Реалізація принципу верховенства права під час здійснення законотворчої діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ЗАКОНОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Капля О.М., к.ю.н., доцент кафедри управління безпекою правоохоронної та антикорупційної діяльності, Навчально-науковий інститут права Міжрегіональної Академії управління персоналом.

Статтю присвячено аналізу механізмів реформування адміністративно-процесуального законодавства з метою повної реалізації принципів права, зокрема принципів адміністративного судочинства.

Ключові слова: верховенство права, адміністративне судочинство, право, принципи права, аналіз, законодавство.

Статья посвящена анализу механизмов реформирования административно-процессуального законодательства с целью полной реализации принципов права, в частности принципов административного судопроизводства.

Ключевые слова: верховенство права, административное судопроизводство, право, принципы права, анализ, законодательство.

Annotation

IMPLEMENTATION OF THE PRINCIPLE RULE OF LAW AT THE LEGISLATIVE ACTIVITY

Kaplia O.M.

The article is devoted to the analysis of the mechanisms of reforming the administrative-procedural legislation in order to fully implement the principles of law, in particular the principles of administrative legal proceedings.

Key words: rule of law, administrative justice, law, principles of law, analysis, legislation.

Вступ

Постановка проблеми. Важливою умовою ефективного здійснення правосуддя є якісне нормативне забезпечення судових процедур з урахування принципу верховенства права. З початку державотворення Україна зіткнулася з фактичною відсутністю системного вирішення питання щодо організації законотворчого процесу. Історичні виклики, які постали перед молодою державою, фактично унеможливили реалізацію законотворчого процесу, який повинен відповідати сучасним вимогам, як-то: прогнозованість, стабільність, своєчасність та відповідність принципам права.

Важливим завданням, яке постало сьогодні перед правниками, є проведення змістовного аналізу правових помилок та прогалин, припущених у діючому законодавстві, та проблем його застосування з метою розробки стратегії модернізації законодавства. Отримані результати повинні стати підґрунтям у законотворчій діяльності з приведення законодавства у відповідність з вимогами та умовами сучасної державної діяльності. Це особливо актуально у період правової (судової) реформи, зокрема змісту адміністративного судочинства, коли накопичилась значна кількість проблем, які потребують негайного вирішення.

Ступінь розробленості проблеми. У статті був використаний метод наукової дедукції, оскільки він є найбільш придатним для аналізу правотворчих процесів Україні, тому дослідження побудоване за системою від "загального до часткового", тобто крізь загальнотеоретичні підходи до сутності і змісту принципів права та законотворчості досліджуються особливості реалізації принципів адміністративного судочинства у прогнозуванні та здійсненні законотворчої діяльності.

До проблем визначення сутності принципів права зверталися у різні часи зарубіжні та вітчизняні науковці, такі як: Л. Браун, Т. Гоббс, Е. Бредлі, Р. Давид, Б. Жакьє, Ш. Монтеск'є, С.С. Алексєєв, А.М. Васильєв, М.І. Дембо, А.М. Колодій, Р.З. Лівшиць, О.А. Лукашов, А.В. Міцкевич, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, К.П. Уржинський, Т.І. Фулей, Л.С. Явич та ін. Науковцями було надано ґрунтовну думку щодо змісту цього поняття, але досі залишається багато спірних питань та з часом набуває більшої актуальності у подальший їх реалізації за галузями права та юридичній техніці.

Також проблемами визначення принципів права у правотворчості та законотворчості, крім вже зазначених науковців, займалися М.М. Марченко, А.Ф. Черданцев, Л.А. Морозова, Н.Н. Крисовська, Ж.О. Дзейко.

Щодо принципів адміністративного процесу та адміністративного судочинства вагомий вклад був внесений А.Т. Боннером, В.Д. Бринцевим, І.П. Голосніченко, А.І. Єлістратовим, І.Б. Коліушко, О.М. Овчаренко, Н.Б. Писаренко, Ю.С. Педько, Н.Г. Саліщевою, А.О. Селівановим, Д.М. Чечотом та іншими.

