У будь-якій правовій державі найважливішу роль у здійсненні управлінських функцій відіграє місцеве управління та самоврядування. Прояви місцевого самоврядування в організації місцевого управління спостерігалися і на територіях країн Центральної Азії в ХІ-ХХ ст., незважаючи на кочову економічну і політичну систему тюркськомовних державних об'єднань. Так, у досліджуваний період на територіях сучасної Республіки Казахстан існувало декілька воєнно-політичних об'єднань у формі каганатів та ханств із владою титулованих правителів. Органи місцевого самоврядування, як і органи місцевого управління, існували в такій формі казахстанського суспільства, де обов'язковим елементом державного механізму була наявність сильного владного центру зі значними повноваженнями та функціями, які потім поступово передавалися місцевій владі протягом наступних століть у процесі свого державотворчого розвитку. Однією з найважливіших складових цих процесів є дослідження історичного підґрунтя та особливостей формування системи місцевого управління Республіки Казахстан. І хоча території сучасного Казахстану перебували в різних умовах, але на сьогодні ми можемо констатувати, що місцеве управлінні та самоврядування протягом ХІ-ХХ ст. відзначалося циклічністю і посиленням ролі місцевого управління.

Історичні питання та розвиток місцевого управління Республіки Казахстан досліджували такі вчені, як Н. Апполова, Т. Султанов, І. Єрофєєва, Е. Абіль, Н. Бекмаханова, С. Зіманов, А. Кузембайули, Н. Масанов, А. Кадирбаєв, Т. Таукелєв, А. Жакіпова та ін.

У казахстанських наукових працях учені неодноразово досліджували особливості формування системи місцевого управління Республіки Казахстан ХІ-ХХ ст. Однак місцеве управління мало певні особливості свого формування та, на нашу думку, досліджувалося поверхнево - здебільшого в історичному та етнокультурному аспекті. Такі особливості у формуванні місцевого управління пояснюються тривалою приналежністю сучасних казахстанських територій до різних тюркських держав, що історично тяжіють до традиційних підходів у методах місцевого управління.

Саме тому мета публікації полягає у дослідженні історичних особливостей формування системи місцевого управління Республіки Казахстан протягом ХІ-ХХ ст.

Початок історичного етапу дослідження можна простежити ще з кінця Х ст., оскільки велике значення у розвитку місцевого управління має політико-правова складова.

Місцеве управління у ХІ-ХХ ст. розвивалося на різних землях сучасної казахстанської державності та мало величезний досвід для підтвердження політичних процесів на шляху місцевого розвитку в Республіці Казахстан. У цілому основу державно-правових систем кожного з основних державних утворень становили звичаєве право та місцеві традиції. Відомий казахстанський дослідник Е. Абіль [1] структурно виокремлює такі державні формування того часу: Кімакський каганат, Держава огузів, Західно - Кангарський союз та Кіпчакське ханство. Це були досить самодостатні і сильні державні утворення регіону Центральної Азії. З усіх тюркських держав Північного, Центрального та Західного Казахстану статусом імперії володів Кімакський каганат, адже до його складу входили інші тюркські народи зі значними військово-політичними повноваженнями на правах автономій. Кімакський каганат поділявся на чотири області та 12 удільних автономних об'єднань.

Місцева влада Держави огузів утворювала систему повноважних представників - голів кочових громад, що об'єднувалися у Раду - "Канкаш" при правителі Держави огузів. Держава огузів поділялась на військово-потестарні об'єднання "ілі", що поділялися на менші адміністративні одиниці "аймаки" - об'єднання кочових громад "уругів".

На думку Е. Абіля [1, с.49-51], регіональною історико-правовою особливістю Центральної Азії того періоду була система місцевого управління Західно-Кангарського союзу. Таке державне утворення складалось з восьми умовних автономій-ханств з усіма ознаками державності і являло собою Печенізьку конфедерацію. Кожне з таких восьми ханств складалося з п'яти округів - місцевих військово-потестарних союзів. Представники місцевої влади в цьому державному утворенні об'єднувались для прийняття політичних та воєнних рішень від імені всієї конфедерації.

У Кіпчакському ханстві місцеву владу представляли хани окремих кіпчакських автономних об'єднань та входили разом із вищими чиновниками до складу своєрідного дорадчого адміністративного органу верховного хана. Основу системи місцевого управління складали племена, що об'єднувалися в "крила" - військово-адміністративні одиниці середнього щабля.

