Конфлікти в оперативно-розшуковій діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.9:34 (075.8)

доктор психологічних наук, доцент

КОНФЛІКТИ В ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

О.І. Богучарова,

Глибокі потрясіння, зокрема, соціальні, політичні, демографічні та інші протистояння, які існують у сучасному світі, зумовлюють різке загострення конфліктів, значне розширення конфліктогенних зон у провідних сферах суспільного життя багатьох країн, у тому числі й в Україні. Згідно із сучасними поглядами, конфлікт вважається неминучим явищем і охоплює найрізноманітніші аспекти буття як окремої людини, так і різних груп, прошарків, верств населення, суспільства загалом. Він має різноманітні прояви та є предметом багатьох наук, серед яких, як вважають фахівці, домінуючі позиції займають конфліктологія, соціальна психологія, соціологія, філософія, а також галузеві прикладні напрацювання, пов'язані з проблематикою конфліктів у окремих сферах суспільного життя й діяльності.

Для України сьогодні характерним стало порушення стійких соціальних зв'язків між людьми, збільшення психологічних навантажень, стресів та емоційних зривів, які породжуються необхідністю адаптації людей до нових умов життя, а також культом насилля та жорстокості, силовим вирішенням будь-яких конфліктів.

На відміну від локальних катастроф, ситуація воєнного конфлікту та соціального протистояння, яка розгортається в зоні проведення АТО (антитеро- ристичної операції), може бути охарактеризована як гуманітарна катастрофа. За своєю суттю така катастрофа є конфліктом непримиренних цінностей, що зазвичай має затяжний, довготривалий характер, впливає чи не на кожну людину, спричинює зміни в житті країни в цілому, несе загрозу маргіналізації і криміналізації всього суспільства [14; 16].

Зазначені передумови соціального протистояння адекватною мірою обумовлюють зростання конфліктів у сучасному злочинному середовищі, які до того ж активно підживлюються новими для України специфічними конфліктогенами, походження яких пов'язано з проведенням АТО на окремих територіях країни. Ці території дедалі частіше визнаються основними постачальниками зброї для злочинного світу, а також потужним осередком відновлення злочинного елементу із тривалою злочинною біографією. Саме такі конфліктогени виступають у ролі новітнього підґрунтя, що підживлює виникнення й загострення суперечностей і конфліктів у оперативно-розшуковій діяльності.

Особливу небезпеку у цьому розрізі становить розширення та загострення усіх видів і форм конфліктного протистояння між підрозділами (працівниками) карного розшуку та злочинними елементами (відповідними об'єктами оперативно- розшукового впливу), у тому числі в організаційній, інформаційній, оперативно- тактичній та кримінально-процесуальній сферах їхньої діяльності.

Парадоксальною особливістю згаданого протистояння є те, що вся діяльність оперативних підрозділів має відбуватися в граничному коридорі, обмеженому чіткою її нормативно-правовою регламентацією, будь-яке відхилення від якої розцінюється не інакше, як порушення законності. Для злочинців же не існує жодних обмежень. У сучасних умовах вони використовують у своїй протизаконній діяльності не тільки злочинний досвід та наставництво “злодіїв у законі”, а й найсучасніші технічні засоби, нерідко вдаються до консультацій або прямої співучасті високопрофесійних колишніх фахівців розвідувальної та оперативно- розшукової діяльності в організації й здійсненні власної розвідки (контррозвідки), а також під час планування, організації й безпосереднього вчинення злочинних дій [1; 10].

Отже, в сучасних реаліях для працівників оперативних підрозділів необхідними є вміння об'єктивно оцінювати конфліктогенність оперативно-розшукових ситуацій, що виникають у середовищі безпосередніх об'єктів оперативної розробки, та в найближчому їх оточенні, а також у самому процесі здійснення розробки, проведення заходів та застосування засобів ОРД (оперативно-розшукової діяльності). Зазначені уміння дадуть можливість отримувати вагому достовірну й повну (за змістом фактичних даних) оперативно-розшукову інформацію, приймати вивірені рішення щодо правомірного впливу на зазначені об'єкти ОРД, забезпечуючи виявлення й припинення злочинних проявів, їх розкриття й розслідування (встановлення осіб, які вчинили злочини), а також безпеку працівників суду і правоохоронних органів, осіб, які надають допомогу, сприяють оперативно-розшуковій діяльності, осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів.

