Види цивільно-правової відповідальності у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види цивільно-правової відповідальності у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій

цивільний правовий безпліддя

Питання цивільно-правової відповідальності у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій є актуальними для сьогодення. Загалом 10-15% українських сімей страждають від безпліддя, в Україні у2016р. було зареєстровано 38 998 випадків жіночого безпліддя (77,67% серед усіх випадків жіночого і чоловічого безпліддя) та 11 210 випадків чоловічого безпліддя (22,32% відповідно) [1]. Сучасний розвиток медичної науки дає можливість жінці та чоловікові, які через певні умови позбавлені можливості мати дітей, реалізувати своє природне право на материнство та батьківство шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій. Активне застосування допоміжних репродуктивних технологій у XXI сторіччі у медичній практиці ставить багато проблемних питань і перед правничою наукою, пов'язаних як із визначенням прав та обов'язків учасників відносин із застосування допоміжних репродуктивних технологій, так і зі встановленням форм відповідальності за порушення у цій сфері. Важливе значення для учасників відносин у сфері допоміжних репродуктивних технологій має питання врегулювання цивільно-правової відповідальності за порушення у цій сфері, що сприятиме якраз попередженню правопорушень у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Стан дослідження. Проблемні питання цивільно-правової відповідальності у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій досліджували такі правники, як Т. Борисова [2], А.С. Коломієць [3], Ю.В. Коренга [4]. Проте їх наукові праці в більшості своїй стосувалися аналізу підстав та форм договірної цивільно-правової відповідальності у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій, питання ж можливості існування деліктної цивільно-правової відповідальності у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій залишилося за межами проведених досліджень.

Метою статті є визначення видів цивільно-правової відповідальності, які можуть існувати у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій, та розроблення пропозицій з удосконалення правового регулювання відносин щодо притягнення до цивільно-правової відповідальності у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Виклад основного матеріалу. Правове регулювання відносин у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій здійснюється наказом Міністерства охорони здоров'я України № 787 від 9 вересня 2013 р. «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» [5] (далі за текстом - Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні). Варто зазначити, що Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні не містить жодного положення про відповідальність у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Отже, до відносин у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій (далі - ДРТ) можна застосовувати загальні положення про юридичну відповідальність взагалі та про цивільно-правову відповідальність зокрема, визначені Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. [6].

М.М. Марченко зазначає, що за своїм змістом юридична відповідальність має прояв або у вигляді покладення на винувату особу штрафних, каральних санкцій за вчинене правопорушення, або у вигляді покладення на неї обов'язку відновлення там, де це можливо, незаконно порушених прав і суспільних відносин, що існували раніше [7, с. 712]. У юридичній літературі склався традиційний підхід до розгляду юридичної відповідальності як позитивної або негативної. Юридична відповідальність в її ретроспективному аспекті є обов'язком індивіда терпіти заходи державного примусу у вигляді покарання, позбавлень за вчинене правопорушення [8, с. 109]. М.І. Матузов відзначає, що підставою позитивної відповідальності слугує той факт, що людина є громадянином держави, перебуває з нею в особливих політико-правових відносинах, на неї розповсюджуються всі її закони, правопорядок, яких вона зобов'язана дотримуватися, а держава може вимагати цього. Позитивна відповідальність, на відміну від негативної, - не тимчасова й не примусова, а постійна (перманентна), добровільно й глибоко усвідомлена відповідальність особистості за свою поведінку тепер і в майбутньому, за належне виконання своїх юридичних обов'язків і цивільного обов'язку [9, с. 201, 208]. Цивільно-правова відповідальність у сфері застосування ДРТ є відповідальністю ретроспективною (негативною), вона настає за правопорушення у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Правову категорію «відповідальність у сфері приватного права» М.М. Сібільов відносить до правових засобів, що забезпечують захист прав у сфері приватного права, розуміючи під правовим засобом складне правове явище, яке базується на праві та втілює його регулятивну силу й одночасно є відповідним інструментом правового регулювання та певною дією суб'єкта, спрямовано на активне його використання з метою досягнення відповідної цілі (інтересу) [10, с. 404, 409]. В.Д. Примак стверджує, що цивільна відповідальність є правовим засобом, спрямованим на відновлення майнового становища кредитора (потерпілого) та компенсацію його немайнових втрат за рахунок боржника. Далі автор зауважує, що цивільна відповідальність є правовим результатом цивільного правопорушення, а тому одночасно з порушенням чужого суб'єктивного цивільного права (яке є юридично-фактичною підставою цивільно-правової відповідальності) у відповідальної особи за наявності передбачених у законі або договорі умов виникає обов'язок зазнати несприятливих для неї майнових наслідків з метою надання належного кредиторові відшкодування (компенсації) [11, с. 62-63].