З появою на карті Євразії нового державного утворення у Х-ХІІ ст. - держави Жетісу, з'явилася і нова система місцевого управління, що відзначилася у казахстанській історико-правовій науці особливістю релігійного елементу в державному управлінні. Сучасні казахстанські вчені [2] вважають цей період правлінням династії Караханідів. Нововведенням стала поява в державному апараті системи профільних канцелярій - диванів, тобто профільних міністерств та відомств. Місцева влада здійснювалась у степових районах ілчі-башами, тобто головами військово-потестарних об'єднань кочових громад. У громадах регіонів з осілим способом життя влада належала самоврядним сільським та міським головам - мехтарам і хакімам, а також старостам громад - раїсам.

Хоча в ХІІ ст. об'єднання Жетісу була завойована кара-китаями - монгольською народністю, змін у системі державного та місцевого управління не відбулось. Загалом державна система династії Караханідів характеризувалася наявністю розвиненого бюрократичного апарату, що контролював усі сфери життя, та високою децентралізованістю та автономністю адміністративних одиниць місцевого управління. Саме це, на думку науковців-дослідників [3], призвело до послаблення та розпаду держави Жетісу.

Разом із державою династії Жетісу на територіях казахстанської державності в Центральній Азії формуються й інші державні формування: держави кереїтів та найманів, що вийшли з-під влади сусіднього Уйгурського каганату. У ХІ ст. вони утвердилися, створивши конфедеративне державне утворення - цзубу, що проіснувало два століття. Територія держави цзубу поділялась на низку напівнезалежних об'єднань. На початку ХІІІ ст. держава цзубу розпалася на кереїнів та найманів, які в цей же час були розгромлені монголами і втратили незалежність. Історичною особливістю у формуванні місцевого управління стала поява улусу - самоврядної нестандартної форми кочової державності. У Великій радянській енциклопедії [4] "улус" визначено як термін, що використовувався територіальними та соціальними угрупуваннями населення у народів Центральної і Середньої Азії та Сибіру в минулому. Улусами називали як великі феодальні державні утворення, так і окремі угрупування кочових поселень та поселень з осілим способом життя. Населення улусу військово-адміністративним чином поділялося на тумени як основну ланку системи місцевого управління. Тумен [5] вважався вищою військовою та організаційно-тактичною одиницею і складався з десяти тисяч воїнів, які вже поділялися на тисячі, сотні та десятки.

Початок ХІІІ ст. для усіх тюркських народностей Центральної Азії відзначився об'єднанням монгольських і багатьох інших племен та появою міцної централізованої держави, що внесла зміни у розвиток системи місцевого управління. До цього об'єднання увійшли усі землі казахстанських територій та Китаю, Середньої Азії, Закавказзя і Київської Русі [6, с.31]. Очолював Монгольську імперію каган з династії Чінгізхана, але формальне висування на престол супроводжувалось виборами Курултая. Місцева влада на завойовані землі призначалась каганом або ханом підконтрольної кагану території - даругачі та даругабеки. Імперія поділялася на чотири великих улуси, що керувались ханами. Місцеве самоврядування було ліквідовано в будь-якій формі, адже кожний тумен та улус були військово-адміністративною одиницею на випадок війни. Монгольська держава першої половини ХІІІ ст. перетворилася на світову імперію з сильною військово-централізованою владою та нерівномірним перехилом повноважень у системі місцевого управління. Вже в XIV ст. це призвело до розбрату серед правлячої еліти імперії та відокремлення основних улусів - частин імперії, однією з яких були казахстанські території - Улуг-Улус [7, с.122]. Державне об'єднання Улуг-Улусу включало в себе два місцеві ханські центри управління - Ак-Орда (південно-західна частина сучасного Казахстану та інші землі) та Кок-Орда (північно-східна частина сучасного Казахстану та інші землі) з військово-адміністративним поділом населення та територій держави на монгольський зразок. Так, місцеве управління Ак-Орди становили улуси-провінції, що поділялися на баскацтва, а улуси-тумени - на військові сотні та тисячі; в Кок-Орді - улуси поділялися на володіння огланів та улуси туменів - по тому ж принципу. Особливістю місцевого управління того періоду був щорічний з'їзд представників військово-адміністративних одиниць на Курултай, на якому правителі улусів звітували перед ханом.

