Діяльність Київської судової палати з розгляду кримінальних справ

Размещено на http://allbest.ru

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Діяльність Київської судової палати з розгляду кримінальних справ

Левчук Ю.М., аспірант кафедри

теорії та історії держави і права

Вступ

Постановка проблеми. Необхідність реформування судової системи України у наш час зумовлює доцільність звернення до досвіду минулих років. Гласність, виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність усіх перед законом, нова система судоустрою тощо - основні ознаки судової реформи 1864 року. Тому аналіз діяльності Київської судової палати - органу апеляційного оскарження рішень окружних судів, у тому числі суду першої інстанції в законодавчо визначеній категорії справ, осередку прокуратури, адвокатури та нотаріату, що була створена в ході реалізації положень Судових статутів 1864 року та функціонувала на території Правобережної України - багатоетнічного краю з політичними, соціально-економічними та культурними розбіжностями, є актуальним.

Ступінь розробленості проблеми. Науковий інтерес до проблеми організації та діяльності системи судоустрою на землях України в період перебування під владою Російської імперії спостерігається у вітчизняних та російських вчених від ХіХ століття і до сьогодні. Історіографія проблеми представлена іменами М.А. Буцковського, І.В. Гессена, О.А. Головачова, Г.А. Джаншиє- ва, С.М. Казанцева, А.Ф. Коні, М.Г. Коротких, Т.Л. Курас, Р.В. Савуляка, О.Д. Святоцького, М.А. Філіппова, В.Я. Фукса, Н.В. Черкасової, В.А. Чеховича, П.Ф. Щербини, О.Н. Ярмиша та іншими. У статті використано матеріали Центрального державного історичного архіву в місті Київ.

Мета - дослідити основні аспекти розгляду кримінальних справ Київською судовою палатою в апеляційній інстанції та у встановлених законом випадках у першій інстанції.

Виклад основного матеріалу

За Судовими статутами 1864 року, територія Російської імперії поділялась на округи, очолювані судовими палатами. На території підросійської України було створено три судові палати: Харківську, Одеську та Київську. Основною особливістю впровадження судової реформи було її поетапне та нерівномірне розповсюдження по всій території Російської імперії. Київська судова палата була урочисто відкрита лише 29 червня 1880 року, про що свідчать архівні дані Центрального державного історичного архіву в місті Київ, зокрема звіт Київського генерал-губернатора «Про капітальний ремонт приміщення судової палати та окружного суду міста Києва» від 12.10.1877 року [1, арк. 23] та звіт «Про відкриття та діяльність Київської судової палати» за 1880 рік [2, арк. 30-32].

Саме дослідження архівних матеріалів демонструє надзвичайно важливу роль Київської судової палати в реалізації судової реформи на Правобережній Україні. Керівна роль судової палати проявлялась перш за все в кримінальних провадженнях, які вона здійснювала в ході своєї діяльності як суд першої інстанції в законодавчо визначених категоріях справ та як апеляційна інстанція для підзвітних їй окружних судів Житомира, Луцька, Києва, Черкас, Чернігова, Умані, Стародуба, Могильова, Ніжина. Як суд першої інстанції Київська судова палата розглядала справи політичного характеру, державні злочини, справи про службові злочини та справи щодо порушення законів про друк тощо. Варто зазначити, що кримінальна підсудність справ була регламентована Статутом кримінального судочинства. При цьому мирові судді розглядали дрібні справи по суті, окружні суди розглядали кримінальні справи, що були непідзвітними мировим суддям. Рішення, винесене по справі окружними судами, могло бути оскаржене в апеляційній та касаційній інстанціях імперії.

Якщо простежити статистику архівних матеріалів, то можна дійти висновку, що в ході кримінальних проваджень Київської судової палати протягом 1880-х - 1890-х років розглядались головним чином аграрні справи, що відносились до злочинів проти порядку управління: по звинуваченню громадян у супротиві поліції, в непокорі місцевій владі, за підозрою в порубці лісу, в нанесенні побоїв поліцейському, в знятті урожаю із сусідніх земель, у супротиві при знятті штрафу за випас скота, в супротиві під час конфіскації скота для уплати штрафу, в супротиві судовому приставу під час опису майна для погашення боргу, в непокорі старшині при межуванні землі, в супротиві поліції під час конфіскації майна за відмову сплатити кошти на побудову училища, в супротиві приставу під час опису майна за погашення боргів, у супротиві судовому приставу при відчуженні частини землі на користь спадкоємця, у відкритті школи без дозволу та супротиві при конфіскації книг, у супротиві землеміру при розподілі землі між селянами та поміщиком тощо.

