Актуальні питання виконання військового обов’язку внутрішньо переміщеними особами

Размещено на http://www.allbest.ru/

на тему: Актуальні питання виконання військового обов'язку внутрішньо переміщеними особами

Виконав:

А.В. Пономаренко

У статті на основі аналізу чинного законодавства розглядаються актуальні питання виконання військового обов'язку внутрішньо переміщеними особами в Україні. Встановлено, що найбільш проблемним питанням під час його виконання е недотримання правил військового обліку та проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Запропоновано можливі шляхи їх вирішення.

Ключові слова: захист Вітчизни, військовий обов'язок, військовий облік, місце проживання, відповідальність за невиконання обов'язку, мобілізація.

В статье на основе анализа действующего законодательства рассматриваются актуальные вопросы выполнения воинского долга внутренне перемещенными лицами. Установлено, что наиболее проблемным вопросом во время его выполнения является несоблюдение правил воинского учета и прохождения военной службы по призыву в период мобилизации. Предложены возможные пути их решения.

Ключевые слова: защита Отечества, воинский долг, воинский учет, место проживания, ответственность за невыполнение обязанности, мобилизация.

Keywords: defense of the Fatherland, military duty, military service, place of residence, responsibility for neglect of duty, mobilization.

У зв'язку з усе більшим загостренням суспільно-політичної ситуації на сході та півдні України, фактами неприхованої агресії, активізації дій незаконно створених збройних формувань проросійського спрямування та втручанням у внутрішні справи України з боку Російської Федерації гостро постає питання забезпечення територіальної цілісності нашої держави. А тому виникає нагальна необхідність у виконанні громадянами України свого військового обов'язку щодо захисту Вітчизни. Адже відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності є найважливішою функцією держави і справою честі всього Українського народу, обов'язком кожного її громадянина. Цей конституційний обов'язок тісно пов'язаний з моральним аспектом (зобов'язанням) і передбачає обов'язок кожного військовозобов'язаного громадянина країни незалежно від національності, расової належності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової та іншої діяльності стати на її захист у випадку зовнішнього збройного нападу, офіційного та неофіційного оголошення війни чи загальної мобілізації. Для багатьох громадян військовий обов'язок ще донедавна не набував такого важливого значення, як зараз, хоча він завжди встановлювався з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни.

Враховуючи те, що близько 7 % громадян України зазнали внутрішніх переміщень або стали біженцями, набуло актуальності питання забезпечення виконання цими громадянами свого військового обов'язку, організації їх військового обліку та перепідготовки.

Актуальним та дискусійним питання щодо виконання військового обов'язку внутрішньо переміщеними особами (далі - ВПО) із зони Антитерористичної операції та Криму є й тому, що частина внутрішньо переміщених осіб вже мають поширені проблеми психічного здоров'я, спричинені бойовими та кризовими умовами, такі як горе, розпач, травма, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). У звіті УКГП ООН “Україна. Ситуаційний звіт № 25” (далі - звіт № 25) (Київ, 2015 р.) наводяться такі факти: “п. 8.2 Консультації з активістами ОГС та переміщеними особами свідчать, що багато ВПО не шукають допомоги і не реєструються як ВПО для отримання державних послуг, побоюючись того, що чоловіки з переміщених сімей можуть бути призвані до війська...” [1].

Метою статті є дослідження на основі аналізу чинного законодавства актуальних питань виконання військового обов'язку внутрішньо переміщеними особами в Україні, розгляд найбільш проблемних питань під час його виконання, а саме недотримання правил військового обліку та проходження військової служби за призовом під час мобілізації, а також надання пропозицій щодо можливих шляхів їх вирішення.

Правовою основою військового обов'язку й військової служби в Україні є Закони України: “Про оборону України” від 6 грудня 1991 року № 1932-XII, “Про Збройні сили України” від 6 грудня 1991 року № 1934-XII, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-XII, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [2; 3; 4; 5].