На думку І.С. Канзафарової, цивільно-правова відповідальність є зумовленою особливостями предмета і методу цивільно-правового регулювання системою цивільно-правових засобів, за допомогою яких, з одного боку, забезпечується і гарантується захист цивільних прав та інтересів суб'єктів цивільного права, а з другого - здійснюється штрафний і виховний вплив на правопорушників [12, с. 4].

Дійсно, правова категорія «цивільно-правова відповідальність» є певним правовим засобом, що використовується для надання «правової оболонки» певним суспільним відносинам у разі порушення суб'єктивних цивільних прав осіб та невиконання суб'єктивних цивільних обов'язків.

Отже, цивільно-правова відповідальність у сфері застосування ДРТ є правовим засобом, що забезпечує відновлення порушених цивільних прав учасників відносин у сфері допоміжних репродуктивних технологій. Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні у п. 1.2. визначає допоміжні репродуктивні технології як методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюються в умовах in vitro; in vitro -техніка виконання експерименту чи інших маніпуляцій у спеціальному лабораторному посуді або у контрольованому середовищі поза живим організмом.

Однією з медичних методик лікування безпліддя є проведення ДРТ методом сурогатного материнства. Пункт 6.6. Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні визначає алгоритм здійснення ДРТ методом сурогатного материнства: вибір сурогатної матері; синхронізація менструальних циклів реципієнта та сурогатної матері, підготовка ембріонів/кріоембріонів; процедура перенесення ембріона в матку сурогатної матері; кріоконсервація невикористаних ембріонів; діагностика вагітності; спостереження за перебігом вагітності у сурогатної матері; визначення спільно з лікарем, який спостерігає за вагітною, методу розродження, місця розродження, методу вигодовування новонародженого; пологи можуть бути партнерськими між реципієнтами та сурогатною матір'ю.

У сфері застосування сурогатного материнства традиційним є трьохланковий склад суб'єктів цивільних правовідносин (замовник, сурогатна матір, медичний заклад). Пункт 6.11 Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні передбачає, що одним із документів, необхідних для проведення сурогатного материнства, з боку подружжя, в інтересах якого здійснюється сурогатне материнство, є нотаріально засвідчена копія письмового спільного договору між сурогатною матір'ю та жінкою (чоловіком) або подружжям. Отже, підстави та форми цивільно-правової відповідальності у сфері застосування ДРТ насамперед повинні бути визначені в договорі про сурогатне материнство. Відносини між замовником, сурогатною матір'ю та медичним закладом можуть оформлюватися і договором про надання репродуктивних послуг.

Варто зазначити, що легальне визначення договору про сурогатне материнство відсутнє. В юридичній літературі також не склалося єдиного підходу до визначення договору про сурогатне материнство Ю.В. Коренга надає таке визначення договору сурогатного материнства: домовленість, згідно з якою одна сторона (замовники/ замовник) зобов'язується передати ембріон людини, зачатий замовниками/замовником у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, для перенесення в організм іншої сторони (сурогатної матері), а сурогатна матір зобов'язується виносити та народити дитину з подальшою передачею її замовникам/замовнику за винагороду або без такої [13, с. 7]. Договір про сурогатне материнство розглядається також як угода між особою (особами), які бажають стати батьками, та жінкою, яка згодна на штучне запліднення, виношування та народження дитини (сурогатною матір'ю), з наступною передачею його іншій стороні за договором, за винагороду або без неї [14, с. 75].

Диспозитивна норма ст. 627 ЦК України встановлює свободу договору, передбачаючи, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору передбачає також можливість сторін вільно визначати форми цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків сторонами договору.

