Зміст та співвідношення понять розкриття та розслідування злочинів у сфері міжнародного студентського обміну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст та співвідношення понять розкриття та розслідування злочинів у сфері міжнародного студентського обміну

Черняк A.M.,

кандидат юридичних наук, здобувач кафедри правосуддя Київського національногоуніверситету імені Тараса Шевченка

Анотація

злочин студентський обмін кримінальний

У статті окреслено коло злочинів у сфері міжнародного студентського обміну. Розкрито зміст понять «розкриття злочинів» та «розслідування злочинів». Сформульовано пропозиції щодо використання відповідних термінів щодо вказаної категорії кримінальних правопорушень.

Ключові слова: міжнародний студентський обмін, злочини, розкриття, розслідування, оперативні підрозділи.

Аннотация

В статье очерчен круг преступлений в сфере международного студенческого обмена. Раскрыто содержание понятий «раскрытие преступлений» и «расследование преступлений». Сформулированы предложения по использованию соответствующих терминов относительно указанной категории преступлений.

Ключевые слова: международный студенческий обмен, преступления, раскрытие, расследование, оперативные подразделения.

Annotation

The article deals with a range of crimes in the international student's exchange sphere. The content of the concepts of “disclosure of crimes” and “investigation of crimes” is determined. The propositions concerning the use of these terms regarding the category of criminal offenses are formulated.

Key words: international student exchange, crimes, disclosure, investigation, operational subdivisions.

Постановка проблеми. Нині представники кримінального світу України та транснаціональні злочинні формування використовують різноманітні можливості для конспірації своєї протиправної діяльності. Однією з таких можливостей є міжнародний студентській обмін, під прикриттям якого вчиняють незаконне переміщення осіб через державний кордон України (інколи у сполученні з контрабандою предметів та речовин, заборонених для вільного обігу) з метою подальшої злочинної діяльності різних напрямів - від торгівлі людьми до шпигунства і терористичних актів.

У зв'язку з викладеним правоохоронні органи мають протидіяти злочинам у сфері міжнародного студентського обміну. Але нині у науці немає єдиних поглядів на зміст протидії злочинності, зокрема, в частині співвідношення понять профілактики, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів.

Метою статті є визначення змісту та співвідношення понять розкриття та розслідування злочинів у сфері міжнародного студентського обміну, а також ролі оперативних підрозділів у цій діяльності.

Стан опрацювання. Питання змісту та співвідношення понять розкриття та розслідування злочинів досліджували

С.В. Албул, О.М. Бандурка, В.І. Василинчук, В.О. Глушков, М.Л. Грібов^ О.М. Литвинов, Є.Д. Лук'янчиков, В.А. Некрасов, Д.Й. Никифорчук, Ю.Ю. Орлов, М.А. По- горецький, О.О. Подобний, В.Д. Пчолкін, С.О. Сафронов, В.В. Тіщенко та ін. Доробок цих вчених становить підґрунтя для дослідження зазначених питань у контексті протидії правоохоронними органами злочинам у сфері міжнародного студентського обміну.

Виклад основного матеріалу. Проведені нами дослідження засвідчили: основним видом злочинів у сфері міжнародного студентського обміну є нелегальна міграція у формі незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Ці злочини здебільшого сполучаються з іншими, які можна розмежувати на дві категорії: ті, що необхідні для безперешкодного вчинення нелегальної міграції (одержання неправомірної вигоди службовою особою, підроблення документів, печаток, штампів, використання підроблених документів тощо) та ті, заради вчинення яких здійснюється нелегальна міграція. Останні можна диференціювати на такі, що вчиняються з метою отримання матеріальної користі (корисливі), та такі, що не приносять матеріальної вигоди суб'єктам їх вчинення (за винятком одержання грошової винагороди організаторами та безпосередніми виконавцями від замовників).

До корисливих злочинів, заради яких вчиняється незаконне переправлення осіб через державний кордон, належать злочинну сфері господарської діяльності (зокрема, контрабанда, ввезення в Україну та збут підроблених грошей, легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом та ін.), наркозлочини (контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, використання коштів, здобутих від незаконного обігу цих засобів, їх незаконне виробництво та збут тощо) торгівля людьми, шахрайство тощо.

Серед інших (некорисливих) злочинів, заради подальшого вчинення яких здійснюють нелегальну міграцію, треба виокремити шпигунство, диверсію, організацію групових порушень громадського порядку та масових заворушень, а також кримінальні порушення, пов'язані з тероризмом. Серед останніх можна виокремити терористичний акт, втягнення до терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації.