Тобто специфіка справ кримінального провадження Київської судової палати залежала від економічної, політичної та соціальної ситуації в регіоні, зокрема в більшості випадків до суду доходили справи, зумовлені ситуацією, що виникла після скасування кріпосного права 1861 року: спори внаслідок розмежування земель поміщиків та селян, справи щодо супротиву поліції та судовим приставам, щодо непокорі місцевій владі тощо. Виникали такі справи в результаті боротьби селян із поміщиками за землю, за сервітути, на основі відбування селянами повинностей та виплати викупних платежів. Варто зазначити, що у випадках, коли справи набували характеру масового селянського повстання та озброєного супротиву землемірам, приставам, поміщикам, поліції, вони передавались безпосередньо на розгляд судової палати, а її вироки в таких випадках носили різко виражений класовий характер.

1900-ті, особливо 1905-1906 роки характеризуються пожвавленням антиімперських рухів, що мали на меті повалення царської влади, чим і зумовлюється специфіка кримінальних проваджень Київської судової палати, що носять суто політичний характер (службові та державні злочини, злочини щодо порушення законів про друк). Це справи, що розглядала Київська судова палата як суд першої інстанції: за поширення брошур та прокламацій, за їх зберігання, за приналежність до РСДРП, за участь у демонстраціях проти царя, за висловлювання проти цариці та царя, за агітацію повалення царського режиму, за агітацію про захват поміщицьких земель та повалення царської влади, за участь в єврейських погромах, за замах на вбивство, за участь в заворушеннях із метою підвищення заробітної плати для робітників тощо.

Варто зазначити, що апеляційний порядок перегляду судових рішень за судовою реформою 1864 року поширювався на всі неостаточні вироки і рішення, винесені і прийняті окружними судами в якості судів першої інстанції, які не набрали законної сили. Книга друга Статуту кримінального судочинства регламентувала порядок провадження, в тому числі й апеляційного, в загальних судових відомствах. Стаття 204 Статуту встановлювала виняток із загальних правил підсудності справ окружним судам. Мається на увазі, що державні злочини, службові злочини та злочини щодо порушення законів про друк були підзвітні розгляду судовим палатам як судам першої інстанції. Варто зазначити, що Статут кримінального судочинства вже виділяв три роди підсудності: територіальну, родову та виключну.

Розділ 5 Книги 2 Статуту кримінального судочинства регламентував порядок оскарження рішень загальних судових установ. Правом на апеляційне оскарження рішень окружних судів наділялись обвинувачений, приватний обвинувач, цивільний позивач. Апеляційний протест подавався прокурорами окружних судів тільки в тому випадку, якщо вирок було винесено не у відповідності з поданими висновками і лише з питань, з яких їх вимоги не були задоволені судом. При цьому обвинувачений мав право апеляційного оскарження вироку з приводу предмета спору, в тому числі з приводу неправильності в процедурі провадження по справі. Приватний обвинувач користувався тими ж правами, що й обвинувачений, але не міг вийти за рамки позову по першій інстанції. Цивільний позивач мав право відзиву лише щодо випадків, які стосувались винагороди за шкоду чи збитки.

Апеляційні відгуки і протести мали подаватися до окружного суду, який виніс вирок, не пізніше двотижневого терміну (ст. 865 СКС). У випадку пропущення строків на подання апеляційної скарги суд на свій розсуд за наявності поважних причин міг поновити строки оскарження. Після надходження в установлений термін до окружного суду відгуку або протесту на вирок все провадження в справі слід було негайно направляти в судову палату. При провадженні справи в апеляційній інстанції діяли ті ж принципи судочинства, які були встановлені для окружних судів. Однак участь обвинуваченого не була обов'язковою, що призводило до обмеження принципу безпосередності і змагальності на цій стадії кримінального процесу. Наявність захисника визнавалася обов'язковою, але, як правило,його участь була не настільки активною, як при первинному розгляді справи.

При цьому ст. 870 СКС вказувала на необхідність сповіщення обвинуваченого, який знаходився під вартою, про кожен відгук чи протест, що надійшов по його справі [І8, с. 106]. Цікавою є норма щодо оплати копій відгуків та протестів для приватних обвинувачів та цивільних позивачів.

