Світові тенденції розвитку процедур ліцензування банків

здобувач Ірина Анатоліївна Лоюк

Анотація

Ключевые слова: процедуры лицензирования, мобильный банкинг, интернет-банкинг, закон об административной процедуре.

Annotation

This article explores current state, ways of development of licensing procedures in the world, as well as problems faced by banking regulators within the scope of development of IT solutions in the banking sector and its' transition to Internet banking. In this article licensing is suggested to be defined as a procedure. Problems of regulating licensing procedures of banks in Ukraine, and the proposals for their solution are described.

Key words: licensing, licensing procedures, mobile banking, Internet banking.

Сьогодні Україна не має іншого виходу, як розпочати реальний процес інтеграції до європейської спільноти. Цей процес має стати визначальним чинником при побудові державної політики, у тому числі при формуванні адміністративних процедур. Варто здійснити імплементацію в українське законодавство європейських принципів побудови правової держави, зокрема через вибудовування адміністративних процедур.

Це потрібно робити ще й тому, що через відсутність у попередні роки радикальних заходів щодо реформування радянської адміністративно-командної системи ми все ж продовжуємо жити в системі, яка має ознаки адміністративно-командної, і єдиним національним законом, що за суттю відповідає світовим стандартам забезпечення прав людини, є Конституція України. А відбувається це таким чином: права та свободи, закріплені Основним Законом, у подальшому нівелюються через встановлення у під- законних нормативних актах необґрунтовано складних адміністративних процедур, які не дають можливості безперешкодно реалізувати свої права. Одним із яскравих прикладів такої ситуації є ліцензування, зокрема - ліцензування банків.

Вивченню питань ліцензування присвячували свої праці такі науковці, як В. Авер'янов, В. Андрєєв, Д. Бахрах, Е. Бекірова, С. Береславський, Ж. Іонова, І. Голосніченко, Р. Калюжний, І. Кириченко, В. Лаптєв, П. Мельник, О. Олійник, І. Пастух, О. Піджаренко, В. Плішкін, В. Подлінєв, В. Попович, Л. Савченко, Н. Саніахмєтова, С. Сегеда, Ю. Тихомиров, В. Шакун, А. Шеваріхін, В. Шкарупа, В. Щербина, А. Шпомер та ін.

Дискусії точаться як навколо проблем визначення поняття ліцензування, так і щодо необхідності існування ліцензійних процедур взагалі. Так, А. Іонова визначає ліцензування формою легітимації підприємництва, тобто державного підтвердження законності входження суб'єктів у господарський обіг [1, с. 46-50]. О. Олійник вважає ліцензування правовим режимом здійснення окремих видів діяльності [2, с. 15-18].

На думку Е. Бекірової, ліцензування слід розглядати у декількох аспектах: як елемент легітимації суб'єктів господарської діяльності; як умову здійснення певних видів господарської діяльності; як підставу виникнення права здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; як елемент механізму реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність; як засіб державного регулювання господарської діяльності [3, с.7].

А. Шпомер зауважує, що ліцензування господарської діяльності - це діяльність уповноважених державою органів щодо надання у встановленому порядку суб'єктам господарювання дозволів на здійснення, за певних (ліцензійних) умов, передбачених законом видів господарської діяльності та забезпечення додержання ліцензіатами ліцензійних умов; спрямована на захист прав і законних інтересів громадян та організацій, навколишнього природного середовища, а також забезпечення безпеки держави [4, с. 4].

У деяких наукових джерелах поняття «ліцензування» визначають як дозвіл, який надається державою суб'єкту господарювання на зайняття певним видом діяльності [5, с. 18-20], в інших - як діяльність держави в особі органів, що ліцензують, щодо видачі, призупинення або анулювання ліцензій, а також здійснення нагляду за дотриманням умов ліцензій [6, с. 116]. ліцензування банківський інтернет адміністративний

Узагальнюючи думки науковців, можна зробити висновок про те, що поняття «ліцензування» розглядається як: інститут господарського права; інститут адміністративного права; діяльність органів держави щодо надання спеціальних дозволів (ліцензій) суб'єктам господарювання; правовий режим; засіб державного регулювання господарської діяльності; елемент легітимації суб'єктів господарської діяльності; умова здійснення певних видів господарської діяльності; підстава виникнення права здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; елемент механізму реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність тощо.

