Проблеми застосування положень ст. 206 КПК України під час реалізації повноважень слідчим суддею щодо захисту прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Правову основу забезпечення права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні становлять Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України), Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод та інші нормативно-правові акти.

Реалізація судового контролю щодо забезпечення зазначеного права супроводжується низкою проблем, які потребують законодавчої регламентації. Окремі питання його здійснення, зокрема проблеми забезпечення права кожної особи на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні, визначення системи та структури гарантій забезпечення права на свободу й особисту недоторканність, покращення ефективності реалізації права на захист від незаконного затримання, визначення суті та змісту принципу особистої недоторканності, форми реалізації права затриманого на перевірку законності затримання впродовж тривалого часу перебувають у полі зору науковців і були предметом досліджень Ю.М. Грошевого, В.Т. Маляренка, В.Д. Бринцева, Ю.П. Аленіна, А.Р. Туманянц, М.А. Погорецького, Д.П. Письменного, І.В. Рогатюка, З.Д. Смітієнко, О.Ю. Татарова, В.І. Фаринника, В.М. Федченка, В.І. Чернобука, В.І. Шишкіна, М.Є. Шумила, Ю.В. Скрипіної та ін. Однак деякі проблемні аспекти, зокрема відсутність процедури прийняття рішення за аналогічними заявами про незаконність затримання в рамках одного кримінального провадження, дотримання правил підсудності розгляду заяв зазначеної категорії, звернення заявника про залишення заяви без розгляду, неврегульованість питань можливості об'єднання заяви про незаконне затримання та клопотання слідчого чи прокурора про обрання запобіжного заходу в рамках одного кримінального провадження залишаються невирішеними й донині. Особливо актуальною сьогодні є проблема відсутності законодавчо регламентованої процедури винесення ухвали про зобов'язання доставити особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи, а також технічної можливості зареєструвати в автоматизованій системі документообігу та в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвалу, винесену за ініціативою слідчого судді. Зазначена проблема є досить актуальною з огляду на те, що відсутність такого механізму унеможливлює реалізацію повноважень слідчим суддею щодо ініціювання проведення перевірки законності затримання.

Недоторканність і безпека людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституційне право на свободу й особисту недоторканність людини закріплене в ст. 29 Конституції України. Стаття 5 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі Конвенція) закріплює захист кожного від свавільного втручання держави в його право на свободу. Будь-яке позбавлення волі, як зазначає Європейський суд із прав людини (далі ЄСПЛ), має здійснюватися не тільки відповідно до основних процесуальних норм національного права, але й відповідати меті ст. 5 Конвенції, тобто захищати людину від свавілля влади [1]. Контроль за дотриманням законності під час позбавлення особи свободи законодавством покладений на слідчого суддю, що відображено в ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України).

Визначення повноважень слідчого судді щодо здійснення судового контролю за законністю затримання регулюється п. 4 ст. 5 Конвенції, в якій зазначено, що питання про з'ясування законності затримання має вирішуватися судом [2, с. 99]. Так, у рішенні ЄСПЛ від 05.10.2000 р. (заява № 31365/96) у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria) констатовано, що позбавлення права на розгляд судом законності затримання суперечить вимогам п. 4 ст. 5 Конвенції [3]. Як слушно зазначає О.Ю. Татаров, практика застосування КПК засвідчує, що положення ст. 206 КПК нині є не досить дієвими й мають більшою мірою декларативний характер, а тому вимагають нового перегляду законодавцем [4, с. 16]. Зазначене підтверджується результатами узагальнення матеріалів кримінальних проваджень, згідно з якими встановлено, що лише в 11% матеріалів розглядалося питання про законність затримання. З ініціативи слідчого судді не розглянуто жодного питання про законність затримання. Зазначене підтверджують і результати опитування слідчих суддів, згідно з якими встановлено, що 78% опитаних не постановляли ухвалу про зобов'язання будьякого органу державної влади чи службової особи забезпечити додержання прав особи, яка тримається під вартою, за власною ініціативою. Ініціатива слідчого судді щодо розгляду законності затримання була відсутня з таких причин: відсутність технічної можливості зареєструвати в автоматизованій системі документообігу та в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі ЄДРСР) ухвалу, винесену за ініціативою слідчого судді (87%); відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави, стали відомі із заяви захисника чи самої особи (8%); слідчому судді не було відомо про випадки, передбачені ч. 2 ст. 206 КПК України (5%).

