Євразійська теорія походження Росії та практичне значення цієї теорії у протидії російським інформаційним війнам проти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄВРАЗІЙСЬКА ТЕОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ РОСІЇ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЦІЄЇ ТЕОРІЇ У ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКИМ ІНФОРМАЦІЙНИМ ВІЙНАМ ПРОТИ УКРАЇНИ

Юринець Ю.Л., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри конституційного та адміністративного

права Навчально-наукового Юридичного інституту

Національного авіаційного університету

Анотація

деспотичний російський імперія україна

Розглядається система поглядів провідних учених, авторитетних діячів та експертів щодо обґрунтування євразійської теорії походження Росії та практичне значення цієї теорії у протидії російським інформаційним війнам проти України. На цій підставі наголошується на історичних та цивілізаційних відмінностях Росії - азійської країни, спадкоємця деспотичного Московського царства та Російської імперії - та України - спадкоємця демократичних європейських традицій Київської Русі.

Ключові слова: інформаційна війна, інформаційна безпека, євразійська теорія походження Росії, Золота Орда, Київська Русь, цивілізаційний вибір.

Аннотация

Рассматривается система взглядов ведущих ученых, авторитетных деятелей и экспертов относительно обоснования евразийской теории происхождения России и практическое значение этой теории в противодействии российским информационным войнам против Украины. На этом основании подчеркиваются исторические и цивилизационные различия между Россией - азиатской страной, наследником деспотического Московского царства и Российской империи - и Украиной - наследником демократических европейских традиций Киевской Руси.

Ключевые слова: информационная война, информационная безопасность, евразийская теория происхождения России, Золотая Орда, Киевская Русь, цивилизационный выбор.

Annotation

The system of views of leading scientists, authoritative figures and experts on the justification of the Eurasian theory of Russia's origin and the practical significance of this theory in countering Russian information wars against Ukraine are considered. On this basis, the historical and civilizational differences between Russia, the Asian country, the descendant of the despotic Muscovite Empire and the Russian Empire, and Ukraine, the heirto the democratic European traditions of Kievan Rus.

Key words: information war, information security, Eurasian theory of Russia's origin, Golden Horde, Kievan Rus, civilizational choice.

Постановка проблеми

Євразійська теорія походження Росії сама по собі не є екзотичною - її прихильниками були такі авторитетні діячі, як К. Маркс [1] (до речі, попри офіційне обожнювання К. Маркса у СРСР, його робота [1] була забороненою, оскільки не вписувалася в офіційну радянсько-російську історіографію щодо України), М.М. Карамзін, П.М. Савицький, Г.В. Вернадський, Л.М. Гумільов, М.І. Костомаров [2], О.М. Субтельний [3] та ін. Однак практичне значення цієї теорії у протидії російській інформаційній війні проти України почало усвідомлюватися тільки після агресії Російської Федерації (РФ) проти нашої країни, при цьому це усвідомлення отримало найбільшої гостроти як раз у РФ. Так, російський антиукраїнський «експерт» І. Матвєєв зазначає: «Мало хто знає, що в інформаційній війні, яка була розгорнута США на українській території, однією з основних цілей є навіювання українському населенню тези про те, що справжньою Руссю є не Росія, а Україна, Росія лише нахабно привласнила собі право бути спадкоємицею Русі. Безсумнівно, що такий хід у поєднанні з повсюдними звинуваченнями Росії в усіх бідах України може стати досить привабливою ідеологемою для українських збройних формувань...» [4]. За таких умов завданням українських учених є забезпечення якнайскорішого усвідомлення цієї ідеологами, неприємної для супротивника, як в Україні, так і у світі, - адже, як зазначає український політтехнолог Т. Березовець, «війна за історичну спадщину та символи і є найголовніша війна» [5]. Зокрема, практичне використання євразійської теорії походження Росії дозволяє теоретично обґрунтувати відмежування історичних та цивілізаційних шляхів України та Росії, європейський вибір нашої країни.

Варто зазначити, що таке відмежування має не тільки цивілізаційне, але й безпекове значення. Так, посол України в Австрії О. Щерба повідомляє: «Австрійці сприймають Україну як «задвірки» Росії... І це велика проблема <...> Малодушні мислять так: а чому ми маємо заважати Росії наводити лад у своїй зоні впливу?» [6]. Професор В. Василенко, колишній представник України у Раді ООН з прав людини, наголошує: «Політики на Заході вважають, що Україна завжди входила до складу Росії. Тому Путін має повне право знову підпорядкувати Україну своїм інтересам. Саме цим обумовлені відносно м'які санкції проти Росії. У США досі вважають Росію нормальною країною, а Путіна - адекватним лідером, який просто хоче знову підкорити собі бунтівного сусіда...» [7]. Таким чином, теоретичні уявлення про історичну та цивілізаційну єдність/розрізнення України та Росії переростають у практичні проблеми безпеки України.