Договір про сурогатне материнство регулює два види відносин, які виникають між сурогатною матір'ю та замовником - подружжям або жінкою (чоловіком), що надають свій генетичний матеріал: особисті немайнові відносини, пов'язані з виношуванням, народженням та передачею дитини сурогатною матір'ю замовникам, та майнові відносини, пов'язані з оплатою винагороди сурогатній матері та компенсацією витрат на виношування та народження дитини. Договір про сурогатне материнство є різновидом договору про надання послуг, хоча сама «послуга» у цьому разі має специфіку. Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, за договором про сурогатне материнство жінка (чоловік) або подружжя - замовник зобов'язується нести всі витрати, пов'язані з проведенням ДРТ, оплатою медичної допомоги у період вагітності сурогатної матері, витрати на її харчування, проживання, після передачі народженої дитини - сплатити їй встановлену винагороду тощо. Сурогатна мати зобов'язується дотримуватися умов договору, які передбачають обов'язкове проходження медичного обстеження, необхідного лікування у період вагітності, дотримання встановленого лікарем режиму та інші умови, визначені договором. До основних обов'язків сурогатної матері належить обов'язок передачу дитини після її народження замовнику (подружжю або жінці (чоловікові). Невиконання договору про сурогатне материнство або неналежне виконання цього договору однією зі сторін тягне за собою цивільно-правову відповідальність. Варто зазначити, що ст. 906 ЦК України передбачає тільки відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг Згідно зч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Отже, наприклад, у разі переривання вагітності за наявності вини, якщо інше не передбачено договором про сурогатне материнство, сурогатна мати повинна буде відшкодувати замовнику - подружжю або жінці (чоловікові) понесені ними збитки, пов'язані з оплатою її витрат під час вагітності. Якщо ж невиконання або неналежне виконання договору про сурогатне материнство сталося не з вини сурогатної матері, то за загальним правилом замовник не має права вимагати від неї відшкодування збитків, заподіяних йому невиконанням або неналежним виконанням договору про сурогатне материнство.

Саме договором про сурогатне материнство чи договором про надання репродуктивних послуг мають бути визначені форми та умови цивільно-правової відповідальності у сфері ДРТ. Так, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 р. у справі № 150/628/16-ц було встановлено, що договором про виношування вагітності сурогатною матір'ю передбачена відповідальність за неналежне виконання умов договору, а саме: пунктом 4.14. передбачено, що виконавець сплачує неустойку у розмірі 1500 грн. за кожне порушення без поважної причини запланованих лікарем клініки чи лікарем іншого медичного закладу, обраного замовником, заходів (огляди, процедури, дослідження, лікування тощо), а також медичних приписів, рекомендацій, обмежень. Виконавець зобов'язується кожного разу сплачувати штраф у розмірі 1000 грн. за відмову від зустрічі з замовником на його вимогу, якщо вона була безпідставною (необгрунтованою) (п. 4.15.). Виконавець повертає замовнику усі кошти, що були їй сплачені замовниками у процесі виконання цього договору, та витрати на проведення програми «Сурогатне материнство», а також сплачує штраф у розмірі 200% від компенсації, визначеної у п. 4.1.2. цього договору, якщо виконавець самостійно прийняла рішення або здійснила дії (бездіяльність), що не були узгоджені з замовником та/або лікарем медичного закладу (клініки), обраного замовником, та стали причиною переривання вагітності (викидня), яка настала в результаті програми «Сурогатне материнство», та/або здійснила аборт, та/або самостійно перервала вагітність, або навмисно вчинила дії, спрямовані на переривання такої вагітності, для чого не було медичних показань та/або не узгоджено з лікарем медичного закладу (клініки), визначеного замовником (п. 4.16.) [15].

Характерною ознакою договору про сурогатне материнство або договору про надання репродуктивних послуг є його фідуціарний та алеаторний характер. Водночас, навіть якщо сурогатна мати, медичний заклад добросовісно виконують свої обов'язки за договорами, то не виключена ймовірність викидня або ускладнених пологів, аж до летального результату, від інших обставин, зокрема дій або бездіяльності з боку третіх осіб. Наприклад, якщо викидень мав місце в результаті побоїв сурогатної матері, які були нанесені їй чоловіком, або внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тощо. Безумовно, у всіх цих випадках замовник - подружжя або жінка (чоловік) понесли збитки, пов'язані з оплатою витрат на проведення ДРТ та витрат під час вагітності сурогатної матері, певну шкоду (моральну та (або) майнову) завдано й сурогатній матері. Вочевидь, якщо діями третіх осіб, які не є учасниками відносин із застосування ДРТ, завдано шкоду як сурогатній матері, так і замовнику у відносинах із застосування ДРТ, то така шкода повинна відшкодовуватися за правилами деліктної цивільно-правової відповідальності.

