Патентно-ліцензійна діяльність інноваційної організації

Для чого взагалі необхідно захищати промислову власність у процесі підприємницької діяльності?

Для отримання прав. Охоронні документи надають виняткові права, які дають змогу підприємству використовувати і передавати права на використання зареєстрованого об'єкта промислової власності (ОПВ).

Для міцного положення на ринку. Завдяки цим винятковим правам можна заборонити іншим використовувати в комерційних цілях ОПВ, тим самим знизити конкуренцію і закріпитися на ринку.

Для високої віддачі від капіталовкладень. Витративши значну суму грошей і час на створення нового ОПВ, підприємство може під прикриттям виняткових прав ввести до комерційного обігу продукцію, що дасть можливість одержувати більшу віддачу від капіталовкладень.

Для можливості ліцензувати або продавати ОПВ. Якщо підприємство прийме рішення не використовувати ОПВ самотужки, воно може передати право на його використання іншим особам, що буде одним із джерел доходу підприємства.

Для посилення позицій на переговорах. Якщо підприємство перебуває на стадії придбання прав на використання ОПВ іншого підприємства через ліцензійний договір, портфель промислової власності зміцнить позиції на переговорах. Іншими словами, може виявитися, що права на ОПВ будуть становити інтерес для підприємства, з яким проводяться переговори, а це може привести до укладання договору про перехресне ліцензування, у рамках якого права на ОПВ можуть стати об'єктом обміну між підприємствами.

Для позитивного іміджу підприємства. Ділові партнери, інвестори та акціонери можуть сприймати портфель промислової власності як прояв високого рівня компетентності, спеціалізації і технічного потенціалу підприємства. Це може виявитися корисним для збору коштів, фінансування ділових партнерів і підвищення ринкової вартості підприємства.

Іншими словами, забезпечення правової охорони об'єктів промислової власності (ОПВ) на належному рівні забезпечує власнику таких прав певні переваги серед конкурентів, а саме:

— створює умови для надходження до України іноземних інвестицій, сучасних прогресивних технологій та патентної документації, що містить відомості про найновіші досягнення науково-технічного прогресу;

— позитивно впливає на національну економіку і прискорення науково-технічного прогресу;

— створює умови для торгово-економічного та інформаційно- технічного співробітництва зі світовим співтовариством;

— виводить ОПВ на світовий ринок;

— сприяє розвитку інноваційного процесу через надання власнику патенту монопольного права на визначений законом час використання винаходу;

— сприяє розвитку заснованого на науково-технічних досягненнях інноваційного підприємництва.

У процесі народження і перетворення на ОПВ інтелектуальний продукт проходить декілька етапів.

Етап 1. Продукт інтелектуальної діяльності проходить процедуру експертизи. На цій стадії визначаються умови охороноспроможності, які для кожного ОПВ мають відмінності. Наприклад, для винаходів, на які видаються патенти зі строком дії двадцять років -- це новизна, промислова придатність і винахідницький рівень.

Етап 2. Після процедури експертизи, відбувається юридичне закріплення прав власності за автором інтелектуального продукту і видача відповідного охоронного документа, тобто набуття прав, а інтелектуальний продукт набирає нової якості -- ОПВ.

Етап 3. Вартісна оцінка прав, що виводить їх на новий якісний рівень, -- рівень нематеріальних активів, які беруться на балансовий облік підприємства. У результаті останньої акції віртуальний за природою продукт стає об'єктом оподаткування, а його власник прирівнюється в правах до власника нерухомого майна і користується всіма правами і перевагами, які випливають з цього.

Основною формою захисту ОПВ є патент.

Патент -- свідоцтво, яке видається компетентним урядовим органом винахіднику і засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу. Практично всі товари, що випускаються на ринок, є запатентованими. Строк патенту звичайно обмежується 15--20 роками і діє тільки на території тієї країни, де виданий. Для підтримки законодавчо патенту потрібна періодична сплата високих патентних мит.

Перш ніж вжити заходів з правової охорони розробки, треба спробувати оцінити її науково-технічну і комерційну значущість. Для цього необхідно зібрати інформацію про запатентовані у провідних промислово розвинених країнах світу винаходи, спрямовані на задоволення такої самої потреби, а також про розроблені раніше зразки продукції аналогічного призначення. Потім бажано на підставі зібраної інформації за допомогою одного з методів оцінки значущості винаходу оцінити розробку з позиції зиску від її комерційної реалізації. Зазвичай, така робота потребує часу, зусиль і певних матеріальних видатків.

