стандартам у сфері інтелектуальної власності. Крім цього, відповідні зміни мають бути внесені й до книги IV ЦК України, аби прибрати наявні донині колізії між Цивільним кодексом України та спеціальним законодавством у сфері інтелектуальної власності й забезпечити єдині підходи.

європейський інтелектуальний власність законодавство

Список використаних джерел

1. Orliuk O. The role of legal science in the process of reforming intellectual property sphere in Ukraine: achievements, objectives, mission // Theory and Practice of Intellectual Property, 2016, № 3, p. 5-13.

2. Законодавство Європейського Союзу та держав-членів Європейського Союзу у сфері інтелектуальної власності : Науково-практичне видання / О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, А. М. Горнісевич, Т. Ю. Федорова ; за заг. ред. О. П. Орлюк. К.: НДІІВ НАПрНУ, Лазурит-Поліграф, 2010. 262 с.

3. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу / пер. з англ.: Walter Cairns, Introduction to European Union Law, London: BBfM, 1997. К.: Знання, 2002. -- 428 с.

4. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу /1. А. Грицяк; видання друге, доповнене. К.: «К.І.С.», 2006. 300 с.

5. Право Європейського Союзу : підручник / В. Ф. Опришко, А. В. Омельченко, А. С. Фастовець. К.: КНЕУ, 2002. 460 с.

Размещено на Allbest.ur