Визначення поняття "сім’я" в контексті проблем оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.73:336.226

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ “СІМ'Я” В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ ОПОДАТКУВАННЯ

В.О. Рядінська

У попередніх публікаціях нами було приділено увагу доцільності запровадження в податкову систему України сімейного оподаткування як одному з аспектів реалізації принципу соціального орієнтування податкового регулювання для удосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб в Україні [1, с. 190]. Розроблення механізму сімейного оподаткування в Україні неможливе без дослідження поняття “сім'я” та надання їй визначення консолідованого платника податків.

У ст. 3 Сімейного кодексу України сім'я визначається як первинний та основний осередок суспільства, який складають особи, що спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, при цьому подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, а дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає; права члена сім'ї має одинока особа; сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства [2].

Не можна не відзначити, що зазначене поняття при його застосуванні для цілей оподаткування створить правові проблеми, обумовлені можливістю неоднозначного трактування окремих аспектів зазначеного терміну. Так, визначення сім'ї як первинного та основного осередку суспільства не розкриває сутності сім'ї як правової категорії, а вирішує питання щодо визначення її місця та значення у суспільстві, фактично, як вірно визначає І.В. Жилінкова, надаючи йому соціологічного змісту [3, с. 120]. Крім того, спірним є визначення таких підстав створення сім'ї, як “...підстави, не заборонені законом, та такі, що не суперечать моральним засадам суспільства”, оскільки зазначені поняття не мають чіткого визначення у законодавстві, а отже, залишають дуже значний простір для трактування, що є неприпустимим при запровадженні в Україні механізму сімейного оподаткування.

Визначення поняття “сім'я” є предметом довготривалих наукових спорів, що пов'язано зі складністю та неоднозначністю цього соціального явища, яке має різноманітні прояви свого існування. Ситуація ускладнювалася тим, що українське законодавство упродовж тривалого часу не містило нормативного визначення вказаного поняття. Такий стан нормативного врегулювання зазначеного питання призвів до утворення наукового підходу, згідно з яким сім'я є поняттям соціологічним, а отже, не вимагає нормативного закріплення [4, с. 27; 5, с. 57]. На противагу науковцям, що обстоювали вказану думку, Я.М. Шевченко [6, с. 13], О.М. Нечаева [7, с. 10], С.О. Муратова [8, с. 28-29] та інші наполягали на необхідності якнайшвидшого юридичного визначення та закріплення цього поняття і пропонували власні дефініції терміну “сім'я”. Так, Г.О. Лозова визначала поняття сім'ї як об'єднання осіб, що ґрунтується на шлюбі, кровному спорідненні, усиновленні чи інших формах взяття дітей на виховання, а також на інших підставах, що не заборонені законом або не суперечать моральним засадам суспільства, і яке пов'язує своїх членів спільністю життя та інтимних стосунків, а також взаємними правами та обов'язками [9, с. 122]. Ю.С. Червоний підходив до визначення сім'ї як до історично визнаної організованої спільності, пов'язаної взаємними правами та обов'язками, які випливають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання тощо, які ведуть спільне господарство [10, с. 69]. На думку О.М. Нечаєвої, сім'єю є спільність осіб, що разом проживають, об'єднані правами та обов'язками, передбаченими сімейним законодавством та ін. [7, с. 11].

Дореволюційні науковці суттєвих розбіжностей у визначенні поняття “сім'я” не мали. Так, Г.Ф. Шершеневич [11, с. 406-407], К.П. Победоносцев [12, с. 7], О.І. Загоровський [13, с. 11] визначали сім'ю як союз осіб, пов'язаних шлюбом, і осіб, що від них походять, тобто як групу осіб, пов'язаних шлюбом чи родинністю.

Аналіз підходів дореволюційних та сучасних науковців до визначення поняття “сім'я” свідчить, що основною ознакою, за якою різняться наукові думки з цього питання, є те, що на сучасному етапі сім'єю може визнаватися не лише група осіб, пов'язаних офіційно зареєстрованим у відповідних органах фактом шлюбу чи родинністю, але й інші об'єднання осіб, які спільно проживають або ведуть сумісне господарство на інших підставах, не заборонених законом, які не суперечать моральним засадам суспільства.