Незважаючи на те що затрати часу, сил і грошей на патентування і подальше підтримання чинності патенту значні, не варто економити кошти на такі дослідження, слід патентувати винахід, який забезпечить прибуток від реалізації продукції на його основі.

Щоб мати право на патентну охорону, винахід повинен відповідати кільком умовам (критеріям):

• бути промислово придатним (корисним);

• новим (містити новизну);

• демонструвати достатній винахідницький рівень;

• винахід і корисна модель не можуть бути суто теоретичними;

• якщо винахід і корисну модель задумано як продукт або частину продукту, то має існувати можливість одержання продукту. Якщо ж винахід і корисну модель задумано як спосіб (процес) або їхню частину, то такий спосіб (процес) має бути здійсненим (застосованим) на практиці.

Для того щоб дістати права на ОПВ, слід за певними правилами оформити відповідну заявку і в установленому порядку подати її на розгляд до Українського інституту промислової власності (Укрпатент). Правила оформлення заявок на ОПВ, порядок їхнього розгляду та видачі охоронних документів регламентовано спеціальними законами України і відповідними нормативно-правовими актами.

Патентна експертиза існує не тільки для критичного аналізу й оцінки винаходів та інших ОПВ. Вона виконує функції великої державної ваги в діяльності підприємств і організацій, сприяє створенню нових технічних рішень. Результати патентної експертизи разом з результатами інших техніко-економічних характеристик науково-технічних розробок являють собою на прикінцевій стадії прийняття розробок ті критерії, на підставі яких приймаються рішення про можливості промислового використання розробки, її відповідність чи невідповідність сучасним вимогам.

За строком дії в Україні існує шість різновидів патентів, які охороняють винаходи і корисні моделі і для яких запроваджено різні системи експертиз:

1) патент на винахід: термін дії -- 20 років;

2) деклараційний патент на винахід: термін дії -- 6 років;

3) деклараційний патент на корисну модель: термін дії -- 10 років;

4) патент на секретний винахід -- термін дії: 20 років;

5) деклараційний патент на секретний винахід: термін дії -- 6 років;

6) деклараційний патент на секретну корисну модель: термін дії -- 10 років.

3.Передавання прав на використання об'єктів промислової власності

Передавання прав на об'єкти промислової власності на комерційній основі може здійснюється у таких формах:

патентні угоди -- торгова операція, за якої власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцю патенту;

ліцензійні угоди -- торгова операція, за якої власник нематеріальних активів надає іншій стороні дозвіл на використовування прав на інтелектуальну власність у певних межах;

ноу-хау -- надання технічного досвіду і секретів виробництва, включаючи відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги. Предметом купівлі-продажу є незапатентовані винаходи, що мають комерційну цінність;

інжиніринг -- надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Сюди входить широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, випробувань, гарантійного і післягаран- тійного обслуговування.

До числа заходів передавання технології на некомерційній основі належать виставки, наукові конференції, симпозіуми, обмін публікаціями і т. п. Передавання технологій передбачає відповідну правову забезпеченість.

Найбільш широке застосування у сфері обміну науково-технічними досягненнями в міжнародних відносинах мають ліцензійні договори.

Ліцензія -- це дозвіл, який надається власником технології (ліцен- зіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу, на певній території і за певну плату.

Ліцензійні договори є головною формою міжнародного науково- технічного обміну в наш час. Ліцензійна торгівля стабільно в 3--4 рази перевищує темпи торгівлі традиційними товарами.

Ліцензійні операції сконцентровані в основному в промислово розвинених країнах -- понад 90 % купівлю-продажу. Провідне місце посідають США, Японія, Великобританія. Країни, що розвиваються, почали пропонувати передову технологію лише від 1970-х років в основному у вигляді субліцензій, при цьому вони, як правило, імпортують новітні технології.

До економічних мотивів ліцензування можна віднести:

• прагнення прискорити початковий етап виробництва;

• зниження витрат;

• одержання доступу до додаткових ресурсів;

• розширення ринків збуту своєї продукції.

