Генезис поглядів щодо змісту ідеї рівності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет імені Василя Стуса

Генезис поглядів щодо змісту ідеї рівності

Коряченко А.О., аспірант кафедри теорії та історії держави і права та адміністративного права

Анотація

рівність ідея змістовний

Стаття присвячена дослідженню історичної зміни форми і змістовного наповнення ідеї рівності та сприйняття її в суспільно-правовій і політичній сферах відповідно до історичних подій, які стали визначальними на тому чи іншому історичному етапі.

Аннотация

Статья посвящена исследованию исторического изменения формы, содержательного наполнения идеи равенства и восприятия ее в общественно-правовой и политической сферах в соответствии с историческими событиями, которые стали определяющими на том или ином историческом этапе.

Ключевые слова: равенство, правовое равенство, естественное право, справедливость, свобода, равноправие.

Annotation

The genesis of views on the content of the idea of equity

Koryachenko A.O.

The article deals with the study of the historical change of the form and content of the idea of equality and it's perception in the social-legal and political spheres in accordance with historical events that became determinant at one or another historical stage.

Key words: equality, legal equality, natural law, justice, freedom, equal rights.

Постановка проблеми. Ідея рівності є основоположним фундаментом у сучасній теорії природного права. Рівність є постійною константою прав людини зі змістом, що неодноразово змінювалась протягом історії людства. З кожним історичним етапом змістовне наповнення ідеї рівності змінювалось, що було обумовлено конкретними суспільно-політичними подіями та ступенем розвитку суспільства і права.

На сучасному етапі питання ідеї рівності як основного ціннісно-правового регулятора поведінки людини має надзвичайно актуальне значення. Саме тому дослідження генезису ідеї рівності не може розглядатися як абстрактно-теоретичне явище, відокремлене від повсякденної діяльності суб'єктів правотворчості та правозастосування.

Ступінь розробленості проблеми. У теорії права вивченню історичного розвитку ідеї рівності були присвячені роботи В. Нерсесянца, О. Лейст, Г. Журавльової, С. Боднара, С. Погребняка, А. Тюріна, В. Левкулич та інших. Проте комплексного дослідження, яке б відповідало на питання, як у тих чи інших історико-політичних умовах змінювалась ідея рівності і яким чином відбувалась така зміна, проведено не було.

Метою статті є комплексний аналіз генезису ідеї рівності в теорії права та філософії права і визначення зміни змістовного наповнення ідеї рівності.

Виклад основного матеріалу. Перші згадки про рівність як моральну категорію та принцип суспільного устрою можна побачити ще в прадавній історії Азії. В історико-правовій думці Давнього Китаю проблема природної рівності прав людини є однією з найбільш поширених у конфуціанському та даосистському вченнях. А. Тюрін зауважує, що в конфуціанстві існував постулат про однозначну природну (біологічну) рівність людей від моменту народження та наділення з боку природи властивостями і якостями, які розглядалися як обов'язкові елементи «природи людини». Водночас конфуціанство зовсім не заперечувало факт існування природних відмінностей між людьми. Але зазначені відмінності не відіграють вирішальної ролі у формуванні самої соціальної ієрархії й у визначенні місця людини в цій ієрархії [1, с. 42]. У даоській концепції також в основу покладена природна рівність осіб. Але вони відкидали висунуті конфуціанцями категорії «благородство» і «підлість», «правильно» і «неправильно» та саму ідею моральної переваги одних людей над іншими [1, с. 44].

У соціально-правових поглядах Давньої Індії тривалий час існував кастовий поділ суспільства та відповідне розшарування на класи. Проти брахманського кастового устрою виступив Сиддхартха (Будда) та його послідовники. З позицій визнання морально-духовного рівності всіх людей вони піддали критиці як саму систему варн, так і принцип їхньої нерівності. Послідовники буддизму передбачали рівне ставлення не тільки для представників різних соціальних класів, а й для осіб різної статі.

Так, хоча ідея рівності в Давній Азії базувалась на постулаті рівності від народження, проте рівність не вважалась моральною цінністю. Оскільки норми та правила поведінки були жорстко пов'язані з релігією, категорія рівності використовувалась для визначення положення всіх людей перед вищою надприродною силою.

