Сутність освіти як соціальної цінності для особи, суспільства і держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.733:316.752

Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Сутність освіти як соціальної цінності для особи, суспільства і держави

О.С. Якушина

Анотація

соціальний освіта право цінність

Якушина О. С. Сутність освіти як соціальної цінності для особи, суспільства і держави

Розглянуто право кожної особи на освіту, проаналізовано визначення освіти, досліджено категорію освіти як соціального явища. Обґрунтовано соціальну цінність освіти, права на освіту як для особи, так і для держави і суспільства та встановлено взаємозв'язок між цими критеріями; виокремлено основні ознаки права на освіту як соціальної цінності. Виділено чинники, що впливають на визначення соціальної цінності права особи на освіту, серед яких соціально-економічний фактор, кадровий, євроінтеграційний фактори, правова культура населення.

Ключові слова: освіта, конституційне право на освіту, соціальна цінність

Аннотация

Якушина О.С. Сущность образования как социальной ценности для личности, общества и государства

Рассмотрено право каждого на образование, проанализировано определение образования, исследована категория образования как социального явления. Обоснована социальная ценность образования, права на образование, как для личности, так и для общества и государства и установлена взаимосвязь между этими критериями. Выделены факторы, влияющие на определение социальной ценности права лица на образование, среди которых социально-экономический, кадровый, евроинтеграционный факторы, правовая культура населения.

Annotation

Yakushina O.S. The Essence of Educations a Social Value for the Individual, Society and the State

The right of every one to education is examined, the definition of education is analyzed, and the category of educations a social phenomenon is investigated. The article substantiates the social value of education, the right to education for both the individual and society and the state, and establishes the relationship between the secretarial. Factors in fluency the definition of the social value of a person's right to education, including socio-economic, personnel, euro integration factors, legal culture of the population, are singled out.

Стаття 53 Конституції України закріплює право кожного на освіту. Стаття 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, встановлюючи право кожної людини на освіту, вказує, що освіта повинна спрямовуватись на повний розвиток людської особистості та усвідомлення її гідності і повинна зміцнювати повагу до прав людини і основних свобод. Освіта повинна дати можливість усім бути корисними учасниками вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню, терпимості між усіма націями і всіма расовими, етнічними та релігійними групами. Закріплення вказаного права в міжнародних та національних правових актах є свідченням визнання його значущості як для особи, так і для суспільства і держави в цілому, оскільки реалізація особою цього права є необхідною основою не лише для формування і розвитку соціально-комунікативної, морально-психологічно стійкої успішної особистості, а й для забезпечення високого рівня інтелектуального потенціалу суспільства.

Освіта, в свою чергу, є цілеспрямованим виховним та навчальним процесом, що реалізується в інтересах індивіда, суспільства, а також держави. В літературі освіта визначається як особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності [1, с.673].

Освіта як соціальне явище неодноразово була предметом дослідження таких науковців, як С.С. Алексєєв, М.М. Бажанов, В.О. Бо- няк, Р.Г. Валєєв, Е.І. Вашуріна, А.М. Колодій, О.І. Кулініч, О.Г. Мельничук, Р.В. Шаповал та ін. Разом із тим, сутнісне розуміння освіти як соціального явища не було предметом комплексного дослідження науковців і тому потребує глибокого вивчення у значенні його як для особи, так і для суспільства і держави. Означене зумовлене потребою концептуалізації узагальнення права на освіту. З цих причин, зміст освіти як соціального явища слід дослідити за двома критеріями: як явище держави, як індивідуальне явище.

Через це, актуальним є обґрунтування соціальної цінності освіти, права на освіту; встановлення чинників, що впливають на визначення соціальної цінності права особи на освіту, серед яких соціально-економічний фактор, кадровий та євроінтеграційний фактори, правова культура населення. Дослідження вказаних чинників впливає на необхідність врахування тісної взаємодії права на освіту з іншими правами особи, зокрема, правом на соціальних захист, на працю, на достатній життєвий рівень.

Таким чином, освіта є частиною усіх процесів життєдіяльності суспільства, вона має інтегруючий характер. Варто погодитися з позицією Р.В. Шаповала, що освіта є однією з найбільш потужних ресурсів соціально-економічного розвитку, фактором становлення ефективних механізмів державного та соціального управління, складовою становлення самоврядних механізмів функціонування міст та сіл України, найбільш потужним чинником розвитку культури, одним із пріоритетних компонентів модернізації країни на шляху до євроінтеграції [2, с.29]. Хоча належна освіта і є гарантією високого рівня інтелектуального розвитку, вмінь, знань та навичок особи, однак реалізація та гарантування означеної соціальної цінності є неможливою без правового забезпечення права особи на освіту.

