Поняття та ознаки правотворчої діяльності органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВОТВОРЧОІ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ І ПОСАДОВИХ ОСІБ ДЕРЖАВИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Ващенко А.М.

Правотворчість - це особливий різновид юридичної практичної діяльності, що являє собою самостійну сферу функціонування органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування, змістом якої є творчий процес формування права як системи загальнообов'язкових, формально виражених, системних, неперсоніфікованих правил поведінки. Наукове дослідження будь-яких явищ та процесів в юриспруденції, в тому числі і правотворчої діяльності органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування, потребує насамперед дослідження їх на категоріальному рівні, що дозволяє встановити (уточнити) ознаки правотворчої діяльності органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування, сформулювати (удосконалити) їх уніфіковане визначення, котре буде закладене в основу подальшого їх дослідження як явища, що отримало усталене розуміння в науково-дослідній роботі.

В цілому актуальність категоріального дослідження явищ і процесів в юриспруденції підтверджується і поглядами вчених, які наголошують на тому, що правотворча діяльність як процес творення норм права є досить важливою і складною юридичною категорією, яка потребує доктринального переосмислення та вироблення ефективних, науково обґрунтованих шляхів свого вдосконалення [1, с. 38]; вимагає посилення наукових досліджень з метою удосконалення практики здійснення творення права, що, в свою чергу, визначатиме якість створеного права [2, с. 5], вироблення й обґрунтування однозначної відповіді, яка стосується питання виникнення і закріплення норм права [3, с. 4], що дозволить забезпечити відповідність практики творення права об'єктивним потребам суспільства у правовому забезпеченні розвитку тих абоінших сфер його життєдіяльності. Враховуючи вищевикладене, відзначаючи важливість проведення наукового дослідження пра- вотворчої діяльності органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування на категоріальному рівні, вважаємо за доцільне в якості цілі цієї наукової роботи визначити: аналіз та узагальнення наукових поглядів, які стосуються ознак та визначення понять «пра- вотворча діяльність органів і посадових осіб держави» та «правотворча діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування», а також виокремлення і характеристика їх спільних та відмінних ознак.

Сьогодні в юридичній науці сформоване досить широке коло наукових підходів до розуміння правотворчої діяльності, які базуються на тій або іншій її особливості або їх сукупності. Досить поширеними в юридичній науці є погляди вчених, які вибудовують розуміння правотворчої діяльності на ідеї її здійснення окремим суб'єктом, тобто наголошують на прив'язці правотворчої діяльності до діяльності уповноваженого суб'єкта, який має абсолютні права на творення права. Умовно вказаний науковий підхід можливо назвати «моністичним», який об'єднує наукові погляди вчених, які в основу розуміння пра- вотворчої діяльності вкладають ідею її здійснення одним конкретним суб'єктом або групою суб'єктів, що за своїм статусом мають або державно-владний характер, а отже забезпечують правове закріплення переважно інтересів публічного характеру (наприклад, парламент, глава держави тощо), або громадський (недержавний) характер, забезпечуючи втілення в нормах права переважно тих інтересів, які відповідають або більшості певного суспільства, або конкретному об'єднанню громадян, інтереси якого вони представляють (наприклад, органи та посадові особи місцевого самоврядування, органи управління підприємств, організацій тощо) [4, с. 244; 5, с. 310; 6, с. 321-322]. Фактично мова іде про суб'єктно обумовлене розуміння (визначення) правотворчої діяльності, де творення права пов'язане з діяльністю органів і посадових осіб держави або суб'єктів, що не наділені державно-владним статусом.