На думку В. Коростей, "корисність та цінність правової продукції" залежить від ефективності законотворчого процесу та реалізації права [1, с. 121]. Підтвердження цієї думки можна знайти як у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні "Мельниченко проти України" зазначено, що положення Конвенції як нормативно-правового акту необхідно "тлумачити та застосувати у такій спосіб, щоб зробити її вимоги не теоретичними або ілюзорними, а практичними і ефективними" [2].

Реалізація правових норм залежить від цілеспрямованості та волевиявлення законодавчого органу у законодавчому процесі. На жаль, в Україні досі залишається тільки доктринально визначеними поняття, сутність та принципи законотворчої діяльності, як і відсутність правової політики, комплексного поняття діяльності, яка пов'язана з розробкою та реалізацією правових ідей, формуванням стратегії правового життя суспільства [3]. Відсутність нормативно-правової регламентації правової політики та законодавчого процесу безпосередньо має прояв у прийняті недоцільних та помилкових рішень, порушення принципу системності у праві, що істотно впливає на якість нормативно-правових актів та ефективність врегулювання суспільних відносин.

Адміністративне процесуальне право і на сьогодні залишається однією зі складних та суперечливих галузей права, поряд з іншими галузями процесуального права. Сформована концепція розуміння адміністративного процесуального права, його зміст та структура, юридична значущість, особливості процесуальних форм потребували законодавчої регламентації.

Прийняття Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кодекс) поклало початок формування судових процедур захисту прав у публічно-правових відносинах, що призвело не тільки до новацій у судовому процесі, а й до змін у судовій системі. З цього часу здійснення правосуддя за адміністративними справами віднесене до компетенції адміністративних судів як спеціалізованих у системі судів загальної юрисдикції та здійснюється за правилами, передбаченими Кодексом. Кожна норма цього кодифікованого акту є певною установкою належної або можливої поведінки, що спрямована на досягнення певного результату - захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

За відсутності єдиної думки щодо розуміння сутності принципів права, єднальним є те, що вони є вихідними ідеями, що відбивають сутність права та являють "своєрідну систему координат, у рамках якої розвивається право" [4]. принцип адміністративне судочинство реформування

Принципи правосуддя, в свою чергу, визначають як основні вимоги та ідеї щодо справедливого розгляду судової справи, що показують специфіку та зміст відповідної галузі права [5, с. 201] і прямо сформульовані в Конституції України та законодавстві про судову владу та судочинство. Так, проголошені у Кодексі принципи адміністративного судочинства, здійснюючи загальну спрямованість правових приписів та обумовлюючи процесуальну діяльність, мають не меті не тільки виконання завдань адміністративного судочинства, вони забезпечують ефективний захист прав у публічно-правових відносинах, а також формування уявлень суспільства про правосуддя, зокрема з адміністративного судочинства. Так, слушно зазначає А. Колодій, досліджуючи принципи права, характеристикою демократичного (громадянського) суспільства є врахування законодавцем думок суспільства, які акумулюються, насамперед, у цих принципах, які, в свою чергу, стають критерієм оцінки права, методологічною основою вдосконалення та ефективності його реалізації [6, с. 5, 7].

Метою статті є аналіз подальшого розвитку наукових знань щодо сутності принципів права та адміністративного судочинства і визначення можливостей їх реалізації у законотворчій діяльності.

Виклад основного матеріалу

Сучасне процесуальне законодавство характеризується нестабільністю та непередбачуваністю, що в багатьох випадках обумовлено неналежною увагою до необхідності всебічного дослідження та врахування об'єктивних потреб та інтересів суспільства щодо правосуддя.

