Структура системи права та системи законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми курсової роботи.

Актуальність дослідження полягає в тому, що пізнання особливостей системи права і системи законодавства і їх розмежування важливо, як для майбутніх юристів, так і для людей інших сфер діяльності: політиків, правознавців, соціологів і т.д.

Тема достатньо розроблена у правовій літературі. Серед таких авторів можна виділити Скакун О.Ф., Сухоноса В.В., Кельмана М.С. та Мурашина О.Г., Зайчука О.В. та Оніщенко Н.М., Цвік М.В. та Ткаченка В.Д. та інші.

Мета та завдання курсової роботи.

Мета курсової роботи:

1) вивчення системи права і системи законодавства;

2) визначення характеру взаємозв'язку між системою права та системою законодавства.

Для досягнення поставленої мети визначаються такі завдання:

1) вивчити поняття «правової системи», її сутність як правового явища і структурну організацію;

2) вивчити поняття «системи законодавства», її сутність і будову;

3) порівняти дві системи: систему права і систему законодавства;

4) розглянути особливості розвитку двох систем на сучасному етапі.

Об'єктом курсової роботи є структура системи права та системи законодавства.

Предметом курсової роботи є взаємозв'язок між системою права та системою законодавства.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети та розв'язання

поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження було використано такі теоретичні методи дослідження, як індукція та дедукція; аналіз і синтез; порівняння, класифікація, конкретизація; систематизація та узагальнення.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які разом містять 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (9 найменувань). Повний обсяг курсової роботи становить 32 сторінки.

1. Загальна характеристика системи права

1.1 Поняття, ознаки та види системи права

Система права -- це об'єктивно зумовлена внутрішня структура права, що складається зі взаємопов'язаних норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та інститутах.

Системність права означає, що воно є цілісним утворенням, що складається з безлічі елементів, що перебувають у певному зв'язку між собою. [9, c. 217]

Система права має такі основні ознаки:

· розкриває внутрішню побудову, організацію права, співвідношення його структурних елементів;

· має об'єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;

· складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності, а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;

· як цілісне структурне утворення, система права має риси єдності, відмінності, взаємодії та узгодженості складових елементів, здатності їх до поділу, обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об'єктивними потребами та інтересами соціального прогресу. [4, c.258]

Існує декілька класифікацій системи права. Так, за призначенням виділяють матеріальне і процесуальне право, за характером врегульованих відносин - приватне і публічне право, а за формою права - звичайне, прецедентне, договірне і статутне право.

Матеріальне право - нормативна основа регулювання суспільних відносин у всьому їх комплексі і за галузями права.

Процесуальне право - це сукупність правових норм, якими регулюється процедура реалізації матеріальних норм права.

Норми матеріального права безпосередньо регулюють суспільні відносини, тоді як норми процесуального права встановлюють порядок застосування норм матеріального права.

Якщо до матеріального права належать норми кримінального чи цивільного права, то до процесуального - норми кримінально-процесуального і цивільно-процесуального права. Приватне право - система норм, які регулюють відносини, засновані на приватних інтересах, незалежності та ініціативі індивідуальних власників і об'єднань (корпорацій) у їх майновій діяльності та в особистих стосунках.

Публічне право - система правових норм, якими регулюються суспільні відносини у сфері публічної влади.

На відміну від публічного права, яке регулює і захищає загальні (публічні) інтереси держави, приватне право спрямоване на захист приватних інтересів відповідно до принципів свободи та рівності всіх суб'єктів.

До приватного права належать: цивільне, сімейне, банківське і трудове право тощо. До публічного права - конституційне, муніципальне, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне і фінансове право.

Звичайне право - це сукупність звичаїв, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Прецедентне право - це сукупність юридичних прецедентів, що регулюють ту чи іншу галузь чи підгалузь права.

Договірне право - це сукупність нормативних договорів, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Статутне право (інші назви - право законів, кодифіковане, декретне право) - це сукупність норм права, що закріплені в нормативно-правових актах, які регулюють певну галузь права. [7, c. 493-495]

1.2 Співвідношення системи права і правової системи

Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою; характеризується об'єктивністю, узгодженістю правових норм, єдністю, диференціацією. Система права -- явище об'єктивне, що складається під безпосереднім впливом соціально-економічних відносин, політики, ідеології, культури.

