Принцип мови у контексті вдосконалення господарського судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ПРИНЦИП МОВИ У КОНТЕКСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА

Канарик Ю.С.

Постановка проблеми. Сьогодні українська мова має статус державної та законодавчо забезпечена і функціонує в усіх без винятку сферах суспільного життя українського народу. Цей статус закріплено в Основному Законі України - Конституції. Відповідно до ст. 10 держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України [1].

Метою статті є статті аналіз проблеми реалізації принципу мови, на якій ведеться судочинство у господарських справах, а також правове становище перекладача у господарському процесі.

Виклад основного матеріалу. Роз'яснення поняття «державна мова» подано у Законі України «Про засади державної мовної політики», де зазначено, що державна мова - мова, закріплена законодавством, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо Процесуальним законодавством України [2].

При цьому важливо зазначити, що надання українській мові статусу державної ні в якій мірі не суперечить принципу рівноправності мов усіх народів України, не обмежує мовні права окремих національностей і окремих громадян та не перешкоджає розвитку інших мов.

На сучасному етапі соціальної еволюції мовні бар'єри часто становлять перешкоду у вирішенні деяких проблем. Це особливо стосується судової гілки влади. Господарське судочинство є одним із видів судового провадження в Україні. Господарський суд в Україні є незалежним органом щодо розгляду господарських спорів між суб'єктами господарювання. Організація згаданих судів здійснюється на основі Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) [3] та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [4].

Крім того, значний вплив на правоза- стосування у мовній сфері внесли рішення Конституційного Суду України № 10-рп/1999 (справа про застосування української мови) [5] та № 8-рп/2008 (справа про мову судочинства) [6]. Разом з тим, положеннями міжнародного права гарантується вільний розвиток, використання і захист мови національних меншин. Тому у господарському судочинстві застосовуються положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, підписаної від імені України 2 травня 1996 р. та ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» [7].

Принцип мови судочинства тісно пов'я- зан з принципом рівноправності сторін. Дослідженню останнього присвятив свою працю С.І. Степурко. Процесуальні гарантії принципу рівноправності сторін як у цивільному, так і у господарському судочинстві - це сукупність процесуальних засобів та умов, які шляхом їх належної регламентації у законодавчому порядку забезпечують реалізацію сторонами своїх процесуальних прав та обов'язків так, що позивач і відповідач мають рівні можливості для захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у суді [8, с. 81].

Також і М.К. Треушніков присвоює одне з найважливіших значень при здійсненні правосуддя праву сторін користуватися рідною мовою та послугами перекладача при розгляді справ у суді, як гарантії принципу рівноправності сторін [9, с. 133-135].

Наприклад, гарантією принципу рівності сторін у цивільному судочинстві є положення ч. 2 ст. 7 ЦПК України, відповідно до якого особа, яка бере участь у справі і не володіє або не достатньо володіє державною мовою, має право робити заяви, давати пояснення, виступати у суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вона володіє, користуючись при цьому послугами перекладача, у порядку, встановленому законодавством [10]. правовий перекладач судочинство процесуальний

Учасникам судочинства не вдасться реалізувати права, які надані їм процесуальним законодавством, якщо їм не забезпечено можливість спілкування з судом та іншими учасниками судочинства тією мовою, якою вони володіють. Ця можливість учасників господарського судочинства повинна забезпечуватися на всіх стадіях судочинства. Сторони процесу мають рівні можливості надання доказів і пояснень по суті справи, проте незнання мови в обсязі, необхідному для передачі доказів і викладу своєї позиції у справі, може стати серйозною перешкодою для реалізації принципу рівності.

Реалізація учасником права на користування рідною мовою не повинна порушувати права і свободи інших осіб, а також перешкоджати розгляду і вирішенню справи у розумні строки. Саме участь у процесі перекладача урівноважує можливості для захисту прав та інтересів особи, яка володіє мовою судочинства, та тією, яка не володіє нею. І лише за порушення даної норми-гарантії для особи можуть наступати несприятливі наслідки - скасування чи зміна рішення, ухвали, які були ухвалені на її користь вищестоящим судом у порядку перегляду.

У судах, поряд із державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» у порядку, встановленому процесуальним законом. Використання у судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за кошти Державного бюджету України [4].

