Розвиток кримінологічного вчення про жертву злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ Ужгородського національного університету

РОЗВИТОК КРИМІНОЛОГІЧНОГО ВЧЕННЯ ПРО ЖЕРТВУ ЗЛОЧИНУ

кримінологія жертва злочин

У публікації висвітлюються питання кримінологічного вчення про жертву злочину, його теоретичне обґрунтування та корисність для практики діяльності правоохоронних органів, місце віктимології в кримінологічних дослідженнях, соціальні наслідки злочинів, пов'язані з потерпілим від злочинного посягання.

Ключові слова: кримінологічне вчення про жертву злочину, заходи віктимологічного запобігання злочинам, реабілітація, ресоціалізація, віктимізація.

В публикации освещаются вопросы криминологического учения о жертве преступления, его теоретическое обоснование и полезность для практики деятельности правоохранительных органов, место виктимологии в криминологических исследованиях, социальные последствия преступлений, связанные с потерпевшим от преступного посягательства.

Ключевые слова: криминологическое учение о жертве преступления, меры виктимологического предупреждения преступлений, реабилитация, ресоциализация, виктимизация.

ANNOTATION

DEVELOPMENT OF CRIMINOLOGICAL STUDY ABOUT CRIME VICTIM

Tserkunyk L.V

The publication covers issues of the criminological study about crime victim, its theoretical substantiation and usefulness for the practice of law enforcement, the place of victimology in criminological research, and the social consequences of crimes related to victims suffered of a criminal encroachment.

Key words: criminological study about crime victim, measures of victimologic crime prevention, rehabilitation, resocialization, victimization.

Постановка проблеми. У Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 р.), що є виявом колективної волі світової спільноти, порушено проблему відновлення балансу між правами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, з одного боку, та інтересами жертви - з іншого. Цей міжнародний документ ґрунтується на засадах визнання гідності жертв злочинів. У ньому передбачено ті напрями, в яких необхідно діяти державам для забезпечення відповідного поводження із зазначеними особами, визначено основні стандарти, згідно з якими потрібно оцінювати законодавство та практику його застосування.

Аналіз кримінального законодавства та правозастосовної практики України щодо їх відповідності цим стандартам свідчить про необхідність посилення захисту прав та інтересів потерпілих від злочинів.

Ступінь розробленості проблеми. На сьогодні кримінологічне вчення про жертву злочину є предметом дослідження таких науковців, як: Антонян Ю.М., Джужа О.М., Даньшин І.М., Давиденко Л.М., Закалюк А.П., Зелінський А.Ф., Рибальська В.Я., Карпеця І.І., Квашис В.Є., Коновалов В.П., Колб О.Г., Кузнєцова Н.Ф., Литвинов О.М., Міньковського Г.М., Моісеєв Є.М., Туляков В.О., Устінов В.С. та інш.

Мета статті - дослідити питання кримінологічного вчення про жертву злочину, його теоретичне обґрунтування та корисність для практики діяльності правоохоронних органів. Досягнення мети забезпечується виконанням таких завдань: охарактеризувати історичні віхи розвитку віктимології; визначити місце віктимології в кримінологічних дослідженнях; запропонувати аспекти соціальної практики захисту жертв злочинів.

Виклад основного матеріалу. У рамках кримінології зародилася, розвивалася і в сучасний період продовжує свій розвиток віктимологія, будучи важливою складовою частиною, підгалуззю. Можна визначити її як кримінологічну наукову теорію, яка вивчає жертву (потерпілого) від злочину, місце жертви злочину в механізмі злочинного посягання, детермінації злочину, заходів віктимоло- гічного запобігання в комплексі запобіжної діяльності, а також соціальну практику захисту цієї категорії осіб заходами реабілітації та ресоціалізації.