У середині XV ст. в Улуг-Улусі настає політична криза в системі державного та місцевого управління, що завершує правління династії Чінгізідів. Натомість у результаті міжусобної боротьби відродився інститут виборності хана на з'їзді представників вищої кочової знаті. Однак хани, обрані на таких з'їздах, правили старими методами управління, що знову призвело до розпаду держави. Також у цей період виокремилось нове об'єднання у складі Улуг-Улусу - Узбекський Улус. Назва УзбекськогоУлусу пов'язана з авторитетом правителя хана Озбека. Його володіння простирались від річки Іртиш до Волги. Систему місцевого управління становили керівники підпорядкованих улусів - биї, султани, шейбаніди, владу яких мав підтвердити хан. Місцеву владу регіонів та міст представляли призначені ханом дару - габеки та хакіми.

У ХІІІ-XV ст. кожен раз із приходом до влади нового хана система місцевого управління майже не змінювалася. Правлячі місцеві тюркські династії перепідпорядковувалися визнаючи наступного ново - призначеного хана чи даругабека. Це стосувалося Улуг-Улусу, Шагатайського Улусу та Магулістанського державного об'єднання цього періоду - майже усі основні частини сучасної державності Республіки Казахстан.

У другій половині XV ст. спостерігалась тривала хвиля відмов у підпорядкуванні ханам великої низки місцевих династій або прийняття підданства сусідніх суверенів навіть у формі протесту. Цей процес переріс у нове державне об'єднання, що отримало назву Казахське ханство, особливістю системи місцевого управління якого був з'їзд представників місцевих громад - Масліхат. Масліхат був вищим законодавчим органом влади та мав збиратися не рідше одного разу на рік. Казахське ханство спочатку зміцнилося об'єднанням інших племен і приєднанням міст вздовж річки Сирдар'я. Систему місцевого управління протягом XV-XV! ст. формували уділи на чолі з султанами та представниками ханського роду. Останні зазвичай наділялися величезними повноваженнями на підвідомчій їм території.

Західні частини сучасних казахстанських територій у XV-XV! ст. виокремилися у Мангитське та Сибірське ханство. Мангитський Масліхат, як вищий орган влади, мав обирати верховного правителя - бия. Ланка місцевого управління складалась з улусів, керували якими призначені биєм мірзи. Натомість

Сибірське ханство в той період являло собою одне з найбільших державних тюркськомовних утворень у Північному Казахстані. Систему місцевого управління становили практично суверенні улуси на чолі з мурзами. На відміну від інших ханств сучасної казахстанської державності, інституту виборності в Сибірському ханстві не існувало. Згодом на початку ХУП ст. значна частина Сибірського ханства увійшла до складу Росії, а інші землі та кочові громади об'єднались у Казахське ханство.

У період ХУІ-ХУШ ст. Казахське ханство почало своє державно-політичне утвердження. Це проявилося у змінах як державного, так і місцевого управління. Масліхат продовжував здійснювати вищу законодавчу владу. До його складу входили представники казахських громад і найбільш авторитетні та впливові султани. Повноваження хана були суттєво зменшені, натомість значущішу роль почала відігравати Рада биїв. Система місцевого управління була представлена складною ієрархією громад, що об'єднувались в асоціації. Декілька асоціацій, що представляли одну територію, об'єднувались у воєнно-потестарну групу - уруг. Тому, як наголошує М. Тинишпаєв [8, с.224], суб'єктом політико - потестарних відносин в Казахському ханстві виступала громада. А її вплив на прийняття політичних рішень визначався статусом та родовим походженням громади. Асоціації громад запроваджували певні норми та правила приналежності в побуті та під час війни. Важливою особливістю системи місцевого управління початку XVII ст. стало розшарування казахського суспільства на жузи [9, с.35, 64] - крупні адміністративно-територіальні одиниці з широкими автономними повноваженнями.

Розрізняють три відокремлених жузи [10, с.79-104]:

1) Великий (Старший) жуз;

2) Молодший жуз;

3) Середній жуз. Кожний із цих жузів являли собою певну кількість військово-потестарних об'єднань - від трьох до дванадцяти в групі. Керували жузами биї, що мали всю повноту влади та фактично керували державою через Раду биїв. Традиційне казахське ханство засновувалось на подвійній структурі влади - авторитетній та аристократичній. Перша засновувалась на традиціях, звичаях та авторитеті правлячої еліти і постійно оновлювалась; друга - влада биїв і старшин - опиралась на аристократичні еліти, і навпаки - не допускала до свого складу нових членів. Казахське ханство, таким чином, перетворилося з унітарної держави в федерацію, яка мала досить складну внутрішню структуру з широкою автономією для місцевих суб'єктів усіх рівнів. Натомість присирдар'їнські міста такої автономії не мали та були підпорядковані напряму хану. Для управління ними хан призначав султанів і хакімів. Вперше для кочового Казахського ханства була визначена постійна столиця - Туркестан [11, с. 192], що теж відіграло важливу роль у формуванні та розвитку місцевого управління.