Не можна не звернути увагу на актуальність питань, які були предметом дослідження Томаса Гоббса, який ще у своїх трактатах "Про громадянина" та "Левіафан" звертав увагу на проблеми правотворчості та межі законотворчої діяльності. Приділяючи особливу увагу принципу гласності у правотворчості, філософ наголошував на відповідальну діяльність держави у законодавчій діяльності. Закони повинні відповідати добробуту громадян та держави, бути відомими (опублікованими), мати тлумачення, а головне, бути зрозумілими, але не тільки за змістом, а й з причин та мотивів прийняття закону.

У сучасних умовах змістовне наповнення розуміння сутності принципів правотворчості та законотворчості знайшли подальший розвиток у правовій науці, неодноразово зверталася увага правників на втілення наукових напрацювань у практику законотворчого процесу. Тому принципи права на сьогодні є не тільки юридичні ідеї, які раніше мали тільки наукове значення та використовувалися тільки як теоретична категорія, а з розвитком права та юридичної техніки стали обов'язковим елементом нормативно-правових актів. Набувши такого значення, можна констатувати, що вони набули певної самостійності, стали одним з показників ефективності законодавства та слугують орієнтиром подальшого формування права. У контексті цього необхідно наголосити, що принципи законотворчості є динамічною правовою категорією, що особливо відчувається у сучасних умовах інтеграційних (глобалізаційних) процесів.

Забезпечуючи функціонування України як правової держави, у Конституції закріплені основні принципи права, чим покладено основу формування національної системи права, керівні засади правотворчої, законотворчої та правозастосовної діяльності. Аналіз конституційних основ принципів вказує на відсутність загального розуміння поняття принципів права та системного підходу законодавчого закріплення, однак це не зменшує важливості проголошених принципів верховенства права (ст. 8), здійснення державної влади (ст. 6), пріоритету прав людини і громадянина над іншими цінностями в державі (ст.ст. 3, 21, 22, 64), рівності прав та свобод людини і громадянин (ст.ст. 21, 24) принцип законності (ст. 68); принцип взаємної відповідальності держави та особи (ст. ст. 3, 56, 68, 152). Окремо визначені конституційні засади (принципи) судочинства - принципи верховенства права, а саме: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення (ст. 129).

Принцип верховенства права, являючись "величезним здобутком людства" у міжнародному й національному праві та науці, має різноманітне та широке трактування. Так поняття "верховенства права" у Європейському союзі задекларовано у Договорі Про Європейський Союз, визначаючи основу головних цінностей союзу держав, а саме - "повагу до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенство права та дотримання людських прав, включаючи права осіб, що належать до меншин" (преамбула, ст. 2). Однак фактичну необмеженість трактування поняття "верховенства права" надає Європейський Суд з прав людини, вважаючи, що це є концепцією, яка властива всім статтям Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Систематизацію вимог щодо змісту принципу верховенства права, розроблених у рішеннях Європейського Суду, було запропоновано А. Пухтецькою як загального значення змісту, юридичне значення концепції та/або принципу, щодо якості закону, у т. ч. щодо законного обмеження реалізації прав і свобод людини, аспекти доступу до суду й справедливого судового розгляду, щодо обмеження свавілля органів публічної влади, ефективного контролю за реалізацією прав і основоположних свобод людини [7, с. 36].

Підтвердженням ідеї широкого розуміння принципу верховенства права та неможливості його звуження до формальної законності міститься у Документі Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру Наради з безпеки та співробітництва в Європі, спрямовано на забезпечення процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, що означає "справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її як найповнішого вираження" [8].

Запропоноване лордом Томам Біргемом трактування принципу верховенства права, яке визнане Венеціанською комісією у Докладі про верховенство права (березень 2011 р.) як таке, "що найкращим чином охоплює головні елементи поняття "верховенства права", містить такі складові: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю; дотримання прав людини; заборона дискримінації та рівність перед законом [9].

Ідея широкого розуміння принципу верховенства права знаходить підтримку й у національній правовій доктрині - науковцями В. Авер'яновим, І. Грицяком, А. Пухтецькою, В. Шилінговим.

