Джерельність практики Європейського Суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра теорії та історії держави і права

Джерельність практики європейського суду з прав людини

кандидат юридичних наук, доцент

Завгородній B.A.

Анотація

У статті здійснено аналіз існуючих підходів до розуміння джерельності практики Європейського Суду з прав людини в сучасній доктрині права, виокремлено основі напрямки досліджень питання, а також визначено ознаки, які притаманні правовим позиціям ЄСПЛ як джерела правового впливу Конвенції.

Ключові слова: практика Європейського Суду з прав людини, правова позиція Європейського Суду з прав людини, джерело, джерело права, джерело тлумачення, правовий вплив, дія права.

Аннотация

В статье проведён анализ существующих подходов к пониманию практики Европейского Суда по правам человека как источника в современной доктрине права, выделены основные направления исследования данного вопроса, а также определены признаки, присущие правовым позициям Европейского Суда как источника правового воздействия Конвенции.

Ключевые слова: практика Европейского Суда по правам человека, правовая позиция Европейского Суда по правам человека, источник, источник права, источник толкования, правовое воздействие, действие права.

Annotation

In this article analyzed the existing approaches to understanding the practice of the European Court of human rights as sources in the modern doctrine of law. The author has identified the basis for research on this issue. It also identifies the features that are inherent in the legal positions of the European Court of human rights as a source of legal influence.

Key words: practice of the European Court of human rights, legal source of interpretation, legal effect, action law.

Постановка проблеми. На законодавчому рівні практику Європейського Суду з прав людини (далі - Європейського Суду, ЄСПЛ) поряд з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод визнано джерелом права [1]. З цього приводу в правовій доктрині триває постійна наукова дискусія, що обумовлює наявність як прихильників такої норми закону, так і її опонентів, які або категорично не погоджуються з такою нормативною конструкцією, вказуючи на те, що джерелом права може бути тільки Конвенція, або визначають певні умови, за яких практика ЄСПЛ може розглядатися джерелом. Існуюча полісемія щодо розуміння джерельності практики ЄСПЛ, з одного боку, розширює уявлення про її зміст та юридичне значення, а з іншого - підсилює аргументацію деяких суб'єктів правозастосовної діяльності, які згідно з законодавством повинні застосовувати або враховувати практику Європейського Суду, щодо факультативного значення цього явища правової дійсності. Така ситуація вказує на проблемність та актуальність питання, а також необхідність проведення додаткових наукових досліджень у цьому напрямку.

Стан дослідження. Різних аспектів досліджуваної проблематики торкалися у своїх наукових працях такі вітчизняні і зарубіжні вчені, як : С.П. Головатий, Т.І. Дудаш, М.І. Козюбра, О.О. Кочура, В.П. Кононенко, М.В. Мазур, В.Є. Мармазов, О.В. Попов, Є.В. Попко, П.В. Пушкар, П.М. Рабінович, Н.Д. Слотвінська, О.В. Соловйов, Ю.Б. Хім'як та інші. Водночас, проведені ними дослідження характеризуються відсутністю єдності у підході до розуміння джерельності практики ЄСПЛ, що потребує подальших наукових розвідок.

Постановка завдання. Під час підготовки цієї статті автор поставив за мету з'ясувати сутність існуючих в сучасній правничій науці підходів до розумінні джерельності практики Європейського Суду, а також визначити ознаки, які притаманні правовим позиціям ЄСПЛ як джерелу правового впливу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Існуючі в сучасній правничій науці підходи до розумінні джерельності практики Європейського Суду можна об'єднати за декількома напрямками.

До першої групи необхідно віднести праці дослідників, які підтримують позицію законодавця щодо розуміння практики Європейського Суду джерелом права. Так, з позиції М.В. Мазура прецеденти ЄСПЛ мають похідний від Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод характер, хоча й істотно розширюють і доповнюють її нормативний зміст. Зважаючи на це, у системі джерел вітчизняного конституційного права прецеденти ЄСПЛ за юридичною силою логічно розмістити одразу після міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України [2, с. 11]. У свою чергу, на думку Т. Стоянової, практика ЄСПЛ є джерелом цивільного процесуального права, але не є джерелом цивільного процесуального законодавства [3, с. 55].

О.В. Соловйовим визначено обсяг практики Європейського Суду, яка може розглядатися як джерело права, її складають, по-перше, лише правоположення, які відтворені в мотиваційних частинах принаймні двох рішень Суду в аналогічних справах. По-друге, таку практику Суду уособлюють не всі правоположення, сформульовані ним щодо мотивації своїх рішень, а лише ті з них, які або конкретизують існуючі абстрактні приписи Конвенції, або ж заповнюють прогалини в правовому регулюванні, що здійснюється цими приписами [4,с. 13].