Розв'язання практичних питань розкриття та розслідування усіх окреслених злочинів передбачає необхідність розуміння ключових понять. Це, у першу чергу, стосується понять «розкриття злочинів» та «розслідування злочинів».

До прийняття КПК України у 2012 р. однією з форм реагування на вчинення злочину (в межах протидії злочинності) називали розкриття злочинів. Після цієї події діяльність оперативних підрозділів із розкриття злочинів фактично втратила правові підстави. Вони уповноважені лише виконувати доручення слідчого, прокурора на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Сам термін «розкриття злочинів» у законодавстві більше не вживається.

Водночас у 2015 р. О.М. Бандурка та О.М. Литвинов ознаками протидії злочинності називають такі:

1) діяльність державних органів, інститутів громадянського суспільства, організацій та фізичних осіб у межах їх повноважень, спрямована проти злочинних посягань;

2) метою протидії є мінімізація і (або) ліквідація наслідків злочинної діяльності; 3) може здійснюватися як за допомогою ранньої (профілактичної) запобіжної діяльності, спрямованої на виявлення і подальше усунення причин протиправної (злочинної) діяльності, так і за допомогою боротьби, спрямованої на виявлення, запобігання, припинення, розкриття (виділено нами - А.Ч.) та розслідування злочинів [1, с. 176]. Термін «розкриття злочинів» часто вживають у свої працях й представники теорії ОРД.

У Російській Федерації кримінальне процесуальне та оперативно-розшукове законодавство споріднене з аналогічним законодавством України, скасованим у 2012 р. Це зумовлене спільним правовим минулим вказаних країн. Донині у Росії практики й теоретики послуговуються поняттям «розкриття злочинів».

Російські науковці М.Є. Клюкова, Р.Р. Рахматуллин, А.Ю. Вєрін, досліджуючи це поняття, у 2016 р. дійшли висновків, що його варто розглядати в різних аспектах: організаційно-управлінському, оперативно-розшуковому, криміналістичному.

В організаційно-управлінському аспекті остаточно розкритим можна вважати злочин лише тоді, коли щодо винних винесено обвинувальний вирок суду, який набув законної сили (в інших випадках можна говорити про неповне або попереднє розкриття злочину).

В оперативно-розшуковому аспекті моментом розкриття злочину може бути будь-який з його етапів, запропонований у рекомендаціях вчених в області ОРД і відповідний принципу науковості (у статистичних звітах варто вживати термін «попередньо розкритий злочин»).

Змістом криміналістичного поняття «розкриття злочину» є пізнавальний процес як безперервна діяльність, спрямована на встановлення об'єктивної істини (при цьому розкриття не пов'язується з якимось певним процесуальним моментом, а розглядається як процес переходу від незнання до знання).

Російські дослідники наголошують, що діяльність із розкриття здійснюється і на стадії судового розгляду, де фактично триває слідство (судове) й оперативно-розшукова діяльність. Врешті вони доходять висновку, що розкриття злочину - це діяльність компетентних осіб (слідчих, дізнавачів, оперативних працівників і їх керівників, суддів) по встановленню всіх обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, відповідно до ст. 73 КПК РФ. Метою такої діяльності є встановлення об'єктивної істини [2,с. 137].

Критичний аналіз цього підходу дає змогу виявити певні невідповідності. По-перше, розуміння дослідниками поняття «розкриття злочинів» в організаційно-управлінському аспекті ґрунтується на суто кримінально-процесуальній категорії «набрання законної сили обвинувальним вироком», а на ознаки, які б вказували на організацію процесу розкриття злочину чи управління ним, автори не спираються. При цьому власне кримінально-процесуального аспекту дослідження цього поняття вчені не виокремлюють. По-друге, з поданого підсумкового визначення незрозуміло, чим розкриття злочинів відрізняється від кримінального провадження загалом.

Більш обґрунтованими та виваженими видаються положення та висновки дослідження, що було проведено з цього приводу В.В. Тіщенком. Ще у 2013 р. він дослідив розуміння поняття «розкриття злочинів» у різних галузях юридичної науки, а насамперед у кримінальному процесі. При цьому було показано усю дискусійність, неоднозначність та суперечливість сприйняття цього поняття процесуалістами, представниками теорії ОРД, криміналістики.

