Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• РОЗДІЛ І. ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВИКОРИСТАННЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ ДЛЯ ЗАНЯТТЯ ЖЕБРАЦТВОМ
• 1.1 Об'єкт використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом
• 1.2 Об'єктивна сторона використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом
• РОЗДІЛ ІІ. СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВИКОРИСТАННЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ ДЛЯ ЗАНЯТТЯ ЖЕБРАЦТВОМ
• 2.1 Суб'єкт використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом
• 2.2 Суб'єктивна сторона використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом
• РОЗДІЛ ІІІ. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ САНКЦІЇ ПЕРЕДБАЧЕНОЇ СТАТТЕЮ 150№ КК УКРАЇНИ «ВИКОРИСТАННЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ ДЛЯ ЗАНЯТТЯ ЖЕБРАЦТВОМ»
• Висновок
• Виконання практичних завдань
• Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Сучасний стан становлення України як правової держави характеризується спрямованістю на забезпечення прав і свобод людини, вільний і всебічний розвиток її особистості, а також виховання людини в дусі поваги до національних традицій та законодавства України. Згідно зі статтею 23 Конституції України, кожна людина має право на розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. [1]

Забезпечення прав дитини відноситься до глобальних проблем сучасності, в вирішенні якої зацікавлена вся світова спільнота. Це пояснюється визначною роллю підростаючого покоління в гарантуванні життєздатності суспільства та прогнозування його майбутнього розвитку. Однак слід визнати, що часто підкреслюється, що ні одна держава в світі не може претендувати на роль взірця в області дотримання прав дитини.

Згідно статті 36 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року држави, що її ратифікували, зобов'язані захищати дитину від усіх форм експлуатації , що завдають шкоди будь-якому аспекту життя дитини. Згідно статті 37 тієї ж конвенції , держави-учасниці мають забезпечити, щоб жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання [5]

Згідно Конвенції про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 , до цих «найгірших форм дитячої праці відноситься «… робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдавати шкоди здоров'ю, безпеці чи моральності дітей. А жебракування і є саме такою роботою. [6]

Згідно із Законом № 894-VІ від 15 січня 2009 р. Кримінальний кодекс України (далі - КК) доповнено новою статтею 150№, яка передбачила відповідальність за використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. [2]

Предметом дослідження курсової роботи є кримінально-правова характеристика використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом і запобігання.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку із запобіганням використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

Метою курсової роботи є комплексний кримінально-правовий аналіз використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

Для досягнення поставленої мети були поставлені та послідовно вирішені такі завдання:

- дослідити об'єкт використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом;

- проаналізувати об'єктивну сторону використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом;

- розглянути суб'єкт використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом;

- надати характеристику суб'єктивної сторони використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

РОЗДІЛ І. ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВИКОРИСТАННЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ ДЛЯ ЗАНЯТТЯ ЖЕБРАЦТВОМ

У ст. 52 Конституції України проголошено: "Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним"[1]. Вони мають ті самі конституційні права, як і всі інші, зокрема на життя, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, освіту, житло, медичну допомогу та медичне страхування, безпечне і здорове довкілля. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на державу.

Ч. 1 ст. 150№ КК, передбачає кримінальну відповідальність за використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом. Так, використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк [2].

Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільне небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК [8].

До недавнього часу єдиним вірним у теорії кримінального права вважалося таке визначення об'єкта: об'єктом будь-якого злочину завжди є суспільні відносини, охоронювані законом про кримінальну відповідальність; суспільне благо, якому злочинне посягання завдає шкоду чи створює загрозу для її заподіяння. Цієї точки зору дотримувалися такі вчені, як Я. Брайнін, Н. Дурманов, Н. Загородніков, В. Кудрявцев, Е. Фролов та ін. Найбільш повно і чітко цю концепцію сформулювали і розвинули О. Піонтковський, А. Трайнін, В. Тацій, Н. Загородніков, Б. Нікіфоров. Крім уже перелічених, серед вчених-юристів сучасності також є прибічники саме такого визначення об'єкта. Це - Г. Чангулі, І. Лановенко, О. Свєтлов, С. Денисов та ін. [11].

Увага вчених до визначення поняття об'єкта злочину дуже велика. І це не важко пояснити. Об'єкт дозволяє розкрити на думку багатьох, соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільні небезпечні наслідки, що сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежувати злочини від суміжних суспільно-небезпечних посягань. Таким чином, об'єкт злочину є одним із важливих інститутів науки кримінального права. Вважається, що об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. У науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини [11].

