Главная
Коллекция "Revolution"
Государство и право
Стан та проблеми забезпечення інформаційної безпеки України
Стан та проблеми забезпечення інформаційної безпеки України
Теоретичні підходи до визначення інформаційної безпеки держави. Аналіз основних напрямів державної політики забезпечення інформаційної безпеки України. Особливості процесних підходів до моделювання процесу управління ризиками інформаційної безпеки.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.01.2018 |
| Размер файла | 1,3 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ 2. Аналіз сучасного стану інформаційної безпеки україни
2.1 Аналіз основних напрямів державної політики забезпечення інформаційної безпеки України
Захищаючи свої інформаційні інтереси, кожна держава має дбати про свою інформаційну безпеку. Цього ж вимагає і зміцнення української державності.
Збалансована державна інформаційна політика України формується як складова частина її соціально-економічної політики, виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз національній безпеці країни. Із правової точки зору вона ґрунтується на засадах правової демократичної держави і впроваджується шляхом розробки та реалізації відповідних національних доктрин, стратегій, концепцій та програм згідно із чинним законодавством.
Захист інформаційної сфери є основою наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених. Вивченням ролі держави у формуванні інформаційного суспільства та забезпеченні інформаційної безпеки займаються такі вчені як, Г.Г. Почепцов [48], І. Рамоне і Д. Лук'яненко [59], О. Соснін [66] та ін.
Проведення вдалої інформаційної політики може суттєво вплинути на розв'язання внутрішньополітичних, зовнішньополітичних та військових конфліктів. У Законі України "Про інформацію" зазначено: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу” [52]. Інформаційна безпека є однією із суттєвих складових частин національної безпеки країни, її забезпечення завдяки послідовній реалізації грамотно сформульованої національної інформаційної стратегії в значній мірі сприяло б забезпеченню досягнення успіху при вирішенні завдань у політичній, соціальній, економічній та інших сферах державної діяльності.
Інформаційну безпеку слід розуміти як сукупність засобів забезпечення інформаційного суверенітету України, захист інформаційної сфери від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз. Ця безпека має включати ефективну протидію сукупності інформаційних загроз [39].
Необхідність забезпечення інформаційної безпеки зумовлюється, по-перше, потребою забезпечення національної безпеки України в цілому, по-друге, існуванням таких загроз інформаційній сфері країни, які можуть завдавати значної шкоди загальним національним інтересам, по-третє, врахуванням того, що за допомогою інформації можна впливати на зміну свідомості і поведінку людей.
Завдання інформаційної безпеки - створення системи протидії інформаційним загрозам та захист власного інформаційного простору, інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів держави. При виникненні криз, загостренні конфліктів інформаційна боротьба може перерости в інформаційну війну, яка здійснюється за допомогою інформаційної зброї. Показниками, виступають цілеспрямованість, масштабність та комплексність дій тощо [9].
Деякі засоби, які зараз прийнято відносити до інформаційної зброї, такі, наприклад, як спеціальні психологічні операції, існують та активно застосовуються досить давно, інші, зокрема, специфічні комп'ютерні засоби боротьби, з'явилися лише кілька років тому. Але всі вони мають дещо спільне - вони засновані на ідеї опосередкованого впливу на матеріальний світ.
Головна інформаційна загроза національній безпеці - це загроза впливу іншої сторони на інформаційну інфраструктуру країни, інформаційні ресурси, на суспільство, свідомість, підсвідомість особистості, з метою нав'язати державі бажану (для іншої сторони) систему цінностей, поглядів, інтересів і рішень у життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, керувати їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямку. Власне, це є загрозою суверенітету України в життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні. Стратегічне інформаційне протистояння є самостійним і принципово новим видом протистояння, здатним вирішувати конфлікт без застосування збройних сил у традиційному розумінні.
Для вивчення закономірностей інформаційного протистояння та аналізу його кількісних характеристик необхідно формалізувати як поняття рівня інформаційної озброєності держави, так і групу, якій відповідає механізм еволюції в залежності від ресурсного потенціалу конкретної держави і впливу зовнішнього оточення. В даному випадку ми будемо брати за основу інформаційний стан України.
Як базову розглянемо модель вирішення інформаційного конфлікту двох країн, яка складена на основі моделі Річардсона-Каспарова [60, с.93]. В основу моделі покладені наступні гіпотези:
у процесі інформаційних атак кожна з двох країн прагне забезпечити зростання ефективності своєї інформаційної зброї пропорційно рівню інформаційності суперника;
економічний потенціал кожної з країн надає/обмежує вплив на темп зростання інформаційних потужностей;
держави ініціюють збільшення рівня інформаційних потужностей, керуючись власними прагненнями.
Введемо позначення N1 (t), N2 (t) рівнів інформаційних потужностей кожної зі сторін конфлікту, де t - час. Тоді перераховані вище умови дії моделі можуть бути формалізовані у вигляді системи двох звичайних диференціальних рівнянь:
N1 = M1 (L1 - N1) [1 - exp (-p1 (k1N2 - a1N1 + g1))]
N2 = M2 (L2 - N2) [1 - exp (-p2 (k2N1 - a2N2 + g2))] (2.1)
де М1, М2, L1, L2, p1, p2, a1, a2, k1, k2 - позитивні коефіцієнти, що не залежать від часу.