Наприкінці XVII ст. - на початку XVIII ст. у регіони Центральної Азії були спрямовані політичні інтереси Російської імперії. Внаслідок міжусобних протиріч серед місцевих султанських угрупувань всередині країни та казахсько-джунгарських війн Казахське ханство розкололося на самостійні частини. Результатом цих процесів було формування політичних умов для відродження улусної системи місцевого управління. Початок XVIII ст. у казахському суспільстві ознаменувався початком загострень на прикордонних територіях нових суверенних ханств. Тобто керівники місцевих територіальних об'єднань - батири та султани, були посилені у військовому, а згодом - і політичному статусі, верховним ханом. Династії місцевої влади нижчої ланки вже традиційно визнавали владу вищого рівня. Але безкінечний перехід влади від одного хана до іншого породив остаточну децентралізацію в системі місцевого управління: кочовий спосіб життя у нових державних утвореннях не передбачав сталого розвитку для системи місцевого управління (навіть для присирдар'їнських міст); спроби об'єднання Старшого та Середнього жузів, а потім - Середнього і Молодшого жузів, на теренах внутрішніх суперечностей та зовнішніх загроз, не принесли належних результатів ні верховній, ні місцевій владі.

Так, казахський хан Абулхаїр, не знайшовши опори зі сторони казахської місцевої еліти та аристократії, в своїх устремліннях до верховної влади почав шукати підтримки у зовнішніх політичних сил [12, с.248], а саме в Російської імперії. Російська імператриця Анна Іоанівна одобрила прийняття Казахського ханства під протекторат Росії, що було скріплено відповідним договором. Після прийняття Казахським ханом Абулхаїром російського протекторату почався процес відповідного переходу середньої ланки місцевого управління - султани, хани та старшини Середнього та Старшого жузів мали приєднатися до прийняття російського протекторату. Вже до середини XVIII ст. під російську протекцію формально перейшла частина місцевої влади Молодшого жузу.

Під час чергової політичної кризи кінця XVIII ст. - початку XIX ст. харизматичні хани здійснили ще декілька спроб до об'єднання територій казахських степів, у результаті яких у місцевому управлінні з'явився новий місцевий представник - жасаули, що мав розширені повноваження. Але вже місцева знать та місцеве управління - султани та старшини, що управляли кочовими об'єднаннями вздовж російської прикордонної лінії, шукали підтримки в російської влади та налагоджували з ними активні зв'язки в обхід ханської владної юрисдикції. Місцеві правителі присягали на вірність Російській імперії в обмін на державні посади, обіцянки щодо підтримки та укріплення їх влади над казахськими громадами. Саме це і дозволило Російській імперії вже на початку ХІХ ст. поступово ліквідовувати ханську владу, проводити адміністративну реформу на загальноімперський зразок, перетворювати Казахське ханство на частину Російської імперії. У місцевому управлінні Середній та Молодший жуз втратив своє значення та вплив на місцеву політику. Водночас наступним кроком було встановлення права затвердження та визнання місцевого правителя - хана вже Російською імперією, що мав бути лояльним російській владі та фактично виступав у ролі місцевого російського чиновника. Згодом Російська імперія запровадила нове місцеве управління. Прикордонні з Росією регіони управлялися місцевими розправами, що підпорядковувалися Прикордонному суду, який, у свою чергу, підпорядковувався генерал-губернатору прикордонної казахської території. При цьому для управління численним Молодшим жузом було ще створено Ханську раду, де головує хан та шість самоврядних виборних старшин. Але і такі зміни не врегульовували місцевих міжусобних конфліктів. Відповідно до "Правил для Ханської ради" [13], затверджених Російським імператором Олександром I, голова Ханської ради мав затверджуватися генерал-губернатором, а шість радників голови обирались казахами та затверджувались на посадах головнокомандувачем військ Оренбурзької лінії. Крім того, прикордонною адміністрацією затверджувались обрані в військово-потестарних об'єднаннях головні та приватні правителі.

