Зняття депутатського імунітету: правова природа, проблеми та перспективи визначення юрисдикції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Зняття депутатського імунітету: правова природа, проблеми та перспективи визначення юрисдикції

Афанасьева M.B., доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Стоянов М.М., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Стаття присвячена аналізу правової природи депутатської недоторканості та розмежування юрисдикцій. Встановлено потрійний правовий характер парламентської процедури надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України. Проаналізована суперечлива судова практика розгляду справ щодо оскарження процедури зняття депутатського імунітету в порядку адміністративного судочинства. Запропоновані шляхи вдосконалення механізмів захисту незалежності парламентаріїв від незаконного та необґрунтованого кримінального переслідування в Україні.

Ключові слова: депутатська недоторканність, народний депутат України, депутатський імунітет, подання Генерального прокурора.

Статья посвящена анализу правовой природы депутатской неприкосновенности и разграничения юрисдикций. Установлен тройственный правовой характер парламентской процедуры предоставления согласия на привлечение к уголовной ответственности, задержание и арест народного депутата Украины. Проанализирована противоречивая судебная практика рассмотрения дел по обжалованию процедуры снятия депутатского иммунитета в порядке административного судопроизводства. Предложены пути совершенствования механизмов защиты независимости парламентариев от незаконного и необоснованного уголовного преследования в Украине.

Ключевые слова: депутатская неприкосновенность, народный депутат Украины, депутатский иммунитет, представление Генерального прокурора.

The article is devoted to the analysis of the legal nature of deputy immunity and the delimitation of jurisdictions. The trinal legal nature of the parliamentary procedure for granting consent to bring to criminal responsibility, the detention and arrest of a people's deputy of Ukraine. An inconsistent judicial practice of considering cases on appealing the procedure for the removal of deputy immunity in the procedure of administrative legal proceedings was analyzed. The ways of improving the mechanisms for protecting the independence of parliamentarians from illegal and unreasonable criminal prosecution in Ukraine are suggested.

Key words: parliamentary immunity, Members of Parliament of Ukraine, parliamentary immunity, lifting of Member of Parliament's immunity, representation ofthe Prosecutor General.

Постановка проблеми

Протягом усієї історії сучасного українського парламентаризму питання гарантій незалежності депутатської діяльності не втрачає своєї суспільної, законодавчої та наукової актуальності. Це пояснюється неоднозначністю цього явища в Україні, оскільки депутатська недоторканність одночасно використовується і як засіб забезпечення ефективного та безперешкодного здійснення парламентарями владних повноважень без зовнішнього тиску, і, подекуди, на жаль, як спосіб уникнення кримінальної відповідальності.

Стан опрацювання. В Україні проблематиці гарантій депутатської недоторканності приділяли увагу такі вчені, як: Ю. Барабаш, О. Задорожний, М. Козюбра, С. Конончук, М. Погорецький, В. Погорілко, Ю. Тодика, В. Федоренко, О. Ярош та ін. Однак однією із сірих зон, яка ретельно не досліджувалася, є питання визначення судової юрисдикції оскарження протиправних рішень, дій та бездіяльності, породжених процесом зняття депутатського імунітету, що обумовлено потрійною (конституційно-процесуальною, адміністративно-процесуальною та кримінально-процесуальною) природою цього явища.

Метою цієї статті є дослідження положень чинного законодавства щодо порядку зняття депутатської недоторканності з народного депутата України, аналіз судової практики з розгляду справ, пов'язаних із наданням згоди Верховною Радою України на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт депутата Верховної Ради України та, зрештою, продукування висновків щодо подальшого інституційного забезпечення та нормативно-правового регулювання процедури зняття депутатського імунітету.

Виклад основного матеріалу. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, яка згідно зі статтею 80 Основного Закону розкривається через депутатський індемнітет (право не нести юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах) та депутатський імунітет (неможливість бути без згоди Верховної Ради України притягнутими до кримінальної відповідальності, затриманими чи заарештованими).