Названі вчені, звичайно, не дотримуються єдиного визначення об'єкта злочинного посягання. Але всі вони є прибічниками однієї концепції. Наприклад, О. Піонтковський вказує, що «об'єктом будь-якого злочинного діяння виступають суспільні відносини, що охороняються апаратом кримінально-правової охорони»[11].

Н. Загородніков також дотримується тієї ж точки зору, що й вищеперелічені вчені, і дає більш чітке поняття об'єкта злочинного посягання: «Об'єктом злочину в радянському кримінальному праві є соціалістичні суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом» [18]. М. Коржанський вказує на те, що «соціалістичне кримінальне право об'єктом злочину визнає суспільні відносини, які становлять основу соціалістичного ладу» [11].

Увага вчених до визначення поняття об'єкта злочину дуже велика. І це не важко пояснити. Об'єкт дозволяє розкрити на думку багатьох, соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільні небезпечні наслідки, що сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежувати злочини від суміжних суспільно-небезпечних посягань. Таким чином, об'єкт злочину є одним із важливих інститутів науки кримінального права.

Вважається, що об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. У науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини.[11].

Прийнято вважати, що об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому, не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті соціально схвалені відносини, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Отже, об'єктом будь-якого злочину, зрештою, завжди виступають об'єктивні відносини між людьми, що існують в суспільстві та охоронювані законом про кримінальну відповідальність [9].

Основний безпосередній об'єкт злочину передбаченого ст. 150№
є - воля, честь і гідність дитини.

Так, у ст.10 Закону України «Про охорону дитинства», кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава захищає дитину від:

- усіх форм фізичного й психічного насильства, образ, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, враховуючи сексуальні зловживання, зокрема батьків або осіб, які їх заміняють;

- втягнення в злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

- залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. [7]

Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (статті 19 і 23 Конституції України), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання (статті 29, 32, 33 Конституції України) [1].

Честь - це сукупність моральних принципів, якими керується людина у своїй поведінці. Гідність людини передбачає усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних якостей своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен гає право на повагу до його гідності [1].

Додатковим факультативним об'єктом може бути фізичне і психічне здоров'я дитини. Останнє означає, що у разі, коли дії винного завдали шкоди (певного ступеня) здоров'ю дитини, такі дії можуть охоплюватись відповідною частиною ст. 150№ і додаткової кваліфікації за статтями розділу
II Особливої частини не потребують.

Обов'язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки малолітня дитина, тобто дитина, яка не досягла 14-річного віку.

Використання для заняття жебрацтвом дитини віком понад 14 років, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, має кваліфікуватися за наявності підстав за ст. 150 КК. Втягнення ж у жебрацтво дитини віком понад 14 років, яка досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування (наприклад, дитини-інваліда), треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 304 КК (Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність у заняття жебрацтвом, азартними іграми) [4].

Предмет злочину, тобто у даному випадку те, з приводу чого вчинюється злочин, становлять гроші, речі, інші матеріальні цінності.

Під грошима слід розуміти грошові знаки у вигляді національної валюти України та іноземної валюти.

Речі - це будь-які предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі можуть бути рухомі і нерухомі, замінні і незамінні, подільні та неподільні, споживні та неспоживні. Виділяються також такі специфічні речі, як: тварини; головні речі та їх приналежності; складні речі; продукція, плоди, доходи; майно; гроші; валютні цінності; цінні папери. Поняття «речі», що міститься у цивільному законодавстві є найбільш широким і охоплює будь-які матеріальні цінності.

Отже, предметом цього злочину не можуть бути цінності нематеріального характеру (нематеріальні блага): результати робіт; послуги; результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація; особисті немайнові блага (здоров'я, ім'я, авторство тощо). Іншими словами, не може настати відповідальність за ст. 150№ за систематичне прохання у сторонніх осіб надати які-небудь послуги, виконати певну роботу, здійснити творчу діяльність, передати інформацію тощо [4].

Отже, основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують право кожної людини на свободу, повагу її честі та гідності. Додатковим безпосереднім об'єктом може, зокрема, виступати здоров'я малолітньої особи.

1.2 Об'єктивна сторона використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

Недослідженість кримінально-правової характеристики об'єктивної сторони може негативно вплинути на застосування вказаної статті на практиці.

