Особливості психокорекційної роботи з працівниками поліції - учасниками антитерористичної операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.9.172.075

Особливості психокорекційної роботи з працівниками поліції - учасниками антитерористичної операції

Ю.В. Котляр, кандидат психологічних наук

Анотація

Стаття присвячена актуальним питанням організації та здійснення психокорекцїйної роботи з працівниками поліції Міністерства внутрішніх справ України, які брали участь у проведенні антитерористичної операції на сході. Окреслено організаційні питання і специфіку проведення психокорекційної роботи в системі МВС, узагальнено досвід вітчизняних і закордонних психологів стосовно профілактики та корекції психотравматизації, а також розглянуті методичні матеріали щодо діагностики і корекції посттравматичного стресового розладу та особливостей застосування прийомів психічної саморегуляції емоційних станів для профілактики соматичних розладів у працівників поліції.

Специфіка професійної діяльності працівників поліції полягає у необхідності виконання службових та професійних обов'язків в умовах, ускладнених надмірними впливами емоційних і фізичних стресових факторів, пов'язаних із напруженістю соціально-економічних відносин, масовими груповими порушеннями громадського порядку, загостренням криміногенної ситуації, локальними та масштабними бойовими діями (на кшталт участі у антитерористичній операції на сході України). У такій ситуації до працівників поліції висуваються значно вищі вимоги не тільки стосовно професійної підготовки, а й щодо стану фізичного та психічного здоров'я, особистісних якостей, емоційно-вольової стійкості, витриманої та зваженої поведінки, ефективного реагування в екстремальних умовах.

Зазначене вище свідчить про необхідність вдосконалення концептуальних і методичних підходів до роботи з особовим складом Національної поліції, зокрема активного використання психотехнологій (у тому числі новітніх) для забезпечення морально-етичної та психологічної складових надійності персоналу.

Зазначене підтверджує актуальність та практичну значущість розробки та впровадження у практичну діяльність ефективного теоретико-методичного інструментарію щодо надання психологічної допомоги різним категоріям працівників Національної поліції (у тому числі й учасникам АТО), а також конкретних алгоритмів психопрофілактичної та психокорекційної роботи з її особовим складом. Останнє є одним із пріоритетних завдань для керівників усіх рівнів, фахівців кадрових апаратів і психологів системи МВС.

Об'єктом дослідження є організація психокорекційної роботи з персоналом системи МВС, предметом - особливості проведення психокорекційної роботи з працівниками поліції - учасниками антитерористичної операції.

Мета роботи полягає у визначенні алгоритму та методів проведення психокорекційної роботи з працівниками поліції - учасниками АТО.

Основними завданнями дослідження є надання відповідним фахівцям практичного інструментарію для проведення психокорекційної роботи з працівниками поліції - учасниками антитерористичної операції.

Під психокорекцією розуміють систему заходів, спрямованих на усунення соціально-психологічних проблем особистості за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу [1]. Зауважимо, що психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість, що має психологічні труднощі у повсякденному житті, проблеми або скарги невротичного характеру.

Важливою сферою використання психокорекційних методів є робота із працівниками силових відомств, що перебували під дією екстремальних чинників професійної діяльності, зокрема брали участь у бойових діях.

Аналіз факторів і умов, що впливають на ефективність психокорекційної роботи, показав, що головне значення для досягнення поставленої мети має висока інтенсивність психокорекційних заходів. Так, визначено, що психокорекційні заняття повинні проводитися не менше 1 разу на тиждень із тривалістю 1-1,5 години. Разом з цим, інтенсивність психокорекційної програми визначається не стільки тривалістю часу занять, скільки насиченістю і продуманістю їх змісту, активною участю самої особи у занятті та різноманітністю ігор, вправ, методів, технік, що використовуються.

Ефективність психокорекційних програм істотно залежить від часу здійснення впливу - чим раніше виявлено психологічні проблеми і розпочато психокорекційну роботу, тим імовірніше досягнення загального позитивного результату.

Серед загальних чинників, що визначають ефективність психокорекції слід виділити такі: очікування особи; суб'єктивне значення для неї досягнення мети психокорекційної роботи; характер виявлених психологічних проблем; внутрішня готовність до співпраці з психологом; суб'єктивні очікування психолога, який здійснює психокорекційні заходи; професійний досвід психолога, його особистісні риси та якості; специфічний вплив конкретних методів психокорекції[1; 2].

