Державний контроль у сфері вищої освіти: європейські стандарти правового регулювання та їх впровадження в законодавство України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний контроль у сфері вищої освіти: європейські стандарти правового регулювання та їх впровадження в законодавство України

Приєднання України до європейського простору вищої освіти (ЄПВО) передбачає перегляд вітчизняних засад державного контролю у сфері вищої освіти із обов'язковим урахуванням відповідних загальновизнаних європейсько-правових засад державного контролю у сфері вищої освіти, впровадження відповідних європейських правових стандартів такої діяльності, наближення держаного контролю в зазначеній сфері відносин до тих моделей, які успішно існують у ЄПВО. Останній передбачає істотну автономію університетів у вирішенні питань організації навчального процесу, широку мобільність, а точніше вести мову про активну мобільність всіх учасників навчального процесу, інтеграцію вищої освіти і наукової діяльності, визнання документів про освіту в будь-якій державі-члені ЄПВО із зарахуванням періодів навчання та результатів навчання в різних університетах країн-учасниць ЄПВО тощо. Така самостійність (автономність) університетів не виключає активної участі у сфері вищої освіти держави в особі її уповноважених суб'єктів (органів, осіб), в т.ч. й щодо здійснення контролю, не означає, що відносини у сфері вищої освіти є неконтрольованими. Контроль із боку держави у сфері вищої освіти зберігається, щоправда істотно модифікується змістовно й суттєво змінюються його засади. Аналіз відповідних правових джерел дозволяє умовно виділити кулька блоків питань, які перебувають у сфері контролю з боку держави: якість навчання, визнання документів про вищу освіту, виданих у країнах-учасницях ЄПВО, інтеграція вищої освіти і наукової діяльності, мобільність учасників навчально-наукового процесу. Кожен із цих блоків питані передбачає поєднання певної кількості спеціалізованих питань, які в тій чи іншій мірі перебувають у колі контрольної діяльності держави.

Метою статті є аналіз європейських стандартів правового регулювання відносин державного контролю у сфері вищої освіти та формулювання пропозицій щодо їх впровадження у вітчизняне законодавство.

Варто зупинитися на їх висвітленні в контексті аналізу положень відповідних правових актів, ознак, перш за все, слід зазначити, що в ЄПВО державний контроль втрачає ознаку суцільності, тотальності й навпаки набуває ознак спеціалізованості (спеціалізація). ЄПВО як стратегічна мета Болонського процесу передбачає створення привабливого і конкурентоздатного простору, в т.ч. правового, вищої освіти в Європі із фундаментом багатовікових європейських правових традицій регулювання відносин освіти і науки й із одночасним збереженням та узгодженням специфіки нормо - творення та правозастосування в зазначеній сфері відносин, притаманної кожній європейській державі. Окрім того, він має бути чутливим до соціальних та індивідуальних потреб, відкритим до викликів на шляху до «Європи знань» [1, с. 5]. Все це ж стосується і контролю у сфері вищої освіти. На європейському рівні питання освіти, в т.ч. й вищої освіти, а отже й контролю у сфері вищої освіти, не регламентуються «єдиною європейською політикою»: відповідальність за зміст та організацію навчального процесу несуть самі європейські країни (регламентують ці питання на рівні національного законодавства), а у загальноєвропейському масштабі, в т.ч. на нормативному рівні, визначаються уніфіковані засади забезпечення якості вищої освіти, її безперервності, мобільності [2, с. 9], це й зумовлює специфіку нормативної регламентації (на національному та загальноєвропейському рівнях) засад контролю у сфері вищої освіти. При цьому слід зазначити, що державі завжди в цьому процесі відводилася і до цього часу зберігається важлива роль. Так, зокрема, ст. 2 Протоколу №1 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року передбачає обов'язок держави забезпечувати «мінімально необхідні умови», яким повинна відповідати освіта у всіх навчальних, в т.ч. вищих, закладах [3], ці ж положення фіксуються і у Хартії засадничих прав Європейського Союзу 2000 року (ст. 14), й із певною мовною специфікою - у Європейській хартії регіональних мов та мов меншин (ст. 8) [4, с. 242]. Можна навіть вести мову про певну генезу формування Європейських правових засад контролю у сфері вищої освіти, починаючи від узагальненого закріплення деяких питань освіти у Паризькому договорі (1951 року) та Римському договорі (1957 року) при тому, що освіта, в т.ч. й вища, поки що не визнавалася пріоритетною в діяльності європейських держав. З поступовим посиленням уваги як до освіти в цілому, так і питань контролю зокрема, на рівні резолюцій «Загальних принципах реалізації загальної політики у сфері професійної освіти» (1963 року), «Про співробітництво в галузі освіти» (1974 року), доповідей «У напрямі Європейської освітньої політики» (1971 року), «Європа народів» (1985 року), а також Маастрихтського договору (1992 року) як «переламного у галузі освітньої політики на європейському рівні… із включенням освітнього сектору до спільної стратегії, спрямованої на підготовку молоді до дорослого життя в ЄС» [5, с. 57], Зеленої книги (1993 року), Білої книги (1995 року), Планів дій «Навчання в інформаційному суспільстві - план дій Європейської освітньої ініціативи», «До Європи знань» (1996-1998 років), Амстердамського договору (1997 року), Меморандуму про навчання впродовж усього життя (2001 року), та ін., із максимальним проявом «європейського духу» та усуненням тотального втручання у «освітню політику країн-членів ЄС», в т.ч. й щодо контролю, як ключових орієнтирів для нормативного та правозастосовчого процесу в зазначеній сфері відносин.