Об'єктивна сторона злочину -- це зовнішній бік (зовнішній вираз) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Ці складові злочинної поведінки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності і мають місце у всіх випадках, коли вчиняється злочину.

Об'єктивна сторона складу злочину -- це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкт кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання.

Загальновідомо, що суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) є поряд з іншими такими складовими, як суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок, місце, час, спосіб, знаряддя й засоби, а також обстановка вчинення злочину, ознаками при характеристиці зовнішнього прояву суспільно небезпечного посягання [12].

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150№ КК України, полягає у вчиненні суспільно небезпечної дії - використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

Диспозиція ч. 1 ст. 150№ є описовою і безпосередньо з неї випливає, що під заняттям жебрацтвом розуміється систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. При цьому випрошувати матеріальні цінності у сторонніх осіб може як дитина, так і доросла особа, яка використовує дитину (найчастіше коли дитина ще не вміє розмовляти). Власне випрошування може відбуватися усно, письмово або конклюдентними діями (акт поведінки, який сам по собі свідчить про наміри чи бажання особи) [4].

Дегтярьова І.В. Конкретизуючи зміст форм використання малолітньої дитини, зазначає що під усним випрошуванням грошей, речей чи інших матеріальних цінностей як виду суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 150№ КК України, слід розуміти випрошування грошей, речей чи інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб у словесній формі, вербально, яке здійснюється малолітньою дитиною, дії якої контролює доросла особа, чи самою особою, поряд з якою чи на руках у якої знаходиться малолітня дитина [13]. Прикладом усного випрошування грошей, речей чи інших матеріальних цінностей можуть бути матеріали архівної кримінальної справи від 14.11.2014 № 642/8748/14-к Ленінського районний суд м. Харкова, які мають наступний зміст: підсудна являючись матір'ю неповнолітньої дочки знаходячись на вокзалі ст. Харків-пас., що розташований на території Ленінського району м. Харкова, зневажаючи принципи суспільної моральності у сфері належного виховання неповнолітніх дітей та діючи з умислом, направленим на втягнення своїх неповнолітніх дітей у заняття жебрацтвом, шляхом уговорів та обіцянок понудила свою неповнолітню дочку на протязі часу з 12 години до 15 години шляхом випрошування грошей, неповнолітня звертаючись до сторонніх осіб, прохала «Подати гроші на хліб», тим самим від сторонніх осіб та інших отримала гроші. [20]

Під випрошуванням грошей, речей чи інших матеріальних цінностей, яке здійснюється письмово, на думку Дегтярьової І.В., слід розуміти випрошування грошей, речей чи інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб із використанням особою, поряд із якою чи на руках у якої знаходиться малолітня дитина, чи самою малолітньою дитиною, дії якої контролює доросла особа, способу передачі інформації за допомогою будь-якого відтворення незникаючими знаками прохання про надання допомоги у вигляді грошей, речей чи інших матеріальних цінностей, а також пред'явлення різних документів, у яких засвідчено чи охарактеризовано певний стан здоров'я малолітньої дитини (медичні довідки, якими зафіксовані певні хвороби дітей чи їх інвалідність) [13]. Так, наявність письмової форми підтверджується матеріалами архівної кримінальної справи від 21.07.2015 № 159/3626/15-к Ковельського міськрайонного суду Волинської області, яка містить дані про те, що: підсудна 07.06.2015 року, перебуваючи поблизу магазину «Арка», що в м. Ковелі, використовуючи для заняття жебрацтвом, свого малолітнього сина, тримаючи його на руках та для виникнення у перехожих почуття жалю до дитини, демонструючи ксерокопію виписки № 1748 на імя малолітнього сина з вказівкою на діагноз хвороба Гіршпунга, тим самим від сторонніх осіб та інших отримала гроші. [20]