Багатофакторність конфлікту як явища вимагає розгляду такого ж розмаїття наукових підходів у вивченні його різних аспектів. Зокрема, важливим є врахування таких напрямів, як теорія конфліктів у конфліктології (К. Боулдінг, Р. Дарендорф, Л. Козер, Т. Парсонс); юридична конфліктологія (В.М. Кудрявцев та ін.); соціологія конфлікту (Г. Зіммель, О.Г. Здравомислов та ін.); психологія конфліктів (А.Я. Анцупов, Н.В. Грішина, А.А. Єршов, В.Г. Зазикін та ін.); політична конфліктологія (К.С. Гаджієв та ін.). Сучасні напрацювання конфліктологічних знань в українській психології спрямовані на осмислення як теоретичних, так і прикладних проблем у виникненні та розв'язанні конфліктів (А.І. Берлач, В.В. Кондрюкова, В.О. Криволапчук, О.Г. Поліщук) [5]. Це означає, що сприйняття та інтерпретація людиною зовнішньої ситуації, власних переживань розглядається як обов'язкова умова існування конфлікту. Звідси сама по собі зовнішня ситуація автоматично не зумовлює розвиток конфлікту (Л.Ф. Бурлачук,

0. А. Донченко, А.Т. Ішмуратов, Л.Є. Орбан-Лембрик, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко

1. В. Ващенко, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський, Г.В. Ложкін, Н.І. Пов'якель) [6; 9; 12; 16]. Отже, у сучасній психологічній науці посідає чільне місце суб'єктний підхід до розгляду конфліктів, що цілком закономірно розповсюджується й на теорію та практику виникнення й розв'язання конфліктів у ОРД.

За таких вимог важливого значення набуває конфліктологічна компетентність працівників карного розшуку Національної поліції України, брак якої явно прослідковується у професійному потенціалі сучасного працівника поліції. На сьогодні заходи методологічного й організаційного характеру з формування цієї компетентності в системі професійної підготовки поліції (включаючи й відомчу освіту) здійснюються недостатньо предметно. Зокрема, при аналізі сучасної практики психологічної підготовки оперативних працівників карного розшуку відчувається недостатня їх обізнаність в прикладних аспектах з питань причин виникнення, розвитку конфліктів у кримінальному середовищі, оперативного управління ними (контролю), виходу з них, а також і щодо їх використання в оперативно- тактичних цілях. Маємо конкретизувати, що недоліками у професійній підготовці виявляються недостатність базових конфліктологічних знань, і, що суттєво, практичних умінь і навичок ефективного управління конфліктною взаємодією, особливо в ситуаціях діяльності у злочинному груповому контактному середовищі.

Слід зауважити, що на сьогодні практично відсутні адаптовані до сучасних потреб підрозділів карного розшуку науково обґрунтовані методики виявлення, оперативного моніторингу (відстеження) перебігу й розвитку конфліктів у кримінальному середовищі (особливо в злочинних групах), оперативного управління ними (контролю за перебігом та виходом з них), а також щодо використання останніх у якості джерел отримання оперативної інформації про злочини, що готуються, вчиняються або вже вчинені, та як допоміжного інструментарію реалізації заходів (засобів і методів) ОРД під час оперативної розробки відповідних об'єктів або проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні.

Проведені в минулому (у тому числі за участю окремих авторів цієї публікації) схожі наукові розробки (Б.І. Бараненко), що емпірично базувалися на різних напрямах оперативно-розшукової діяльності та відповідних психологічних моделях відносин, хоча й зберігали на той час актуальність та повністю мають методологічну вагу й сьогодні, вже не відображають сучасних тенденцій як у суспільстві в цілому, так і окремих аспектах його життя [2; 3; 4]. Зазначене є цілком характерним і для оперативно-розшукової діяльності підрозділів карного розшуку Національної поліції України.

Мета статті полягає в обґрунтуванні актуальності виділення нової прикладної науки, яка може розглядатися як оперативно-розшукова конфлікто- логія, упровадженні в практику запропонованої авторами моделі конфліктів діяльнісно-психологічного походження, а також методики виявлення, оперативного моніторингу перебігу й розвитку конфліктів у кримінальному середовищі.

Вагомою стає потреба в методологічному та науково-прикладному пізнанні працівниками оперативних підрозділів карного розшуку (і не тільки карного розшуку) Національної поліції України новітніх психологічних та конфліктологічних знань і закономірностей щодо виникнення, розвитку, вирішення й оперативно-тактичного використання конфліктів у злочинному середовищі та, власне, в ході самого процесу здійснення ОРД.

На наш погляд, це є системне проблемне питання, яке однаковою мірою важливе не лише в прикладній, а й в науково-методологічній сферах. Вважаємо, що вирішення цієї проблеми потребує здійснення науково-дослідної роботи, що має гармонійно поєднувати досягнення класичної, зокрема вітчизняної, конфліктології та потреби сучасної практики. Зауважимо, що на сьогодні авторами цієї публікації у складі авторського колективу Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка і Державного науково-дослідного інституту МВС України здійснюється спроба щодо проведення широкомасштабного наукового дослідження зазначеної проблеми. Що ж до його предметних завдань, то, на наше переконання, до них слід віднести науково-дослідні роботи, які мають забезпечити системно-комплексний підхід до дослідження.

