Адміністративно-правове забезпечення у сфері реабілітації осіб з інвалідністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центрально-український державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Адміністративно-правове забезпечення у сфері реабілітації осіб з інвалідністю

Кондратенко В.М., к. ю. н., доцент,

Анотація

реабілітація публічний інвалідність правовий

У статті проаналізовано законодавство у сфері реабілітації інвалідів і запропоновано класифікацію заходів, які здійснюються органами публічної влади в зазначеній сфері. розглянуто основні засади діяльності спеціалізованих реабілітаційних установ. сформульовано поняття «адміністративно-правове забезпечення у сфері реабілітації осіб з інвалідністю», а також запропоновано шляхи вдосконалення відповідного законодавства.

Ключові слова: адміністративно-правове забезпечення, органи публічної влади, особи з інвалідністю, реабілітаційні заходи, реабілітаційні установи.

Аннотация

В статье проанализировано законодательство в сфере реабилитации инвалидов и предложена классификация мероприятий, которые осуществляются органами публичной власти в этой сфере. рассмотрены основные принципы деятельности специализированных реабилитационных учреждений. сформулировано понятие «административно-правовое обеспечение в сфере реабилитации лиц с инвалидностью», а также предложены пути совершенствования соответствующего законодательства.

Ключевые слова: административно-правовое обеспечение, органы публичной власти, лица с инвалидностью, реабилитационные мероприятия, реабилитационные учреждения.

Annotation

In the article a legislation is analysed in the field of the rehabilitation of invalids and classification of measures that come true by public government bodies in the field of it is offered. Basic principles of activity of the specialized rehabilitation establishments are considered. A concept “administrative providing in the field of the rehabilitation of persons with disability” is set forth, and also the ways of perfection of corresponding legislation are offered.

Key words: administrative providing, public government, person bodies with disability, rehabilitation measures, rehabilitation establishments.

Постановка проблеми. Діяльність публічної влади щодо реалізації, захисту прав і свобод осіб з інвалідністю передбачає комплекс адміністративно-правових заходів, здійснюваний на основі концептуальної державної політики, а також цільових регіональних і місцевих програм. Це виявляється у створенні відповідних умов для задоволення їхніх потреб у покращенні здоров'я, матеріальному забезпеченні, трудовій діяльності тощо.

Зазначене свідчить про те, що аспекти діяльності публічної влади щодо реалізації та захисту прав і свобод інвалідів закономірно розглядати в ракурсі створення належних умов адаптації цієї категорії осіб у суспільстві, яка забезпечується через сукупність реабілітаційних заходів. Водночас дослідження останніх років показують, що суспільство схильне сприймати осіб з інвалідністю крізь призму негативних стереотипів. Навіть більше, сьогодні такі люди фактично не можуть здобути повноцінну освіту, а також позбавлені перспектив здійснення професійної діяльності.

Такі обставини зумовлюють органи публічної влади спрямовувати правові механізми врегулювання питання інвалідності не лише на матеріальну та фінансову допомогу, але й на соціальну адаптацію інвалідів. Насамперед, така позиція продиктована Європейською соціальною хартією, відповідно до якої кожна держава зобов'язана сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції осіб з інвалідністю та їхній участі в житті суспільства, вживаючи відповідних адміністративно-правових засобів органами державної влади й органами місцевого самоврядування.

Стушнь розробленостї проблеми. Питання адміністративно-правового забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю, а також відповідної практичної діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування ставали предметом наукового дослідження низки вітчизняних вчених, серед яких: В.С. Венедіктов, А.М. Куц, О.Й. Лесько, Н.М. Митіна, О.В. Паровишник, С.В. Пасічніченко, Є.Ю. Соболь, Л.П. Шумна, М.В. Чічкань та ін.

Метою статті є розгляд правової основи застосування адміністративно-правових засобів у сфері реабілітації осіб з інвалідністю з боку органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також вироблення оптимальних шляхів вдосконалення відповідного законодавства.

Виклад основного матеріалу. Визначення поняття реабілітації осіб з інвалідністю в розвинутих демократичних країнах почало формуватися паралельно з усвідомленням необхідності реалізації, захисту прав і свобод цієї категорії осіб. Проте, незважаючи на поширенння терміна «реабілітація», дотепер немає єдиного погляду на цілі та задачі реабілітаційних заходів. Так, у другому звіті Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо реабілітації 1969 р. вона визначається

як поєднання та скоординоване використання медичних, соціальних, просвітницьких і професійних заходів, зокрема й навчання чи перенавчання інвалідів, з метою досягнення реабілітантами, за наявності такої можливості, найбільш високого рівня функціональної активності [1].