Згідно з п. 2 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов'язок передбачає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (п. 3 ст.1 Закону).

Так, відповідно до ст. 14 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, приписка громадян України чоловічої статі до призовних дільниць проводиться з метою взяття їх на військовий облік, визначення наявних призовних ресурсів, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей.

Для приписки до призовної дільниці громадяни України зобов'язані особисто прибути до районного (міського) військового комісаріату в строк, зазначений у повістці, та подати необхідні документи, перелік яких установлюється Міністерством оборони України (ст. 14 Закону).

Військовий облік призовників і військовозобов'язаних ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України [6].

Варто зазначити, що жодним нормативно-правовим актом не встановлена чітка позиція держави відносно мобілізації внутрішньо переміщених осіб. Крім того, зазначені питання поки що не знайшли належного відображення в наукових дослідженнях та публікаціях.

Звертається увага, що найбільш проблемним питанням виконання військового обов'язку внутрішньо переміщеними особами є недотримання правил військового обліку та проходження військової служби за призовом під час мобілізації. військовий облік переміщена особа

Відповідно до п. 1.2 Інструкції з організації ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах, затвердженої Наказом Міноборони від 15 грудня 2010 року № 660, військовому обліку в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах підлягають військовозобов'язані та призовники, які згідно з ч. 1, 2 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” взяті на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах [7]. Військовий облік усіх призовників і військовозобов'язаних ведеться за місцем їх проживання та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з тим, що більшість ВПО вважають місцем свого проживання територію, де виникли обставини, зазначені у статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” [8] постає питання: чи повинні ВПО ставати на військовий облік за новим місцем проживання?

З цього приводу не існує єдиної думки навіть серед юристів. Так, частина юристів вважає, що жителі окупованих територій призову не підлягають і можуть іти до військкоматів винятково за власним бажанням, оскільки так звана довідка переселенця не є замінником реєстрації, а значить, не може бути приводом для постановки на військовий облік за новим місцем проживання.

Інші ж, думку яких ми підтримуємо, вважають, що офіційна реєстрація під час взяття на облік внутрішньо переміщеної особи замінює інститут прописки. Так, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для отримання такої довідки внутрішньо переміщена особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 3 ст. 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”). Слід звернути увагу, що в Законі України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року № 1382-IV визначення поняття “місце проживання” закріплювалось в ст. 3 як “житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово” [9]. Проте Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг” від 10 грудня 2015 № 888-VIII [10] в цю статтю внесено зміни, в результаті чого “місцем проживання” є житло, розташоване на території адміністративно- територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Таким чином, законодавець виключив таку часову категорію як “постійно” або “тимчасово”, а також розширив перелік установ (спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини), які слід вважати місцем проживання.

Варто зазначити, що в заяві внутрішньо переміщеної особи про взяття на облік вказуються відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання із зазначенням адреси житла/місця перебування, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Постановою КМУ від 14 березня 2016 року внесено зміни до постанови КМУ “Про внесення змін до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції” від 4 березня 2015 р. № 79, згідно з якими “як фактичне місце проживання не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають”.

Отже, усі права і обов'язки, яких набуває ВПО, прив'язані до місця, де вона взята на облік і яке на період наявності підстав, зазначених у статті 1 Закону “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, вважається її місцем проживання.

Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що у зв'язку з відсутністю спеціального закону, який би передбачав звільнення ВПО від військової служби та постановки на військовий облік, внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованих територій АР Крим та м. Севастополя, із зони проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях та з інших місцевостей, як і всі громадяни України, зобов'язані дотримуватися законодавства України і тому повинні в семиденний строк стати на військовий облік в районному військовому комісаріаті за новим місцем проживання. Це положення закріплене в Законі України “Про військовий обов'язок і військову службу”, згідно з яким на військовий облік повинні ставати військовозобов'язані громадяни віком від 18 до 60 років, які прибули на нове місце проживання з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону.