Тож, як бачимо, йдеться про прикладний зріз конфліктології, тобто про оперативно-розшукову конфліктологію, що має самостійний предмет дослідження, який стосується, з одного боку, теоретико-методологічних основ конфліктології, а з іншого, - психології оперативно-розшукової діяльності та власне практики ОРД в умовах конфліктних ситуацій. Тому гадаємо, що для працівників оперативних підрозділів, зокрема карного розшуку, необхідним є, насамперед, достатнє засвоєння загальних конфліктологічних знань та компетентне їх застосування в оперативно-тактичних діях щодо реалізації конкретного предметного змісту заходів та засобів ОРД.

Ми вважаємо, що в такому випадку слід враховувати те, що конфлікти в оперативно-розшуковій діяльності, як і в інших видах діяльності, є продуктом відповідних діяльнісних відносин, що розгортаються перш за все навколо головного об'єкта діяльності (його складових елементів, предметів), зокрема, щодо ціннісних потреб і інтересів до них у особистостей - учасників діяльності; мети діяльності (загальної і персоніфікованої стосовно окремих осіб); очікуваного результату діяльності (у тому числі, особисто значущого для кожного учасника діяльності), а також стосовно визначення, вибору й застосування інструментарію, адекватного попереднім елементам організаційної структури діяльності.

Представлена вище модель конфліктів діяльнісного походження цілком характерна й для злочинної діяльності, але її об'єктом (предметом, предметами) зазвичай є протизаконні інтереси, потреби, цілі, мотиви, а також дуже часто й засоби вчинення злочинних дій. На сьогодні вказані конфлікти мають значне розповсюдження в кримінальному середовищі, особливо в злочинних групах, а кульмінаційним виходом з них найчастіше є вчинення тяжких злочинів, особливо проти особистості.

Як відомо, суб'єктна підстава вважається найбільш визнаною основою класифікації конфліктів в групах у сучасній вітчизняній конфліктології. Відповідно до цієї підстави конфлікти поділяють на внутрішньоособистісні, міжособистісні, внутрішньогрупові та міжгрупові [5; 9; 11; 12; 14; 15]. Скажімо, для системи внутрішньоособистісних структур характерними є так звані рольові конфлікти. Вони виникають на тлі суперечних особистісних проблем, які зачіпають діяльнісну сферу життя людини. Найбільш значущим для групової взаємодії є міжрольовий внутрішньоособистісний конфлікт, суть якого полягає в несумісності різних рольових позицій особистості (наприклад, у груповій злочинній діяльності нерідко виникають конфліктні ситуації, що пов'язані з неможливістю (або небажанням) окремих членів групи виконувати обов'язки щодо здійснення тих чи інших жорстоких дій відносно окремих осіб (жертв злочину) як способу вчинення злочину і т. ін.).

У системі міжособистісних відносин в групах конфлікти виникають здебільшого на ґрунті протистояння учасників групи, яке сприймається й осмислюється ними (принаймні одним з них) як значима психологічна проблема, що потребує свого розв'язання й обумовлює активність сторін, спрямовану на подолання цього протистояння та розв'язання конфліктної ситуації в інтересах обох або однієї з конфліктуючих сторін.

У міжособистісних конфліктних ситуаціях достатньо виразний прояв мають суперечності з приводу індивідуалізації інтересів, які зачіпають цілі, плани, мотивацію, інструментальні складові групової діяльності її учасників і є несумісними або взаємосуперечними (наприклад, один або декілька членів злочинної групи не погоджуються з розробленим загальним планом вчинення злочину, не поділяють з іншими способів (зокрема жорстоких) здійснення злочинних дій і т. ін.). Такі конфлікти відносять до ціннісних конфліктів, у яких протистояння між учасниками групи зумовлені причинами суперечних або несумісних уявлень щодо предметів, поглядів, переконань, які становлять особливу цінність. Саме такі конфлікти мають назву “непримиренних цінностей”. У злочинному середовищі таким є конфлікт між тими, хто вважає за необхідне “жити за поняттями”, тобто “законниками”, і тими, хто прагне наживи за будь-яку щну.

Оскільки міжособистісні конфлікти виникають у сфері діяльності людини, вони нерідко є рольовими конфліктами, що виникають у зв'язку з ігноруванням окремими членами групи формально (письмово) закріплених або прийнятих у формі усних домовленостей норм та правил групової взаємодії. Такими типовими нормами в злочинному світі є “злодійські (воровські) закони”, недотримання яких може викликати гострі міжособистісні конфлікти, нерідко із застосуванням суворих санкцій до винуватців аж до їх страти.

