Форми та способи захисту прав пацієнтів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми та способи захисту прав пацієнтів в Україні

право пацієнт юридичний законодавчий

Проведення медичної реформи в Україні, розвиток страхової медицини призвели до необхідності приділяти все більше уваги сьогодні механізму захисту прав пацієнтів, тобто: способам і формам захисту прав пацієнтів; законодавчому закріпленню таких прав; юридичній відповідальності за порушення прав пацієнтів; залученню громадських організацій до контролю та вирішення проблем, пов'язаних із захистом прав пацієнтів; участі України в міжнародній співпраці з іншими країнами в галузі захисту прав пацієнтів. З'ясування форм і способів, за допомогою яких пацієнт в Україні може захистити свої права, буде свідчити про розгляд одного із найважливіших елементів даного механізму.

Способам і формам захисту прав пацієнтів присвячені праці В.В. Абоймова, А.В. Азарова, О.М. Васютіна, В.О. Галая, М.І. Іншина, О.О. Кільдюшкіної, І.М. Паращича, І. Я. Сенюти, А.А. Старченка, С.Г. Стеценка, Р.О. Стефанчука, В.І. Туріцина та ін. Однак відсутність дієвого механізму захисту прав пацієнтів свідчить про те, що і сьогодні існує потреба в подальшому дослідженні обраної теми, актуальність якої не втрачається.

Мета статті - визначити форми та способи захисту прав пацієнтів, розглянути їх види та проблеми правозастосування.

Незважаючи на прогрес медицини загалом, далеко не всі її досягнення мають позитивні результати. Лікар, на жаль, і сьогодні, за достатньо високого рівня розвитку медицини не може гарантувати пацієнту обов'язкове видужання чи поліпшення його стану, а також бути «застрахованим» від помилок під час лікування, що і призводить до необхідності пацієнта знати, мати можливість реалізувати й захистити свої права.

Однією з гарантій існування права є можливість його захисту в певних формах і відповідними способами.

Досудова (нею рис дикційна) форма захисту прав пацієнтів може мати прояв у зверненні до керівника лікувальної установи; у застосуванні медіації для вирішення конфлікту; у зверненні пацієнтів до органу управління охорони здоров'я; у зверненні до недержавних органів і організацій для отримання допомоги в захисті своїх порушених прав; у зверненні до ліцензійно-акредитаційної комісії; у поданні скарги в органи поліції та прокуратури.

Звернення до керівника лікувальної установи, де пацієнту надавалися послуги. У разі ненадання послуги або неналежного її надання пацієнт може звернутися зі скаргою до керівника установи. Іноді застосування цієї форми - звернення до керівника лікувальної установи - цілком достатньо, щоб змусити лікарський персонал добросовісно виконувати свої обов'язки. Завдяки адміністративним методам впливу на свій персонал керівники закладів часто намагаються залагодити конфлікт «на місці» - запропонувати пацієнту повторно одержати медичну послугу тим самим або іншим фахівцем.

Застосування медіації для вирішення конфлікту. Медіація - це спосіб вирішення спорів із залученням професійного посередника (медіатора), який допомагає сторонам спору проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони могли самостійно обрати той варіант рішення, який відповідає їхнім інтересам і задовольнить їхні потреби. Не завжди в медицині можна однозначно вирішити, хто в цьому конфлікті «виграв», а хто «програв». Вирішення конфліктів шляхом узгодження інтересів (із застосуванням медіації) означає, що обидві сторони «виграли» в конфліктній ситуації. Медіація передбачає спілкування віч-на-віч у присутності третьої особи - медіатора, який допомагає знайти спільне рішення, шляхом переговорів усунути помилки. Підсумок медіації - укладення мирової угоди. Ефективність медіації в закордонних країнах дуже висока: у Сполучених Штатах Америки (далі - США) 95% справ, що були направлені на медіацію, не дійшли до судового розгляду; у Німеччині - 90% справ; у Великобританії - 90-95%; загальноєвропейський показник - 40-80% [1, с. 125].

Загальної процедури проведення медіації не існує. Виділяють лише її основні принципи: добровільність, неупередженість, нейтральність, конфіденційність, гнучкість, прозорість та інформативність [1, с. 125-126].