Таблиця 1

Стан опрацювання

Агресія РФ проти України, суттєвою складовою якої виявилася так звана «інформаційна війна», поставила перед Україною нові виклики у сфері інформаційної безпеки, до яких Україна виявилася неготовою [8, с. 137]. Як зазначається у статті [9], основними напрямками державної політики у сфері забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері, зокрема, є: забезпечення інформаційного суверенітету України; наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та ін. [9, с. 141]. У статті [10] наголошується, що в умовах глобальної і тотальної інформатизації, коли суспільство стало залежним від інформаційних систем, політичні і військові еліти стали застосовувати віртуальний вплив на людей, приховано, а інколи й відкрито, маніпулюючи суспільною свідомістю; як показує сьогодення, інформаційна зброя є значно ефективнішою за традиційну зброю [10, с. 189]. У статті [11] звертається увага на зростання кількості загроз національній безпеці в інформаційній сфері (зокрема, виникнення нових загроз, пов'язаних із використанням сучасних інформаційних технологій впливу на свідомість громадян), що вимагає вироблення адекватного адміністративно-правового механізму протидії їм, їх усунення або мінімізації їх негативних наслідків [11, с. ЗО]. У ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» одною з основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності у суспільстві в інформаційній сфері визнане, зокрема, намагання маніпулювати суспільною свідомістю. Натомість, у період, що передував російській агресії, усі ці загрози практично не враховувалися. Як зазначає І.М. Сопілко, у цей період українську наукову громаду спіткав тривожний синдром «епохального гуманізму», через що дослідники, які проявляли значний інтерес до правових проблем регулювання саме безпекових питань, фактично були піддані остракізму [12, с. 76].

Одним із напрямків інформаційної війни, зокрема, у сфері маніпулювання суспільною свідомістю, є переписування історії, підгонка її під потреби поточної доцільності агресора [5]. Стосовно України це робиться з метою позбавити її своєї власної історії, відмінної від історії Росії, продовжувати експлуатувати тези про «спільну історію» та «єдиний народ». Одним з перших усвідомив небезпеку такого стану справ для становища України у світі Президент України (1994-2004 рр.) Л.Д. Кучма, який вказував на необхідність та обґрунтованість впровадження у політику і право України принципу «Україна - не Росія», наголошував, що «потрібно і корисно констатувати, нагадувати і роз'яснювати, що Україна - не продовження і не філія Росії, і взагалі не Росія» (однойменна книга [13]). Натомість, на даний момент у світі склалася певна історична наукова і культурна спадщина, яка підтверджує такий підхід, але яка досить мало відома у світі або спеціально замовчується. Так, системно питання різності українців та росіян дослідив російсько-український історик і громадський діяч професор М.І. Костомаров. У роботі [14], яка була замислена як спроба розповісти про схожість українців і моско- вітів [15], ця спроба пов'язати протилежні як за духом, так і за походженням народи до бажаного результату не привела, і замість того щоб підтвердити популярний тоді і зараз міф про схожість і братерство російського та українського народів, він його остаточно розвіяв. Вчений зазначив (мовою оригіналу): «Итак те, которые говорили: русская народность, и понимали под нею что-то единственное, самосущее, ошибались; они должны были говорить: русские народности. Оказывается, что русская народность не едина; их две...». Як зазначає О. Чеславський, М.І. Костомаров своєю книгою зруйнував стійкий стереотип, який сотні років створювався російськими ідеологами про єдинокровне слов'янське походження московітів і українців, міф про схожість ординців московітів-росіян і українців- русів [15]. М.І. Костомаров наголошував на неприродності об'єднання цих двох народів: «...Южная Русь, облекшись в форму Казачества, - форму, зародившуюся собственно в древности, - искала федерации в соединении с Москови- ею, где уже давно не стало начал этой древней федерации» [14, с. 49].

Однак думка одного, хоча і авторитетного вченого, не є абсолютно переконливою у відповідних суперечках. Натомість на даний момент склалася система джерел - історичних пам'яток, державно-правових досліджень, висновків експертів - щодо євразійської сутності Московії та її наступників та її відмінностей від Європи (європейського менталітету).

Тому метою даної статті визначне здійснення узагальнення та систематизації цих джерел.