На думку 0.0. Кочури, під практикою Європейського Суду як джерела права слід розуміти частину правового досвіду і результатів діяльності ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини, що виражаються в їх офіційних актах (рішеннях (постановах), ухвалах), які набрали чинності та містять важливі й актуальні правові позиції обов'язкового чи переконливого характеру щодо прав і свобод людини і громадянина [5, с. 136]. Подібну позицію підтримує і Ю.Б. Хім'як, який вказує на те, що практика ЄСПЛ є джерелом кримінального права України і таким джерелом безпосередньо є правова позиція ЄСПЛ як структурна частина рішення ЄСПЛ, що містить загальні положення щодо тлумачення конвенційної норми [6, с.15-16].

З позиції М.І. Козюбри, практики Європейського Суду без Конвенції не існує, тому під такою практикою слід розуміти рішення Суду, які виступають як допоміжне джерело права та стосуються практичного застосування положень Конвенції як основного джерела права [7, с. 162-164].

Н.Д. Слотвінська констатує, що судова практика є джерелом права в тих випадках, коли в судовому акті вищого судового органу закріплені наступні положення: 1) надано роз'яснення про застосування нормативних актів; 2) вироблені нові правові правила матеріального і/або процесуального характеру; 3) надано тлумачення правової норми; 4) сформульовано правову позицію, якою подолано прогалину, дефект або колізію в нормативно-правовому акті. Такі особливості судової практики як джерела права, створені вищими судовими органами, дозволяють визначити її нормативно-правовий (прецедентний) характер, спрямований на регулювання суспільних відносин. На думку вченого, після прийняття Закону «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», сформульоване Європейським судом з прав людини, правове положення є правовим орієнтиром у вирішенні спірного питання щодо конкретного права. Однак здійснення захисту Європейським судом з прав людини як останньою інстанцією не означає, що сформоване ним правове положення треба розглядати як догму [8, с.10, 13].

До другої групи необхідно віднести праці вчених, в яких відстоюється позиція про те, що практика ЄСПЛ є тільки джерелом тлумачення.

Вчений В.П. Кононенко зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці дотримується не самого прецеденту як такого, а ставить правові запитання й відповідає на них у процесі тлумаченням Конвенції 1950 р. Наслідки такої діяльності вже не оспорюються, вони існують об'єктивно й переходять на якісно вищий рівень, стаючи правовими позиціями, на які Суд посилається в наступних своїх рішеннях, називаючи їх прецедентами. Із викладеного вченим доходимо висновку, що рішення ЄСПЛ є прецедентами тлумачення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., з чого випливає, що ці рішення є джерелом тлумачення останньої. Саме з огляду на це, суди України повинні застосовувати практику ЄСПЛ [9, с. 17]. Подібну позицію підтримує і вчений Т.І. Дудаш, яка зазначає, що практика Європейського Суду не має джерельного характеру, натомість її можна вважати джерелом тлумачення чи конкретизації юридичних норм. Джерелом права можуть бути лише норми Конвенції як міжнародного договору [10, с. 129].

У свою чергу, С.І. Палешник зазначає, що рішення Європейського Суду здебільшого мають обов'язковий характер лише для нього самого, тому стверджувати, що вони є джерелом права для вітчизняного законодавства є не зовсім доцільно, оскільки ЄСПЛ не творить право. Таким чином, буде доречним указувати на те, що його рішення є джерелом тлумачення тільки для Європейської конвенції з прав людини [11, с. 152].

До третьої групи необхідно віднести праці вчених, в яких загалом заперечується можливість розгляду судової практики як джерела. Так, наприклад, з позиції

О.В. Попова, використання терміна «судова практика» для позначення формально-юридичних джерел права не зовсім коректне як зважаючи на багатозначність самого терміну, так і внаслідок того, що в юридичній науці не вироблено обґрунтованої концепції, що дозволяє вважати судову практику одним з різновидів формальних джерел права. Вчений відносить до джерел правових норм безпосередньо акти судових органів, серед яких рішення міжнародних судів. Характерна риса всіх судових джерел права полягає в тому, що вони носять комплексно-правовий характер, являючи собою триєдність правотворчості, правозастосування і право тлумачення [12,с. 14].