Специфіка відносин полягає в тому, що фундаментом їх виступають «спільні політики, які розвиваються та примножуються завдяки особливій процедурі прийняття рішень ЄС» [5, с. 55]. Спільною політикою в даному випадку називають «набір рішень, заходів, правил, стандартів, кодексів поведінки, прийнятих спільними інституціями, які були засновані групою держав, і впроваджуються спільними інституціями і державами-членами» [5, с. 55], що і відрізняє її від форми міждержавної співпраці. Серед всього розмаїття спільним політик освітня політика ЄС (залежно від принципів формування та рівня залучення інституцій) є «базовою горизонтальною політикою ЄС», яка формується відповідно до регулятивного методу. Окрім того, слід зазначити, що «освітня політика, в т.ч. й щодо контролю у сфері вищої освіти, формується відповідно до принципу субсидіарності, тобто чітко визначеною відповідальності кожної країни ЄС за організацію своєї системи освіти, змістовне її наповнення й позиціонування ролі ЄС лише у сприянні розвитку якісної освіти шляхом заохочення держав-членів до співпраці та підтримки й доповненні їхньої діяльності» [5, с. 56], що й визначає засади для регламентації засад механізму контролю у сфері вищої освіти, «низки специфічних засобів заохочення співпраці в цій сфері відносин та підтримки національних освітніх політик ЄС» [5, с. 56]. Приєднання України до Болонського процесу не означає «раптову революцію, відірвану від національного контексту, тотальну уніфікацію та підпорядкування національної нормотворчості та правозастосування» [1, с. 5] в зазначеній сфері відносин, а, перш за все, продуману, комплексну стратегію еволюційного розвитку вищої освіти, зорієнтовану на істотне підвищення її якості, що має відбуватися з акцентом на загальновизнані Європейські правові засади регулювання відповідних відносин у сфері вищої освіти в цілому та державного контролю зокрема. Саме вони і закріплені в цілому ряді правових документів.

Так, наприклад, Велика хартія університетів (18 вересня 1988 року, м. Болонья) закріпила ті принципи, які повинні слугувати базисом для формування правовідносин у сфері вищої освіти, в т.ч. й державного контролю, а саме: автономність університетів у вирішенні питань навчання, кадрової політики, взаємовідносин суб'єктів навчального процесу (розділ «Основні принципи») й обов'язок «нерівних органів» гарантувати вищезазначену свободу при забезпеченні високої якості навчання [6, с. 8]. Важливим є закріплення інтегрального зв'язку навчання (викладання) і дослідницької роботи в університетах як предмету контролю з боку «керівних органів» [6, с. 8], щоправда, контроль у даному розумінні передбачає спеціалізований, позиційний характер, що й дозволяє навіть вести мову про його «дещо умовний характер», його розгляд в якості «своєрідного підсумкового типу взаємовідносин у сфері вищої освіти». Розділ «Засоби», поміж іншого, передбачає деталізацію предмету контролю - мобільність викладачів і студентів, «рівність статусу, знань, іспитів (без упередженого ставлення до національних дипломів), присудження стипендій» [6, с. 9], а також опосередковано фіксує засади участі в якості суб'єктів контролю - «наднаціональних організацій» [6, с. 9].

Певну зацікавленість викликає низка конвенцій, присвячених питанням академічного визнання в Європі, які, поміж іншого, закріплюють (хоча й із урахуванням специфіки змістовного наповнення, викладення матеріалу у такого роду документах) і засади контрольної діяльності. До таких актів слід віднести: Європейську конвенцію про еквівалентність дипломів, що забезпечують доступ в університети (1953 року, ETS 15) і Протокол до неї (1964 року, ETS 49), Європейську конвенцію про еквівалентність періодів університетської освіти (1956 року, ETS 21), Європейську конвенцію про академічне визнання університетських кваліфікацій (1959 року, ETS 32), Конвенцію про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту і вчених ступенів у державах Європейського регіону (1979 року), Європейську конвенцію про загальну рівнозначність термінів університетської освіти (1990 року, ETS 138), принципи хорошої практики процедур академічного визнання (1991 року), Рекомендації Кабінету Міністрів Ради Європи державам-членам академічної мобільності (1995 року), Європейську угоду про продовження виплати стипендій особам, які навчаються за кордоном (1969 року), в якій вперше вводиться поняття «Європейська освітня спільнота» та ін. Аналіз положень цих та інших документів дозволяє знайти в них ключові положення регламентації контрольної діяльності у сфері вищої освіти. Так, наприклад, Конвенція про визначення кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в Європейському регіоні (11 квітня 1997 року, м. Лісабон), яка покликана замінити більшість вищезгаданих, закріплює такі положення: 1) термінологічний ряд, який містить визначення тих понять, які використовуються у процесі контрольної діяльності у сфері вищої освіти, усуваючи передумови щодо довільного їх тлумачення різними суб'єктами. Це дуже важливо, оскільки мова йде про предмет контролю, про окремі процедури, засоби. Так, розділ І «Визначення» містить визначення «вища освіта», «вищий навчальний заклад», «період навчання», «програма вищої освіти», «повноважний орган із питань визнання», «доступ до вищої освіти», «кваліфікація», «визнання», «вимоги» тощо; 2) цікавим є й розділ ІІ «Компетенція державних органів», що ще раз підкріплює той факт, що, не зважаючи на певну автономність вишів, процеси у вищій освіті (викладання, дослідна діяльність) не можуть взагалі перебувати поза увагою держави, в т.ч. й щодо контролю. У процесі контролю використовуються різноманітні, нормативно визначені стандарти, критерії, методи, рекомендації (розділ VIII) із залученням різноманітних суб'єктів, у т.ч. й спеціалізованих (наприклад, національний інформаційний центр із питань академічного визначення і мобільності (розділ IX, X). Варто також звернути увагу на те, що Конвенція закріплює (хоча і опосередковано, при нормативному фіксуванні окремих видів (етапів) процедур) деякі принципи контролю. До таких можна віднести: професіоналізм, спеціалізацію, гласність, нормативну визначеність, цілеспрямованість, відкритість, об'єктивність тощо (наприклад, ст. ІІІ. 5, ст. IV. 9, ст. V. 1, ст. VIII. 1, ст. VIII. 2 тощо) [7, с. 10-30].