Відповідно до офіційного тлумачення положень частини першої та третьої статті 80 Конституції України, наданого Конституційним Судом України, депутатська недоторканність є важливою конституційною гарантією, яка має цільове призначення - забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій, вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер [1]; депутатська недоторканність обумовлена необхідністю конституційного забезпечення безперешкодної діяльності депутатів та парламенту в цілому [2] ; депутатська недоторканність є не суб'єктивним правом, привілеєм окремого індивіда, а складовою частиною статусу народного депутата України [3]. Депутатська недоторканність є елементом статусу народного депутата України і конституційною гарантією, яка спрямована на створення належних умов для безперешкодного та ефективного здійснення ним депутатської діяльності (депутатських повноважень), її мета - не тільки убезпечити народного депутата України від незаконного втручання в його депутатську діяльність, а й сприяти належному функціонуванню парламенту [4]. Недоторканність певної категорії посадових осіб - це не їх привілей; вона пов'язана з виконанням ними важливих державних функцій, а тому відповідно до Конституції і міжнародно-правових зобов'язань України не може розглядатися як гарантія їх безкарності; недоторканність народних депутатів України, Президента України, суддів передбачає лише спеціальні умови притягнення їх до кримінальної відповідальності [5].

Спеціальні умови притягнення до кримінальної відповідальності регламентуються Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України «Про Регламент Верховної Ради України» та «Про статус народного депутата України».

Процедура розгляду питань про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України встановлена главою 35 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». У ній приймають участь такі суб'єкти, як: Генеральний прокурор (виконуючий обов'язки Генерального Прокурора); народний депутат України, щодо якого внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт; Голова Верховної Ради України; комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту; парламент, - кожен з яких виконує своє функціональне навантаження.

За двадцять п'ять років, тобто починаючи з 1990 по 2015 рік, до Верховної Ради України було внесено двадцять три подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народних депутатів України [6]. У шести випадках парламент надав згоду. У той час як за останній дворічний період з 2015 по 2017 рік Верховна Рада України надавала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності десяти парламентаріїв (відповідно до постанов Верховної Ради України, розміщених на офіційному веб-сайті парламенту).

Аналіз політичної приналежності народних депутатів України, з яких парламент зняв депутатський імунітет, свідчить, що переважна більшість їх не відносилася до провладних фракцій. Вказане може свідчити про те, що метою переслідувань є досягнення політичних цілей. Звертає на себе увагу також і той факт, що з шістнадцяти випадків надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності вироку, що набрав законної сили, стосовно народних депутатів України, з яких парламент зняв депутатський імунітет, суди України так і не винесли.

Дії парламенту щодо надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України оскаржувалися парламентаріями в судовому порядку лише чотири рази [7], при цьому задоволено було тільки один адміністративний позов. Проаналізуємо деякі підстави оскарження та аргументацію наведену парламентаріями, а також надану судом оцінку фактичним обставинам у цій категорії справ.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2015 р. по справі № 800/362/15 [8] були задоволені позовні вимоги народного депутату України про визнання дій неправомірними, визнання незаконною і скасування Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 2015 р. № 706 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України І.В. Мосійчука». Вищий адміністративний суд України аргументував своє рішення порушенням парламентом вимог Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», а саме: питання щодо надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, затримання та арешт не було попередньо підготовлено до розгляду на сесії Верховної Ради України відповідним комітетом, а отже, не могло бути включено до порядку денного сесії; народному депутату України не було запропоновано надати відповідні письмові пояснення; щодо кожного виду запобіжного заходу Генеральним прокурором України не було подано окреме подання; зміст подання в повному обсязі не був озвучений головуючим на сесії Верховної Ради України та копії завчасно не були надані кожному з народних депутатів України для ознайомлення; на засіданні сесії перед голосуванням народні депутати України не обговорювали подання Генерального прокурора України та час для запитань до суб'єкта подання і народного депутата України не відводився; це питання було розглянуто парламентом та прийнято рішення в цілому протягом 12 хвилин.