Аналіз зазначених підходів до розуміння практики Європейського Суду як джерела дозволяє досліднику прийти до таких висновків:

1) деякі вчені розглядають практику ЄСПЛ як джерело права з погляду формально-юридичного підходу, тобто як спосіб зовнішнього вираження норм права. Такий підхід до розуміння, на наш погляд, є не обґрунтованим, оскільки Європейський Суд згідно з Конвенцією та Регламентом не виконує правотворчу функцію і внаслідок своєї діяльності не створює норм права, що доповнюють чи конкретизують норми Конвенції;

2) розгляд практики ЄСПЛ в аспекті «джерела тлумачення» Конвенції також не є коректним, оскільки таким джерелом безпосередньо є суб'єкти тлумачення, якими є судді Європейського Суду;

3) поділяємо позицію вчених, що «джерелом» є не сама практика, яку доцільно розглядати як системне утворення, що включає діяльність ЄСПЛ, її результати у формі рішень та соціально-правовий досвід Суду, а лише правові позиції Європейського Суду як структурна частина його рішень. При цьому пріоритетність мають усталені правові позиції, а також нові правові позиції, які сформовані з урахуванням сучасних умов розвитку суспільних відносин. Правові позиції є наслідком тлумачення ЄСПЛ норм Конвенції під час розгляду конкретної справи, по суті, що є легальним, делегованим та казуальним тлумаченням з погляду його видової диференціації, оскільки воно стосується конкретного випадку порушення конвенційної норми та конкретних суб'єктів, якими є держава-учасник Конвенції та скаржник. Водночас, повторне не однократне застосування правової позиції під час розгляду подібних скарг на порушення Конвенції, вказує на прецедентність (повторюваність) такого тлумачення, визнання правової позиції усталеною та зміну значення тлумачення норми Конвенції з казуального на нормативне. європейський суд правовий джерельність

Однак, на наше переконання, розглядаючи «джерельність» як властивість правових позицій Європейського Суду, необхідним є з'ясування сутності поняття «джерело права» та його ґрунтовний аналіз.

Великий тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В.Т. Бусел дає наступне визначення поняттю «джерело»: «...те, що дає початок чому-небудь, звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь; вихідне начало; про того або те, від кого або звідки довідуються про що-небудь; писемна пам'ятка, документ, на основі якого будується наукове дослідження [13, с. 218]. У великому тлумачному словнику Д.М. Ушакова поняття «джерело» має наступне змістовне наповнення: «...те з чого виходить, виникає, витікає що-небудь; вихідна причина, основа походження чого-небудь; письмова пам'ятка, справжній оригінал, на основі якого будується наукове дослідження; те, звідки беруться які-небудь відомості, слухи [14, с. 323].

Таким чином, під поняттям «джерело» розуміється вихідне начало, початок чи основа чогось.

У теорії права достатньо усталеним є погляд, що під «джерелами права» зазвичай розуміють вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які мають юридичне, загальнообов'язкове значення [15, с. 334]. З позиції В.С. Нерсесянца, розуміння джерела права у формально-юридичному значенні є наслідком «джентльменської угоди» між юристами (як практиками, так і вченими), що покликана створювати умови для уникнення багатозначності цього поняття [16, с. 265-266].

Однак, на думку В. Погорілка та Ф. Федоренка, формально-юридичний підхід у розумінні змісту джерела права, будучи компромісним в єдності розуміння цього поняття в юриспруденції, не розкриває сутності цієї юридичної категорії, спрощує її зміст. На думку правників, можна виокремити три основні підходи до розуміння змісту джерела права: в ідеологічному значенні; у матеріальному значенні; у формально-юридичному значенні [17, с. 9-10].

Актуальною, на наш погляд, є позиція В.В. Копєйчикова, який термін «джерело права» пропонує використовувати для позначення того, що породжує право. Це можуть бути юридичні мотиви, суспільні відносини, що мають правову природу, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові угоди, досягнутий рівень правової культури, правосвідомість, загальнолюдські цінності та інші [18, с. 162-163].

Н.М. Пархоменко виокремлює такі методологічні підходи до визначення категорії «джерело права»: джерело виникнення права як соціальної категорії, сила, що творить право; пам'ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існували історично, мали значення чинного права; певний вид діяльності державної влади - правотворча діяльність; матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства; засоби пізнання або способи існування права [19,с. 77-78].

