Правові аспекти прав працівника, не передбачених трудовим законодавством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові аспекти прав працівника, не передбачених трудовим законодавством

Байрак Д.В., к. ю. н.,

старший викладач кафедри цивільного та трудового права Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Власенко А.В., студентка Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Стаття присвячена правовим аспектам прав працівника, які регулюються нетрудовим законодавством, хоча мають всі елементи трудових правовідносин. Тому будуть розкриті питання щодо прав інтелектуальної власності між працівником та роботодавцем, різниця між трудовим та цивільно-правовим договорами задля підвищення правової культури громадянина. трудовий інтелектуальний власність правовий

Ключові слова: працівник, роботодавець, інтелектуальна власність, трудовий договір, цивільно-правовий договір.

Статья посвящена правовым аспектам прав работника, которые регулируются нетрудовым законодательством, хотя имеют все элементы трудовых правоотношений. Потому будут раскрыты вопросы по поводу прав интеллектуальной собственности между работником и работодателем, разница между трудовым и гражданско-правовым договорами для повышения правовой культуры гражданина.

Ключевые слова: работник, работодатель, интеллектуальная собственность, трудовой договор, гражданско-правовой договор.

Bayrak D.V., Vlasenko A.V. LEGAL ASPECTS OF EMPLOYEE RIGHTS NOT EXPRESSED BY LABOR LAW

Key words: employee, employer, intellectual property, employment contract, civil contract.

Постановка проблеми. Почнемо з того, що права інтелектуальної власності регулюються цивільним законодавством та окремими законами, таке питання стосується і сфери господарських правовідносин. Працівник теж має право бути творцем об'єкта інтелектуальної власності, бути його автором, але, якщо він виступає в якості фізичної особи, вступаючи в ці відносини з будь-ким, тобто не виконуючи свою роботу за трудовим договором або контрактом, то це регулюється, як правило, цивільним законодавством, а якщо працівник створює об'єкт інтелектуальної власності в результаті виконання своєї роботи, або, наприклад, за дорученням роботодавця, це теж регулюється цивільним законодавством, хоча, на наш погляд, безпосередньо має елементи трудових правовідносин та потребує регламентації саме у трудовому законодавстві. Ось чому ці відносини не передбачені трудовим законодавством, у Кодексі законів про працю не має ні глави, ні параграфів, статей тощо. Тому, виходячи з цього, проаналізуємо право працівника стосовно відносин, пов'язаних із інтелектуальною власністю. Наступним, на що слід звернути увагу, є питання різниці між трудовим та цивільно-правовим договорами. Саме знання різниці між цими видами дасть право людині розуміти, у які відносини вона може вступати та захищати себе в разі порушення належним чином, а також бути обізнаною із цього приводу, що також дасть упевненість у майбутньому.

Ступінь розробленості проблеми.

Зазначеній темі присвячували свої праці такі дослідники, як М. Іншин, М. Коваль, Н. Спиридонова тощо.

Мета статті - розглянути деякі правові аспекти прав працівника, не передбачені трудовим законодавством; запропонувати авторський зміст статті до українського трудового законодавства як доповнення до діючого або майбутнього законодавства; уніфікувати трудове законодавство.

Виклад основного матеріалу. Для початку зазначимо, що відповідно до Цивільного кодексу України (ЦК) об'єктами інтелектуальної власності є: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці [5]. Також цей кодекс поділяє права інтелектуальної власності на майнові та немайнові. До немайнових відносяться: право авторства, тобто, коли людина може називати себе творцем, перешкоджати посяганню на право інтелектуальної власності свого твору, захищати свою честь, наприклад. Натомість до майнових законодавець відніс здатність розпоряджатися подальшою долею цього ж об'єкта інтелектуальної власності: використовувати; дозволяти використання його іншим особам, перешкоджати неправомірному використанню, забороняти використання тощо. Щодо працівника, то в разі, якщо передбачено трудовим договором або контрактом, навіть посадовою інструкцією, наказом або розпорядженням роботодавця створити об'єкт інтелектуальної власності, то саме працівник, як правило, має право називатися творцем, автором, тобто мати немайнове право інтелектуальної власності.

Суттєвим питанням на практиці залишається письмове оформлення саме підстави створення такого об'єкта: трудовий договір, наказ роботодавця, інструкції тощо. Наведене важливе й для подальшого захисту як прав працівника, так і прав роботодавця. Це дає змогу повністю обійти так звані гострі кути та звертатися до суду, хоча інтелектуальні права теж обов'язково захищаються у судовому порядку. Звернемося до статті 430 Цивільного кодексу, де вказано: «Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором» [5].

Так, зміст частини 3 статті 1112 Цивільного кодексу вказує, що оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. Водночас майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором [5]. Коли йдеться про співавторство, тобто, якщо твір було створено декількома авторами, то їм інтелектуальне право належить спільно або у частині їх вкладу, про що можливо домовитись, укладаючи цивільно-правовий договір. Так, статті 13, 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вказують, що співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається з частин, кожна з яких має самостійне значення. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше [3].

