Кримінально-правова характеристика особи винного в контексті індивідуалізації покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський державний університет внутрішніх справ

Кримінально-правова характеристика особи винного в контексті індивідуалізації покарання

Бережнюк В.М.

аспірант кафедри

кримінально-правових дисциплін

Постановка проблеми. Під час призначення покарання індивідуалізація покарання створює передумови для врахування ознак вчиненого злочину та своєрідності особи винного. Без врахування у процесі призначення покарання індивідуальних характеристик особи винного застосування кримінального закону призведе до практики пропорційної карності.

У зв'язку із цим, Г. Коршик та С. Стьопичев справедливо зауважують: «<...> якщо у справі відсутні необхідні дані про особу підсудного, покарання призначається судом ніби наосліп, воно неминуче знеособлюється, втрачає свою індивідуальну спрямованість, а з нею й ефективність» [5, с. 68]. Аналіз особи винного має вирішальне значення в разі застосування таких заходів кримінально-правового впливу, які у кожному окремому випадку були б розумними, доцільними, справедливими, співрозмірними зі скоєним діянням та максимально сприяли б виправленню особи і попередженню з її боку повторного злочину.

Ступінь розробленості проблеми. Проблема врахування особи винного під час призначення покарання не є новою для юридичної науки. Окремі її аспекти розглядали такі науковці, як: А.А. Джагрунов, Д.С. Дядькін, В.О. Навроцький, М.Л. Прохорова, Д.А. Шевченко та ін. Проте наявні теоретичні розробки далеко не вичерпали даної проблеми. В літературі висловлюються різні позиції стосовно співвідношення особи винного з іншими критеріями індивідуалізації покарання, неоднозначно виокремлюються значимі обставини, що характеризують винного, наводяться спірні судження про форму та стадії кримінального судочинства, на яких повинні визначатись істотні особистісні дані винного. Це викликає необхідність подальшого теоретичного дослідження кримінально-правової характеристики особи винного як важливого критерію індивідуалізації покарання, аналізу природи, змісту та диференціації даних про особу винного, розробки питання про удосконалення кримінально-правового регулювання механізму їх врахування під час призначення покарання.

Метою статті є аналіз проблеми належної реалізації правового механізму принципу індивідуалізації покарання в аспекті більш ефективного досягнення його мети, визначення індивідуальних особливостей винної особи як передумови реалізації принципу призначення покарання.

Виклад основного матеріалу. Особа винного, будучи за своєю внутрішньою структурою та зв'язками із зовнішнім середовищем надскладною системою, виступає у кримінальному судочинстві в якості об'єкта призначення покарання та одного з основних критеріїв індивідуалізації покарання. У ній поєднуються біогенна, психогенна і соціогенна підструктури, а з позиції важливих форм життєдіяльності вона функціонально взаємопов'язана з економічною, політичною і духовною сферами суспільного життя [3, с. 112]. Поняття «особа винного» характеризується одночасно як кримінально-правове, кримінологічне, кримінально-процесуальне і кримінально-виконавче. Воно визначається як особистість, що скоїла злочин внаслідок властивих їй криміногенних якостей, психологічних особливостей, антигромадських поглядів та їх реалізації у конкретній життєвій ситуації.

У питанні щодо врахування особистісних характеристик автора злочинного посягання під час призначення йому покарання зустрічаються суперечності, які можна звести до двох ключових проблем: Які саме особливості особи слід враховувати суду при призначенні покарання? Якими є порядок і технологія такого врахування, тобто як визначити зміст механізму впливу характеристик особи на призначення покарання?

Складність вищеокреслених аспектів можна зрозуміти, оскільки закон вказує лише на сам критерій, який необхідно врахувати, - особу винного (п. 3 ч. 1 ст. 65 Кримінального кодексу (далі - КК) України передбачає, що суд призначає покарання, враховуючи, наряду зі ступенем тяжкості, пом'якшуючими та обтяжуючими покарання обставинами, ще й особу винного). Разом із тим, кожна людина характеризується великою кількістю індивідуальних ознак, серед яких - особисті якості, особливості характеру, темперамент тощо.