У міжнародно-правових актах реабілітація тлумачиться як процес, який має на меті допомогти особам з інвалідністю досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня діяльності та підтримувати його завдяки заходам, спрямованим на позитивні зміни їхнього життя. Він охоплює коло заходів від загальної реабілітації до цілеспрямованої діяльності, наприклад, відновлення професійної працездатності; ефективні і належні заходи для того, щоб надати інвалідам можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних і професійних здібностей, а також цілковитого включення й залучення до всіх аспектів життя [2].

З огляду на зазначене, метою реабілітаційного впливу є розвиток реабілітаційного потенціалу особи з інвалідністю, який має складну структуру: соматичний, соціальний і особистісний компоненти. Його соціальний і особистісний складники мають похідний характер від взаємодії особи і суспільства, а тому необхідно виділяти два напрями реабілітаційного впливу. Одна частина реабілітаційних послуг спрямована на інваліда з метою відновлення та компенсації порушень із боку функцій організму, підвищення його активності під час виконання певних завдань чи дій, подолання труднощів і бар'єрів за умови включення в різні життєві ситуації. Друга частина - спрямована на людей, які оточують інваліда, безпосередньо чи опосередковано взаємодіють із ним, створюють умови, що сприяють чи перешкоджають реалізації його потенційних можливостей [3, с. 33].

Такий підхід значною мірою відбився у вітчизняному законодавстві. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» визначив, що реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення [4].

Згідно із зазначеним законодавчим актом, органи державної влади й органи місцевого самоврядування у сфері реабілітації осіб з інвалідністю:

- вживають заходів щодо розширення мережі реабілітаційних установ, зокрема і шляхом створення недержавних реабілітаційних установ;

- організують виконання державних програм у сфері реабілітації інвалідів;

- організують контроль за діяльністю суб'єктів господарювання, які здійснюють реабілітаційні заходи, незалежно від підпорядкування і форми власності, за додержанням ними вимог ліцензування;

- створюють умови для забезпечення інвалідів технічними й іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом і реабілітаційними послугами;

- затверджують положення реабілітаційних установ комунальної форми власності, погоджують положення реабілітаційних установ недержавної форми власності;

- сприяють роботі громадських організацій, зокрема і громадських організацій інвалідів, залучають їх до співпраці та партнерства в цій сфері;

- беруть участь у створенні і підтримці міжвідомчого інформаційного простору із проблем інвалідності;

- організують інформування інвалідів про зміни в законодавстві щодо реабілітації інвалідів.

Окрім того, аналіз норм вітчизняного законодавства дозволив визначити загальну систему реабілітаційних заходів щодо людей з інвалідністю, які забезпечуються публічною владою в Україні, з метою не лише оздоровлення таких людей, але й створення належних умов для їхньої реінтеграції до суспільства. Йдеться про такі заходи:

1) фінансового та матеріального характеру: а) пенсії; б) державну соціальну допомогу; в) грошові компенсації; г) пільги; ґ) гуманітарну і благодійницьку допомогу (закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про пенсійне забезпечення», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну службу», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію та інвалідам», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації»; низка постанов Кабінету Міністрів України й інших нормативно-правових актів [5]);

2) медичного та соціального характеру: а) соціальне обслуговування; б) послуги з реабілітації (закони України «Про волонтерську діяльність», «Про соціальні послуги», «Про соціальну роботу із сім'ями, дітьми та молоддю», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; низка постанов Кабінету Міністрів України й інших нормативно-правових актів [5]).

Необхідно акцентувати увагу на тому, що реабілітаційні заходи щодо осіб фінансового та матеріального характеру здійснюються компетентними органами публічної влади за рахунок державного та місцевих бюджетів, а також спеціально створених цільових фондів загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів. Водночас переважна більшість заходів медичного і соціального характеру щодо інвалідів здійснюється в спеціальних реабілітаційних установах для інвалідів, систему яких можна показати в такому вигляді: реабілітаційні установи для інвалідів; спеціальні та санаторні будинки дитини та дошкільні навчальні заклади; школи-інтернати; навчальні заклади системи органів праці та соціального захисту населення; установи соціального обслуговування інвалідів; санаторно-курортні установи.

Реабілітаційні установи, залежно від змісту реабілітаційних заходів, які вони здійснюють, належать до таких типів: медичної реабілітації; медико-соціальної реабілітації; соціальної реабілітації; психолого-педагогічної реабілітації; фізичної реабілітації; професійної реабілітації; трудової реабілітації; фізкультурно-спортивної реабілітації. За офіційними даними Департаменту соціального захисту інвалідів Міністерства соціальної політики Українина на 1 січня 2017 р. в Україні налічувалося понад 400 реабілітаційних установ державної та недержавної форми власності, серед яких: Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України; недержавні установи.