За своїм змістом правотворча діяльність є розумовою діяльністю людини, результатом якої є відповідні правотворчі документи, а вся правотворча діяльність відповідає повноваженням відповідного суб'єкта. Переважно вказаний підхід пов'язує розуміння пра- вотворчої діяльності з виключною діяльністю держави, в особі відповідних уповноважених нею суб'єктів, або виключною діяльністю всього суспільства чи окремих об'єднань громадян, в межах чого відбувається формування права, подальше його виокремлення з системи соціальних норм та втілення в життєдіяльність суспільства. Переважно наукові ідеї, які можливо віднести до вказаного підходу до розуміння (визначення) правотворчої діяльності, базуються на абсолютизації виключного права держави чи суспільства (окремих його інституцій) творити право, що включає в себе розробку, обговорення і прийняття нових правових норм, можливість їх подальшої зміни чи скасування, а також здатність у подальшому забезпечувати реалізацію норм права, здійснювати контроль за виконанням членами суспільства вимог, що ним встановлені. Прибічники вказаного підходу наголошують на тому, що правотворчість є явищем, яке походить від конкретного суб'єкта, тим самим забезпечується реалізація монопольного права на здійснення правотворчості. Такий підхід до розуміння правотворчої діяльності фактично свідчить про абсолютизацію ідеї походження права від держави, де держава є єдиним і обов'язковим суб'єктом, що забезпечує створення норм права, їх закріплення у відповідних нормативно-правових актах та подальшу їх реалізацію. Вчений не заперечує факт участі суспільства в процесі формування права, особливо панівного класу суспільства, який формує власну волю, яка підлягає закріпленню за допомогою норм права, однак суспільство відіграє загальну роль у процесі правотворчості, і без держави не здатне творити права.

В той же час розуміння правотворчої діяльності не завжди пов'язується вченими з діяльністю держави. Досить поширеним у межах цього підходу є розуміння правотвор- чої діяльності як такої, що здійснюється самим суспільством та окремими суб'єктами соціуму (громадськими організаціями, трудовими колективами тощо). Вченими вказується на те, що правотворча діяльність являє собою насамперед особливу сферу життєдіяльності всього народу держави, що визначає його потреби, закріплює їх і реалізує за допомогою права, а її основною метою є регулювання суспільних відносин [7, с. 15-17]. Окрім того, правотворчу діяльність визначають як інструмент управління суспільством, який використовується самим суспільством задля свого збереження та розвитку [8, с. 80-81], самостійна сфера суспільних відносин, що визначає передумови подальшого впливу права на суспільство в цілому та всіх його членів [9, с. 132].

Одним із найбільш поширених підходів до розуміння правотворчої діяльності в юридичній науці є підхід, який розкриває розуміння правотворчої діяльності через співвідношення діяльності держави в особі уповноважених органів і посадових осіб держави, та суспільства, як всіх членів суспільства без виключень, так і його інституцій, наділених правотворчими повноваженнями (наприклад, органи і посадові особи місцевого самоврядування). Умовно вказаний підхід до розуміння (визначення) правотворчої діяльності можливо назвати «дуалістичним», який базується на ідеї поєднання, взаємодопов- нення та взаємодії держави в особі її органів та посадових осіб та недержавних суб'єктів у процесі здійснення правотворчої діяльності [10, с. 133-134; 11, с. 232; 12, с. 117; 13, с. 529; 14, с. 85]. Зазначене підкреслює в своїх дослідженнях С.М. Гусаров, що надає визначення поняттю правотворчої діяльності, яке формує на виокремлених ознаках, де основу становить визнання факту її здійснення державними і недержавними суб'єктами.

Вчений стверджує про те, що синтез ознак правотворчої діяльності дозволяє її визначити як діяльність державних та недержавних органів, підприємств, установ чи організацій (або всього народу, територіальних громад), яка спрямована на закріплення (встановлення) у нормативних актах обов'язкових для виконання правил поведінки, які являють собою втілення волі народу, з урахуванням вимог соціального прогресу [15, с. 14]. Безумовно, саме визначення не позбавлене дискусійних моментів, водночас слід погодитися з думкою вченого в тому, що дійсно правотворча діяльність здійснюється державними і недержавними суб'єктами, і між ними варто в науковому та в практичному плані провести розмежування. У науковому плані це надасть можливість здійснити порівняльні дослідження правотворчої діяльності вказаних суб'єктів, а в практичному плані - забезпечити розмежування їх правотворчих повноважень, не допустити їх дублювання, що потенційно може призвести до виникнення конфліктних ситуацій та колізійних положень законодавства, а також появи прогалин у здійсненні правотворчості, що відповідно може обумовити виникнення прогалини і у правовому регулюванні суспільних відносин.