Європейська конвенція про академічне визначення документів про університетську освіту (11 жовтня 1959 року, м. Париж) закріпила визначення «університет», «документ про університетську освіту», (ст. 1), а також суб'єктів контрольної діяльності, якими можуть бути: «держава, університети, держава або університет» (п. 1 ст. 2), тим самим виокремивши кілька варіантів контролю - державний, внутрішній та альтернативний [8, с. 150]. Більше того, можна навіть вести мову про національний рівень нормативного визначення суб'єкта контролю та його компетенції (»… залежно від того, в чиїй компетенції на їх території знаходиться вирішення питань.» (ч. 1 ст. 2) [8, с. 150].

Певну зацікавленість можуть викликати і положення Конвенції про визначення навчальних курсів, дипломів про вищу освіту і вчених ступенів в державах регіону Європи (21 грудня 1979 року, м. Париж) зокрема щодо визначення (деталізованого) предмету державного контролю у сфері вищої освіти, а саме: доступ до вищої освіти, визначення курсів навчання, дипломів, ступенів, визначення періодів навчання, критеріїв оцінки (в т.ч. й часткові освітні гнучкі критерії), обмін інформацією (п. 2 ст. 2 розділу II «Цілі») [9, с. 157], а також засади співпраці в процесі контролю державних організацій та недержавних об'єднань («національних органів, як урядових, так і неурядових, зокрема університетів, інших навчальних закладів і атеста - ційних органів.» (ст. 9). При цьому важливим є закріплення засад залучення спеціалізованих суб'єктів - «атестаційних органів» (ч. 1 ст. 9) [9, с. 160].

Спільна Сорбонська Декларація (Спільна Декларація про гармонізацію архітектури Європейської системи вищої освіти, 25 травня 1998 року, м. Париж), яку підписали міністри Франції, Німеччини та Великої Британії, фактично сфокусована на: 1) міжнародній прозорості навчальних програм (курсів), визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки та наближення до рамки кваліфікації ЄПВО; 2) мобільності учасників навчального процесу та науково-дослідної діяльності; 3) загальній системі ступенів «бакалавр - магістр» [1, с. 13]. Фактично має місце закріплення блоку питань, безпосередньо пов'язаних із якістю навчального процесу, а також мобільністю та визнанням результатів навчання та науково-дослідної діяльності як складових частин предмету державного контролю. Зокрема, зазначається, що «Відкритий Європейський простір вищої освіти. потребує постійних зусиль щодо ліквідації бар'єрів, розробки основи для викладання й навчання, яка б сприяла мобільності і більш тісному співробітництву» [2, с. 20]. «Необхідною є така система вищої освіти, яка б забезпечувала найкращі можливості для пошуку і знаходження галузі максимальної реалізації студентів» [2, с. 21], «була узгоджена конвенція про визнання в Європі академічних кваліфікацій вищої освіти. У ній визначені основні вимоги і зазначається, що окремі країни можуть створювати конструктивну схему їх визначення. можна їх удосконалювати і йти далі. Але зараз є спільна позиція взаємного визнання ступенів освіти для професійних цілей через відповідні директиви ЄС» [2, с. 21]. Варто також зазначити, що документ визначив роль уряду як суб'єкту загальної компетенції щодо контролю у відповідній сфері відносин («наші уряди при цьому продовжують відігравати значну роль у досягненні цих цілей.» [2, с. 21]), а також засади формування суб'єктного елементу структури контрольної діяльності в зазначеній сфері, а саме залучення, поряд із державою, й «конференції Європейських ректорів, президентів університетів, груп експертів, професорів країн» [2, с. 21].