Вчений висуває цілком доречну гіпотезу про те, що законодавець не включив розкриття злочину в перелік завдань кримінального провадження, зважаючи на те, що розслідування - поняття більш широке (крім того, не всяка розслідувана подія є злочином, а отже, підлягає розкриттю). Науковець зауважує, що, ймовірно, законодавець вирішив уникнути тієї спірності і невизначеності, що пов'язана з неоднозначним розумінням того, в яких випадках і коли злочин варто вважати розкритим. Разом із тим вчений зауважує, що поняття «розкриття злочину» доцільно зберегти в наукових дослідженнях у галузі кримінального процесу, криміналістики та теорії оперативно-розшукової діяльності, використовувати його для характеристики результатів розслідування, методів і засобів і пошуково-пізнавальної діяльності з виявлення події злочину, встановлення і викриття винних осіб, а також інших обставин події, що входять до предмету доказування [3,с. 258].

Інше бачення має С.О. Сафронов, який пропонує саме на законодавчому рівні наділити оперативні підрозділи функцією розкриття злочинів, тобто встановлення особи, яка скоїла злочин, шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності та інших процесуальних дій у разі, коли кримінальне провадження здійснюється за фактом вчинення кримінального правопорушення і невідома особа, яка його вчинила [4]. З пропозицією С.О. Сафронова можна погодитися лише частково. Адже оперативні підрозділи не можуть «встановити особу, яка скоїла злочин», оскільки встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення є винятковою компетенцією суду. Проте вони можуть одержати фактичні дані про причетність певної особи до вчинення конкретного злочину. Якщо ці дані одержані у порядку, передбаченому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», і оформлені належним чином, то слідчий, прокурор можуть використати їх як докази у кримінальному провадженні на підставі останнього абзацу ч. 2 ст. 99 КПК України. Відповідно, особа, яка була виявлена оперативними підрозділами, може бути визнана підозрюваним, обвинуваченим у кримінальному провадженні.

Термін «розслідування злочинів» широко вживається у нормативно-правових^актах, у науковій, навчальній та методичній літературі. Його, зокрема, постійно використовують під час висвітлення загальних аспектів криміналістичної техніки, методики і тактики [5-11], а також у наукових розвідках із питань досудового кримінального провадження щодо конкретних злочинів [12-20]. Питання методики розслідування різних видів злочинів настільки часто підіймалося на дисертаційному рівні, що А.В. Іщен- ко та Д.А. Ляшенко присвятили змісту та формі дисертацій цього напряму окрему наукову працю [21].

Варто зауважити, що нині Кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення поняття «розслідування злочинів». Проте у цьому документі визначаються інші поняття, які дають змогу чітко з'ясувати зміст розслідування злочинів у кримінальному процесі.

Так, відповідно до положень ст. З КПК України, досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1).

При цьому законодавець виділяє дві форми досудового розслідування: досудове слідство - форма, в якій здійснюється розслідування злочинів (п. 6); дізнання - форма, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків (п. 4).

Отже, розслідування злочинів є однією з форм досудового розслідування, що дістала назву «досудове слідство». Іншою формою є «дізнання», але вона нині не працює, оскільки досі не прийнято закон України про кримінальні проступки. Таким чином, нині (до прийняття та введення в дію вказаного закону) в Україні діє лише одна форма досудового розслідування - досудове слідство. Тому змістовне наповнення понять «розслідування злочинів», «досудове розслідування», «досудове слідство» нині є тотожним, а відповідні терміни можуть вживатися як синоніми. Крім того, можливе вживання в цьому ж значенні терміна «досудове кримінальне провадження», оскільки законодавець визначає кримінальне провадження як досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Водночас потрібно зазначити, що законодавче визначення досудового розслідування не відбиває його сутності, а лише встановлює його межі в часі, спираючись на момент вчинення конкретних процесуальних дій стороною обвинувачення.

Науковці втілюють поняття розслідування злочинів у різноманітних формах. Так, майже 40 років тому М.М. Медведєв визначив розслідування злочинів як пізнавальний процес, у змісті якого відокремлюються два елементи: збирання доказів та доказування. Збирання доказів - це отримання слідчим достовірних відомостей, а доказування - обґрунтування отриманих знань про подію. Метою такого обґрунтування є формування певного відношення до отриманих відомостей, яке полягає у впевненості в їх достовірності [22, с. 24-25].