Норма, яка передбачала утворення сім'ї не на підставах шлюбу, родинності чи усиновлення, а на підставах спільного проживання чи сумісного господарства, була введена в 2002 р. з прийняттям Сімейного кодексу України.

Введення українським законодавцем до Сімейного кодексу України норми, відповідно до якої сім'єю визначаються особи, що спільно проживають або ведуть сумісне господарство, тобто перебувають у так званих фактичних шлюбних відносинах (які широковідомі під назвою “цивільний шлюб”, “фактичні шлюбні відносини”, “конкубінат”), є тим наріжним каменем, який не дозволяє сформулювати чіткого та юридично однозначного поняття сім'ї, в тому числі для цілей оподаткування.

Фактичне позашлюбне співжиття між чоловіком і жінкою - конкубінат (від лат. concubinatus: con (cum) - разом і cubo - лежу, співжиття) був відомий ще з часів Римської імперії і отримав широке розповсюдження після строгих законів Августа про шлюб (18 р. до н.е.). У Візантії конкубінат існував як “шлюб другого сорту”, але покращував правове становище дітей, народжених у такому шлюбі. Проте у Середньовіччі у Європі конкубінат був повністю скасований у ХІІ ст. і в кримінальних кодексах ряду країн передбачалася кримінальна відповідальність за конкубінат як за злочин [14, с. 876].

У Зведенні законів Російської імперії визначалося, що сім'я є поняттям канонічного права, а вимоги до її створення спиралися на євангельські заповіді, згідно з якими без проведення відповідного релігійного обряду (вінчання, хрещення тощо) сімейних відносин не виникало. Церква здійснювала реєстрацію шлюбів, народжень, смертей, отже, в Російській імперії панував християнський підхід до поняття сім'ї та основних сімейних цінностей [15]. У зв'язку зі зростанням революційних настроїв у суспільстві, які припали саме на початок ХХ ст., тенденції до атеїзму у прогресивних колах молоді широкого розповсюдження набули “цивільні шлюби”, тобто союзи, у яких особи проживали спільно без вінчання, тобто без здійснення релігійного обряду. Проте юридично у суспільстві зазначені союзи сім'єю не вважалися, спільне проживання у такому шлюбі взаємних прав та обов'язків у подружжя не породжувало.

На початку створення СРСР, в умовах, коли атеїзм був визначений офіційним курсом країни, надання офіційного статусу фактичним подружнім стосункам було способом викорінення “релігійних забобонів” у населення. Уведення в 1917 р. офіційного статусу “цивільного шлюбу”, за визначенням П.І. Стучка, було антирелігійним засобом, формою боротьби з релігійною формою шлюбу [16, с. 24].

Проте церква відмовлялася визнавати “цивільний шлюб” та “цивільне розлучення”. Згідно з визначенням церковного Собору від 2 березня 1918 р. зазначені види шлюбів та розлучень, що здійснювалися особами православного віросповідання, були визнані актом наруги над релігією і в ньому містився припис про те, що осіб, які скоїли подібний акт, слід піддавати церковній єпітимії [17, с. 401; 16, с. 403]. Реакція на це радянських органів була негативною: 27 травня 1920 р. Постановою Наркомюсту СРСР діяльність консисторій була зупинена як така, що присвоювала функції державних органів, а реєстрація шлюбів, розлучень, народжень, смертей тощо перейшла до функцій держави [17]. У Кодексі законів про сім'ю, опіку, шлюб та актах цивільного стану від 1926 р. визначалося, що фактичні шлюбні відносини прирівнюються до зареєстрованих шлюбів [18]. Проте на практиці перебування у “цивільному шлюбі” призводило до виникнення ряду проблем - фактичні шлюбні відносини вимагали доведення наявності сумісного співжиття фактичного подружжя, ведення за такого співжиття загального господарства, виявлення відносин подружжя перед третіми особами, взаємної матеріальної підтримки та спільного виховання дітей (ст. 12 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб та актів цивільного стану від 1926 р.) [18]. Із часом паралельне існування офіційного та “цивільного” шлюбів довело свою неефективність. Зрівняння шлюбу та фактичних шлюбних відносин призвело, по-перше, до підриву моногамії, оскільки можливим виявилося існування декількох паралельних “цивільних шлюбів”. По-друге, фактичні шлюбні відносини не надавали особам (у переважній більшості жінкам), які не мали власного доходу і були зайняті веденням домашнього господарства, права на майно сім'ї, оскільки таке майно придбалося на доходи іншого з подружжя (переважно, чоловіка), тому вважалося його власністю. По-третє, фактичні шлюбні відносини вимагали дотримання певної процедури визнання відносин родинності щодо народжених в таких відносинах дітей і т. ін. [19, с. 16].