На європейському континенті питання рівності знайшло свій розвиток у думках і працях філософів та державних діячів.

У Стародавній Греції існування ідеї рівності та її генезис прослідковується досить чітко. Погляди про рівність людей стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов'язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу в користуванні правами та свободами, насамперед, політичними.

Широке розповсюдження питання рівності знайшло серед софістів. Так, софіст Лікофрон заперечував нерівність людей за природою, розцінював благородство походження як «порожній звук». Софіст Антифонт утверджував рівність людей і протиприродність рабства. Він визначав, що нерівність людей походить із людських законів, а не із природи. Софіст Алкидамант розвивав думку про те, що рабів взагалі немає. Водночас Алкидамант посилається не тільки на природу, але й на авторитет Бога: «Бог створив усіх вільними, природа нікого не створила рабом». Відомий софіст Протагор також визнавав рівність усіх людей - за їх однаковою причетністю до мудрості, чеснот і мистецтву державного життя [2, с. 43].

Розвиток ідеї рівності продовжив Аристотель. Рівність в Аристотеля полягає в можливості кожного громадянина брати участь в управлінні справами держави. Проте варто зауважити, що Аристотель розглядав проблему рівності винятково на прикладі античного суспільства вільних громадян.

Ідея рівності знайшла своє продовження в Стародавньому Римі. Через глибоко диференційований склад населення Римської держави національні, релігійні й інші інтереси нівелювались.

Особливо широко ідея рівності розгорнута в напрацюваннях стоїків. В їхній філософії ідея рівності артикулюється у зв'язку з визначенням рівної природної причетності всіх індивідів до божественного Логоса. Положення грецьких стоїків (Зенона, Хрісіппа та ін.) про світовий природний закон («загальний закон» для всіх людей і народів) були використані римськими стоїками (Сенекою, Епіктетом, Марком Аврелієм) для обґрунтування універсальної концепції природного права і космополітичних ідей, згідно з якими всі люди (за своєю природою і законами світотворення загалом) - громадяни єдиної світової держави, і що людина - громадянин Всесвіту.

Філософ Сенека обстоював ідею, що люди є рівними між собою, оскільки природа створила всіх людей «з однієї матерії і з однаковою метою». Навть більше, праву природи підпорядковані держава й закони [3, с. 112]. Сенека обстоював ідею, що всі люди як духовно вільні і рівні істоти, незалежно від їхнього соціального походження чи майнового стану, повинні стати суб'єктами права. Лише в такому разі чинне в суспільстві право може відповідати справедливості.

Таку думку поділяв і Марк Тулій Цицерон. Дотримуючись ідеї природного права, Цицерон передбачав рівність усіх громадян перед справедливим законом як основу для міцної держави [4].

Так, розвиток ідеї рівності у Стародавній Греції та Стародавньому Римі досяг свого абсолюту в роботах видатних античних мислителів. Рівність ними розумілась як безумовна складова частина природи людини, а не як подарована можливість або перевага певних станів. Крім того, рівність почала сприйматись і як правова гарантія, як рівність перед законом. Проте етап давньої історії завершився занепадом теорії рівності, що було викликано політико-правовими особливостями Римської імперії як головуючої держави на світовій політичній карті.

Наступний за Античним період Середньовіччя відмічений феодальними відносинами у суспільно-державному житті та станово-ієрархічною структурою, де права людини визначались як привілей окремих станів, а рівність прав обумовлювалась приналежністю до того самого стану.

Поява та розвиток християнської релігії залишили помітний відбиток на генезисі ідеї рівності, яка набула нового змісту та звучання, відмінного від античного. Згідно із християнською релігією, всі люди є рівними перед Богом: «немає ані Геллена, ані Юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, Скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (Колос, 3, 11) [5, с. 67]. Крім того, з античної думки християнство запозичило «золоте правило» поведінки: «Отже, у всьому, як хочете, щоб з вами поступали люди, так поступайте і ви з ними» (Мф. 7, 12) [5, с. 108]. Це правило має на увазі загальну та рівну для всіх людей норму поведінки, тобто нормативну конкретизацію принципу рівності в усіх сферах суспільних відносин. Християнство проголосило принцип рівності всіх людей, незалежно від їхнього класового становища і національності (насамперед, перед Богом).