Болонська Декларація (Спільна Декларація Європейських міністрів освіти, 19 червня 1999 року) фактично «заклала підвалини створення ЄПВО і стратегії просування Європейської системи вищої освіти по всьому світу» [1, с. 13]. Мова йде про деталізацію положень Сорбонської Декларації щодо предмету контролю, зокрема щодо: забезпечення якості вищої освіти, сприяння мобільності учасників навчального процесу (стосовно встановлення системи предметів ЕКТС). Звертає на себе увагу положення щодо засад (а отже і контролю за їх наявністю та гарантуванням) сприяння мобільності учасників навчального процесу із відмежуванням їх щодо студентів та викладачів, дослідників та адміністративного персоналу. Також слід звернути увагу на закріплення процедурних засад відповідної контрольної діяльності, а саме: «сприяння Європейському співробітництву в забезпеченні якості з точки розробки сумірних критеріїв і методології. Сприяння необхідності Європейських вимірів у вищій освіті, особливо з урахування розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки і наукових досліджень» [10, с. 25]. Важливо зазначити, що підтверджується залучення до відповідного процесу й недержавних суб'єктів («неурядових Європейських організацій, компетентних у вищій освіті»), що свідчить про фактичне закладення основ «змішаної моделі контролю в зазначеній сфері відносин. У Декларації передбачається впровадження «Додатка до диплома для сприяння працевлаштування Європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентоспроможності Європейської системи вищої освіти» [10, с. 24], який впроваджується для надання додаткової незалежної інформації для покращення міжнародної «прозорості» і справедливого визнання кваліфікації [1, с. 15]. Це слід розглядати як прояв фактичного принципу визначеності контролю, а також як свого роду прояв принципу тран - спарентності контролю у сфері вищої освіти.

Комюніке зустрічі Європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту «До Європейського простору вищої освіти», 19 травня 2001 року, м. Прага («Празьке Комюніке»), яке, окрім оцінки прогресу в розвитку ЄПВО, визначено кілька важливих положень, які певним чином дотичні до контролю у сфері вищої освіти: засади трансформації університетів в «університети навчання впродовж життя», залучення до контролю студентів. Так, зокрема, зазначається, що «студенти мають брати участь і впливати на організацію і зміст освіти в університетах та інших вищих навчальних закладах» [11, с. 30]. Вони, поряд із університетами та іншими вищими навчальними закладами, мають долучатися до будь-яких питань, пов'язаних із вищою освітою, тобто й із контролем. Цікавим є положення, які закладають основи залучення до контролю в зазначеній сфері суспільних відносин спеціалізованих фахових недержавних об'єднань, а можливо й створення спеціалізованих суб'єктів контролю.

Так, зокрема, необхідною є співпраця у відповідному процесі із залученням «…національних агентств і Європейської мережі забезпечення якості у вищій освіті(ЕМОД), а також організаціями країн, які не є членами ЕИОД [11, с. 29]. Окрім того, важливим є подальше деталізування окремих процедурних засад (задля забезпечення прозорості, зрозумілості, об'єктивності, визначеності тощо) контролю завдяки розробці механізмів акредитації/сертифікації, їх узгодження [11, с. 29], засад відкритості («збільшення інформаційних зусиль»). Слід зазначити, що якість вищої освіти зберігає роль стратегічної мети контролю у сфері вищої освіти («якість - основна умова для довіри, доречності, мобільності, сумісності та привабливості ЄПВО», «якість - важливий визначальний чинник міжнародної привабливості та конкурентоспроможності Європи» [11, с. 30]).

Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту «Створення Європейського простору вищої освіти», 19 вересня 2003 року, м. Берлін («Берлінська конференція»), закріплює певну модифікацію сфери контролю шляхом її розширення за рахунок доповнення вищої освіти й науковими дослідженнями («тісні зв'язки між вищою освітою та дослідницькими системами»). Окрім того, закладено засади активізації участі професійних асоціацій у цьому процесі - Європейської Асоціації Університетів (ЕДи), Європейської Асоціації вищих навчальних закладів (ЕиЯДЗИЕ), Національних спілок студентів Європи (ЕБІБ). Певну зацікавленість викликають положення документу щодо процедурного аспекту контролю: «необхідним є розвиток загальних критеріїв і методології із забезпеченням якості», «оцінювання програм і вузів, яке охоплює внутрішню і зовнішню оцінку», «впровадження системи перевірки якості і/або акредитації агентств і організацій» [12, с. 33]. Документ фіксує «підзвітність вузів в рамках національної системи якості» [12, с. 33], види форм контролю «оцінювання, перевірка», а також питання «наддержавного контролю» (підрозділ «Структура контролю» із окресленням суб'єктів - «представники Болонського процесу, Європейської комісії, консультанти Ради Європи, EAU, EURASHE, ESIB та ЮНЕСКО») [13, с. 59].

Комюніке Конференції Європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту «Європейський простір вищої освіти - досягнення цілей» (19-20 травня 2005 року, м. Берлін), закріпило активну участь у контрольному процесі суб'єктів публічної адміністрації, а також вишів та «соціальних партнерів», роль вишів у проведенні внутрішнього контролю якості надання освітніх послуг» («шляхом систематичного впровадження внутрішніх механізмів і їх прямої кореляції із зовнішнім забезпеченням якості» [12, с. 38]). Окрім того, важливим є закріплення принципу «експертного оцінювання агенцій із забезпеченням якості на національному рівні» як одного з основних суб'єктів відповідної діяльності (із виокремленням критеріїв такого оцінювання), а також залучення до цього процесу наднаціональних професійних об'єднань - ENQA (Європейської мережі із забезпечення якості) ДиА (Європейської асоціації університетів), EURASHE (Європейської асоціації вищих навчальних закладів), ESIB (Об'єднання національних студентських союзів), Союзу конфедерацій промисловців і роботодавців Європи (UNICE), Європейського центру вищої освіти (UNESCO - COPES) і безперечно, в якості стратегічного завдання побудови ЕПВО запровадження «стандартів і рекомендацій» забезпечення якості вищої освіти [12, с. 38, 42].