Висловлювані в науковій літературі позиції щодо того, які з цих ознак підлягають оцінці, можна поділити на дві - обмежувальний і розширювальний підхід врахування особи винного під час призначення покарання. Прихильники першого вважають, що під час призначення покарання необхідно враховувати лише обставини, безпосередньо пов'язані зі вчиненим злочином, прибічники другого, навпаки, вказують на необхідність оцінки всіх обставин, що характеризують особу винного. Так, зокрема, доводи на користь обмеженого тлумачення врахування особи винного досить чітко сформулювала Ю.Б. Мельникова. На її думку, «врахуванню підлягають виключно ті соціально значимі характеристики та особливості, що мають кримінально-правове значення. Особу винного слід вивчати, передусім, у зв'язку зі вчиненим нею злочином» [6, с. 108].

У процесі дослідження проблеми впливу особи винного на призначення покарання, під час вирішення питання про те, чи підлягає врахуванню особа винного в цілому або ж тільки її суспільна небезпека, що зводиться до «властивості особи при певних умовах і надалі діяти таким чином», Д. Дядькін стверджує, що «у загальному основна мета пізнання особи у момент кримінально-правового вивчення її характеристик вбачається лише у визначенні її суспільної небезпеки» [3, с. 113]. У межах представленої автором у монографічній роботі концепції особи винного, вчений ставить за завдання не вияв окремих її ознак (характеристик), що підштовхнули людину до скоєння злочину, присутні в момент його вчинення або наявні під час призначення покарання, а встановлення більш загальної характеристики - цілісної сукупності її конкретних властивостей. Такими характеристиками, що явно та однозначно визначають суспільну небезпеку особи, є: спрямованість діяння винної особи, ступінь суспільної небезпеки можливого злочину і ступінь ймовірності його вчинення.

З практичної точки зору вищевикладена позиція не викликає сумнівів. Основна причина полягає у тому, що вчинене особою злочинне діяння сприяє змінам як у зовнішньому світі, так і у свідомості самого винного. Через злочинну поведінку виражається внутрішній конфлікт людини - до моменту скоєння злочину у свідомості особи часто проявляється суперечливе ставлення до об'єктивної дійсності, що з часом трансформується у боротьбу мотивів різних видів поведінки. Якщо наявне протиріччя знаходить свій прояв під час скоєння особою злочинного діяння, то у свідомості такої особи часто зміцнюється антигромадське ставлення, яке дозволяє особі наступного разу в аналогічній ситуації вчиняти злочин з меншим супротивом або взагалі уникаючи боротьби мотивів. Іншими словами, в результаті скоєння злочину у свідомості людини відкладаються певні залишкові явища психологічного характеру, накопичення яких у міру вчинення нових злочинів призводить до набуття звички задовольняти свої потреби злочинним шляхом. Інформація, яку отримує злочинець від скоєного злочину, як правило, впливає на формування організованої системи індивідуального ставлення до оточуючої дійсності, робить її більш активною та насиченою антисоціальними якостями. У результаті цього ступінь ймовірності скоєння особою нового злочину зазвичай є більшим за той, що існував до вчинення нею нового злочину [2, с. 197].

Позицію обмежувального підходу, тобто врахування винної особи виключно у контексті обставин, що безпосередньо пов'язані зі скоєнням злочину, підтримує й Г. Чечель: «Особливості винної особи можуть і повинні бути враховані тільки через конкретно вчинений злочин. Будь-які негативні або навіть позитивні характеристики особи, що не мають безпосереднього відношення до вчиненого злочину, не можуть братись до уваги при призначенні покарання». Пропозицію враховувати ті характеристики особи винного, які пов'язані із злочинним діянням, вчений аргументує наступним чином: «Не підлягає сумніву той факт, що як би негативно не характе-

ризувався суб'єкт на виробництві чи у побуті, його жодним чином не можна притягнути до кримінальної відповідальності без наявних безперечних доказів скоєного злочину» [8, с. 36].

Вважаємо, що істинність вищезазначеного авторського зауваження викликає сумніви. Справді, відповідно до ч. 1. ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Разом із тим, така констатація ще не означає, що будь-які обставини, не пов'язані безпосередньо з вчиненим злочином, під час призначення покарання не повинні набувати характеру юридично значимих. Наприклад, такі визначені законом пом'якшуючі обставини як вагітність, наявність малолітніх дітей, неповнолітній вік винного, не мають безпосереднього відношення до скоєного злочину. Однак навряд чи можна заперечувати необхідність їх врахування під час вирішення питання про міру покарання. Зазначене рівною мірою справедливе й по відношенню до такої обтяжуючої покарання обставини, як рецидив злочинів.