Найбільш важливим у засвоєнні поняття освіти є юридичний аспект, оскільки навчання і виховання як складові освіти повинні здійснюватися за допомогою певних засобів і методів, де вирішальна роль належить державі і праву.В юридичній літературі існує розуміння освіти як процесу, в ході якого відбувається передача від покоління до покоління знань, всіх тих духовних багатств, які здобуло людство, засвоєння результатів суспільно-історичного пізнання, відображеного в науках про природу, в суспільстві, техніці і мистецтві, а також оволодіння трудовими навичками і вміннями. Це необхідна умова підготовки до життя і праці, основний засіб залучення людини до культури і оволодіння нею; фундамент розвитку культури [3, с.25]. Хоча означене визначення і має комплексний, узагальнюючий характер, однак воно не може бути базовим у юриспруденції. Влучною є думка В.В. Рибакової, що неможливо описати юридичною мовою такі поняття, як «духовні багатства», «результати суспільно-історичного пізнання» тощо [4, с. 16--17].

Тому в юридичному аспекті поняття освіти доцільно розглядати відповідно до чинного законодавства в досліджуваній сфері. Отже, у Законі України «Про освіту» зазначається, що освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [5].

На важливість освіти для держави вказується у Національній доктрині розвитку освіти, де зазначено, що освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені [6]. Держава визнає, що освіта є основою розвитку особистості, суспільства і нації шляхом збереження та підвищення рівня інтелектуального, духовного та економічного потенціалу суспільства.

Конституційно-правовий аспект сутності освіти можна з'ясувати шляхом дослідження права на освіту як соціальної цінності як для особи, так і для держави і суспільства та встановлення взаємозв'язку між цими критеріями.

Освіта як соціальне явище, а також право на неї, є одним з основних напрямів розвитку держави. Так, право на освіту у загальнодержавному значенні являє собою правовий інститут, цілісну систему конституційно-правових правових приписів, реалізація яких гарантується і здійснюється державою в інтересах людини та громадянина. Держава за допомогою нормативно-правових актів закріплює порядок отримання того чи іншого рівня знань, умінь і навичок особою, враховуючи усі детермінанти динамічного розвитку особистості, індивідуальних характеристик трудової діяльності, управлінських стратегічних навичок особи, необхідних для управління справами суспільства і держави. Фактично держава зацікавлена у формуванні високого рівня освіти у індивіда з метою забезпечення функціонування держави в цілому. Разом із тим, серед науковців немає однозначного підходу до розуміння права на освіту як соціальної цінності держави. Так, О.В. Стульникова під правом на освіту як соціальною цінністю держави розуміє систему правових норм, що регулюють суспільні відносин в сфері освіти, які включають в себе: набуття знань, що сприяють розвитку особистості; здобуття професійних навичок особою [7, с.4]. Т.В. Грачова право на освіту як соціальне право людини трактує за допомогою визначення державою його мети, а саме отримання достатнього обсягу знань та вмінь, внаслідок взаємної співпраці суб'єктів сфери освіти з метою всебічного розвитку особистості та підготовки до життя в суспільстві [8, с.49]. З цією позицією варто погодитися лише частково з тих причин, що держава може надати лише певні гарантії для реалізації особою права на освіту, однак рівень використання особою цього права залежить лише від кожного індивіда.

Однобічний підхід до розуміння сутності права на освіту як соціального явища для держави висловив А.В. Монаєнко, який розглядає конституційне право на освіту як сукупність правових норм, що регулюють ту частину суспільних відносин, які забезпечують порядок отримання освіти [9, с.17]. З цим твердженням важко погодитися, оскільки право на освіту не може перебувати у жорсткій залежності від державного регулювання у демократичній, правовій, соціальній державі. Хоча держава й закріплює на конституційному рівні право на освіту, однак його розуміння не зводиться лише до вказівки на його наявність, а й передбачає гарантування його державою. Правове забезпечення гарантування державою реалізації права особи на освіту можна систематизувати на дві групи. До першої слід віднести правові норми, що визначають стратегію, завдання і цілі права на освіту як соціальної цінності для держави. Ці норми закріплюють основні параметри об'єкта правового регулювання освіти - її зміст, просторові й часові межі, цілі, порядок реалізації права особи на освіту. Другу групу правових норм слід іменувати забезпечувальними, оскільки вони регламентують організацію управління освітою, види та структуру органів виконавчої влади, які діють у сфері освіти, визначають їх правовий статус, а також норми, що регламентують порядок функціонування освітянської діяльності.

До першої групи норм слід віднести ст.53 Конституції України, що закріплює право особи на освіту, а також норми Законів України «Про освіту» від 23.05.1991 р., «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 р. «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р., положення Національної стратегії розвитку освіти в Україні до 2021 року від 25.06.2013 р. та ін.

