Джерельна база дослідження правового статусу суддів судів загальної юрисдикції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯПРАВОВОГО СТАТУСУ СУДДІВ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Пивовар І. В.

Проблема джерельної бази дослідження правового статусу суддів судів загальної юрисдикції є однією з складових при здійсненні правосуддя. Нормативний рівень джерельної бази становить законодавство України з питань судоустрою та статусу суддів. Правосуддя має одне завдання, одну мету - керуватися у своїй діяльності принципами верховенства права, законності, справедливості, об'єктивності, захищаючи права і свободи людини і громадянина.

Джерельну базу дослідження правового статусу суддів досліджували такі вчені як: Т. В. Апарова, В. В. Бойко, В. М. Бібіло, О. Д. Бойкова, М. В. Вітрука, В. В. Городовенко, А. Ф. Козлова, В. І. Кононенко, А. Ф. Коні, М. І. Клеандров, А. Л. Ликос, В. В. Маляренко, Н. В. Радутна, О. М. Костюкова, І. Л. Петрухіна, Л. О. Сергієнко, Г. Г. Черемних.

Метою статті є дослідження джерельної бази правового статусу суддів загальної юрисдикції.

Процес становлення правового статусу суддів судів загальної юрисдикції розпочався після здобуття незалежності Україні та перебуває у динамічному розвитку до сьогодні. Він безпосередньо пов'язаний з конституційним процесом України, активною нормотворчою діяльністю в рамках судової реформи і, водночас має багате історичне підґрунтя. Перший досвід правового регулювання правового статусу суддів судів загальної юрисдикції припадає на 1991-2014 рр. - період конституційного оформлення судової влади як окремої гілки влади в незалежній державі та прийняття системи спеціальних законів про статус суддів. В законодавстві вперше були визначенні конституційно-правові засади правового статусу суддів судів загальної юрисдикції, окреслені юридичні властивості його структурних елементів. За таких умов досвід становлення правового статусу суддів судів загальної юрисдикції в 1991-- 2014 роках становить багату емпіричну базу, є історичним досвідом правового регулювання. Його вивчення та переосмислення, з точки зору вітчизняних традицій та міжнародних стандартів, дозволить визначити алгоритм становлення правового статусу суддів судів загальної юрисдикції; динаміку його розвитку, недоліки правового регулювання та перспективні вектори розвитку сучасного законодавства про статус суддів судів загальної юрисдикції.

Історико-правове дослідження правового статусу суддів судів загальної юрисдикції стало можливим з огляду на багатий фактичний матеріал.

Відомий російський вчений М. І. Клеандров розглядав правовий компонент статусу судді на трьох рівнях: конституційний, міжнародний та нормативний [2, с. 231]. Цей підхід вважаємо за доцільне використати для класифікації джерельної бази дослідження.

В сучасній юридичній науці виділяють декілька підходів, основним критерієм для яких є момент виникнення судової влади. На думку М. О. Колоколова, судочинство неможливе без існування відповідної правової бази. Саме її наявність, вважає дослідник, спонукає сторони шукати захисту у держави, у тому числі в суді, у випадку порушення конкретного суб'єктивного права. Також, одночасне виникнення суду в державі підкреслюють документальні джерела, згідно яких жодна правова система неможлива без державного суду як інституту, призначеного для відновлення порушеного права. В юридичній науці склалися і дві інші протилежні позиції, згідно яких судово-владні відносини є набагато старшими за державу та навпаки - виникли в усталених формах державного механізму XVIII-XIX ст. [1, с. 21].

Конституційно-правовий рівень - основні засади статусу суддів закріплені та гарантуються на найвищому рівні - Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу. В Основному Законі закріплені основні вимоги до суддів судів загальної юрисдикції, визначенні гарантії їх незалежності та самостійності через спеціальні процедури призначення, припинення повноважень та притягнення до відповідальності.

Засади правового статусу суддів загальної юрисдикції в Україні почали формуватися з виникненням держави та запровадженням альтернативного общинному способу вирішення соціальних конфліктів. Однак, оформлення класичної структури правового статусу суддів бере свій початок від виокремлення судової спільноти від княжого (державного) апарату в окрему гілку влади в другій пол. ХVІ-ХVП ст. Сучасного вигляду вона отримала після судової реформи 1864 року.

Саме дослідження динаміки процесу виникнення, становлення та розвитку правового статусу суддів судів загальної юрисдикції в Україні стало можливим з огляду на багатий нормативний матеріал: 1) акти національного законодавства (закони та підзаконні акти); 2) міжнародні документи у галузі судочинства.

Міжнародно-правовий рівень займають цілий ряд документів міжнародної спільноти, які закріплюють універсальні принципи та норми у сфері регулювання статусу суддів. Відповідно до Статуту ООН і Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Україна зобов'язана дотримуватися та виконувати чинні міжнародні договори, учасницею яких вона є, а також дотримуватися загальновизнаних норм та принципів міжнародного права. До них належать: 1) документи, в яких втілені основоположні міжнародні та європейські засади статусу суддів; 2) спеціальні міжнародні та європейські акти статусу суддів. Міжнародними документами першої групи є Загальна декларація прав людини і громадянина від 10 грудня 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. Європейськими документами даної групи є Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод 4 листопада 1950 року (Рада Європи). Загальносвітову систему галузевих міжнародних актів у сфері судочинства становлять Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р.), Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя 1983 р., Бангалорські принципи поведінки суддів (схвалені Резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 р.), Загальна хартія судді (схвалена Міжнародною асоціацією суддів 17 листопада 1999 р.), Європейська хартія про закон “Про статус суддів” (Рада Європи, 8-10 липня 1998 р.), статут суддів в Європі. Міжнародно-правові документи передбачають створення на найвищому рівні законодавчої бази щодо основних засад статусу суддів, особливо щодо призначення на посади суддів та гарантій їх діяльності.