Послаблення ханської влади на початку ХІХ ст. перейшло в реалізацію низки адміністративних реформ, що запроваджували на казахстанських землях російську систему місцевого управління. Таким чином, казахстанські території було приєднано до декількох областей Російської імперії.

Область сибірських киргизів увійшла до Омської області, яка поділялась на округи, які, в свою чергу, було поділено на волості. Кожна волость об'єднувала зазвичай більше десяти аулів - сільських громад. Вище керівництво місцевого управління належало генерал-губернатору та обласному начальнику. Округами керували ага-султани, що обирались на три роки з числа казахських султанів, та Окружні прикази. З обранням на посади ага-султани отримували звання майора російської армії. Управління волостю здійснювалось султаном-управителем, що обирався довічно з числа "почесних казахів" та затверджувався обласним начальником. Місцеве самоврядування зберігалося за аулами, якими керував обраний старшина. Він обирався одноаульцями на три роки та затверджувався Окружним приказом.

До Оренбурзької області було приєднано регіони сучасного Західного Казахстану. Однак тут місцеве управління мало свої особливості. Вищим місцевим чиновником регіону був генерал-губернатор, що підпорядковувався російському Міністерству закордонних справ. Загальне управління здійснювалось Оренбурзькою прикордонною комісією, а згодом - обласним управлінням. Голова Комісії назначався імператором, інші посадовці - генерал-губернатором. Область поділялась на округи, а ті - на місцевості. Також особливістю було приватне управління, що мало подвійне підпорядкування - на окружних начальників та аульних старшин, та на Прикордонну комісію лінійного військового командування.

Натомість Південні регіони казахстанських земель на початку ХІХ ст. переживали військово-політичні посилення своїх держав - Кокандського ханства та Хівінського ханства. Але, як свідчать сучасні казахстанські вчені-дослідники [14, с.352], кокандські та хівінські правителі проводили грабіжницьку політику стосовно місцевого населення, що часто супроводжувалась повстаннями проти ханського гніту та росту симпатій у місцевих еліт до Росії. Верховна влада належала хану, місцеве управління в округах здійснювали призначені хакіми, в містах - юзбаши, в невеликих поселеннях та сільських громадах владу представляли обрані місцевою громадою кадхуди.

У середині ХІХ ст. воєнно-адміністративна експансія Російської імперії завершилася завоюванням Кокандського та Хівінського ханств. Перш за все російська влада запровадила нову систему місцевого управління. Для цього в російському уряді створили Особливий комітет, що мав розробити нормативну базу формування системи місцевого управління казахськими територіями. У 1867 р. було прийнято "Положение об управлении Семиреченской и Сырдарьинской областями" [15], яке затверджувалося Указом імператора "Об учреждении Туркестанского генерал-губернаторства", до якого увійшли південні та південно-східні регіони Казахстану. У 1868 р. було прийнято "Временное Положение об управлении в Уральской, Тургайской, Акмолинской и Семипалатинской областях", що було введено в дію імператорським Указом "О преобразовании управления киргизов Оренбургского и Сибирского ведомств".

Таким чином, за новим адміністративно-територіальним поділом територія Казахстану входила вже до трьох генерал-губернаторств: Оренбурзького, Західно-Сибірського, Туркестанського. Адміністративними центрами, відповідно, стали - Оренбург, Омськ, Ташкент. Кожне з генерал-губернаторств поділялось на області, а ті - на уїзди. Відповідно, уїзди вже поділялися на волості, до складу яких входили аули як адміністративні одиниці.

На територіях Західного Казахстану була ще одна особливість місцевого управління - Бокеївська Орда, що увійшла до складу Астраханської губернії, та Мангишлацьке приставство, яке спочатку входило до Закавказького намісництва, а згодом - як Мангишлацький уїзд в Закаспійську область. Слід зазначити, що представники казахського населення допускались лише до низової ланки місцевого управління, де було залишено виборність як традиційний самоврядний принцип. Волосні управителі та аульні старшини обирались на три роки та здійснювали безпосереднє керівництво волосним з'їздом та аульним сходом, орієнтувались на вирішення виключно місцевих питань. У багатьох районах, особливо Південного Казахстану, кожен населений пункт обирав аксакала.

Міста були адміністративними центрами уїздів та управлялися призначуваними уїздними начальниками, а там де їх не було - участковими приставами за участю депутатів громади міста. Місцеве населення поділялось на російську і "туземну" частину з окремим управлінням. Магдебурзьке право мало лише місто Ташкент, яким керувала Міська Дума, що складалася з міського голови та гласних. Дві третини гласних Міської думи обирались від російського населення, а третина - від "туземного".