У свою чергу, народний депутат України О.Р. Онищенко в обґрунтування позовних вимог по адміністративній справі № 800/450/16 про визнання протиправними дій та скасування постанов Верховної Ради України також зазначав, що подання Генерального прокурора України не відповідає вимогам Закону України «Про Регламент Верховної ради України» в частині того, що подання одночасно містило питання про надання згоди на застосування одразу двох різних запобіжних заходів. Але в цій справі Вищий адміністративний суд України, оцінюючи дану обставину, вказав, що це жодним чином не вплинуло на зміст подання, на обставини, з якими прокуратура пов'язує наявність підстав для затримання та арешту, та, насамперед, жодним чином не вплинуло на права та охоронювані законом інтереси народного депутата.

Також парламентарій стверджував, що подання Генерального прокурора не містить жодних доказів, які б підтверджували факти вчинення позивачем перерахованих у поданні суспільно небезпечних діянь. На переконання колегії суддів Вищого адміністративного суду України, подання не є вироком суду і не може містити доведених судом фактів, зі змісту подання вбачається, що прокуратурою чітко обґрунтовано як необхідність затримання, так і необхідність його арешту. Зазначене насправді викликає більше запитань, ніж підтверджує обґрунтованість подання, особливо в обставинах, коли Комітет із питань регламенту у своєму висновку щодо внесеного подання Генерального прокурора вказав на обставини, які свідчать про його недостатність, незаконність і необґрунтованість, а сам суд у рішенні, мотивуючи його обґрунтованість, послався лише на одну сторінку подання.

Окремо народний депутат України О.Р. Онищенко вказував, що питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України було включено до порядку денного сесії з порушенням статей 20-23 Закон України «Про Регламент Верховної Ради України». Однак у цій справі колегія суддів вказала, що лише одне порушення порядку внесення змін до порядку денного сесії не є самостійною підставою для скасування рішень Верховної Ради України. З урахуванням вказаного Постановою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 р. у справі № 800/450/16 [9] у задоволенні позову було відмовлено.

Наведені приклади свідчать, що оскарження ґрунтується на формальних підставах - недотримання парламентом регламентної процедури. Але важко оцінити обґрунтованість та законність зняття депутатського імунітету, не вдаючись до суті підозри (обвинувачення). Можливість оскаржити рішення, дії чи бездіяльність парламенту в частині перевірки достатності, законності і обґрунтованості подання Генерального прокурора, законності одержання доказів могла б стати важливим запобіжником у забезпеченні права парламентарія на доступ до суду. Проте звертають на себе увагу передбачені ст. 1711 Кодексу адміністративного судочинства України особливості провадження в межах адміністративного судочинства в таких справах. А саме те, що оскарженню підлягають лише акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, тобто рішення, дії, бездіяльність інших суб'єктів надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт (Голови Верховної Ради, регламентного комітету, Генерального прокурору), які приймають участь у цій процедурі, оскарженню не підлягають, що обмежує право народного депутата України на судовий захист.

Дискусійним є і саме питання судової юрисдикції цієї категорії справ. Вирішальним у такому випадку є визначення - які саме правовідносини виникають між суб'єктами, залученими в процес зняття депутатської недоторканності - конституційно-процесуальні, адміністративно-процесуальні або ж кримінально-процесуальні?

Надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України вирішується за спеціальною процедурою, яка передбачає відповідний алгоритм дій. Такими послідовними діями є: внесення Генеральним прокурором подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України; прийняття Головою Верховної Ради України рішення щодо відповідності подання Генерального прокурора; надання комітету Верховної Ради України письмових пояснень народного депутата; підготовка комітетом висновку щодо питання про надання згоди на вчинення зазначених дій стосовно народного депутата України; повне обговорення питань на пленарному засіданні та прийняття парламентом рішення про надання згоди або відмову в наданні згоди.