Зрівняння офіційно зареєстрованого шлюбу та фактичних шлюбних відносин з часом було визнано помилкою, необдуманим втручання держави в особисті сімейні відносини. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. юридично значимими визнавалися виключно офіційно зареєстровані у відповідних органах шлюби. Усім особам, які перебували у фактичних шлюбних відносинах з 1926 по 1944 рр., пропонувалося зареєструвати шлюб, вказавши при цьому дату фактичного вступу в шлюб та спільних дітей. В іншому випадку їхній “цивільний шлюб” втрачав юридичне значення [20].

У 1968 р. було прийнято Основи законодавства про шлюб і сім'ю в СРСР, відповідно до ст. 2 якого сім'єю визначалось об'єднання людей, що утворилося на підставі реєстрації шлюбу, кровного споріднення, усиновлення дитини, прийняття дитини на виховання [21].

Отже, визначення як сім'ї осіб, які перебувають не в офіційно зареєстрованому шлюбі, а у фактичних шлюбних відносинах, тобто за умов співжиття фактичного подружжя, ведення за такого співжиття загального господарства, виявлення відносин подружжя перед третіми особами, взаємної матеріальної підтримки та спільного виховання дітей тощо є помилковим, що доведено історичним генезисом правового регулювання сім'ї як соціального інституту. Зрівняння інституту офіційного зареєстрованого шлюбу та “цивільного шлюбу” (фактичних сімейних відносин) довело свою неефективність на практиці. Радянські науковці визначали прогресивність та ефективність віднесення до сім'ї лише осіб, які перебували у шлюбі (офіційно зареєстрованому в органах РАГСу), що, на їхню думку, було ідейно пов'язане з участю сім'ї в будуванні комунізму, турботою про комуністичне виховання потомства, розвитком сімейних відносин на принципах комуністичної моралі тощо [22, с. 89; 23, с. 162].

Проте з набуттям Україною незалежності знов порушилося питання щодо зрівняння офіційно зареєстрованого шлюбу та фактичних шлюбних відносин. Так, А.М. Нечаева вказувала, що шлюб необхідно виводити не за наявності його формального реєстрування, а із сутності стосунків між чоловіком і жінкою, і вважала, що “...незареєстровані шлюбні відносини є шлюбом, а не співжиттям” [7, с. 132]. Думку про спільне життя та ведення спільного сумісного господарства як вирішальні фактори визначення шлюбу та наявності сім'ї підтримали Ю.С. Червоний [10, с. 28], І.В. Жилінкова [24, с. 35], Є.М. Ворожейкіна [25, с. 16] та інші, і хоч деякі інші науковці не погоджувалися з цим, мотивуючи свою позицію тим, що є чимало прикладів, коли друзі, сусіди, співробітники надають одне одному різноманітну допомогу у веденні господарства, взаємно одне одного підтримують, спільно виконують господарські роботи тощо, але це не робить їх сім'єю [25, с. 88; 9, с. 121]. Український законодавець, як зазначалося раніше, підтримав концепцію сім'ї як зв'язку між особами, засновану на шлюбі, кровному спорідненні, усиновленні, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, тобто за українським законодавством сім'єю також визнається союз людей, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Розробник Сімейного кодексу України З.В. Ромовська визначає, що такий підхід, обумовлений, насамперед, демократизацією життя, коли люди вільні обирати той спосіб сімейного життя, що їм імпонує, та досвідом зарубіжних країн, де фактичні шлюби набули широкого поширення [27, с. 21].