На нашу думку, запропоновані підходи висвітлюють лише окремі аспекти, ознаки чи характеристики ліцензування і не дають вичерпного розуміння цього поняття. Наприклад, визначаючи ліцензування як діяльність державних органів, враховується роль одного з суб'єктів відповідних правовідносин; невдалим є визначення ліцензування як дозволу або правового режиму, тому що ліцензування включає сукупність певних дій окремих суб'єктів тощо.

Натомість у світовій практиці ліцензування застосовують як: джерело поповнення державних і місцевих бюджетів; засіб забезпечення високого рівня робіт і послуг, що надаються суб'єктами господарювання; засіб захисту від недобросовісної конкуренції; репресивну санкцію та ін.

Для з'ясування сутності ліцензування як правового явища, на нашу думку, доцільно спиратися на визначення понять «процедура», «юридична процедура», «адміністративна процедура».

Цікавою з цього приводу є думка В. Протасова, який вважає, що процедура як соціальне явище виступає системою, яка: по-перше, зорієнтована на досягнення конкретного соціального результату; по-друге, складається з певних дій, що послідовно змінюють одна одну; по-третє, ієрархічно побудована; по-четверте, постійно перебуває в певній динаміці; по-п'яте, має службовий характер, тобто виступає засобом реалізації суспільних відносин [7, с. 6-7].

Юридичну процедуру визначають як самостійний різновид соціальної процедури, що регламентується відповідними процедурними нормами права, має офіційний правовий характер, складається із певної послідовності дій суб'єктів юридичної процедури, в результаті чого досягається певний результат у вигляді зміни правової дійсності [8, с. 7].

У переважній більшості наукових джерел адміністративна процедура розглядається як порядок адміністративного провадження. Відповідно, адміністративне провадження - це сукупність послідовно здійснюваних адміністративним органом процедурних дій і прийнятих процедурних рішень із розгляду та вирішення адміністративних справ, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням [9; 10, с. 166].

З огляду на вказане, найбільш охоплює зміст ліцензування саме його визначення як процедури. Так, Ю. Тихомиров вказує, що ліцензування - це особлива процедура офіційного засвідчення (визнання) права господарюючого суб'єкта на ведення певного виду діяльності з додержанням правил, нормативних вимог та стандартів [11, с. 422].

У загальному вигляді, як Господарський кодекс України (далі - ГК України), так і Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», визначають ліцензування як засіб державного регулювання у сфері господарювання, спрямований на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів [12; 13].

Нормами ГК України встановлено, що правові засади ліцензування визначаються на основі конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у ст. 6.

Ця норма Кодексу вказує на проблему можливого обмеження права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом через ліцензування. Прихильники теорії відміни ліцензування спираються, обґрунтовуючи свої позиції, саме на таку думку. Здебільшого дискусії щодо відміни ліцензування банків точаться у розвинених країнах зі сталими традиціями захисту прав і свобод та усунення обмежень щодо вільної конкурентної боротьби. На відміну від країн із командно-адміністративною системою, зазначені країни поступово проходили шлях від повного невтручання держави в економіку до введення державного регулювання та посилення регуляторних обмежень. І сьогодні деякі зарубіжні науковці обґрунтовують необхідність повернутися до повної економічної свободи в окремих сферах, у тому числі шляхом відмови від ліцензування.

Зокрема, в США прихильниками такої думки є Інститут Катона, з цією ідеєю виступають Дж. Бенсон та Дж. Кауфман, проголошуючи девіз - «Жодного регулювання». Це означає, що між банками та іншими корпораціями не має бути жодної конкретної розділової лінії, тому будь-який підприємець може вільно вийти на ринок без державного регулювання або впливу на його поведінку і здатність до новаторства. А. Гринспен, донедавна голова Федеральної резервної системи США, з приводу ліцензування зауважував: «Дії уряду можуть загальмувати прогрес, але практично не можуть убезпечити його». Його міркування спонукають до висновку, що характеризується словами «нехай речі трапляються», який означає, що доступ на ринок має бути вільним, без встановлення будь-яких бар'єрів у вигляді ліцензування, бо ліцензування є попереджувальним заходом, який не рятує і не виступає гарантією подальшої стабільності банку [14, с. 1].

