Кримінально-правова охорона авторитету органів місцевого самоврядування у країнах СНД: порівняльно-правовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правова охорона авторитету органів місцевого самоврядування у країнах СНД: порівняльно-правовий аналіз

Олена Іванівна Донченко,

доцент кафедри загальноправових дисциплін

та міжнародного права

Одеського національного університету

імені І.І. Мечникова,

кандидат юридичних наук

В умовах проголошеної владою України політики децентралізації та адміністративної реформи, згідно з якою органам самоврядування на місцях надається і буде надаватися більше коло повноважень, залишаються актуальними і потребують удосконалення питання кримінальної відповідальності за посягання на авторитет органів місцевого самоврядування і належний захист представників таких органів в Україні, що дозволить їм у законному порядку без будь-якого страху виконувати свої конституційні обов'язки. Без сумніву, вкрай важливим є дослідження особливостей зарубіжного законодавства про кримінальну відповідальність за посягання на авторитет органів місцевого самоврядування, що допоможе врахувати недоліки, досягнення і позитивний досвід інших країн.

Сьогодні наша держава веде активну міжнародну співпрацю. Важливе місце у системі зовнішньополітичних пріоритетів України посідають відносини з країнами Співдружності Незалежних Держав (далі - СНД) [1, с. 6]. Це створює умови для компетентних органів державної влади ознайомитися із правовими системами цих держав і дослідити їх особливості. Відомо, наприклад, що парламент як вищий орган законодавчої влади періодично веде представницькі дискусії на ті чи інші теми з органами законодавчої влади зарубіжних країн [2, с. 18]. Для того аби на рівних брати участь у міжнародних відносинах такої якості й рівня, необхідно мати певні уявлення про правові інститути цих країн. Таким чином, усе сказане свідчить про необхідність вивчення особливостей кримінально-правового інституту злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування у зарубіжних країнах і порівняння його з нормами подібного правового комплексу в українському кримінальному законодавстві.

Розробка цієї проблематики залишається фрагментарною, оскільки перебуває на межі декількох галузей права: кримінального, муніципального та конституційного. Незважаючи на те, що досліджувана проблематика потребує суттєвого з'ясування, спеціального дослідження авторитету органів місцевого самоврядування як об'єкта кримінально-правової охорони не проводилося. Досі питання кримінальної відповідальності за вказані вище злочини висвітлювалися у підручниках, науково-практичних коментарях, окремих публікаціях лише схематично. На нашу думку, в Україні найбільше досліджуються питання організації та функціонування інститутів місцевої демократії (М. Баймуратов, О. Батанов, І. Бутко, М. Козюбра, М. Корнієнко, В. Кравченко, О. Мурашин, М. Орзіх, Ю. Панейко, М. Пітцик, В. Погорілко, М. Пухтинський, А. Селіванов, О. Фрицький, В. Шаповал та ін.). Серед іноземних науковців, що приділяли увагу цій темі, слід назвати В. Васильєва, І. Видріна, Я. Гонцяжа, О. Кутафіна, К. Плоккер, Б. Свирського, Г. Холліса, О. Черкасова, В. Чиркіна, А. Шайо, К. Шеремета, В. Ясюнаса та ін. Щодо дослідження кримінально-правової охорони органів місцевого самоврядування, то слід сказати, що окремим питанням кримінальної відповідальності за вказаною темою приділяли увагу такі вчені, як Г. Андрусів, М. Бажанов, Ю. Баулін, Л. Брич, М. Вєтров, В. Владимиров, П. Воробей, В. Дзюба, Л. Дорош, П. Єлізаров, М. Журавльов, М. Загородников, П. Замосковцев, В. Клименко, М. Коржанський, О. Костенко, С. Лихова, Ю. Ляпунов, В. Мальцев, М. Мельник, М. Меньшагін, П. Михайленко, В. На- вроцький, В. Осадчий, М. Панов, Г. Полєнов, А. Савченко, В. Сташис, Є. Сухарєв, М. Хавронюк, В. Шакун, С. Яценко, О. Ярмиш та ін.