Таким чином, основною причиною того, що з ініціативи слідчого судді не розглядаються питання про законність затримання, є відсутність законодавчо регламентованої процедури винесення ухвали про зобов'язання доставити особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення волі, а також технічної можливості реєстрації в автоматизованій системі документообігу та в ЄДРСР такої ухвали, винесеної за ініціативою слідчого судді. кримінальний недоторканність законність слідчий

Так, відповідно до ч. 3 ст. 35 КПК України визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який ураховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді в суддів, заборону брати участь у перевірці вироків і ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку чи ухвали, про перевірку яких порушується справа, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень. Натомість порушення встановленого ч. 3 ст. 35 КПК України порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи, є безумовною обставиною, що виключає участь судді в кримінальному провадженні та є підставою для відводу, виходячи з положень п. 5 ч. 1 ст. 75, ч. ч. 1, 2 ст. 80 КПК України.

Також згідно з п. 2 постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» № 740 від 25.05.2006 р. внесенню до Реєстру підлягають усі судові рішення судів загальної юрисдикції, а також окремі думки суддів, викладені в письмовій формі [5]. Тобто ухвала, винесена слідчим суддею в порядку ст. 206 КПК України за власною ініціативою, повинна бути внесена до ЄДРСР.

Внесення відомостей до ЄДРСР здійснюється через автоматизовану систему документообігу, що передбачено ст. 35 КПК України. Вона забезпечує об'єктивний і неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями з додержанням принципів черговості й однакової кількості проваджень для кожного судді; централізованого зберігання текстів вироків, ухвал та інших процесуальних документів; видачі вироків, ухвал суду та виконавчих документів на підставі наявних у системі даних. Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу в судах загальної юрисдикції регламентується Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р. [6] (далі Положення про автоматизовану систему документообігу суду). Проблемним моментом є те, що в зазначеному Положенні не передбачено можливості внесення ухвали слідчим суддею за власною ініціативою, тобто без реєстрації відповідного звернення.

Загальний порядок функціонування автоматизованої системи полягає в тому, що після прийому, опрацювання в автоматизованій системі документообігу процесуальних документів (скарг, клопотань, заяви про незаконність затримання особи) користувачами, яким надано доступ до неї, здійснюється їх реєстрація (п. 2.2.1). На кожний вхідний, зокрема процесуальний, документ в автоматизованій системі створюється реєстраційна картка, яка містить інформацію щодо реквізитів і руху документа (п. 2.2.2). Дата реєстрації та вхідний номер документа формуються автоматизованою системою автоматично (п. 2.2.3). Кожній судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер, який формується автоматизованою системою автоматично в суді першої інстанції. Він залишається незмінним (п. 2.2.4). Результатом визначення слідчого судді є протокол автоматичного визначення слідчого судді, що автоматично створюється автоматизованою системою (п. 2.3.41). Одночасно з протоколом автоматизованою системою автоматично формується звіт про автоматичне визначення слідчого судді. Протокол автоматичного визначення слідчого судді роздруковується, підписується та додається до матеріалів судової справи (п. 2.3.42) [5]. Таким чином, підставою для здійснення повноважень слідчого судді в кримінальному провадженні є протокол автоматичного визначення слідчого судді.

