Культурно-психологічні фактори екологічної злочинності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурно-психологічні фактори екологічної злочинності в Україні

Природа визначає межі життєвого простору, які в умовах зростаючого споживацтва, недалекоглядної економічної політики, перенаселення планети виявляються вузькими. Втім, їх вузькість є результатом не лише цілком об'єктивних й необхідних чинників антропогенези (таких як, скажімо, приріст населення), що сягають своїм корінням найбільш глибинних шарів цивілізаційного поступу, а й умовно штучних соціальних конструктів. Серед них чільне місце посідає екологічна злочинність. І хоча щодо її історично закономірного походження не може бути серйозних наукових контраргументів, тим не менш варто визнати: саме екологічна злочинність суттєво сприяє скороченню сукупного вітального ресурсу людства як біологічного виду. Тож адекватне уявлення про якомога ширший спектр її детермінант є вагомим елементом стратегії забезпечення виживання homo sapiens.

Також акцентуємо на тому, що наростаюче звуження життєвого простору, скученість (crowding) є, як відомо, потужним джерелом агресії, що на глобальному геополітичному рівні виражається в експансіоністських тенденціях. Останні проявляються в агресивній економічній політиці фінансово потужних країн, транснаціональних корпорацій щодо прямого чи опосередкованого «захоплення» сировинних ринків. Арсенал методів реалізації такої політики - вельми широкий: від активізації в цілому легальних і народних кредитних та інвестиційних відносин до використання технологій квазігуманітарних інтервенцій та сумісних з ним безструктурних управлінських способів втручання у внутрішні справи держави з метою налагодження бажаних конфігурацій політичної кон'юнктури, здатної забезпечити прийняття необхідних рішень щодо доступу до природних ресурсів. Таким чином, злочинність екологічна є потужним чинником злочинності політичної, а від неї - і цілої гамми найбільш різнохарактерної кримінальної активності, в тому числі й того її сектору, що безпосередньо відтворюється у сфері екологічних відносин, довкілля.

Таке розуміння природи екологічної злочинності в контексті криміногенної самодетермінації виводить проблеми протидії її поширенню на дещо інший рівень, значно вищий за локальні, гносеологічно автономні: маємо визнати її системну інтегрованість до феномену злочинності як такого у його цілісності та всемірності. Розуміємо, що ця думка не може претендувати на абсолютну оригінальність. До певної міри вона є науково-тривіальною, виходить із загального вчення про детермінацію злочинності. Проте нетривіальними мають стати результати її подаль ого просування каналами кримінологічного теоретизування та подальшої кримінально-превентивної практики. І, перш за все, це стосується дослідження тих чинників відтворення екологічної злочинності, які традиційно не розглядалися дослідниками у числі специфічних її факторів.

Що ж його визначає? Передусім - масова психології споживацтва й корисливості. При цьому зауважимо, що вона не є характеристикою виключно українського суспільства. Цілком зрозуміло, що в тій чи іншій мірі ці особливості соціодинаміки є наслідком тривалого розвитку ринкової (економіко-ліберальної) ідеології як на рівні управління економікою, так і на рівні особистісних відносин, правовідносин (правовий економіз), відносин у сфері політики. Неочікуваний наслідок теорії А. Сміта - пише В.П. Макаренко - полягав у тому, що проблеми соціальної оралі взагалі перестали цікавити економістів. Такий стан справ зберігається й досі в їх професійно у середовищі, незалежно від того, яких ідеологічних та політичних орієнтацій вони притримуються - ліберальних, соціалістичних або консервативних, соцієтальних [3, с. 24]. Об'єктивно зумовлений тривалий період особистісної несвободи, пов'язаний з підкорення л дини зовні ні обставина й необхідності постійного руху заради заробітку, виробив у сучасної людини типового ліберального мислення (self-made man) своєрідну залежність від цього руху. Бурхливий розвиток капіталізму у західних суспільствах протягом ХК-ХХ століть, поєднаний з поширенням та утвердженням протестантської етики (а особливо її радикально-фундаментального варіанту - пуританського кальвінізму) спричинив парадоксальний наслідок у сфері суспільної моралі. ого суперечливість виявилася при зіставленні теоретичних конструктів лібералізму в політиці та економіці з практичними наслідками його реалізації у с ері практичної етики, в то у числі й екологічної. Вільна, відповідальна, відірвана від держави (держава як засіб забезпечення безпеки та соціальної компенсації) особистість концентрується довкола «священної корови» лібералізму - власності. Та не власність та націлена на її здобуття праця поступово, але безповоротно, замість «визволення» людини з пут необхідності та здіймання її до сфер особистісного розвитку, реалізації власного людського потенціалу поза суспільним виробництвом й обміном, міцно прикувала її до свого сакралізованого образу.