Основним недоліком обмежувального підходу врахування особи винного під час призначення покарання є неминуче знецінення повного обсягу ідеї індивідуалізації покарання, а отже, його справедливості. І проблема не зводиться виключно до того, що ігнорування будь-яких даних про особу (не пов'язаних безпосередньо із вчиненим злочином) саме по собі можна розцінювати як прояв несправедливості. Обставини, які характеризують особу винного, - це свого роду орієнтир для суду, що дозволяє призначити таку міру покарання, яка здатна досягти цілей, поставлених перед ним законом, в першу чергу, виправлення засудженого. Тому, наскільки вірне зауваження про те, що, «як би негативно не характеризувався суб'єкт на виробництві або в побуті, його жодним чином не можна притягнути до кримінальної відповідальності без наявності безперечних доказів вчинення злочину», настільки ж обґрунтована думка, що «покарання для такої особи має бути відмінне від покарання, що обирається особі, яка характеризується протилежно».

Більш того, застосування герменевтичного методу при аналізі базових положень вітчизняного кримінального права у питанні призначення покарання, роз'ясненні їх змісту, дає підстави стверджувати, що сучасне кримінальне законодавство (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України) не вимагає врахування особи винного виключно у контексті суспільної небезпеки. Навпаки, виходячи з граматичного тлумачення положень закону, можна зробити висновок, що словосполучення «характер і ступінь суспільної небезпеки», передусім, відноситься до слова «злочин», тоді як словосполучення «особа винного» знаходиться у реченні у називному відмінку, що вказує на самостійність цього критерію призначення покарання поряд з іншими - «характером і ступенем суспільної небезпеки злочину» та «обставинами, що пом'якшують або обтяжують покарання».

Висвітлюючи питання, що стосується особи винного в рамках кримінального судочинства, акцентуючи увагу на доцільності розмежування суспільної небезпеки скоєного і особи винного, М.В. Коновальчук та А.Ю. Крипулевич резюмують: «Особа винного не входить у поняття суспільної небезпеки злочину та є самостійним критерієм принципу справедливості, що включає в себе як юридичні (правові) ознаки особистості (ознаки суб'єкта злочину), так і соціальні, до яких можна віднести всі інші відомості (дані про особу винного, що характеризують його як громадянина, представника соціальної групи, члена сім'ї, працівника тощо). При цьому соціальні ознаки підлягають розширеному тлумаченню, оскільки у кожному конкретному випадку суд, індивідуалізуючи покарання, встановлює їх певний набір [4, с. 104].

Зміна основних тенденцій злочинності, поява нових видів злочинів і нових способів їх скоєння, зростання організованої злочинної діяльності, збільшення міграційних процесів та соціально-економічної нестабільності в світі зумовлюють появу раніше невідомих характеристик в соціально-психологічному портреті винних. Останнє як важлива передмова сприяє визнанню того, що під час дослідження особи винного з метою індивідуалізації покарання суду слід виходити з розширеного змісту врахування особи винного, а також, окрім доктринальних положень з кримінального права, використовувати практичні досягнення з юридичної психології, медицини, педагогіки, кримінології у контексті загального вчення про особу. Більш того, відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України суд зобов'язаний здійснити прогностичну функцію, тобто врахувати вплив призначеного покарання на виправлення засудженого. Водночас нормативне закріплення такої вимоги сприяє використанню різних науково обґрунтованих методик вивчення особи винного із залученням відповідних фахівців-експертів і психологів-педагогів. Процесуально оформлені у вигляді експертних висновків або доповідей результати такого аналізу, незважаючи на властивий допоміжний характер, можуть оцінюватися судом і враховуватися під час індивідуалізації покарання.

Аналізуючи систему характеристик особи винного, врахування яких є однією із загальних основ призначення покарання, а також вивчаючи питання подальшої оптимізації її нормативного закріплення, М.Л. Прохорова зазначає: «При врахуванні індивідуальних характеристик особи винного важливо застосовувати комплексний (розширювальний) підхід, який обумовлює вивчення досліджуваного об'єкта з різних сторін та сприяє аналізу усього розмаїття його властивостей. На противагу цьому, обмеження обсягу індивідуальних характеристик особи винного лише у контексті соціально значимих, які мають кримінально-правове значення, тобто у зв'язку із вчиненим злочином, не дозволить досягти мети покарання і реалізувати принципи справедливості та індивідуалізації покарання при його призначенні» [7, с. 64].