Водночас підставою реєстрації документа в автоматизованій системі документообігу є вхідний документ (скарги, клопотання, заяви про незаконність затримання особи тощо), поданий учасниками кримінального провадження. Однак якщо слідчий суддя отримає з будь-яких джерел відомості про порушення права на свободу й особисту недоторканність особи в кримінальному провадженні, він позбавлений можливості внесення ухвали, передбаченої ч. 2 с. 206 КПК України, за власною ініціативою до автоматизованої системи документообігу суду, оскільки це технічно неможливо у зв'язку з відсутністю відповідної підстави для реєстрації інформації в Положенні та КПК України. Відповідно ухвала за ініціативою слідчого судді не матиме юридичної сили, оскільки не може бути зареєстрована в автоматизованій системі документообігу суду, а тому визначення слідчого судді відбуватиметься в такому разі з порушенням ч. 3 ст. 35 КПК України та не може бути внесене в ЄДРСР, тобто не матиме відповідних обов'язкових реквізитів. Такий стан речей унеможливлює здійснення судового контролю за ст. 29 Конституції та ст. 5 Конвенції під час досудового розслідування за ініціативою слідчого судді в порядку, визначеному ч. 2 ст. 206 КПК України.

З аналізу положень ч. 2 ст. 206 КПК України, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» № 740 від 25.05.2006 р., Положення про автоматизовану систему документообігу суду вбачається, що для реалізації слідчим суддею повноважень, передбачених ч. 2 ст. 206 КПК України, порядок функціонування автоматизованої системи документообігу потребує внесення змін і доповнень до КПК України та до Положення про автоматизовану систему документообігу суду. Це забезпечить можливість слідчого судді реалізувати повноваження щодо захисту прав людини за власною ініціативою в повному обсязі. Тому вважаємо за доцільне внести зміни до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, доповнивши підрозділ 2.3 п. 2.3.43 в такій редакції: «У разі виявлення слідчим суддею з будь-яких джерел відомостей, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому Кодексом порядку, він постановляє за власною ініціативою ухвалу про зобов'язання будь-якого органу державної влади чи службової особи, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. Ухвала, винесена за ініціативою слідчого судді, є підставою для реєстрації судового провадження в автоматизованій системі документообігу та створення реєстраційної картки, яка містить інформацію щодо реквізитів і руху ухвали. їй автоматично присвоюється вхідний номер і дата. У такому разі ухвала повинна бути розподілена на слідчого суддю, який її вніс, про що створюється відповідний протокол. Одночасно з протоколом автоматизованою системою автоматично формується звіт про визначення слідчого судді. Протокол визначення слідчого судді роздруковується, підписується та додається до матеріалів судової справи. Ухвала з присвоєним реєстраційним номером направляється до ЄДРСР». Крім того, автоматизована система документообігу потребує узгодження з програмним забезпеченням технічної можливості внесення ухвали слідчого судді за власною ініціативою в порядку ст. 206 КПК України. На нашу думку, запровадження зазначених змін сприятиме реалізації слідчими суддями функції захисту прав осіб на стадії досудового розслідування та повноважень, наданих їм ст. 206 КПК України, у повному обсязі.

Таким чином, на основі дослідження законодавства України, аналізу результатів узагальнення матеріалів кримінальних проваджень і опитування слідчих суддів обґрунтовано необхідність законодавчого запровадження процедури внесення ухвали слідчого судді в порядку ст. 206 КПК України за власною ініціативою до автоматизованої системи документообігу.

Література

кримінальний недоторканність законність слідчий

1. Микеле де Сальвиа. Прецеденты Европейского суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики с 1960 по 2002 годы. Спб. 2004. 1071 с.

2. Маковей М.А. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. Статья 5. Право на свободу и личную неприкосновенность: прецеденты и комментарии / М.А. Маковей, С.А. Разумов. Москва. 2002. 115 с.

3. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Варбанов проти Болгарії». 2000 р.

4. Татаров О.Ю. Слідчий суддя як суб'єкт захисту прав людини: деякі проблеми правозастосування та шляхи їх вирішення / О.Ю. Татаров // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2015. № 2 (69). С. 12-21.

5. Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень : постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 р. № 740.

6. Положення про автоматизовану систему документообігу суду. Рішення Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 р. № 25).

Размещено на Allbest.ru