Лондонське Комюніке «На шляху до Європейського простору вищої освіти: відповіді на виклики в глобальному світі» (18 травня 2007 року, м. Лондон) окреслило важливий етап у формуванні першого правового органу Болонського процесу, а саме - Європейського реєстру із забезпечення якості (EQAR) відповідно до стандартів та рекомендацій ENQA, а також визначило стратегію щодо створення реєстру національних агенцій із забезпечення якості як основних суб'єктів контролю у сфері вищої освіти. Так, зокрема п. 2.14 Комюніке передбачає, що «метою Реєстру є надання достовірних даних про надійні агенції із забезпечення якості, які працюють за Європейськими стандартами і рекомендаціями… це підвищить довіру до вищої освіти в ЕПВО та поза його межами і полегшить взаємне визнання рішень із забезпечення якості і акредитації» [14, с. 46]. Отже, окрім вказівки на суб'єкта контролю, має місце й фіксування питань, які безпосередньо перебувають у сфері контрольної діяльності, - якість вищої освіти і акредитація. Окрім того, має місце фіксація деяких принципів діяльності суб'єктів контролю - незалежність, прозорість (оскільки це є базовими принципами побудови, діяльності як самих суб'єктів, так і формування Реєстру). У пункті 2.12 має місце фіксуванні виду контролю - зовнішнього контролю за забезпеченням якості, а у п. 2.17 - вказівка на показники, які використовує (і може використовувати) суб'єкт контролю у своїй діяльності, - «прозора схема доступу до освіти, процедури контролю і оцінювання, розвитку навичок». Лондонське Комюніке також закріпило засади залучення до контролю у сфері вищої освіти роботодавців. Так, зокрема, п. 3.5 передбачає активну взаємодію уряду і вищих навчальних закладів із роботодавцями у процесі реформи вищої освіти, для забезпечення працевлаштування випускників, їх кар'єрної структури на державній службі, для вдосконалення навчальних планів на основі результатів навчання [14, с. 49].

Комюніке конференції Європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту «Болонський процес 2020 - Європейський простір вищої освіти у новому десятиріччі» (29 квітня 2009 року, Льовен і Лувенля-ля-Ньов, Бельгія), окреслило «студентоцентроване навчання» як предмет контролю у сфері вищої освіти (п. 2), доступ до вищої освіти як предмет поглибленого контролю з точки зору гарантування його для будь-яких верств населення і, перш за все, для «малопредставлених груп у вищій освіті» (п. 9). Оскільки передбачається встановлення на національному рівні відповідних показників загальної участі і участі «малопредставлених груп» у вищій освіті, відповідно має буди і контроль за дотриманням цих вимог. П. 12 окреслює засади впровадження ще одного інструменту контролю - «національної рамки кваліфікації», що й зумовлює формулювання процедурних засад контролю стосовно цього інструменту (термін «інструмент» є доволі поширеним у сучасній вітчизняній адміністративно-правовій науці для характеристики будь-яких видів діяльності суб'єктів публічного адміністрування, в т.ч. й стосовно контролю (наприклад, роботи Р.С. Мельника, І.В. Патерило, Н.В. Галіциної, С.О. Мосьондза та ін.). Комюніке додатково фіксує засади інформаційної політики, предмету контролю у сфері вищої освіти (п. 19), а також вимоги щодо мобільності учасників навчального процесу, а отже, контролю: «У 2020 році щонайменше 20% осіб, що закінчуватимуть навчання в країнах ЄПВО, мають мати період навчання або стажування за кордоном» (п. 18), прозорості будь-якої діяльності у сфері вищої освіти (п. 22). Варто також зазначити, що окремо визначаються засади фінансового контролю як різновиду державного, оскільки «державне фінансування залишається основним пріоритетом у забезпеченні рівного доступу та подальшого сталого розвитку автономних вищих навчальних закладів» (п. 23) [15, с. 56]. Ці ж положення закріплені і в Декларації Болонського Стратегічного Форуму 2009 року (29.04.2009 р., м. Лювен-ля-Ньов) [16, с. 58].