Когнітивна, орієнтуючо-праксеологічна ригідність сучасного homo fader сприяла формуванню ринкового типу характеру. Людина буде такою - зазначав Е. Фромм, - якою вона сьогодні потрібна ринку [4, с. 247]. Звідси беруть свій початок численні соціальні хвороби - злочинність, суїцидальність, алкоголізація, проституція тощо. Звідси ж ці «хвороби» поширюються на систему практик взаємодії із природним середовищем, що набувають характер відверто небезпечних, злочинних. І цілком закономірно, що й політика, відтворюючись у такому суспільстві, набуває специфічних рис та факторів криміналізації. Мислення «торговця» стає типов™ й для сучасного політика, послуги якого так само можуть бути придбані. Наочно ці ми дали про себе знати влітку 2017 року, и оприлюднені «корупційні схеми» парламентського та урядового забезпечення квазіраціонального природокористування на прикладі видобутку бурштину.

Вони обґрунтували думку про те, що якщо більшість людей зайняті лише гонитвою за матеріальними інтересами, спритні політичні гравці можуть захопити владу навіть за формальної демократії. Якщо ж народ вимагає від уряду тільки підтримання порядку для переслідування матеріальних інтересів, то він є рабом власного майнового благополуччя [3, с. 25].

Звісно, у нас немає, наразі, підстав і необхідності заперечувати ліберальну логіку світового розвитку, піддавати критиці фундаментальні її основи. Підкреслимо, що ми ведемо мову про розбіжності у ідеї та практиці реалізації ліберальної ідеології на певних етапах її ґенези. Та конфронтація між етикою та економікою, про яку вели мову В.П. Макаренко, А. Токвіль, Е. Фромм й інші вчені, характерна для так званого класичного лібералізму, о дійсно фундується на принципах А. Сміта. Проте сучасні теоретичні напрацювання так званого соціального лібералізму (або лібералізму третьої хвилі) та окремі, але системні, тенденційні аспекти їх втілення наочно свідчать про гармонізацію економічних інтересів, бачення концептуальних шляхів їх задоволення із принципами гуманізму, ноосферизму, розумності використання природних ресурсів.

Інша річ, що такі наукові постулати і конфігурації соціальної практики доступні в суспільствах з вищими формами й найбільш пізніми фазами еволюції лібералізму. Український соціум до цієї категорії, зрозуміло, не потрапляє. Основні причини цього вбачаються як у вельми травматичному (як у фізичному, генетично у, так і психологічно у значеннях) минуло у нашого народу, так і специфічності місця особистості в системі соціальної дії.

Перш за все, слід вказати на тривалу особисту та економічну несвободу. В Російській імперії найпізніше у порівнянні з країнами Європи було відмінене рабство (кріпосне право), яке фактично, за існуючим тоді станом речей зберігалося аж до 1917 року. Згодо м же, починаючи з другою половини 20-х рр. XX ст. економічні свободи, як і свободи особисті були згорнуті під знаком політико-економічного «ребрендінгу» інституту рабства (згадати хоча б реквізиції, колективізацію, відповідальність за «дармоїдство» і т.д.). Отже, позитивного досвіду вільної та легальної, узгодженої із принципами раціонального природокористування економічної діяльності у поєднанні з розвиненим та захищеним інститутом приватної власності українське суспільство не мало і не має.

У зв'язку з цим існування подвійних стандартів (індивідуалізму та «гуманістичного універсалізму», декларативних та реально практичних стандартів) - це об'єктивне явище сьогодення для нашого суспільства, о є наслідком розриву між етикою з одного боку та економікою і політикою - з іншого.