Місцеве управління російських громадян не відрізнялось від загальноімперського. Загальний контроль над сільськими органами самоврядування здійснювався "Уездным Присутствием по крестьянским делам". Відповідно, залишались під повним контролем всі органи та посадові особи місцевого самоврядування: волосний з'їзд, волосне правління, волосний старшина, сільський схід та сільський староста.

Таким чином, російська влада реформувала і запровадила типове імперське місцеве управління на всіх територіях Казахстану, усунувши при цьому від влади місцеву знать та аристократію. Султани та биї втратили свої традиційні права та привілеї. Нова система місцевого управління фактично прирівняла султанів та місцеву знать до рівня сільського жителя, таким чином адміністративно законсервувавши їх у нижній ланці місцевого самоврядування. Незважаючи на те, що вказані російські нормативні акти з управління Казахстаном мали тимчасовий характер, однак військовий режим управління на громадянський було змінено лише на початку ХХ ст. Цьому сприяло значне пожвавлення національно-визвольного руху вже з перших років ХХ ст., що призвело до прийняття російським керівництвом "Основных государственных законов Российской империи" та оголошенням про вибори в Державну Думу Росії від казахстанських адміністративно-територіальних одиниць.

Слід зазначити, що протягом усього досліджуваного періоду місцеве управління казахстанських територій у кожному державному утворенні формувалося саме на звичаєвому праві та традиціях місцевого управління, що значною мірою було централізованим, але мало ознаки самоврядності.

місцеве управління казахстан влада

Використані джерела

1. Абиль Е.А. История государства и права Казахстана: курс лекций / Е.А. Абиль. - 3-е изд., переработ. и доп. - Караганда: Учебная книга, 2005.

2. Кузембайулы А.К. История Казахстана / А.К. Кузембайулы, Е.А. Абилев. - Алматы, 1996. - 350 с.

3. Кузембайулы А.К. История Казахстана / А.К. Кузембайулы, Е.А. Абилев. - Алматы, 1996. - 281 с.

4. Большая советская энциклопедия. - Изд. второе. - М.: ГКПС, 1956. - Т.44. - 192 с.

5. Новый энциклопедический словарь. - М., 2004. - 1237 с.

6. Таукелев Т А. История государства и права Казахской ССР (с древнейших времен до присоединения Казахстана к России): учеб. пособие / Т А. Таукелев, А.Ж. Жакипова, Л.В. Дюков. - Алма-Ата, 1976. - Вып. І.

7. Юдин В.П. Орда Белая, Синяя, Золотая: Казахстан, Средняя Азия в ХVІ-ХVШ веках / В.П. Юдин. - Алма-Ата, 1983.

8. Тынышпаев М. Т История казахского народа / М. Т Тынышпаев. - Алма-Ата, 1993.

9. Этимологоческий словарь тюркских языков: Общетюркские и межтюркские основы на буквы "Ж", "Ж", "Й" / отв. ред.Л.С. Левитская. - М.: Наука, 1989.

10. Абусеитова М.Х. Казахское ханство во второй половине XVI века / М.Х. Абусеитова. - Алма-Ата, 1985.

11. Казахстан, Средняя Азия и Центральная Азия в XVI-XVIII столетиях / отв. ред. Б.А. Тулепбаев. - Алма-Ата: Наука, 1983.

12. Шаймерденова М.Д. История Казахстана с древнейших времен до середины ХХ века: учеб. пособие / М.Д. Шай - мерденова; под ред.К.Н. Нурпеисова. - Изд.2-е, переработ. и допол. - Алматы, 1999.

13. "Правила для ханского совета", разработанные в Гос. колл. ин. дел от 1806 г. мая 31", ЦГА КазССР ф.4, оп.1, д. 207, лл.173-176 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.vostlit. info/Texts/Dokumenty/M. Asien /XVIII/1760 - 1780/Kazach_rus_17_18/81-100/90. htm.

14. Кузембайулы А.К. История Казахстана: с древнейших времен до 20-х годов ХХ века / А.К. Кузембайулы, Е.А. Абилев. - Изд.2-е, переработ. и допол. - Алматы: Санат, 1996.

15. Гейнс А.К. Общество и традиции казахов: переходная модель политической системы в конце ХІХ веке [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kaz-lit. kz/obschestvo-i-traditsii-kazhov/peregod-model.

Размещено на Allbest.ru