Роль юридичної техніки в правозастосуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль юридичної техніки в правозастосуванні

В умовах реформування України практична реалізація оновленого законодавства ставить якісно нові вимоги до рівня підвищення ефективності прийнятих та діючих законів і підзаконних актів, актуалізації правотворчих та правореалізаційних процесів, де особливе місце займає юридична техніка. Одним із важливих показників правової культури сьогодення є високий техніко-юридичний рівень документів. «Від того, як в країні розвинута юридична техніка, багато в чому залежить рівень її цивілізованості…» [1, с. 7]. При цьому найбільш важливу роль відіграє такий відносно самостійний вид юридичних техніки, як правозастосовна. Потреба у всебічному вивченні цієї правової категорії зумовлена удосконаленням право - реалізаційної діяльності, яка є домінуючим фактором розвитку механізму правової регламентації суспільства і значним оновленням законодавства до міжнародних стандартів.

Дослідженню юридичної техніки присвятили свої роботи такі правознавці, як: С.С. Алєксєєв, Л.М. Бойко, М.О. Голодний, В.П. Казимирчук, Д.А. Керімов, А.С. Піголкін, С.В. Поленіна, Ю.Д. Рудкін, В.М. Сирих, Ю.О. Тихомиров, Р.О. Халфіна, Ю.С. Шемшученко. Поряд з юридичною технікою в теорії права останнім часом паралельно розробляється концепція правозастосовної техніки. Цій проблематиці та опосередковано через дослідження юридичної техніки та її структурних елементів, видів та зв'язку з такими категоріями, як правотворчість, нормотворчість, законотворчість, приділена увага таких вчених, як А.М. Ілясова, Т.В. Кашаніна, І.В. Колесник, А.С. Логінов, Л.А. Луць, О.В. Малько, Ю.І. Палеха, О.Ф. Скакун, О.О. Тенетко, М.Ю. Тихомиров, Л.М. Шестопалова та ін. Проблема правозастосовної техніки не отримала достатньої наукової розробки з урахуванням досягнень сучасної науково-правової думки, оскільки розглядалися лише окремі її аспекти. При цьому важливо розмежувати поняття «юридична техніка», «правозастосовна техніка».

Метою цієї статті є проаналізувати наукові погляди та сформулювати, якою є роль та значення правозастосовної техніки в юридичній техніці з огляду на дискусійність цього питання.

У науковому розумінні правозастосовна техніка є складним і неоднозначним поняттям в інтерпретації. Більше того, існують різноманітні концептуальні підходи до його розуміння як різновиду юридичної техніки, проблеми якої не залишилися непоміченими в науковому середовищі [2, с. 11]. Про те, що теорія правозастосовної техніки остаточно сформувалася, зауважити поки що не можемо. На даний час потребують розробки питання про особливості підготовки галузевих і міжгалузевих актів, співвідношення норм загального та спеціального законодавства, локальних нормативних і індивідуальних актів, судових та ін. У правовій науці правозастосовну техніку розглядають як вид юридичної техніки. Тому насамперед з'ясуємо, яке поняття складає юридична техніка. Деякі автори розглядають юридичну техніку як сукупність засобів та прийомів створення, зміни, припинення, об'єктивації та систематизації нормативно-правових приписів [3]. Вони вважають, що юридична техніка створена для того, щоб за допомогою об'єднання в ній системних елементів створювати правові документи. Якщо спробувати сформулювати визначення юридичної техніки в межах цих підходів, яке задовольнило б усіх авторів, хто поділяє ці точки зору, то вийде досить приблизне і широке визначення, відповідно до якого юридична техніка - це сукупність елементів (засобів, правил, способів, прийомів, методів), за допомогою яких створюються правові документи. Інша точка зору знайшла своє відображення в роботах Д.А. Керімова, який зазначає, що юридична техніка - це «сукупність сформованих історично і практично правил найбільш раціонального формулювання і правильного викладу правових актів із метою досягнення найбільш досконалих форм їх вираження» [4, с. 105].