У Законі України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 27.06.2003 р. вказано, що положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської [7]. Однак виникає запитання, чи дійсно це вичерпний перелік мов національних меншин? Чи всі національні меншини, що мешкають на території України, враховано у даному переліку? Чинне законодавство не дає відповіді на важливі запитання, а саме: 1) яку територію слід брати за одиницю обліку при визначенні регіональної мови або мови національної меншини; 2) який відсоток громадян має володіти цією мовою у певній місцевості (адміністративно-територіальній одиниці або їх сукупності), а також бути носіями цієї мови (спілкуватися нею у побуті, використовувати під час громадських заходів тощо), для того, щоб були підстави визнати цю мову регіональною або мовою національної меншини; 3) яким має бути механізм виміру поширеності використання певної мови, що не є державною в Україні, для набуття нею статусу регіональної мови або мови національної меншини; 4) який порядок прийняття рішення про визнання певної мови регіональною мовою або мовою національної меншини та який орган державної влади має приймати відповідне рішення. Без вирішення цих питань у законодавстві про мови неможливе застосування положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин у діяльності державних органів і судочинстві.

Численні суперечності законодавства про мову судочинства сприяли появі різноманітних підходів у застосуванні вказаних положень на практиці, а також дискусії у науковій юридичній літературі.

По-перше, суперечливим було визначення обсягу процесуальних гарантій, якими користуються особи, що не володіють державною мовою судочинства. До зазначених осіб належать: підсудний, потерпілий, їхні законні представники, цивільні позивач і відповідач, їхні представники у кримінальних справах; у господарських справах - сторони, треті особи, заінтересовані особи та їхні представники. Особам, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується: 1) право користуватися рідною мовою - робити заяви, давати пояснення і свідчення, заявляти клопотання; 2) право на ознайомлення з усіма матеріалами справи і участь у судових засіданнях через перекладача; 3) право виступати у суді рідною мовою; 4) слідчі й судові документи вручаються особам, які беруть участь у справі, за їх вимогою, а обвинуваченому - у будь- якому випадку у письмовому перекладі його рідною або іншою мовою, якою він володіє; 5) залучення до участі у судовому процесі перекладача за кошти держави (за винятком господарського судочинства, де витрати при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові у позові - на позивача). Процесуальне законодавство гарантує реалізацію права користування рідною мовою як у суді першої інстанції, так і у вищих судах [11, с. 401].

По-друге, проблемним є саме визначення «особи, яка не володіє державною мовою судочинства». Відповідно до Конституції України володіти державною мовою зобов'язані Президент України (ст. 103), судді Конституційного Суду (ст. 148) та судді судів загальної юрисдикції (ст. 127) [1]. Нікого більше Конституція не зобов'язує володіти державною мовою. Разом з тим, сам термін «державна» передбачає, що всі державні органи влади, її службові та посадові особи на офіційному - державному - рівні повинні використовувати державну мову, тобто українську. Це, у свою чергу, вимагає від судді володіння державною мовою [11, с. 401].

Найскладнішим питанням залишається визначення рівня володіння мовою судочинства. Чи особа має взагалі не володіти мовою? Чи володіти, але не на належному рівні? Якщо так, то яким чином визначається межа володіння і неволодіння мовою? Коли потрібно залучати перекладача?

Важливо зазначити, що серед учасників судового процесу у ст. 18 ГПК не зазначено перекладача, що є невірним. Адже перекладач сприяє правильному здійсненню правосуддя, забезпечує встановлення істини по справі, допомагає захистити права і законні інтереси учасників процесу. Якщо узагальнити, то можна сказати, що даний суб'єкт виконує допоміжну функцію.

Але все ж таки у ГПК присутні положення щодо статусу перекладача, які безпосередньо стосуються складу судових витрат, до яких і входить оплата послуг перекладача (ст. 44), визначення розміру сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи та послуги перекладача (ст. 48), розподілу судових витрат, серед яких витрати на перекладача (ст. 49) та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад (п. 5 ст. 81) [3].

Перекладач фактично задіюється у господарському процесі, по-перше, якщо у процесі виступає фізична особа-підприємець, від пояснень якої залежить правильність розгляду справи. По-друге, якщо кредитором у справі про банкрутство виступає іноземна фізична особа. Або ж якщо представником одного або деяких учасників по справі є громадянин іншої держави.