Право -- сукупність норм, що створені й охороняються державою. Але це не випадкове і не хаотичне їх накопичення, не механічна маса, а узгоджена і взаємозалежна цілісна система, в якій норми групуються в чітко визначеному порядку. Це складне системне ієрархічне утворення, що будується під впливом єдності (інтеграції) і диференціації.

Внутрішня будова права характеризується єдністю його складових елементів, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм; диференціацією права на відносно відокремлені складові у вигляді певних об'єднань правових норм за інститутами, підгалузями і галузями права; наявність взаємозв'язку норм права та їх об'єднань.[5, c. 134]

«Система права» і «Правова система» - це абсолютно неідентичні категорії, хоча вони обидві мають якість системності.

Система - це упорядкована сукупність елементів, взаємопов'язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньої цілісністю і автономністю функціонування. Саме до таких «систем» належать «система законодавства», «система права» і «правова система». [7, c. 492]

Правова (юридична) система -- це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або у групі однотипних держав. До складу такої системи входять наступні елементи:

· різноманітні правові акти (юридичні норми з їх зовнішніми джерелами, об'єктивовані акти тлумачення і застосування цих норм), діяльність відповідних суб'єктів із створення цих актів;

· різноманітні види і прояви правосвідомості;

· стан законності та його деформації (акти правомірної, а також неправомірної поведінки).

Виділяють родини правових систем:

· родина нормативно - законодавчих систем континентальної Європи - романно - германське право (в цих системах на першому місці стоїть закон);

· родина нормативно - судових, англосаксонських правових систем - прецедентне право Великобританії, США (в цих системах домінуюче значення має судова, юридична практика, прецедент);

· родина релігійно - традиційних, ідеологічних систем - мусульманське право, радянське право (тут головну роль грає релігія, партійна ідеологія). [6, с. 118]

1.3 Структура системи права

Традиційним у теорії права є розгляд у якості складових елементів системи права норм права, інститутів права, підгалузей та галузей права.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване державою правило поведінки, за невиконання або неналежне виконання якого настає юридична відповідальність. Норма права, як елемент системи права, відбиває основні властивості права: нормативність, формальну визначеність, державну примусовість.

Змістом норм права є суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які надаються та покладаються на суб'єктів суспільних відносин з метою їх врегулювання. За різними критеріями (за змістом, сферами дії, характером приписів тощо) норми права класифікуються на види.

Хоча необхідно зазначити, що окремо взята норма права не може врегулювати суспільні відносини. Зазначені вище групи суспільних відносин регулюються відповідними групами правових норм, які створюють самостійні елементи системи права -- галузі права, підгалузі та інститути права.

Інститут права -- це сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм, що утворюють частину галузі права та регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин.

Тобто, норми права створюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Відповідно інститут права відрізняється від галузі права передусім за обсягом правового регулювання, він регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а лише їх окремі сторони (наприклад, галузь конституційного права -- має такі інститути як інститут громадянства, президента, виборчого права тощо; галузь екологічного права має інститути природокористування, охорони навколишнього природного середовища тощо).

Як певна сукупність норм права, інститут права характеризується певними властивостями: регулятивністю (норми за змістом мають регулятивний характер), предметністю (присвячений регулюванню визначеного предмета -- суспільних відносин) та галузевістю (створюється із норм, що належать лише до певної галузі права).

У теорії права існує певна класифікація інститутів права:

· загальні -- ті, що формулюють загальні принципи та положення (з них сворюються загальні частини кодифікованих нормативно-правових актів);

· змішані -- ті, що створюються на межі галузей права (наприклад, інститут спільної власності подружжя існує на межі цивільного і сімейного права);

· комплексні -- ті, що є складовими елементами комплексних галузей права.

Крім того, виділяють інститути конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального тощо права, матеріальні та процесуальні. [8, с. 387-388]

Галузь права -- це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Або, іншими словами, це об'єктивно відособлена усередині системи права сукупність взаємопов'язаних між собою правових норм, об'єднаних спільністю предмету і методу правового регулювання.