У галузях, в яких існує потреба частої зміни технологій виробництва (хімічна і електротехнічна промисловості), фірми різних країн практикують обмін технологією, замість того, щоб вести конкурентну боротьбу за кожним видом продукції і на окремих ринках. Такий варіант ліцензування називається перехресним ліцензуванням. Подібна форма дає вигоду всім учасникам завдяки освоєнню взаємодоповнюючих технологій, скороченню витрат на реалізацію операцій, зняттю блокуючих умов і запобіганню дорогим патентним суперечкам.

Ліцензії продаються на основі ліцензійної угоди, яка встановлює вид ліцензії, характер і обсяг прав на використовування технології, виробничу сферу і територіальні межі використовування предмета ліцензії.

Виділяють кілька видів ліцензій.

1. Залежно від характеру об'єкта, що передається за ліцензійним договором:

патентна ліцензія -- передавання прав на використання запатентованого винаходу, тобто продаж патентних прав без ноу-хау;

безпатентна ліцензія -- передавання прав на використання конфіденційної інформації, незапатентованих технічних досягнень, ноу-хау.

2. Залежно від обсягу прав на використання ліцензії:

звичайна ліцензія залишає ліцензіару право надавати ліцензії на дану технологію та іншим ліцензіатам на даній території;

виняткова (виключна) ліцензія дає монопольне право ліцензіату використовувати і продавати куплену технологію, але в обсязі, визначеному умовами договору. Це може бути, зокрема, тільки виробництво виробу без його продажу, використання ліцензії тільки на певній території або кількісне обмеження обсягів виробництва виробів. Одночасно ліцензіар позбавляється цих прав;

повна ліцензія надає ліцензіату виняткове право на використовування патенту або ноу-хау протягом строку дії угоди і передбачає відмову ліцензіата від самостійного використовування предмета ліцензії протягом цього терміну.

3. Залежно від підстави, на якій видається дозвіл використовувати об 'єкт ліцензії:

примусова ліцензія -- як антимонопольна міра видається державою компаніям на виробництво продукту, запатентованого іншою компанією;

добровільна ліцензія -- власник патенту з власної волі передає майнові права іншій фізичній або юридичній особі на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування і порядок виплати винагороди.

Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо укладений у письмовій формі, підписаний сторонами і зареєстрований. Як правило, вид ліцензії визначається галуззю промисловості.

У зв'язку з бурхливим розвитком електронної торгівлі з'явилися нові види ліцензійних відносин. Так, у Південній Африці створений електронний торговий квартал, який об'єднує близько 50 підприємств, що торгують книжками, подарунками, горілчаними напоями і надають туристичні послуги. Для оренди й експлуатації сайтів в цьому кварталі підприємці укладають ліцензійні угоди, в якій між власником сайта і роздрібним торговцем фіксується відповідальність ліцензіата за всі здійснювані в мережі грошові перекази з використанням кредитних карток та ін.

Існує кілька видів ліцензійних платежів.

Роялті -- це періодичні відсоткові або фіксовані сумарні відрахування ліцензіата на користь ліцензіара за права, надані ліцензіаром. У ліцензійних угодах встановлюється розмір, база числення і періодичність виплати роялті. У міжнародній практиці розмір роялті визначається з середнього рівня стандартних ставок поточних відрахувань, характерних для галузей: чим більше наукомістка галузь, тим вище розмір роялті. Наприклад, у фармацевтиці вона може коливатися від 2--5 до 10--15 %, що викликане значними витратами на розробку ліків, їх обов'язковим патентуванням і складною процедурою одержання дозволу на продаж. В інших галузях роялті можуть становити від 1--3 до 5--10 %. Найбільш високі стандартні ставки роялті в таких галузях: електронна промисловість, авіатехніка, озброєння -- 4--10 %, точне приладобудування, верстатобудування -- 4--7 %, автомобільна промисловість -- 1--3 %, виробництво споживацьких товарів тривалого користування -- 5 %, споживацьких товарів з малим терміном використання -- 0,2--1,5 %.

Роялті можуть обчислюватися з обсягів прибутку, суми продажів, відпускної ціни і становлять 3--5 %. Найпоширенішою базою роялті є ціна продажу продукції, розрахована на дату укладання угоди. Ставки роялті повинні як мінімум покривати ліцензіару витрати, пов'язані з підготовкою угоди і передаванням ліцензії. У свою чергу максимальні виплати, на які може погодитися ліцензіат, дорівнюють вартості альтернативного рішення, яке може замінити придбання ліцензії.