Юридична техніка відіграє роль інструментарію в діяльності уповноважених суб'єктів і спрямована на досягнення певних цілей та вирішення конкретних завдань. У зв'язку із цим заслуговує на увагу точка зору М.М. Кравчук, який зауважив, що «юридична техніка - це сукупність певних прийомів, правил, методів, використовуваних як при розробці змісту та структури правових актів, так і при їх впровадженні в життя з метою забезпечення їх досконалості і високого рівня ефективності» [5, с. 158]. Існують й інші підходи до розуміння цього правового явища. Так, О.А. Пучков визначає юридичну техніку як «сукупність правил, засобів і прийомів розробки, оформлення і систематизації нормативних актів із метою їх ясності, зрозумілості та ефективності» [6, с. 313]. Існує стала концепція, згідно з якою юридична техніка існує «практично у всіх видах правової практики, вона не менш важлива в правозастосуванні, тлумаченні норм права» [7, с. 10]. У даному контексті юридична техніка розглядається вченими не тільки як інструментарій, створений для прийняття правових актів на рівні свідомості їх творців і конструювання на основі цього тексту відповідного правового документа, але й покликаний забезпечити правотворчу, правозастосовну діяльність, а також право - реалізаційну в безпосередньому створенні правових документів. Якщо звернутись до аналізу цих концепцій, то розуміння основного призначення юридичної техніки вбачається в сприянні не тільки створенню самих правових актів-документів, але й в здійсненні дій дотичних цій діяльності. Названі підходи у визначенні призначення юридичної техніки зумовлюють її класифікаційне різноманіття за критеріями. Існують різні класифікації: В. Карташов поділяє юридичну техніку на правотворчу і правозастосовну (правореалізаційну), інтерпретаційну і правосистематизуючу, судову і слідчу, прокурорську тощо [8, с. 10]; К. Бриль називає такі види юридичної техніки, як нормотворча, техніка оприлюднення, техніка інкорпорації та консолідації, правозастосовна та ін. [9, с. 8]. Як самостійні види юридичної техніки іноді розглядається техніка судової мови, нотаріальної діяльності, слідчих дій [10, с. 31]. Так, Т.В. Кашаніна, узагальнивши позиції вчених щодо видів юридичної техніки, бере за основу класифікацію юридичної техніки, запропоновану Ю.А. Тихомировим, виділяє техніку законодавчу, систематизаційну, інкорпоративну, інтерпретаційну і право - застосовну [11, с. 47]. С. Алєксєєв зазначає, що юридична техніка класифікується: а) за видами правових актів, які обслуговуються цією сукупністю технічних прийомів і засобів, - на законодавчу (правотворчу) техніку і техніку індивідуальних актів; б) за змістом цих прийомів і засобів - на засоби і прийоми юридичного вираження волі законодавця (або волі суб'єкта індивідуального акту) та на засоби і прийоми словесно-документального викладення змісту акту [12, с. 144]. Серед видів юридичної техніки О. Дзюбенко виокремлює техніку створення нормативно-правових актів, які є результатом як правотворчої, правозастосовної та правотлумачної діяльності держави, що дає підстави розглядати юридичну техніку в кожному з випадків як правотворчу, правозастосовну та правотлумачну [13, с. 69]. Вищеназвані видові класифікації склалися давно і використовуються в тому чи іншому варіанті практично всіма вченими, що досліджують цю проблему. Основним критерієм класифікації видів юридичної техніки постають етапи правового регулювання (правотворчість, дія права, реалізація права). Усі види юридичної техніки відіграють виключно важливу роль і використовуються на різних етапах механізму правового регулювання - від видання нормативних актів до прийняття на їх основі правозастосовних актів. Різні види юридичної техніки відіграють роль організовуючого і конструюючого правового матеріалу, створюють умови для раціоналізації юридичної діяльності, для оптимізації процесу правового впорядкування суспільних відносин.