Деякі думки з приводу відміни ліцензування висловлюють також і російські вчені. Так, В. Лаптєв вказує, що свобода підприємницької діяльності обмежується широкою практикою ліцензування окремих видів господарської діяльності. Така практика останнім часом одержала надмірне поширення. Вчений пропонує замість ліцензування, що є формою попереднього і досить бюрократичного контролю за господарською діяльністю, використовувати в необхідних випадках наступний державний контроль за господарською діяльністю [15, с. 13]. А. Альохін вважає, що ліцензування в цілому не є ефективним, оскільки відсутні організаційно-правові гарантії досягнення його цілей і, відповідно до цього, воно є формальним актом, розрахованим на законослухняних [16, с. 472].

Європейці з цього приводу більш помірковані: переживши світову фінансову кризу, прагнуть посилити контроль над діяльністю банків, але в частині посилення пруденційного нагляду щодо існуючих банків, підвищення вимог до активів банків. Зокрема, в Європейському Союзі (далі - ЄС) у сфері регулювання ліцензування діє Директива № 2006/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради ЄС про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ (виправлене видання), якою для держав-учасниць визначаються загальні вимоги щодо отримання банківської ліцензії, а саме: власних коштів та початкового капіталу кредитних установ; наявності програми діяльності при поданні заявки на отримання ліцензії; розкриття інформації про прямих та опосередкованих власників [17].

Крім того, суттєвий вплив на процедуру ліцензування за кордоном чинить загальна глобалізація банківського обслуговування та розвиток ІТ-сфери. На сьогодні в розвинених країнах відбуваються такі процеси [18]:

1. Впроваджуються різноманітні програмні рішення, які дозволяють користувачам у будь-якому куточку світу застосувати мобільний банкінг, «не виходячи з дому»;

2. На деяких ринках, що розвиваються, особливо в Африці, платіжні системи та кредитні операції виникають за межами традиційних банківських структур, на чолі з операторами мобільного зв'язку, такими як Vodafone;

3. Технологічні компанії також почали виходити на арену фінансових послуг: Facebook отримує дозвіл щодо створення електронних коштів [19]; Google випускає свій мобільний гаманець [20];

4. Відбувається реєстрація онлайн-банків, що не мають місця фізичного знаходження, зокрема: Mondo, Atom Bank і Starling. Вказані банки мають намір здійснювати діяльність без застосування звичайних для банківської діяльності інструментів, таких як банківські картки та чекові книжки, а лише за допомогою мобільних додатків до смартфонів;

5. Все більшого значення набувають різноманітні стартапи, що надають послуги, які можна віднести до банківських операцій, та виступають конкурентною альтернативою для традиційних банків. Наприклад, це FinTech простір, де означені стартапи позиціонують себе як більш прозорі, справедливі та технологічні процедури, ніж сталі фінансові інститути. Це TransferWise, за допомогою якого можна легко перевести кошти по всьому світу. У Нідерландах Bunq банк працював із моделями соціальних виплат, при якій друзі можуть позичати один одному.

У загальному вигляді, розуміючи недолугість існуючої системи великих банків, що не чутливі до змін та занадто повільні, в розвинених європейських країнах відбувається пом'якшення регулятивних вимог для забезпечення доступу сучасних компаній до ринку банківських послуг.

Вказані події виявляють нові проблеми для регуляторів банків - оскільки мережа Інтернет дозволяє обслуговувати клієнтів у будь-якому місці світу, регулятори передбачають ризики уникнення регулювання і нагляду через ліцензування в інших юрисдикціях, ніж країна проведення банківських операцій, і саме цю проблему намагаються вирішити регулятори в розвинених країнах.