Паушальний платіж є зафіксованою в тексті ліцензійної угоди сумою, яка виплачується у вигляді одноразового платежу або частинами. Ця величина не пов'язана в часі з фактичним використанням ліцензії, а встановлюється наперед через експертні оцінки.

За паушальними платежами ліцензіар прагне одержати таку суму, яка, будучи розміщеною на банківському рахунку, забезпечила б йому прибуток, рівний за величиною і часом виплаті у вигляді роялті. Паушальна форма платежу страхує ліцензіара від комерційного та інших ризиків і використовується у ході продажу ліцензії маловідомій фірмі як гарантія від розголошування секретів у разі передавання ноу-хау, а також при поставках комплектного устаткування і у випадках, коли ліцензіат хоче уникнути контролю за подальшим використанням технології. У той же час ліцен- зіар позбавляється можливості одержання додаткових сум, якщо виробництво ліцензійної продукції перевищить розрахункові обсяги.

Участь у прибутку як вид ліцензійного платежу -- це відрахування на користь ліцензіара частини прибутку від комерційного використання предмета ліцензії. Як правило, участь ліцензіара в прибутку лі- цензіата фіксується на рівні до 30 % при наданні виняткової ліцензії і 10 % -- при невинятковій ліцензії.

Ліцензійним платежем також може застосовуватися участь у власності, яка передбачає передавання ліцензіатом ліцензіару частини акцій своїх підприємств. Цей вид платежу застосовується в цілях встановлення контролю над власністю іноземних підприємств, що використовують технологію ліцензіара.

Ціна ліцензії ґрунтується на визначенні вартості об'єкта ліцензування, яка складається з витрат власника прав на створення нововведення, його патентування, організацію використання, страхування, вирішення правових конфліктів, а також з урахуванням строків охоронного документа і передбачуваного корисного використання об'єкта.

Отже, вид і розмір платежу за ліцензією залежать від:

• способу застосування ліцензії і умов угоди;

• цінності, яку ліцензія представляє для ліцензіата;

• уміння сторін вести переговори.

• ринкових обмежень;

• обмежень за обсягом виробництва;

• умов повернення субсидій;

• строку дії угоди;

• строку дії патенту;

• державних правил ліцензування;

• рівня виробничої і технологічної конкуренції на ринку;

• політичних і ділових ризиків в країні ліцензіата;

• нормативів, що належать до готової продукції у відповідній галузі;

• факторів, пов'язаних із законодавством і конкуренцією;

• можливостей країни ліцензіата до сприйняття технології.

Верхньою межею ціни ліцензіара служить якнайменша з його оцінок:

1) приросту прибутку покупця в результаті застосування технології;

2) вартості закупівлі покупцем аналогічної технології у іншого продавця;

3) витрат самостійної розробки технології ліцензіатом.

Для ліцензіата стелею ціни на технологію, що придбавається, є якнайменша з його оцінок тих же показників, але розрахованих в зворотній послідовності:

1) власних витрат на розробку аналогічної технології або в обхід патентів ліцензіара;

2) витрат на придбання такої ж технології в іншого постачальника;

3) приросту прибутку або економії за рахунок придбання технології у ліцензіара або витрат на порушення патентних прав ліцензіара;

4) наслідків від відмови придбання даної технології.

Нижня межа ціни ліцензіара -- його оцінка витрат передавання технології плюс упущеної вигоди (приріст додаткового прибутку, який би міг одержати власник технології на ринках, які він віддає покупцю). Нижня межа ціни для ліцензіата -- оцінка витрат ліцензіара від передавання технології.

Реальна ціна перебуватиме між нижньою межею ціни ліцензіара і стельовим значенням ціни ліцензіата. Здебільшого на ціну ліцензії впливають умови ліцензійної угоди.

Розглянемо систему незалежних оцінок об'єкта ліцензії за 10-ма показниками, відібраними після відсіювання малозначущих факторів зі всієї сукупності можливих показників. Набір показників і відсіювання з них малозначущих можна проводити із залученням патентно-ліцензійних експертів-спеціалістів і розробників нової техніки (рис. 10.1).