Основні галузі системи права України такі: конституційне (державне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове право. Деякі вчені виділяють також кооперативне, сільськогосподарське, соціально-забезпечувальне, адміністративно-процесуальне. [1, c. 135]

Для кожної галузі права характерним є наявність особливих юридичних засобів регулювання -- форм, що стосуються способів виникнення прав і обов'язків, процедури їх реалізації, засобів юридичного впливу тощо. Наприклад, для трудового права основною формою є трудова угода (контракт). Всі галузеві засоби взаємодіють між собою створюючи галузевий механім регулювання. Предмет та метод правового регулювання, загальні принципи та положення, юридичні засоби регулювання у сукупності утворюють особливий юридичний режим регулювання для кожної галузі права. Відповідно до цього галузі права поділяють на:

· профілюючі (фундаментальні) -- первинні за характером, займають центральне місце у системі права, оскільки втілюють вихідні юридичні режими у системі права та первинні юридичні засоби (до них належить: конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право);

· спеціальні -- формуються відповідно з профілюючими і функціонують на основі власних суспільних відносин (трудове, сімейне, земельне, гірниче, водне, лісове, право соціального забезпечення тощо);

· комплексні -- регулюють суспільні відносини у цілих сферах державного і громадського життя, використовуючи юридичні режими профілюючих та спеціальних галузей, у поєднанні та взаємодії. Для комплексних галузей характерним є відсутність єдиного методу регулювання, існування власних принципів (господарське, аграрне, екологічне, морське, житлове тощо). Наприклад, регулювання екологічних відносин відбувається за допомогою владного зобов'язання (виконання відповідних вимог) та заборони (охорона навколишнього середовища). Норми права, що регулюють саме такі суспільні відносини, складають комплексні галузі права, які створюються на межі окремих галузей права. [8, с. 393-394]

Галузі права України -- це найбільш крупні структурні підрозділи національної системи права. До основних галузей права України слід віднести:

· Конституційне право. Предмет правового регулювання цієї галузі: закріплення основ суспільного устрою; правовий статус людини і громадянина; формування, структура та функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Головні джерела права галузі конституційного права -- Конституція України і Закон України «Про внесення змін до Конституції України».

· Адміністративне право. Предмет правового регулювання -- суспільні відносини у сфері управління. Крім того, ця галузь системи права України встановлює відповідальність за адміністративні правопорушення. Особливість цієї галузі -- відсутність «головного» кодифікованого акта, величезна кількість підзаконних актів.

· Фінансове право. Предмет правового регулювання цієї галузі -- фінансові відносини, тобто формування і виконання державного і місцевого бюджетів, грошове звернення, податки. Для цієї галузі права, тісно пов'язаної з адміністративним правом, також характерна множинність джерел права.

· Кримінальне право. Ця галузь права визначає злочинність і караність діянь, підстави і умови притягнення до кримінальної відповідальності. Особливість цієї галузі -- наявність єдиного джерела права, яким є Кримінальний кодекс.

· Кримінально-процесуальне право. Предмет правового регулювання цієї галузі -- відносини, які виникають у ході досудового та судового слідства з розкриття, розслідування та розгляду кримінальних справ. Основний нормативно-правовий акт -- Кримінально-процесуальний кодекс.

· Цивільно-процесуальне право. Предмет правового регулювання -- відносини, які виникають у процесі вирішення спорів у цивільних справах, а також із деяких інших категорій справ. Основний нормативно-правовий акт -- Цивільний процесуальний кодекс.

Усі вищезазначені галузі права належать до правової цілісності, яку прийнято називати публічним правом. У всіх галузях публічного права переважають імперативний метод правового регулювання, а також метод субординації.

· Земельне право. Предмет правового регулювання галузі -- відносини, які виникають у сфері землекористування і землеустрою. Основний нормативно-правовий акт -- Земельний кодекс. Методи правового регулювання -- як імперативний, так і диспозитивний.

· Екологічне (природоохоронне) право. Предмет правового регулювання -- відносини, які виникають у галузі використання і охорони природних ресурсів. Єдиний кодифікований акт у цій галузі права відсутній. Основні джерела -- Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» і численні закони. Методи правового регулювання є аналогічними галузі земельного права.

· Трудове право. Предмет правового регулювання цієї галузі -- відносини, які виникають у процесі трудової діяльності (між власником і працівником або колективом працівників, між працівниками). Підгалуззю трудового права є право соціального забезпечення і соціального захисту населення. Основні нормативно-правові акти -- Кодекс законів про працю, Закони України «Про відпустки», «Про пенсійне забезпечення» тощо. Методи правового регулювання різноманітні -- імперативний, диспозитивний, метод заохочення.