Під випрошуванням грошей, речей чи інших матеріальних цінностей, яке здійснюється конклюдентними діями, слід розуміти випрошування грошей, речей чи інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб малолітньою дитиною, дії якої контролює доросла особа, чи особою, поряд із якою чи на руках у якої знаходиться малолітня дитина, використовуючи такий акт поведінки, який сам собою свідчить про наміри чи бажання особи (так зване «випрошування з простягнутою рукою» чи «стояння на колінах»; знаходження поряд з предметами чи тримання в руках предметів, які можуть бути використані для збирання в них грошей, речей чи інших матеріальних цінностей, наявність яких саме по собі свідчить про намір особи (наприклад предмети посуду, поліетиленові пакети, головні убори тощо) [13]. Прикладом випрошування грошей, речей чи інших матеріальних цінностей конклюдентними діями можуть бути матеріали архівної кримінальної справи від 23.01.2014 № 758/653/14-к Подільського районного суду міста Києва, які мають наступний зміст: підсудна 23.09.2013 року, маючи намір на отримання прибутку шляхом заняття жебрацтвом, приїхала на станцію метро «Контрактова площа», де у підземному переході, використовуючи власну малолітню доньку, тобто тримаючи її на руках, в період часу з 08 год. 30 хв. до 12 години, просила у сторонніх осіб гроші та інші матеріальні цінності, які складала у одноразовий пластиковий стаканчик. [20]

Вищезазначені форми використання малолітньої дитини не є вичерпними. Існують й інші форми суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 150№ КК України, наприклад умисне стимулювання уразливого стану дитини дорослою особою під час її використання для заняття жебрацтвом та умисне використання предметів під час використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, наявність яких викликає розчулення в оточуючих. При цьому під умисним стимулювання уразливого стану дитини дорослою особою під час її використання для заняття жебрацтвом розуміються дії дорослої особи, спрямовані на створення уразливого стану дитини, що відбувається шляхом: пощипування дитини, що викликає її плач; використання дитини, яка жадібно споживає продукти харчування, бо до здійснення цього суспільно небезпечного діяння її умисно не кормлять; одягання на дитину зношеного, пошкодженого чи брудного вбрання та вбрання, яке не відповідає погодним умовам чи порі року. У свою чергу, під умисним використанням предметів, наявність яких викликає розчулення в оточуючих, при використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом слід розуміти використання допоміжних засобів для хворих осіб чи інвалідів, які мають обмежені можливості пересування. При цьому під умисним використанням слід розуміти таке використання, коли реальної потреби в таких засобах немає (наприклад, цілком здорова дитина, яка знаходиться в інвалідному візку) [13].

Поняття систематичне означає вчинення зазначених дій багаторазово (три і більше епізоди усного висловлення прохання подати милостиню або письмове чи конклюдентними діями висловлення такого ж прохання трьом і більше стороннім особам). Випрошувати матеріальні цінності у сторонніх осіб може як дитина, так і доросла особа, яка використовує дитину (найчастіше - у випадках, коли дитина ще не вміє розмовляти). Власне, такими діяннями можуть бути: тримання на руках немовляти чи іншої маленької дитини, контролювання зовні дій дитини, яка самостійно випрошує матеріальні цінності у сторонніх осіб [13].

Злочин, передбачений ст. 150№, є прикладом продовжуваного злочину - злочину, що складається із двох чи більше тотожних діянь, які є реалізацією єдиного злочинного наміру винної особи щодо використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Такими діяннями можуть бути: тримання на руках немовляти чи іншої маленької дитини, контролювання зовні дій дитини, яка самостійно випрошує матеріальні цінності у сторонніх осіб,
тощо [10].

При використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом суб'єкт злочину не здійснює безпосередній вплив на свідомість та волю потерпілої особи з метою викликати у неї рішучість (бажання) займатися жебрацтвом, а лише використовує малолітнього як своєрідне «знаряддя» при випрошуванні майна у сторонніх осіб [15].

Дегтярьова І.В. звертає увагу на те, що існує проблема щодо розуміння самого поняття «використання», яка має місце в судовій практиці, що породжує, у свою чергу, неоднозначність трактування цього поняття в науці, особливо при розгляді співвідношення таких категорій, як використання і втягнення [13].

І. Г. Поплавський зазначає, що «втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність передбачає певну поведінку або ініціативу винної особи, пов'язану з впливом на неповнолітнього для використання (виділено мною) його у злочинній діяльності» [8]. Тобто в даному випадку учений втягнення ототожнює з використанням.

Поняття «втягування» згідно з тлумачним словником має наступні значення: введення когось або чогось силою, примушування до входу, зваблення, заманювання, заплутування, примушення взяти участь, дозволяння втягнути себе.

Поняття «використання» у цьому ж словникові тлумачиться «як утримання для користування». Тобто ці поняття розглядаються як самостійні [14].

Згідно з іншим тлумачним словником термін «втягнення» означає спонукання, притягнення до участі. Термін «використання», у свою чергу, означає користуватися кимсь чи чимось, використати з користю. Тобто обов'язковою ознакою діяння виступає корисливий мотив.