Параметри моделі (2.1) за аналогією Т. Сааті [60, с.23] визначені наступним чином:
k1, k2 - коефіцієнти реакції на інформаційні атаки;
a1, a2 - показники витрат на генерацію інформаційної зброї;
g1, g2 - коефіцієнти претензії (агресивності), якщо вони позитивні, або коефіцієнти доброї волі, якщо вони негативні;
М1, М2 - вартість наявного інформаційного забезпечення;
L1, L2 - граничні значення рівнів інформаційних потужностей;
p1, p2 - коефіцієнти ступеня важливості інформаційних витрат.
Модель (2.1) допускає існування чотирьох особливих розв'язків, що визначають координати положень рівноваги:
a) ;
b) ;
c) ;
d) ; (2.2)
де - рішення системи лінійних алгебраїчних рівнянь.
Нехай функції і характеризують політику кожної країни в сфері інформаційного протистояння, де змінні , мають значення відхилень від рівноважних рівнів інформаційної потужності. Тут , - стаціонарні параметри управління. З врахуванням вигляду функції u1, u2 система (2.1) набуває вигляду:
x1 = M1 (д1 - x1) [1 - exp (p1 (a1x1 - k1x2))] + (х1 - х2)
x2 = M2 (д2 - x2) [1 - exp (p2 (a2x2 - k2x1))] + (х2 - х1) (2.3)
Можна зробити такі висновки: кожна держава, що є частиною світового інформаційного простору, має виробити комплекс заходів для власного сталого інформаційного розвитку в умовах жорсткої конкуренції з урахуванням чинників інформаційної безпеки. Для цього необхідно:
розуміння інформаційних атак та протистояння ним.
створення програмного забезпечення протистояння інформаційним атакам;
аналіз показників інформаційних загроз з метою вдосконалення механізмів прийняття рішень в системах державного управління;
забезпечення максимального захисту від зовнішніх впливів;
аналіз стану і технічний аудит всіх засобів комунікації;
консолідація діяльності органів державної влади та ЗМІ у сфері політичного інформування суспільства для нейтралізації негативного психологічного впливу в умовах криз та конфліктів.
В Україні всі види інформаційних технологій, їхнього виробництва та засоби забезпечення цих технологій становлять спеціальну сферу діяльності, розвиток якої визначається державною інформаційною політикою та Національною програмою інформатизації. Визначення завдань Національної програми інформатизації, пріоритетних напрямів розвитку інформатизації, обсягів, джерел і порядку їх бюджетного фінансування покладається на Кабінет Міністрів України і щорічно затверджується Верховною Радою України.
Національну безпеку України в інформаційній сфері слід розглядати як інтегральну цілісність чотирьох складових - персональної, публічної (суспільної), комерційної (корпоративної) й державної безпеки. Тому в процесі визначення характеру ризиків слід брати до уваги наступні елементи:
концептуальне засади політичної безпеки, її принципів, стандартів та правил, погоджених із чинним законодавством й принципами забезпечення безперервності системи інформаційної безпеки особистості, суспільства, комерційних (корпоративних) структур та держави;
визначення об'єктів та цілей;
визначення прийнятних з погляду забезпечення інтересів усіх суб'єктів структур встановлення контролю над об'єктами безпеки, а також оцінки ризиків та управління ризиками;
визначення статусно-функціональних ролей, очікувань та міри відповідальності задіяних суб'єктів включно зі звітністю про події, які несуть потенційні загрози [23].
Україна також проводить активне співробітництво у галузі безпеки інформації в рамках програми НАТО “Безпека через науку”. Ця програма використовує такі механізми підтримки у галузі інформаційної безпеки:
гранти на налагодження та укріплення існуючих зв'язків;
створення дослідницьких центрів;
підтримка проектів досліджень.
Процес забезпечення безперервності гарантування інформаційної безпеки можна поділити на шість основних стадій (рис.2.1), де:
1. Розуміння безперервності функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки держави. Ця фаза пов'язана з ідентифікацією критично важливих точок (об'єктів) захисту. Йдеться також про виокремлення основних внутрішніх та зовнішніх загроз, що можуть стати критичними для системи.
2. Стратегії забезпечення безперервності функціонування системи. В цьому випадку завдання зосереджуються на визначенні та доборі альтернативних рішень щодо відновлення системи з метою мінімізації загроз. Пошук рішень балансує між собівартістю систем захисту та їхньою ефективністю.
3. Розробка та впровадження. На цій фазі зусилля зосереджуються на структуруванні та документуванні програми безперервності державного управління.
4. Розвиток культури інформаційної безпеки держави передбачає забезпечення процесу розробки державної інтегральної системи захисту інформації.
5. Виконання, підтримка та аудит процесу регулювання безперервного функціонування системи інформаційної безпеки держави за умов різноманітних криз та конфліктів.
6. Управління програмою інформаційної безпеки держави шляхом розподілу та перерозподілу статусів та ролей, що передбачає відповідальність, підзвітність, страхування (гарантії) та керування у контексті реалізації загального плану безперервності функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки держави.
Рис. 2.1 Процес забезпечення безперервності функціонування системи інформаційної безпеки держави
Джерело: складено на основі даних, наведених у [11].