Рис. 10.1 Показники об'єкта ліцензії

Новизна. Категорія новизни має безпосередній зв'язок з науково- технічним рівнем об'єкта дослідження. Результат розробок може містити нові технічні рішення вузлів, окремих деталей, операцій тощо. Залежно від рівня новизни об'єкта дослідження, від його патентного захисту змінюється значення фактора часу ефективного функціонування техніки до настання її морального старіння, що впливає на величину економічного ефекту від впровадження результатів ліцензійного договору або НДДКР у виробництво.

Наявність відомостей про використання. Така інформація дає можливість дійти попереднього висновку про можливість практичного використання пропонованого технічного рішення, що становить інтерес для ліцензіата.

Технічна готовність. Аналіз усіх ланок складного ланцюга, який поєднує науку з виробництвом, показує, що найбільш слабкою з них є практична реалізація досягнень науки. Це пояснюється надто тривалими термінами розробки й одержання результатів реалізації наукових досліджень. Причина, як правило, полягає в тому, що недостатньо уваги приділяється техніко-економічному обґрунтуванню наукових розробок, в результаті чого підприємства відмовляються від впровадження неапробованих розробок. Великий розрив між їхнім завершенням і впровадженням, який у деяких галузях практично дорівнює періоду оновлення виробничих фондів, часто призводить до морального старіння розробок. Рівень технічної готовності нововведення визначає можливі терміни його впровадження у виробництво.

Серійність очікуваного виробництва. Серійність об'єкта визначає межі впровадження результатів дослідження у виробництво, справляє суттєвий вплив на величину очікуваного економічного результату. Крім того, при несерійному виробництві видається більш доцільним придбання готової продукції замість ліцензії або проведення власних НДДКР з подальшою організацією виробництва.

Патентна чистота. Показник, що визначає можливість створення, використання та продажу об'єкта техніки без порушення прав за чинними патентами. З'являється можливість експорту продукції або продажу субліцензії, що підвищує економічну ефективність від впровадження нововведення.

Можливість і терміни освоєння. Результати ліцензійного договору залежать від деяких факторів конкретного виробництва: наявності відповідної кваліфікації та досвіду виконавців робіт, забезпеченості сировиною, культури виробництва тощо. Впровадження результатів досліджень і розробок у практику не відбувається автоматично. Необхідні цілеспрямовані заходи, щоб у процесі укладання ліцензійного договору або проведення НДДКР було забезпечено можливість виробничого впровадження з мінімальними витратами.

Терміни одержання і підготовки документації з предмета ліцензії. Завершення робіт за короткі строки призводить до створення додаткового економічного ефекту, підвищення науково-технічного потенціалу підприємства, зміцнення його становища на ринку. Збільшення ж строку проходження нововведення від стадії науково- дослідних робіт до промислового освоєння спричиняє моральне старіння розробок.

Фірма-ліцензіар. Цей критерій віддзеркалює рівень науково- технічного потенціалу, використовуваного у створенні нововведення. Якщо фірма (підприємство) має багатий досвід досліджень і впроваджень наукових результатів у виробництво під час роботи над темою, є провідною у даній галузі, збільшується вірогідність створення нової конструкції або технології з високими техніко-економічними показниками. Від цього критерію залежить і якість, і достовірність документації, що передається, знижується ризик зриву впровадження нововведення.

Політичний фактор (враховується у разі придбання ліцензії іноземної фірми) визначає сприятливість придбання науково-технічного досягнення в певній країні (подеколи навіть у фірми) у певний період з позицій міжнародної політичної ситуації.

Зведення всіх показників породжує проблему накопичення великого масиву статистичної інформації щодо характеристик можливих ліцензій. Це ставить вимогу проведення експертної оцінки порівняної значущості показників, що розглядаються, з позиції їхньої вагомості за оцінки доцільності придбання ліцензії.

4. Франчайзинг

Ефективною формою розповсюдження успішних технологій і методів управління бізнесом є франчайзинг.

Слово «franchise» позначало за часів середньовічної Франції особливий привілей, або «вільність», яка давалася французькими королями васалам: це могло бути право полювати в королівських лісах або ексклюзивне право торгувати якимось товаром, право тримати ринки і ярмарки, право на утримання паромної переправи, на споруду доріг і пивоварних заводів тощо. З часом ідея дістала пошрення по всій Європі і мери багатьох міст почали давати franchise ринковим торговцям -- виняткові права торгувати чимось в межах того або іншого ринку.