Значну роль у розвитку принципу рівності відіграла Велика хартія вольностей 1215 р. (далі - Хартія). Ст. 39 Хартії проголошує: «Жодна вільна людина не буде заарештована або поміщена в тюрму, або позбавлена володіння, або оголошена поза законом, або вигнана, чи в будь-який інший спосіб обездолена, і ми не підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на основі законного вироку рівними з нею (її перів) і згідно із законом країни» [6]. Хартія мала досить прогресивний характер у правовій царині XIII ст., хоча одразу після свого ухвалення не стала ані законом, ані програмним документом.

Деякі середньовічні мислителі виступили на захист ідеї рівності, свободи та правової консолідації народу, серед них - Пилип де Бомануар, Марсилій Падуанський, Генрі Бректон, Ейке фон Рєпков, серед філософів Східної частини світу - Нізямі Гянджеві, Абу Насра. Основною ідеєю, яка об'єднувала згаданих мислителів, стало наділення владою народу, всі члени якого є вільними та рівним, незалежно від національності,, стану та походження.

Ідея рівності в Середньовіччі почала набувати державно-політичних форм, що обумовлювалось наявною суспільно-політичною ситуацією. Для середньовічної філософсько-правової думки у сфері рівності основною цінністю виступала рівність перед законом.

Наступними етапами історії стали епохи Відродження (Ренесансу) та Реформації. Політико-правові погляди представників епохи Відродження - Леонардо Бруні Аретіно, Еразм Роттердамський, Ніколло Макіавеллі - змінили свій напрям і стали прямо гуманістичними, проголошуючи людину найвищої цінністю. Така зміна відкрила новий вектор розвитку ідеї рівності прав людини. Подальший розвиток ідея рівності набула в період Реформації, який характеризувався активною антифеодальною спрямованістю та став важливим поштовхом у розвитку соціально-політичної думки. Томас Мор, Томазо Кампанелла, Мартін Лютер висловились рішуче проти соціальної нерівності та станового устрою. Революційно-політичні ідеї періоду Реформації призвели до згуртування абсолютно різних верств населення і до розвитку ідеї рівності в суспільстві. До того ж саме ідея рівності стала тим ядром, навколо якого і відбулось об'єднання реформаційних ідей. Рівність людей почала сприйматися як рівність соціальна, як синонім справедливості.

Період з XVII по XIX ст., названий епохою Просвітництва, відзначився боротьбою за скасування рабства, формулюванням прав людини, обґрунтуванням вчення про природні права людини. Англійський філософ Томас Гоббс у творі «Левіафан» вибудував теорію природного права, яка в основі своїй мала ідею загальної природної рівності людей. Джон Локк продовжив розвиток природно-правової концепції, відзначаючи що природне право передбачає рівність людей від народження. Французький філософ Жан-Жак Руссо детально розробив ідею появи нерівності в суспільстві. Причиною появи нерівності в суспільстві філософ визначив появу приватної власності, політичну нерівність і появу деспотії. Мислитель визнавав, що від народження особи можуть бути наділені різними здібностями, проте зауважував, що не це є причиною соціальної нерівності. Епоха Просвітництва розширила межі сутності рівності, визначивши рівність як рівність від народження. Крім того, почалось відокремлення природної рівності від рівності соціальної або матеріальної.

У період переходу до епохи Нового часу низка економічних, соціальних і політичних причин призвели до Великої французької революції 1789 р. та підписання Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (далі - Декларація). У ст. 1 Декларації закріплено положення, відповідно до якого «люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. Громадські відмінності можуть ґрунтуватися лише на міркуваннях загальної користі» [7]. Проте, норми ст. 1 Декларації не закріпили рівність як абсолютну категорію, встановивши обмеження положенням про «міркування загальної користі». У Декларації принцип рівності не залишився суто декларативним, а був деталізований і розширений в інших нормах документа. Так, була встановлена рівність громадян перед законом; рівність у доступі до громадських посад і рівність в оподаткуванні [7].