Статут кримінального судочинства передбачав можливість застави для обвинуваченого або поруки (ст. 875). Відгуки чи протести по справі, якими встановлювалось звільнити обвинуваченого з-під варти, не зупиняли виконання судового рішення. апеляційний судовий кримінальний київ

До розгляду справи сторони могли подати свої пояснення по справі чи заперечення по справі. Неприбуття в судову палату осіб, що беруть участь у справі в день її розгляду, а також неподання заперечень проти відгуків або протестів не тягло за собою відкладення розгляду і прийняття рішення по справі (ст. 883 СКС). Судова палата розглядала кримінальні справи в межах відклику або протесту (ст. 889 СКС). Такий стан виключав ревізійний порядок перевірки судового рішення. Ця норма закону піддавалася критиці, оскільки дослідники того періоду вважали, що даний порядок позбавляв палату, яка розглядала справу в апеляційній інстанції, можливості обговорювати ті порушення закону, допущені окружним судом, на які не було вказано в апеляційному відклику або протесті.

Необхідно зазначити, що виділяли дві підстави для оскарження вироків окружних судів. По-перше, особа, що подавала скаргу, могла вказувати на невірну оцінку будь-яких обставин судом першої інстанції; по-друге, вона могла посилатися на нові обставини. При цьому в законі не містився перелік тих випадків, в яких сторони могли посилатися на нові обставини і приводити нові докази. Це відкривало можливість для зловживань із боку зацікавлених осіб, які представляли докази не в суд першої інстанції, а в апеляційний суд і тим самим затягували процес. Крім того, хоча закон і надавав судовим палатам право викликати свідків і підсудних та допитувати їх у судовому засіданні, апеляційні суди намагалися таким правом користуватися якомога рідше. Пояснювалося це тим, що виклик свідків був пов'язаний із великими витратами для державної скарбниці і незручностями для осіб, що викликались. Оскільки дана норма формулювалася як право, а не як обов'язок судових палат, то і участь в судовому засіданні обвинувачених була необов'язковою. Таким чином, на практиці апеляційне провадження в судових палатах обмежувалося переглядом матеріалів справи.

У зв'язку з викладеними недоліками в апеляційному провадженні в дореволюційний період подібний порядок піддавався критиці, тому пропонувалося або скасувати апеляцію, або її видозмінити. Проблема полягала в тому, що існувала невизначеність та прогалини в законі щодо розгляду справ апеляційною інстанцією, що, у свою чергу, призводило до недоліків у роботі судових органів. Бажано було, на думку більшості юристів, ввести неповну апеляцію в пореформеній Росії з тим, щоб окружні суди при розгляді справ в якості судів першої інстанції досліджували весь фактичний матеріал і всі наявні докази по справі, а судові палати оцінювали законність і обґрунтованість судових рішень, не приймаючи, як правило, нові докази до розгляду. Законодавцю, в тому числі, необхідно було визначити, в яких випадках сторони все ж могли посилатися на нові обставини і представляти нові докази при зверненні до апеляційної інстанції. Крім того, в законі потрібно було б встановити випадки, коли виклик підсудних був необхідний, і тим самим забезпечити процесуальні права даних осіб.

За підсумками розгляду справи судова палата, відповідно до закону, могла прийняти одне з таких рішень:

· залишити відгук або протест без задоволення, а вирок - без зміни;

· скасувати обвинувальний вирок окружного суду і винести виправдувальний вирок;

· змінити вирок: пом'якшити покарання, призначене окружним судом;

· скасувати виправдувальний вирок окружного суду і винести обвинувальний вирок або змінити вирок у бік посилення покарання, але все це допускалося тільки в тому випадку, якщо був протест прокурора або відгук приватного обвинувача;

· скасувати вирок і припинити провадження в справі.

Статут кримінального судочинства виділяв певні винятки із загального порядку розгляду кримінальних проваджень. Зокрема, ст. 1000 СКС відносила сюди кримінальні справи проти віри та інші порушення церковних правил духовенством, а також злочини, вчинені духовенством; державні злочини, службові злочини, злочини проти адміністративного порядку управління (злочини проти доходів казни та власності держави); злочини проти суспільного благоустрою та благочинства; злочини змішаної цивільної та військової підсудності.

Висновки

Таким чином, у дореволюційній Росії в якості апеляційної інстанції для окружних судів виступали судові палати.

Перевірці підлягали вироки, які не набрали законної сили. Рішення, прийняте апеляційною інстанцією, можна було оскаржити в касаційному порядку в Сенаті.

Відсутність чіткого закріплення в Статуті кримінального судочинства правила про провадження в судах першої інстанції справ із належною повнотою і послідовністю привело до того, що процесуальне становище сторін щодо забезпечення можливості представляти нові аргументи та докази в апеляційну інстанцію отримало своє вираження, тобто йшлося про повну апеляцію.

До Київської судової палати доходили, виходячи з архівних даних, справи про державні злочини, службові злочини, справи про порушення законів про друк, справи щодо порушення порядку управління тощо.