Викладення основного матеріалу

У таблиці 1 систематизовані думки та тези політиків, вчених та експертів про цивілізаційне протистояння Росії як продукту монго- ло-татарського панування та Київської Русі як частини Європи. їх узагальнення дозволяє прийти до такого:

- держава і право Московії та її нащадків (царської та більшовицької Росії) склалися під сильним впливом Золотої Орди (рядки 7, 8, 10, 11, 14), а відтак є типово закритими (східними, азійськими) моделями, що визначає беззаконня та свавілля влади (рядки 1,5,6, 14, 16) та радикально відрізняє її від європейських (відкритих, демократичних) моделей (рядки 3, 7, 9, 10, 15, 16, 21, 23, 24, 25);

- підтверджується негативна роль російського православ'я у ствердженні авторитаризму та беззаконня [23, 24], однак російське православ'я не просто віддалялося від європейського християнства, але й сприйняло звичаї та жорстокості ісламу (рядок 14), що кардинально відрізняло її від демократичної християнської релігії, поширеної у Київській Русі до монголо-татарської навали;

- для Московії та її нащадків характерні нехтування правами підданих (громадян) та особиста несвобода, при цьому російський народ насолоджується цією несвободою і агресивно налаштований проти тих, хто цю несвободу заперечує (рядки 1, 2, 3, 4, 10, 14, 21), у тому числі нав'язує цей дискурс несвободи власній владі (рядки 2, 18, 19, 23). Дуже характерним з цього приводу є зауваження О. Невзорова (рядок 18): «[Російська] влада заправляла цю народну машину правдою, правом, справедливістю, чесністю, законами. - Не їде!», що свідчить про постійну затребуваність «твердої руки» та ненависті до демократичного управління;

- для Росії та її нащадків характерне агресивне не- сприйняття європейської демократичної традиції, характерні відмінності від неї у внутрішньому житті Росії (рядки З, 7, 9, 15, 17, 21) та відмінності від Київської Русі - України, яка формувалася під впливом європейських правових та культурних традицій (рядки 10, 12, 13, 14, 17, 20, 22, 23). Наскільки не сприймалися російським царизмом західні ідеї прав людини і обмеження владної сваволі, свідчить зауваження Катерини II на книгу О.М. Радищева «Подорож з Петербургу до Москви» (мовою оригіналу): «Намерение сей книги на каждом листе видно: сочинитель оной наполнен и заражен французским заблуждением, ищет всячески и выищивает все возможное к умалению почтения к власти и властям, к приведению народа в негодование противу начальников и начальства...» [25, с. 314];

- сучасна Росія повністю успадкувала від своїх історичних попередників традиції авторитаризму, беззаконня, агресивної несвободи (рядки 9, 10, 15, 21, 24, 25): «за своїм типом російська держава і у часи Російської імперії, і у радянський період чітко відносилася до категорії держав традиційного суспільства, тобто була державою «незахідного» типу» (рядок 15); «за всю історію Росії я можу згадати тільки два роки, коли ця країна була вільною європейською державою» (рядок 21). Саме ця історична спадщина визначає відокремленість України від Росії. Зокрема, спростовуючи застосовність до українців жарту «у голові ми європейці, а у душі - азіати», проф. В.К. Забі- гайло зазначав, що подібне роздвоєння не спостерігається, як правило, в Україні навіть на повсякденному рівні [26, с. 232].

При цьому українська наука не може стояти осторонь від вивчення ментальних та правових особливостей Росії. Як зазначає російський письменник В. Єрофєєв, «Україні потрібно комплексно і глибоко проаналізувати архаїчну російську свідомість. Не варто підходити до неї легковажно: мовляв, у Росії всі збожеволіли... справа не у Путіні, а саме в архаїчній свідомості російського населення. Без розуміння цього Україна приречена, як Дон Кіхот, боротися з вітряними млинами і багато програти» (рядок 19).

Висновки

Євразійська теорія походження Росії підтверджується свідченнями сучасників, висновками авторитетних учених, політиків та експертів, а також поточною політичною та юридичною практикою. Сучасна Росія повністю успадкувала від своїх історичних попередників традиції авторитаризму, беззаконня, агресивної несвободи. На відміну від Росії, Україна насправді є спадкоємицею Київської Русі, її демократичних європейських політичних і правових традицій. Протилежність ментальних та цивілізаційних характеристик виключає ефективну федерацію цих країн і народів, як на це звертав увагу ще М.І. Костомаров. Зазначені висновки дають суттєві аргументи в інформаційній війні РФ проти України відносно правомірності відновлення власної історії України, її історичного та цивілізаційного європейського вибору.

Список використаних джерел

1. Маркс К. Разоблачения дипломатической истории XVIII века / К. Маркс II Скепсис [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://scepsis.net/library/print/id_878.html.

2. Беляков С.С. Гумилев - сын Гумилева. Биография Льва Гумилева /С.С. Беляков. М.: Астрель, 2013.800 с.

3. Субтельний О. Україна: Історія: [навч. посіб.] / О. Субтельний. З-тс вид., перероб. і доп. Київ: Либідь, 1993. 720 с.

