Дискусійні аспекти співвідношення понять "джерело права" та "форма права"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

ДИСКУСІЙНІ АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ДЖЕРЕЛО ПРАВА» ТА «ФОРМА ПРАВА»

Ковальова С.Г, к. ю. н., доцент,

доцент кафедри історії і теорії держави і права

Черникова В.В., магістрантка ІІ року навчання

Анотація

Статтю присвячено проблемі співвідношення категорій «джерело права» і «форма права». У статті досліджується питання щодо визначення змісту та сутності зазначених категорій із позицій трьох підходів.

Ключові слова: джерело права, форма права, зовнішня і внутрішня форма права.

Аннотация

Статья посвящена проблеме соотношения категорий «источник права» и «форма права». В статье исследуется вопрос об определении содержания и сущности этих категорий с точки зрения трёх подходов.

Ключевые слова: источник права, форма права, внешняя и внутренняя форма права.

Annotation

Kovalova S.G., Chemykova V.V. SPECULATIVE ISSUES OF CONCEPTS' “SOURCE OF LAW” AND “FORM OF LAW” CORRESPONDENCE

In this article the issues of correspondence between categories “source of law” and “form of law” are investigated. The article deals with the question of determining the content and judicial nature of these categories from different existing points of view.

Key words: source of law, form of law, external and internal form of law.

Постановка проблеми

Одним із кардинальних векторів розвитку української юридичної, зокрема й теоретико-правової, науки є вдосконалення її термінологічно-категоріального апарату. Уточнення змісту термінів, категорій і понять юриспруденції дозволить вивести юриспруденцію на якісно новий рівень, а отже, підвищити ефективність процесів правотворчості та правозастосування в Україні. Тому звернення до визначення й уточнення змісту юридичних термінів і понять є своєчасним і актуальним.

Проблема визначення змісту категорій «джерело права» і «форма права», незважаючи на те, що вона є предметом однієї з найдавніших наукових дискусій, у теоретичному аспекті залишається недостатньо дослідженою і найбільш заплутаною. У правознавстві термін «джерело права» розуміється, зазвичай, багатозначно, а іноді вживається як тотожний терміну «форма права». Але для юристів-практиків важливо вміти розрізняти такі терміни для правильного їх вживання.

Ступінь розробленості проблеми

Питанням визначення поняття джерела права, його співвідношенню з формою права, особливостями їхніх різновидів приділено увагу в працях Ж.-Л. Бержеля, С. Бошно, Буткевича, Т. Гурової, Р. Давіда, Л. Ентіна, Зівса, С. Кашкіна, Р. Леже, Л. Луць, М. Марченка, К. Осакве, Н. Пархоменко, А. Саїдова, Ю. Тихомирова, В. Толстіка, Б. Топорніна та ін. Однак досі не вироблено єдиного, загально прийнятого визначення понять «джерело права» і «форма права», а також залишається дискусійним питання співвідношення змісту таких понять.

Мета статті полягає у визначенні та розмежуванні змісту й сутності категорій «джерело права» та «форма права», а також встановленні їхнього співвідношення.

Виклад основного матеріалу

Звертаючись зо змісту категорії «джерело права», необхідно зазначити, що і вітчизняні, і західні науковці практично є однодумцями щодо уявлень про поняття, зміст і роль джерела права в правовій системі. Про це свідчать чисельні наукові публікації, зокрема й закордонних авторів, в яких принципових розбіжностей у цьому питанні не спостерігається [1, р. 19-25]. Однак існують розбіжності в змістовому наповненні поняття «джерело права». У працях західних авторів джерело права найчастіше трактується як зовнішнє вираження права. Однак сам термін «зовнішнє вираження права» не завжди розуміється і тлумачиться однозначно. Так, в одних випадках цей «зовнішній вияв права» називають формами права, в інших - джерелами, деколи - одночасно і формами, і джерелами права.

Така невизначеність дефініцій «джерело права» і «форма права» існує в пострадянських країнах, зокрема і в Україні. У працях низки вітчизняних і російських спеціалістів у галузі теорії держави і права термін «джерело права» також, зазвичай, розглядається як синонім терміна «форма права». Наприклад, С. Алексєєв писав, що об'єктивований у документальному вигляді акт правотворчості є юридичним джерелом відповідних юридичних норм і одночасно формою їхнього юридично офіційного буття, існування [2, с. 315]. Поділяючи позицію С. Алексєєва, М. Марченко заявляє, що «ним не надається принципового значення тим непринциповим за своїм характером змістовим нюансам, відтінкам і незначним відмінностям, які мають терміни «форма» і «джерело» права [3, с. 498]. Найбільш категорично ідею про тотожність категорій «джерело права» і «форма права» сформулював В. Хропанюк. На його думку, джерело права - спеціальний правовий термін, який вживається на позначення зовнішніх форм виразу юридичних норм [4, с. 184].