Близькими за зовнішнім проявом міжособистісних конфліктів є внутрішньо- групові конфлікти. В окремих сучасних публікаціях з проблем конфліктології внутрішньогрупові конфлікти не відносять до самостійного виду та розглядають або як міжособистісні, або як міжгрупові конфлікти (між членом групи та її частиною чи рештою учасників або між окремими мікрогрупами всередині групи). Гадаємо, що така позиція є хибною. Внутрішньогрупові конфлікти мають єдину природу їх виникнення (тобто зіткнення потреб, інтересів, цілей, цінностей, мотивів, очікуваних результатів діяльності тощо), причому головне полягає в тому, що при таких зіткненнях завжди наявне істотне протистояння, яке може призвести до розпаду самої групи. Отже, головною психологічною рисою внутріш- ньогрупових конфліктів є порушення міжрольових зв'язків в групі. У контексті здійснення оперативно-розшукової діяльності виявлення й відстеження зародження й розвитку зазначених конфліктів має конструктивне оперативно-тактичне значення [8].

У представленій класифікації самостійне місце займають міжгрупові конфлікти. Вони належать до системи міжгрупової взаємодії, яка відбувається як, власне, між групами людей, так і між окремими представниками кожної з цих груп, однак за умови взаємодії в міжгруповому просторі, сприймаючи одне одного й себе особисто позиціонерами різних груп. Психологічні закономірності міжгрупових конфліктів в злочинному середовищі детермінують їх виникнення та розвиток на тлі протистояння, найчастіше з приводу розподілу (перерозподілу) зон і сфер кримінального контролю (впливу, “кришування” тощо), недобросовісної конкуренції в здійсненні злочинної діяльності, невиконання “злодійських законів” або рішень “злодіїв у законі” (як третейських суддів) тощо. Суперечки, ворожість, а часто і справжні війни постійно супроводжують відносини між кримінальними групами [1; 12]. Криваві кримінальні сутички (“розбірки”) 90-х років (із історії боротьби з організованою злочинністю), які, на жаль, стають нерідким явищем сучасності, є найбільш яскравими прикладами міжгрупових конфліктів. У той же час попередня практика боротьби оперативних підрозділів карного розшуку з груповою (у тому числі організованою) злочинністю насичена прикладами оперативно ефективного використання відомостей про виявлені міжгрупові конфлікти.

Слід зазначити, що практичному прояву внутрішньоособистісних, міжособистісних (у складі злочинних груп), а також внутрішньогрупових та міжгрупових конфліктів передують конфліктогенні ситуації, тобто психологічні суперечності (латентні або відкриті). Це об'єктивно дає можливість завчасно виявляти, відстежувати й певним чином керувати за потрібним (оперативно- тактичним) напрямом оперативно-розшуковими діями та запобігати оперативно- розшуковим шляхом негативному розвитку конфліктних ситуацій в групових кримінальних угрупованнях.

Саме тому в оперативно-розшуковій діяльності важливого значення набуває своєчасне виявлення, вивчення й використання типових для злочинних (особливо організованих) груп конфліктогенів як чинників виникнення й розвитку зазначених видів конфліктів. Вважаємо, що цьому буде сприяти проведення за спеціально розробленою методикою оперативного моніторингу (відстеження) відповідних відносин в групах. У рамках такого відстеження увага працівників оперативних підрозділів має зосереджуватись на виявленні й вивченні (аналізі) відносин, насамперед між лідером групи і його найближчим оточенням, а також її рядовими учасниками; між членами групи на міжособистісних рівнях їх взаємодії; між окремими учасниками групової взаємодії й рештою членів групи; між різними групами або між представниками різних груп.

Практика свідчить про те, що конфлікти в злочинних групах, за умови своєчасного виявлення й оперативного контролю за їхнім розвитком працівниками карного розшуку, є доволі цінним джерелом відомостей стосовно здійснення злочинної діяльності цими групами, зокрема, щодо планування, інформаційної та технічної підготовки конкретних злочинів, а також тактики їх вчинення. До того ж, конфлікти у груповому кримінальному середовищі, за умови оперативного управління ними та правильного тактичного використання з оперативною метою, можуть бути ефективним інструментом забезпечення успішної реалізації заходів і застосування засобів ОРД під час оперативної розробки відповідних об'єктів або проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні. Причому завчасно отримана й опрацьована оперативна інформація про зазначені конфлікти може стати гарантією збереження життя і здоров'я працівників карного розшуку та негласних співробітників.