На сьогодні в зарубіжних кранах конкубінат як вид фактичних шлюбних відносин є досить розповсюдженим явищем. О.П. Войнаровська навіть пропонує їх класифікацію: зареєстроване партнерство (Бельгія, Данія, Ісландія, Голландія, Фінляндія); соціально-економічне партнерство (Франція), співжиття (фр. cohabitation); довічні союзи (Німеччина), регіональне партнерство (Іспанія, деякі штати США, Канада, Швейцарія) [28, с. 12].

Після скасування в Європі юридичного підходу до конкубінату як до кримінального злочину першою європейською країною, у якій фактичні шлюбні відносини були визнані законодавчо, стала Швеція. Це відбулося в 1987 р. з прийняттям акту, який урегульовував відносини співжиття. “Батьками” визнання фактичних шлюбних відносин та прирівняння їх до офіційного шлюбу вважають подружжя Мюрдалі, про яке йшлося раніше, наукові обґрунтування яких суттєво вплинули на зміну орієнтації в шведській державній соціальній політиці, а тривала робота Г. Мюрдалі в Королівській комісії з населення і реалізації пропозицій цієї комісії у ряді прийнятих нормативних актів сприяли здійсненню більшої частини ідеологічної програми Мюрдалі в сімейній та соціальній політиці Швеції [29]. Проте офіційне визнання фактичних шлюбних відносин та прирівняння їх до офіційних шлюбів в цій країні негативно позначилося на кількості зареєстрованих шлюбів (з 1966 до 1974 рр. кількість офіційних шлюбів зменшилася на 40 %, а до кінця 1980-х рр. ці показники досягли 50%) та на демографічних показниках (в кінці 1980-х рр. коефіцієнт народжуваності в Швеції коливався від 1,7 до 1,8, що складало найменший показник в Європі, а половина усіх народжень відбувалася поза шлюбом) [30, с. 26]. У 1999 р. подружжя Мюрдалі визнали, що експеримент зі зрівняння фактичних шлюбних відносин з офіційним шлюбом у Скандинавії мав негативний результат, розповсюдження співжиття призвело до деградації цінностей сімейного способу життя, занепаду моральності та загострення суспільного неблагополучия [29]. нормативний акт сімейний оподаткування

Проте уряд Швеції не прийняв радикального рішення щодо скасування офіційного визнання як сім'ї фактичних шлюбних відносин, оскільки він існував у Швеції впродовж тривалого часу, укоренився в суспільстві і значно вплинув на більшість подружніх пар в країні. Тому 1 липня 2003 р. було прийнято Закон Королівства Швеція “Про співжиття” [31], де закріплювалися підстави відмежування фактичних шлюбних відносин та офіційно зареєстрованого шлюбу і закріплювалося, що фактичним подружжям є дві фізичні особи, які: 1) постійно проживають разом; 2) проживають як пара, тобто мають сексуальні відносини; 3) проживають в одному домі, ведуть спільне господарство, яке включає розділення між ними домашніх витрат та домашніх справ [32, с. 71]. Проте відповідно до вказаного Закону у “фактичних співмешканців” не виникає обов'язку з матеріального утримання одне одного, спільне співжиття не створює для партнерів загальних боргів, фактичні співмешканці не мають можливості спадкувати одне за одним за законом, не мають права на спільне прізвище і сімейне оподаткування, тобто шведський законодавець на сучасному етапі суттєво обмежує майнові та особисті права фактичних співмешканців порівняно з правами подружжя, не зрівнює фактичні шлюбні відносини з офіційним шлюбом і не надає фактичним співмешканцям права на сімейне оподаткування [33].