Багатоаспекгність у розумінні поняття «джерело права» підтримується і вченим М.М. Марченком, який взазначає, що в іншому випадку його визначення буде неповне, однобічне, викривлене. З етимологічного погляду, джерело права розглядається як: те з чого береться будь-що, що дає початок для будь-чого, чи є для чогось основою; письмова пам'ятка, документ, на основі якого проводиться наукове дослідження; вихідне місце чи позиція, що є основою для будь-чого. Згідно з іншою позицією маємо природне джерело права як сукупності географічного, кліматичного, біологічного та інших факторів, що безпосередньо впливають на процес правоутворення і опосередковано на правотворчість, а відтак, і на саме право. Соціальним джерелом права, на погляд М.М. Марченка, є сукупність соціальних, політичних, ідеологічних, культурологічних та інших подібних факторів, що впливають на процес правотворчості. Під матеріальним джерелом права правник розуміє сукупність економічних факторів, що існують у певному суспільстві і впливають на процес правотворення [20, с. 45-50].

Аналіз зазначеного дає підстави стверджувати, що більшість існуючих підходів до розуміння поняття «джерело права» не кореспондується з юридичною природою правових позицій ЄСПЛ, що є наслідком тлумачення норм Конвенції. Джерельність правових позицій Європейського Суду більш доцільно розглядати як джерело пізнання Конвенції та джерело (основа, витік) правового впливу її норм на свідомість та поведінку людей.

Категорія «правовий вплив» по-різному тлумачиться дослідниками в теорії права, при цьому часто у співвідношенні з категорією «правове регулювання». У цьому контексті С. Комаров зазначає, що поняття впливу ширше за змістом ніж регулювання, оскільки вплив включає як регулювання за допомогою правової норми, так і інші правові засоби та форми впливу на поведінку людей. Вчений відносить правові засоби та форми не тільки до поняття правового регулювання, а вважає, що вони притаманні й правовому впливу [21, с. 412, 414]. На думку О.В. Малько, категорія «правовий вплив» - це взятий у єдності та багатоманітності весь процес впливу права на соціальне життя, свідомість та поведінку людей [22, с. 26]. З позиції Ю. М. Оборотова, правовий вплив розглядається як ціннісно-орієнтований вплив права на свідомість і поведінку людей [23, с. 187-188].

В юридичній літературі також зазначається, що правовий вплив - це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини як специфічної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації та застосування), так і інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу) [24, с. 94].

Правовий вплив також тісно переплітається з таким поняттям як дія права, під яким у юридичних джерелах розуміють здатність права в певному середовищі справляти ідейно-мотиваційний вплив на особу чи групу осіб та як наслідок цього забезпечувати відповідно до своїх цілей, принципів та приписів правомірний характер людської діяльності та вчинків [25, с. 141].

М.М. Рассолов характеризує дію права, виходячи із концепції діяльності у сфері права, та розуміє зазначену категорію як різнобічний регулятивний вплив на суспільні відносини в межах території держави, певного часу та кола суб'єктів. За змістом, дія права спрямована на організацію правової діяльності, а за формою матиме політичний характер, оскільки здійснюватиметься різними суб'єктами суспільних відносин, що мають державно-владні повноваження [26, с. 276-277].

Семантичний аналіз поняття «джерело» та «правовий вплив», дає змогу зробити висновок, що під «джерелом правового впливу» необхідно розуміти першооснову та витоки становлення, формування та функціонування правового явища, яке здійснює нормативно-правове регулювання суспільних відносин та справляє ідейно-мотиваційний вплив на особу чи групу осіб.

Висновки

Виходячи із вищезазначеного, слід констатувати, що безпосередньо Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є джерелом права, що відображає статичний аспект об'єктивного права, оскільки її норми є сталими і незмінюваними та регулюють відповідні суспільні відносини. При цьому немає підстав заперечувати, що норми Конвенції також здійснюють правовий вплив на правосвідомість і поведінку різних суб'єктів.

Відповідно, джерелом такого правового впливу є правові позиції ЄСПЛ, з яких витікає і черпається розуміння конвенційних норм. Правові позиції ЄСПЛ - це динамічний аспект права, оскільки вони покликані відобразити динамічний характер змісту норм Конвенції, що пристосовуються до конкретно-історичних умов внаслідок їх динамічного тлумачення суддями ЄСПЛ.

Правові позиції Європейського Суду як джерело правового впливу характеризуються такими ознаками: а) є фундаментальною основою реального функціонування Конвенції, що, водночас, живлять її положення; б) являють собою сукупність ідей та принципів, на яких Ґрунтується правовий вплив Конвенції; в) спричиняють інформаційний, ціннісно-орієнтаційний, правоохоронний, соціальний та інший вплив норм Конвенції на свідомість та поведінку людей; г) забезпечують формування у свідомості людей нових суджень, правових установок, правових мотивів та правового інтересу до Конвенції; д) є місцем (середовищем), звідки черпаються знання про Конвенцію, сутність і зміст конвенційних прав; є) породжують юридичні наслідки, оскільки враховуються під час реалізації заходів загального та індивідуального характеру державами-учасниками Конвенції.