Стаття 16 цього ж Закону вказує, що авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем [3]. Відповідно до статті 1 цього ж Закону службовий твір - твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем [3]. Вкажемо, що розмір винагороди регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав». Хоча передбачено вільне врегулювання визначення винагороди між сторонами, в разі суперечок сторони або суд звертаються до вищевказаної постанови. Вважаємо: якщо укладається договір, то слід вказувати, які саме майнові права інтелектуальної власності переходять від працівника до роботодавця та надають йому можливість укладати договори вже з третіми особами. Ті права, які не зазначено в договорі, вважаються невідчуженими від працівника, як автора.

Звернемося до Постанови Пленуму Вищого господарського суду 2012 року № 12, де у пункті 35 зазначено, що якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то у відповідності зі статтями 429, 430 ЦК України виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором; водночас особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами. Права на твори та/або об'єкти суміжних прав, створені поза межами трудового договору чи службового завдання, замовлення, не можуть вважатися переданими роботодавцеві чи замовникові на підставі закону; наприклад, здійснені працівником ілюстрації до твору, створеного у процесі виконання службового завдання, не розглядатимуться як службові твори, якщо вони не передбачені таким завданням чи трудовим договором (контрактом) з роботодавцем [4].

Розмір і порядок оплати винагороди за кожний спосіб використання службового чи замовленого твору або об'єкта суміжних прав встановлюються договором творця з роботодавцем чи замовником. Такий договір може бути: а) трудовим (із зазначенням у ньому положень про розподіл виключних майнових прав на твір між роботодавцем і автором чи іншим творцем, розміру винагороди, переліку службових обов'язків зі створення певного твору чи творів, характеру службового завдання тощо); б) цивільно-правовим, укладеним як до, так і після створення твору чи об'єкта суміжного права з урахуванням вимог статей 430, 1112, 1113 ЦК України, статей 16 і 33» [4]. Зазначені документи виступають як засоби доказування у відповідних справах. У разі, коли сторонами не досягнуто згоди щодо розміру винагороди, суду у вирішенні спору слід керуватися положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» (з подальшими змінами і доповненнями). Виходячи з вищенаведеного, існують правові колізії.

На наш погляд, краще укладати договір працівнику з роботодавцем до створення такого твору, якщо ж після, вважаємо, що твір повинен знаходитися у працівника та всі майнові права теж, бо використання твору вже третіми особами за розпорядженням роботодавця без згоди працівника буде неналежним захистом інтелектуального права працівника.

Вважаємо, що, укладаючи договір про використання об'єкта інтелектуальної власності, слід чітко визначити, як та яким чином будуть переходити майнові права інтелектуальної власності до роботодавця, також, в якій частині або повністю, опис цього об'єкта інтелектуальної власності, що надасть можливість його ідентифікувати, яка винагорода за використання буде передбачена (це не є заробітною платою), а також, якщо є співавторство, то як буде ця винагорода розділена: порівну чи частинами, виходячи зі вкладу в створенні цього об'єкта, а також, чи буде роботодавець укладати договір один зі всіма співавторами, чи з кожним із співавторів окремо, питання щодо дотримання певної або всієї інформації конфіденційно, можливості звернення до суду за захистом своїх прав, питання щодо визнання авторства (наприклад, співавторство). У зв'язку з тим, що йдеться про трудові відносини, роботодавець в разі зміни істотних умов праці повинен попередити про це працівника.

Зазначимо: у ч. 1-5 пункту 46 Постанови Пленуму Вищого господарського суду вказано про комп'ютерні програми. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та частиною четвертою статті 433 ЦК України комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Відповідно до статті 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996) комп'ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Така охорона застосовується до комп'ютерних програм незалежно від способу або форми їх вираження. Розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням у розумінні статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», тому на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 Закону. Якщо у зв'язку з таким розміщенням порушуються майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 названого Закону, то це дає підстави для судового захисту авторського права.

Окрім зазначеного, запис твору чи об'єкта суміжних прав у пам'ять комп'ютера є використанням, якщо з ініціативи особи, яка здійснює запис, необмежене коло осіб одержує доступ до такого об'єкта авторських чи суміжних прав. Якщо при цьому порушуються вимоги Закону України «Про авторське право і суміжні права», то створені чи одержані в результаті такого використання примірники творів є контрафактними. [4]. Особи, які вчинили відповідні дії (зокрема, власники сайту, на якому було розміщено твори, чи об'єкти суміжних прав без надання дозволів згідно з названим Законом), визнаються порушниками авторського права та/або суміжних прав. Сам по собі факт розміщення на сайті відповідача твору чи об'єкта суміжних прав, тотожного об'єктові інтелектуальної власності, майнові права на який належать позивачу, свідчать про факт порушення таких прав відповідачем за умови, що останнім не подано суду доказів на підтвердження правомірності розміщення ним на своєму сайті спірного об'єкта інтелектуальної власності. Відтворення такого об'єкта з іншого сайту без підтвердження правомірності використання об'єкта інтелектуальної власності не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності [4].