Виникає питання і про відповідальність сурогатної матері, якщо вона приховала інформацію, зокрема, про те, що вагітність настала не внаслідок застосування ДРТ, а природним шляхом, і що замовник - подружжя або жінка (чоловік) не мають генетичного зв'язку з дитиною. За умови, що така підстава відповідальності була визначена договором про сурогатне материнство, цивільно-правова відповідальність сурогатної матері буде договірною, якщо ж договором не визначено такої підстави відповідальності, то йтиметься про деліктну цивільно-правову відповідальність сурогатної матері, обсяг якої визначається положення ЦК України про відповідальність за делікти.

Вочевидь, наказ Міністерства охорони здоров'я України № 787 від 9 вересня 2013 р. «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» повинен бути доповнений положеннями про відповідальність учасників відносин із застосування ДРТ.

Висновки

Підсумовуючи розгляд питання про види цивільно-правової відповідальності у сфері застосування ДРТ, можна дійти висновків, що цивільно-правова відповідальність у сфері застосування ДРТ є правовим засобом, що забезпечує відновлення порушених цивільних прав учасників відносин у сфері допоміжних репродуктивних технологій, є відповідальністю ретроспективною (негативною), вона настає за правопорушення у сфері застосування ДРТ.

У сфері застосування ДРТ найчастіше йдеться про договірну цивільно-правову відповідальність, форми, підстави та умови якої визначаються договорами, що опосередковують відносини у сфері ДРТ. Проте у разі вчинення третьою особою цивільного правопорушення, наслідком якого стали неможливість проведення ДРТ та завдання шкоди (майнової та (або) моральної) учасникам відносин у сфері застосування ДРТ, винувата особа може бути притягнута до деліктної відповідальності. У певних ситуаціях деліктну відповідальність може нести й сурогатна мати, зокрема, якщо приховала від замовника той факт, що її вагітність настала не внаслідок застосування ДРТ, а природним шляхом, і замовник не має генетичного зв'язку з дитиною.

Список використаних джерел

1.Лесовська С.Г. Стан впровадження допоміжних репродуктивних технологій в Україні / С.Г. Лесовська II Слово о здоровье. 2017. Вип. № 8. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ozdorovie.com.ua/stan-vprovadzhennya-dopomizhnih-reproduktivnih-tehnologiy-v-ukrayini/.

2.Борисова Т. Ответственность по договору сурогатного материнства / Т. Борисова II Законность. - 2010. -№11.-С. 47-50.

3.Коломієць А.С. Договірна цивільно-правова відповідальність за неналежне надання послуг сурогатного материнства / А.С. Коломієць// Вісник ОНУ ім. І. І. Мечникова. Правознавство. - 2014. -Т. 19. Вип. 1 (22). -С. 46-50.

4.Коренга Ю. В. Відповідальність за договором сурогатного материнства / Ю. В. Коренга II Бюлетень Міністерства юстиції України. -

2013. -№5.-С. 53-58.

5.Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні: наказ Міністерства охорони здоров'я України від 9 вересня 2013 р. II Офіційний вісник України. - 2013. - № 82. - Ст. 3064.

6.Цивільний кодекс України від Ібсічня 2003 р. II Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

7.Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права: учеб. -М.:ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - 768 с.

8.Базылев Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы). - Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1985. - 120 с.

9.Матузов Н.И. Правовая система и личность / Николай Игнатьевич Матузов. - Саратов : Издательство Саратовского университета, 1987. - 295 с.

10.Сібільов М.М. До питання про правові засоби сфери приватного права / М. М. Сібільов II Актуальні проблеми приватного права України: Збірник статей до ювілею доктора юридичних наук, професора Наталії Семенівни Кузнєцової / Відп. ред. Р.А. Майданик та

О.В. Кохановська. - К. : ПрАТ «Юридична практика», 2014. - С. 395-409.

11.Примак В.Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб: монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2007. -432 с.

12.Канзафарова І.С. Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» /1. С. Канзафаро¬ва. - Київ, 2007. - 36 с.

13.Коренга Ю.В. Договір сурогатного материнства в сімейному праві України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Ю.В. Коренга. - Київ, 2014. - 20 с.

14.Коломієць А.С. Цивільно-правові відносини з сурогатного материнства / А.С. Коломієць II Правовий вісник Української академії банківської справи. - 2012. -№2,- С. 74-76.

15.Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 р. у справі № 150/628/16-ц [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/66329075.

Размещено на Allbest.ru