Зрозумілим є те, що успішне практичне вирішення окреслених вище питань потребує оновлення існуючих науково-теоретичних, прикладних знань та емпіричних даних. Головна ж проблема полягає у фактичній відсутності на сьогодні конкретних методик щодо виявлення, розпізнання, вивчення й оцінки в процесі оперативно-розшукової діяльності тенденцій розвитку та можливих шляхів розв'язання конфліктів у злочинному (насамперед груповому) середовищі з метою забезпечення їх оперативного моніторингу, управління ними, та використання їх з оперативно-тактичною метою. У зв'язку з цим, вважаємо, що наукове дослідження зазначених проблем сьогодні має бути спрямоване на теоретичне й емпіричне з'ясування:

1) поняття, сутності конфліктів. За наявної значної кількості сучасних публікацій з цього питання практики, як і раніше, обмежені рамками теоретичної дискусії стосовно визначення власне поняття конфлікту (особливо в діяльнісному вимірі), його функцій, класифікації конфліктів, механізму виникнення, загальної схеми розвитку конфлікту, у тому числі періодів та етапів перебігу, зокрема етапу розв'язання конфлікту та способів виходу з нього і т. ін.;

2) змісту та структури конфліктів, а також негативних наслідків у випадку неконтрольованого працівниками оперативних підрозділів їх перебігу, розвитку й завершення в кримінальному (особливо груповому) середовищі за сучасних умов.

3) ефективності діяльності оперативних підрозділів карного розшуку щодо своєчасного виявлення, оперативного контролю за розвитком конфліктів у кримінальному середовищі, а також використання останніх у якості джерел оперативної інформації про злочини, що готуються, вчиняються або вже вчинені, а також як допоміжного інструментарію реалізації заходів (засобів і методів) ОРД під час оперативної розробки відповідних об'єктів або проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні.

Особливе місце в конфлікті діяльнісного виміру посідає вербальна його складова, яка в контексті дослідження конфліктів у ОРД має розглядатися крізь призму поняття й предметного змісту оперативного спілкування як інструментарію отримання інформації про конфлікти в злочинному середовищі та конструктивного управління ними працівниками оперативних підрозділів за заданим (відповідно до мети і завдань оперативного розроблення) напрямом.

Саме у зазначеному вище полягає інформаційна та оперативно впливова функції конфліктів у психологічних (міжособистісних, групових та міжгрупових) взаємодіях, їх зміст та керований розвиток у злочинному (груповому) середовищі під час проведення оперативної розробки відповідних об'єктів;

4) стану методичного забезпечення оперативного виявлення, моніторингу (відстеження) розвитку конфліктів та їх використання у кримінальному середовищі, що знаходиться в оперативному розробленні, оперативного управління ними (контролю) та забезпечення конструктивного виходу з них.

Маємо наголосити на тому, що дослідження проблематики конфліктів в оперативно-розшуковій діяльності на ґрунтовному науково-методологічному та прикладному рівнях видається нам можливим у плідній співпраці шляхом поєднання глибоких знань членів авторського колективу у сферах психологічної, юридичної наук та оперативно-розшукової діяльності з практичним досвідом (зокрема, у формі експертних оцінок) фахівців підрозділів карного розшуку апарату та територіальних органів Національної поліції України. конфлікт оперативний злочинний правопорушник

Отже, конфлікти (конфліктні ситуації), що виникають, розвиваються, вирішуються в діючому контактному кримінальному середовищі, знаходять своє відображення у злочинній поведінці окремих його осіб, зокрема учасників злочинних груп (у тому числі організованих), тощо. Для наукового з'ясування механізму такої (кримінальної) поведінки необхідним є врахування її детермінант: зовнішнього середовища злочинців та його особливостей у взаємодії з особистісними психологічними якостями, станами й процесами осіб - об'єктів оперативної уваги. При цьому важливого значення набуває врахування стадій кримінальної поведінки, для яких характерним є різні види і форми прояву конфліктів (наприклад, стадії: визначення цілей, результатів, мотивації, прийняття рішення про вчинення злочину; його практичне вчинення; посткримінальна поведінка тощо). Кримінальна поведінка ж є значним за обсягом пластом знань і для вирішення проблеми конфліктів у злочинному середовищі необхідним є розгляд її конфліктогенного аспекту.

Слід зазначити, що дослідження проблеми конфліктів у оперативно- розшуковій діяльності не вичерпується самим лише їх розглядом у межах фактично діючого злочинного середовища і кримінальної поведінки його суб'єктів. На наш погляд, для більш системного наукового пізнання цього явища суттєве значення має з'ясування у рамках оперативно-розшукової конфліктології такого соціально-психологічного феномену як девіантна поведінка Під девіантною поведінкою (від лат. deviatio - відхилення) у конфліктології розуміються людські дії і вчинки, які не відповідають загальноприйнятим у суспільстві соціальним нормам або визнаним стандартам поведінки, тобто певним моральним, правовим, професійним, організаційним та іншим суспільним вимогам до поведінки або її особливостям, властивим більшості людей в конкретній популяції.

Алекситимія - психологічна характеристика особистості, що включає наступні особливості: утруднення у визначенні й вербальному описі власних емоцій і емоцій інших людей; утруднення в розрізненні емоцій і тілесних відчуттів; зниження здібності до символізації, зокрема до фантазії; переважання фокусування уваги на зовнішніх подіях у збиток внутрішнім переживанням; схильність до конкретного (утилітарного) логічного мислення за дефіциту емоційних реакцій. Усі перераховані особливості можуть виявлятися однаковою мірою або одна з них може переважати. Див.: Гаранян Н. Г. Концепция алекситимии / Н.Г. Гаранян, А.Б. Холмогорова // Журнал социальной и клинической психиатрии. - 2003. - № 1. - С. 128-145.