В юридичній літературі поширеними є погляди вчених, в яких обґрунтовується широке розуміння правотворчої діяльності як діяльності, що здійснюється максимально широким колом суб'єктів, які наділені правотворчими повноваженнями та/або здійснюють суттєвий вплив на правотворчу діяльність у силу свого правового статусу або зайняття активної громадянської позиції (наприклад, суб'єкти лобіювання в сфері пра- вотворчості, різноманітні соціальні групи - пенсіонери, особи з обмеженими фізичними можливостями тощо). Умовно вказаний підхід до розуміння правотворчої діяльності можливо визначити як плюралістичний, оскільки він вкладає в основу розуміння правотворчої діяльності відносно визначене коло суб'єктів, які здійснюють правотворчу діяльність та/або здійснюють суттєвий вплив на правотворчу діяльність інших суб'єктів.

На переконання авторів підручника «Теорія держави і права» за редакцією О.В. Зайчука та Н.М. Оніщенко, правотворчість як складне багатоаспектне явище може бути структурована на окремі різновиди. Вченим не вказується, за яким критерієм, водночас наголошується на тому, що самостійними різновидами правотвор- чості є правотворчість органів місцевого самоврядування (окремо в системі суб'єктів місцевого самоврядування автором не виокремлюються посадові особи - А.В.) та правотворчість «представницького органу державної влади - парламенту (наприклад, Верховної Ради України)» [16]. Незважаючи на те, що доволі дискусійним є вживання категорії «представницький орган держави» в однині, не зазначення посадових осіб як суб'єктів правотворчості, можемо наголосити на тому, що в цілому вченим розмежовується правотворчість за ознакою її походження від держави або від інституцій громадянського суспільства, коли мова йде про правотвор- чість народу, органів місцевого самоврядування, локальну нормотворчість тощо. Тому цілком очевидним є плюралістичний характер визначення правотворчості як діяльності, що походить від інституцій держави, громадянського суспільства, а віднесення делегованої правотворчості до окремого її різновиду свідчить про взаємозв'язок правотворчості держави в особі уповноважених суб'єктів та правотворчості громадянського суспільства в особі відповідних його інституцій, коли держава наділена правом делегування пра- вотворчих повноважень. місцевий самоврядування право поведінка

Плюралістичний характер розуміння правотворчої діяльності підтримують і інші вчені, вважаючи, що пра- вотворча діяльність - це різновид юридично значимої діяльності, що здійснюється: всіма суб'єктами соціуму, як індивідуальними, так і колективними [17, с. 458]; суб'єктами, уповноваженими суспільством на здійснення національної правотворчості, та суб'єктами, уповноваженими державою на здійснення міжнародної (міждержавної) правотворчості [18, с. 56]; суб'єктами, що безпосередньо наділені правотворчими повноваженнями, та суб'єктами, які впливають на правотвор- чість (учасники правотворчої діяльності) [19, с. 387]; суб'єктами публічного права та суб'єктами приватного права, забезпечуючи реальність, а не формальність права [20, с. 6-7] тощо.

На нашу думку, понятійність правотвор- чості органів і посадових осіб держави та органів і посадових осіб місцевого самоврядування обумовлюється розумінням органів і посадових осіб держави та органів і посадових осіб місцевого самоврядування, правовий статус яких визначає характер, зміст, результат правотворчості, статус актів правотворчості. Тому, продовжуючи наукове дослідження, вважаємо за доцільне встановити спільні та відмінні ознаки вказаних понять. До спільних ознак правотворчої діяльності органів та посадових осіб держави та правотворчої діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування вважаємо за доцільне віднести наступні:

1) правотворча діяльність органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування має правовий характер, оскільки закріплена нормами чинного законодавства, визначає розвиток правового регулювання суспільних відносин та обумовлює зміни в правовій сфері життєдіяльності суспільства; 2) пра- вотворча діяльність органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування є різновидом юридичної практичної діяльності, оскільки пов'язана з постійною роботою уповноважених суб'єктів над юридичними текстами, які володіють правовими знаннями, вміннями і навиками, шляхом використання юридико-технічних правил, прийомів, методів та засобів, результати якої матимуть правове значення; 3) змістом правотворчої діяльності органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування є розробка, обговорення та прийняття актів правотворчості, введення їх в дію, що набувають статусу форми права та становлять елемент законодавства; 4) правотворча діяльність органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування націлена на забезпечення впорядкування суспільних відносин, надання їм ознак збалансованості, врахування інтересів і потреб державного та самоврядного, загальнодержавного та регіонально-місцевого характеру; 5) пра- вотворча діяльність органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування має професійний характер здійснення, оскільки пов'язана з діяльністю уповноважених суб'єктів, що забезпечується роботою тих суб'єктів, які мають відповідну освіту, досвід роботи, ділові та моральні якості, є суб'єктами юридичної відповідальності за результати своєї роботи; 6) правотворча діяльність органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування здійснюється у чітко встановленому процесуальному порядку, що передбачає етапність роботи, яка забезпечує якість та результативність творення права; 7) результатом правотворчої діяльності органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування є акт правотвор- чості, тобто рішення владного нормативного характеру, що приймаються у відповідності до Конституції та актів вищої юридичної сили, забезпечуються і гарантуються державою, в тому числі і засобами примусу; 8) правотворча діяльність органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування здійснюється на основі принципу розподілу повноважень між суб'єктами державної влади та місцевого самоврядування, які певним чином взаємодіють у процесі здійснення правотворчих повноважень.

У свою чергу, відмінність правотворчої діяльності органів і посадових осіб держави та правотворчої діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування полягає в:

- природі правотворчої діяльності, оскільки природою правотворчої діяльності органів і посадових осіб держави є інтереси і потреби політико-організаційного плану, що мають загальний характер, відображають сутність та зміст діяльності держави, в свою чергу, природою правотворчої діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є інтереси та потреби громади певної адміністративно-територіальної одиниці або декількох громад;

- формах здійснення правотворчої діяльності, оскільки правотворча діяльність органів і посадових осіб держави здійснюється виключно безпосередньо в межах встановлених повноважень, а правотворча діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватись як безпосередньо, так і в порядку реалізації делегованих повноважень;

- значенні правотворчої діяльності, оскільки правотворча діяльність органів та посадових осіб держави забезпечує формування та розвиток законодавства держави та впливає на розвиток системи актів міжнародного права, а значення правотворчої діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування полягає у формуванні та розвитку муніципального законодавства;

- межах здійснення правотворчої діяльності, оскільки правотворча діяльність органів і посадових осіб здійснюється як на національному, так і на міжнародному рівні, в свою чергу, правотворча діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється переважно на регіональному або місцевому рівні, відповідно до правового статусу самих суб'єктів місцевого самоврядування;

- результатах здійснення правотворчої діяльності, оскільки результатами правотвор- чої діяльності органів та посадових осіб держави є акти правотворчості, що знаходиться в ієрархічному підпорядкуванні між собою, а результатами правотворчої діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування є акти правотворчості, що існують у вигляді розгалуженої системи, яка побудована на засадах ієрархічного підпорядкування та координації;

- особливостях дії норм права, закріплених в актах державної або муніципальної правотворчості, оскільки норми права, джерелом яких є правотворчість органів і посадових осіб держави, поширюються на невизначене коло суб'єктів та на територію всієї держави, в свою чергу, норми права, закріплені в актах муніципальної правотвор- чості, поширюються на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці та на суб'єктів, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Література

1. Гусаров С.М. Поняття та сутність правотворчості в Україні / С.М. Гусаров // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2015. - № 3. - С. 38-46.

2. Корнев А.В. К вопросу о понятии правообразования / А.В. Корнев, Э.В. Богмацера // Юридическая наука и правоохранительная практика. - 2008. - № 2 (5). - С. 5-9.

3. Афанасьев В.С. Правообразование и правотворчество / В.С. Афанасьев // Юридическая наука и правоохранительная практика. - 2008. - № 1 (4). - С. 4-14.