Отже, авторами допускається неправомірне ототожнення та змішування різних аспектів джерел права: матеріального та формально-юридичного (технічного). Зауважимо, що позиція згаданих авторів є свого роду натяком на те, що поняття «джерело права» можна зводити лише до поняття «форма права». Р. Давид і К. Жоффре-Спінозі пов'язували таке трактування досліджуваних понять із радянською традицією, яка джерело права розуміла, насамперед, як економічний устрій суспільства, який, згідно з марксистською доктриною, є базисом, що обумовлює і визначає правову систему цієї країни, яка являє собою елемент надбудови [5, с. 6].

І тільки в другу чергу, зазначають французькі дослідники, «<...> говорять про форми права, називаючи джерелами права ті технічні прийоми, за допомогою яких у цій країні і в цей період створюють, знаходять або знищують юридичні норми» [5, с. 158]. Зауваження Р. Давида і К. Жоффре-Спінозі є справедливим, враховуючи хоча б той факт, що в підручниках із теорії держави і права відповідні розділи мають назву «Джерела (форми) права», тим самим демонструючи практичну відсутність істотної диференціації цих понять.

Однак все більше сучасних науковців критично оцінює наведений вище погляд, справедливо зауважуючи, що ототожнення джерела і форми права призводить до необхідності розглядати в одному понятійному ряду абсолютно різні за своєю природою явища, починаючи від джерела (форми) як матеріальних умов життя соціуму, включаючи формально-юридичний зміст цих термінів, і закінчуючи джерелом (формою) в аспекті пізнання історії розвитку права [6, с. 4-5]. Розмежовуючи досліджувані поняття, А. Калінін і С. Комаров вказують, що джерело характеризує походження, генезис будь- якого явища, його витоки, а форма характеризує спосіб організації змісту, його зовнішній прояв [6, с. 4]. Розглядаючи проблему визначення поняття форми права, О. Петров слушно вказує на необхідність оновлення дослідницької методології з урахуванням відходу сучасної науки від ортодоксального нормативістського праворозуміння. Дослідник визначає форму права як спосіб існування, спосіб соціального буття завершеного циклу руху правової волі до своїх цілей через необхідні елементи впорядкованого змісту права [7, с. 250]. Характеризуючи поняття форми права з погляду інтегративного праворозуміння, М. Кіча визначає його як засоби, способи і методи об'єктивації юридичних норм [8, с. 29].

У науковій літературі форму права як спосіб закріплення правових розпоряджень або спосіб вираження державної волі інколи розглядають як зовнішню форму права. Водночас виділяють і внутрішню форму права. її розуміють як систему або структуру, внутрішню будову права як розподіл правових норм за галузями й інститутами відповідно до характеру суспільних відносин, які ними врегульовуються, та методу правового регулювання [9, с. 108-109]. Таке уявлення про форму права ґрунтується на аналізі двох категорій філософії «форма» і «зміст», які завжди використовуються разом. Ці філософські категорії відображають взаємозв'язок двох сторін природної та соціальної реальності: упорядкованої сукупності елементів і процесів, що утворюють предмет або зміст, і способу існування або виявлення цього змісту, тобто форми. Поняття «форма» вживається також у значенні внутрішньої організації змісту [10, с. 434].

Акцент на двох аспектах форми права - внутрішньому і зовнішньому - залежить від того, що розуміти під поняттям «зміст права». Якщо такий зміст утворює система правових норм, то його формою визнається законодавство, яке розглядається як спосіб вираження, організації та існування змісту права. Водночас внутрішній аспект форми права полягає в тому, що він означає структуру права, тоді як зовнішній - у визначенні законодавства зовнішньою формою права [11, с. 13].

Однак варто зазначити, що здебільшого, користуючись поняттям «форма права», його ототожнюють саме із зовнішньою формою права. Таке уявлення про форму права наявне в аналізі змісту та співвідношенні філософських категорій: сутність, зміст і форма. Сутність будь-якого суспільного явища становить внутрішній зміст предмета як єдність усіх його характерних ознак, зв'язків і відносин. Способом зовнішнього вияву сутності є форма. Наприклад, сутністю права є воля держави, суспільства або панівного класу, владні розпорядження якого є загальнообов'язковими до виконання. Проте вони стають такими завдяки формі виявлення цієї волі - актам органів державної влади.

