Соціально-правова цінність людини в межах природно-правового типу праворозуміння

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ЦІННІСТЬ ЛЮДИНИ В МЕЖАХ ПРИРОДНО-ПРАВОВОГО ТИПУ ПРАВОРОЗУМІННЯ

Сергій Зеновійович Холоднюк

У сучасних умовах існування людства, незважаючи на вагомі досягнення в різноманітних сферах суспільного життя, необхідним є подальше вивчення питань, які пов'язані з сутнісними характеристиками людини, визначенням її ролі в процесі функціонування правової системи суспільства. Людина проявляє себе не лише з позицій носія добра і справедливості, а й демонструє такі властивості, які призводять до деструктивних явищ, а саме: зловживання правом, злочинності, порушення прав та свобод громадян, нехтування правами цілих народів.

Існування негативних явищ у суспільному житті все більше обумовлюється самою людиною, процесом її мислення та діяльністю. «Те, чим пишалося століття, - тобто Homo sapiens, - ставши джерелом абсолютного зла, породило глобальні небезпеки, що узагальнено зводиться до таких: військова, екологічна (антропогенний тиск на біосферу й техногенний тиск на генотип людини), моральна (розщеплення душі, моральна деградація людини, загальне озвіріння). Ці глобальні проблеми - знамення нашого часу - замикаються на проблемі людини, тому що знищення людини самою людиною почалося» [1, с. 6].

Сьогодні, як ніколи раніше, актуальними є слова М. Бердяєва щодо необхідності олюднення людства, виходу з природно-звірячого становища, звільнення людських сил, становлення людської особистості на ноги. Саме в цьому він вбачав сутність соціального прогресу [2, с. 175].

Важливу роль у вирішенні існуючих проблем має відігравати право як важливіший регулятор суспільних відносин, на яке покладається місія протистояння викликам сьогодення, ефективного вирішення не лише питань національного розвитку відповідних країн, а й визначення подальших шляхів існування людства в цілому.

Процес пізнання права є неможливим без з'ясування ролі людини щодо права, яка є одночасно і його носієм, і творцем. Враховуючи те, що не існує єдиного підходу до визначення права, цінність людини по-різному представлена в межах того чи іншого підходу до праворозуміння.

Важливі ідеї щодо з'ясування цінності людини характеризуються фундаментальною традицією, яка сягає Античності. Глибоке історичне коріння цих питань пов'язане з такими мислителями, як Сократ, Платон, Аристотель, Ульпіан, Цицерон, а також прогресивними думками Середньовіччя та Нового Часу.

Ґрунтовний внесок у дослідження зазначеної проблематики здійснили представники теорії природного права - Г. Гроцій, Б. Спіноза, Д. Локк, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Гегель.

Значну роль відіграють дослідження вітчизняних філософів права, таких як М. Костицького, А. Козловського, Л. Петрової, О. Бандури, С. Максимова, В. Шкоди та ін.

Вагомий внесок у процес розробки проблем природного права в другій половині ХХ ст. здійснили західні мислителі, а саме: Дж. Кольман, Дж. Роулз, Дж. Фінніс, Л. Фуллер та ін.

Дослідження питань, які пов'язані з ціннісними характеристиками людини в праві, знайшло своє відображення у працях вітчизняних вчених, а саме: О. Бандури, О. Грищука, Є. Бурлая, М. Козюбри, О. Костенко, Н. Оніщенко, В. Погорілко, П. Рабіновича, В. Селіванова, О. Скакун, В. Тація, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, В. Шкоди та ін.

Однак питання пізнання цінності людини та її відображення у праві не може мати вичерпний, завершений характер. Кожна історична епоха має свої особливості, що, безумовно, позначається на вивченні проблем щодо місця та ролі людини в суспільному житті в цілому і правовому житті суспільства зокрема. Враховуючи те, що на початку ХХІ ст. спостерігається масове порушення прав людини як на рівні функціонування окремо взятих країн, так і в системі міждержавних відносин, зазначена проблематика є досить актуальною і потребує відповідних зусиль в аспекті дослідження філософами, правознавцями, соціологами, психологами тощо.

Метою цієї статті є розгляд теоретичних і практичних проблем, які пов'язані з дослідженням соціально-правової цінності людини в межах природно-правового типу праворозуміння. Це має важливе значення для закріплення справжніх критеріїв нормативності в праві, здійснення ефективного процесу його втілення в систему суспільних відносин, побудови правової держави, захисту прав та свобод людини і громадянина.