Певну увагу слід приділити й аналізу Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості вищої освіти в Європейському просторі (Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area), розроблених Європейської Асоціацією забезпечення якості вищої освіти, і які є «однією з умов до включення і розвитку Болонського процесу, який надає рекомендації вищим навчальним закладам щодо підвищення якості освітніх послуг і об'єднує стандарти й рекомендаціє для забезпечення якості освіти у ВНЗ, стандарти і рекомендації для зовнішніх систем забезпечення й гарантування якості, а також стандарти й рекомендації для акредитованих агентств і організацій із забезпечення й гарантування якості» [17; 18, с. 25]. Цей документ фактично фіксує ті базові положення, які є фундаментом для розробки ВНЗ власних систем забезпечення якості освіти, а також для органів акредитації, тобто базовими для внутрішнього контролю, само-контролю та зовнішнього контролю, який може буди як попереднім (до початку освітньої діяльності), так і підсумковим (щодо результатів освітньої діяльності, щодо якості освітніх послуг, якості вищої освіти). Метою Стандартів і рекомендацій є «стимулювання розвитку вищих навчальних закладів, забезпечення обміну інформації щодо розвитку вищої освіти» [18, с. 27]. Аналіз положень документі дозволяє виділити ті базові положення, які можуть слугувати предметом контрольної діяльності у сфері вищої освіти з боку будь-якого суб'єкта, в т.ч. й з боку держави. Це: прозорість якості навчальних програм, орієнтованих на студентів, що, у свою чергу дозволяє виокремити ще одну засаду - «студентоцентризм» навчального процесу; відкритість та підзвітність вищих навчальних закладів; орієнтованість на ефективність діяльності вищого навчального закладу та якості освіти; інноваційність навчального та організаційного процесу («забезпечення різноманіття та стимулювання нововведень» [18, с. 27]). Окрім того, беручи до уваги той факт, що «Європейські стандарти і рекомендації» підготовлені на основі Міжнародного стандарту ISO/IWA2 Системи управління якістю (настанови щодо застосування ISO 9001:2000 в освіті «Quality management systems. Guidelines for the application of ISO 9001:2000 in education»), розробленого за результатами проведення міжнародного семінару IWA 2 (International Workshop Agreement) у Мексиці в 2002 році (перша редакція стандарту IWA 2:2003 (2003 року), друга редакція прийнята у 2007 році і діє до цього часу IWA 2:2007) [18, с. 25], варто зазначити, що предметом контролю також можуть бути: процедурний аспект освіти, моніторинг процесу управління і ведення документації, необхідної для освітнього процесу; гарантування виконання державних вимог у сфері освіти; гарантування якості - освітніх послуг, викладацького складу, змісту освіти [18, с. 25]. Щоправда, документ містить застереження щодо непоширення на відносини сертифікації освітніх послуг та договірні відносини.

Базові положення для контролю у сфері освіти містять і Стандарти забезпечення якості начальних інститутів (ASQ Learning Institute), які охоплюють «всі пропозиції, останні концепції якісної освіти та підготовки технології конференції та заходи, за участю всіх форматів і підходів навчання» [18, с. 28]. Особливість цього документа полягає у фіксуванні того «інструментарію», який сприяє поліпшенню якості навчання, а отже, може слугувати і «інструментарієм» контролю за відповідною якістю.

Ці та інші документи, розроблені Європейською асоціацією забезпечення якості у вищій освіті, підтверджують вагову роль відповідного незалежного суб'єкта контролю в зазначеній сфері відносин (суб'єкт наднаціонального контролю, якій визначає нормативні засади контролю, а також може його здійснювати в Європейському просторі вищої освіти, координуючи роботу агентств якості освіти дер - жав-учасниць). Вона була заснована в березні 2000 року на підставі Рекомендації Європейської ради від 24 вересня 1998 року й відіграє роль «основної організації, яка координую роботу щодо забезпечення якості вищої освіти в рамках Болонського процесу» [18, с. 27]. Широкий спектр її завдань дозволяє їй і на далі виступати своєрідним «наддержавним» суб'єктом контролю у сфері вищої освіти, координатором функціонування спеціалізованих суб'єктів контролю у сфері вищої освіти щодо її якості, роль якого, поряд із Європейською Асоціацією вищих навчальних закладів (EURASHE), Європейською Асоціацією Університетів (EAU), Об'єднання Національних спілок студентів Європи (ESIB), Європейського центру вищої освіти (UNESCO - COPES), Союзу конфедерацій промисловців і роботодавців Європи (UNICE), має зростати в процесі розбудови Європейського простору вищої освіти, а отже, має зростати їх роль і для країн-учасниць Болонського процесу.

В умовах реалізації Євроінтеграційних освітніх, у т.ч. й у сфері вищої освіти, прагнень відбувається модернізація вищої освіти «за допомогою урізноманітнення навчальних програм на основі диверсифікації, забезпечення відповідності між змістом освіти й рівнем підготовки випускників і потребами ринку, трансформації освіти дорослих із розширенням програми і продовженням термінів навчання, налагодження нових зв'язків із міжнародними організаціями, формування умов для мобільності учасників ринку освітніх послуг і ринку праці» [19, с. 68; 20, с. 84]. У цей період має відбуватися трансформація кількісних показників освітніх послуг в якісні, що, у свою чергу, дозволяє підтримати точку зору І. Бабина й вести мову про те, що це передбачає «створення гнучкої, визнач - ної ступеневої системи освіти, яка динамічно реагує на потреби особи, суспільства, ринку праці, формуючи ресурси, достатні для підготовки кваліфікованого спеціаліста відповідного рівня і профілю, конкурентоздатного на ринку праці, який, у свою чергу, володіє арсеналом інформаційних технологій на рівні міжнародних стандартів, здатністю до постійного професійного зростання, мобільності» [21, с. 17].