Своє продовження соціалістичні ідеї французької революції знайшли у філософсько-правових нарисах. Анрі Сен-Сімон і його послідовники пропонували як ідеал ідею приходу на зміну конкуренції асоціації, заснованої на принципах абсолютної рівності й обов'язкової праці для всіх, що сприятиме поступовому зникненню класів і соціальних відмінностей, крім тих, які засновані на праці та здібностях. Роберт Оуен створив ідеалістичну теорію, яка ґрунтувалась на створенні поселення під назвою Гармонія, в якому всі повинні з терпінням ставитись до людей, які «страждають хворобою лінощів» і ухиляються від праці. Гракх Бабеф і бабувісти виступили на захист усіх трудящих, яких пізніше Ф. Енгельс визначив як «передпролетаріат». Основним принципом ідеології бабувістів стало гасло «Має бути заборонено все, що не може бути надане кожному!» [8, с. 109].

Тема рівності стала однією із ключових у теорії марксизму. Суспільна та політична рівність у марксизмі визначаються як «соціальна справедливість». Знищення нерівності означає знищення класів і умов для поділу суспільства на класи. Але оскільки в основі поділу суспільства на класи лежить закон розподілу праці, знищення нерівності марксисти пов'язують із подоланням підпорядкування людини поділу праці і товарного обміну. Це і буде означати настання в дійсності вимог свободи і соціальної рівності.

До середини ХІХ ст. на території Європи укріпилось розуміння необхідності підпорядкування суспільних відносин принципу рівності. Водночас сама рівність розумілась по-різному: як категорія моралі, як рівність трудящих, як рівність класів, як рівність можливостей, як рівність результатів. Проте спільним стало розуміння рівності як категорії природної, притаманної людині від народження.

Паралельно розвиток ідеї рівності відбувався і на іншому континенті. Так, у Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки (далі - США) 1776 р. засновниками було визначено: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними» [10]. Водночас рабство на території США існувало як на момент підписання самого документа, так і понад століття після цього. Під час обговорення було вилучено розділ, який засуджував рабство і работоргівлю на догоду південним штатам, які мали намір продовжувати работоргівлю.

ХХ ст. охарактеризувалось значними змінами в політичній, правовій, демографічній, культурній, економічній та інших сферах. Однією з найбільш помітних і трагічних сторінок ХХ ст. стало поширення фашизму. Повсюдне порушення прав людини, зневага до ідеї рівності призвели до об'єднання світової спільноти з метою захисту та допомоги у відродженні ідей природного права.

Угоди Ліги Націй щодо проблеми рабства стали першими практичними кроками в бік усунення однієї з найбільш давніх форм нерівності людей.

Одним із основних кроків шляхом юридичної регламентації ідеї рівності стало ухвалення Статуту Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), який заклав її правове та концептуальне підґрунтя. Вже в преамбулі Статуту йдеться про рішуче прагнення народів Об'єднаних Націй утвердити віру в основні права людини, гідність і цінність особи, рівноправність чоловіків і жінок та рівність прав великих і малих націй [11].

Мета, проголошена в Статуті ООН, пізніше була конкретизована в Загальній Декларації прав людини, ухваленій ООН у 1948 р. Відповідно до ст. 7 Загальної Декларації прав людини, всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої відмінності, на рівний їх захист законом [12].

У 1950 р. Рада Європи в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини і громадянина передбачила дотримання рівності прав людини шляхом заборони дискримінації (ст. 14) [13].

У ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, передбачено, що кожна держава зобов'язується поважати і забезпечувати права людини без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини [14]. У ст. 26 згаданого акта визначено, що всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. Таке формулювання відтворене в Американській конвенції про права людини 1969 р. (ст. 24) і в Африканській хартії прав людини і народів (ст. 3).

Так, у ХХ ст. концепція рівності перестала бути абстрактно-утопічною ідеєю та набула юридичного закріплення в міжнародних, внутрішніх національних нормативно-правових актах і національній політиці держав. Крім того, рівність знайшла і фактичне визнання на більшій території світу і стала сприйматись як загальнолюдська цінність. Водночас нова демократія затвердила, що рівність розуміється виключно як рівність прав людини та рівність конституційно закріплених гарантій.