Досліджуючи проблему цінності людини в межах природно-правового типу праворозуміння, необхідно виходити з визначення поняття «цінності». Цінності - це усе те, що дозволяє людям задовольняти

їхні бажання і потреби, змушує докладати зусиль щодо їх досягнення, збереження та збільшення. Абсолютні цінності природно-правового характеру не залежать від змін соціально-історичних умов, не є продуктом волі держави, не декретуються її приписами, стоять вище за її миттєві інтереси і не підлягають девальвації [3, с. 385].

Найвищою соціальною цінністю є людина. Звідси випливає право на життя, свободу, безпеку, власність, гідність особистості. Людиноцентристський вимір права, якщо його розглядати з позицій відображення і закріплення в системі відповідних форм права, полягає в тому, щоб забезпечити та гарантувати реальний процес втілення в життя природних прав людини. Вони виступають у ролі відповідного орієнтира та критерія щодо оцінки позитивного права. Пригадуючи слова знаменитого оратора та державного діяча Стародавнього Риму М. Цицерона, «несправедливий закон не створює право» [4], потрібно зазначити, що саме за допомогою природних прав людини відбувається наповнення права загальносоціальним змістом, здійснюється олюднення права.

Беручи до уваги поняття «людина у праві», яке запровадив Г. Радбрух, можна стверджувати, що людина у праві має два образи, а саме: правової людини та людини юридичної [5, с. 74]. Правова людина - це людський індивід, якому, враховуючи його біологічну природу, притаманні такі правові якості, як природні, невід'ємні, основні права. Що стосується людини юридичної - це людський індивід, який у процесі соціалізації здатний сприймати, реалізовувати та трансформувати право як спеціально-соціальне, тобто як державно-вольове, юридичне, «позитивне» явище, яке є елементом сформованої у певному суспільстві культури. (Детальніше про поняття загальносоціального та спеціальнооціального права див.: [6, с. 9].) З цього випливає, що саме через юридичне право людина «реалізує можливості та силу розуму <...>, здатність осягати оточуючий світ, передбачати, оцінювати, приймати рішення та впроваджувати ці рішення у життя. Звідси - свою здатність бути творцем, створювачем, імпульсом й активною силою в розвитку дійсності» [7, с. 17-18], однак зберігаючи при цьому свої правові ознаки.

Таким чином, соціально-правова цінність людини відображена вже на рівні природно-правового типу праворозуміння. У межах позитивного права вона має знаходити своє логічне продовження і відображення. Позитивне право надає завершеності, нормативної визначеності, стійкості ціннісним характеристикам людини, які на початковому етапі містяться у природному праві.

Використовуючи природно-правовий підхід до праворозуміння, відбувається постійний процес зіставлення власної поведінки людини з ідеальними зразками, які мають універсальний характер. У процесі спілкування з іншими людьми формується нормативно-ціннісна система, яка постійно зіставляється з уявленнями про право та має бути спрямована на поведінку з ознаками людяності.

Природні права людини як ідеальні зразки поведінки доцільно розглядати у двох значеннях: в об'єктивному, коли вони визнаються іншими людьми, а також суб'єктивному - усвідомлення людиною своєї ролі та значення у суспільному житті. Вони мають етичний характер, акцентують увагу на самоцінності особистості і передбачають високий рівень духовного розвитку суспільства.

Перебуваючи в нерозривному взаємозв'язку з людиною, право є віддзеркаленням рівня її культури. Людина культурна - це людський індивід, якому притаманні такі якості, як відповідальність за гармонійність буття, моральна та метафізична інтуїція, здатність до сприйняття корисного для свого суспільства (зокрема права) тощо. Такі люди прагнуть Краси, Істини, Справедливості, Гармонії, Порядку та Злагоди [8, с. 14].

Однак у «боротьбі за право» люди можуть проявляти і свої не найкращі якості. Завдання права - бути стабілізатором, сприяти вирішенню конфліктів та стимулювати прояв кращих людських якостей. Розвиток права в ідеалі - це олюднення права, рух до людського права шляхом вдосконалення людини [9, с. 26].

Саме існування ціннісно наповненої особистості потребує сучасне українське суспільство, потребують різноманітні сфери життєдіяльності, потребує і саме право, яке розглядається в нерозривному взаємозв'язку з людиною. Рівень усвідомлення цінності людини в суспільному житті, цінності самого права, ефективний процес правотворчої діяльності та реалізації правових норм - це показник зацікавленості різноманітних суб'єктів у житті права, у втіленні його в систему суспільних відносин.