Другу групу правових норм становлять укази Президента України, зокрема «Питання Міністерства освіти і науки України» від 25.04.2013 р., «Про деякі питання діяльності Національної академії державного управління при Президентові України» від 14.08.2012 р., а також норми відповідних положень про центральні органи виконавчої влади, що мають підвідомчі вищі навчальні заклади освіти. У запропонованій класифікації вбачається й певна синергія між групами правового забезпечення права особи на освіту. Адже у першій групі виокремлено норми, за допомогою яких держава визначає соціальну цінність освіти шляхом законодавчого закріплення цілей освіти, змісту освіти, її просторових та часових меж. Правові норми другої групи вибудовані на основі положень норм першої групи і визначають організацію реалізації права особи на освіту.

Наведене дає підстави для виокремлення основних ознак права на освіту як соціальної цінності для держави, а саме: сукупність норм, що регулюють відносини між людиною та державою в галузі освіти; спрямовані на забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розвитку особистості. Отже, право особи на освіту для держави є соціально значущим, оскільки спрямоване на становлення індивіда у суспільстві. Якісне конституційно-правове регулювання та забезпечення прав і свобод людини та громадянина, в тому числі й права на освіту, є гарантією реалізації кожною особою права на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

З'ясування соціальної цінності права на освіту для особи є одним із основних критеріїв для формування її сутності. Аксіомою є те, що право на освіту є індивідуальним, невідчужуваним, таким, що належить кожній особі. Соціальна цінність конституційного права на освіту для особи зумовлена наданням індивіду певних можливостей і свобод для задоволення своїх потреб у сфері освіти. О.І. Кулініч соціальну значущість права на освіту для особи розглядає як сукупність притаманних кожній людині можливостей отримання відповідної освіти [10, с.32]. Аналіз наукової літератури дає підстави констатувати, що проблематика розуміння сутності освіти як соціальної цінності для особи досліджувалася науковцями як право на освіту у суб'єктивному значенні, де ключовим поняттям є суб'єкт (особа, індивід). Суб'єктивне право на освіту являє собою закріплену у нормативно-правових актах певну міру можливої поведінки суб'єктів правовідносин, що виникають у сфері освіти. При цьому реалізація цієї поведінки гарантована державою через діючу систему органів державної влади, органів місцевого самоврядування, мережу освітніх установ та закладів різних форм власності, спрямована на здобуття відповідного рівня, виду, форми освіти, виховання особистості, залучення людини до національної та світової наукової та культурної спадщини з метою гармонійного та прогресивного розвитку як кожної особистості окремо, так і суспільства в цілому [11, с.8].

Низка науковців відстоює позицію про доцільність виокремлення позитивістського і природно правового підходу до розуміння сутності суб'єктивного права особи на освіту. Так, на думку Т.В. Грачової, позитивістський підхід характеризує право на освіту як певну можливість реалізації цього права лише через систему його державного регулювання [8, с.50]. Доречною є позиція О.П. Карманюк, що суб'єктивне право особи на освіту має два критерії: формальний, що письмово виражає норми права у міжнародному та національному законодавстві; змістовий, що виокремлює серед усіх прав людини її основні права, що забезпечують фізичний, духовний, культурний та соціальний розвиток конкурентоспроможної особистості [12, с.50]. Хоча ці два підходи до розуміння суб'єктивного права особи на освіту і існують паралельно, проте їх синергетичне поєднання вбачається найбільш вдалим для визначення соціальної цінності права на освіту. Адже право на освіту не може бути відчужене і залежати від волі іншої людини, однак реалізація особою цього права значною мірою залежить ще й від окремих чинників, що впливають на визначення стратегії розвитку української державності.

Таким чином, визначаючи сутність права особи на освіту як соціальну цінність, необхідно враховувати й інші сфери соціального життя людини, що безпосередньо впливають на якісний рівень правового врегулювання права особи на освіту. В.О. Боняк при дослідженні поняття права на освіту виокремлює наступні гарантії права на освіту: 1) економічні (право приватної власності, забезпечення фінансування державних закладів освіти, установ за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей господарського комплексу, державних підприємств і організацій, можливість залучення додаткових джерел фінансування); 2) політичні (єдина політика в галузі освіти держави та її органів, створення різних типів загальноосвітніх і професійних навчальних закладів, організація підготовчих відділень при вищих навчальних закладах, активна діяльність профспілок та громадських організацій в реалізації права на освіту; 3) ідеологічні (духовно-моральні) - це доступність освіти, заборона обмежень права на освіту за расовою, релігійною ознакою; доступ до інформації; 4) юридичні гарантії (конституційне закріплення аналізованого права, законотворча і нормотворча робота щодо утвердження, фінансування освітянських закладів з державного бюджету, ефективна діяльність судових та правоохоронних органів держави щодо відновлення у разі порушення, створення юридичних механізмів для сприяння реалізації людиною свого конституційного права на освіту в Україні) [11, с.9].