Вивчення судової практики призначення покарання засвідчує, що у ній спостерігається неоднозначний підхід до оцінки особи винного. Суди під час обґрунтування виду та розміру покарання, як правило, використовують загальні формулювання в разі врахування такого критерію індивідуалізації покарання. Типовою практикою є констатація деяких обставин, що характеризують особу винного, які зводяться до таких «чергових виразів» як: «позитивно характеризується за місцем роботи», «раніше не судимий», «своїми діями активно сприяв розкриттю злочину» і т.п. Однак з описово-мотивувальної частини вироку не завжди зрозуміло, які конкретні характеристики особи винного вплинули на оцінку судом. У абсолютній більшості комплексність і повнота відображення всіх можливих характеристик в мотивувальній частині, які є в матеріалах кримінальної справи, відсутні. Разом із тим, такий стан справ не може не хвилювати, що пояснюється наступним: ігнорування органами слідства або судом даних, які характеризують особу винного, і вивчення їх у якості другорядних факторів по кримінальній справі не дозволяє прийняти істинне й обґрунтоване рішення про застосування адекватних кримінально-правових заходів, що сприяють виправленню такої особи.

Успішність індивідуалізації покарання з урахуванням особи винного багато в чому залежить від системності дослідження зібраних даних про таку особу. На перший погляд, настільки непринципове зауваження має цілком реальне практичне значення. На основі усієї сукупності даних, отриманих з тих чи інших матеріальних джерел, суд характеризує особу винного. Таким чином, об'єктом оцінки і врахування стає не абстрактна категорія «особа винного», а конкретні відомості та дані про неї. За умови відсутності чітких формалізованих правил врахування тих чи інших обставин, що характеризують особу (про що свідчить аналіз кримінального законодавства), актуалізація даних про особу винного здатна виконувати подвійну функцію - з однієї сторони, дозволяє комплексно оцінити відомості про підсудного, а з іншої, постає свого роду гарантією від необґрунтованої зміни вироку вищестоящим судом.

Висновки. Виокремлення особи винного як критерію індивідуалізації покарання слугує однією з передумов досягнення мети покарання - врахування того очевидного факту, що особа винного індивідуальна, неповторна та своєрідна. Особу винного необхідно характеризувати у певній послідовності з урахуванням того, якої сторони життєдіяльності людини стосується зібрана про неї інформація. Як результат, особам, які вчинили подібні злочини, можуть обиратись різні міри покарання. Так, покарання тому, хто турбується про сім'ю, позитивно характеризується у побуті, розкаюється у скоєному, має бути менш суворим, ніж покарання, яке призначається особі, котра характеризується протилежними якостями - ухиляється від утримання дітей, не займається суспільно корисною працею, систематично порушує громадський порядок тощо.

Література

правовий покарання винний

1. Джагрунов А.А. К вопросу об учете личности виновного при назначении наказания / А.А. Джагрунов // Альманах современной науки и образования. - Тамбов: Грамота, 2013. - № 7 (74). - С. 43-47.

2. Добрынина М.Л. Уголовно-правовая характеристика личности виновного и ее значение / М.Л. Добрынина // Актуальні проблеми держави і права: збірник наук. праць. - О., 2010. - Вип. 55. - С. 195-198.

3. Дядькин Д.С. Теоретико-методологические основы назначения уголовного наказания : [монография] / Д.С. Дядькин. - М.: Спутник +, 2016. - 342 с.

4. Коновальчук М.В. К вопросу о личности виновного в уголовном судопроизводстве / М.В. Коновальчук, А.Ю. Крипулевич // Вестник Сам ГУ: сб. науч. тр. - 2014. - № 11/2(122). - С. 101-105.

5. Коршик М.Г. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии: [монография] / М.Г. Коршик, С.С. Степичев. - М.: Юрид. лит., 1969. - 78 с.

6. Мельникова Ю.Б. Личность преступника и индивидуализация уголовного наказания / Ю. Мельникова // Советское государство и право. - 1972. - № 8. - С. 106-109.

7. Прохорова М.Л. Личность виновного в системе общих начал назначения наказания / М.Л. Прохорова // Общество и право. - 2016. - № 3(57). - С. 62-68.

8. Чечель И.Г. Личность преступника как фактор, влияющий на назначение наказания / И.Г. Чечель // Российский следователь. - 2012. - № 5. - С. 36-40.

Размещено на Allbest.ru