Список використаних джерел

1. Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 № 3477-ІУ / Верховна Рада України II Відомості Верховної Ради України, 2006. - № ЗО. - Ст. 260.

2. Мазур М.В. Акти органів судової влади як джерело конституційного права України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / М.В. Мазур ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. -X., 2009. -20 с.

3. Стоянова Т. Практика Європейського суду з прав людини як джерело цивільного процесуального права України / Т. Стоянова II Підприємництво, господарство і право. -2017. -№6,- С. 55-58.

4. Соловйов О.В. Застосування Європейської конвенції з прав людини та практики Страсбурзького суду в Україні (загальнотеоретичні аспекти) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / О.В. Соловйов ; Львів, нац. ун-т ім. І. Франка. - Л., 2011 -16 с.

5. Кочура 0.0. Європейський суд з прав людини в конституційно-правовому механізмі захисту прав і свобод громадян України : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 /0.0. Кочура; Харківський нац. ун-т внутр. справ. -X., 2015. -216 с.

6. Хім'як Ю.Б. Гармонізація кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08/ Ю.Б. Хім'як; НАН України, Ін-тдержави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2011. -19 с.

7. Загальна теорія права: підруч. / за заг. ред. М.І. Козюбри. - К.: Ваіте, 2015. - 392 с.

8. Слотвінська Н.Д. Судова практика як джерело права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Н.Д. Слотвінська; Національний університет «Львівська політехніка». - Львів, 2017. -18 с.

9. Кононенко В.П. Звичаєва природа прецедентного характеру рішень Європейського суду з прав людини : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / В.П. Кононенко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2009. - 19 с.

10. Дудаш Т.І Практика Європейського Суду з прав людини : навч. посіб. / Т.І. Дудаш. - 3-тє видання, стереотипне. - К. : Аперта. 2016. - 488 с.

11. Палешник С.І. Тлумачення в судовій практиці: поняття, особливості, види: дис. ... на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: 01 / С.І. Палешник; Нац. юрид. ун-т. ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2016. - 185 с.

12. Попов О.В. Теоретико-правовые вопросы судебного правотворчества в Российской Федерации : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.В. Попов; Волжский ун-т. им. В.Н. Татищева. -Тольяти, 2004. - 18 с.

13. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад, і гол. ред. В.Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. - 1440 с.

14. Ушаков Д.Н. Большой толковый словарь современного русского языка. - М.: Альта-Принт, 2005. -VIII. - 1239 с.

15. Скакун О.Ф. Теория государства и права: учеб. / О.Ф. Скакун. -Харьков: Консум: Ун-т внутр. дел, 2000. - 704 с.

16. Проблемы общей теории права и государства: учеб, для вузов / под общ. ред. акад. РАН, д. ю. и., проф. В. С. Нерсесянца. - М. : Норма, 2004. - 832 с.

17. Погорілко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система / В. Погорілко, Ф. Федоренко II Право України, 2002 -№3.-С.8-16

18. Загальна теорія держави і права: навч. посіб / за ред. акад. АПрН, доктора юридичних наук, професора В.В.Копєйчикова. - К. : Юрінком, 1997. -320 с.

19. Пархоменко Н.М. Договір у системі форм права України / Н.М. Пархоменко. - К.: Логос: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАНУкраїни, 2000. -215 с.

20. Марченко М.М. Источники права: учеб, пособ. / М. М. Марченко. -М.:ТК Велби, Проспект, 2008. - 760 с.

21. Комаров С.А. Общая теория государства и права: учеб. / С. А. Комаров. - 7-е изд., испр. и доп. - СПб.: Питер, 2008. -510 с.

22. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве / А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Юристъ, 2004. - 250 с.

23. Общетеоретическая юриспруденция: учебный курс / [Ю. Н. Оборотов и др.; под ред. Ю. Н. Оборотова]; Нац. ун-т. Одес. юрид. акад. - О.: Фенікс, 2011. - 436 с.

24. Общая теория государства и права. Академический курс : в 3 т. / отв. ред. М.Н. Марченко. - 3-є изд., перераб. и доп. - М. : Зерцало-М, 2010. - 712 с.

25. Общая теория права и государства : учеб. / под ред. В. В. Лазарева. - 4-е изд., перераб. и доп. - М. : Юристъ, 2007. - 576 с.

26. Рассолов М.М. Проблемы теории государства и права: учеб, для вузов / М.М. Рассолов. - М. : ЮНИТИ : Закон и право, 2007. - 431 с.

Размещено на Allbest.ru