Останнім часом паралельно розробляється поряд з юридичною технікою в теорії права концепція правозастосовної техніки. Найчастіше дослідники обмежуються класифікацією юридичної техніки без уточнення того, що ж вони розуміють під різними видами юридичної техніки, в тому числі і під правозастосовною технікою [14, с. 311]. Скакун О.Ф. розглядає правозастосовну техніку як вид юридичної техніки, що визначає специфіку юридично-технічної будови актів правозастосування за допомогою уніфікованих правил і прийомів розгляду юридичних справ (тактики і методики, доказів і доведення), набору сучасних технічних засобів (у тому числі комп'ютерної техніки), стандартів діловодства та спрямовану на забезпечення законності і обґрунтованості винесених юридичних рішень [15, с. 198]. На думку Р. Лукича, юридична техніка, як практична діяльність, охоплює операції зі створення та застосування права [16, с. 208]. А саме застосування права є процесом вибору моделі поведінки встановленого законом. М.М. Аносова стверджує, що правозастосування не є механічним виконанням приписів норм права, - це певне творче начало, яке лежить в основі ефективності цієї діяльності [17, с. 141]. В свою чергу, А.М. Ілясов у дисертаційному дослідженні подає правозастосовну техніку у двох напрямках. Відповідно до першого він говорить, що правозастосовна техніка є самостійною науково-практичною категорією, що містить знання про принципи, методи, правила засобів створення вдосконалених у формальному та змістовному плані актів застосування права. У другому баченні правозастосовна техніка виступає в якості сукупності практичних рекомендацій із використанням правил і засобів складання актів застосування права [18, с. 82]. Луць Л.А. розглядає правозастосовну техніку як систему прийомів та засобів створення індивідуальних правозастосовних актів [19, с. 193]. Разом із тим в юридичній літературі спостерігається інше розуміння правозастосовною техніки. Так, Тихонова С.С. стверджує, що це є «техніка здійснення державно-владної організуючої діяльності уповноваженими державними органами і посадовими особами з дозволу юридичних справ» [20, с. 10]. Це твердження не дозволяє виявити глибше сутність досліджуваної правової категорії тому, що ця діяльність пов'язана з використанням не тільки юридичного інструментарію, а й інтелектуальними витратами (знання, досвід) та високим рівнем правової культури. Ось тому А.С. Логінов пропонує включити в поняття правозастосовної техніки розумові операції суб'єкта застосування права. Так, він розкриває правозастосовну техніку як частину юридичної техніки, що вивчає теоретико-прикладні (психологічні, соціологічні, педагогічні, лінгвістичні, юридичні та ін.) аспекти застосування норм права на різних стадіях правозастосовного процесу з метою прийняття справедливого рішення, результатом якого є правозастосовний акт [21, с. 169]. Красавчиков О.О. розуміє правозастосовну техніку як «техніку документів, в яких виражаються, формулюються акти щодо застосування норм права. Такими актами, як відомо, є вироки, рішення та інші постанови суду, акти органів прокуратури, арбітражу і т. п.» [22, с. 231]. Тут закладено досить однобічний підхід до розуміння правозастосовчої техніки. Автор говорить лише про техніку актів-документів і замовчує про техніку актів-дій. Аналіз наукової літератури показав, що розподіл правових актів на акти-документи і акти-дії в теорії права є скоріше правилом, а не винятком. Поширене в теорії правозастосування розуміння акту застосування права як акту-документа звужує уявлення про нього, оскільки воно не охоплює такі рішення, які документально не оформляются [23, с. 38]. Очевидно, що в умовах сьогодення це питання вирішується за допомогою інструментарій правозастовної техніки у формі правозастосовних актів - взаємопов'язаних «актів-документів (форми змісту і закріплення волевиявлення) і актів-дій (діяльності з реалізації волевиявлення). Інакше кажучи, правозастосовна техніка - це сукупність правових інструментів, якими забезпечується діяльність суб'єктів правозастосування (акти-дії) з винесення правозастосовних актів (акти-документи), забезпечуючи індивідуальне правове регулювання. Деякі дослідники (О. Малько і М. Матузов) замість визначення поняття дають перерахування її складових частин: «Правозастосовна техніка включає в себе: правила оформлення та побудови правозастосовних актів; засоби легалізації правових документів; засоби вирішення колізій у праві і подолання прогалин; засоби процедурно-процесуального оформлення юридичної практики» [24, с. 318].