Процедура подання, розгляду та вирішення питання про надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, затримання та арешт містить елементи кримінальної процесуальної діяльності майже на кожному з визначених вище етапах.

Так, подання Генерального прокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України, а в поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту (ч. З ст. 218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»), Очевидно, що поняття доказів та їх властивостей, обґрунтованості, вмотивованості та достатності є кримінально-процесуальними категоріями. З огляду на положення ч. 4 ст. 218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» Голова Верховної Ради України, приймаючи рішення щодо відповідності подання Генерального прокурора, здійснює ніщо інше, як попередню кримінально-процесуальну оцінку.

Письмові пояснення народного депутата, щодо якого внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, є аналогом пояснень, отриманих сторонами (потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження) в порядку ч. 8 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України. До такого висновку наштовхує майже ідентична їх природа та подібний режим отримання (добровільність надання таких пояснень, тобто відсутність примусу). У свою чергу, це дає підстави вважати, що пояснення народного депутата не є джерелом доказів та не можуть бути використані в подальшому в кримінальному провадженні.

Підготовка комітетом, до предмета відання якого належать питання регламенту, висновку щодо питання про надання згоди на депутатського імунітету взагалі містить всі ознаки кримінально-процесуальної оцінки. Адже комітет відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні. Перелічені поняття є суто процесуальними, а комітет парламенту таким чином фактично виконує функцію суб'єкта кримінально-процесуального доказування. Можливість ініціювання проведення додаткових дій при перевірці викладених у поданні фактів (комітет у разі необхідності може витребувати додаткові матеріали кримінального провадження, заслухати пояснення осіб за клопотанням особи, щодо якої внесено подання) лише підтверджує такий висновок.

Питання розмежування кримінальної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями вже виникало в сучасній історії держави і права України. Так, вирішуючи питання розмежування кримінальної та цивільної юрисдикції, Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 р. [10] надав визначення кримінального судочинства (процесу, провадження). У силу прийняття у 2012 році нового кримінального процесуального закону це визначення, безумовно, потребує критичного ставлення, але воно не втратило свого значення для правозастосування. Так, кримінальне судочинство розуміється як врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб із метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Надане органом конституційної юрисдикції визначення кримінального судочинства дозволяє стверджувати, що діяльність Верховної Ради України (Голови, комітету) містить ознаки кримінально- процесуальної.

У контексті визначення юрисдикції справ щодо оскарження рішень парламенту стосовно зняття депутатського імунітету звертає на себе увагу практика вищих судових органів щодо встановлення природи правовідносин, які виникають внаслідок звернення Генерального прокурора до парламенту з відповідним поданням.

Вищий адміністративний суд України, посилаючись на ст.ст. 2-4, 17, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України та аналізуючи характер спірних правовідносин, послідовно відстоює позицію, що правомірність дій Верховної Ради України щодо включення до порядку денного пленарного засідання та розгляд питання про надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, затримання та арешт, а також правомірність постанови Верховної Ради України із цього питання дає підстави вважати подібні справи такими, що підпадають під ознаки публічно-правового спору. Вищий орган адміністративної юрисдикції стверджує, що будь-який зв'язок між зазначеними діями Верховної Ради України щодо включення до порядку денного пленарного засідання та розгляду питання про надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, затримання та арешту та можливих процесуальних дій органів досудового розслідування в рамках кримінального провадження відсутній. Такі дії є окремою стадією та передують остаточному розгляду Верховною Радою України питання зняття депутатської недоторканості, що регулюється виключно Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» і не перебуває в будь-якому взаємозв'язку з нормами Кримінального процесуального кодексу України, а отже, розгляд справ з ознаками публічно-правового спору повинен здійснюватися адміністративним судом у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України [9; 11].