Рівень віктимізації українського суспільства безпосередньо залежить від ступеня захищеності прав і свобод громадян. Сьогодні віктимізація населення значно підвищилася, оскільки захищеність наших громадян вкрай низька. На думку вчених, в Україні рівень віктимізації на порядок вище порівняно з європейськими країнами, про що свідчить збільшення кількості (на 6%) потерпілих від злочинів, учинених у країні протягом 20112016 рр. (без урахування латентних злочинів). Кількість потерпілих у цей період становить близько 1 млн. осіб. Упродовж останніх 25 років до правоохоронних органів України надійшло близько 70 млн. заяв і повідомлень про вчинення злочинів; потерпілих від них не менше 12 млн. осіб, а збитків завдано понад 100 млрд. грн [1, с. 14].

Ще в 1956 р. Р. Гентиг опублікував шеститомну працю «Злочин», останній том якої «Жертва як елемент навколишнього світу» став енциклопедією віктимологічного навчання, вплинув на подальший розвиток не тільки віктимології, але й кримінології в цілому [2, с. 12]. У своїх роботах він не вживав термін «віктимологія», але апріорі розглядав її як напрям у кримінології.

У процесі розвитку віктимології визначилися наступні позиції і щодо її предмета і статусу: віктимологія - це приватна кримінологічна теорія, яка розвивається в рамках кримінології; віктимологія - міждисциплінарна наука про жертву злочину (допоміжна наука для кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, юридичної психології, кримінально-виконавчого права); віктимологія - це загальна теорія, вчення про жертву, що має предметом дослідження жертв будь-якого походження.

Так, на думку В.О. Квашиса, віктимологія є підгалуззю кримінології, її найважливішим напрямом, оскільки вивчає саме жертву від злочинів, зв'язок «злочинець-жертва», роль жертви в механізмі злочину, в етіології злочинності, факторів віктимності і віктимізації, шляхів і форм запобігання злочинам та зниження тяжкості їх наслідків [2, с. 16-17].

Д.В. Рівман вважає, що кримінологія в процесі свого розвитку йде шляхом поглиблення в суть досліджуваних явищ, а це призводить до виділення певною мірою автономних сфер дослідження. Звідси і народження віктимології як нового напряму кримінології [3, с. 16-17].

В.Б. Сидоров розглядає віктимологію як міжгалузеву юридичну дисципліну, що має прикладний характер [4, с. 19]. В.Б. Сидоров вважає, що віктимологія - це міждисциплінарна наукова дисципліна, що входить до складу не тільки кримінології. Він визнає віктимологію як вчення про жертву, однак розходиться у визначенні її предмету, сфер практичного застосування, приналежності до тієї чи іншої науки.

Висловлено судження і про те, що кримінологічну віктимологію слід розглядати як розділ юридичної віктимології. А юридична віктимологія включає розділи стосовно до окремих галузей правового регулювання: кримінально-правова (кримінальна віктимологія) [5, с. 13], адміністративно-правова, цивільно-правова, міжнародно-правова, кримінально-виконавча (пенітенціарна віктимологія), оперативно-розшукова віктимологія і т.п.

На думку інших вчених, віктимологію слід розглядати як загальну теорію, що вивчає жертву будь-якого походження. Так, Р. Шнайдер розглядає віктимологію як науку про жертву взагалі (в самому широкому сенсі) і одночасно як вчення про жертву злочинів (у її вузькому розумінні) [6].

Є й приклади, коли потерпілі з адміністративно-правових правопорушень, цивільно-правових деліктів вели себе в певних юридично значимих ситуаціях вразливо, виявляли недостатні правові знання і вміння їх реалізації, приймали невірні юридичні рішення, демонстрували негативні особистісні якості (корисливість, жадібність, нетактовність, недисциплінованість тощо), тобто вели себе віктимно. Такі актуальні питання для суспільства необхідно досліджувати, і тому саме така наука, як віктимологія, повинна сформуватися і розвиватися, принісши позитивні зрушення суспільству.

Сьогодні представляється необхідним узагальнити й оцінити всю наявну наукову інформацію про поняття, зміст, завдання кримінологічного вчення про жертву злочину, розробити на основі такого дослідження цілісну концепцію цього вчення та її реалізацію в законодавстві та правозастосовній діяльності правоохоронних органів.