· Цивільне право. Предмет правового регулювання -- особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між фізичними і юридичними особами. Основний нормативно-правовий акт цієї галузі -- Цивільний кодекс.

· Сімейне право. Предмет правового регулювання-- відносини подружжя, відносини між батьками і дітьми та іншими членами сім'ї. Основний нормативно-правовий акт у цій галузі права -- Сімейний кодекс.

Цивільне і сімейне право складають правову цілісність, що іменується приватним правом. Для приватного права характерні такі методи правового регулювання, як диспозитивний метод і метод координації (рівність сторін). [9, c. 221-223]

У межах певних галузей права утворюються підгалузі. Підгалузь права -- є складовим елементом системи права і являє собою сукупність правових інститутів, які регулюють взаємопов'язані однорідні відносини у межах однієї галузі. Наприклад, у межах цивільного права (галузь права) існують підгалузі зобов'язального права, спадкового права; у межах фінансового права - банківська, бюджетна тощо. За певних умов, а саме об'єктивної потреби у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права виділилось житлове право. Підгалузь права, як складовий елемент, притаманний не всім галузям права. [8, с. 388-389]

2. Система законодавства

2.1 Поняття, ознаки та види системи законодавства

Законодавство України не може функціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов'язані, узгоджені і взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.

Система законодавства - це єдиний комплекс діючих нормативно-правових актів держави, структурованих на складові елементи залежно від характеру врегульованих нормативним актом відносин і його юридичної сили.

Для системи законодавства характерними є наступні ознаки:

· сукупність нормативно-правових актів;

· диференційована система;

· вона заснована на принципах субординації і координування її структурних елементів.

Можна виділити такі види системи законодавства як горизонтальну і вертикальну.

Горизонтальна система законодавства відображає предмет правового регулювання і саме за ним поділяє всі нормативно-правові акти.

Вертикальна система законодавства відображає як юридичну силу нормативно-правових актів, так і особливості форми державно-територіального устрою.

Горизонтальна система законодавства, у свою чергу, може бути галузевою, спеціальною та комплексною. Вертикальна - ієрархічною та територіальною.

Галузева система законодавства містить норми однієї галузі права,

предметом регулювання якої є певна сфера суспільних відносин, що потребує юридично однорідних прийомів впливу. На основі цього критерію з'являються галузі законодавства, що співпадають з галузями системи права (кримінальне, трудове, адміністративне законодавство).

Спеціальна система законодавства містить норми підгалузі чи інституту права, предметом регулювання яких є група чи сукупність груп суспільних відносин, що потребують юридично однорідних прийомів впливу. Тут підгалузь чи інститут права складають законодавство, що є частиною певної галузі законодавства (надрове, водне, лісове законодавство є внутрішньогалузевими елементами природноресурсового законодавства).

Комплексна система законодавства містить норми декількох галузей права, що регулюють різні види суспільних відносин, які складають відносно самостійну сферу суспільного життя, котре потребує юридично різнорідних способів впливу, які складаються у цілісний комплексний метод. Тут галузь законодавства складається з різних галузей права (транспортне законодавство, законодавство про приватизацію, про оборону тощо).

Ієрархічна система законодавства відображає поділ нормативно-правових актів за їх юридичною силою (підзаконні акти > закони > Конституція як Основний Закон).

Територіальна система законодавства відображає поділ нормативно-правових актів за територіальним значенням: законодавство Федерації і законодавство суб'єктів Федерації (наприклад, законодавство США і законодавство Каліфорнії чи Флориди). [7, c. 506]

2.2 Поняття та види систематизації законодавства

Наявність значної кількості нормативно-правових актів, які складають систему законодавства, розбіжність у часі їхнього прийняття та суб'єктах, що приймають їх, обумовлюють необхідність діяльності з їхнього впорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації.

Систематизація законодавства -- це діяльність з впорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою забезпечення ефективного правового регулювання.

Систематизація спрямована на: 1) досягнення внутрішньої єдності юридичних норм, тобто на усунення колізій і прогалин; 2) впорядкування правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і рубриками, тобто класифікацію.

Здійснення систематизації законодавства має на меті:

· встановлення і усунення дефектів законодавства;

· підвищення ефективності законодавства та поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів;

· забезпечення зручності користування законодавчим масивом, полегшення відшукування юридичної норми, яка підлягає застосуванню чи реалізації;

· сприяння вивченню та дослідженню законодавства.