Делінквентна поведінка - антигромадська протиправна поведінка індивіда, що втілена в його конкретних вчинках (дії або бездіяльність), які спричиняють шкоду не тільки окремим громадянам, але й суспільству в цілому.. її суть полягає у несприйнятті особистістю вимог соціальної норми, натомість виборі інших варіантів поведінки, в основу якої найчастіше покладено конфлікт інтересів, цінностей та засобів їх задоволення.

Слід зазначити, що із загального змістового поняття девіантної поведінки виокремлюється її тип, якому притаманні такі негативні форми зовнішнього прояву, як суспільно небезпечні дії і вчинки осіб (наприклад, незло-чинні правопорушення). Ці форми відносять до делінквентної або докримінальної поведінки. Вони зазвичай супроводжуються агресією, яка спрямовується не тільки на інших людей, а й на самого себе.

У теоретичному та прикладному аспектах в психологічній науці до проявів девіантної поведінки особистості відносять:

- вади ціннісно-мотиваційного характеру: насамперед, несформованість або викривлення моральних цінностей, переважання асоціальних (девіантних) цінностей, фрустрацію, внутрішні конфлікти і т. ін.;

- негативні життєві надбання (соціальну некомпетентність, психічні травми, наявність шкідливих звичок, досвід насильницьких вчинків тощо);

- негативні емоції (тривогу, депресію, відсутність або втрату сенсу життя і т. ін.);

- обмеженні знання, стереотипність мислення, неадекватний вибір інструментарію предметної діяльності і т. ін.;

- алекситиміюАдиктивна поведінка (схильність, згубна звичка) є деформованою поведінкою, що виникає в результаті зловживання різними речовинами, які змінюють психічний стан людини, включаючи наркотичні засоби, алкоголь і т. ін., до того моменту, коли фіксується факт психічної і фізичної залежності.;

- вади саморегуляції (неадекватність самооцінки і рівня домагань, слабкий розвиток рефлексії, надмірний або недостатній самоконтроль, низький рівень адаптивних можливостей тощо).

Що ж стосується дослідження конфліктів у злочинному середовищі та їх місця й ролі в оперативно-розшуковій діяльності кримінальної поліції України, то, на наш погляд, важливе значення може мати виділення і розгляд з наукових позицій насамперед таких видів девіантної поведінки в середовищі оперативного контингенту, як:

- аморальна поведінка (характеризується негативним ставленням особистості до загальнолюдських моральних цінностей, зокрема до ввічливості, чесності, дисциплінованості, поваги до оточуючих тощо). Аморальна поведінка нерідко лежить в основі делінквентної*, а то й кримінальної поведінки. Прикладом кримінальної (протиправної) поведінки може бути сучасна загально-кримінальна злочинність, зокрема, вчинення крадіжок, грабежів, хуліганства, фізичного насильства, торгівлі наркотиками, вандалізму тощо. Статева розбещеність при цьому серед молоді загалом являє собою потенційний фактор вчинення статевого злочину [7, с. 144-146];

- адиктивна поведінка*, що супроводжується насамперед вживанням особою алкоголю, наркотиків. Вона також нерідко стає передумовою вчинення злочинів (з метою отримання злочинним шляхом коштів для придбання наркотичних засобів). До психологічних особливостей адиктивної поведінки слід віднести низький рівень або повну відсутність самодисципліни, самоконтролю, стійкості до можливих негативних зовнішніх впливів і т. ін. Природні можливості виходу особи із такого психічного стану замінюються хибними шляхами поліпшення цього стану, тобто штучно за рахунок вживання наркотиків тощо [8, с. 138-140];

- аутодеструктивна поведінка - поведінка, яка виходить за рамки психологічної (інколи психічної, медичної) норми, загрожуючи при цьому психологічній цілісності й розвитку особистості. За своєю сутністю така поведінка є саморуйнівною, здебільшого антисоціальною (делінквентною), що суперечить правовим нормам. У делінквентному плані слід виділити, насамперед, віктимну поведінку, тобто вчинки або дії людини, що так чи інакше провокують заподіяння стосовно неї будь-яких протизаконних діянь. Віктимна поведінка в певних ситуаціях є головним спонукаючим фактором вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суттєвим делінквентним фактором є суїцидальна аутодеструк-тивна поведінка, фанатична поведінка (на рівні сліпого слідування певним асоціальним ідеям, релігійним культам деструктивної спрямованості тощо.