Серед актів загальної дії можна відокремити галузеві, які регулюють окремі сфери функціонування судової влади і, зокрема реалізації правового статусу суддів. Стандарти процедур формування суддівського корпусу викладені у Висновку № 5 (2003) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо права та практики призначення суддів до Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2003 р., Доповідь Європейської комісії “За демократію через право” (“Венеціанської комісії) щодо призначення суддів від 16-17 березня 2007 р. Стандарти підготовки суддів викладені у Висновку № 4 (2003) Консультативної ради європейських суддів щодо належної підготовки та підвищення кваліфікації суддів на національному та європейському рівнях від 27 листопада 2003 року [4, с. 542].

Власне під локальними розуміємо акти, прийняття яких безпосередньо пов'язане з українською юрисдикцією. До них належать рішення Європейського суду з прав людини, а також Висновки Венеціанської комісії з різних питань: щодо законопроекту “Про судоустрій та статус суддів” від 18 жовтня 2010 р.; щодо законопроекту “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій та статус суддів” та інших законодавчих актів України” від 18 жовтня 2011 р.; щодо посилення гарантій незалежності суддів від 10 грудня 2013 р. та ін.

Окрему групу міжнародних актів становлять експертні висновки Агенства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках програми “Справедливе правосуддя”, учасником якої є Україна. Предметом розгляду став комплексний стан судової влади в Україні, у тому числі правовий статус суддів загальної юрисдикції; органи, які забезпечують формування корпусу суддів судів загальної юрисдикції.

Разом з тим серед міжнародних документів слід згадати окремо подані рекомендації експертів Європейських міжнародних інституцій, наданих в рамках партнерства України щодо адаптації українського законодавства до стандартів Європейського Союзу. Наприклад, експерта Ради Європи, заступника генерального секретаря Міжнародної асоціації суддів Джакомо Оберто (суддя м. Турін, Італія) щодо “Концепції удосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів”, схвалений Національною комісією на 5 пленарному засіданні 14 лютого 2006 р.

Нормативний рівень джерельної бази становить законодавство України з питань судоустрою та статусу суддів, яке діяло протягом 1991-2014 рр. Відповідно до загальноприйнятої структури, це закони, підзаконні акти та акти локальної та індивідуальної дії.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Основного Закону України виключно законами України встановлюються судоустрій, судочинство, статус суддів [3, с. 8]. Ці інститути включають порядок добору на суддівські посади, підготовку суддів та здійснення суддівського самоврядування.

Правовий статус суддів судів загальної юрисдикції розкрито в положеннях таких Законів України: “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р., “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р.; “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України” від 02 лютого 1994 р.; “Про органи суддівського самоврядування” та Закон України від 24 лютого 1994 р. від 02 лютого 1994 р.; “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р.; “Про судоустрій та статус суддів” від 7 липня 2010 р.

На законодавчому рівні вирішене питання функціонування органів кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції. Процедурні механізми детально прописані у відомчих актах цих органів.

В першу чергу до підзаконних актів належать документи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, зокрема: про затвердження Положення про порядок складання кандидатами на посаду судді кваліфікаційного іспиту та методику його оцінювання; проходження спеціальної підготовки. Актами локальної дії є документи кваліфікаційних комісій на місцях, рішення Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії. Зокрема в досліджені використані матеріали дисциплінарних проваджень. Індивідуальне спрямування мають різні рішення та подання органів кадрового забезпечення з приводу призначення (обрання), звільнення з посади та притягнення до відповідальності конкретних осіб.

Окрему групу становлять рішення Конституційного суду України з питань правового статусу суддів. Поняття незалежності та недоторканості суддів як елементів правового статусу суддів розкриті в ряді рішень від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо матеріальних гарантій незалежності суддів у своїх попередніх рішеннях, зокрема від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

Висновки щодо процедур призначення та обрання суддів судів загальної юрисдикції та про співвідношення повноважень різних гілок влади у механізмі формування корпусу суддів - у рішеннях № 3-рп/2011 від 05.04.2011; № 7-рп/2011 від 21.06.2011; № 8-рп/2011 від 12.07.2011; № 9-рп/2011 від 12.07.2011.

Таким чином, джерельна база є різноманітною та достатньою для комплексного дослідження порядку формування корпусу суддів; визначення обсягу їх прав та обов'язків, повноважень; підстав та порядку притягнення до юридичної відповідальності; а також гарантій діяльності.

Використанні джерела

джерельний правовий суд юрисдикція

1. История судебной системы в России: учебное пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности “Юриспруденция” / А. А. Демичев и др.; под ред. Н. А. Колоколова. - 2-е изд., перераб. И доп. - М.: ЮНИТИ_ДАНА: Закон и право, 2011. - 471 с.

2. Клеандров М. И. Статус судьи: правовой и смежные компоненты / М. И. Клеандров. - М., 2011. - 446 с.

3. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, від 28 червня 1996. - № 21. - Ст. 49.

4. Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства. - Київ, 2015. - 708 с.

Размещено на Allbest.ru