Отже, формальна визначеність є однією з основних ознак права, що відрізняє його від інших соціальних норм.

Поняття «джерело права» в юридичній науці розглядається в декількох значеннях. Українська дослідниця Є. Євтрафова розрізняє такі підходи до розуміння значення цього терміна: гносеологічний (джерело права визначається як джерело пізнання права, тобто те, звідки ми черпаємо свої знання про право); філософський (вказує на те, які за своїм характером (теологічні, ліберальні, консервативні та ін.) світоглядні ідеї були покладені в основу тієї чи іншої правової системи); матеріальний (визначає матеріальні, соціально-економічні умови життя суспільства, суспільні відносини загалом, природні, культурні, політичні й інші чинники, які обумовлюють виникнення, розвиток і зміст права); ідейний (різні правові вчення, правові ідеї, концепції, правосвідомість суб'єктів правотворчості, що формують певне право розуміння і покладені в основу норм права); інституційний (правотворча діяльність органів державної влади й інститутів громадянського суспільства, які встановлюють або санкціонують норми права); формальний (юридичний) (джерело права розуміють як різні форми (способи) зовнішнього виразу правових норм). Джерела права у формальному (юридичному) розумінні - це акти уповноважених суб'єктів права, що є формою вираження і закріплення правових норм. Саме завдяки цьому правила поведінки набувають якості правової норми, стають загальнообов'язковими і спроможними до реалізації заходами державного примусу. Отже, на думку Є. Євтрафової, формальним джерелом права є результат правотворчої діяльності уповноважених суб'єктів права - форми вираження і закріплення правових норм [12, с. 15-16].

Л. Кухніна розрізняє джерела права в матеріальному значенні (суспільні відносини, які розвиваються), в ідеальному / ідеологічному (філософському) значенні (правосвідомість), у формально-юридичному значенні (форми вираження правових норм), у гносеологічному значенні (правові пам'ятки як джерело пізнання права), а також в економічному (діяльність людей в економічній сфері, наслідком якої стає необхідність правового регулювання суспільних відносин), політичному (держава), генетичному (джерело права) значеннях [ІЗ, с. 342].

Характеризуючи джерела права у формальному значенні, С. Мірошник пропонує встановити їхню класифікацію за критерієм юридичного значення і черговості появи. Дослідник поділяє джерела права на первинні (конституцію держави, яка містить базові ідеї, закладені в основу механізму правового регулювання), вторинні (нормативно-правові акти, нормативні договори і правові звичаї) та додаткові (судові прецеденти) [14, с. 36]. Зауважимо, що така класифікація не є універсальною, адже вона може бути застосована лише щодо джерел права посткомуністичних країн романо-германської правової сім'ї.

Вказуючи на нетотожність понять джерела і форми права, вчені здійснюють спроби надати дефініції обох понять. Т. Кашаніна визначає джерело права як волю правотворчих суб'єктів; джерелами права, на її думку, можуть бути воля людства (права людини, принципи права), воля народу (норми, прийняті на референдумі), воля держави (законодавчі норми), воля колективу (корпоративні норми), воля громадян і організацій (договірні норми). Форма права визначається Т. Кашаніною як своєрідний резервуар, де містяться юридичні норми. Протягом історії формами права були правові звичаї, релігійні тексти, юридичний прецедент, діловий звичай, правосвідомість, нормативний акт, юридична доктрина, судова практика, моральні уявлення, договір [15, с. 48]. Тож надані вченою визначення свідчать про те, що вона трактує категорії джерела та форми права як такі, що не належать до одного понятійного ряду.

Сучасні російські вчені, які дотримуються погляду на джерело і форму права як на нетотожні поняття, трактують джерело права як силу, що створює правові приписи, а форму права - як внутрішнє та зовнішнє вираження права [16, с. 87; 17, с. 53].