Реабілітаційні установи інвалідів державної, комунальної або приватної форм власності утворюються, реорганізуються та ліквідуються на підставі рішення засновника, відповідно до чинного законодавства. Вони розміщуються на територіях зі спеціально побудованими або пристосованими приміщеннями, що відповідають безбар'єрній архітектурі, санітарно-гігієнічним, протипожежним вимогам, техніці безпеки, мають усі види комунального благоустрою з урахуванням специфіки захворювань осіб, що відвідують установу. Незалежно від відомчого підпорядкування, реабілітаційні установи інвалідів можуть взаємодіяти з місцевими органами праці та соціального захисту населення, охорони здоров'я, освіти і науки, а також з іншими організаціями, діяльність яких спрямована на реабілітацію інвалідів і дітей-інвалідів [6].

З огляду на зазначене, можна дійти висновку, що незалежно від форми власності реабілітаційні заклади можуть надавати практично однаковий перелік реабілітаційних послуг. Для підвищення професіоналізації та оптимізації обов'язків, чисельності персоналу тощо таких закладів необхідним є, по-перше, удосконалення механізму проведення атестації, насамперед, працівників реабілітаційних установ недержавної форми власності, врегулювання питання щодо безоплатного проходження передатестаційного циклу медичних працівників реабілітаційних установ для інвалідів і дітей-інвалідів; по-друге, треба вдосконалити нормативи чисельності працівників реабілітаційних установ, зокрема й реабілітаційних установ змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів з розумовою відсталістю, і установ постійного та тимчасового перебування інвалідів із розумовою відсталістю; по-третє, провести моніторинг складності завдань і обов'язків, визначених у кваліфікаційних характеристиках нових професій працівників реабілітаційних установ, шляхом їх порівняння з аналогічними завданнями й обов'язками, визначеними в наявних кваліфікаційних характеристиках професій. Також розробити та затвердити кваліфікаційні характеристики професій працівників установ і закладів, в яких надаються соціальні та реабілітаційні послуги інвалідам.

Реабілітаційна діяльність побудована на певних основоположних принципах, які можна простежити у вітчизняному правовому полі: адресність та індивідуальний підхід; доступність і відкритість; добровільність вибору соціальних послуг; гуманність; комплексність; максимальна ефективність використання бюджетних і позабюджетних коштів; законність; соціальна справедливість; забезпечення конфіденційності; дотримання державних стандартів, етичних норм і правил [7].

Більш спеціалізований вигляд засад реабілітаційної діяльності пропонує, наприклад, Л.П. Шумна: принцип структурної відповідності - забезпечення раціональної зміни одних форм, видів і методів реабілітації інвалідів іншими; принцип соціальної доцільності - весь комплекс заходів із реабілітації інвалідів повинен бути спрямований на досягнення певного рівня соціальної інтеграції; принцип диференційованої адресності - створення такої системи пільг і переваг, які забезпечували б інвалідам рівні можливості реалізації всього комплексу прав і обов'язків; принцип державного характеру реабілітаційної справи - суспільні відносини з реабілітації постійно мають координуватися залежно від змін економічних, політичних, правових і соціальних умов [8, с. 41].

Загалом, варто виокремити три рівні реабілітації інвалідів: індивідуальний рівень - стосовно конкретного інваліда з урахуванням його потреб у реабілітації; процесуально-технологічний рівень - реабілітація контингенту інвалідів в установах різних відомств; державно-регіональний рівень - взаємозв'язок системи реабілітації із суспільством загалом, іншими системами соціальної сфери, загальне керівництво системою реабілітації інвалідів, розподіл ресурсів, вибір стратегії розвитку реабілітації тощо [9, с. і2б].

Водночас варто погодитися з думкою Л.Б. Люндквіста і В.В. Бурлаки, що часто реальний реабілітаційний процес має вузьку спрямованість. Пов'язано це з тим, що спеціалізація центру реабілітації залежить від історії його створення та розвитку, багатьох інших чинників, зокрема, відомчої підпорядкованості, соціального замовлення в регіоні, джерел фінансування; обсяг і спрямованість відповідних реабілітаційних заходів безпосередньо залежить від потреби особи та компетентно рекомендованого виду реабілітації [10,, с. 19].

Згідно з Порядком надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 80 [11], реабілітаційні послуги надаються інваліду або дитині-інваліду відповідно до індивідуальної програми реабілітації - комплексу оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів із визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда [12].

Для надання послуг у реабілітаційній установі інваліду необхідно звернутися з відповідною заявою та документами до Управління праці та соціального захисту населення, за зареєстрованим місцем проживання інваліда. Після цього компетентний державний орган розглядає протягом десяти днів заяву про надання послуг, повідомляє заявника про прийняте рішення та надсилає заяву разом із документами до реабілітаційної установи за місцем проживання інваліда.