Слід зазначити, що така позиція підтримана також і Верховним Судом України [12; 13]. Але суддівський корпус найвищого судового органу України не є одностайним у питанні визначення юрисдикції справ щодо оскарження рішення про надання згоди на зняття депутатського імунітету. Так, під час перегляду справи народного депутата України І.В. Мосійчука колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України двоє суддів зайняли протилежну позицію. У висловленій окремій думці судді зазначили, що «перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень має відбуватися в тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Виходячи з наведеного конституційного та законодавчого регулювання порядку притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, законодавчо визначеного статусу Верховної Ради України та особливостей її повноважень при надходженні подання Генерального прокурора України про надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу, пов'язаного з ізоляцією від суспільства (тримання під вартою чи домашній арешт), характеру (юридичного змісту) правовідносин, що зумовили прийняття оскарженої постанови Верховної Ради України, та процесуального порядку, який належить застосувати з огляду на правову природу цих правовідносин, вважаємо, що Верховна Рада України, коли розглядала питання про надання згоди на притягнення ОСОБА_1 як народного депутата України до кримінальної відповідальності та у формі оскарженої постанови надала згоду на це, реалізувала відведену їй функцію парламентського контролю за дотриманням гарантій народного депутата України в разі притягнення його до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу, особливість здійснення якої регламентована конституційними, регулятивними та кримінальними процесуальними нормами права, але при цьому не діяла як орган державної влади і не приймала владних управлінських рішень, які в розумінні положень статей 2, 6, 17 і 1711 Кодексу адміністративного судочинства України призводять до виникнення спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Вважаємо за необхідне наголосити також, що правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійсненням його учасниками певних дій, не можуть підпадати під юрисдикцію різних судових установ, які виконують функції, притаманні кожній з них» [14].

Варто підкреслити, що дійсно, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства України, інші процесуальні закони не передбачають можливості оскарження відповідних дій і рішень Верховної Ради України, в тому числі й Кримінальний процесуальний кодекс України в межах кримінального провадження.

Повертаючись до питання правової природи депутатської недоторканності, зазначимо, що її парадокс полягає в тому, що вона «може як сприяти демократичному розвитку, так і підривати його» [15]. Парламент є політичним інститутом, що складається з представників політичних сил, а парламентські процедури зняття імунітету можуть бути політично вмотивованими та не відповідати об'єктивному, неупередженому підходу. У залежності від політичних обставин це може спричинити як зняття депутатської недоторканності у випадках, де подання є явно необґрунтованим, так і, навпаки, імунітет може зберігатися у випадках, коли відповідний парламентарій очевидно порушив закон і є лише небажання парламентарів викрити члена парламенту. Тому справедливий, незалежний, безсторонній та публічний судовий контроль за законністю та обґрунтованістю цієї процедури є вкрай необхідним для захисту демократії та прав опозиції.

Венеціанська комісія запропонувала Україні в якості запобіжника від політично мотивованих обвинувачень або арештів такі процесуальні гарантії, які існують в Італії. Меншість членів парламенту (наприклад, одна третина) матиме право оскаржувати затримання і судове переслідування члена парламенту до Конституційного Суду. Прокурори і звичайні судді будуть зобов'язані інформувати парламент про порушення кримінальної справи відносно члена парламенту та про видачу ордера на його арешт. Протягом встановленого строку парламентська меншість зможе оскаржити ці заходи до Конституційного Суду, а дія останніх буде призупинена до прийняття судового рішення [16].

Погоджуючись у цілому з доцільністю пропозиції Венеціанської комісії щодо участі органу конституційної юрисдикції в процедурі зняття депутатського імунітету, вважаємо, що Конституційний Суд України має стати інституційною альтернативою парламентському контролю, що обумовлено конституційно-правовою природою інституту депутатського імунітету.

Висновок органу конституційної юрисдикції становитиме результат оцінки достатності, законності і обґрунтованості подання, законності одержання доказів, зазначених у поданні Генерального прокурора.