Аналізуючи рис. 2.1 бачимо, що всі етапи взаємопов'язані в рамках державної системи забезпечення інформаційної безпеки. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки країни визначає основні напрямки діяльності органів державної влади у цій сфері. Ці напрямки обумовлені змістом національних інтересів держави, суспільства та особистості. По суті це є вірним, оскільки завданням заходів з інформаційної безпеки є мінімізація шкоди через неповноту, несвоєчасність або недостовірність інформації чи негативного інформаційного впливу через наслідки функціонування інформаційних технологій, а також несанкціоноване поширення інформації. Саме тому інформаційна безпека передбачає наявність певних державних інститутів і умов існування її суб'єктів, що встановлені міжнародним і вітчизняним законодавством.
Якщо наноситься шкода в результаті недосконалості інформаційних відносин, використанні неякісної інформації тощо, то це свідчить про зниження інформаційної безпеки. Таке визначення дає змогу розглядати як невирішені проблеми гарантування інформаційної безпеки в Україні наступне:
недосконалість інформаційної політики та політики інформаційної безпеки держави;
недосконалість нормативно-правової бази в сфері інформаційних відносин та інформаційної безпеки;
недостатню розвиненість інформаційної інфраструктури держави;
введення іноземними державами обмежень по відношенню до України щодо розповсюдження інформації та отримання нових інформаційних технологій;
протиправна діяльність посадових осіб, різних формувань та груп у сфері інформаційних інтересів громадян та держави;
недосконалість державної системи забезпечення інформаційної безпеки;
можливість виникнення нештатних, непередбачених ситуацій у системах, процесах, що базуються на використані інформаційних технологій тощо.
Отже, в Україні назріла об'єктивна потреба у державно-правовому регулюванні науково-технологічної та інформаційної діяльності, що відповідала б реаліям сучасного світу та рівню розвитку інформаційних технологій, нормам міжнародного права, але водночас ефективно захищала б власні українські національні інтереси. Відносини, пов'язані із забезпеченням інформаційної безпеки, як найважливіші сьогодні для суспільства та держави вимагають найшвидшого законодавчого регулювання. Державна інформаційна політика повинна відбивати нагальні питання, що склалися у міжнародній сфері та сфері інформаційної безпеки тощо. Необхідним є забезпечення законодавчого захисту прав та інтересів всіх суб'єктів інформаційних відносин. Найскладнішими тут є такі завдання, що передбачають гармонійне забезпечення інформаційної безпеки держави, особи і суспільства з одночасним виокремленням нагальних пріоритетів, до яких слід віднести створення/відновлення основних точок захисту системи національної безпеки в інформаційній сфері, практичну реалізацію наведеної вище схеми створення ефективної системи інформаційної безпеки держави, перегляд списку нових інформаційних загроз, усунення наявних із визначенням ступеня можливих наслідків та рівнів їх інтенсивності. Основні акценти державної інформаційної політики повинно базуватись на забезпеченні права на достовірну, повну та своєчасну інформацію, свободи слова та інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі, недопущення втручання в зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, визначених законодавством відповідно до Конституції України; збереженні та вдосконаленні вітчизняного національного інформаційного продукту та технологій, національно-духовних та культурних цінностей України; забезпеченні інформаційної та національно-культурної ідентифікації України у світовому інформаційному просторі; гарантування державної підтримки та розвитку ресурсів науково-технічної продукції та інформаційних технологій.
2.2 Аналіз загроз інформаційній безпеці у системі національної безпеки України
Сьогодні в Україні за умов недосконалої інформатизації суспільства зволікання з її вирішенням призводить до величезних збитків. Для запобігання цьому потрібне плідне міжнародне співробітництво. Воно зумовлене відсутністю досвіду розв'язання питання щодо створення сучасного інформаційного простору в Україні та системи його захисту. Однак більшу частину шляху щодо створення та захисту національного інформаційного простору ми повинні пройти самі з надією на допомогу держав.
Поширення взаємозв'язків і взаємозалежностей у сучасному світі робить його дедалі вразливішим. Нові прояви вразливості з'являються і змінюються в результаті більшої відкритості світового співтовариства, ускладнення технологічних систем, зростаючої залежності від електронних систем інформації та зв'язку, взаємозв'язаних і дедалі більш щільних транспортних мереж. Втрата на тривалий період через терористичні напади, саботаж, технічні збої кількох основних елементів та функцій може викликати широкомасштабні порушення. В основі ключових елементів інфраструктури, ушкодження або виведення з ладу яких матиме руйнівні наслідки для безпеки держави, лежать інформаційні системи, зростання інтеграції яких викликає необхідність забезпечення інформаційної безпеки та захисту інформації. Все це потребує значних фінансових ресурсів, а тому уряди держав все більше і більше виділяють бюджетних коштів на забезпечення інформаційної безпеки.
Проблема вдосконалення державної інформаційної політики набула сьогодні ваги одного із національних пріоритетів. Якщо розглядати в Україні діяльність щодо захисту інформаційно-телекомунікаційних систем, то наявна нормативна база у сфері захисту інформації відповідає світовим підходам до їх проектування, виробництва, оцінювання та експлуатації. Концепція Національної безпеки України [54] визначає загрози національній безпеці та основні напрями державної політики національної безпеки України щодо інформаційної сфери. Прийняті також документи, які складають нормативну базу в цій сфері: Закон України "Про національну програму інформатизації" [55], Указ Президента "Про доктрину інформаційної безпеки України" [50], Закон України "Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах" [54], Положення "Про технічний захист інформації" [58] та інші.
Однак наявність відповідної нормативної бази - це тільки перший крок в напрямку забезпечення належного рівня безпеки держави в цій сфері. Найбільш важливим є реалізація та впровадження необхідних заходів щодо здійснення політики інформаційної безпеки і особливо захисту інформації, а також їх фінансування в повному обсязі.