Систематизація здійснюється двома способами: інкорпорацією та кодифікацією.

Інкорпорація -- це найпростіша форма впорядкування нормативно-правових актів, яка полягає в об'єднанні групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологічним, тематичним тощо) без зміни їхнього змісту.

Види інкорпорації:

1) За юридичною значимістю:

· офіційна інкорпорація -- тобто впорядкування нормативно-правових актів шляхом видання правотворчими або уповноваженими їхнім рішенням компетентними органами збірників чинних нормативно-правових актів;

· неофіційна інкорпорація -- це підготовка і видання збірників чинних нормативно-правових актів неправотворчими органами держави або іншими організаціями чи особами.

2) За обсягом: загальна (генеральна), галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі права).

3) За критерієм об'єднання нормативно-правових актів: предметна, тобто за предметом регулювання; хронологічна (за часом видання нормативно-правових актів); суб'єктна (залежно від органу, який видав акти).

Кодифікація -- це спосіб систематизації законодавства, який полягає у змістовній переробці, узгодженні й об'єднанні певної групи юридичних норм, пов'язаних спільним предметом правового регулювання, в єдиному нормативному акті. Тобто, це впорядкування правових норм, яке супроводжується переробкою їхнього змісту, з відміною одних і прийняттям інших норм права. Іншими словами, кодифікація -- це систематизація у процесі правотворчості. В результаті кодифікації видається єдиний, логічно і юридично цільний, нормативно-правовий акт. Тому кодифікація завжди має офіційний характер і може проводитися тільки правотворчим органом.

Види кодифікації:

1) За обсягом:

· загальна, в результаті якої утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів);

· галузева, яка охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);

· міжгалузева та підгалузева (інституційна), що, відповідно, розповсюджується на кілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів (Митний кодекс).

2) За формою виразу: основи (головні засади) законодавства; кодекси; положення; статути. [1, c. 138]

Основи законодавства - це нормативно-правові акти, що встановлюють основні засади певної галузі права чи сфери державного управління.

Кодекс - найпоширеніший вид кодифікаційних актів, які діють в основних сферах суспільного життя, що потребують правової упорядкованості.

Статут, положення - кодифікаційні акти спеціальної дії, які приймаються не тільки законодавчими, а й іншими правотворчими органами (наприклад, Кабінетом міністрів України).

Процес кодифікації передбачає три стадії:

1) Виявлення законодавчих недоліків тієї чи іншої галузі

2) Усунення цих недоліків.

3) Зведення обробленого матеріалу в єдине ціле.

Для кодифікації характерними є наступні ознаки:

· Кодифікація здійснюється періодично, залежно від нагромадження нормативного матеріалу та об'єктивної необхідності його всебічної переробки і об'єднання в цілому чи за окремими галузями.

· Кодифікація має справу з правовими приписами та юридичними інститутами.

· Процес кодифікації завершується прийняттям нового як за формою, так і за змістом нормативно-правового акта, текст якого є оригінальним і офіційним.

Перехідною формою систематизації законодавства від інкорпорації до кодифікації є консолідація.

Консолідація законодавства - спосіб систематизації законодавства, в процесі якого декілька актів об'єднуються у новому документі. При цьому новий акт повністю заміняє об'єднані, оскільки заново приймається компетентним правотворчим органом. Особливістю консолідації є те, що зміст правового регулювання суспільних відносин не змінюється. Всі нормативні положення раніше прийнятих актів об'єднуються у новому без змін, хоча, як правило, здійснюється їх редакційна правка: усуваються суперечності, повтори тощо. Крім того, консолідація проводиться правотворчими органами лише стосовно прийнятих ними актів.

І хоча консолідація не має самостійного значення, оскільки виконує допоміжну роль (усуває множинність нормативно-правових актів, їх надзвичайну роздробленість, дублювання), проте у сфері систематизації актів (наказів та інструкцій) міністерств та відомств вона є особливо актуальною. [7, c. 513]

2.3 Структура вітчизняного законодавства

Структура системи законодавства -- це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних нормативно-правових приписів, що вміщені в нормативно-правових актах, який виражається в їхній єдності й узгодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства.