4. Алексеев С.С. Общая теория права : [учебник] / С.С. Алексеев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 2008. - 367 с.

5. Проблемы общей теории права и государства : [учебник для вузов] / под общ. ред. В.С. Нерсесянца. - М., 2004. - 687 с.

6. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. - Львів : Новий Світ, 2003. - 584 с.

7. Шмакова Н.С. Ведомственное правотворчество: понятие и формы : дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : 12.00.01 / Н.С. Шмакова. - М., 2006. - 237 с.

8. Слинько С.С. Правотворча політика держави в сучасних умовах активізації правотворчої діяльності / С.С. Слинько // Університетські наукові записки. - 2012. - № 4 (44). - С. 79-83.

9. Дрейшев Б.В. Правотворчество и правовое регулирование / Б.В. Дрейшев // Правоведение. - 1985. - № 1. - С. 130-133.

10. Степанян В.В. Теоретические проблемы правообразования в социалистическом обществе [Текст] / В.В. Степанян. - Ереван : Изд-во АН Арм ССР, 1986. - 183 с.

11. Комаров С.А. Теория государства и права : Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов / С.А. Комаров, А.В. Малько. - М. : Издательская группа НОРМА - ИНФРА-М - 448 с.

12. Кириченко В.М. Теорія держави і права: модульний курс [Текст] : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / В.М. Кириченко, О.М. Куракін. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 264 с.

13. Скакун О.Ф. Теория государства и права / О.Ф. Скакун. - Х. : Консум, 2000. - 691 с.

14. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави : [посібник для студ. спец. «Правознавство»] / П.М. Рабінович. - К., 1994. - 231 с.

15. Гусаров С.М. Законотворчість і законодавчий процес в Україні : [монографія] / С.М. Гусаров. - Х. : Золота миля, 2014. - 412 с.

16. Головистикова А.Н. Проблемы теории государства и права : [учебник] / А.Н. Головистикова, Ю.А. Дмитриев. - М. : Эксмо, 2005. - 586 с.

17. Чаплюк О.І. Теоретичні та практичні аспекти співвідношення національної та міжнародної правотворчості : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Чаплюк Оксана Іванівна. - К., 2012. - 218 с.

18. Червонюк В.И. Теория государства и права : [учебник] / В.И. Червонюк. - М. : ИНФРА-М, 2006. - 564 с.

Анотація

Автором у роботі встановлено актуальність наукового переосмислення поняття та ознак правотворчої діяльності органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування. Узагальнено методологічну основу наукового пізнання правотворчої діяльності. Здійснено аналіз та узагальнення наукових поглядів, які стосуються ознак та визначення понять «правотворча діяльність органів і посадових осіб держави» та «правотворча діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування». Виокремлено та охарактеризовано спільні та відмінні ознаки вказаних понять.

Ключові слова: правоутворення, правотворчість, правотворча діяльність, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, посадова особа держави, посадова особа місцевого самоврядування.

Автором в работе установлена актуальность научного переосмысления понятия и признаков правотворческой деятельности органов и должностных лиц государства и местного самоуправления. Раскрыта методологическая основа научного познания правотворческой деятельности. Проанализированы и обобщены научные взгляды, касающиеся признаков и определения понятий «правотворческая деятельность органов и должностных лиц государства» и «правотворческая деятельность органов и должностных лиц местного самоуправления». Выделены и охарактеризованы общие и отличительные признаки указанных понятий.

Ключевые слова: правообразование, правотворчество, правотворческая деятельность, орган государственной власти, орган местного самоуправления, должностное лицо государства, должностное лицо местного самоуправления.

The author has established the relevance of the scientific rethinking of the concept and signs of law-making activity of bodies and officials of the state and local self-government. The methodological basis of scientific knowledge of law-making activity is revealed. Analyzed and summarized are the scientific views concerning the signs and definition of the concepts «state bodies and officials law-making activity» and «bodies and officials of local self-government law-making activity». The general and distinctive features of these concepts are singled out and characterized.

Key words: law-formation, law-making, law-making activity, public authority, local government body, state official, local government official.

Размещено на Allbest.ru