За допомогою медіації можна вирішувати конфлікти на будь-якій стадії та без втручання держави.

Звернення пацієнтів до органу управління охорони здоров'я. Достатньо ефективна форма захисту прав, оскільки в медичній сфері, незважаючи на її роздержавлення, збережена вертикаль управління. Доцільно оскаржувати дії відповідно до структури цих органів - від нижчого до вищого рівня. Це забезпечує більшу результативність, оскільки практика свідчить про випадки повернення скарги до органу нижчого рівня з метою розібратися і відзвітувати вищому органу. Однак застосовуючи цю форму захисту потрібно розуміти, що не завжди вона буде дієвою й об'єктивною. Оскільки членами комісії, яка буде розглядати скаргу, є медики, до складу можуть входити і співробітники закладу, на який поступила скарга (головний лікар, завідувач кафедри, відділення). Роль такої комісії складна: з одного боку, медики виявлятимуть професійну солідарність, з другого - повинні бути справедливими у власній справі. Тому, звичайно, доречно було б створити неупереджений і незалежний орган для вирішення таких конфліктів (наприклад, ети - ко-правовий комітет) [2, с. 187-188].

Звернення до недержавних органів і організацій із метою отримання допомоги в захисті своїх порушених прав. Незалежні громадські організації, професійні медичні асоціації здатні забезпечити реалізацію права пацієнта на захист. Ці структури є незалежними у своїх діях від медичних установ, оскільки не входять до складу державних та інших систем охорони здоров'я. Законодавчою базою діяльності таких організацій є положення Закону України «Про громадські об'єднання», ст. 25 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я. При органах і закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні або наглядові ради, які будуть забезпечувати громадській контроль у галузі охорони здоров'я. У правоза - хисних організаціях пацієнт може отримати консультацію юриста. Сьогодні в Україні діють суспільні об'єднання: Всеукраїнська рада по захисту прав і безпеки пацієнтів, Українська медико-правова асоціація, Спілка громадських організацій Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів «Здоров'я нації» та ін. [2, с. 189-190].

Звернення до ліцензійно-акредитаційної комісії. Ця форма є вкрай важливою, оскільки медичні установи, приватно практикуючи лікарі для здійснення своєї професійної діяльності повинні мати ліцензію на обраний вид діяльності. Відповідно до п. 15 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», визначено, що ліцензуванню підлягає медична практика. Відповідно до ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я, заклади охорони здоров'я підлягають акредитації у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Якщо під час розгляду заяви буде встановлено факт порушення своїх обов'язків лікувальним закладом, він може бути позбавлений ліцензії.

Скарга в органи поліції та прокуратури. Такі скарги часто подаються на рішення, дії (бездіяльність) посадових осіб медичних закладів. Відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і Основ законодавства про охорону здоров'я, вищий нагляд здійснюють Генеральний прокурор і підпорядковані йому прокурори. У випадках, коли оскаржу - вач вважає за необхідне перевірити на відповідність законодавству рішення, накази, розпорядження посадових осіб; провести розслідування дій (бездіяльності) посадових осіб; порушити кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення; провести судово-медичну експертизу й отримати роз'яснення від експерта, йому потрібно звертатися зі скаргою до прокуратури.

Зазвичай, досудова форма захисту є найбільш привабливою як для пацієнта, так і для лікувальної установи (лікаря), оскільки за її використання, найчастіше добровільним порядком вдається залагодити конфлікт між пацієнтом і лікувальною установою (лікарем).

Судова (юрисдикційна) форма захисту має прояв у праві пацієнта звернутися по захист своїх прав до суду.

Законом України «Про звернення громадян» визначаються види таких звернень: пропозиція (зауваження), заява (клопотання), скарга. Законом України «Про інформацію» передбачений ще один вид звернень громадян - інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації. Право оскаржувати неправомірні дії та бездіяльність працівників медичних закладів передбачено ст. 6 Основ законодавства про охорону здоров'я.