Найбільш незахищеною ланкою інформаційної інфраструктури України на сьогодні є мережі передачі даних та канали зв'язку. Це обумовлено тим, що сучасне цифрове телекомунікаційне обладнання, яке впроваджується в мережах зв'язку, передбачає дистанційний доступ до його апаратних та програмних засобів, тобто створює умови для несанкціонованого впливу та контролю за фактом передачі інформації та її змістом. Обов'язковою умовою для забезпечення безпеки зазначених ресурсів є одержання об'єктивної оцінки рівня захищеності інформації в мережах передачі даних, яка може бути одержана шляхом проведення відповідної експертизи. З цих позицій одним з першочергових завдань у сфері забезпечення інформаційної безпеки є створення в державі захищеної мережі передачі інформації, що значно б знизило ймовірність несанкціонованого втручання в функціонування інформаційно-технічних систем державних органів, установ, підприємств і організацій. Можливість та певний досвід побудови такої системи в Україні є, оскільки подібні системи вже довгий час функціонують в державі. До них можна віднести Державну систему урядового зв'язку, систему конфіденційного зв'язку Служби безпеки України, комплекс спеціальних видів зв'язку Міністерства оборони України, системи спеціального зв'язку міністерств та відомств. Використання ефективної шифрувальної техніки гарантованої стійкості, а також обмеження доступу до міжнародних інформаційних мереж є факторами, які суттєво знижують можливості несанкціонованого доступу до вітчизняних мереж. Крім того, відповідними підрозділами Служби безпеки здійснюються заходи, спрямовані на своєчасне виявлення та локалізацію місцезнаходження технічної розвідки ворожих країн і терористичних угрупувань.
Що ж стосується загроз та небезпек інформаційній безпеці то їх реалізація відбувається завдяки існуючій уразливості, а це слабкість або відсутність контролю, що може бути результатом недогляду або недоліку в глибині контролю, у його повноті або сталості, природа якого може бути технічна, функціональна або оперативна. Виходячи з цього, для захисту інформації необхідно забезпечити максимальну неможливість:
несанкціонованого розкриття інформації у результаті дій неблагонадійного персоналу (утрата конфіденційності);
порушення змісту інформації, її повноти або сталості в результаті несанкціонованих змін (утрата цілісності інформації);
втрати точності устаткування або зниження його функціональних характеристик сталості і надійності (утрата цілісності системи);
порушення доступу до інформації або збільшення часу виконання критичних операцій (утрата доступності) [49].
Вплив організованої злочинності, поширення міжнародного тероризму, зростання незаконного обігу наркотиків, посилення нелегальної міграції, можливість виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру визначають основні загрози національній безпеці України. Оцінка загроз національній безпеці держави є надто складною та припускає наявність як об'єктивної так і суб'єктивної складових елементів рішення. Для розроблення відповідного аналітичного забезпечення необхідно врахувати такі фактори, як необ'єктивність, неповнота та нечіткість вхідних даних, мінливий характер показників та факторів, що визначають джерела загроз, стохастичний характер самих загроз. Оцінка загроз може проводитися на чотирьох організаційних рівнях: центральному (Рада національної безпеки та оборони), оперативному - галузь (міністерство, відомство), тактичному - підрозділ.
Джерелами інформації для оцінки загроз є: структурні елементи відомств (міністерств); органи виконавчої влади (місцевого самоврядування); правоохоронні органи; науково-дослідні установи; бази даних правоохоронних органів; дипломатичні представництва, прикордонні відомства та правоохоронні органи інших країн; міжнародні установи та організації; засоби масової інформації; неурядові організації, установи; окремі громадяни; інші джерела, які є носіями інформації, необхідної для проведення об'єктивного аналізу.
Метою оцінки загроз є накопичення, систематизація, обробка і аналіз інформації для прийняття рішення у сфері вибору засобів для протидії тероризму та нейтралізації ризиків на чотирьох рівнях: у країнах походження (транзиту) загроз виникнення тероризму; у суміжних з Україною державах; всередині України.
На рівень загрози впливає велика кількість факторів. Ці фактори можуть мати різний характер: числові значення, логічні значення, елементи баз даних, лінгвістичний характер тощо. Крім того, вони матимуть різний вплив на значення загрози. Оперувати такими даними (визначати рівень, додавати, віднімати, ділити) складно.
Тому, для дослідження поставленої проблеми, нами було обрано математичний апарат алгебри кортежів [43], який дозволяє ефективно будувати алгоритми щодо обробки даних, що мають різний характер, та переходити до чисельного їх виміру.
Алгебра кортежів - це математична система, за допомогою якої моделюється в повному обсязі теорія багатомісних відносин. Ця система є інтерпретацією математичної логіки, тому за її допомогою можна виразити багато складних аналітичних методів і засоби для моделювання й аналізу висловлювань. На відміну від формальних структур математичної логіки, для розуміння яких потрібно ґрунтовна математична підготовка. Кортеж - це множина висловлювань, факторів, логічних значень, значень баз знань та баз даних тощо.
З метою визначення і оцінки загроз національній безпеці була сформована база даних, що характеризує національну безпеку. Вона умовно охоплює 9 сфер національної безпеки.