Аналіз кримінальних кодексів низки країн дозволяє дійти висновку про відсутність у більшості з них спеціальної глави (частини, розділу, параграфа), що регламентує відповідальність за злочини проти авторитету органів місцевого самоврядування. Напевно, це говорить про різні критерії (підстави) структуризації нормативних актів [3, с. 12]. Але суть не в цьому, оскільки діяння подібні злочинам, що знайшли своє відображення у розділі XV Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК України), все ж мають місце в кодексах, хоча і відображені в статтях різних розділів (параграфів).

Проводячи порівняльно-правовий аналіз сучасного кримінального законодавства деяких країн СНД, можемо стверджувати про схожу структуру кримінальних кодексів цих країн. У багатьох із них, аналогічно КК України, міститься окремий розділ про злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, проте він має іншу назву - злочини проти порядку управління (КК Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану). Цьому є пояснення, оскільки більшість із названих вище кримінальних кодексів створювалося на основі рекомендаційного законодавчого акта. Таким актом є Модельний Кримінальний кодекс для держав - учасниць СНД, прийнятий у Санкт-Петербурзі 17 лютого 1996 р. постановою Міжпарламентської Асамблеї цих держав [4].

Слід зазначити, що серед злочинів проти порядку управління у КК цих країн відсутні окремі кримінально-правові норми, спрямовані на охорону авторитету органів місцевого самоврядування. Однак можна виділити групу посягань на суб'єктів управлінської діяльності [5, с. 398], у контексті яких і здійснюється кримінально-правовий захист представників органів місцевого самоврядування.

У КК РФ групу цих злочинів відкриває посягання на життя співробітника правоохоронного органу (ст. 317) [6]. Цікаво, що такий аналог відсутній у КК Азербайджану, Казахстану та Узбекистану. Подібні положення закріплені у КК Таджикистану (ст. 329) [7] і КК Киргизстану (ст. 340) [8].

У КК Білорусі («Вбивство працівника міліції») коло потерпілих обмежується тільки працівниками міліції, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку (ст. 362) [9]. Крім того, він містить й інші норми, спрямовані, у нашому розумінні, на охорону діяльності органів місцевого самоврядування - ст. 366 «Насильство чи погроза щодо службової особи», ст. 369 «Образа представника влади» та ст. 382 «Самовільне присвоєння звання чи влади службової особи» [9].

Говорячи про застосування насильства до представника влади, то аналог не виявлений у КК Узбекистану, а в ст. 321 КК Казахстану, ст. 328 КК Таджикистану, ст. 341 КК Киргизстану, навпаки, містяться аналогічні положення.

У статті 364 КК Білорусі йдеться про загрозу або застосування насильства до працівника міліції, а в ст. 345 КК України - до співробітника правоохоронного органу.

Досить цікаві положення встановлені в КК України та Азербайджану. Стаття 345 КК України встановлює відповідальність за погрозу вбивством і знищенням майна працівника правоохоронного органу. Крім того, в ч. 4 цієї статті йдеться про особливу кваліфікуючу ознаку - організовану групу. Санкція за заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю потерпілому - до 12 років. У КК Азербайджану, поряд із застосуванням насильства, не небезпечного для життя і здоров'я, і погрозою застосування насильства в диспозиції йдеться про опір із застосуванням насильства (ст. 315) [10]. До речі, у багатьох кодексах цих країн є склади злочинів про опір, однак КК РФ відмовився від криміналізації такого діяння.

Цікавим є те, що виділення такої ознаки, як напад на особу у зв'язку з її законною діяльністю або у зв'язку з її участю в запобіганні або припиненні злочину, трапляється у деяких кодексах країн колишнього СРСР, але не міститься у КК України.

Образа представника влади не міститься у КК України, Азербайджану, Узбекистану. Встановлюють таку відповідальність норми ст. 319 КК РФ і ст. 342 КК Киргизстану. Сутністю вказаних злочинів є саме образа представника влади.

Стаття 320 КК Казахстану і стаття 330 КК Таджикистану як кваліфікуючу ознаку передбачають образу представника влади в засобах масової інформації; покарання - позбавлення волі на строк, відповідно, до 1 року і 2 років.

Стаття 320 КК РФ та її аналог у ст. 344 КК Киргизстану встановлюють відповідальність за розголошення відомостей, що застосовуються щодо посадової особи правоохоронного чи контролюючого органу. У вітчизняному кримінальному законодавстві та в КК Азербайджану, Білорусі й Таджикистану такі норми відсутні. Натомість ст. 322 КК Казахстану звужує коло потерпілих, оскільки встановлює кримінальну відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки, які застосовуються щодо посадової особи, яка обіймає відповідальну державну посаду, або її близьких родичів.

