Проблеми законодавчого визначення застосування запобіжних заходів у Кримінальному процесуальному кодексі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми законодавчого визначення застосування запобіжних заходів у Кримінальному процесуальному кодексі України

Постановка проблеми

кримінальний законодавство запобіжний

Процес розвитку в Україні демократичного суспільства є неможливим без гарантованого забезпечення виконання завдань кримінального провадження - захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необ- ґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура [1]. Одним з найважливіших інструментів виконання цих завдань є законодавче забезпечення швидкого, ефективного та справедливого судового розгляду клопотань про застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі.

Ступїнь розробленості проблеми. Теоретичною основою дослідження стали наукові праці таких вчених, як: В.Д. Бринцев, Л.М. Дави- денко, В.А. Давидов, Ю.Д. Лівшиць, В.Т. Маля- ренко, В.І. Маринів, І.Л. Петрухін, П.П. Пилипчук, С.М. Стахівський, В.П. Шибіко, О.Г. Шило.

Мета статті - це розкрити загальнотеоретичні проблеми законодавчого визначення застосування запобіжних заходів у кримінальному процесуальному кодексі України.

Виклад основного матеріалу

Забезпечення балансу між правами, законними інтересами підозрюваного під час обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відповідними правами, інтересами інших суб'єктів кримінального процесу та суб'єкта в цілому забезпечується законодавчим закріпленням низки правових гарантій.

До міжнародно-правових гарантій дотримання прав та законних інтересів підозрюваного під час обрання щодо нього зазначеного запобіжного заходу відносяться:

- положення ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке вказує, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

б) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

е) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

і)законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

- положення ч. 3 вказаної статті, згідно з якою кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання [2];

- положення ст. 3 Загальної Декларації прав людини 1948 р., згідно з якою кожна людина має право на життя, свободу й особисту недоторканність [4];

- положення п. 3 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, згідно з яким кожна заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи до іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення. Тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки на суд, явки на судовий розгляд у будь-якій іншій його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку [5].

До конституційних гарантій дотримання прав та законних інтересів підозрюваного під час обрання щодо нього зазначеного запобіжного заходу відносяться:

- положення ст. 3 Конституції України, згідно з якою: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави;

- положення ст. 29 Конституції України, згідно з якою: ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом; у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити можуть уповноважені на те законом органи, застосувавши тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом; затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою; кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника; кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання; про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого [3].

До процесуальних гарантій дотримання прав та законних інтересів підозрюваного під час обрання щодо нього зазначеного запобіжного заходу відносяться положення параграфу 1 глави 18 кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України.

Слушним удається більш детальний розгляд проблемних питань, пов'язаних із застосуванням положень саме КПК України, пов'язаних з обранням у відношенні особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На думку автора, вказані проблемні питання слід розділити на дві групи.

Першу групу складають проблемні питання, пов'язані з недотриманням співробітниками правоохоронних органів вказаних положень. Непоодинокими є випадки, коли представники сторони обвинувачення - слідчі, прокурори, співробітники оперативних підрозділів та судді - замість суворого дотримання прав підозрюваного намагаються штучно їх обмежити.

Другу групу складають проблемні питання, пов'язані з недоліками чинного кримінально-процесуального законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 184 КПК України, копія клопотання (про застосування запобіжних заходів) та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання [1]. Згідно з ч. 4 ст. 46 КПК України захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду [1].

Незважаючи на вказані положення, слідчі, посилаючись на відсутність у ст. 46 КПК України прямої вимоги щодо вручення захиснику копії клопотання про застосування запобіжних заходів та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання у непоодиноких випадках, не вручають копію вказаного клопотання з додатками захисникові. Вказана бездіяльність призводить до порушення процесуальних прав особи, щодо якої слідчим суддею розглядається питання про обрання запобіжного заходу. Тому у випадку, коли захисник звертає увагу слідчого судді на вказане порушення, останній виносить усну ухвалу про зобов'язання слідчого вручити захисникові копії зазначених документів та перенос з цією метою розгляду клопотання слідчого. Зазначене призводить до необґрун- тованого затягування розгляду слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу.

Для усунення зазначеного недоліку автор пропонує внести зміни до ч. 2 ст.184 КПК України щодо обов'язку вручення копії клопотання про застосування запобіжних заходів та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, захиснику підозрюваного, обвинуваченого не пізніше ніж за три години до початку розгляду відповідного клопотання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК України під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення [1].

В даному випадку проблема полягає у тому, що КПК України не містить визначення вагомості наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та обґрунтованості підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

- знищити, сховати або спотворити будь- яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджатикримінальному провадженню іншим чином;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому він підозрюється, обвинувачується [1].

Проблему в даному випадку становить відсутність законодавчого визначення способу доведення представниками сторони обвинувачення вказаних ризиків. Цим недоліком у низці випадків користуються слідчі, які під час звернення до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу не зазначають доказів існування зазначених ризиків, викладаючи лише свої припущення щодо їх існування.

Користуючись відсутністю визначення вагомості доказів та обов'язку перевіряти докази на належність та допустимість до розгляду кримінальної справи по суті, слідчі судді у непоодиноких випадках використовують формальний підхід до дослідження сказаних доказів під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Аналогічний підхід у низці випадків застосовують суди апеляційної інстанції під час розгляду апеляційних скарг на ухвали про застосування запобіжних заходів, ухвали яких оскарженню не підлягають.

Для усунення зазначених недоліків автор пропонує внести зміни до ст.ст. 177, 178 КПК України щодо законодавчого визначення вагомості доказів вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та обґрунтованості підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Висновки

Розгляд теоретичних та практичних проблемних питань, пов'язаних із проблемами законодавчого визначення застосування запобіжних заходів у кримінальному процесуальному кодексі України, дають можливість зробити висновок про необхідність доповнення КПК України нормами щодо наступного:

- обов'язку вручення копії клопотання про застосування запобіжних заходів та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, захиснику підозрюваного, обвинуваченого не пізніше ніж за три години до початку розгляду відповідного клопотання;

- законодавчого визначення вагомості доказів вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.

- законодавчого визначення обґрунтованості підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Лтература

1. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/4651-17/stru#Stra

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004

3. КонституціяУкраїни[Електронний

ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4178#n4178

4. Загальна Декларація прав людини [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/995_015

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/995_043

Размещено на Allbest.ru