Система законодавства має кілька структурних аспектів, виокремлення кожного з яких має у своїй основі той чи інший критерій. Залежно від цих критеріїв вирізняють функціональну, горизонтальну, ієрархічну (вертикальну) структуру.

Залежно від функціонального призначення нормативно-правових актів можна виокремити: право законодавство процесуальний

· головні нормативно-правові акти, які виконують основну функцію носія певної сукупності нормативно-правових приписів. Це базові нормативно-правові акти, представлені своєю першопочатковою редакцією, як, наприклад, основи законодавства, кодекси;

· допоміжні нормативно-правові акти, тобто такі, які вносять часткові зміни в чинні (головні) нормативно-правові акти. За своєю формою це найрізноманітніші акти, від одиничних, які вносять зміни в одну статтю або припис, до таких, що являють собою викладення певного акта в новій редакції;

· нормативно-правові акти, які виконують функцію припинення юридичної сили окремих нормативних положень або їх первісних структурних частин -- статей, приписів, підпунктів, абзаців тощо. Особливістю цього виду актів є те, що вони містять тільки єдиний припис про визнання недіючими тих чи інших нормативних актів, їх структурних частин.

За обсягом нормативного матеріалу вирізняють такі елементи горизонтальної структури законодавства:

· нормативно-правовий припис, тобто письмове викладення правила поведінки, принципу, дефініції та інших елементів системи права. За своєю формою -- це граматично, логічно і юридично завершена частина нормативно-правового акта, виражена в його структурних текстових підрозділах -- статтях, пунктах, підпунктах, параграфах, абзацах тощо. Нормативно-правові приписи є головними елементами змісту нормативно-правового акта як форми права. Структура нормативно-правових приписів закономірно обумовлюється в кожному окремому випадку структурністю норми права;

· нормативно-правовий акт -- це письмовий акт-документ державного органу, який містить сукупність нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання окремої сукупності суспільних відносин. В одних випадках нормативно-правові акти містять норми тільки певної галузевої належності (так звані цільні акти), в інших -- норми права різних галузей права. Останні називаються комплексними;

· інститут законодавства, який являє собою сукупність взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання відповідної уособленої сукупності суспільних відносин. Він може бути галузевим або міжгалузевим;

· галузь законодавства, яка є взаємопов'язаною системою законодавчих актів. Головне призначення і цінність галузей законодавства в тому, що всі вони виступають засобом існування, вираження і організації структури змісту права на рівні його галузей. У цьому полягає не тільки відносна самостійність і різниця між галузями права і галузями законодавства, але і їх внутрішня єдність. Тому в реальній дійсності в суспільстві і державі функціонують не окремі розрізнені системи, а єдина нормативно-правова регулятивна система.

Галузі законодавства і галузі права співвідносяться таким чином: галузь законодавства за обсягом може повністю збігатися з галуззю права, що має місце в кримінальному праві;

на базі однієї галузі права можуть існувати кілька галузей законодавства, як то є в конституційному або цивільному праві;

більшість приписів галузі законодавства є формою однієї із галузей права, становлячи, проте, лише певну частину цієї галузі (наприклад, у законодавстві про охорону здоров'я і народну освіту одні приписи (їх більше) належать до адміністративного права, другі -- до трудового, цивільного та інших галузей права);

галузь законодавства може поєднувати в собі норми кількох галузей права.

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, яка визначається місцем правотворчого (правоустановчого) органу в державному апараті, вирізняють ієрархічну вертикальну структуру вітчизняного законодавства, до якої входять такі складові:

1) Конституція України. Головне місце в ієрархічній системі законодавства посідає Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулювання (конституційні закони). Вона має найвищу юридичну силу і становить першооснову усього законодавства;

2) кодекси -- кодифіковані закони всередині законодавства, їхнє головне призначення -- забезпечення на основі науково обґрунтованих принципів комплексного, всебічного і цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального розвитку суспільства. Кодифіковані закони здебільшого функціонують як стрижневі акти, що надає формальної визначеності нормам певної галузі права і є активним центром регулювання суспільних відносин;

3) нормативні укази і розпорядження Президента України, які видаються у відповідності з Конституцією України;

4) підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади -- постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і інструкції Міністерств, Державних комітетів України;

5) акти органів виконавчої влади на місцях;

6) акти місцевих органів самоврядування по здійсненню функцій, які їм делеговані державними органами.