Ст. 55 Конституції України проголошує, що права і свободи громадян захищаються судом. Таке право пацієнт має і відповідно до ст. 8 Основ законодавства про охорону здоров'я. Для вирішення конфлікту пацієнт може звернутися до суду як у разі незгоди з результатами адміністративного оскарження, так і безпосередньо за фактом порушеного права. Законодавством передбачені такі види судового захисту прав пацієнтів: звернення до суду щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (адміністративне судочинство); звернення до суду з позовом про захист порушених, оспорюваних прав та інтересів, відшкодування моральної та матеріальної шкоди внаслідок порушення прав пацієнта (цивільне судочинство); порушення кримінальної справи проти особи, яка своїми діями (бездіяльністю) призвела до скоєння злочину проти життя та здоров'я пацієнта і притягнення винної особи до кримінальної відповідальності (кримінальне судочинство).

Перші позови проти лікарів через неякісну допомогу з'явилися наприкінці 19 ст. в Англії, Франції, США. З огляду на досвід закордонних країн, у правозастосовній практиці простежується збільшення цивільних позовів до медичних працівників, зростання вартості страхування медичної відповідальності та популярність компенсації шкоди через державні фонди навіть і без вини медичного працівника [3, с. 19].

Питання відповідальності за завдану пацієнту шкоду в судовій практиці вирішується залежно від низки обставин. Прикладом із практики англо-американської судової системи є справа «Еліс проти лікарні Уолсенд» (Австралія), в якій суд вирішив, що клініка несе солідарну відповідальність, якщо пацієнт звернувся саме в клініку за консультацією чи лікуванням. У випадку, коли клініка просто забезпечує надання лікарем медичних послуг, вона не несе відповідальності за неякісне лікування. Тобто приватно практикуючий лікар несе повну відповідальність за лікування пацієнтів, а медичний заклад, в якому він займає приміщення, відповідатиме за лікування лише у випадку, коли втручається в процес лікування пацієнта [3, с. 22]. Така практика розвинених країн світу поширюється зараз і в Україні.

До основних принципів подачі позовної заяви про захист прав пацієнта належать:

- пред'явлення позову до закладу, де були порушені права, а не до певного працівника, винного, на думку пацієнта, у вчиненні таких дій. Безпосередньо лікар буде нести відповідальність, якщо він є приватно практикуючим суб'єктом, що здійснює певний вид медичної діяльності;

- позов може пред'явити як сам пацієнт, так і його законний представник;

- необхідно зібрати докази порушення прав у цій установі;

- вимоги пацієнта або його представника повинні бути обґрунтовані, тобто мати посилання на конкретні порушення прав [2, с. 194].

Доказами у справі про надання медичних послуг можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Кожна зі сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається. Дуже часто під час судового розгляду досліджується медична документація, з якої суд і встановлює процес лікування пацієнта, порядок призначення процедур, ліків, наявність скарг пацієнта на різних етапах лікування.

Якщо під час розгляду справи виникають питання, що вимагають спеціальних знань у галузі медицини, суд вправі призначити експертизу, комплексну експертизу (одночасне проведення досліджень із використанням різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань - бере участь не менше двох експертів), комісійну експертизу (для встановлення обставин справи залучаються двоє і більше експертів в одній галузі знань). Крім того, як обґрунтування своїх вимог або заперечень кожна зі сторін може надати до суду як докази висновки спеціалістів.

Позовними вимогами в разі порушення прав пацієнтів можуть бути: припинення правовідносин (розірвання договору з медичним закладом, приватним лікарем у разі незадоволення якістю медичної послуги); зміна правовідносин (зміна лікаря або умов договору); примусове виконання обов'язку в натурі (примус надати послуги належної якості); відновлення положення, що існувало до порушення; відшкодування збитків - це і є способи захисту прав пацієнтів.

Спосіб захисту можна визначити як закріплені законом або договором допустимі дії або бездіяльність (або їх сукупність), спрямовані на попередження, припинення порушення права, а також на його відновлення [4, с. 185]. Всі вони передбачені в ст. 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Однак застосування конкретного способу захисту має відповідати підставі захисту, виду й характеру суб'єктивного цивільного права, тому не всі із запропонованих у ЦК України способів можна використовувати для захисту прав пацієнтів. У ч. 2 ст. 16 ЦК України міститься застереження, що суд може захистити цивільне право або інтерес в інший спосіб, встановлений договором або законом.