Стан національної небезпеки можна характеризувати кортежами показників:
, (2.4)
де С - кортеж показників, що характеризують стабільність в соціальній сфері; В - кортеж показників, що характеризують стабільність у внутрішньополітичній сфері; З - кортеж показників, що характеризують зовнішньополітичну сферу; Е - кортеж показників, що характеризують економічний стан; І - кортеж показників, що характеризують стабільність в інформаційній сфері; Б - кортеж показників, що характеризують сферу державної безпеки; К - кортеж показників, що характеризують стабільність у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону; Н - кортеж показників, що характеризують стабільність в науково-технологічній сфері; Л - кортеж показників, що характеризують стан в екології.
Елементи кортежів загроз національній безпеці держави:
1.
- невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;
- неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;
- криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
- загострення демографічної кризи;
- зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;
- прояви моральної та духовної деградації суспільства;
- зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва;
2. :
- порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування законів, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції;
- можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад;
- загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах країни;
- структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці;
3. :
- посягання на державний суверенітет країни та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;
- спроби втручання у внутрішні справи країни з боку інших держав;
- воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів країни;
4.
- істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу;
- скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку;
- ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;
- нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків;
- критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території країни;
- недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;
- критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;
- нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;
- велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;
- небезпечне для економічної незалежності країни зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;
- неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;
- критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;
- неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;
- “тінізація” національної економіки;
- переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;
5. :
- прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; - поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; - комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм; - розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави; - намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації;
6.
- поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;
- загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал країни, права і свободи громадян;
- розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;
- злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;
- загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території країни;
- можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;
- спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;
- прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів країни;
7. :
- поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;
- недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;
- нелегальна міграція;
- можливість втягування країни в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;
- нарощування іншими державами поблизу кордонів країни угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
- небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління збройних сил, що загрожує зниженням їх боєздатності;
- повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування воєнної організації та оборонно-промислового комплексу країни;
- накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для збройних сил військової техніки, озброєння, вибухових речовин;
- незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону країни;
- незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;
8. :
- наростаюче науково-технологічне відставання країни від розвинутих країн;
- неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;
- низька конкурентоспроможність продукції;
- нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;
- зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств;
- незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу;
- недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;
- виїзд учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі країни;
9. :
- значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території країни, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів; - нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів; - погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води; - неконтрольоване ввезення в країну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів; - посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів та біотехнологій; - неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності; - небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму; - застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів.
Перелік запропонованих показників може доповнюватися, змінюватися та редагуватися, в залежності від мети оцінювання загроз національній безпеці.
З урахуванням вищезазначеного, модель рівня загроз можна представити у вигляді навантаженого графа з нечіткими околами вершин (рис.2.2).
Рис.2.2 Граф визначення загроз національній безпеці
Серед елементів кортежів, які характеризують стан національної безпеки держави, є метричні та неметричні. До метричних можна віднести показники: середня заробітна плата науково-технічних працівників, рівень смертності, кількість зареєстрованих злочинів про держави тощо; неметричні - загострення демографічної кризи, небезпека тероризму, погіршення екологічного стану тощо.
Для визначення значень неметричних показників застосуємо метод аналізу ієрархій [62]. Метод полягає в послідовній декомпозиції проблеми на простіші складові частини, визначаючи критерії й альтернативи. Альтернативи порівнюють попарно між собою відносно обраних критеріїв, а результати заносять до матриці порівнянь. Потім її оцінюють за допомогою таблиці Т. Сааті.
Після того, як будуть одержані оцінки неметричних показників, визначається загальний рівень загрози національній безпеці. Для цього застосовується алгебра кортежів.
З метою автоматизації розрахунків була розроблено програмне забезпечення розв'язування задачі оцінки загроз національній безпеці. Розроблений програмний комплекс (рис.2.3) включає виконуючий модуль та дев'ять файлів бази даних.
Рис.2.3 Структура програмного комплексу
Головне вікно містить дві закладки: “Визначення значень неметричних показників” та “Оцінка загроз національній безпеці держави" (рис.2.4). Алгоритмом передбачена загроз по кожній сфері окремо та загальна оцінка загроз національній безпеці.
Рис.2.4 Закладка "Визначення значень неметричних показників"
За допомогою пунктів першого розділу головного меню програмного продукту (рис.2.5) можна заповнити матрицю порівнянь, визначити ваги показників, провести аналіз оцінки загроз національній безпеці держави та завершити роботу програми.
Рис.2.5 Закладка "Оцінка загроз національній безпеці держави"
Пункт меню "Введення даних" викликає форму, призначену для редагування показників, що представляють загрозу національній безпеці держави (рис.2.6).
Рис.2.6 Вікно форми для редагування показників
Отже, розроблена модель та програмне забезпечення надає можливість оцінювати найважливіші сфери загроз національним інтересам і національній безпеці України (у зовнішньополітичній, внутрішньополітичній, воєнній, науково-технологічній, економічній, соціальній, гуманітарній, екологічній, інформаційній сферах, у сферах державної безпеки та безпеки державного кордону України).
2.3 Аналіз міжнародного інформаційного тероризму в контексті загроз інформаційній безпеці України
Міжнародний тероризм належить до найбільш небезпечних і важко прогнозованих явищ, вирізняється особливим динамізмом і багатоплановістю, а також здатністю до адаптації й модернізації в умовах основних цивілізаційних тенденцій сучасності - глобалізації та інформатизації.