Цей перелік структури вітчизняного законодавства не є вичерпним. Усередині цієї ієрархічної структури, залежно від юридичної сили, нормативно-правові акти можна поділити на два види:

· закони;

· підзаконні нормативно-правові акти.

Функціональна, ієрархічна і горизонтальна структури законодавства забезпечують внутрішню узгодженість, юридичну єдність і цілісність законодавства. [3, c. 270-272]

3. Порівняльний аналіз системи права і системи законодавства

3.1 Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства

У теорії права співвідношення категорій «система права» і «система законодавства» розуміються неоднаково, тому не можна говорити про тотожність таких категорій як «право» і «законодавство». Право розглядається як більш широка категорія по відношенню до законодавства. Такий підхід обумовлений декількома причинами.

По-перше, процес формування права передбачає наявність у нього декількох джерел: правовий звичай, нормотворчість самої держави; міжнародні та внутрішньодержавні договори, що носять нормативний характер; судові або адміністративні прецеденти.

По-друге, законодавство створюється тільки самою державою, висловлюючи волю законодавця.

Слід чітко розрізняти галузі права і галузі законодавства, які утворюють комбінацію норм галузей права.

У недавньому минулому ці поняття нерідко змішувалися й ототожнювалися, оскільки «правом» проголошувалися лише норми, які виражають державну волю «панівного класу» або «народу», закріплену в законі. Тому й галузей права існувало стільки, скільки було прийнято законодавцем нормативних актів. Однак галузі законодавства аж ніяк не прямолінійно відбивають відповідні галузі права. У деяких випадках вони збігаються з галузями права (кримінальне, цивільне), в інших -- із підгалузями права (авторське, водне законодавство). Навіть інститути права (наприклад, спадкування в цивільному праві) мають законодавство. Є й комплексне законодавство (господарське, транспортне, військове та ін.), яке містить норми кількох галузей права, які регулюють різні види суспільних відносин, і тому не мають властивих лише йому предмета і метода.

Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства:

1. Об'єктивна неможливість висловити зміст кожної окремої галузі права в одному нормативно-правовому акті. Збіг галузі права і галузі законодавства є можливим тоді, коли галузь законодавства представлена актами, однієї юридичної чинності -- законами, і число актів невелике (наприклад, Кримінальний кодекс). У більшості випадків зміст галузі права виражений у численних нормативних актах. Навіть конституційне право представлене за допомогою складної системи законів.

2. Залежність системи законодавства, формування його галузей від цілеспрямованої діяльності суб'єктів, пов'язаної з його систематизацією, від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки.

3. Переосмислення, відновлення, вдосконалення законодавства внаслідок його переорієнтування на демократичні цінності: а) послідовна демократизація порядку формування і функціонування законодавчих органів, їх професіоналізація, забезпечення високої якості законів; б) формування цивільного суспільства, правової системи в напрямку розвитку соціальної правової держави, охорони і захисту прав і свобод людини та інші. Результатом цього процесу є уплітання в правову тканину нових теоретичних конструкцій, формування нових галузей та інститутів законодавства, у тому числі на базі підгалузей та інститутів права, покликаних створити оптимальну базу переходу до ринкових відносин, та ін.

4. Орієнтування системи законодавства не лише на галузь права, але й на галузь державної діяльності, на державний устрій. Це неминуче призводить до появи галузей законодавства, які не відбивають галузі права, є комплексними.

5. Обумовленість системи законодавства формою державного устрою країни (федерація), що припускає наявність у кожній галузі нормативних актів на рівні як федерації, так і суб'єктів федерації.

Розбіжність галузей права і галузей законодавства не виключає наявності позитивної тенденції до їх відповідності, їх «вирівнюванню». [2, c. 252-254]

3.2 Спільні та відмінні риси системи права і системи законодавства

Важливим теоретичним і практичним завданням є встановлення співвідношення між системою права і системою законодавства. Взаємозв'язок цих систем полягає у тому, що ці дві повністю самостійні категорії є виразом права, його внутрішньої і зовнішньої сторони, є виразом сутності правової системи будь-якої держави, і тому з'ясування характеру їх співвідношення має важливе теоретичне і практичне значення.