Можна зауважити, що поряд із різноманіттям запропонованих концепцій усі вони суттєво не відрізняються одна від іншої, не суперечать одна одній. Аналіз існуючих дискусій дозволяє виявити найбільш актуальні і дискусійні особливості правозастосування: правозастосування - одна з форм реалізації права, яке має перевагу по відношенню до інших форм правореалізації; це державно-владна діяльність уповноважених на те суб'єктів, які видають індивідуально-правові приписи щодо реалізації законодавства та забезпечення відповідних прав; правозастосування - діяльність уповноважених на те суб'єктів; правозастосування має бути результативним, тобто має бути відображений у прийнятті конкретного рішення, зафіксованого у формі правозастосовного акту, в іншому випадку правозастосовна діяльність втратить значення; правозастосування має забезпечувати виконання правозастосовних актів - невід'ємний, остаточний ступінь, який забезпечує результативність правозастосовної техніки. На підставі викладеного необхідно зазначити, що правозастосовна техніка характеризується такими ознаками: особливий різновид юридичної техніки відноситься до правової сфери життя суспільства, що зумовлює її сутність та її специфіку змісту; визначається юридичною практикою компетентних суб'єктів, що пов'язана з використанням цих правил і прийомів, забезпеченням процесу індивідуалізації та конкретизації нормативних положень; передбачає наявність у правозастосувача спеціальних юридичних знань про саму юридичну техніку, професійного знання структури, принципів, норм права, правових аксіом, презумпції, фікцій та інших правових засобів, за допомогою яких здійснюється спеціально-юридичний вплив; це техніка нормативного регулювання суспільних відносин, за допомогою якого здійснюється створення та конкретизація правозастосовних актів стосовно конкретного життєвого випадку і щодо індивідуально-певної особи (осіб); відображає особливості процесу правозастосування, а саме практично забезпечує дію права, виступає засобом приведення в стан дії правових норм, що регламентують дані суспільні відносини; реалізується в рамках дозвільного типу правового регулювання, який регламентований правовими нормами, що містять вимоги як до засобів (що визначають сам їх перелік, умови та порядок використання), так і до способів діяльності правозастосувача (встановлюючи їх зміст, а також підстави, умови, порядок і межі застосування).

Правозастосовній техніці притаманні свої завдання, які полягають у вивченні, пізнанні закономірностей створення ідеальних у формальному і змістовному сенсі актів правозастосування, виробленні способів їх вдосконалення; предмет - основні характеристики, властивості, уявлення про правила і засоби творення правозастосовних актів, а також методологія як сукупність способів пізнання основних закономірностей і правил складання актів щодо застосування права.

Узагальнюючи розглянуті ознаки та вищенаведені визначення, можна характеризувати правозастосовну техніку як особливий вид юридичної техніки, що полягає саме в ефективній реалізації правових норм у формах безпосередньої реалізації владно-організую - чого рішення компетентного суб'єкта, вирішується техніко-юридичними методами (способами), прийомами і засобами, застосування яких підпорядковується певним правилам. У широкому розумінні правозастосовна техніка забезпечує втілення правових норм у життя.

Для того, щоб ефективно створювати право і застосовувати його, необхідна певна впорядкована система, засобів, способів і методів, що об'єднуються в одному системному утворенні, інакше виникає велика ймовірність порушення функціонування системи в цілому. Таким системним утворенням, сформованим в процесі накопичення юридичних засобів і їх зростаючого використання в юридичній практиці, є правозастосовна техніка, що виділяється з юридичної техніки. Звичайно, важливими в контексті визначення ролі юридичної техніки в правозастосуванні видаються: використання правозастосовної техніки для регулювання суспільних відносин; правозастосування є важливим фактором, який суттєво впливає на правове регулювання, до того ж в самому процесі. Під час впливу права на суспільні відносини виявляє особливу форму трансформації правової норми в практику. Отже, тільки використовуючи правозастосовну техніку як різновид юридичної техніки, можна реалізувати прав

Література

юридичний правовий техніка

Аннерс Э. История европейского права / Э. Аннерс. - М., 1994. - 267 с.