Так, одним із загрозливих проявів міжнародного тероризму стає інформаційний тероризм, в основі якого - маніпуляція свідомістю мас, розповсюдження інформаційно-емоційного ефекту, на який розраховано більшість терористичних актів, залучення прихильників серед членів суспільства, вплив на владні структури, які приймають політичні рішення.
Осмислення в цьому відношенні феномену інформаційного тероризму є передумовою формування більш чітких уявлень щодо сутності сучасного міжнародного тероризму, запобігання загроз, здатних зруйнувати державні інститути, основи державної стабільності, як і основи національної безпеки демократичних країн взагалі.
За сучасних умов інформаційна складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним із найважливіших елементів забезпечення національної безпеки. Інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та інформаційні технології значною мірою впливають на рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку [9, c.127].
Від обсягу, швидкості та якості обробки інформації значною мірою залежить ефективність управлінських рішень, зростає значення методів управління з використанням інформаційних технологій соціальними та економічними процесами, фінансовими і товарними потоками, аналізу та прогнозування розвитку внутрішнього і зовнішніх ринків. Використання інформаційних технологій визначає структуру і якість озброєнь, необхідний рівень їх достатності, ефективність дій збройних сил. Спроможність ідентифікувати науково-технічні та екологічні проблеми, здійснювати моніторинг їх розвитку і прогнозування наслідків безпосередньо залежать від ефективності використовуваної інформаційної інфраструктури [2, c.71].
Таким чином, інформаційна безпека стає невід'ємною складовою кожної зі сфер національної безпеки. Водночас інформаційна безпека є важливою самостійною сферою забезпечення національної безпеки. Саме тому розвиток України як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної держави можливий тільки за умови забезпечення належного рівня її інформаційної безпеки.
Основне поняття інформаційної безпеки держави - означає стан її захищеності, при якій спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інший деструктивний інформаційний вплив, котрий завдає суттєвої шкоди національним інтересам [47, с.122].
Виокремлюють три рівня забезпечення інформаційної безпеки [35, c.318]:
1) рівень особи (формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору);
2) суспільний рівень (формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність отримання інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам);
3) державний рівень (інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп'ютерним злочинам).
Згідно Закону України "Про основи національної безпеки" однією з основних загроз інформаційній безпеці є "намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації". До інших загроз віднесено [56]: прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.
В Доктрині інформаційної безпеки України, підписаній Президентом в липні 2009 р., виділено наступні загрози інформаційній безпеці країни [50]: поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України; зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет; деструктивні інформаційні впливи, які спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України; прояви сепаратизму в засобах масової інформації, а також у мережі Інтернет, за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками.
Визнаємо, терористична діяльність як складне, багатоаспектне негативне соціально-політичне явище давно переросла рамки національних меж і перетворилася на масштабну загрозу для безпеки всього людства. Проблема тероризму ускладнюється тим, що тероризм, будучи по суті своїй складним соціально-політичним явищем, акумулює в собі соціальні суперечності, що досягли в сучасному суспільстві рівня багатобічного конфлікту [24, c.29].
Інформаційна епоха розширила сферу діяльності тероризму, що призвело до появи "інформаційного тероризму", який визначається як злиття фізичного насильства зі злочинним використанням інформаційних систем, а також умисне зловживання цифровими інформаційними системами, мережами або їх компонентами з метою сприяння здійсненню терористичних операцій або акцій.
Особливу небезпеку сучасності становить відносно новий вид терористичної діяльності - інформаційний тероризм, розгортання якого обумовлено широким запровадженням інформаційно-телекомунікаційних систем у всіх сферах життєдіяльності суспільства [80, с.98].
Для України, де інформаційна діяльність поки що не набула належного розвитку, головні загрози у сфері інформаційного тероризму є не внутрішніми, а зовнішніми. Їх переважно створюють іноземні держави, міжнародні терористичні та інші злочинні угрупування й організації, які користуються нерозвиненістю й слабкістю відповідних державних структур.
Визначаючи стан сучасних загроз інформаційного тероризму, слід зазначити, що інформаційний тероризм - це, насамперед, форма негативного впливу на особистість, суспільство і державу усіма видами інформації.
Іншим визначенням інформаційного тероризму є діяльність, що виражається в залякуванні населення й органів влади з метою досягнення злочинних намірів [81, с.14].
У мирний час прямими виконавцями акцій інформаційного тероризму є іноземні спецслужби й організації, закордонні і значна частина українських ЗМІ, організації сектантів і церковників, різного роду місіонерські організації, окремі екстремістські елементи і групи. Активно використовують інформаційні канали і безпосередньо терористи, подаючи свої плани через офіційні канали інформації. Дестабілізація суспільства чи то у внутрішній політиці країни, між ворогуючими публічними особистостями, чи то у зовнішньополітичних стосунках через інформаційний тероризм стає дедалі популярнішою. Адже вдало оформленою інформацією можна знищити все, і зброя стане неактуальною [41].
Сучасний інформаційний тероризм характеризується як множина інформаційних війн та спецоперацій, пов'язаних із національними або транснаціональними кримінальними структурами та спецслужбами іноземних держав.
Доступність інформаційних технологій значно підвищує ризики інформаційного тероризму. Розвиненість інформаційної інфраструктури суспільства сприяє створенню додаткових ризиків інформаційного тероризму.