Окремою складовою цієї проблематики, о виявляється у площині психології корисливості та споживацтва, є симулятивність дискурсу і соціальних практик, що детермінує широкий спектр кримінальної активності, в то у числі й проти довкілля. Передусім, мається на увазі інтенсифікація впливу конструктів, симулякрів на соціалізаційні механізми. Симулякром (у філософській системі Ж. Бодрійяра) є несамототожний елемент дискурсу, який через мотиваційні компоненти впливає на структуру соціальної діяльності, визначає центри тяжіння інтересів, силові поля взаємодії, відносин. Поширення симулякрів у соціальній практиці сприяє елімінації значення безпосереднього досвіду. Довкілля ж - сфера переважно безпосереднього досвіду та пов'язаної з ним екзальтації, що продукується здебільшого особистою екзистенціє, часто - з використанням художніх засобів. Відтак, сфера природного підпорядковується сфері симулятивного, конструктивного, домінанти якої не виходять з критеріїв об'єктивної даності. І хоча ця проблема дійсно не є виключно українською, втім, саме для нашого транзитивного, посттравматичного суспільства виявляється дуже гострою та сприяє інструментальному відношенню до довкілля, кримінальній його експлуатації.

В цьому контексті доцільно звернути увагу на ту обставину, що сучасне українське суспільство є атомічним. Навряд чи доречно вести мову про цілісність соціальної нормативності, наявність вагомих конвенцій, навіть щодо найбільш принципових питань суспільного розвитку. досі дається в знаки тягар тоталітарного минулого, діахромного сприйняття реальності та монологічної свідомості. І сьогодні як на рівні дискурсу, так і когнітивних рефлексів спостерігаємо збереження цих посттравматичних тенденцій розвитку феноменології суспільства. До цього додаються відомі ефекти сучасних інформаційних воєн, що тривають між різними суб'єктами і народної політики та безпосередньо зачіпають частину населення України як об'єкт безпосереднього впливу, основну цільову аудиторію. Гадаємо, немає потреби в цій роботі додатково аргументувати, що цей вплив реалізується комплексом засобів, які апелюють до феномену «совєтськості» у всій його антигуманній, символічно-ритуальній барвистості, інфернальності. Як немає потреби й доводити мізерну увагу до проблем захисту природи у цих квазінаукових концептах марксистсько-ленінської управлінської парадигми, відсутність розуміння як актуального стану, так і тенденційності екологічних проблем. Тож чи варто вести мову про усталені та розвинені традиції відтворення в суспільстві екологічної свідомості, здатної хоча б скільки-небудь домінувати над прагматикою поточного моменту?

З іншого боку, більш молоде покоління, що не має досвіду свідомої суспільно значущої діяльності у радянську добу, виявляється менш (хоча, звісно ж, і не абсолютно) піддатливим деструктивним інформаційним впливам вказаного вище характеру. Лібералізація як соціальної конструкції, так і способу мислення з утвердженням незалежності України є безспірною. Однак процес лібералізації й досі є далеко не завершеним, уривчастим, прогальним. На це є об'єктивні причини. Формування ліберальної свідомості з приматом вільної та відповідальної особистості - справа копітка, що принципово не може відбуватися моментно. Країнам Західної Європи на це знадобилося близько 300 років. Україна ж лише на початку цього шляху, про що наочно свідчить дисфункціональність сегменту відповідальності як особистого і перативну на рівні та у єдності з благом свободи. А тому, як це не парадоксально, в умовах аномії сучасного українського суспільства фіксується спільність анормативного у параметрах екологічної свідомості.

В цьому контексті не можна оминути уваго й наслідки розчарування, крайнього розриву, нерівності населення за ступенем доходів. Економічна природа цього стану соціального розвитку має в своїй основі не менш значущий суспільно-психологічний підтекст, який виражається у тенденціях маргіналізації та поширення соціальної несправедливості.

Підсумовуючи, зауважимо, що описані культурно-психологічні фактори варто розглядати як загальні по відношенню до злочинності в цілому, які закономірно мають і свою проекцію на рівень видових детермінант екологічної злочинності. Не враховувати їх при виробленні стратегії протидії останній не означає нічого іншого як нестратегічність антикримінального впливу, його принципово обмежений, вкрай неефективний та соціально обтяжливий характер. Безумовно, існує потреба у подальшій розробці цього напряму науково-практичної проблематики, о вбачається, передусім, у розширенні та поглибленні розуміння культурно-психологічних основ детермінації екологічної злочинності на мезо- та мікрорівнях.

Література

1. Рубинштейн Л.С. Скорее всего. М. : АСТ : CORPUS, 2013. 575 с.

2. Кончаловский А.С., Пастухов В. Б. На трибуне реакционера. М. : Эксмо, 2007. 320 с.

3. Макаренко В.П. Проблема общего зла: расплата за непоследовательность. М. : Вузовская книга, 2000. 96 с.