4. Матвеев И. История учит лишь тому, что она ничему не учит... / И. Матвеев [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.zri-v-koren.ru/istoriya-uchit-lish-tomu-chto-ona-nichemu-ne-uchit/.

5. Березовец Т. Война за историю: проиграть у нас нет права / Т. Березовец II Обозреватель [Электронный ресурс]. Режим доступа: https://www.obozrevatel.com/society/18974-proigrat-u-nas-net-prava.htm.

6. Середній австрієць не завжди орієнтується, яка різниця між Україною та Росією II Інтерв'ю посла О. Щерби 10.07.2016 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://glavcom.ua/news/ukrajinskiy-posol-seredniy-avstrijec-ne-zavzhdi-orijentujetsya-yaka-riznicya-mizh- ukrajinoyu-ta-rosijeyu-360888.html.

7. Украина - это часть России - почему США не хотят вмешиваться II Интервью посла В. Василенко 26.03.2016 г. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://kriminal.tv/news/ukraina_eto_chast_rossii_pochemu_ssha_ne_hotjat_vmeshivatsja.html.

8. Горбань Ю.О. Інформаційна війна проти України та засоби її ведення / Ю.О. Горбань II Вісник НАДУ. 2015.№1.-С. 136-141.

9. Бригінець 0.0. Правове забезпечення інформаційної безпеки держави як окремого елементу економічної безпеки держави /

0. Бригінець// Порівняльно-аналітичне право: Електронне наукове фахове видання.2016. № 4.С. 140-142.

10. Трофименко О.Г. Еволюція поглядів на інформаційні війни в епоху інформаційного суспільства/О.Г. Трофименко, Я.В. Дубовой// Порівняльно-аналітичне право: Електронне наукове фахове видання.2017.№1.-С. 189-192.

11. Негодченко В.О. Сучасний підхід до класифікації принципів державної інформаційної політики України / В.О. Негодченко II Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2017. № 25. С. 30-34.

12. Сопілко І.М. Роль Закону України «Про основи національної безпеки України» в реалізації державної інформаційної політики України / І.М. Сопілко II Юридичний науковий електронний журнал: Електронне наукове фахове видання. 2014. №2, С. 75-78.

13. Кучма Л.Д. Украина - не Россия /Л.Д. Кучма. М.: Время, 2003. 489 с.

14. Костомаров Н. Две русские народности / Н. Костомаров II Основа. СПб., 1861. № 3. С. 33-80. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://litopys.org.ua/kostomar/kos38.htm.

15. Чеславський О. Миф о братстве украинского и московского народа / О. Чеславський II Обозреватель [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://obozrevatel.com/blogs/23964-mif-o-bratstve-ukrainskogo-i-moskovskogo-naroda.htm.

16. Ключевский В.О. Сочинения в 9-ти т. / В.О. Ключевский.Т. 9. Материалы разных лет. М.: Мысль, 1990. 525 с.

17. Мучник А.Г. Философия достоинства, свободы и прав человека / А.Г. Мучник. К.: Парламентское издательство, 2009. 672 с.

18. Бабкин В.Д. Народ и власть: Опыт системного исследования воззрений М.Е. Салтыкова-Щедрина / В.Д. Бабкин, В.Н. Селиванов II Академия правовых наук Украины; Институт частного права и предпринимательства. К.: Манускрипт, 1996. 448 с.

19. Вернадский Г.В. Монголы и Русь / Г.В. Вернадский ; пер. с англ. Е.П. Беренштейн, Б.Л. Губман, О.В. Строганова. Тверь: ЛЕАН, 1997. 476 с.

20. Ленин В.И. О задачах наркомюста в условиях новой экономической политики / В.И. Ленин Полн. собр. соч.: В 55 т. М.: 1958- 1965. Т. 44. С. 396-400.

21. Кара-Мурза С.Г. Россия и Запад: Парадигмы цивилизаций / С.Г. Кара-Мурза. М.: Академический Проект; Культура, 2011. 232 с.

22. Гулина О.Р Феномен нигилизма в правосознании русского народа / О.Р Гулина II Экстремизм.ги [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.ekstremizm.ru/biblioteka/item/184-fenomen-nigilizma.

23. Кантор В.К. Русское православие в имперском контексте: конфликты и противоречия / В.К. Кантор II Вопросы философии». 2003. №7, С. 3-22.

24. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон. М.: ACT, 2003. 603 с.

25. Леонтьева Г.А. Практикум по истории России XVIII века: [учебное пособие] / Г.А. Леонтьева, А.П. Синелобов. М.: МПГУ, 2013. 338 с.

26. Забігайло В. Європейське право: міфічний постулат чи об'єктивний орієнтир розвитку законодавства України / В. Забігайло II Український часопис міжнародного права. 2001. №1. С. 61-64.

Размещено на Allbest.ru