Зауважимо, що на загальну успішність психокорекції впливає пролонгованість психологічного впливу на особу - після завершення основної роботи важливо у подальшому продовжувати з нею контакт, цікавитися особливостями її поведінки, з'ясовувати, чи зберігаються колишні або виникають нові психологічні проблеми у спілкуванні чи поведінці. Бажано здійснювати контроль і спостереження за кожною особою протягом 1-2 місяців після завершення психокорекційних заходів.

Незважаючи на відмінності у теоретичних, цільових, процедурних та інших формах психокорекційної роботи, психологічний вплив зводиться до допомоги психолога іншій людині. З огляду на зазначене, психокорекційна ситуація включає п'ять основних елементів:

1) людина, яка шукає полегшення або вирішення проблеми і потребує психологічної допомоги (клієнт);

2) спеціаліст, що допомагає у їх вирішенні та завдяки наявності професійного досвіду сприймається клієнтом як здатний на цю допомогу фахівець (психолог, психотерапевт);

3) теорія, що використовується для пояснення і подальшого вирішення проблем клієнта (включає психодинаміку, принципи навчання та інші психологічні чинники);

4) набір відповідних процедур (технік, методів), що використовуються для вирішення проблем клієнта (безпосередньо пов'язані з обраною теорією);

5) спеціальні соціальні стосунки між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

Таким чином, при здійсненні психологічної корекції психолог повинен прагнути до створення такої атмосфери, яка дозволить особі, з якою він працює, з оптимізмом дивитися на вирішення власних проблем. Таке спеціальне ставлення є чинником, характерним для всіх форм психокорекційного впливу.

Під час індивідуальної психокорекційної роботи психолог працює з особою (клієнтом) один на один, а під час групової роботи у психокорекційному процесі беруть участь усі учасники.

Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність і таємницю та за своїм результатом часто буває більш глибокою, ніж її групова форма. Уся увага психолога спрямована лише на одну людину. Проте індивідуальна психокорекція є малоефективною при вирішенні проблем між- особистісного характеру, для яких необхідна саме групова форма роботи.

Індивідуально-психологічна корекція - це обґрунтований вплив психолога на дискретні характеристики внутрішнього світу людини [3]. Прийняття рішення про проведення індивідуальної психологічної корекції, шляхи її здійснення визначаються змістом запланованої корекційної роботи.

Необхідними умовами індивідуально-психологічної корекції є: добровільна згода особи на отримання такої допомоги; довіра особи до психолога; активність особи та її творче ставлення до власних проблем; право особи приймати допомогу, що надається психологом; право особи самій вирішувати питання, пов'язані з власним життям та професійними моментами.

Форма індивідуальної психокорекції вибирається у випадках, коли:

- - особа має проблеми індивідуального, а не міжособистісного характеру; особа категорично відмовляється працювати у групі або з певних причин її робота у групі є неможливою;

- психологом застосовуються сильні методи психологічного впливу і особу необхідно постійно тримати під наглядом та контролем фахівця;

- у особи виявлено високий рівень тривожності, сильну загальмованість, невпевненість у собі, необгрунтовані страхи;

- особа має проблеми із самоусвідомленням, а також при втраті сенсу і мети життя.

Усе багатство і різноманітність запитів осіб, з якими працює психолог у психокорекційному напрямі, можуть бути зведені до чотирьох основних стратегій їх ставлення до проблемної ситуації. Зокрема, особа може бажати: змінити проблемну ситуацію; змінити себе таким чином, щоб адаптуватися до ситуації; уникнути проблемної ситуації; віднайти нові способи поведінки у проблемній ситуації.

Групова психокорекція не є самостійним напрямом психокорекції, а становить лише специфічну форму, при використанні якої основним інструментом впливу є група осіб, з якими працює психолог. Як вже зазначалося раніше, групова психокорекція полягає у цілеспрямованому використанні групової динаміки.

Психокорекційна група - це штучно створена мала група, об'єднана метою міжособистісного дослідження, особистісного навчання, саморозкриття [2]. Серед психокорекційних груп розрізняють групи для вирішення проблем, для навчання міжособистісним взаєминам, групи зростання та вдосконалення тощо. Склад групи визначається її типом, а також формою і змістом передбачуваної психокорекційної роботи.