Цікавим є досвід Норвегії, де фактичним співмешканцям (норв. Samboerskap) надається право на сімейне оподаткування. Згідно із Законом Королівства Норвегії “Про загальне домашнє господарство”, права подружжя та фактичних співмешканців майже однакові, в тому числі в сфері соціального забезпечення та оподаткування. Проте зовсім інший підхід в цій країні до визначення осіб як фактичних співмешканців - особи вважаються такими, якщо вони уклали письмовий договір про спільне проживання, де врегулювали взаємні права та обов'язки. Такі фактичні шлюбні відносини мають назву “зареєстроване партнерство” і відрізняються від офіційного шлюбу за обсягом майнових прав (фактичні співмешканці не набувають права спільної власності на майно, набуте під час фактичних шлюбних відносин, тому таке майно не підлягає поділу в рівних частках; борги фактичних співмешканців є їх індивідуальними боргами; фактичні співмешканці не мають права спадкування одне за одним) [34]. Враховуючи те, що сімейне право Норвегії передбачає можливість укладення шлюбного договору, у якому також можуть бути визначені різні майнові права та обов'язки подружжя, фактичні шлюбні відносини в цій країні можна вважати своєрідною формою шлюбу. У разі, якщо фізичні особи проживають без укладення договору про співжиття (у так званому “безпаперовому” шлюбі, який був до 1980 р. розповсюджений в Норвегії як такий, що протиставлявся впливу церкви та консервативним буржуазним цінностям), вони не вважаються фактичними співмешканцями і не мають права на сімейне оподаткування [35].

У Нідерландах модель фактичних шлюбних відносин також передбачає укладення договору (угоди) про спільне проживання (нідерл. Samenlevingscontract) у письмовій формі, проте в цій країні крім укладення такого договору необхідна його реєстрація в державних органах. На відміну від моделі “фактичного шлюбу” Норвегії, відповідно до Закону Королівства Нідерландів “Про зареєстроване партнерство”, що набув чинності 1 січня 1998 р., фактичні шлюбні відносини в Нідерландах можливі між особами однієї статі [32, с. 71]. Фактично введення зареєстрованого партнерства в Нідерландах було спрямоване на узаконення одностатевих шлюбів. Так, реєстрація шлюбу та реєстрація зареєстрованого партнерства в Нідерландах різниться лише клятвою, яку дають фізичні особи, що вступають у шлюб або стають зареєстрованими партнерами.

Аналіз досвіду зарубіжних країн у цьому питанні свідчить, що в переважній більшості країн із розвиненою економікою немає зрівняння офіційних шлюбів та фактичних шлюбних відносин. Незважаючи на демократизацію в цих країнах життя, люди, які проживають спільно, ведуть спільне сімейне господарство, надають взаємну матеріальну підтримку тощо, але не зареєстрували шлюб у відповідних органах або не уклали шлюбного договору, сім'єю не вважаються і прав та обов'язків подружжя в них не виникає. Саме цим і обумовлюється тривала боротьба сексуальних меншин за визнання та узаконення одностатевих шлюбів, яка йшла впродовж декількох десятиріч, і на сучасному етапі отримує переможне завершення (одностатеві шлюби визнані у Великобританії, країнах Скандинавії, Німеччині, багатьох штатах США; у Франції введено поняття “зареєстрований партнер” і т. ін.) [36, с. 174].

Отже, за цих умов ставлення в Україні до сім'ї осіб, що перебувають у незареєстрованих фактичних шлюбних відносинах, не відповідає зарубіжному досвіду. Можна говорити, що Україна в цьому питанні не запозичила прогресивний зарубіжний досвід, а повернулася до раннього радянського досвіду, обумовленого боротьбою з релігією в цій країні, який довів власну неефективність. Тому поділяємо думку науковців, які вважають, що визначення сім'ї повинно ґрунтуватися на відносинах родинності, усиновленні та шлюбі (за умов його офіційної реєстрації у відповідних органах).

Особливого значення такий підхід набуває при визначенні сім'ї як консолідованого платника податків для цілей оподаткування, оскільки за умов застосування в податковому праві поняття сім'ї, передбаченого у Сімейному кодексі України (тобто визнання сім'єю, з-поміж інших, осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах), вимагатиме від законодавця розроблення механізму доведення таких відносин (доказування ведення спільного господарства, сумісного проживання, надання матеріальної підтримки тощо) з метою запобігання використання механізму сімейного оподаткування для ухилення від сплати податків.

Крім того, зарубіжний досвід свідчить про прогресивність визнання сім'єю виключно об'єднання осіб, пов'язаних між собою відносинами родинності, усиновлення та зареєстрованого шлюбу: в Німеччині під сім'єю для цілей оподаткування визнається подружжя (в тому числі одностатеве), що перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі; в Португалії, Іспанії - подружжя, що перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі, їх неповнолітні або недієздатні діти; у Франції - подружжя, що перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі, або офіційно зареєстровані партнери і т. ін. [37, с. 39].