Варто усвідомлювати, що чітко визначенні Європейські правові стандарти вищої освіти, в т.ч. й контролю у сфері вищої освіти, передбачають формування нових «ціннісних орієнтацій суб'єктів вищої освіти, інтеграції їх у ринкові відносини, посилення конкуренції між вищими навчальними закладами, уніфікацію освітніх практик та інтеграцію вищої освіти й дослідницької діяльності формування нового типу освітнього простору - Європейського простору вищої освіти - який дозволяє розвивати дистанційне навчання, корпоративні та віртуальні університети, транснаціональні навчальні центри» [22, с. 67-97]. Це фактично дозволяє вести мову про вплив на формування відповідних правових стандартів процесу глобалізації, її тенденцій: гуманізації вищої освіти з утвердженням «людиноцен - тризму», відкритості системи вищої освіти, демократизації її, індустріалізації, диференціації та індивідуалізації вищої освіти, інтеграції навчання і виховання [19, с. 71], що має враховуватися й Україною в умовах входження її до Європейського простору вищої освіти й побудови «державно-громадської (змішаної) моделі контролю» у сфері вищої освіти.

Аналіз цих та інших актів дозволяє стверджувати, що, незважаючи на певну їх специфіку в порівнянні з актами національного законодавства і в частині змісту, і специфіки закріплення нормативного матеріалу, і процедури розробки та прийняття, саме вони закріплюють базові положення, які мають слугувати правовим підґрунтям для контролю у сфері вищої освіти.

До таких слід віднести: 1) особливість суб'єктивного елементу, а саме: усунення тотального, суцільного контролю й перехід до комплексного, «змішаного», «поєднаного» із залученням держави, спеціалізованих фахових інституцій, роботодавців, ВНЗ, студентів, громадських об'єднань тощо. Розподіл відповідних повноважень між вищезазначеними із зосередженням уваги держави переважно на питаннях координації, державного фінансування, гарантування доступу, якості вищої освіти. Впровадження незалежних спеціалізованих суб'єктів, які включаються до складу Європейських асоціацій фахівців, експертів, студентів тощо; 2) зосередження державного контролю лише на забезпеченні якості вищої освіти із збереженням широкої автономії навчальних закладів щодо вирішення питань організації навчального процесу, фінансування, кадрової політики тощо, із виокремленням кількох блоків спеціалізованих питань щодо мобільності учасників навчального процесу, визнання термінів та результатів навчання в межах ЕПВО, триступеневості освіти («бакалаврат - магістратура - докторантура»), «студентоцентризму» освітнього процесу, інтеграції, вищої освіти і наукових досліджень тощо; 3) нормативне закріплення та деталізація на національному рівні процедурних аспектів контролю з прийняттям Європейських стандартів, рамок, рекомендацій, із розробкою на базі міжнародних, Європейських стандартів і запровадженням професійних стандартів як основи для модернізації державних стандартів освіти, дотриманням принципів транспарентності, партисипатизму, професіоналізму, визначеності, оперативності, об'єктивності, неупередженості; 4) запровадження системи рейтингування вищих навчальних закладів (Болонські принципи ранжування та класифікації університетів як результату контролю з додатковим переліком можливих заходів «впливу-стимулювання» щодо ВНЗ (які можуть застосовуватися за результатами контролю для підвищення якості вищої освіти); 5) впровадження засад внутрішнього, зовнішнього та зовнішнього незалежного контролю у сфері вищої освіти з активізацією ролі зовнішніх незалежних спеціалізованих суб'єктів контролю.

Висновки. Ці положення мають слугувати орієнтиром для формування новітнього вітчизняного законодавства про контроль у сфері вищої освіти, забезпечуючи практичну реалізацію Євроінтеграційних державотворчих та правотворчих прагнень України, «входження» останньої до Європейського простору вищої освіти.

Література

європейський правовий освіта контрольний

1. Пріоритети Європейського простору вищої освіти - 2020 / Центр міжнародної освіти Всеукраїнської Академічної спілки спец. проф. оцінки наук. досл. і пед. діяльності; укл. Бабін І.І., Ликова В.А., Житнігір Б.С., Павлов В.В. - Одеса: - Бендери: «Бендерська друкарня «Поліграфіст», 2010. - 104 с.

2. Спільна Сорбонська Декларація (Спільна Декларація про гармонізацію архітектури Європейської системи вищої освіти, 25.05.1998 р., м. Париж // Пріоритети Європейського простору вищої освіти - 2020 / Центр міжнародної освіти Всеукраїнської Академічної спілки спец. проф. оцінки наук. досл. і пед. діяльності; укл. Бабін І.І., Ликова В.А., Житнігір Б.С., Павлов В.В. - Одеса: - Бендери: «Бендерська друкарня «Поліграфіст», 2010. - 104 с.

3. Протокол №1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року // Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. - К.: АртЕк; Будапешт: Інститут конституційної і законодавчої політики, 1997. - С. 89-92.

4. Чесановська Т.П. Правове регулювання Європейського співробітництва в сфері вищої освіти / Т.П. Чесановська // Науковий вісник Національного Університету ДПС України: Серія: Право. - 2013. - №4 (63). - С. 240-245.

5. Краєвська О. Освітня політика Європейського Союзу: становлення та механізми реалізації / О. Краевська // Вісник Львівського університету. Серія: міжнародні відносини. - 2011. - Вип. 28. - С. 53-65.

6. Велика хартія університетів (11 вересня 1988 року, Болонья) // Болонський процес: Документи / Укладачі: З.І. Тимошенко, А.М. Грехов, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. - К.: Вид-во Європ. ун-ту., 2004. - С. 7-9.

7. Конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в Європейському регіоні (11 квітня 1997 року, м. Лісабон) // Болонський процес: Документи / Укладачі: З.І. Тимошенко, А.М. Грехов, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. - К.: Вид-во Європ. ун-ту., 2004. - С. 10-30.

8. Європейська конвенція про академічне визнання документів про університетську освіту (14 грудня 1959 року, м. Париж) // Житнигор Б.С. На шляху до Європи: міжнародна докторантура // Б.С. Житнигор, В.В. Павлов, С.Б. Житнигор; ред.: Л.В. Багрий-Шахматов; Укр. АН, Акад. соц. прогресу і мистецтва. - Бендери: Поліграфіст, 2007. - С. 149-153.

9. Конвенція про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту і вчених ступенів в державах регіону Європи (21 грудня 1979 року, м. Париж) // Житнигор Б.С. На шляху до Європи: міжнародна докторантура // Б.С. Житнигор, В.В. Павлов, С.Б. Житнигор; ред.: Л.В. Багрий-Шахматов; Укр. АН, Акад. соц. прогресу і мистецтва. - Бендери: Поліграфіст, 2007. С. 153-164.

10. Болонська декларація (Спільна Декларація Європейських міністрів освіти, 19.06.І999 р. // Пріоритети Європейського простору вищої освіти - 2020 / Центр міжнародної освіти Всеукраїнської Академічної спілки спец. проф. оцінки наук. досл. і пед. діяльності; укл. Бабін І.І., Ликова В.А., Житнігір Б.С., Павлов В.В. - Одеса: - Бендери: «Бендерська друкарня «Поліграфіст», 2010. - 104 с.

11. Комюніке зустрічі Європейських міністрів які відповідають за вищу освіту «До Європейського простору вищої освіти», 19.05.2001 р., м. Прага // Пріоритети Європейського простору вищої освіти - 2020 / Центр міжнародної освіти Всеукраїнської Академічної спілки спец. проф. оцінки наук. досл. і пед. діяльності; укл. Бабін 1.1., Ликова В.А., Житнігір Б.С., Павлов В.В. - Одеса: - Бендери: «Бендерська друкарня «Поліграфіст», 2010. - 104 с.

12. Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту «Створення Європейського простору вищої освіти», 19.09.2003 р., м. Берлін // Пріоритети Європейського простору вищої освіти - 2020 / Центр міжнародної освіти Всеукраїнської Академічної спілки спец. проф. оцінки наук. досл. і пед. діяльності; укл. Бабін 1.1., Ликова В.А., Житнігір Б.С., Павлов В.В. - Одеса: - Бендери: «Бендерська друкарня «Поліграфіст», 2010. - 104 с.

13. Болонський процес: Документи / Укладачі: З.І. Тимошенко, А.М. Грехов, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. - К.: Вид-во Європ. ун-та, 2004. - 169 с.

14. Лондонське Комюніке «На шляху до Європейського простору вищої освіти: відповіді на виклики в глобалізаці - йному світі», 18.05.2007 р., м. Лондон // Пріоритети Європейського простору вищої освіти - 2020 / Центр міжнародної освіти Всеукраїнської Академічної спілки спец. проф. оцінки наук. досл. і пед. діяльності; укл. Бабін І.І., Ликова В.А., Житнігір Б.С., Павлов В.В. - Одеса: - Бендери: «Бендерська друкарня «Поліграфіст», 2010. - 104 с.

15. Комюніке конференції Європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту, «Болонський процес 2020 - Європейський простір вищої освіти у новому десятиріччі», 28-29.04.2009 р., м. Льовен і Лувен-ля-Ньов // Пріоритети Європейського простору вищої освіти - 2020 / Центр міжнародної освіти Всеукраїнської Академічної спілки спец. проф. оцінки наук. досл. і пед. діяльності; укл. Бабін І.І., Ликова В.А., Житнігір Б.С., Павлов В.В. - Одеса: - Бендери: «Бендерська друкарня «Поліграфіст», 2010. - 104 с.

16. Декларація Болонського Стратегічного Форуму 2009, 29.04.2009 р., м. Лувен-ля-Ньов // Пріоритети Європейського простору вищої освіти - 2020 / Центр міжнародної освіти Всеукраїнської Академічної спілки спец. проф. оцінки наук. досл. і пед. діяльності; укл. Бабін 1.1., Ликова В.А., Житнігір Б.С., Павлов В.В. - Одеса: - Бендери: «Бендерська друкарня «Поліграфіст», 2010. - 104 с.

17. ENQA. European Association for Quality Assurance in Higher Education. - http://www.enqu.eu.

18. Рідей Н., Шофолов Д., Ільчик А., Міжнародні стандарти та настанови із забезпечення й управління якістю освіти / Н. Рідей // Освіта і управління. - 2012. - Т.15. - №1. - С. 23-32.

19. Губерська Н.Л. Адімінстративні процедури у сфері вищої освіти: теоретико-правове дослідження: монографія / Н.Л. Губерська. - Харків: Панов, 2015. - 508 с.

20. Зарудін О. Упровадження вимог Болонського процесу - невід'ємна складова Європейської інтеграції України / О. Зарудін // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: мат. наук. - практ. конф. (31 травня 2005 р., м. Київ): у 2т. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Т 1. - С. 323-324.

Размещено на Allbest.ru