За такою характеристикою принцип верховенства права слід усвідомлювати загальнообов'язкову вимогу не тільки щодо правозастосовної діяльності, зокрема правосуддя, а головне втілення його у законотворчій діяльності. Принцип верховенства права активно використовується, його трактування надається Конституційним Судом України. Так, у своєму рішенні по справі про призначення судом більш м'якого покарання Суд зазначив, що "верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у законах, які за своїм змістом мають бути проникнуті, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо" [10]. Також Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що дотримання у законотворчому процесі конституційних принципів рівності і справедливості висуває вимоги визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до свавілля та неприпустимості звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод [11].

Зміст верховенства права як принципу адміністративного судочинства сформований у ст. 8 Кодексу, є формулою, згідно з якою у адміністративному судочинстві забезпечується реалізація захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у публічно-правових відносинах. Це необхідно розуміти не тільки як точне дотримання вимог закону судом, а з урахуванням "соціальних регуляторів, зокрема норм моралі, традицій, звичаїв тощо, які легітимовані суспільством" на кожній стадії адміністративного судочинства [12].

Принципу верховенства права повинні підпорядковуватися усі органи державної влади, в тому числі законодавчий орган держави, на це звертає увагу Т. Біргем, зазначаючи, що усі власні інститути держави повинні "підкорятися публічно створеним законам, які набувають чинності (загалом) наперед, і на основі яких публічно здійснюється правосуддя, вони також повинні мати змогу користуватися благами цих законів" [13].

Висновки

Таким чином, перед законодавцем, науковцями-правниками, юриста- ми-практиками, пов'язаними з галузями судової та публічної влади, постає складне завдання щодо системного реформування адміністративно-процесуального законодавства з метою повної реалізації принципів права, зокрема принципів адміністративного судочинства. Складність та масштабність модернізації адміністративно-правового регулювання обумовлює об'єднання та гармонізацію зусиль усіх суб'єктів правотворчості у розробці та реалізації стратегії правової політики держави. При розробці законопроектів у галузі адміністративного судочинства треба враховувати основоположення та обов'язковість принципу верховенства права.

Література

1. Коростей В. Проблеми правотворчості в Україні // Право України. - 2004. - № 3. - С. 121-124.

2. Європейський суд з прав людини. Справа "Мельниченко проти України" (заява № 17707/02) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/980_352.

3. Малько А.В. Основы правовой политики: [учебное пособие]/ Малько А.В., Саломатин А.Ю. - М.: РиОр Инф-ра. - Серия: Высшее образование. - 2015. - 170 с.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: [підручник]/ О.Ф. Скакун; пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/ pages-cat-51.html.

5. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: [навчальний посібник]/ за заг. редакцією Куйбіди Р.О., Шишкіна В.І. - К.: Старий світ, 2006 - 576 с.

6. Колодій А.М. Принципи права України: [монографія]/ А.М. Колодій. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 208 с.

7. Пухтецька А. Принцип верховенства права: сучасні європейські доктрини як орієнтир для реформування національного законодавства / А. Пухтецька // Вісник НАН України - 2010. - № 3. - С. 33-43.

8. Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ ОБСЄ; Витяг, Міжнародний документ від 29.06.1990 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_082.

9. Європейська комісія "За демократію через право" (Венеційська комісія) / Доповідь "Верховенство права", схвалена Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) [Електронний ресурс]. - Режим доступ: http://www.scourt.gov.ua/dients/vsu/vsu.nsf/(do cuments)/229B826C8AC787DEC2257D87004987C3.

10. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 45. - Ст. 2975.

11. Рішення Конституційного Суду України від від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 39. - Ст. 2490.

12. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. №15-рп/2004 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 45. - Ст. 2975.

13. Європейська комісія "За демократію через право" (Венеційська комісія) / Доповідь "Верховенство права", схвалена Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/ (documents)/229B826C8AC787DEC2257D87004987C3.

Размещено на Allbest.ru