До прав і обов'язків перекладача відносять: його появу у суді, здійснення перекладу, заявлення відводу при наявності передумов, які закріплені законодавством, при необхідності ознайомлення з матеріалами справи, прийняття участі в огляді та дослідженні доказів, прохання до суду надати йому додаткові матеріали, які пояснюють та/або полегшують переклад спеціалізованих текстів, доказів тощо, а також відмова від надання перекладу, якщо наданих йому матеріалів, документів недостатньо або ж він не має достатніх знань для виконання функцій перекладача [12, с. 51].

Результати проведеного дослідження дають змогу стверджувати, що проблема реалізації принципу мови судочинства ще й досі актуальна. Даний принцип включено до переліку основних принципів, які мають застосовуватись на всіх стадіях судочинства, а отже, це не просто технічний захід, а обов'язкова складова процесу. Він є одним з базових принципів судочинства, порушення якого тягне за собою порушення законності при вирішенні справи. Немає сумніву, що право особи користуватися у ході судочинства рідною мовою - природне право. Безумовно, що публічно-правова вимога про ведення судочинства державною мовою має поєднуватися з можливістю реалізації особою її права на користування рідною мовою.

Висновки

На жаль, у нас є всі підстави стверджувати, що чинне законодавство лише поверхнево закріплює гарантії, направлені на забезпечення принципу мови судочинства у господарському процесі. Воно не визначає чіткої межі між володінням і не володінням державною мовою, що суттєво може знизити рівень гарантій, прав та законних інтересів особи, залученої до господарського процесу. Також розгорнуто не встановлено правовий статус такого учасника судового процесу, як перекладач. Всі ці питання потребують глибокої законотворчої роботи.

Література

1. Конституція України від 26 серпня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Про засади державної мовної політики : Закон України від 3 липня 2012 р. № 5029-УІ // Відомості Верховної Ради. - 2013. - № 23. - Ст. 218.

3. Господарський процесуальний кодекс України від 06 листопада 1991 р. № 1798-ХІІ // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 6. - Ст. 56.

4. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 2 червня 2016 р. № 1402-У[ІІ // Відомості Верховної Ради. - 2016. - № 31. - Ст. 545.

5. Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин : Закон України від 15 травня 2003 р. № 802-^ // Відомості Верховної Ради України. - - № 30. - Ст. 259.

6. Степурко С.І. Процесуальні гарантії принципу рівноправності сторін у цивільному судочинстві / С.І. Степурко // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2011. - Випуск 559. - С. 79-82.

7. Треушников М.К. Основные принципы гражданского процесса / М.К. Треушников, З. Чешка. - М. : Изд-во МГУ, 1991. - с. 144.

8. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-ГУ // Відомості Верховної Ради. - - № 40-41, 42. - Ст. 492

9. Городовенко В.В. Принцип державної мови судочинства і діловодства у судах України: проблеми правозастосу- вання / В.В. Городовенко // Вісник Академії правових наук України. - 2011. - № 4. - С. 161-169.

10. Степанова Т.В. Правовой статус переводчика в хозяйственном процессе Украины / Т.В. Степанова // Правова держава. - 2009. - № 11. - С. 50-53.

Анотація

У даній статті розглядається проблема реалізації принципу мови, на якій ведеться судочинство у господарських справах. Досліджується правове становище перекладача у господарському процесі. На основі узагальнення теоретичних знань і законодавства зроблено ряд висновків.

Ключові слова: господарське судочинство, принципи судочинства, мова, гарантії, перекладач.

В представленной статье рассматривается проблема реализации принципа языка, на котором ведётся судопроизводство по хозяйственным делам. Исследуется правовое положение переводчика в хозяйственном процессе. На основе обобщения теоретических знаний и законодательства сделан ряд выводов.

Ключевые слова: хозяйственное судопроизводство, принципы судопроизводства, язык, гарантии, переводчик.

This article discovers the problem of realization of a principle of language on which legal proceedings on economic affairs are lead. The legal status of an interpreter in the economic process is investigated. A number of conclusions have been drawn, based on the generalization of theoretical knowledge and legislation.

Key words: economic legal proceedings, principles of legal proceedings, language, guarantees, interpritor.

Размещено на Allbest.ru