У науковій царині наприкінці ХХ ст. і на початку ХХІ ст. з'явився новий напрям розвитку ідеї рівності, який виражається в словосполученні «рівність чого». На основі концепцій Р. Дворкіна, Дж. Роулза, У. Кімлика вибудувалась концепція мультикультаризму.

Висновки

Отже, у процесі історичного розвитку принцип рівності істотно збагатився й ускладнився. Так, ідея рівності протягом тривалого періоду свого розвитку набувала різних форм і змістовного наповнення, зокрема, у прадавньому світі сприймалась як рівність перед надприродними силами; в античному світі - як рівність перед державним правителем, як рівність всередині станів; у Середньовіччі - як рівність перед державою; в епоху Реформації - як суспільна рівність, як синонім справедливості; в епоху Просвітництва - як рівність за фактом народження, що стало зародженням теорії природного права; на етапі буржуазних революцій - як рівність перед законом; у ХІХ ст. - як рівність можливостей і рівність результатів; у новітній історії - як рівність прав людини.

Так, сьогодні ідея рівності в правовій, політичній і філософській царинах в основному сприймається як формальна юридична рівність. Вбачається, що подальший розвиток категорії рівності має відбуватись у напрямі поєднання формальної та фактичної рівності і їх діалектичного розвитку.

За всього змістовного розмаїття та відмінності проявів ідея рівності має універсальне значення для всіх історичних етапів і форм права. На кожному етапі, де в державно-політичному розвитку з'являється ідея рівності, з'являється і правовий спосіб регулювання. Загалом, історична еволюція змісту, обсягу, сфери застосування ідеї рівності не спростовує, а навпаки, підкріплює її значення як основного регулюючого стрижня права.

Література

1. Тюрин А. Концепция человека в Древнем Китае / А. Тюрин // Вестник теософии. - 1994. - № 1/2. - С. 39-45.

2. Нерсесянц В. История политических и правовых учений : [учебник для ВУЗов] / В. Нерсесянц. - 4-е изд., перераб. и доп. - М. : Норма, 2004. - 944 с.

3. Луций Анней Сенека. Нравственные письма к Луцилию ; перевод С. Ошерова. - М. : Азбука, 2015. - 352 с.

4. Орлов Е. Марк Туллий Цицерон. Его жизнь и деятельность / Е. Орлов. - С.-Пб : Жизнь замечательных людей, изд. Ф. Павленковым. - 88 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https://www.litmir.me/br/?b=114258.

5. Біблія. Книги священного писання Старого та Нового завіту. - К. : Видання Київської патріархії УПЦ КП, 2009. - 1372 с.

6. Памятники истории Англии XI-XIII вв. : Русский и латинский тексты Великой хартии вольностей и других документов. Билингва ; пер. с лат. ; введ. Д. Петрушевского. - Изд. 2-е, испр. - М. : Книжный дом «ЛИбРоКОМ», 2010. - 240 с.

7. Декларація прав людини і громадянина [Dйclaration des Droitsdel' Homme et du Citoyen, 1789] [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.haiyzhnyk.in.ua/doc2/1793%20 %2806%29%2024.dekl.prav.php. 14.

8. Буонаротти Ф. Заговор во имя равенства / под ред. и со вступ. ст. В. Волгина ; перевод с французского

Э. Желубовской. - М. : Издательство Академии наук СССР, 1963. - 230 с.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. - 2-е изд. -Том 20 : Анти-Дюринг, Диалектика природы. - М. : Издательство политической литературы, 1961. - 858 с.

10. Декларация независимости Соединенных Штатов Америки от 4 июля 1776 г. / под ред. О. Жидкова // Соединенные Штаты Америки : Конституция и законодательство ; перевод О. Жидкова. - М. : Электронная библиотека исторического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/ indpndnc.htm.

11. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду від 26 червня 1945 р. : статус Організації Об'єднаних Націй [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_010.

12. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

: Декларація Організації Об'єднаних Націй // Офіційний вісник України. - 2008. - № 93. - С. 89.

13. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. : Конвенція Ради Європи // Офіційний вісник України. - 1998. - № 13. - С. 270.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. : пакт Організації Об'єднаних Націй [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043.

Размещено на Allbest.ru