Роль правових позицій вищих судових інстанцій у застосуванні заходів податкового примусу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

РОЛЬ ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ ВИЩИХ СУДОВИХ ІНСТАНЦІЙ У ЗАСТОСУВАННІ ЗАХОДІВ ПОДАТКОВОГО ПРИМУСУ

Дорошенко Д.П., докторант

Анотація

Статтю присвячено аналізу наукових підходів до розуміння природи правових позицій вищих судових інстанцій. Автором з'ясовано значення цього правового феномена. Доведено, що примус набуває характеру правозастосовного процесу та знаходить своє вираження у конкретній правовій діяльності із застосування примусових заходів у суворій відповідності з процедурно-процесуальними нормами.

Ключові слова: правова позиція, примус, податковий примус, заходи примусу, судові органи.

Аннотация

Статья посвящена анализу научных подходов к пониманию природы правовых позиций высших судебных инстанций. Автором выяснено значение этого правового феномена. Доказано, что принуждение приобретает характер правоприменительного процесса и находит свое выражение в конкретной правовой деятельности по применению принудительных мер в строгом соответствии с процедурно-процессуальными нормами.

Ключевые слова: правовая позиция, принуждение, налоговое принуждение, меры принуждения, судебные органы.

Annotation

Doroshenko D.P. THE ROLE OF LEGAL VIEWS OF SUPREME JUDICIAL AUTHORITIES IN THE APPLICATION OF TAX ENFORCEMENT MEASURES

The article analyzes the scientific approaches to understanding the nature of the legal position of higher courts. The author clarified the meaning of this legal phenomenon. It is proved that the coercion takes on the character of the enforcement process, and is reflected in specific legal activities on the application of coercive measures in strict accordance with the procedural rules.

Key words: legal position, coercion, tax coercion, coercive measures, judicial authorities.

Постановка проблеми

Примус є одним із важливих засобів організації правильного (належного) виконання приписів правових актів, попередження та припинення небажаної, з точки зору закону, поведінки суб'єктів податкових правовідносин, тому він є центральною категорією для забезпечення належного виконання податкового обов'язку. Критично важливу роль у впровадженні правозахисних стандартів у національний правопорядок належить судовим органам.

Виходячи зі зовнішніх форм вираження примусу як соціально-правового явища, останній набуває характеру правозастосовного процесу, конкретної правової діяльності із застосування примусових заходів у суворій відповідності з процедурно-процесуальними нормами. У цьому сенсі примус може набувати форму правосуддя, адміністративної, дисциплінарної та іншої юрисдикції. До обсягу примусу як явища, скоріш за все, слід включити і результат примусового впливу, який характеризується специфічними особливостями, що відрізняють примус від переконання, заохочення і стимулювання [1, с. 49].

Ступінь розробленості проблеми

Багато авторів вже розглядали питання про основні форми державного примусу, що відрізняються однорідністю правового змісту, серед яких виділяються: попередження (превенція), припинення, правовідновні заходи захисту суб'єктивних прав і обов'язків [2, с. 122 ; 3, с. 117 ; 4, с. 280 ; 5, с. 37]. Однак питання про значення правових позицій Конституційного Суду України для правового забезпечення державного примусу в сфері оподаткування залишається дискусійним, і загальновизнаного підходу дотепер не вироблено.

Тому метою цієї статті є встановлення значення рішень Конституційного Суду України для врегулювання питань податково-правового примусу.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [6] систему судоустрою становлять: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ст. І8). Тобто більшість з них мають право розглядати справи, що випливають з податкових правовідносин, а отже, і формувати судову практику з питань оподаткування.

Для науково-практичного відображення ситуації, що склалася у сфері здійснення судочинства в разі надання обґрунтування рішення, що нагадує ratio decidendi у країнах англо-саксонського права, вводиться поняття «правова позиція». Цей термін відображує феномен судової правотворчості, коли певна частина мотивації суду, де обґрунтовуються причини (не) конституційності законів, висновки, яких дійшов суд під час надання офіційного тлумачення, суддівського розуміння норм права тощо, стає обов'язковою не тільки для сторін у справі або для суб'єкта права на конституційне подання та звернення, але й опосередковано для всіх суб'єктів права.

Для доктринальної характеристики правової позиції звернімося до визначення, що надане українським науковцем Г.О. Христовою: «<...> правові позиції є результатом системного тлумачення Конституційним Судом України законів та Конституції України і в концентрованому вигляді виражають не тільки «букву», а й «дух» відповідних законодавчих положень, мають загальнообов'язковий, нормативний характер і містяться в його актах усіх видів, окрім внутрішньоорганізаційних». Хоча цим терміном позначається феномен діяльності конституційних судів, не виключено, що в майбутньому він може вживатися й для характеристики всіх видів судочинства. Автор також вважає правові позиції «прецедентами тлумачення», які «можуть коригуватися органом конституційного контролю за умови істотних змін у законодавстві та правовій системі загалом, зумовлених соціально-політичними перетвореннями в країні». Це нагадує підстави перегляду для судових прецедентів, отже, правові позиції мають прецедентну природу. Тобто термін «правова позиція» є своєрідним синонімом терміна «ratio decidendi» у країнах англо-саксонського права, зважаючи на те, що мотивувальні частини рішень органів конституційної юрисдикції в колишніх пострадянських країнах, де містяться ці «правові позиції», є максимально стислими та рідко відхиляються від пояснення дослівного значення правових позитивних норм. Крім того, в цих рішеннях практично неможливо знайти «obiter dicta». Отже, будь-яка мотивація щодо права становить зміст цих правових позицій [7, с. 7-10].