Класичним злочином проти порядку управління, який побіжно стосується досліджуваної тематики, є самоуправство. У КК Азербайджану та РФ самоуправство визначається аналогічно КК України.

Стаття 229 КК Узбекистану визначає самоуправство як самовільне здійснення дійсного або гаданого права, що завдало великої шкоди чи істотної шкоди правам громадян або державним чи громадським організаціям. У статті 383 КК Білорусі під самоуправством розуміється самовільне здійснення особою дійсного або гаданого права, що заподіяло шкоду у великому розмірі або істотну шкоду. Великим визнається розмір, який у сто або більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати. Відповідно до ч. 3 ст. 327 КК Казахстану винний може понести кримінальну відповідальність за вчинення самоуправства, яке спричинило тяжкі наслідки. Санкція за такий злочин - позбавлення волі на строк від 2 до 7 років.

Отже, інститут місцевого самоврядування у розглянутих країнах - це необхідний елемент демократичної організації державного і суспільного життя. Держава, покладаючи на місцеве самоврядування обов'язок з охорони прав людини і громадянина, охорони конституційного порядку, правового порядку, надаючи їм владні повноваження щодо вирішення місцевих проблем, створює систему правових заходів, спрямованих на забезпечення їх особистої безпеки, серед яких і заходи кримінально-правового характеру.

З урахуванням викладеного матеріалу можна зробити такі висновки:

Для країн СНД захист представників органів місцевого самоврядування має важливе значення, перебуває на належному рівні та отримує відповідну підтримку з боку кримінально-правових норм;

У цих країнах комплекс розглянутих злочинів має схожий зміст із українським, а деякі статті, що входять у нього, подібні до статей розділу XV Особливої частини КК України;

Інститут злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування КК України виглядає дещо компактніше, ніж такі комплекси у законодавстві країн СНД, що створює певні зручності для право- застосовних органів;

Позитивними моментами законодавства цих країн є деякі кваліфікуючі ознаки, які можуть бути використані українським законодавцем, але, безумовно, це потребує додаткових досліджень і повинно мати необхідне кримінологічне обґрунтування.

Використані джерела

кримінальний відповідальність посягання самоврядування

1. Бондик О. Правові засади становлення та розвитку зовнішньої політики незалежної України (1991-2000 роки) / О. Бондик // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. Право. Теорія та історія держави і права.- 2015. - № 2. - С. 4-11.

2. Сидорчук Л.А. Місцеве самоврядування у сфері забезпечення правопорядку (національний та міжнародний досвід): моногр. / Л.А. Сидорчук; Київ. міжн. ун-т; за ред. О.М. Бандурки. - К., 2009. - 220 с.

3. Савченко А.В. Кримінальне законодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки: комплексне порівняльно-правове дослідження: моногр. / А.В. Савченко. - К.: КНТ, 2007. - 596 с.

4. Модельный Уголовный Кодекс для государств - участников Содружества Независимых Государств, принят Постановлением Межпарламентской Ассамблеи государств - участников Содружества Независимых Государств (Санкт-Петербург, 17 февраля 1996 г.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.icrc.org/rus/resources/documents/ misc/ihl-nat-3.htm.

5. Хавронюк М.Й. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: моногр. / М.Й. Хавронюк. - К.: Юрисконсульт, 2006. - 560 с.

6. Уголовный кодекс Российской Федерации // Собрание законодательства Российской Федерации. - 1996. - № 25. - Ст. 2954.

7. Уголовный кодекс Республики Таджикистан. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 410 с.

8. Уголовный Кодекс Кыргызской Республики. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 352 с.

9. Уголовный кодекс Республики Беларусь: принят Палатой представителей 2 июня 1999 г., одобрен Советом Республики 24 июня 1999 г.: текст Кодекса по состоянию на 10 июля 2002 г. - Мн.: Амалфея, 2002. - 288 с.

10. Уголовный кодекс Азербайджанской республики. - СПб., 2001. - 386 с.

Размещено на Allbest.ru