Термін «використовувати» може мати і наступне значення: застосовувати, вживати що-небудь з користю, користуватися чимось. При цьому поняття «втягуваного» має наступну інтерпретацію: той, який використовується, призначений, пристосований для втягування; термін «втягувати» - залучати, притягати, заохочувати когось до участі в
чомусь [13].

Отже, навіть за наведеними визначеннями, можна чітко простежити певний зв'язок між терміном «використання» і терміном «втягнення».

Принципова відмінність між поняттями «втягнення» та «використання», як зазначають Н. М. Крестовська та М. А. Готвянська, полягає в наступному. «Втягнення» - це схиляння дитини до злочину або іншої негативної девіації, тобто вчинення дитиною активної протиправної або аморальної дії (крадіжки, шахрайства, вживання спиртних напоїв, жебракування тощо). Використання, у свою чергу означає трактування злочинцем дитини не як людини, а як корисної для нього речі, що своїм виглядом спонукає інших осіб до безоплатної передачі йому певних матеріальних цінностей (грошей, продуктів тощо), тобто в такому разі дитина є знаряддям учинення антигромадських дій, будучи одночасно беззахисною жертвою правопорушника [15].

Отже, термін «втягнення» передбачає свідоме рішення дитини брати участь у злочинній діяльності, а термін «використання» стосується не здатних усвідомлювати свої вчинки немовлят або дітей молодшого віку, котрих злочинці використовують як «корисну річ», що відкриває гаманці громадян.

Під сторонніми особами у ч. 1 ст. 150№ треба розуміти всіх інших осіб, крім батьків та осіб, які замінюють батьків, а у частинах 2 і 3 ст. 150№ - будь-яких осіб, крім тих, які є суб'єктами цього злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту початку третього епізоду випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб з використанням суб'єктом злочину малолітньої дитини [4].

Отже, об'єктивна сторона характеризується діянням в формі дії, яке полягає у використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Такі форми можуть по різному - усно, письмово або конклюдентними діями.

РОЗДІЛ ІІ. СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВИКОРИСТАННЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ ДЛЯ ЗАНЯТТЯ ЖЕБРАЦТВОМ

Суб'єкт злочину спеціальний. У ч. 1 ст. 150№ КК - це батьки або особи, які їх замінюють, а у ч. 2 ст. 150№ КК - будь-які інші особи, крім батьків та осіб, які замінюють батьків. Звертає на себе увагу те, що в ч. 1 ст. 150№ КК відповідальність за використання своєї дитини менш сувора, ніж при використанні чужої [16].

Відповідно до Сімейного кодексу України та Закону України “Про охорону дитинства” батьками та особами, які замінюють батьків, можуть бути визнані лише ті особи, які мають право і на яких покладається обов'язок виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці [10].

Батьки - це рідні батько і мати дитини, у тім числі ті, з якими дитина спільно не проживає, а також: а) усиновителі; б) прийомні батьки; в) батьки-вихователі.

Особами, які замінюють батьків, відповідно до законодавства є: а) опікун, піклувальник; б) патронатний вихователь; в) фактичний вихователь (особа, яка взяла у свою сім'ю дитину-сироту чи дитину, з інших причин позбавлену батьківського піклування).

За відсутності у дитини матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати дитині належне утримання (а також виховувати її та піклуватися про неї), особами, які замінюють батьків, можуть бути визнані баба і дід, повнолітні брат та сестра, а за відсутності у дитини матері, батька, баби, діда, повнолітніх братів та сестер або якщо ці особи не можуть з поважних причин надавати дитині належного утримання (а також виховувати її та піклуватися про неї) - мачуха і вітчим, які проживають з дитиною, а також інші особи, у сім'ї яких виховувалась дитина. Батьків може не бути у дітей-сиріт, підкинутих дітей, дітей, від яких відмовились батьки, безпритульних дітей. Поважні причини, з яких батьки не можуть надавати дитині належного утримання, це: позбавлення батьківських прав; відібрання дітей у батьків без позбавлення батьківських прав; визнання батьків безвісно відсутніми або недієздатними; оголошення їх померлими; відбування ними покарання в місцях позбавлення волі; перебування їх під вартою на час досудового слідства; розшук їх органами внутрішніх справ, зокрема пов'язаний з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження; тривала хвороба батьків. До осіб, які замінюють батьків, не належать і: особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої дитини або нагляд за нею на підставі договору (няня, гувернантка, домашній вчитель тощо); працівники закладів охорони здоров'я, навчальних та інших закладів (лікарні, будинки дитини, школи, дитячі садочки, оздоровчі табори, школи-інтернати тощо), зобов'язані наглядати за дітьми і піклуватися про них [18].