Третій підхід до співвідношення понять «джерело права» і «форма права» характеризується тим, що його прихильники, не ототожнюючи форму і джерела права, допускають, що за певних обставин досліджувані категорії можуть виступати як синоніми. Так, наприклад, В. Сидоров, відносячи до джерел права матеріальні умови життя, культуру, ідеологічні умови, духовний компонент (волю, право творця), зауважує, що релігійні тексти, пам'ятки права і нормативно-правові акти, які з'являються внаслідок існування і функціонування такої волі, є джерелами права і водночас формами права [18,, с. 120]. А. Завальний зазначає, що в теорії права склався дуалістичний підхід до визначення поняття джерела права: з одного боку, воно є нормативним способом організації змісту права (тобто формою права), а з другого - тією основою, звідки походить право [19, с. 265]. Нетотожність досліджуваних понять полягає ще й у тому, що всі форми права є джерелами, однак не кожне джерело права набуває якостей державної обов'язковості та загальності, які виникають внаслідок санкціонування державою [20, с. 3]. форма право джерело

Висновки

Теоретико-правова наука знає три підходи до визначення сутності та змісту понять «джерело права» та «форма права». Перший характеризується ототожненням цих понять, другий розглядає форму та джерело права як самостійні категорії, що не можуть утворювати єдиний понятійний ряд; третьому підходу притаманний певний дуалізм, оскільки його прихильники, погоджуючись загалом із нетотожністю категорій «джерело» і «форма» права, все ж визнають, що в певному аспекті коректним є тлумачення джерела права як його форми.

Проаналізувавши наявні підходи до проблеми визначення понять джерела та форми права, спробуємо сформулювати дефініцію цих категорій. Право як явище суспільного характеру формується, існує та розвивається в певній формі, що відповідає головній ознаці права - формальній визначеності. Форма права показує, як держава створює, фіксує ту чи іншу форму права і в якому вигляді ця норма доводиться до свідомості членів суспільства.

Джерело права - явище багатоаспектне; воно містить вказівку на спосіб походження правових норм. Можна виділити матеріальні, ідеологічні, формально-юридичні та політичні джерела права.

Література

1. Merryman I. The Civil Law Tradition / I. Merryman. Stanford, 1992. P. 19-25.

2. Алексеев С. Общая теория права: курс в 2-х т. / С. Алексеев. Т. 1. М.: Юрид. лит., 1981. 361 с.

3. Проблемы теории государства и права: [учеб. пособ.] / под ред. М. Марченко. М.: Юристъ, 2001. 656 с.

4. Хропанюк В. Теория государства и права: [учеб. пособ. для высших учебных заведений] / под ред. В. Стрекозова. М.: Омега-Л ; Интерстиль, 2003. 382 с.

5. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози ; пер. с фр. М.: Междунар. отношения, 1999. 400 с.

6. Калинин А., Комаров С. Форма (источник) права как категория в теории государства и права / А. Калинин, С. Комаров // Правоведение. 2000. № 6 (233). С. 3-10.

7. Петров А. О категории формы права /А. Петров //Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. 2012. № 5 (1). С. 245-251.

8. Кича М. Соотношение форм и источников права с позиции интегративного правопонимания / М. Кича // Юридическая наука. 2014. № 2. С. 25-31.

9. Теория государства и права: [учебн.] / отв. ред. А. Денисов. М.: Юридическая литература, 1972. 419 с.

10. Философский словарь / под ред. И. Фролова. 5-е изд. М.: Политиздат, 1987. 580 с.

11. Євтрафова Є. Система національного законодавства права: [монограф.] / Є. Євтрафова. К.: КНТ, 2007. 184 с.

12. Стрельцова О. Джерела права Європейського Союзу (теоретичні аспекти): автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень» / О. Стрельцова. К., 2008. 20 с.

13. Кухнина Л. Многозначность понятия «источник права» / Л. Кухнина // Пробелы в российском законодательстве. 2014. № 2. С. 341-344.

14. Мирошник С. Источник права и форма права: соотношение понятий / С. Мирошник // Пробелы в российском законодательстве. 2013. № 5. С. 35-37.

15. Кашанина Т. Эволюция форм права / Т. Кашанина // Lex Russica. 2011. № 1. С. 34-53.

16. Офман Е., Станкова У Постановление Верховного Суда и Трудовой кодекс РФ / Е. Офман, У Станкова // Трудовое право. 2011. № 5. С. 85-93.

17. Ершова Е. Источники и формы трудового права в России / Е. Ершова // Трудовое право. 2007. № 10. С. 58.

18. Сидоров В. К вопросу об источниках и формах права / В. Сидоров // Вестник Псковского государственного университета. Серия «Экономика, право и управление». 2016. № 3. С. 115-121.

19. Завальний А. Діалектика розмежування категорій «джерело» і «форма» права / А. Завальний // Публічне право. 2012. № 1 (5). С. 261-266.

20. Вопленко Н. Источники и формы права: [учебное пособие] / Н. Вопленко. Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. 102 с.

Размещено на Allbest.ru