У практиці оперативно-розшукової діяльності розпізнання ознак девіантної поведінки є передумовою прогнозування ранніх ознак злочинної поведінки у відповідному девіантному середовищі. Важливість такої діагностики вбачається у можливості відстеження процесів криміналізації на ранніх стадіях. Це найбільшою мірою відповідає завданням ОРД щодо запобігання правопорушенням (злочинності).

Суттєвим, на наш погляд, є звернення до деяких ключових питань дослідження організаційно-управлінського аспекту конфліктів у оперативно-розшуковій діяльності. Сьогодні майже у всій системі підрозділів кримінальної та спеціальної поліції України, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, достатньо часто зустрічаються нормативно-правові, організаційні та функціонально-дійові суперечності як найбільш значущі конфліктогени. Увага науковців у цьому випадку має бути спрямована на вивчення закономірностей виникнення, розвитку й розв'язання конфліктів, що виникають саме на тлі правових та оперативно- службових відносин, зокрема між працівниками оперативних підрозділів та слідчими Національної поліції, а також повноважними суб'єктами зовнішніх відомств (прокурорів, суддів) під час виконання завдань ОРД і КПК (Кримінального процесуального кодексу) України [13].

Не менш корисним з наукової точки зору нам видається встановлення й пізнання зв'язків конфліктів у злочинному середовищі з конфліктами у системі оперативно-розшукових відносин (зокрема, протистояння: між працівниками оперативних підрозділів та об'єктами оперативно-розшукового впливу; між працівниками оперативних підрозділів та їх негласними співробітниками; між працівниками оперативних підрозділів, свідками, потерпілими, посадовцями, представниками громадських організацій тощо, діяльність і інтереси яких зачіпаються в ході оперативно-розшукових заходів). Це дозволить знайти шляхи нейтралізації можливого протистояння у зазначених відносинах, а, головне, - сприятиме залученню громадян до вирішення завдань боротьби зі злочинністю.

Таким чином, головною проблемою сьогодні є несформованість предметного поля вкрай необхідної для працівників оперативних підрозділів нової прикладної науки, якою може стати оперативно-розшукова конфліктологія. Вочевидь, вона має самостійний предмет дослідження, який поєднує теоретико-методологічні основи конфліктології та психології оперативно-розшукової діяльності, і, власне, практики ОРД в умовах конфліктних ситуацій. Окрім цього, наявна відсутність практичних напрацювань методологічного характеру щодо виявлення, розпізнання, вивчення й оцінки в процесі оперативно-розшукової діяльності тенденцій розвитку та можливих варіантів розв'язання конфліктів у злочинному середовищі з метою забезпечення їх оперативного моніторингу (відстеження), оперативного управління ними та використання їх у оперативно-тактичних цілях. Тому стають зрозумілими причини недостатності у працівників оперативних підрозділів як базових конфліктологічних знань, так і, що суттєво, практичних умінь і навичок ефективного управління конфліктною взаємодією, особливо в ситуаціях діяльності у злочинному груповому контактному середовищі.

У зв'язку з цим важливого значення набувають необхідність формування конфліктологічної компетентності працівників карного розшуку Національної поліції України, а також розробка діагностичних процедур і маркерів цієї компетентності.

Отже, запропонована нами модель конфліктів діяльнісно-психологічного походження цілком узгоджується зі змістом алгоритму злочинної діяльності, хоча її об'єктом (предметом) є й протизаконні інтереси, потреби, цілі, мотиви, засоби вчинення злочинних дій. У межах моделі враховано те, що конфлікти в оперативно-розшуковій діяльності, як і в інших видах діяльності, є продуктом відповідних діяльнісних відносин, що розгортаються, перш за все, навколо головного об'єкта діяльності, зокрема ціннісних потреб і інтересів особистостей - учасників злочинної діяльності. На сьогодні зазначені різновиди конфліктів мають значне розповсюдження в кримінальному середовищі, особливо в злочинних групах, а кульмінаційним виходом з них найчастіше стає вчинення тяжких злочинів, особливо проти особистості. Саме тому в оперативно-розшуковій діяльності важливого значення набувають своєчасне виявлення, вивчення використання типових для злочинних (особливо організованих) груп конфліктогенів як чинників виникнення й розвитку зазначених видів конфліктів.

На наш погляд, проведення в форматі спеціально розробленої методики оперативного моніторингу (відстеження) відповідних відносин групового характеру мають дати високі позитивні результати. У рамках такого відстеження увага працівників оперативних підрозділів спрямовуватиметься на виявлення й вивчення (аналізу) відносин, насамперед між лідером групи і його ближчим оточенням, а також її рядовими учасниками; між членами групи на міжособистісних рівнях їх взаємодії; між окремими учасниками групової взаємодії і рештою членів групи; між різними групами або між представниками різних груп.

Список використаних джерел

1. Бараненко Б.І. Психологія оперативно-розшукової діяльності. Загальна частина : навч. посіб. - Луганськ : РВВ ЛАВС МВС ім. 10-річчя незалежності України, 2003. - 272 с.