У літературі з практичної психології виділено такі методи практичної корекції: ігротерапія; арттерапія (музикотерапія, бібліотерапія, танцювальна терапія, проективний малюнок, казкотерапія та ін.); психогімнастика; методи поведінкової корекції (метод систематичної десенсибілізації та сенсибілізації; імерсійні методи; методи, засновані на принципі біологічного зворотного зв'язку тощо); психодрама [1-5].

Остаточні результати психокорекційної роботи психолога полягають у досягненні змін у трьох основних сферах: когнітивній, емоційній та поведінковій.

Отже, методи психокорекції спрямовані на вироблення норм особистісної поведінки, міжособистісної взаємодії, розвиток здатності гнучко реагувати на зміни, швидко орієнтуватися відповідно до ситуації в різних умовах, групах, тобто знаходження оптимальних адекватних моделей поведінки та закріплення навичок соціального пристосування.

Детальна характеристика зазначених психокорекційних методів не є метою нашого наукового дослідження. Крім того, такі класифікації досить широко розкриті у спеціальній психологічний літературі та не потребують розкриття в межах цієї роботи.

Щодо висвітлення особливостей психокорекційної роботи в системі МВС виняткової актуальності набувають питання психологічної корекції стресових станів, що виникають у працівників поліції під час виконання професійної діяльності. Особливо це стосується екстремальних умов служби, коли під дією економічної, соціально-політичної та психологічної напруженості відбуваються зміни в емоційно-вольовій сфері особистості працівників, які спричиняють у них виникнення надмірного реагування на стрес.

Саме тому своєчасна психокорекція стресу може сприяти формуванню психічної стійкості працівників поліції, забезпечити гармонійний та ефективний розвиток їх інтелектуальних, емоційно-вольових і особистісно-професійних якостей.

Далі варто зупинитися на основних методах психологічної корекції стресових станів, що використовують вплив деяких психологічних механізмів на людину для виправлення недоліків поведінки психічно здорової особистості.

Особистісно-орієнтовані методи призначені для індивідуальної, групової та сімейної психокорекції стресових станів груп та їх учасників. При індивідуальній психокорекції ці методи покликані зробити особистість здатною до вирішення зовнішніх і внутрішніх конфліктів шляхом реорганізації системи її відносин.

Серед основних завдань особистісно-орієнтованої психокорекції виділяють такі [7]:

- глибоке і всебічне вивчення особистості, особливостей емоційного реагування, мотивації, специфіки формування, структури та функціонування системи її відносин;

- виявлення і вивчення механізмів, що сприяють як виникненню, так і збереженню стресового стану та відповідної симптоматики;

- допомога в адекватному вирішенні психотравмуючої ситуації;

- корекція неадекватних реакцій і форм поведінки, що є головним завданням психотерапії і, відповідно, призводить до поліпшення як суб'єктивного самопочуття особистості, так і до відновлення повноцінності її соціального функціонування. В основу індивідуального психокорекційного впливу на особу покладені такі класичні методи, як переконання, навіювання та психологічне консультування. Методом переконання психолог впливає на свідомість особи через звернення до її власного критичного судження, спонукаючи на подолання стресу (як усвідомленої потреби). Переконання починається із з'ясування того, що знає особа про природу власних проблем, як вона особисто їх розуміє. Потім психолог обговорює і погоджує мету та завдання психокорекції і тільки після остаточного узгодження з особою плану психокорекційних заходів психолог може розпочинати роботу.

Метод навіювання передбачає механізм прямого впливу психолога на підсвідомість особи, використання не тільки її розуму, але й почуттів та емоцій. Навіювання зазвичай використовують в умовах, коли увага і свідомість особи зайняті. Найкращою умовою для навіювання є ситуація, коли особа вводиться у стан повного розслаблення. Слід зазначити, що метод навіювання вимагає від психолога значної фахової підготовки, володіння технікою навіювання та практичного досвіду використання цього методу.

Особливе місце серед методів індивідуального впливу посідає психологічне консультування як спеціальна область діяльності практичного психолога, завдання якого полягає у тому, щоб допомогти особі розібратися у власних проблемах і визначити шляхи вирішення складної ситуації.