Ідею визначення сім'ї як консолідованого платника для цілей оподаткування виключно на підставах офіційного шлюбу підтримують О.Ю. Беляева, С.О. Молодкіна [38, с. 107], С.О. Малиновська [39], які зазначають, що подібний підхід не лише сприятиме максимально оптимальному формуванню системи сімейного оподаткування, але й забезпечить стимулювання довготривалих сімейних відносин, заохотить укладення шлюбів та зміцнення сімей.

На наш погляд, зазначена позиція є вірною, отже, при визначенні сім'ї як консолідованого платника податків в Україні доцільно відмовитися від віднесення до сім'ї осіб, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, закріпивши вказаний статус виключно за особами, пов'язаними між собою офіційними шлюбними відносинами, тобто - за подружжям.

Список використаних джерел

1. Рядінська В.О. Принцип соціального орієнтування податкового регулювання як важливий аспект удосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб в Україні (частина І) / О. Рядінська // Наука та правоохорона. - 2015. - № 3. - С. 189-199.

2. Сімейний кодекс України : Закон України від 10 січня 2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.

3. Жилінкова І.В. Проблема визначення поняття “сім'я” за сімейним кодексом України / І.В. Жилінкова // Університетські наукові записки. - 2007. - № 2. - С. 119-126.

4. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / отв. ред. И.М. Кузнецова. - М. : Юристъ, 2002. - 596 с.

5. Харчев А.Г. Брак и семья в СССР / А.Г. Харчев. - М. : Изд-во Мысль, 1979. - 367 с.

6. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование охраны семьи по советскому семейному законодательству / Я.Н. Шевченко // Проблемы советского семейного права : материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. (Москва, 19-21 января 1979 г.). - М. : Ин-т государства и права АН СССР, 1980. - С. 13-14.

7. Нечаева А.М. Семейное право : курс лекций / А.М. Нечаева. - М. : Юристъ, 2002. - 320 с.

8. Муратова СА. Семейное право : учебное пособие. Нормативные акты / С.А. Муратова. - М. : Юриспруденция, 2001. - 384 с.

9. Лозова Г.О. Законодавче визначення сім'ї та шлюбу / Г.О. Лозова // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2006. - № 6. - 155-159.

10. Сімейне право України : підручник / за ред. Ю.С. Червоного. - К. : Істина, 2004. - 464 с.

11. Шершеневич Г.Ф. Ученик русского гражданского права (по изданию 1907 года) / Г.Ф. Шершеневич. - М. : СПАРК, 1995. - 556 с.

12. Победоносцев К.П. Курс гражданского права : золотые страницы истории / К.П. Победоносцев. - М. : Статут, 2003. - 656 с.

13. Загоровский А.И. Очерки гражданского судопроизводства в новых административносудебных и судебных учреждениях / А.И. Загоровский. -- Одесса : Тип. Штаба Одес. воен. окр., 1892. - 373 с.

14. Большой юридический словарь / А.Я. Сухарев, В.Е. Крутских, А.Я. Сухарева - М. : Инфра, 2003. - 900 с.

15. Полное собрание законов Российской Империи. - В ХХХІІІ т. - Т. XXVI. - Спб. : Государственная типография, 1882. - 1144 с.

16. Стучка ПИ. Гражданское право и практика его применения / П.И. Стучка // Избранные произведения. - М. : Издательство УДН, 1929. - 144 с.

17. Кодекс о браке и семье СССР : Постановление ВЦИК СССР от 19 ноября 1926 г.

18. Миколенко Я.Ф. Предмет и система советского социалистического гражданского права / Я.Ф. Миколенко, С.Н. Братусь // Советская юстиция. - 1938. - № 16. - С. 16.

19. Об увеличении государственной помощи беременным женщинам, многодетным и одиноким матерям, усилении охраны материнства и детства, об установлении почетного звания “Мать героиня” и учреждении ордена “Материнская слава” и медали “Медаль материнства : Указ Президиума Верховного Совета СССР от 8 июля 1944 г. // ВВС СССР. - 1944. - № 37.