2. Конфліктологія : навч.-метод. посіб. / Б.І. Бараненко, Л.І. Казміренко, Д.О. Александров та ін. - К. : НАВС України, 2003. - 144 с.

3. Конфлікти : їх походження та роль в оперативно-розшуковій діяльності / Б.І. Бараненко, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьев та ін. // Науковий вісник НАВСУ. - 2002. - № 5. - С. 168-179.

4. Конфліктологія : навч. посіб. / А.І. Берлач, В.В. Кондрюкова, В.О. Криволапчук, О.Г. Поліщук. - Одеса : ОДУВС, 2006. - вид. 2-ге, доповн. - 162 с.

5. Бодалев АА. Психология общения / А.А. Бодалев. - М. : Изд-во Ин-т практ. психологии, Воронеж : НПО МОДЭК,1996. - 256 с.

6. Гаранян Н.Г. Концепция алекситимии / Н.Г. Гаранян, А.Б. Холмогорова // Журнал социальной и клинической психиатрии. - 2003. - № 1. - С. 128-145.

7. Дуткевич Т. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник / Т. Дуткевич ; Мін-во освіти і науки України, Кам'янець-Подільський державний ун-т, Ін-т соціальної реабілітації та розвитку дитини. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 455 с.

8. Моніторинговий кримінологічний аналіз злочинності в Україні (2009-2013 роки) : монографія / [Є.М. Блажівський, І.М. Козьяков, О.О. Книженко, О.М. Литвак, О.Н. Ярмиш [та ін.]. - К. : Національна академія прокуратури України, 2014. - 484 с.

9. Нагаев В. Конфліктологія: Курс лекцій: (модульний варіант) : навч. посіб. для вузів / В. Нагаєв ; Мін-во освіти України ; Харківський нац. аграрний ун-т ім. В.В. Докучаева. - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 199 с.

10. Примут М. Конфліктологія : навч. посіб. для вузів / М. Примуш ; Мін-во освіти і науки України. - К. : Видавничий дім “Професіонал”, 2006. - 282 с.

11. Русинка І. Конфліктологія. Психологія запобігання і управління конфліктами : навч. посіб. / Іван Русинка ; Мін-во освіти і науки України. - К. : Професіонал, 2007. - 334 с.

Анотація

У статті розглянуто прикладні аспекти конфліктології, зокрема проблеми конфліктів у злочинному середовищі, а також інструментарій їх оперативно- тактичного використання. Пропонуються загальна та класифікаційна моделі конфліктів в середовищі злочинних груп як продукт діяльнісно-психологічних відносин злочинців у складі цих груп. Обґрунтовано застосування для вивчення закономірностей конфлїктогенної поведінки правопорушників у конфліктній ситуації. У теоретичному плані вказано на необхідність розробки нової прикладної дисципліни - оперативно-розшукової конфліктології, в практичному - методик моніторингу діяльності злочинних груп і способів діагностики виникнення та розвитку конфліктів у них, а також формування конфліктологічної компетентності працівників оперативних підрозділів.

Ключові слова: злочинне середовище, конфлікт, конфлїктоген, конфлїктоло- гічна компетентність працівників оперативних підрозділів, оперативно-розшукова діяльність, оперативно-тактичне використання конфліктів.

В статье рассмотрены прикладные аспекты конфликтологии, в частности, проблема конфликтов в преступной среде, а также инструментарий их оперативно-тактического использования. Предлагаются общая и классификационная модели конфликтов в среде преступных сообществ как продукт деятельностнопсихологических отношений преступников в составе этих групп. Обосновано применение знаний общей психологии для изучения закономерностей конфликтогенного поведения правонарушителей в конфликтной ситуации. В теоретическом плане указана на необходимость разработки новой прикладной дисциплины - оперативно-розыскной конфликтологии, в практическом - методик мониторинга деятельности преступных групп и способов диагностики возникновения и развития конфликтов в них, а также необходимость формирования конфликтологической компетентности работников оперативных подразделений.

Ключевые слова: преступная среда, конфликт, конфликтоген, конфликтологическая компетентность работников оперативных подразделений, оперативно-розыскная деятельность, оперативно-тактическое использование конфликтов.

Paper considers the main aspects of an applied conflictology, in particular the problem of conflicts in criminal groups and possible facilities of their operatively-tactical use. The criminal conflicts' model as an activity's relational product necessity of criminals is proposed, their conflict criminal activity's classification too. The role of psychology for criminals' conducts conflictogen study in a conflict situation is stressed. For the theory it is underlined the development of the new applied discipline as an operatively-research applied conflictology, and for practice - criminal groups monitoring methods and diagnostics of policeman competence.

Keywords: conflict, conflictogen, conflictology policeman competence, operatively- tactical use of conflicts, criminal groups' environment.

Размещено на Allbest.ru