Двадцять років потому, в юридичній енциклопедії розслідування було визначено як нормативно врегульовану діяльність компетентних органів чи посадових осіб із дослідження певних фактів (дій або подій), їх наслідків, причин та умов виникнення, а також з'ясування інших юридично значущих обставин [23, с. 359].

На початку поточного століття В.Ю. Шепітько в криміналістичному енциклопедичному словнику визначив розслідування злочинів як стадію кримінального процесу, у процесі якої органами дізнання та досудового слідства здійснюються передбачені кримінально-процесуальним законом дії і приймаються рішення з метою збирання і перевірки доказів, швидкого і повного розкриття злочинів, притягнення як обвинувачених осіб, які вчинили злочин, вживаються заходи для попередження і припинення злочинів [24, с. 191].

Критичний аналіз наведених визначень дає змогу стверджувати, що вони не суперечать одне одному, а просто відбивають різні сторони поняття розслідування злочинів. Вчені розглядали його з різних боків: як пізнавальний процес, як стадію кримінального провадження, як специфічну діяльність уповноважених державою суб'єктів.

У 2009 р. Ю.М. Крамаренко та О.В. Фролов комплексно проаналізували різні підходи до визначення поняття «розслідування злочинів» та запропонували власну дефініцію: «Розслідування злочинів - це пізнавальна діяльність уповноважених суб'єктів (органів дізнання та слідчих), яка відбувається шляхом проведення комплексу дій та заходів (процесуальні та слідчі дії; розшукові та організаційні заходи) із застосуванням криміналістичних засобів, прийомів та методів на стадії порушення кримінальної справи та досудового слідства відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства» [25, с. 193].

У цьому визначенні науковці не могли врахувати тих змін у законодавстві, що відбулися у 2012 р. Відповідно, в умовах сьогодення воно потребує значних коректив у частині визначення суб'єктів, переліку їх дій та стадій кримінального провадження. Але не можна не наголосити на тому, що автори не вказали у визначенні мету розслідування злочинів. Крім того, окремі процесуальні дії (наприклад, заходи забезпечення кримінального провадження) не можна вважати інструментальними засобами процесу пізнання.

Висновки

Розслідування злочинів у сфері міжнародного студентського обміну - це процес пізнання стороною обвинувачення об'єктивної істини під час досудового кримінального провадження щодо конкретного кримінально караного діяння, вчиненого у зазначеній сфері, який втілюється у системі встановлених законом процесуальних дій, що застосовуються з метою виконання завдань, передбачених у ст. 2 КПК України. Оперативні підрозділи беруть участь у розслідувані злочинів у сфері міжнародного студентського обміну через виконання доручень слідчого, прокурора.

На оперативні підрозділи доцільно покласти функцію одержання фактичних даних про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення (у разі, коли кримінальне провадження здійснюється за фактом вчинення злочину, і особа, яка його вчинила, невідома) шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. Проте цю функцію недоцільно окреслювати як розкриття злочинів.

Неоднозначність розуміння терміна «розкриття злочину» як представниками різних наук, так і розбіжності у його тлумаченні безпосередньо в межах криміналістики, теорії ОРД й кримінального процесу не дають змоги чітко співвіднести цю категорію із розслідуванням злочинів. Тому під час дослідження протидії оперативними підрозділами злочинів у сфері міжнародного студентського обміну доцільно послуговуватись іншими категоріями. В іншому випадку щоразу треба визначати, в якому саме значенні використовується термін «розкриття злочинів».

Список використаних джерел

1. Бандурка О.М. Система протидії злочинності: поняття та сутність /О.М. Бандурка, О.М. Литвинов// Вісник кримінологічної асоціації України. - 2015. -№2 (10). - С. 168-177.

2. Клюкова М.Е. Раскрытие преступлений-миф или реальность?/М.Е. Клюкова, Р.Р. Рахматуллин, А.Ю. Верин//Вестник экономики, права и социологии. - 2016. -№ 1.-С. 133-138.

3. Тіщенко В.В. Розкриття злочинів як пізнавальна діяльність і основне завдання розслідування / В.В. Тіщенко II Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». - 2013. -Т. 13.-С. 252-259.

4. Сафронов С.О. Оперативно-розшукове супроводження кримінального провадження: сучасний стан та перспективи розвитку / С.О. Сафронов II Цифровая библиотека Украины [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://elib.org.ua/theoryoflaw/ua.