Найбільш важливими характеристиками правових позицій є:

1. Правові позиції формуються в процесі розгляду конкретних справ на підставі процедури конституційного судочинства під час здійснення конституційним судом своїх повноважень (нормоконтроль, офіційне тлумачення, конституційна скарга тощо). Вони офіційно формулюються і закріплюються тільки на пленарному засіданні, розглядаються як позиція колегіального органу та є не остаточним рішенням, а лише підставою цього рішення. Правовою позицією є таке правоположення, на якому, власне, базується рішення суду. Іншими словами, правова позиція здебільшого міститься в мотивувальній частині рішення суду, тобто являє собою порядок мотивації та набирає самостійного значення незалежно від того, чи відтворюється (дублюється) вона в резолютивній частині. З цього правила є винятки, як наприклад, формулювання правової позиції в ухвалі суду про відмову у відкритті конституційного провадження.

2. Правові позиції поділяються за різними критеріями на різні види: а) правові позиції, сформульовані в результаті перевірки на відповідність Конституції положень законів та інших правових актів; б) правові позиції, сформульовані в результаті офіційного тлумачення Конституції та законів. Вони також класифікуються за об'єктом конституційно-правової проблеми (стосуються понять, норм, принципів, інститутів); характером предмета регулювання (матеріально-правові та процесуально-правові); сферою суспільних відносин.

3. Юридична сила правових позицій нерозривно пов'язана з обов'язковістю рішень та висновків Конституційного суду

України (далі - КСУ). В свою чергу, юридична сила рішень та висновків КСУ полягає в такому: і) вони є остаточними, не підлягають оскарженню, рівною мірою обов'язкові для всіх суб'єктів права та вступають у силу після їх проголошення; 2) вони діють безпосередньо та не потребують підтвердження своєї дії іншими правовими актами; 3) юридична сила рішень КСУ про визнання правового акта неконституційним не може бути подолана прийняттям аналогічного правового акта; 4) рішення державних органів, що базуються на правових актах, які визнані неконституційними, не можуть бути виконані та підлягають перегляду у встановленому порядку.

4. Правові позиції мають нормативний, загальний (поширюють свою дію на вирішення аналогічних справ) та обов'язковий характер, тобто вони є елементом правотворчості.

Вищі судові інстанції здійснюють контроль за правильним та своєчасним розглядом справ, спрямовують судову практику та забезпечують однакове і правильне застосування судами законів, дотримання в судовій практиці норм матеріального і процесуального права. Інструментом такого контролю слугують постанови пленумів вищих судів у вигляді роз'яснень. Вони мають нормативний зміст, оскільки вони є обов'язковими для нижчих судів та опосередковано обов'язковими - для всіх суб'єктів правовідносин, які застосовують норми права, стосовно яких була узагальнена судова практика. З метою забезпечення єдності судової практики також необхідно, щоб рішення нижчих судів по конкретних справах узгоджувалися з аналогічними рішеннями вищих судів. Останні повинні визнаватися як такі, що мають нормативний зміст, тобто не тільки для сторін у справі, а у вирішенні аналогічних справ. Це стосується тієї мотивувальної частини рішення, де дається тлумачення законодавства, розкривається зміст правових норм та принципів. Це дозволить розвантажити судову систему України, зробити її ефективною та універсалізу- вати практику застосування українського законодавства, прискорити розгляд справ [8, с. 320]. За методологічну основу необхідно взяти підходи Європейського суду з прав людини щодо слідування своїм правовим позиціям, що сформульовані в раніше прийнятих рішеннях.

Висновки

Узагальнення судової практики сприяє правильному вирішенню податкових спорів та спрямоване на утвердження єдності судової практики в застосуванні податкового законодавства. Якщо матеріальне право має прогалини чи колізії або ж оціночні поняття, які тлумачаться неправильно, що призводить до порушення прав платника податків, то тільки суд може вказати, як необхідно застосовувати ті чи інші положення нормативно-правових актів. Узагальнення судової практики можна охарактеризувати як правову артикуляцію духу закону, а також корегування рішень судів нижчої інстанції, якщо сам закон допускає різночитання.

Література

1. Серегина В.В. Государственное принуждение по советскому праву / В.В. Серегина. Воронеж, 1991. 190 с.

2. Кожевников С.Н. О принуждении в правоохранительной деятельности Советского государства / С.Н. Кожевников // Сб. учен. тр. Свердл. юрид. ин-та. Свердловск, 1973. Вып. 22. С. 121-125.

3. Галагин И.А. Административная ответственность в СССР: [уч. пособ.] / И.А. Галаган, А.М. Рекун- ков, В.Г Розенфельд. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1970. 251 с.

4. Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-х томах / Алексеев С.С. М.: Юрид. лит., 1981. Т. 1 - 3б0 с.

5. Ардашин В.Д. О принуждении по советскому праву / В.Д. Ардашин // Советское государство и право. 1970. № 7. С. 33-39.

6. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 р., № 1402-УПІ // Відом. Верховн. Ради. 2016. № 31. Ст. 545.

7. Христова ГО. Юридична природа актів Конституційного Суду України: автореф. дис.... на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / ГО. Христова. Х., 2004. 20 с.

8. Шевчук С.В. Загальнотеоретичні проблеми нормативності актів судової влади: дис.... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 / С.В. Шевчук ; Нац. юр. акад. ім. Ярослава Мудрого. Х., 2008. 433 с.

Размещено на Allbest.ru