У свою чергу, інформаційний тероризм розділяється на інформаційно-психологічний тероризм (контроль над ЗМІ з метою поширення дезінформації, чуток, демонстрації могутності терористичних організацій) та інформаційно-технічний тероризм (завдання збитків окремим елементам і всьому інформаційному середовищу супротивника в цілому: руйнування елементної бази, активне придушення ліній зв'язку, штучне перезавантаження вузлів комунікації і т.п.). У цьому плані теоретично та практично виправданим представляється використання терміна тероризм [8, c.231].
Досить типовим прикладом для розуміння сутності медіа-терору, механізмів його викликання, стимулювання й поширення може служити такий специфічний засіб масової інформації, як листівка. У ній головну роль відіграє не інформація, як така, а пропаганда, контрпропаганда, агітація, реклама. Тому головним завданням такого засобу інформаційного тероризму є не інформування, а маніпулювання.
Головним в тактиці інформаційного тероризму є наявність небезпечних наслідків терористичного акту з широтою розголошення відомостей та великим суспільним резонансом.
Поряд із зазначеним, інформаційний тероризм, або "кібертероризм", за формами дії на кіберпростір має всі властиві ознаки політичного тероризму взагалі. Останнім часом поняття кібер-тероризму перетнуло межі фантастичного і широко обговорюється в засобах масової інформації. Загроза тероризму в Інтернеті виявилася більших, ніж очікувалося, масштабів, а функції кiбер-тероризмy неймовірно розширилися через тотальне поширення Інтернету. Кібер-тероризм є серйозною соціально-небезпечною загрозою для людства, у порівнянні, навіть, з ядерною, бактеріологічною і хімічною зброєю, причому ступінь цієї загрози через свою новизну, не до кінця ще усвідомлений і вивчений. Досвід, що є у світової спільноти у цій сфері, зі всією очевидністю свідчить про безперечну уразливість будь-якої держави, тим більше, що кібертероризм не має державних кордонів; кібер-терорист здатний в рівній мірі загрожувати інформаційним системам, розташованим практично в будь-якій точці земної кулі [75].
Cтрімке зростання кількості злочинів, що здійснюються в кіберпросторі, пропорційно числу користувачів комп'ютерних мереж (за оцінками Інтерполу, темпи зростання злочинності в глобальній мережі Інтернет, є найшвидшими на планеті) ще раз підкреслює стан небезпеки з боку інформаційного тероризму.
За твердженням фахівців контррозвідувальних управлінь, "терористи" за допомогою електронної пошти передають в зашифрованому вигляді інструкції, карти, схеми, паролі та іншу важливу інформацію, розголошення якої може зашкодити національній безпеці держави [13, c.165].
У зв'язку з цим Генеральна Асамблея ООН прийняла в грудні 1998 року резолюцію по кiбер-злочинності, що стосується кiбер-тероризму та кiбер-вiйни. Резолюція 53/70 закликає держави-члени інформувати Генерального секретаря ООН про свої погляди і оцінки щодо проблем інформаційної безпеки, визначення основних понять, пов'язаних з інформаційною безпекою і розвитком міжнародних принципів, що поліпшують глобальний інформаційний простір і телекомунікації і що допомагають боротися з інформаційним тероризмом і злочинністю.
Отже, можна констатувати, що загроза кiбер-тероризмy в даний час є доволі складною і актуальною проблемою, причому вона буде ускладнюватись по мірі розвитку і розповсюдження інформаційних технологій [26, c.16].
Це привертає увагу до механізму інформаційної безпеки в контексті національної безпеки держави, викликає необхідність аналізу його структури, рівня дієвості, напрямів вдосконалення з урахуванням потреб часу.
Так, державна система забезпечення інформаційної безпеки країни являє собою організаційне об'єднання державних органів, а також сил та засобів інформаційної безпеки, що виконують свої функції на основі закону під контролем і захистом судової влади.
Державна система складає найважливішу ланку системи інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави в правовій державі. Основними завданнями такої системи є: виявлення і прогнозування дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави; здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів з їхнього попередження і усунення; створення і підтримання в готовності сил та засобів забезпечення інформаційної безпеки.
Органи (служби) інформаційної безпеки можуть створюватися (на законодавчих засадах) і в недержавних структурах для захисту своїх потреб в забезпеченні необхідною інформацією. Дані органи на основі укладення відповідних угод можуть бути приєднані до єдиної державної системи інформаційної безпеки [21, c.23].
Згідно Закону України "Про основи національної безпеки України" визначаються основні напрями державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері [56]: забезпечення національного суверенітету України; вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій в даній сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірної інформації про Україну; активне залучення ЗМІ до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери.
Неможна стверджувати однозначно, що існуючий в Україні апарат забезпечення інформаційної безпеки, дійсно готовий витримати сучасні виклики та загрози як внутрішнього так і зовнішнього характеру. Необхідність у постійному вдосконаленні, налагодженні усіх механізмів взаємодії - основна мета, досягнення якої зможе вирішити усі поставлені завдання перед апаратом забезпечення національної безпеки.
Охарактеризувавши проблему, постає необхідність у визначенні основних векторів (пріоритетів) у сфері забезпечення інформаційної безпеки України. Згідно із Законом України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки", вирішення проблеми забезпечення інформаційної безпеки держави має здійснюватись у наступних напрямках [57]: створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів; підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки та прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань; вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері; розгортання та розвиток Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.