Поширеність даних категорій справ на території округу Київської судової палати залежала від економічної, політичної та соціальної ситуації в регіоні.

При цьому варто зауважити, що судова реформа 1864 року, проголошуючи суд скорий, рівний та справедливий, у сфері кримінального судочинства в окрузі Київської судової палати забезпечити його повною мірою, попри позитивні моменти, так і не змогла.

Доказами цьому слугує, перш за все, класовий підхід до розгляду різних категорій судових справ на території округу Київської судової палати, що проявлявся в різних підходах до вирішення судових справ селян та поміщиків чи державних службовців, розгляд державних, службових злочинів із політичним елементом не окружними судами, а судовою палатою, як судом першої інстанції, участь станових представників у відправленні правосуддя, а тому і взаємозв'язок судової та адміністративної влади, громіздкі та тривалі строки розгляду лише деякого кола судових справ Київської судовою палатою, натомість короткі строки розгляду серйозних політичних злочинів, судова тяганина в судах округу та в Київській судовій палаті в тому числі тощо.

Література

1. Центральний державний історичний архів України, місто Київ (ЦДІАК України). - Ф. 442, оп. 56, справа 331, аркуш 23.

2. ЦДІАК України. - Ф. 442, оп. 534, справа 422, аркуш 30-32.

3. ЦДІАК України. - фонд 318, опис 1, справа 1.

4. Судебные Уставы 20 ноября 1864 года, с изложением рассуждений, на коих они основаны. Часть вторая. - СПб., 1887 г

5. Городынский Я.К. Наши суды и судебные порядки по данным ревизии 1895 года / Я.К. Городынский // Журнал Министерства юстиции. -1901. - № 4. - С. 43-49.

6. Ембулаева Н.Ю. Обеспечение прав обвиняемого в истории российского права: (вторая половина XIX века - февраль 1917 года) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Н.Ю. Ем- булаева. - Краснодар, 2002.

7. Фон-Резон А. Следует ли сохранить апелляционное производство по уголовным делам / А. Фон-Резон // Вестник права. - 1899. - № 1. - С. 63-77.

8. Курас Т. Л. К вопросу о предоставлении дополнительных доказательств в суд апелляционной инстанции: исторический анализ и современные аспекты / Т. Л. Курас // Сибирский юридический вестник. - 2001. - № 1. - С. 50-52.

9. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права: Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах / М.А. Чельцов-Бебутов. - СПб., 1995.

Анотація

Діяльність Київської судової палати з розгляду кримінальних справ. Левчук Ю.М., аспірант кафедри теорії та історії держави і права Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

У статті досліджено основні аспекти розгляду кримінальних справ Київською судовою палатою в апеляційній інстанції та у встановлених законом випадках у першій інстанції.

Розглянуто поняття апеляційного провадження по кримінальних справах та виключні випадки діяльності палати як суду першої інстанції з розгляду державних та службових злочинів, строки оскарження рішень окружних судів до Київської судової палати, строки розгляду справ та процедуру розгляду кримінальних справ Київською судовою палатою.

Ключові слова: Київська судова палата, судова реформа, апеляційна інстанція, перша інстанція, кримінальні справи, Судові статути 1864 року, Статут кримінального судочинства.

Аннотация

В статье исследованы основные аспекты рассмотрения уголовных дел Киевской судебной палатой в апелляционной инстанции и в установленных законом случаях в первой инстанции. Рассмотрено понятие апелляционного производства по уголовным делам, исключительные случаи деятельности палаты как суда первой инстанции по рассмотрению государственных и служебных преступлений, сроки обжалования решений окружных судов в Киевской судебной палате, сроки рассмотрения дел и процедура рассмотрения уголовных дел Киевской судебной палатой.

Ключевые слова: Киевская судебная палата, судебная реформа, апелляционная инстанция, первая инстанция, уголовные дела, Судебные уставы 1864 года, Устав уголовного судопроизводства.

Annotation

Kiev trial chamber operation on criminal matters Levchuk Y.M.

The basic aspects of criminal procedure in Kiev trial chamber as a court of appeal as well as a court of first instance are investigated in the article. The concept of the appeal proceedings in criminal cases, the concept of the exceptional cases of the Chamber as a first instance court in state and service crimes, terms of appeal and terms of criminal case's trial as well as criminal proceedings in Kiev trial chamber are considered.

Key words: Kiev trial chamber, judicial reform, appellate court, first instance court, criminal cases, judicial statutes of1864, Charter of criminal legal proceedings.

Размещено на Allbest.ru