Необхідно зазначити, що психологічне консультування як одна з наймолодших сфер психологічної практики поки що не має чітко окреслених меж, тому під час психологічного консультування зазвичай вирішуються найрізноманітніші проблеми. Психологічне консультування виникло у відповідь на потреби людей, яким не властиві якісь клінічні порушення, однак ті чи інші проблеми змушують їх шукати допомоги і підтримки психолога. Поведінкові методи корекції стресового стану особистості використовуються для формування нового стереотипу поведінки, якого раніше не існувало. Ці методи сприяють виробленню нових соціальних умінь, оволодінню психологічними прийомами саморегуляції, подоланню шкідливих звичок, зняттю стресу, позбавленню від емоційних травм тощо. Серед найбільш розповсюджених методів поведінкової корекції виділяють такі: методи систематичної десенсибілізації та сенсибілізації; імерсійні методи, методи, засновані на принципі біологічного зворотного зв'язку; імаго-метод [7].

Метод систематичної десенсибілізації заснований на механізмі систематичного поступового зменшення сензитивності (чутливості) особи до предметів, подій або інших людей, які викликають у неї тривожність, а отже, і послідовного зменшення рівня тривожності щодо цих об'єктів. Метод може бути корисним для вирішення труднощів у повсякденному та професійному житті, коли основною їх причиною виступає неадекватна тривожність.

Метод сенсибілізації за механізмом впливу протилежний методу десенсибілізації. Механізм його дії складається з двох етапів: 1) встановлюються взаємини між клієнтом і психологом та обговорюються деталі взаємодії;

2) створюється найбільш стресогенна для особи ситуація. Сенсибілізація задумана як метод, що припускає створення високих рівнів тривожності в інтенсивній стресогенній ситуації (тоді як десенсибілізація будується на уникненні будь-яких факторів, що викликають хоча б мінімальну тривогу).

Імерсійні методи засновані на прямому пред'явленні об'єкта страху без попередньої релаксації. В основі цих методів лежить механізм згасання, відкритий І.П. Павловим, згідно з яким пред'явлення умовного стимулу без підкріплення веде до зникнення безумовної реакції. У імерсійних методиках підкреслюється ефективність переживання сильної емоції страху.

В основу методів, заснованих на принципі біологічного зворотного зв'язку, покладені уявлення про можливість регулювання мимовільних функцій при використанні системи зовнішнього зворотного зв'язку (розслаблення конкретного м'яза або групи м'язів, підвищення температури шкіри, зниження рівня збудження при високому рівні тривоги для полегшення засинання і т. ін.). Методики, засновані на принципі зворотного зв'язку, призначені для отримання інформації про власні тілесні та фізіологічні процеси. Імаго-метод (від лат. imago - образ) використовується як метод корекції стану нервово-психічної напруженості та для реабілітації особи через її особистісний розвиток, а також передбачає тренування особи у відтворенні певного комплексу характерних образів із корекційною метою. В основу методу покладено навчання адекватному реагуванню у складних життєвих ситуаціях, розширення комунікативних можливостей, мобілізації життєвого досвіду.

У когнітивних методах корекції основна увага приділяється пізнавальним структурам психіки, тому акцент робиться на особистості, її індивідуальних конструктах і в цілому на логічних здібностях. Когнітивний підхід заснований на теоріях, що описують особистість в аспекті організації пізнавальних структур [8]. Методи когнітивної психокорекції орієнтовані на вирішення проблемних питань зняття стресу, сприяють змінам у самосприйнятті та сприйнятті навколишньої дійсності, що впливають на поведінку особистості в екстремальній ситуації. Завданням психологів є з'ясування неусвідомлюваних категорій мислення (які є джерелом негативних переживань) та навчання особи новим способам позитивного мислення, зміна переконань, що підтримують неадаптивні емоції та поведінку на більш оптимістичне сприйняття себе, зміна негативного афекту на позитивний.

Наступним методом психологічної корекції стресового стану особистості є музичний метод, що належить до групи методів арттерапії та може поєднуватися з раніше розглянутими психологічними методами психокорекції. Музикотерапія - це метод, що використовує музику як засіб психокорекції. Численні методики музикотерапії передбачають цілісне використання музики як основного чинника впливу (прослуховування музичних творів, індивідуальне та групове музикування тощо), так і доповнення музичним супроводом інших психокорекційних прийомів для посилення їх впливу та підвищення ефективності психотерапії в цілому [7]. Музикотерапія активно використовується в психокорекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних розладів, психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці, при комунікативних труднощах тощо. Правильний вибір музичних програм є основним фактором музикотерапії, а найважливішою технікою музичного впливу є застосування активної уяви.