У даний час вчені продовжують досліджувати як загальні проблеми цієї наукової теорії (формування та розвиток кримінологічної віктимології [7, с. 5], понятійний апарат, предмет, завдання, роль жертви в генезі злочинної поведінки) [4; 8; 9], так і різноманітні аспекти віктимологічного запобігання [10]. Розробляються нові напрями віктимології: політичної віктимології, віктимології насильницької злочинності, віктимології тероризму, віктимології захоплення заручників, ювенальної віктимології, віктимології у сфері дорожнього руху та ін.

У зазначених роботах позначені шляхи до правильного застосування віктимологічних знань. Однак незважаючи на таку значну кількість робіт, такі напрями кримінологічного вчення про жертву злочину, як віктимологіч- не запобігання і соціальна практика захисту жертви злочину, ще недостатньо розроблені в науці [11, с. 6].

Адже ще класик права В. Бентам (1748) пропонував ввести компенсацію для жертви, щоб тим самим у більшому ступені не тільки покарати і настрашити злочинця, але і ресо- ціалізувати і реабілітувати жертву злочинного посягання. Позитивіст права Р. Горофало (1852) сприймав введення компенсації для жертв злочинів, як засіб посилення соціального захисту населення від злочинців і як засіб ресоціалізації. У центрі уваги С. М. Фрая (1894) стояли проблеми примирення злочинця зі своєю жертвою для відновлення громадського миру і порядку.

У сучасних умовах у вітчизняних кримінологічних дослідженнях жертви злочинного посягання все ще недостатньо уваги приділяється її важливому аспекту - соціальній практиці захисту жертв злочинів. У ряді робіт автори тільки констатують факт про те, що реабілітація і ресоціалізація жертв являється важливим завданням кримінологічної віктимології.

Найважливішими векторами віктимології є запобігання злочинам та потребує корекції соціальна практика захисту інтересів жертви. При цьому домінуючою є реалізація ідей практичної віктимології - створення платформи широкої допомоги потерпілим; використання в цій роботі не лише юридичних механізмів (законотворчість, судова практика тощо), але і розгортання широкого громадського руху, усвідомлення справедливості інтересів і потреб потерпілих на всіх рівнях державної та об'єктивної діяльності. Ігнорування цієї найважливішої складової частини віктимології і призвело до відсутності в країні практичного доступу потерпілих до правосуддя, збереженню такого рівня законодавства та правозастосовної практики, який ніяк не сприяє досягненню цілей правосуддя - справедливого відшкодування шкоди потерпілим від злочину.

Таким чином, знання про жертву злочину являє собою наукову теорію, оскільки:

по-перше, це складно організована, систематизована, внутрішньо замкнута і логічна їх система про певне соціальне явище, що має свій понятійний апарат, ідеї, судження, факти;

по-друге, ця наукова теорія, що має перевіреними практикою даними, може досить повно описати і пояснити причини і закономірності свого предмета пізнання;

по-третє, вона дає принципову можливість віктимологічного прогнозування, розробляє методику такого прогнозування;

по-четверте, теорія служить підставою для численних практичних рекомендацій, які широко використовуються в запобіганні злочинам та захисту жертв злочинів.

На наш погляд, соціальна практика захисту жертв злочинів повинна включати дослідження таких аспектів:

1) вдосконалення законодавства та діяльності правоохоронних органів у розглядуваному аспекті;

2) методи обліку та систематизації жертв злочинів у країні;

3) захист прав жертви в кримінальному судочинстві;

4) кримінально-правові, кримінологічні та оперативно-розшукові заходи забезпечення захисту жертв злочинів;

5) відшкодування жертві шкоди, заподіяної злочином;

6) фізичний захист від повторної віктимізації;

7) соціально-психологічну реабілітацію жертви.

Аналіз науково-методичних видань свідчить про те, що науковий напрям віктимологія знаходить своє місце в Загальній і Особливій частинах кримінології: загальні проблеми віктимології є елементом Загальної частини кримінології (злочинність та її віктимологічні засади, віктимологічні детермінанти, віктимологічні засади механізму злочинної поведінки, проблеми віктимологічного запобігання, віктимологічної політики), і віктимологія окремих видів злочинності, груп злочинів входить до Особливої частини кримінології.