Суб'єктом даних злочинів може бути як приватна, так і службова особа. Вчинення цих злочинів службовою особою з використанням службового становища потребує додаткової кваліфікації дій цієї особи в залежності від конкретних обставин за ст. 364 або 365 КК. [18].

Питання щодо застосування загальних положень про суб'єкта злочину до випадків залучення неповнолітнього до зайняття жебрацтвом теж не вирішено в кримінальному законодавстві України однозначно.

Таким чином, за частиною 1 ст. 150№ КК суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише батьки (батько чи мати) малолітньої дитини, а також особи, які їх замінюють (зокрема, дід або баба дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі, опікун, патронатний вихователь, прийомні
батьки - статті 167, 170, 243, 252, 2561, 2562 та інші Сімейного кодексу).
За частинами 2 та 3 ст. 150№ КК суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

2.2 Суб'єктивна сторона використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

З суб'єктивної сторони злочин - оскільки обов'язковою ознакою його складу є мета - характеризується прямим умислом. Винний достовірно знає, що використовує для заняття жебрацтвом малолітню дитину і бажає вчинити ці дії.

Метою використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом є отримання прибутку у будь-якому виді (гроші, продукти харчування, одяг тощо).

Під прибутком слід розуміти усі доходи, отримані у зв'язку з використанням дитини, - у цьому випадку для заняття жебрацтвом [4].

Обов'язковою ознакою є мета злочину, котра поділяється на початкову (використати потерпілу особу для заняття жебрацтвом) та кінцеву (отримати від такого використання малолітньої дитини прибуток). Фактична реалізація кінцевої мети злочину для застосування ст. 150№ КК не вимагається.
Мотив - корисливий [18].

Так, при зайнятті жебрацтвом практично відсутні витрати та відрахування, а кваліфікація за даною статтею не залежить від суми одержаного прибутку.

Під заняттям жебрацтвом розуміються систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. Таким чином, у разі успішного випрошування цінностей або грошей, дані об'єкти переходять у власність жебрака і він може розпоряджатись ними на власний розсуд, отже дане діяння за суттю своєю є корисливим [17].

Ставлення винної особи до наслідків у вигляді спричинення дитині середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 150№ КК) може характеризуватися тільки необережністю. Якщо ж має місце умисел (наприклад, винна особа навмисно залишила дитину випрошувати милостиню на сильному морозі, свідомо припускаючи, що внаслідок цього дитина обморозить кінцівки, які будуть ампутовані), то діяння потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 150№ і
ст. 122 чи 121 КК.

Отже суб'єктивної сторона, характеризується прямим умислом з метою отримання прибутку, отже дане діяння за своєю суттю є корисливим.

РОЗДІЛ ІІІ. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ САНКЦІЇ ПЕРЕДБАЧЕНОЇ СТАТТЕЮ 150№ КК УКРАЇНИ «ВИКОРИСТАННЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ ДЛЯ ЗАНЯТТЯ ЖЕБРАЦТВОМ»

Розпочати аналіз санкції ст. 150№ КК України «використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом» доречно із зазначення того, що за кількістю видів основного покарання санкція ч.1 та ч.2 ст. 150№ - альтернативна (альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може призначити тільки одне. Розпізнати таку санкцію можна за сполучником "або", який стоїть між назвами основних видів покарання, перерахованих у санкції статті.) та ч.3 ст.150№ - безальтернативна санкція. Залежно від ступеня визначеності розмірів покарань ч.1, 2, 3 ст. 150№ - відносно визначені (відносно визначені санкції встановлюють покарання відповідного виду, вказуючи на його межі (з нижньою межею - не існують в чинному законодавстві; з вищою та нижньою межею, або тільки з верхньою/нижньою). [3]

Відповідно до ст. 65 загальні засади призначення покарання складаються з таких трьох критеріїв. Суд призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчи-нений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. [2]

Суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винного. Тобто, в нашому випадку, суд може призначити покарання у вигляді обмеженням волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк у випадку скоєння злочину передбаченого ч.1 чт 150-1 КК України, у вигляді обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років у разі вчинення особою суспільно-небезпечного діяння передбаченого ч.2 ст 150№ КК України та позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. [4] Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Це означає, що суд повинен керуватися тими принциповими положеннями, що передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен враховувати ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). [4]

Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається
ст. 12, яка поділяє всі злочини на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі. Відповідно до ст. 12 КК України , діяння передбачене ст. 150№ КК України буде злочином середньої тяжкості (основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі
на строк не більше п'яти років) у ч. 1 та/або тяжким злочином (основне
покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі
на строк не більше десяти років) у ч.2. [4]

Так, наприклад, аналізуючу судову практику, на прикладі матеріалів архівної кримінальної справи 255/5367/13-к, яка містить наступні дані: «Підсудна, 28 березня 2013 року приблизно о 12 годині 00 хвилин, перебуваючи на автостанції «Критий ринок», розташованої по проспекту Богдана Хмельницького, буд.110 у Ворошиловському районі м. Донецька, діючи умисно та незаконно, з метою отримання доходу, з корисливих мотивів, використовувала свого малолітнього сина для заняття жебрацтвом, а саме систематичного випрошування грошей у сторонніх осіб. З цією метою утримуючи малолітнього сина за руку, випрошувала гроші у сторонніх людей на покупку продуктів харчування для своїх дітей. У результаті таких дій, багаторазового випрошування грошей у сторонніх осіб, підійшла приблизно до 100-150 людей, в разі чого отримала приблизно 100 гривен, які витратила на власний розсуд». Оцінюючи в сукупності всі досліджені докази, суд встановив, що своїми навмисними діями, які виразились у використанні своєї малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей) з метою отримання прибутку, підсудна вчинила злочин передбачений ч.1 ст. 150№ КК України.

Обираючи покарання обвинуваченій, суд врахував вимоги ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкцій ч.1 ст.150№ КК України, що злочини відносяться до категорії середньої тяжкості, особу винної, яка раніше не судима, по місцю проживання характеризується позитивно. Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченої та вчинення злочину жінкою у стані вагітності, що передбачено п.1,4 ч.1 ст.66 КК України. Обтяжуючих покарання обставин передбачених ст. 67 КК України в діях підсудної не встановлено. [20].

Висновок

Дослідження кримінально-правової характеристики використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом дало прийти до таких висновків,

про те, що конкретизація вже існуючих форм використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом та запропоновані нові форми сприятимуть більш чіткому застосуванню положень, передбачених ст. 150№ КК України та мінімізують суперечності у кримінальному законодавстві при кваліфікації вищевказаного злочину.

Отже, основним безпосереднім об'єктом злочину “Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом” виступають воля, честь та гідність людини. Додатковим безпосереднім об'єктом може, зокрема, виступати здоров'я малолітньої особи. Потерпілим від злочину є лише малолітня дитина, тобто особа у віці до 14 років.

Злочин характеризується формальним складом. Для ч. 2 та 3 склад матеріальний. Об'єктивна сторона характеризується діянням в формі дії, яке полягає у використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Форми можуть бути усними, письмовими або конклюдентними.

При використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом суб'єкт злочину не здійснює безпосередній вплив на свідомість та волю потерпілої особи з метою викликати у неї рішучість (бажання) займатися жебрацтвом, а лише використовує малолітнього як своєрідне «знаряддя» при випрошуванні майна у сторонніх осіб (наприклад, використання грудного немовляти при випрошуванні грошей у перехожих). Злочин є закінченим з моменту вчинення діяння, а саме використання винною особою малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - отримання прибутку.

Суб'єкт злочину для ч. 1 ст.150№ спеціальний - батьки малолітньої дитини або особи, які їх замінюють. Для ч. 2 ст. 150№ суб'єкт загальний, який досяг 16 років. жебрацтво покарання малолітня дитина

Як обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність, ч. 2
ст. 150№ КК передбачає вчинення дій щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 КК, або за попередньою змовою групою осіб. До обставин, що особливо обтяжують кримінальну відповідальність
(ч. 3 ст. 150№ КК), законодавець відносить вчинення злочину організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження.

Виконання практичних завдань

Задача №1

1. Працівник комбінату Л. взяв у цеху готової продукції 10 копчених рибин і заховав їх у підсобному приміщенні автомайстерні на території комбінату. Згодом він мав намір вивезти і продати її знайомим, але був помічений охороною під час спроби вивезти рибу, вартістю 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з території заводу. Кваліфікувати дії Л.