У зв'язку з цим особливого значення набувають питання, які пов'язані з формуванням високодуховної, освіченої та гармонійної особистості здатної втілювати в життя ідеї природного права, надаючи праву позитивного гуманістичного спрямування. Це досить складне завдання, яке не може бити вирішене за короткий проміжок часу. У цьому процесі мають бути задіяні різноманітні механізми удосконалення функціонування економічної, політичної, правової системи суспільства, враховані характерні ознаки менталітету нації.

Взявши до уваги всі відмінності щодо з'ясування сутності права в філософській літературі, а також у контексті розкриття цього питання на рівні загальної теорії права, доцільно зазначити, що питання гуманізації права нерозривно пов'язані з втіленням у життя верховного морального закону, про який

говорив І. Кант. Цей закон не залежить від історичних умов, а є вічним і незмінним, приписуючи людині своє веління категорично, а саме: вчиняй так, щоб правило твоєї поведінки могло бути правилом всіх і кожного.

«Основне завдання позитивного права полягає в тому, щоб увібрати у себе зміст природного права, розгорнути його у вигляді низки правил зовнішньої поведінки, прилаштованих до умов життя і потреб часу, надати цим правилам змістовну форму і словесне закріплення і далі проникнути у свідомість і волю людей як домінуюче веління. Позитивне право - доцільна форма підтримання природного права» [10, с. 58].

Наповнюючи право гуманістичним змістом, розвиваючи його відповідно до вимог практичного життя людини, необхідно здійснювати реалізацію принципу справедливості. Якщо позитивне право відповідає критеріям природного права - це і є вираз справедливості. Розмежовуючи поняття «закон» і «право», слід пам'ятати, що закон являє собою одну з форм права. Він розглядатиметься як тотожний праву лише тоді, коли буде справедливим і виключатиме будь-який довільний припис чи вимогу. Це набуває особливого значення в умовах усвідомлення необхідності обмеження державного втручання в життя особи та громадянського суспільства. Обов'язок держави полягає в тому, щоб забезпечити відповідність позитивного права праву природному, забезпечити моральність права, визнаючи тим самим людину найвищою соціальною цінністю.

Визнання необхідності моральності права є одночасно і визнанням соціально-правової цінності людини. «Мораль - це не просто бажана риса, яку треба запровадити в право, а радше суттєвий елемент права, яким воно є насправді. Жоден адекватний критерій слушності певної правової норми або існування певної правової системи, мабуть, не може бути нейтральним щодо змісту, бо здебільшого саме зміст норми визначає, справедлива вона чи ні, розумна чи нерозумна» [11, с. 14].

Соціально-правова цінність людини, яка випливає з самого змісту природно-правового типу право- розуміння, полягає у тому, що на основі моралі відбувається усвідомлення необхідності зв'язку прав людини з обов'язками. Передусім це стосується обов'язків визнавати права інших людей. Враховуючи те, що людина є істотою, яка немислима поза суспільством й живе не лише для себе, а й для інших, тому вона здатна встановлювати відповідний порядок у взаємовідносинах. Такий порядок ґрунтується на визнанні прав іншого. Саме тому з філософських позицій необхідно акцентувати увагу на правах іншої людини, на присутність «Іншого» в екзистенційному просторі [12, с. 221].

Гуманізація змісту позитивного права передусім відповідає потребам громадянського суспільства, а не держави. Саме громадянське суспільство має бути зацікавлене в реалізації власних інтересів та рівні їх відображення в праві, беручи активну участь у процесі правотворчості, здійсненні контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб. Право лише тоді є ефективним регулятором суспільних відносин, коли воно служить суспільству, нації та народу.

Людина, громадянське суспільство і лише потім держава - такою має бути послідовність цінностей, що відображені в праві. Гуманізація сутності права передбачає не лише нормативне закріплення, а й реальне втілення в життя конституційного положення щодо місця та ролі людини в суспільному житті. Право не може розглядатися лише з позицій статики. Воно є живим та динамічним утворенням, яке досить часто формується на рівні самого суспільства, посилаючи, таким чином, імпульси державі щодо необхідності відображення в системі норм права.

Слід зазначити, що «у сучасній онтології популярною є синергетична модель світорозуміння, основними принципами якої виступають: складна системність, динамізм, нестабільність, сингулярність, спонтанність, імовірність, відкритість, самокореляція, самоорганізація та автономність системних елементів, у той час як традиційна діалектична онтологія застосовує, у тому числі у праві, метод дедукції: виведення часткового із загального. Тому тут частка набуватиме свого сенсу виключно на основі її належності до цілого» [13, с. 296-297]. Так, позитивне право матиме сенс лише в тому випадку, коли соціально-правова цінність людини, яка розкривається за допомогою природно-правового типу праворозуміння, буде визнаватися ним як беззаперечний факт. Для цього необхідно, щоб норми позитивного права включали в себе дух природного права, були переповнені його сутністю.