їх можна віднести до так званих «приватних віктимологічних теорій», тобто віктимологічне запобігання злочинам неповнолітніх, вікти- мологічне запобігання насильницьким злочинам, віктимологічне запобігання злочинам проти власності, віктимологічне запобігання злочинам проти довкілля, віктимологічне запобігання злочинам в установах виконання покарань, віктимологічне запобігання злочинам, вчиненим із необережності і т.п.

До завдань кримінологічного вчення про жертву злочину слід віднести певні наслідки злочинів, які слід розглядати як одну з основних характеристик злочинності. Саме знання реальної «ціни злочинності» має враховуватися в розробці правових основ боротьби зі злочинністю, лежати в основі характеристики криміногенної обстановки в країні, в розробці ефективних шляхів мінімізації злочинності та її можливого запобігання [11, с. 36]. Важливо відзначити, що в Україні соціальні наслідки злочинності системно не вивчаються, відсутні повні, узагальнені відомості про них. Між тим у ряді країн робляться спроби підрахунку соціальних наслідків злочинності.

Тому, на наш погляд, вивчення систематизації наслідків злочинності, пов'язані з потерпілими, повинні бути найважливішим завданням кримінологічного вчення про поведінку жертви від того чи іншого злочину.

У різних країнах світу та Україні робилися спроби підрахунку соціальних наслідків злочинності. Так, у США в 1988 р. М. Коен провів дослідження «Ціни злочинів залежно від їх тяжкост»і, в основу якого був покладений облік не тільки прямої економічної шкоди по кожному кримінальному провадженні, але і «ціни», понесені потерпілими фізичні і моральні страждання, а також ризик втрати життя [12, с. 36].

Сюди повинні були входити не тільки прямі матеріальні втрати (втрата заробітку, вартість лікування тощо), але і втрати, пов'язані із фізичними та моральними стражданнями, а також зі страхом і ризиком втрати життя. Ця сума і визначала вартісну тяжкість злочину. М. Коен використовував матеріали кримінальних проваджень про зґвалтування, грабежі та інші тяжкі злочини, в кожному з яких існували спеціальні висновки суду та розмір матеріальної шкоди. Ці дані дозволяли розрахувати усереднені витрати потерпілих на лікування та психологічну реабілітацію від різних злочинів. Було встановлено, наприклад, що моральна і фізична шкода від зґвалтування в середньому становить 43,6 тис. доларів (за даними 2002 р.); при цьому найбільш вагомим вартісним компонентом вважалися травмування нервової системи (воно фіксувалося в 40% зґвалтувань) [13, с. 53; 14, с. 95].

Важлива і розробка віктимологічного прогнозу з урахуванням реалій сучасного суспільства, ця проблема в даний час слабо розроблена в науці та на практиці, оскільки сьогодні відсутні достовірні, в масштабах України, відомості про потерпілих. Рішення даної проблеми сьогодні є досить актуальним.

Як вже зазначалося, до найважливіших завдань кримінологічного вчення про жертву слід віднести дослідження законів і законопроектів на предмет кримінологічної обґрунтованості (віктимологічної експертизи законопроектів) в сучасних умовах, у тому числі захисту жертв від злочинних посягань.

Соціологічні опитування, проведені автором, свідчать, що значна частина громадян, які постраждали від злочинів, не звертається за допомогою в Національну поліцію, хоча сьогодні до 60% дорослого населення щорічно піддається злочинним посяганням. У середньому лише 9,5% громадян вважає себе тією чи іншою мірою захищеними з боку поліції від злочинців, більше 80% не відчувають цю захищеність у достатній мірі, третина з них зазначає, що поліція не захищає їх взагалі. Частка громадян, які зазнали злочинних посягань, але які не зверталися за допомогою в поліцію, протягом останніх трьох років продовжує зростати в інтервалі 60-70% на рік.