20. Об утверждении основ законодательства союза ССР и союзных республик о браке и семье : Закон СССР 27 июня 1968 г.

21. Бошко В.И. Очерки советского семейного права / В.И. Бошко. - К. : Госполитиздат УССР, 1952. - 371 с.

22. Свердлов Г.М. Советское семейное право / Г.М. Свердлов. - М. : Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1958. - 299 с.

23. Сімейне право України : підручник / за заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Жилінкової. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 264 с.

24. Ворожейкин Е.М. Правовые основы брака и семьи / Е.М. Ворожейкин. - М. : Юридическая литература, 1989. - 160 с.

25. Ватрас ВА. Поняття сім'ї у сімейному праві України / В.А. Ватрас // Форум права. - 2009. - № 1. - С. 83-91.

26. Ромовская З.В. Сімейний кодекс України : науково-практичний коментар / З.В. Ро- мовская. - К. : Прометей, 2003. - 679 с.

27. Войнаровская О.П. Правовое регулирование фактических брачных отношений по законодательству зарубежных стран / О.П. Войнаровская // Legea si viata. - 2015. - april. - C. 12-15.

28. Carlson A. The Swedish Experiment in Family Politics. The Myrdals and the Interwar Population crisis / A. Carlson. - P. : Introduction 1990. - 248 p.

29. Мишель-Луи Леви. Все страны мира / Леви Мишель-Луи, Буше Маргерит // Информационный бюллетень Центра демографии и экологии человека “Население и общество”. - 1999. - № 38. - С. 25-37.

30. Косарева ИА. Квазибрак: проблемы и перспективы / И.А. Косарева // Государство и право. - 2010. - № 5. - С. 70-75.

31. Kapittel III A. Rett til arv og uskifte pе grunnlag av sambuarskap, hentet fra Lovdata, 15. oktober 2012.

32. Алексеев НА. Правовое регулирование положения сексуальных меньшинств в свете практики международных организаций и национального законодательства стран мира / Н.А. Алексеев. - М., 2002. - 289 с.

33. Бушуева О.А. Семья - “консолидированная группа” в целях налогообложения доходов граждан / О.А. Бушуева // Альманах современной науки и образования. - 2013. - № 6. - С. 39-41.

34. Беляева О.Ю. Совершенствование методики расчета налога на доходы физических лиц / О.Ю. Беляева, С.А. Молодкина : IV Международная студенческая электронная научная конференция “Студенческий научный форум” (15 февраля - 31 марта 2012 года). - С. 107-110.

Анотація

Автором досліджується визначення поняття “сім'я” в нормативних актах та наукових працях в дореволюційний, радянський період та на сучасному етапі в Україні з метою формулювання цього поняття для цілей оподаткування як важливого аспекту сімейного оподаткування. Визначається доцільність віднесення до членів сім'ї осіб, які не пов'язані відносинами шлюбу, родинності чи усиновлення, а проживають спільно чи ведуть сумісне господарство. Аналізується зарубіжний досвід щодо сімейного оподаткування стосовно осіб, які ведуть фактичне позашлюбне співжиття (перебувають у конкубінаті). Сформульовано авторський підхід до поняття “сім'я” для цілей оподаткування, застосування якого забезпечило б формування механізму сімейного оподаткування в Україні.

Ключові слова: сімейне оподаткування, сім'я, фактичні шлюбні відносини, конкубінат.

Автором исследуется определение понятия “семья” в нормативных актах и научных трудах в дореволюционный, советский период и на современном этапе в Украине с целью формулировки этого понятия для целей налогообложения как важного аспекта семейного налогообложения. Определяется целесообразность отнесения к членам семьи лиц, которые не связаны отношениями брака, родства или усыновления, а проживают совместно, ведут совместное хозяйство. Анализируется зарубежный опыт семейного налогообложения в отношении лиц, которые ведут фактическое незаконнорожденное сожительство (сожительствуют в конкубинате). Сформулирован авторский подход к понятию “семья” для целей налогообложения, применение которого обеспечило бы формирование механизма семейного налогообложения в Украине.

Ключевые слова: семейное налогообложение, семья, фактические брачные отношения, конкубинат.