Так, з урахуванням вищевикладеного матеріалу, необхідно зазначити наступне: інформаційний тероризм як сучасне соціально-політичне явище становить серйозну загрозу безпеці та життєво важливим інтересам як особистості, так суспільства і держави.
Очевидно, що застосування терористами новітніх досягнень науки і техніки сильно розширює їх руйнівні можливості, дозволяє залучати до себе загальну увагу і тримати людей в постійному страху. В даний час для терористів легко уразливі практично всі комп'ютерні засоби обробки і зберігання інформації.
...Подобные документы
Роль та місце інформаційної безпеки в понятійно-категорійному апараті інформаційного права. Поняття, зміст та розвиток інформаційної безпеки. Характеристика становища інформаційної безпеки України та механізм правового регулювання управління нею.
дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.10.2013Специфіка забезпечення інформаційної безпеки України в законах України. Наявність потенційних зовнішніх і внутрішніх загроз. Стан і рівень інформаційно-комунікаційного розвитку країни. Загрози конституційним правам і свободам людини і громадянина.
презентация [75,1 K], добавлен 14.08.2013Поняття та види загроз національним інтересам та національній безпеці в інформаційній сфері. Характеристика загроз інформаційній безпеці системи державного управління. Мета функціонування, завдання системи та методи забезпечення інформаційної безпеки.
курсовая работа [34,3 K], добавлен 23.10.2014Аналіз кримінального аспекту міжнародної інформаційної безпеки, а саме питання кіберзлочинності. Огляд теоретичних концепцій щодо розуміння данної проблематики та порівняння різних підходів до визначення і класифікації кіберзлочинів на глобальному рівні.
статья [23,0 K], добавлен 11.08.2017Стан, принципи та напрями адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України. Міжнародно-правовий досвід адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки. Науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення її ефективності.
дипломная работа [76,7 K], добавлен 07.07.2012Зміст інформаційної безпеки як об’єкта гарантування сучасними органами Національної поліції України. Дотримання прав та свобод громадян у сфері інформації. Удосконалення класифікації, методів, засобів і технологій ідентифікації та фіксації кіберзлочинів.
статья [20,9 K], добавлен 11.09.2017Загальна характеристика чинного законодавства України в сфері забезпечення екологічної безпеки і, зокрема, екологічної безпеки у плануванні і забудові міст. Реалізація напрямів державної політики забезпечення сталого розвитку населених пунктів.
реферат [42,4 K], добавлен 15.05.2011Правовий зміст національної безпеки. Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення. Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки. Проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України.
курсовая работа [58,6 K], добавлен 18.11.2014Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки. Національні інтереси та загрози національній безпеці України, принципи формування державної політики в даній сфері, повноваження основних суб’єктів системи забезпечення. Рада оборони України.
курсовая работа [71,0 K], добавлен 10.11.2013Структура, завдання, принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки. Гарантії ефективного керування СНБ. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою.
курсовая работа [57,6 K], добавлен 18.07.2014Аналіз забезпечення віктимологічної безпеки персоналу кримінально-виконавчої служби України. Детермінанти злочинних посягань на співробітників Державної пенітенціарної служби. Напрямки профілактики злочинів проти зазначеної категорії правоохоронців.
статья [23,4 K], добавлен 11.09.2017Служба безпеки України (СБУ) як державний правоохоронний орган спеціального призначення. Функції СБУ щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз. Напрямки забезпечення національної безпеки України. Права, надані органам і співробітникам.
реферат [23,8 K], добавлен 21.01.2011Поняття забезпечення безпеки. Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов’язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність. Безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
реферат [37,6 K], добавлен 16.03.2007Поняття управління в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Класифікація органів управління в сфері, що досліджується, різновиди, особливості діяльності. Повноваження місцевих державних адміністрацій в даній сфері.
реферат [21,8 K], добавлен 14.05.2011Загальні питання забезпечення фінансової безпеки держави. Захист стабільності формування банківського капіталу банків. Значення банківської системи України в забезпечення фінансової безпеки держави. Іноземний капітал: конкуренція та можливі наслідки.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 24.03.2009Вивчення питань реалізації норм адміністративно-деліктного законодавства України, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Оновлення законодавства про адміністративну відповідальність для забезпечення правових змін.
статья [22,3 K], добавлен 19.09.2017Заснування Служби безпеки України (СБУ). Голова СБ України. Визначення правового статусу. Розміщення і компетенція Центрального управління СБУ. Взаємодія з Управлінням охорони вищих посадових осіб України. Нагляд за додержанням і застосуванням законів.
контрольная работа [21,1 K], добавлен 29.11.2014Об'єкти та принципи політики національної безпеки. Гарантії її забезпечення. Пріоритети національних інтересів України. Мінімізація психологічних конфліктів між Сходом та Заходом країни. Гармонізація міждержавних відносин із Російською Федерацією.
реферат [13,7 K], добавлен 25.02.2014Аналіз понять "екологічної безпеки" та дослідження її правового змісту у плануванні та забудові міст України. Проведення класифікації екологічної безпеки за видами діяльності. Історія екологізації містобудівного процесу від античності до наших днів.
реферат [46,3 K], добавлен 15.05.2011Розвиток Ради національної безпеки і оборони України як координаційного органа з питань національної безпеки і оборони при Президентові. Її значення для функціонування держави та влади. Структура РНБО як компонент конституційно-правового статусу.
реферат [15,5 K], добавлен 18.09.2013