Компенсація шкоди здоров'ю пацієнта як один зі способів захисту прав має свої особливості. Однією з яких є неможливість повернення цього блага в натурі в попередній стан, тому ЦК передбачає здійснення відшкодування збитків у грошовій формі залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, ступеня вини правопорушника й інших чинників. Крім того, порушувати питання про компенсацію шкоди можна незалежно від наявності договірних відносин із лікувальною установою. У такому разі пацієнт розглядається як споживач медичних послуг.

Сьогодні в українському цивільному законодавстві відсутні чіткі критерії витрат на відшкодування збитків. У практиці сучасних іноземних держав застосовується тарифна система компенсацій за конкретні негативні наслідки медичних втручань. Наприклад, в Англії враховують вік, професію, кваліфікацію потерпілого під час розрахунку, у США - вік і середньорічний дохід. Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди пацієнту, суд може керуватися п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 31 березня 1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де враховується характер і обсяг страждань і характер немайнових втрат, їхня тривалість, можливість відновлення [3, с. 28].

Пацієнт може захищати свої права шляхом звернення до Конституційного Суду України. Проте єдине питання, яке може порушити пацієнт під час конституційного звернення - це можливість офіційного тлумачення неоднозначно застосованих положень Конституції України чи законів України судами, іншими органами державної влади, які порушили чи можуть порушити його конституційні права.

Конституцією України передбачено право кожного на звернення по захист своїх прав і свобод (після використання всіх національних засобів правового захисту) до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Цим правом можна скористатися і під час розгляду медичних справ, а саме, звернутися до Європейського суду із прав людини. Звернутися до нього пацієнт може лише з питань, за які несе відповідальність орган державної влади, тобто розглядаються скарги проти держави. Перелік осіб, які можуть звернутися до Європейського суду, значно ширший, аніж у національному законодавстві. Наприклад, до нього можуть звернутися психічно хворі особи (справи «Вінтерверп проти Нідерландів» 1979 р., «Горшков проти України» 2005 р.). У справі «Горшков проти України» пацієнт скаржився на незаконність його ув'язнення в психіатричному закладі та на те, що він не мав ефективних засобів захисту стосовно обов'язкового утримання в психіатричному закладі, зокрема, що був звільнений майже через два роки після того, як стан його здоров'я покращився. Європейським судом було визнано порушення п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод із таких причин. Особа, яку піддано обов'язковому медичному лікуванню, повинна мати доступ до суду та можливість бути вислуха - ною або особисто, або через представника. Однак краще, щоб особа мала можливість самостійно порушити провадження щодо перегляду. Доступ пацієнта до суду не має залежати лише від керівництва медичного закладу [3, с. 57-58]. У 2006 р. ухвалений Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Кожне невиконане рішення Європейського суду має загрозу накладення санкцій на державу-учас - ницю та можливе припинення членства в Раді Європи.

Сучасний розвиток медицини свідчить про те, що сьогодні потрібно все більше уваги приділяти відносинам, які виникають між лікарем і пацієнтом - споживачем медичних послуг. Україна як європейська країна повинна зважати на досвід розвинутих країн світу у сфері охорони здоров'я, зосереджуючи увагу на обізнаності пацієнтів щодо їхніх прав, можливості їх реалізації та захисту в установлених формах і за допомогою певних способів

Література

Кільдюшкіна О.О. Медіація у сфері охорони здоров'я / О.О. Кільдюшкіна // Медичне право України: законодавче забезпечення царини охорони здоров'я (генезис, міжнародні стандарти, тенденції розвитку й удосконалення): Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції з медичного права (IV Міжнародна науково-практична конференція з медичного права) (19-21 травня 2011 р., м. Одеса); упоряд.: І.Я. Сенюта, Х.Я. Терешко. - Львів: ЛОБФ «Медицина і право», 2011. - 416 с.

Медичне право України: [підручник] / ра заг. ред. С.Г. Стеценка. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 507 с.

Галай В.О. Способи захисту прав пацієнтів в Україні: [науково-практичний посібник] / В.О. Галай. - К.: КНТ, 2009. - 72 с.

Стефанчук РО. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): [монографія] / Р.О. Стефанчук. - Хмельницький: Хмельницьк. університет управл. та права, 2007. - 626 с.

Размещено на Allbest.ru