Маючи глибоке історичне коріння, на сучасному етапі свого розвитку природно-правовий тип праворозуміння зводиться до необхідності усвідомлення відповідних особливостей, а саме: сучасне розуміння природного права має суттєві відмінності від тих поглядів, які були характерні для мислителів епохи антифеодальних революцій. Особливість розвитку філософської думки та правової думки наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. полягає в тому, що людина розглядається не як відокремлений індивід, а як суб'єкт різноманітних суспільних зв'язків. Для зазначеного періоду характерним є розширення комплексу природних прав. Йдеться про те, що природні права не вичерпуються лише невід'ємними правами особистості, а включають також політичні, економічні, культурні права людини.

На більш глобальному рівні природне право збагачується правами національних меншин, нації та народу. Такі невід'ємні права, як право на життя, свободу, рівність, право на справедливе ставлення до людини тощо мають знаходити свій подальший розвиток і деталізацію на рівні нормативного закріплення та реального процесу втілення в життя, в систему суспільних відносин. Класичне вчення про природне право виступає у ролі основного орієнтира для розвитку різноманітних форм права. Тому цілком закономірно зосереджувати увагу на природному праві та рівні його віддзеркалення у суспільних відносинах, що потребують правової регламентації, досліджувати, як природне право відображається у системі нормативно-правових актів, як саме втілюється у життя конституційне положення щодо визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Особливого значення ці питання набувають в умовах глобальних суспільних трансформацій, посилення взаємодії та взаємозалежності сучасних держав та народів. Слід враховувати той факт, що на початку ХХІ ст. людство шукало дієвих форм впливу на масові порушення прав людини, нехтування суверенними правами держав, правами національних меншин, народів.

Правова глобалізація передбачає утвердження принципу ліберальної правової ідеології та принципу верховенства права. Це єдиний шлях, який може сприяти вирішенню конфліктних ситуацій, подоланню кризових явищ, протистоянню загрозам та викликам сьогодення.

Вся історія людства, починаючи з ранніх етапів розвитку людського суспільства, пронизана правом і боротьбою за нього. Однак боротьба за право повинна мати людяний характер, гармонійно випливати з усвідомлення цінності самої людини і людського суспільства в цілому.

Ми поділяємо думку про те, що внаслідок своєї об'єктивної природи право забезпечує керівну функцію не за суб'єктивним задумом однієї людини або групи людей, а генетично, регулюючи поведінку людей, забезпечуючи самозбереження суспільства і його розвиток.

З цього випливає, що об'єктивна природа права нерозривно пов'язана з природним правом. Природне право закладає підвалини для самозбереження людини та суспільства, вказуючи гідний шлях розвитку та удосконалення людського буття.

соціальний правовий цінність нормативність

Використані джерела

1. Любутин К. К. Философия в современном мире / К. К. Любутин // Философская антропология: историко-философский анализ. - Екатеринбург; Нижневартовск, 1997.

2. Бердяев Н. А. Философия свободы / Н. А. Бердяев // Философия свободы. Смысл творчества. - М., 1989.

3. Бачинін В. А. Філософія права: словник / В. А. Бачинін, В. С. Журавський, М. І. Панов. - К., 2003.

4. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. - М., 1999

5. Права людини: соціально-антропологічний вимір: кол. моногр. /редкол. П. М. Рабінович (голов. ред) та ін. // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. - Л.: Світ, 2006. - Серія І. Дослідження та реферати. - Вип. 13.

6. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб. / П. М. Рабінович. - Вид. 5-те зі змінами. - К.: Атіка, 2001.

7. Алексеев С. С. Частное право: Научно-публицистический очерк / С. С. Алексеев. - М.: Статут, 1999.

8. Оніщенко Н. МСприйняття права в умовах демократичного розвитку: проблеми, реалії, перспективи: моногр. / Н. М. Оніщенко ; відп. ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученко. - К.: Юридична думка, 2008.

9. Бігун В. С. Антропологія, аксіологія та соціологія права. До питання про право / В. С. Бігун // Часопис Київського університету права. - 2005. - № 4. - С. 23-32.

10. Ильин И. А. О сущности правосознания / И. А. Ильин. - М., 1993.

11. Філософія права / за ред. Дж. Фейнберга, Дж. Коулмена ; пер. з англ. П. Таращук. - К., 2007.

12. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. - М.: Норма, 1999.

13. Суспільство, людина, право: сучасні дослідження актуальних проблем / за ред. О. Г. Данильяна. - Х., 2014.

Размещено на Allbest.ru