За невиконання військового обов'язку передбачається юридична відповідальність. Зокрема, Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336), що карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років. Кримінальним правопорушенням також вважається ухилення від військового обліку або від навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів (ст. 337).

Інші порушення законодавства про військовий обов'язок і військову службу та про мобілізаційну підготовку й мобілізацію належать до адміністративних правопорушень (ст. ст. 210, 210-1, 211-1-211-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення), за вчинення яких передбачено накладення грошових штрафів.

В Україні стартувала чергова хвиля часткової мобілізації, оголошена указом Президента “Про часткову мобілізацію” від 14 січня 2015 року № 15/2015 [11]. Тому знову постає досить проблемне питання щодо забезпечення мобілізації внутрішньо переміщених осіб із зони Антитерористичної операції та Криму.

На сьогодні не існує єдиної думки щодо того, наскільки законні спроби мобілізувати внутрішньо переміщених осіб. Це питання стало предметом широкого обговорення під час круглих столів та науково-практичних конференцій. Так, одні фахівці із зазначеного питання стверджують, що внутрішньо переміщені особи не отримують преференцій у питаннях призову на військову службу в порівнянні з іншими громадянами України, оскільки вони мають ті ж права і обов'язки, що й інші громадяни. Крім того, громадська думка цілком на боці військкоматів, які вважають, що служити Батьківщині - почесний обов'язок кожного чоловіка, незалежно від того, переселенець він чи ні.

Інші фахівці вважають, що на сьогодні внутрішньо переміщені особи - це одна з найменш захищених категорій населення в Україні. Так, страх бути мобілізованим призводить до того, що зазначені особи не реєструються в соціальних службах, не стають на облік в районних військкоматах, та не хочуть, щоб хтось знав, де вони зараз перебувають. У зв'язку з цим, велика кількість переміщених осіб чоловічої статі, які підпадають під критерії відбору, або спеціально не отримують довідку переміщеної особи, таким способом залишаючи себе та свою сім'ю без соціальної допомоги, або зовсім не виїжджають із зони АТО, піддаючи себе та членів своєї сім'ї впливу інших видів небезпеки. Звичайно, ці способи уникнення призову є не тільки не ефективними, але і шкідливими для людини та її сім'ї.

Для детального розгляду цього питання слід звернутися до міжнародної практики. Так, на 54 сесії Комісії з прав людини ПР ООН, що відбувалась 11 лютого 1998 року, були висвітлені Керівні принципи з питання про переміщення осіб всередині країни (далі - Керівні принципи), згідно з принципом № 13 яких: “Ні за яких обставин не слід закликати переміщених дітей в армію, а також примушувати їх або дозволяти їм брати участь у військових діях. Переміщеним усередині країни особам забезпечується захист від дискримінаційної практики призову в будь-які збройні сили або угруповання внаслідок їх переміщення. При будь-яких обставинах забороняється, зокрема, будь-яка жорстока нелюдська або принижуюча гідність практика примусового призову або покарання від ухилення від призову” [1]. Разом з тим, чинне законодавство України подібних норм не містить.

Варто зазначити, що у зв'язку з подальшим загостренням суспільно-політичної ситуації на сході та півдні України та з метою підтримання Збройних Сил України, інших військових формувань у боєздатному стані, нарощування їх здатності давати адекватну відповідь реальним і потенційним загрозам, виникає необхідність у виконанні військового обов'язку громадянами України. З урахуванням того, що внутрішньо переміщені особи є громадянами України, які мають ті ж права і обов'язки, як й інші громадяни, вони зобов'язані у скрутний для країни час виконати свій військовий обов'язок і стати на захист Вітчизни, оскільки це є справою всього Українського народу.