Безумовно, Конституція України та Закон України «Про Конституційний Суд України» потребуватимуть внесення відповідних змін у частині повноважень органу конституційної юрисдикції. Натомість засади діяльності Конституційного Суду України та порядок розгляду справ під час впровадження запропонованих інституціональних та функціональних змін майже не потребують суттєвих коригувань та доповнень.

Слід додати, що висновок Конституційного Суду України відносно допустимості, достовірності доказів не повинен мати преюдиціального значення для органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді та суду, зважаючи на те, що Конституційний Суд України не входить до системи судоустрою. У зв'язку із чим ст. 90 Кримінального процесуального кодексу України не потребує змін.

Висновки

депутатський недоторканість кримінальний відповідальність

Надання повноважень щодо перевірки обґрунтованості та законності подання Генерального прокурора про притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешту народного депутата України політично незалежному органу, що не відноситься до жодної з гілок влади, може стати органічним елементом механізму стримувань і противаг. Такий підхід узгоджується з високим конституційним статусом єдиного органу конституційної юрисдикції та особливою відповідальністю, яка покладена на суддів Конституційного Суду України у зв'язку з розглядом найважливіших питань державного і суспільного значення, які впливають не лише на правові, а й на політичні процеси в Україні.

Крім того, наділення Конституційного Суду України таким повноваженням узгоджується з ідеологією чинного законодавства. Так, за зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України надає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ч. 6 ст. 111, ч. З ст. 151 Конституції України).

Більш того, надання такого повноваження органу державної влади, склад якого формується з досвідчених високопрофесійних юристів різними гілками влади, а діяльність здійснюється на засадах повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень, призведе до підвищення рівня незалежності та захищеності народних депутатів України від вибіркового та політично вмотивованого кримінального переслідування з боку влади.

Список використаних джерел

1. Рішення від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 (справа про депутатську недоторканність) (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-99.

2. Висновок Конституційного Суду України від 5 грудня 2000 року № З-в/2000 (справа про внесення змін до статті 80 Конституції України) (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ v003v710-00.

3. Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини) (справа про гарантії діяльності народного депутата України) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ v007p710-03.

4. Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 р. № 12-рп/2003 (справа про гарантії депутатської недоторканності) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-03.

5. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. № З-в/2001 (справа про Римський Статут) (підпункт 2.2.2 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v003v710-01.

6. Окрема думка судді Конституційного Суду України Caca С.В. стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 23.06.2015 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.Ua/laws/show/ne01d710-15/paran2#n2.

7. Постанова Верховного Суду України від 11 квітня 2017 р. у справі № 800/450/16 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66460302.

8. Постанова Верховного Суду України від 10 травня 2016 р. у справі № 800/362/15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58029232.

9. Постанова Верховного Суду України від 24 травня 2016 р. у справі № 800/188/15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58874735.

10. Постанова Вищого адміністративного суду України від 24.07.2017 р. у справі № 800/139/16 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67986422.

11. Постанова Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2015 р. по справі № 800/362/15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53820016.

12. Постанова Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 р. у справі № 800/450/16 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65816656.

13. Постанова Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 року у справі № 800/450/16 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/Review/65816656.

14. Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-01.

15. Ухвала Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2015 року у справі № 800/362/15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/Review/53537349.

16. Постанова Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 800/450/16 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/Review/66460302.

17. Постанова Верховного Суду України від 24 травня 2016 року у справі № 800/188/15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/Review/58874735.

18. Окрема думка суддів Верховного Суду України Гриціва М.І., Коротких О.А. стосовно постанови Верховного Суду України у справі за позовом Мосійчука І.В. до Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/58074096.

19. Report on the scope and lifting of parliamentary immunities adopted by the Venice Commission CDL-AD(2014)011-e (Venice, 2122 March 2014) (n. 29) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2014)011-e.

20. Висновок щодо проекту закону Про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів Висновок Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) CDL-AD(2015)013 від 19 червня 2015 р. (п. 19) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(print)/229B826C8AC787DEC2257D87004987C3.

Размещено на Allbest.ru