2. Илясов А.Н. Правоприменительная техника и правоприменительная технология (теоретико-правовой анализ): дис… канд. юрид. наук / А.Н. Илясов. - Самара, 2008.

3. Красавчиков О.А. Советская наука гражданского права. Свердловск, 1961; Прянишников Е.А. Законодательная техника. М., 2004; Тихомиров Ю.А. О правилах законодательной техники // Законность. - 2003. - №5.

4. Керимов Д.А. Законодательная техника: [научно - методическое и учеб. пособие] / Д.А. Керимов. - М.: НОР - МА-ИНФРА, 1998. - 259 с.

5. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): [навч. посібник] / М.В. Кравчук. - К.: Атіка, 2003. - 288 с.

6. Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - М., 1998. - 459 с.

7. Баранов В.М. Предисловие // Проблемы юридической техники: Сборник статей / Под ред. В.М. Баранова. - Н. Новгород, 2000. - С. 10-19.

8. Москаль Р Професійна лексика та юридична техніка як засоби професійного успіху юриста / Р. Москаль // Юридичний вісник України, 21-27 грудня 2002 року.-с. 10-17

9. Бриль К.І. Правозастосовний акт як особливий вид індивідуальних правових актів: автореф дис… к.ю.н: 12.00.01 / К.І. Бриль. - К., 2008. - 18 с.

10. Муромцев Г. Юридическая техника: некоторые аспекты содержания понятия / Г. Муромцев // Проблемы юридической техники: сборник статей. - Н. Новгород. - 2000. - С. 31-36.

11. Кашанина Т.В. Юридическая техника / Т.В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - М.: Норма: ИНФРА-М, 2011. - 496 с.

12. Алексеев С.С. Общая теория права: курс лекций: в 2 т. / С.С. Алексеев. - М.: Юридическая литература, 1982. - Т 2. - 360 с.

13. Дзюбенко О. Види юридичної техніки / О. Дзюбенко // Держава і право: збірник наукових праць. - 2009. - №43. - С. 69-73.

14. Матузов Н.И. Теория государства и права / Н.И. Мату - зов, А.В. Малько. - М., 2006. - 567 с.

15. Скакун О.Ф. Теорія держави та права: Енциклопедичний курс: підруч. / О.Ф. Скакун. - Харків: Еспада, 2006. - 776 с.

16. Лукич Р Методология права / под ред. и со вступ. ст. Д.Е. Керимова. - М.: Прогресс, 1981. - 304 с.

17. Аносова М.М. Правопонимание и правоприменение на современном этапе: некоторые проблемы теории и практики: Монография / Под ред. А.В. Аверина. - Владимир, 2007. - 459 с.

18. Илясов А.Н. Правоприменительная техника и правоприменительная технология (теоретико-правовой анализ): дис. канд. юрид. наук / А.Н. Илясов. - Самара, 2008.

19. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: [навч.-ме - тод. посібник] / Л.А. Луць. - К.: Атіка, 2007. - 421 с.

20. Тихонова С.С. Юридическая техника в уголовном праве: Курс лекций / С.С. Тихонова. - Н. Новгород, 2008. - 397 с.

21. Шаханов В.В., Логинов А.С. Правоприменительная техника [Текст]: проблемы понимания и преподавания / В.В. Шаханов, А.С. Логинов // Вестник Владимирского юридического института. - 2009. - №4. - С. 167-175.

22. Красавчиков О.А. Советская наука гражданского права (понятие, предмет, состав и система) / О.А. Красави - ков // Категории науки гражданского права. Избранные труды: В 2 т. - М., 2005. - Т 1. - 398 с.

23. Лазарев В.В. Правоприменительная деятельность органов внутренних дел / В.В. Лазарев, И.П. Левченко. - М., 1989, - 179 с.

Размещено на Allbest.ru