5. Криміналістика : підручник / В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель, В.М. Шевчук, Б.В. Щур; ред.: В.Ю. Шепітько; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - 5-те вид., перероб. та допов. - Київ : Ін Юре, 2016. - 632 с.

6. Криміналістика: підручник / В.В. Пясковський, Ю.М. Чорноус, А.В. Іщенко, О.О. Алексеев та ін. - К.: «Центр учбової літератури»,

2015. - 544 с.

7. Круль С.М. Дослідження поняття інформаційно-довідкового забезпечення розслідування злочинів / С.М. Круль II Філософські та методологічні проблеми права. -2017. -№1.-С. 182-190.

8. Логвиненко А.О. Проблеми використання дактилоскопічної інформації в розслідуванні злочинів / А.О. Логвиненко II Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. - 2017.-№1.-С. 174-178.

9. Несвітайло І.І. Співвідношення понять моделювання та алгоритму при розслідуванні злочинів / І.І. Несвітайло II Південноукраїнський правничий часопис. - 2015. -№2,- С. 245-248.

10. Чорноус Ю.М. Методологічні засади криміналістичного забезпечення розслідування злочинів / Ю.М. Чорноус II Філософські та методологічні проблеми права. - 2017. -№1.-С. 63-75.

11. Шаповалов О.О. Виявлення ознак злочинів у процесі досудового розслідування / О.О. Шаповалов II Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ . - 2017. -№1.-С. 99-107.

12. Гусєва В.О. Роль спеціальних медичних знань при розслідуванні злочинів проти працівників правоохоронних органів / В.О. Гусєва II ВісникЛуганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. -2017. - Вип. 1.-С. 183-188.

13. Журавель В.А. Поняття та засоби криміналістичного забезпечення розслідування корупційних злочинів / В.А. Журавель, Н.В. Пав- люк, О.І. Резнікова II Питання боротьби зі злочинністю. - 2016. - Вип. 32. - С. 13-30.

14. Запотоцький А.П. Особливості тимчасового доступу до речей і документів під час досудового розслідування злочинів у сфері будівництва/А.П. Запотоцький II Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2017. -№2,- С. 131-148.

15. Купянський М.Г. Проблеми організації розслідування серійних сексуально-садистських убивств / М.Г. Купянський II Держава та регіони. Сер. Право. -2016. - Вип. 1.-С. 69-73.

16. Пчеліна О.В. Ситуаційний підхід у методиці розслідування злочинів у сфері службової діяльності / О.В. Пчеліна II Науковий вісник Херсонського державного університету. Сер. : Юридичні науки. -2017. - Вип. 1(2). - С. 155-159.

17. Прокопенко Н.М. Організаційно-тактичні засади розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним збутом наркотиків : [монографія] / Н.М. Прокопенко. -Харків : Панов, 2016. - 171 с.

18. Скуба Г. Особливості призначення та проведення судових експертиз при розслідуванні злочинів терористичного характеру / Г. Скуба II Історико-правовий часопис. -2017. -№1.-С. 185-191.

19. Черняк О. Проблеми нормативно-правового регулювання організації досудового розслідування резонансних злочинів / О. Черняк// Вісник Національноїакадемії прокуратури України. -2017. - № 2. -С. 101-107.

20. Поліщук В.В. Розслідування злочинів, пов'язаних із застосуванням вибухових пристроїв та об'єктів, перероблених у вогнепальну зброю : [монографія] / В. В. Поліщук, Р. В. Мельник. - Київ : Центр учб. літ., 2017. -173 с.

21. Іщенко А.В. Зміст та форма дисертацій з методики розслідування злочинів / А.В. Іщенко, Д.А. Ляшенко II Криминалистика и судебная экспертиза. - 2015. - Вып. 60. - С. 76-85.

22. Медведев Н.Н. Теоретические основы расследования / Н.Н. Медведев. - Краснодар: Издательство Кубанского гос. Ун-та, 1977. - 103 с.

23. Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького / Ю.С. Шемшученко (ред.). - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998. -Т. 5: П-С. - 736 с.

24. Шепітько В.Ю. Криміналістика. Енциклопедичний словник (українсько- російський і російсько-український) / В.Ю. Шепітько; за ред. акад.. НАН України В.Я. Тація. - Харків: Право, 2001. -560 с.

Крамаренко Ю.М. Поняття і сутність діяльності з розслідування злочинів / Ю.М. Крамаренко, О.В. Фролов II Вісник Запорізького національного університету. - 2009.

Размещено на Allbest.ru