У порівнянні зі світовими тенденціями, в Україні відбуваються процеси посилення регуляторних вимог у частині входження банків на ринок: наприклад, збільшується обсяг документів, що мають подаватися до Національного банку України для реєстрації банку; посилюються вимоги до фінансового стану кінцевих бенефіціарів, які мають володіти банком опосередковано та не здійснюють безпосереднього внесення коштів до статутного капіталу банку, що створюється. Зазначене суперечить всім світовим тенденціям та не є стимулом для розвитку економіки України. У підсумку клієнти підуть з українського ринку банківських послуг на обслуговування банками за кордоном.

У цілому, аналізуючи напрацювання та прогресивні ідеї науковців у різних країнах світу, а також те, що:

- по-перше, фінансова криза підірвала довіру до великих банків і вказала, що наявність бар'єрів при входженні на ринок у вигляді ліцензування не є гарантією стабільності банку;

- по-друге, система державного управління в Україні не трансформувалася у демократичну систему і має всі ознаки командно-адміністративної, більше того, відсутні реальні намагання змінити цю ситуацію;

- по-третє, необхідним на сьогодні є радикальне стимулювання економічного розвитку держави.

Ми схиляємося до думки щодо доцільності відмови від ліцензування у банківській сфері та переходу до повідомляючих процедур при реєстрації банків.

Використані джерела

1. Ионова Ж. А. Правовые проблемы легитимации предпринимательства / Ж. А. Ионова // Государство и право. - 1997.- № 5.

2. Олейник О. Правовые основы лицензирования хозяйственной деятельности / О. Олейник // Закон. - 1994. - № 6.

3. Бекірова Е. Е. Правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / Е. Е. Бекірова. - Донецьк, 2006.

4. Шпомер А. І. Ліцензування господарської діяльності (господарсько-правовий аспект): автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / А. І. Шпомер. - К., 2006.

5. Зуб І. В. Щодо предмету ліцензування у господарській (підприємницькій) діяльності / І. В. Зуб // Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 24-26 жовтня 2001 р.). - К., 2001.

6. Предпринимательское право Российской Федерации / отв. ред. Е. П. Губин, П. Г. Лахно. - М. : Юристъ, 2004.

7. Протасов В. Н. Юридическая процедура / В. Н. Протасов. - М., 1991.

8. Ніколіна К. В. Юридична процедура: поняття, ознаки, види, місце в системі правових категорій : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / К. В. Ніколіна. - К., 2011.

9. Ославський М. І. Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади : навч. посіб. / М. І. Ославський. - К. : Знання, 2009.

10. Адміністративне право України : навч. посіб. : у 2 т. / В. В. Галунько, В. І. Оліфер, М. П. Пихтін та ін. ; за заг. ред. В. В. Галунька. - Херсон : Херсонська міська друкарня, 2011. - Т. 1: Загальне адміністративне право. - 320 с.

11. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса / Ю. А. Тихомиров. - М. : НОРМА, 1998.

12. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15.

13. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 2 березня 2015 р. № 222-VIII [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/222-19.

14. Lecture by Tommaso Padoa-SchioppaMember of the Executive Board of the European Central BankWashington D.C., 24 September 1999 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.ecb.europa.eu/press/key/date/1999/html/ sp990924_1.en.html.

15. Лаптев В. В. Введение в предпринимательское право / В. В. Лаптев. - М. : Ин-т государства и права РАН, 1994.

16. Алехин А. П. Административное право Российской Федерации / А. П. Алехин, А. Н. Кармолицкий, Ю. М. Козлов. - М., 1997.

17. Директива 2006/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_862.

18. Suha Abughosh. E-Banking & challenges of the future [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www. linkedin.com/pulse/e-banking-challenges-luture-suha-abu-ghosh].

19. Lagorio-Chafkin C. When Facebook Is a Bank... [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.inc.com/ chris- tine-lagorio/facebook-electronic-money.html.

20. Laughlin А. Google releases mobile wallet app / A. Laughlin [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.digi- talspy.com/tech/news/a341353/google-releases-mobile-wallet-app/.

Размещено на Allbest.ru