За останніх 50 років франчайзинг набув такої популярності, що в США в в роздрібному товарообігу його обсяг становить понад 40 %, а в країнах Європи -- від 5 до 30 %.

В сучасній економіці франчайзинг -- це підприємницька діяльність, згідно з якою на договірній основі одна сторона (франчайзер) передає другій (франчайза) за винагороду на певний строк або без зазначення такого право використання:

• торгової марки;

• знаку обслуговування;

• фірмового (торгового) найменування;

• послуг;

• технологічного процесу;

• спеціалізованого устаткування;

• ноу-хау;

• комерційної інформації, яка охороняється законом;

• інших, передбачених договором об'єктів права інтелектуальної власності.

Франчайзер (франшизіар, правовласник) -- особа (як правило, юридична), власник прав на франшизу, ліцензію, яка продає (фактично передає в користування) свою інтелектуальну власність (торгову марку, ноу-хау і виробничу систему), спочатку випробувавши її на власних потужностях.

Франчайза (користувач, оператор, франшизіат) -- особа (фізична або юридична), яка придбає права на франшизу на певній території згідно з франчайзинговим договором або іншою угодою, що має за мету створення франчайзингової мережі.

Франчайзинговый договір -- угода, що встановлює умови франчай- зингових відносин між франчайзером і франчайзою. Містить детальний опис всіх умов співпраці, включаючи права й обов'язки обох сторін. Як правило, франчайза не має можливості суттєво вплинути на умови договору, що укладається з франчайзером. Часто використовується як типова форма, до якої приєднуються франчайзи у франчайзи- нговій мережі (може мати кілька додатків).

Франшиза -- право, що набуває франчайзер, на вступ до певної підприємницької діяльності у якій:

• товари або послуги продаються, пропонуються для продажу або збуваються відповідно до певного маркетингового плану, системи або ноу-хау, запропонованого переважно франчайзером або пов'язаною з ним особою;

• здебільшого діяльність асоціюється з найменуванням, торговою маркою, рекламою або комерційними символами франчайзера або пов'язаних з ним осіб;

* наявний стійкий фінансовий інтерес франчайзера або пов'язаних з ним осіб і франчайзи в експлуатації франчайзингових точок і вимагає від франчайзи сплати франчайзингової платні франчайзеру або пов'язаній з ним особі.

У США термін «франшиза» часто використовується як синонім поняття «франчайзинговий договір». В європейських країнах під франшизою розуміють пакет прав промислової або інтелектуальної власності, що стосуються торгових марок, торгових найменувань, символів у магазинах, корисних моделей, конструкцій, авторських прав, ноу-хау або патентів, які використовуються для перепродажу товарів або надання послуг кінцевим споживачам (не слід плутати з аналогічним з написання терміном, який використовується у страхуванні).

Пакет франшизы -- загальний масив документів, послуг і умов, запропонованих франчайзером. Стосується всіх основних питань, викладених у франчайзинговому договорі, а також основних послуг франчайзера франчайзі для успішного ведення бізнесу відповідно до франчайзингового договору; включає керівництво по товарах/послугах або керівництво з експлуатації, дизайн-проект, ліцензії на об'єкти інтелектуальної власності, інші інструкції.

Роялті -- періодичні платежі франчайзі за використання об'єктів права інтелектуальної власності та операційних систем ведення бізнесу. Розраховується як відсоток від валових продажів, але також мати форму фіксованої плати, може встановлюватися за прогресивною або регресивною шкалою.

Компанії-франчайзери пропонують перевірені і випробувані «рецепти бізнесу», які можна багато разів застосовувати в різних регіонах. При цьому у компанії-франчайзі є можливість почати новий бізнес, уникнувши більшості помилок і скоротити шлях, по якому неминуче доведеться слідувати тому, хто вирішить самостійно почати нову справу.

Франчайзинг -- це дійсно мінімальні ризики для обох сторін. Франчайзер не вкладає в розвиток мережі власні засоби, а отже, не ризикує грошима. Тому навіть надвеликі компанії вважають за краще виходити на регіональні ринки через ділових партнерів. У свою чергу, франчайза здобуває продуману і перевірену схему бізнесу. В результаті частка банкрутств тут в рази менше, ніж в інших партнерських схемах, оскільки велика організація захищає франчайзі, надаючи партнерові свої рекомендації (по суті -- консалтинг) і встановлює стандарт роботи.