Вважаємо, що такі відносини повинні також оформлятися відповідними договорами, бути також підтверджені наказами роботодавця, посадовими інструкціями і таке інше для оволодіння майновими правами вже роботодавця на комп'ютерні програми та захисту своїх майнових прав працівником. До речі, Україна, за даними 2016 року, є лідером серед держав, які порушують права інтелектуальної власності та лідером із використання, розповсюдження, ввозу на митну територію України контрафактних примірників, в тому числі і бази даних, комп'ютерних програм, використання їх без ліцензії.

Питання відмінностей трудового та цивільно-правового договору не встановлено у Кодексі законів про працю та відсутні статті або стаття, як б це вказувала. Почнемо з того, що трудовий договір має сторони, якими є: працівник та роботодавець, регулюється Кодексом законів про працю та іншими нормативними актами у сфері трудових відносин, а цивільно-правовий договір має свої сторони: це більше стосується відносин підряду та надання послуг, тому сторони, найчастіше замовник та підрядчик, регулюються Цивільним кодексом та іншими можливими до сфери застосування нормативними актами.

Предмет трудового договору становить виконання роботи, трудових функцій також згідно з професією, посадою, освітою та не передбачає як такий кінцевий результат; предмет цивільно-правового договору передбачає кінцевий результат, договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові, відповідно до частини 2 статті 837 Цивільного кодексу України (ЦКУ) [5]. Деякі порівняння укладання договору: трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю [1]; цивільно-правовий (виходячи зі змісту статті 208) - у письмовій формі, а відповідно до статті 866 ЦКУ договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору. Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов [5]. Строк трудового договору може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи [1]; цивільно-правовий договір не може укладатися на невизначений строк, відповідно до частини 1 статті 846 ЦКУ строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду; строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами, відповідно до статті 905 ЦКУ [5].

Під час прийому на роботу працівника: як правило, оформляється трудовий договір або контракт, видається наказ роботодавця, працівник обов'язково ознайомлюється з правилами внутрішнього трудового розпорядку, з охороною праці; на працівника, як це передбачено трудовим законодавством, розповсюджуються гарантії щодо заробітної плати, яка не повинна бути нижчою від мінімального встановленого законодавством рівня, час відпочинку, а також трудова дисципліна тощо. Працівник повинен дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку. Цивільно-правовий договір має інше регулювання: всі пункти щодо прав, обов'язки замовника та підрядчика можуть вказуватися у договорі; прийняття роботи зазвичай оформляється актом прийому-передачі, винагорода, а не заробітна плата, встановлюється теж у договорі, відповідно до частини 1 статті 843 ЦКУ - у договорі підряду визначаються ціна роботи або способи її визначення [5]; стаття 903 ЦКУ вказує, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором строки, виплати - теж за домовленістю сторін [5]. Виконавець (під рядник) діє на власний ризик, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором [5]. Також у цивільно-правовому договорі виконавець (підрядник) самостійно організовує виконання роботи або надання послуг.

Працівник виконує роботу самостійно відповідно до статті 30 Кодексу законів про працю та не передоручає її; за цивільно-правовим договором відповідно до статті 838 Цивільного кодексу підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У такому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник [5], а відповідно до статті 902 цього ж кодексу виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору [5].

До цивільно-правового договору не можуть використовуватися норми трудового законодавства; якщо замовник буде використовувати норми трудового законодавства щодо цивільно-правового договору, то такий договір може бути визнаним у судовому порядку удаваним відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України [5].

Що стосується цивільно-правового договору, то на законодавчому рівні, наприклад, встановлено, до яких професій може бути наймано такого виконавця (підрядника). Так, відповідно до статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» вказується, що медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах [2].

Висновки. Щоб захистити свій твір, результат інтелектуальної власності, працівник має право на всі способи правомірного використання такого об'єкта, підписання з роботодавцем договору, тобто все повинно бути виконано на практиці належно, законно. Також усі ці питання, на нашу думку, потребують саме регламентації, як відносини, що також стосуються трудових, у Кодексі законів про працю або ж в окремому законі з регулюванням трудових відносин. Наступне: перш ніж вступити у відносини майбутній працівник повинен пересвідчитися та бути уважним, що ці відносини є трудовими та будуть регулюватися саме трудовим законодавством, а отже мати передбачені трудовим законодавством гарантії. Також вважаємо правомірним віднесення фрилансу (freelance) - виконання певних завдань вдома або через мережу Інтернет, - саме до цивільно-правового договору, а не до трудового, оскільки відсутні саме соціально-трудові гарантії, у тому числі й охорона праці. Наприкінці вкажемо: потрібно внести у Кодекс законів про працю або в разі прийняття нового Трудового кодексу статтю з наступним змістом: «Відносини, які регулює цей кодекс, є трудовими. До них використовуються положення цього кодексу та інших нормативних актів у сфері трудових відносин. До відносин, які випливають із цивільно-правового договору (підряд та надання послуг), застосовуються Цивільний кодекс України та інші нормативні акти, які регулюють цивільно-правові відносини».

Размещено на Allbest.ru