Слід зазначити, що у законодавствах деяких країн (наприклад Грузії) зазначено, що “захист країни... є обов'язком усіх придатних для цього громадян Грузії” (ст. 101 Конституції Грузії) [12], Конституціїєю Князівства Ліхтенштейн встановлено, що “всі здатні носити зброю зобов'язані аж до 60-річного віку захищати країну” (ст. 44 Конституції) [13], в Конституції Хорватії йдеться про те, що “військовий обов'язок і захист Республіки Хорватія є обов'язком усіх громадян, які здатні їх здійснювати” (ст. 47 Конституції) [14]. У ч. 1 ст. 59 Конституції Республіки Болгарія зазначено, що “зрада Вітчизни та зрадництво є найтяжчими злочинами і караються зі всією суворістю закону” [15]. Враховуючи зазначене, вважаємо, що в сучасних умовах допризовна та призовна молодь в Україні потребує більшої підтримки, допомоги в напрямі виховання їх у дусі патріотичного обов'язку, поваги до військової служби, готовності до захисту Вітчизни. Головною метою військово-патріотичного виховання підростаючого покоління є підготовка та виховання самовідданих, свідомих захисників Батьківщини, готових у будь-яких умовах вступити на захист територіальної цілісності та незалежності України.

Водночас, враховуючи те, що більшість чоловіків призовного віку, що мають статус ВПО, вважають за краще повернутися до непідконтрольних уряду територій, незважаючи на ситуацію, що склалася там, аніж бути вимушеними тримати зброю проти власного міста та людей, вважаємо, що було б справедливим не направляти їх для проходження військової служби на територію, де вони раніше проживали. Таким чином, виникає необхідність у прийнятті на державному рівні рішення про заборону направлення ВПО для несення військової служби саме на територію покинутого місця проживання.

Виконання громадянами України свого військового обов'язку щодо захисту Вітчизни є священним обов'язком кожного її громадянина. Виконанню цього обов'язку не може завадити ні належність до іншої національності, раси, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової та іншої діяльності, а тим більше отримання відповідного правового статусу чи проживання на окремих територіях. Водночас, вбачається за доцільне наголосити, що чинна нормативна база дає можливість неоднозначного розуміння питання забезпечення виконання військового обов'язку внутрішньо переміщеними особами в Україні. Тому виникла необхідність додатково врегулювання окремими законодавчими та нормативно- правовими засобами питань виконання військового обов'язку зазначеної категорії осіб з урахуванням сучасного міжнародного законодавства та викликів сьогодення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вірьовкіна Л. Чи потрібно мобілізовувати переселенців? Интернет-издание “ДонПресс” [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://donpress.com/blog/chi-potribno-mobilizovuvati- pereselenciv).

2. Про оборону України : Закон України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. - № 9. - Ст. 106.

3. Про Збройні сили України : Закон України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. - № 9. - Ст. 108.

4. Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію : Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1993. - № 44. - Ст. 416.

5. Про військовий обов'язок і військову службу : Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. - № 27. - Ст. 385.

6. Про затвердження Положення про військовий облік військовозобов'язаних і призовників : Постанова КМУ від 9 червня 1994 р. № 37 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/377-94-%D0%BF.

7. Інструкція з організації ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах : Наказ Міноборони від 15 грудня 2010 року № 660 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0308-11.

8. Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб : Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2015. - № 1. - Ст. 1.

9. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні : Закон України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2004. - № 15. - Ст. 232.

10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг : Закон України від 10 грудня 2015 № 888-VIII // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2016. - № 3. - Ст. 30.

11. Про часткову мобілізацію : Указ Президента України від 14 січня 2015 року № 15/ 2015 // Офіційний вісник Президента України. - 2015. - № 4. -Стор. 3. - Ст. 182. Конституція Грузії: Закон від 24 серпня 1995 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: / / georgian-constitutions.rus.html.

12. Конституція Князівства Ліхтенштейн від 5 жовтня 1921 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://constitutions.rU/archives/264/2.

13. Конституція Республіки Хорватія від 22 грудня 1990 р. (у ред. від 9 листопада 2000 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://constitutions.ru/archives/195.

14. Конституція Республіки Болгарія від 12 липня 1991 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.uznal.org/constitutions.php.

Размещено на Allbest.ru