ВИСНОВКИ

З урахуванням аналізу даних важливим завданням кримінологічного вчення про жертву злочину є вироблення заходів щодо ефективного збирання та обліку відомостей про жертви злочинів у країні, що дозволить здійснювати віктимологічний прогноз, на основі чого - розробити ефективні заходи запобігання злочинам. Кримінологічне вчення про жертву злочину має розвиватися, консолідуючи досягнення всіх наук, які в тій чи іншій мірі вивчають жертву злочину та пов'язані з нею явища або сприяють цьому, - в першу чергу, наук кримінального циклу, з метою розробки пропозицій щодо вдосконалення законодавства та право- застосовної діяльності держави.

Однією з найважливіших тенденцій розвитку української віктимології є поступова відмова від обвинувального ухилу, що лишився в спадок від Радянського Союзу, і пошук «провини» потерпілого на користь охоронного напряму та захисту прав жертв злочинів на основі розвитку світової віктимології.

Усе це свідчить про те, що нині традиційні методи загального і спеціально-кримінологічного запобігання злочинам не можна вважати ефективними. Саме тому для пошуку нових методів запобігання злочинам учені мають звернутися до проблем віктимології. У країнах Західної Європи та США все більше уваги приділяється саме віктимологічній складовій частині профілактичної діяльності органів державного управління та інститутів громадянського суспільства.

Вважаємо, що сьогодні прогалини й недоліки, що існують у правовому й організаційному забезпеченні діяльності правоохоронних органів щодо запобігання злочинам, уже тривалий час не дають змоги в повному обсязі включити віктимологічне запобігання до сфери правоохоронної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Злочинність в Україні: Основні показники стану та структури злочинності за 2007-2016 роки : стат. зб. - Київ : ВПЦ МВС України, 2017. - 179 с.

2. Квашис В.Е. Основы виктимологии. Проблемы защиты прав потерпевших от преступлений / В.Е. Квашис. - Москва : Nota Bene, 1999. - 280 c.

3. Ривман Д.В. Криминальная виктимология : учебник / Д.В. Ривман. - СПб. : Питер, 2002. - 304 с.

4. Сидоров Б.В. Поведение потерпевших от преступления и уголовная ответственность : автореф. дисс... на соиск. ученой степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 - Уголовное право; криминология; уголовно-исполнительное право / Б.В. Сидоров. - Моска, 1998. - 50 с.

5. Папкин А.И. Современная криминальная виктимология : монографія / А.И. Папкин. - Домодедово : ВИПК МВД, 2006. - 188 с.

6. Шнайдер Г.Й. Криминология: учебник / пер. Г.Й. Шнайдер. - М. : Прогресс. Универс, 1994. - 504 с.

7. Кримінологічна віктимологія : навч. посіб. / Є.М. Мо- ісеєв, О.М. Джужа , та ін. / за заг. ред. проф. О.М. Джужі. - Київ : Атіка, 2006. - 352 с.

8. Глухова А.А. Виктимологические факторы преступности : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / А.А. Глухова. - Н. Новгород, 1999.

9. Минская В.С., Чечель Г.И. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения: монография / за ред. В.Д. Филимонова. - Иркутск : Изд-во Иркут, ун-та, 1988. - 152 с.

10. Задорожный В.И. Виктимологическая безопасность и ее обеспечение мерами виктимологической профилактики : монография / В.И. Задорожный. - Тамбов : Першина, 2005. - 162 с.

11. Джужа О.М. Запобігання злочинам: кримінолого-ві- ктимологічна парадигма : монографія / О.М. Джужа. - Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2015. - 331 с.

12. Лунеев В.В. Социальные последствия жертвы и цена преступности / В.В. Лунеев // Государство и право. - 2009. - № 1. - С. 36.

13. Джужа А.О. Основні напрями удосконалення вікти- мологічного запобігання правопорушенням в Україні : монографія / А.О. Джужа. - Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2016. - 304 с.

14. Квашис В.Е. Цена преступности как криминологическая проблема / В.Е. Квашис // Уголовное право. - 2008. - № 6. - С. 94-98.

Размещено на Allbest.ru