Безпосередньо в реабілітаційній установі передбачають: фахове оцінювання

індивідуальних потреб інваліда та родини, яка його виховує; складання індивідуального плану надання послуг та координацію його виконання; організацію та координацію роботи мультидисциплінарної команди фахівців; організацію спеціального навчання відповідно до індивідуального плану з урахуванням потенціалу й особливостей розвитку отримувача; реабілітаційні заходи, спрямовані на підготовку до підтриманого життя в установі; організацію дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності, працетерапії; сприяння в забезпеченні отримувача реабілітаційними та допоміжними засобами; планування майбутнього влаштування отримувача в громаді після закінчення терміну реабілітації тощо [13]. Після закінчення курсу реабілітації реабілітаційна установа видає заявнику документ, в якому зазначаються назва та реквізити такої установи, прізвище, ім'я та по батькові інваліда або дитини-інваліда, перелік і обсяг наданих йому послуг, результати реабілітації та подальші рекомендації.

Висновки

З урахуванням вищезазначеного варто зробити висновок, що адміністративно-правове забезпечення у сфері реабілітації осіб з інвалідністю - один з основних напрямів діяльності органів публічної влади у сфері реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю, який полягає в організації та практичному втіленні системи правових, фінансових, медичних, трудових, соціально-побутових та інших заходів державного та громадського захисту, спрямованих на надання допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для адаптації в суспільстві та матеріальної незалежності такої категорії осіб.

Незважаючи на належне нормативно-правове врегулювання функціонування системи реабілітаційних закладів та процесу реабілітації в Україні, залишається багато невирішених проблем, які ускладнюють належне забезпечення прав і свобод осіб з обмеженими функціональними можливостями з боку публічної влади в аналізованій сфері. По-перше, треба внести низку змін до законів України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо вдосконалення процедур унормування кількості та проведення державної атестації працівників реабілітаційних установ, проведення моніторингу складності завдань і обов'язків, визначених у кваліфікаційних характеристиках нових професій працівників реабілітаційних установ.

По-друге, уніфікувати умови та порядок отримання інвалідами та дітьми-інвалідами реабілітаційних послуг у відповідних нормативно-правових актах, а також спростити процедуру надання реабілітаційних послуг шляхом внесення змін до Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 80, та Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. № 1686.

По-третє, удосконалити правові механізми місцевого контролю публічної влади за реалізацією державної політики у сфері працевлаштування інвалідів, зокрема, щодо прозорої процедури створення й атестації робочих місць, виконання роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю тощо.

Література

1. Комплексная профилактика заболеваний и реабилитация больных и инвалидов : [учебн. пос.] / под ред. С.П. Евсеева. - 2-е изд., стереотип. - М. : Советский спорт, 2004. - 320 с.

2. Конвенція про права осіб з інвалідністю від 13 грудня 2006 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_g71.

3. Модель комплексной реабилитации инвалидов в Российской Федерации : [науч.-практ. руков.] / под ред. А.Е. Лысенко // Система реабилитационных услуг для людей с ограниченными возможностями в Российской Федерации. - М., 2009. - 210 с.

4. Про реабілітацію інвалідів в Україні : Закон України від 6 жовтня 2005 р. № 2961-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 2-3. - Ст. 36.

5. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. Законодавство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws.

6. Деякі питання комплексної реабілітації осіб з інвалідністю : наказ Міністерства соціальної політики України від 9 серпня 2016 р. № 855 // Офіційний вісник України. - 2016. - № 73. - Ст. 2474.

7. Про соціальні послуги : Закон України від 19 червня 2003 р. № 966-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 45. - Ст. 358.

8. Шумна Л.П. Правові основи реабілітації інвалідів в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / Л.П. Шумна ; Національний університет внутрішніх справ - X., 2003. - 160 с.

9. Чічкань М.В. Правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / М.В. Чічкань. - X., 2009. - 176 с.

10. Вступ до абілітації та реабілітації дітей з обмеженнями життєдіяльності : [навч.-метод. посіб.]. - К. : ГЕРБ, 2007. - 76 с.

11. Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг : постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 80 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 8. - Ст. 292.

12. Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда : постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 757 // Урядовий кур'єр. - 2007. - № 98.

Збірник державних стандартів соціальних послуг з реабілітації/абілітації інвалідів, дітей-інвалідів та осіб з розумовою відсталістю. - К. : ВГО «Коаліція захисту прав осіб з інтелектуальною недостатністю», 2009. - 49 с.

Размещено на Allbest.ru