З метою визначення ефективності дії методів психологічної корекції на людину виникає нагальна необхідність застосування методу самоспостереження, що надасть змогу самостійно запротоколювати важливі для фізичного та психічного здоров'я особи ознаки переживання стресу. Самоспостереження є центральним елементом і для корекції саморегулювання. Цей метод полягає в тому, що особистість повинна самостійно прагнути до поставленої мети психокорекції та активно намагатися досягти позитивних змін у власній поведінці. Саморегуляція поведінки здійснюється через процеси, які вводяться в дію самою особистістю і підтримуються нею, тобто через когнітивні способи поведінки - планування, мислення, самокомунікацію тощо [9]. При терапії саморегулювання нові способи поведінки доводяться до автоматизму, а самоконтроль сприймається як особливий вид саморегуляції, основна мета якого полягає у тому, щоб особа навчилася: 1) керувати власною поведінкою в певних ситуаціях (наприклад, у конфліктних) для досягнення поставленої мети; 2) розпізнавати спеціальні фізіологічні види збудження та емоції (зокрема страх, біль), впливати на них або за можливості уникати їх; 3) впливати на когнітивні (уявні) процеси (наприклад недооцінені думки) і приводити їх у відповідність із власними уявленнями про поставлену мету.

Загалом слід зазначити, що розглянуті методи психологічної корекції стресових станів особистості ефективно впливають на людину, якщо дотримуватись певних правил щодо їх застосування. Серед основних принципів організації та проведення психологічної корекції з оволодіння змінами та навичками саморегуляції емоційних станів у психологічній літературі звертається увага на такі, як:

1) комплексність у застосуванні методів саморегуляції (рухові, дихальні, сугестивні, мімічні, жестові та ін.);

2) індивідуалізація в доборі прийомів саморегуляції та умов їх застосування з урахуванням особливостей і функціонального стану нервової системи в той чи інший момент у конкретної особи, зважаючи на її індивідуальний досвід, інтереси та інші особистісні особливості;

3) активність у застосуванні прийомів саморегуляції, що виявляється у свідомій постановці завдань, їх мотивації, оволодінні навичками застосування відповідних прийомів та свідомому самоконтролі;

4) діалогізація взаємодії та зворотний зв'язок, завдяки чому особа може коригувати свою подальшу поведінку, замінюючи невдалі способи спілкування новими, перевіряючи їх вплив на оточенні;

5) самодіагностика, тобто саморозкриття, усвідомлення і формування особою завдань шляхом самовдосконалення [7-9].

Таким чином, методи психологічної корекції стресових станів мають на меті розвиток і удосконалення здатності нормалізувати загальне самопочуття, зниження рівня тривожності, опанування прийомами саморегуляції, впровадження у практичну діяльність тренінгів самокорекції стресових станів, формування психологічної готовності до стресу і до саморегуляції.

психокорекційний соматичний розлад поліція

Список використаних джерел

1. Бандурка О.М. Екстремальна юридична психологія в діяльності органів внутрішніх справ України : науково-практич. посібник / О. М. Бандурка - Харків : ХНУВС, 2005. - 319 с.

2. Барко В.І. Психологія управління персоналом органів внутрішніх справ (проактивний підхід) / В.І. Барко - К. : Ніка-Центр, 2003. - 448 с.

3. Бодров ВА. Психология и надежность : человек в системах управления техникой / В.А. Бодров, В.Я. Орлов. - М. : Институт психологии РАН, 1998. - 288 с.

4. Боев И.Н. Тактика антистрессовой терапии у больных с пограничными нервно-психическими расстройствами заложников и лиц, пострадавших в результате террористического акта в июне 1995 г. в г. Буденовске / И.Н. Боев, А.А. Зубов. - Ставрополь : СГМИ, 1995. - 246 с.

5. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості : навчальний посібник для студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів / О.Ф. Бондаренко ; Міжнародн. фонд «Відродження». - Харків : Фоліо, 1996. - 237 с.

6. Васильев В.Л. Юридическая психология / В.Л. Васильев. - [4-е изд., доп. и перераб.]. - СПб. : Питер, 2002. - 640 с.

7. Романенко О.В. Особистість та професійна діяльність практичного психолога ОВС : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.06 / О.В. Романенко. - Х., 2007. - 182 с.

8. Ромек В.Г. Поведенческая психотерапия / Ромек В.Г. - М. : Академия, 2002. - 192 с.

9. Тімченко О.В. Синдром посттравматичних стресових порушень : концептуалізація, діагностика, корекція та прогнозування : монографія / Тимченко О.В. - Харків : ХНУВС, 2000. - 268 с.

Размещено на Allbest.ru