У першу чергу необхідно зазначити, що система права і система законодавства є різними за своєю природою категоріями. Система права відбиває об'єктивні закономірності суспільного розвитку, і від ступеня цієї об'єктивності залежить зміст системи законодавства та ефективність його реалізації.

Система ж законодавства, як результат діяльності законодавця, має суб'єктивний характер, обумовлюється існуючими соціально-економічними умовами. Крім того, система права є первинною стосовно системи законодавства, оскільки виникає на її основі.

Система законодавства є лише одним із формальних проявів системи права, яка, у свою чергу, може знаходити відображення і у правових звичаях, правових прецедентах, нормативно-правових договорах та інших джерелах права. При цьому зміст системи законодавства є достатньо широким за обсягом, оскільки, на відміну від системи права, містить концепції, програми, стратегії тощо.

Порівняльний аналіз основних властивостей і ознак системи права і системи законодавства дає змогу визначити їх співвідношення схематично.

Відмінні риси:

Система права	Система законодавства
Відображає внутрішню будову права, його зміст	Відображає зовнішню будову права, його форму
Змістом є сукупність норм права	Змістом є сукупність нормативно-правових актів
Відображає стан розвитку суспільних відносин, тому має об'єктивний характер	Відображає волю законодавця, тому суб'єктивна за характером
Норми права об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права	Нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які, у свою чергу, поділяються на інститути законодавства
Первинним елементом є норма права, що завжди має чітку структуру (диспозиція, гіпотеза, санкція)	Первинним елементом є нормативно-правовий акт
Структурні елементи (норми права) не мають назв статей, глав, розділів тощо	Структурні елементи (нормативно-правові акти) завжди мають назви розділів, глав, статей тощо

СПІЛЬНІ РИСИ:

1. Системи права і законодавства будуються на єдиних принципах;

2. Залежать від особливостей устрою держави;

3. Відображають національні особливості держави;

4. Охороняються державою в рівній мірі. [8, c. 399-400]

Висновок

Підводячи підсумок, можна зробити наступні висновки:

1. Під «системою права» в теорії держави і права розуміється об'єктивно існуюча внутрішня структура права, обумовлена характером реалізованих суспільних відносин. Таким чином, головними характеристиками даної системи є її об'єктивність, залежність від суспільних відносин і те, що система права являє собою сутність права.

2. У теорії права під «системою законодавства» прийнято розуміти сукупність нормативно- правових актів різної юридичної сили, які виходячи з необхідності вирішення завдань, що стоять перед державою, мають узгодженість дій і внутрішню єдність. Головними характеристиками даної системи є те, що вона постає, як більш суб'єктивна система, оскільки залежить від волі законодавця, вона являє собою форму вираження права.

3. Система права і система законодавства не тотожні один одному. До таких причин можна віднести:

- Деяку зумовленість системи законодавства від системи права конкретної держави;

- Елементи систем не завжди збігаються один з одним, звідси і внутрішня структура обох систем прямо не співвідноситься одина з одною;

- Система законодавства за обсягом представленого в ній матеріалу ширше системи права;

- В основі поділу права на галузі й інститути лежить предмет і метод правового регулювання. Норми галузі права дуже однорідні. А галузі законодавства, регулюючи певні сфери державного життя, виділяються тільки за предметом регулювання і не мають єдиного методу;

- Система законодавства, крім орієнтації на систему права, орієнтована і на форму державного управління.

4. Системи функціонують в безперервному взаємозв'язку. Вони співвідносяться між собою як дві сторони одного явища. Система права - це внутрішній зміст права, а система законодавства - це зовнішня форма його вираження. Тому ці дві системи потрібно розглядати не окремо, а разом, щоб краще зрозуміти систему права і систему законодавства держави.

Список використаних джерел

1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права: Навчальний посібник. -- Львів: Фонд «Право для України», 1997. -- 198 с.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с.

3. Цвік М. В., Ткаченко В.Д., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. -- Харків: Право, 2002. -- 427 с.

4. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. -- Київ: Кондор, 2006. -- 477 с.

5. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навчальний посібник. -- Київ: МАУП, 2003. -- 239 с.

6. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-- Київ: Атіка, 2001.-- 176 с.

7. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. -- Суми: Університетська книга, 2005. -- 689 с.

8. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник. -- Київ: Юрінком Інтер, 2006. -- 688 с.

9. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс; Видання друге. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2008. - 432с.

Размещено на Allbest.ru

...