У всьому світі франчайзинг вважається однією з найнадійніших систем бізнесу, завдяки чому банки охоче дають позикові кошти під такі проекти. За статистикою, із всіх створених фірм в світі 85 % припиняє діяльність протягом перших п'яти років, а з тих, хто працює за франчайзинговою схемою, -- лише 14 %, іншими словами -- одна з восьми.

На сьогодні відомі такі види франчайзингу.

Діловий франчайзинг. Найбільш поширений вид від 1950-х років, за якого надається право на організацію підприємства з профілем діяльності і назвою франчайзера. У широкому сенсі включає не тільки товар, послугу і торгову марку, а й всю структуру бізнесу, включаючи план маркетингу, керівництво з експлуатації, стандарти, а також контроль за якістю. Споживач, як правило, не може відрізнити франчайзинговую точку від підприємства компанії. Наприклад, відомим представниками є «McDonalds», «Baskin&Robbins»,«Ростік'с»,

«Картопляна хата», «Піца Челентано», «МакСмак» та ін.

Конверсійний (дочірній) франчайзинг. Представлений незалежним підприємством, яке стає під «парасольку» регіональної або національної компанії, що пропонує скористатися перевагами послуг швидкорослої мережі пов'язаних підприємств. Зародився на ринку рієлтерських послуг. Часто використовується для створення широкої мережі, що складається з порівняно невеликих компаній. При цьому великий франчайзер контролює всю або частину мережі і реорганізує окремі її елементи таким чином, щоб вони відповідали її власним, що робить можливим швидке поширення мережі за рахунок збільшення. Такий вид франчайзингу став віднедавна популярним особливо серед компаній сфери громадського харчування.

М'який франчайзинг. Різновид франчайзингу, в якому відсутній первинний платіж. Франчайз не інвестує свої кошти на початковому етапі, але бере на себе поточні витрати, займається управлінням франчайзинговою «точкою», платить сервісну плату франчайзеру і має цього прибуток.

Нішевий франчайзинг. Невеликі, псевдонезалежні «точки», які можуть використовувати різні назви і призначені для задоволення аналогічних потреб своєї окремої ринкової ніші, а не спільного ринку. Вузькі системи можуть дублювати одна одну або конкурувати з первинними видами діяльності. У рамках однієї такої франшизи може існувати ресторан, кафе швидкого харчування і доставки або, наприклад, придорожній мотель, діловий і елітний готелі.

Виробничий франчайзинг. Вид франчайзингу, за якого надається право виробляти і продавати продукцію з сировини і матеріалів, які були придбані у франчайзера. Представниками є, наприклад, компанії «Кока-кола» і «Пепсі».

Прямий франчайзинг. Метод франчайзингу, за якого франчайзер укладає угоду безпосередньо з окремими франчайзі, як правило, на управління однією франчайзинговою «точкою». Є одним з найбільш поширених і менш ризикових форм для франчайзера.

Розширений франчайзинг. Франчайзинг, за якого франчайзі може управляти будь-якою кількістю франчайзингових «точок».

Сервісний франчайзинг. Вид франчайзингу, за якого надається право займатися певним видом діяльності, як правило, надавати послуги. Представниками є СП «Американська хімчистка», «1С- Бухгалтерія».

Частковий франчайзинг. Освоєння на основі франчайзингу додаткових видів діяльності, які добре поєднуються з основними.

Серед основних причин, які штовхають підприємство ухвалити рішення про покупку франшизи, можна назвати такі:

• основний продукт/послуга може не забезпечувати достатнього обороту, відповідного розмірам приміщення;

• франчайзинговая «точка» може бути прибутковою тільки, якщо початкові витрати покриваються за рахунок інших джерел;

• франчайзинговая «точка» може привернути частину клієнтів за рахунок основного продукту;

• франчайзинговая «точка» стає більш конкурентоспроможною у разі об'єднанні з основним продуктом підприємства, наприклад, оренда автомобілів при станції техобслуговування.

Як і будь-яка інша форма передавання новітніх технологій франчайзинг має певні переваги і недоліки щодо інших форм (табл. 10.1).

Таблиця 10.1 ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ ФРАНЧАЙЗИНГУ