В контексті висловленого доцільно виокремити низку чинників, що впливають на визначення соціальної цінності права особи на освіту. По-перше, соціально-економічний фактор, що впливає на рівень реалізації особою права на освіту шляхом опосередкованої дії на нормативно-правове забезпечення розвитку національної економіки. По-друге, кадровий чинник, що полягає у встановленні чітких вимог до науково-педагогічного працівника, який забезпечує належну якість освіти. По-третє, правова культура населення, підвищенню якою сприятиме поширення через засоби масової інформації питань правових гарантій особи при реалізації права на освіту. По-четверте, євроінтеграційний чинник, що полягає у поступовій адаптації українського законодавства до європейських стандартів, у тому числі щодо забезпечення загальносоціальних гарантій права особи на освіту.

Право особи на освіту має за основу потребу індивіда у науковому пізнанні з суб'єктивного боку, а з об'єктивного - знаходить своє вираження у нормативних документах. Враховуючи чинники, що впливають на визначення соціальної цінності права на освіту як для держави, так і для особи, необхідно врахувати і тісну взаємодію цього права з іншими правами особи, зокрема, правом на соціальних захист, правом на працю, правом на достатній життєвий рівень тощо. На підтвердження висловленого можливо навести приклад про право особи на одночасну реалізацію права на освіту, права на працю, а також на соціальний захист. Особа, що успішно поєднує право на працю і право на освіту, має встановлені державою соціальні гарантії. Так, п.167.1 Податкового кодексу України передбачає особливі пільгові умови оподаткування заробітної плати студентів та аспірантів на умовах податкової соціальної пільги. Де пунктом 169.1.3 ПК України визначено, що податкова соціальна пільга для студентів та аспірантів становить 150 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (з 01.05.2017 р. прожитковий мінімум - 1684 грн).

Соціальна цінність права особи на освіту для держави має місце у винятковій значущості освіти для розвитку культурного, соціального та економічного потенціалу країни і проявляється у пріоритетах державного розвитку. При дослідженні сутнісних теоретичних основ освіти з'ясовано, що її соціальна значущість є закономірним і логічним результатом демократичного, правового, соціально-економічного розвитку держави. Демократизація освіти є одним з найбільш відповідальних і складних завдань сучасної гуманітарної політики в сфері освіти, модернізація її змісту на сьогодні є однією з основних проблем перебудови освітньої системи в Україні.

Соціальна цінність освіти у свідомості особи є однією з найбільш значущих, оскільки процес отримання знань, умінь і навичок зумовлює формування інтелектуального потенціалу особистості, орієнтації на професійну діяльність, прагнень особи до високих життєвих стандартів.

Література

1. Українский радянський енциклопедичний словник: В 3-х т. / редкол.: А. В. Кудри- цький (відп. ред.) та ін. 2-ге вид. К. : Голов. ред. УРЕ, 1986. Т. 2. 751 с.

2. Шаповал Р. В. Конституційне право людини і громадянина на освіту в Україні // Право і безпека. 2011. № 1 (38). С. 29-35.

3. Волохова Е. Д. Понятие и содержание конституционного права на образование // Право и образование. 2002. № 3. С. 22-32.

4. Рыбакова В. В. Конституционное право на общее образование в Российской Федерации : Проблемы теории и практики: автореф. ... канд. юрид. наук. Екатеринбург : ЕНУРФ, 2005. 218 с.

5. «Про освіту» : Закон України від 23.05.1991// Відомості Верховної Ради України. 1991. № 34. Ст. 451.

6. Національна доктрина розвитку освіти : Указ Президента України від 17.04.2002 р. № 347/2002. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/347/2002.

7. Стульникова О. В. Конституционное право граждан на образование и проблемы

8. его реализации: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Пемза, 2008. 19 с.

9. Грачева Т. В. Право человека на образование и его развитие в условиях глобализации // Закон и право. 2004. № 3. С. 49--51.

10. Монаєнко А. Удосконалення нормативно-правового забезпечення управління освітою в Україні // Підприємство, господарство і право. 2007. № 10. С. 16--19.

11. Кулініч О. І. Конституційне право на освіту в об'єктивному та суб'єктивному значенні // Юридичний вісник. 2014. № 1. С. 31-36.

12. Боняк В. О. Конституційне право людини і громадянина на освіту та його забезпечення в України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук К. : НАВСУ, 2005. 20 с.

13. Карманюк О. П. Суб'єктивні права і юридичний обов'язок в контексті утвердження законності в українському суспільстві // Часопис Київського університету права. 2012. № 3. С. 48-52.

Размещено на Allbest.ru