Кваліфікація складу злочину

Виходячи з умов задачі об'єктом даного злочину є - «Злочини проти власності». Об'єктивна сторона характеризується - вчененням певної умисної протиправної дії (протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна).

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб.

А тому, виходячи з вищевикладеного, дії Л. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України - як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням в інше приміщення (сховище) (санкція статті передбачає, позбавлення волі на строк від трьох до шести років).

Задача №2

І. прийшов до свого знайомого К. з метою повернути борг у сумі, яка у 250 і більше разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян, проте останнього вдома не застав. Тоді він під погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я особи, забрав гроші у сумі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у рідного брата К., пояснивши це, що таким чином він вимушений повертати борг. Кваліфікувати дії Л.

Кваліфікація складу злочину

Виходячи з умов задачі об'єктом даного злочину є - «Злочин проти власності та щодо встановленого порядку виконання цивільно-правових зобов'язань, обов'язковим додатковим - психічна чи тілесна недоторканість, воля, здоров'я людини, право власності (залежно від конкретного змісту погрози, якою супроводжується примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань).

-Об'єктивна сторона характеризується - вчинення протиправних дій у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу та примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань відносно фізичної особи, яка має цивільно-правове зобов'язання, а також її близьких родичів. Зміст такого примушування складають дві взаємопов'язані дії: 1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання; 2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно.

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном. При примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань в основі дій винної особи корисливі спонукання можуть бути відсутні. Більше того, винний за допомогою вказаних дій може прагнути повернути майно, належне йому на законних підставах. Мотивація дій винного у таких випадках на кваліфікацію вчиненого не впливає.

А тому, виходячи з вищевикладеного, дії І. слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 355, ч. 1 ст. 187 КК України - примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань та напад з метою заволодіння чужим майном (санкція статті передбачає позбавлення волі на строк від трьох до семи місяців).

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 2006 року / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - ст. 141

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2001. - № 25-26. - ст.131

3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. -- 1196 с.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка - 7-ме вид., переробл. та до-пов - К.: Юридична думка, 2010 - 1288 с.

5. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року, редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН, від 21 грудня 1995 року . Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91

6. Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182, від 17.06.1999, ратифікована Законом № 2022-ІІІ від 05.10.2000року.

7. Закон України «Про охорону дитинства»,(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 30, ст.142)

8. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.) / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка - К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

9. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х. : Право, 2010. - 608 с.

10. Бажанов М. І., Баулін Ю.В. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник - 2-е вид. перероб. і доповнене. К.: Юрінком Інтер,2005- 480с.

11. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник /[В.М. Трубников, Я.О. Лантінов, О.М. Храмцов та ін.]; за заг.ред. В.М. Трубникова. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна,2012. - 448с.

12. Журавльова Є.А. Щодо об'єкту злочину ст. 150-1 “Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом” // Від громадянського суспільства - до правової держави: Тези VIІI Міжнародної наукової Internet-конференції студентів та молодих вчених. - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2013. - 627 с.

13. Дегтярьова В.І. Щодо особливостей діяння, передбаченого ст. 150-1 Кримінального кодексу України // Право і Безпека. - 2011. - с. 11 -- 17

14. Кузнецов В. В. Експлуатація дитини у вигляді жебракування /
В.В. Кузнецов // Науковий вісник Київського Національного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 6. - С. 191-199.

15. Крестовська Н. М. Використання дітей молодшого віку при жебракуванні: проблеми кваліфікації та юридичного реагування / М. А. Готвянська, Н. М. Крестовська // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2005. - № 12. - С. 124-129.

16. Коломоєць О. Д. Проблематика визначення понять «експлуатація дитини» та «експлуатація дитини в сім'ї» в чинному законодавстві України / О. Д. Коломоєць // Держава та регіони. Серія «Право». - 2009. -№ 1. -
С. 153-159.

17. Ліщук Т.В. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом: особливості суб'єктивного складу злочину // Право України. - 2010. - № 3. - с. 75 -- 77

18. Семчук Н.О. Суб'єкт та суб'єктивна сторона залучення неповнолітніх до заняття жебрацтвом за законодавством України та деяких зарубіжних країн // Вісник академії адвокатури України. - № 2(21). - 2011. - с. 113 -- 118

19. Хавронюк М. І. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (коментар нового закону) / М. І. Хавронюк // Вісник Львівського університету. - 2009. - № 49. - С. 244-249.

20. Єдиний державний реєстр судових рішень- http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Размещено на Allbest.ru