Біоюриспруденція: поняття, принципи, значення

Стеценко С.Г.

В сучасній Україні все більше і більше на перший план виходять такі фундаментальні цінності, як людина, її життя, права і свободи. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває такий порівняно новий напрям в правовій науці як биоюриспруденція.

Набір прав людини залежить від того, до якої системи цінностей і пріоритетів належить суспільство. Проте є універсальні цінності. Це, перш за все, право на життя. З таким баченням складно не погодитись, адже незалежно від форми держави, її економічних показників, добробуту громадян та рівня їх правової культури, право на життя в контексті його поваги, дотримання та гарантування є важливими чинником сприйняття як держави, так і суспільства.

Вперше юридично право на життя було закріплене в Декларації незалежності США 1776 р., коли було проголошено рівність всіх людей, право на життя, свободу, особисте щастя. Надалі, враховуючи різні національні особливості, це право набуло статус норми права практично у всіх провідних країнах світу. На початку 90-х років минулого століття, коли процеси демократизації колишніх радянських республік характеризувалися суттєвим посиленням, коли зміни в суспільстві зачепили багато сторін життя, коли права особи стали пріоритетними, право на життя могло бути визначене, як “природна, невід'ємна і гарантована нормами міжнародного і внутрішнього законодавства можливість захисту недоторканності життя і свободи розпоряджатися ним” [1, с. 8-9].

Закріпленням саме цього права відкривається перелік основних прав і свобод, гарантованих Європейською Конвенцією про захист прав і основних свобод 1950 року, прийнятою Радою Європи. Вступ України до цієї міжнародної організації і приєднання, що мало місце услід за цим, до Конвенції, передбачають необхідність дотримання положень, що містяться в даному документі.

Термін “біоюриспруденція” в науковий обіг вперше увів польський дослідник Роман Токарчик, професор Люблінського університету імені Марії Кюрі- Складовської. У 2008 році світ побачила його монографія “Біоюриспруденція. Засади права для XXI століття” [2, с. 109]. У самому широкому розумінні походження поняття біоюриспруденції пов'язане із грецьким словом “bios” - життя та латинським “juris prudentia” - знання про право.

Ключові ідеї, які покладені польським професором в основу біоюриспруденції (вони увійшли також і у нову книгу автора 2012 року - “Права народження, життя і смерті. Підстави біориспруденції”):

1) життя, особливо життя людини, визначає найглибший сенс предмета юриспруденції та предмета права;

2) сучасний розвиток біологічних наук (біотехнологій), які використовуються в біомедицині, полягає значною мірою в штучному втручанні в природні (натуральні) процеси життя;

3) тенденції розвитку біотехнології, біотехніки і біомедицини вказують на поступове розширення сфери їх штучного втручання в природні процеси життя;

4) наслідки штучного втручання в природні процеси життя піддаються різним оцінкам, насамперед оцінкам релігійним, моральним та юридичним;

5) з різноманітних оцінок штучного втручання в природні процеси життя випливає переконання, що не все те, що є технічно можливим, повинно бути морально припустимим;

6) на відміну від спекулятивності деяких напрямів традиційної біології, техніки і медицини, сучасна біотехнологія, біотехніка і біомедицина мають цілком практичний характер;

7) важко переоцінити і навіть передбачити всі дуже серйозні наслідки штучного втручання в природні процеси життя [3, с. 467].

Взагалі поява даного явища у якості нового напряму правової науки датується кінцем XX - початком XXI століттям. На поширення біоюриспруденції суттєво вплинули наукові праці М. Вейса, Х. Вольської-Ліпець, Р. Токарчика (Польща), В. Крусса, М. Малеїної, М. Матузова, Г. Романовського, В. Сальнікова (Росія), М. Кашинцевої, О. Мережка, В. Плавича, П. Рабіновича, Р. Стефанчука (Україна).

Як прояв світоглядної підтримки в Україні концепції біоюриспруденції Р. Токарчика варто визнати появу публікацій О. Мережка та В. Плавича. Перший із них вказує, що біоюриспруденція є найбільш яскравим прикладом нового етапу стрімкого розвитку філософії та теорії права. Цей напрям можна із цілковитою підставою вважати теорією постмодерна, біоцентричною концепцією права, оскільки її центральним елементом, який визначає загальний образ права, є життя [4, с. 135]. Своєю чергою, В. Плавич у монографії, присвяченій проблемам сучасного праворозуміння, у заключній її частині розмістив розділ із назвою “Біоюриспруденція - новий оригінальний напрям науки права в XXI столітті”, де, зокрема, висловився з цілковитою підтримкою ідеї біоюриспруденції та зазначив, що виникнення біоюриспруденції підтвердило тезу про те, що справжні наукові відкриття і прориви можуть мати місце лише на перехресті наук. Крім того, автор висловив цікаву думку з приводу того, що біоюриспруденція спрощує і роз'яснює непотрібно ускладнену, в практиці застосування позитивного права, проблематику викладу права. Спрощує, оскільки найглибший сенс права полягає в охороні життя і підвищенні його якості [5, с. 205, 209].

Значною мірою розвиток біоюриспруденції стимулювався завдяки проведенням наукових досліджень, присвячених теоретико-правовим та галузевим юридичним аспектам регулювання:

- виникнення, сутності, наповнення та припинення права на життя;

- антропологічних характеристик сучасного праводержавознавства;

- людської гідності та права на достойне життя;

- трансплантації органів і тканин людини;

- клонування, сурогатного материнства та інших маніпуляцій з генетичним матеріалом;

- евтаназії та формулювання наукових підходів до наявності / відсутності права на смерть;

- особистих немайнових прав, що забезпечують фізичне і психологічне благополуччя людини тощо.

В контексті загальної характеристики біоюриспруденції важливо сформулювати її принципи, ключові ідеї, котрі лежатимуть в основі розвитку даного напряму правової науці. Ними можуть бути наступні:

а)сприйняття життя людини як найважливішої цінності;

б)розвиток нових біомедичних технологій з урахуванням перш за все захисту прав, свобод та законних інтересів людини;

в)суспільно контрольовані процеси наукового та біомедичного втручання в процеси виникнення, відтворення, збереження та припинення життя;

г)повага до людської гідності та всіляке намагання забезпечити реалізацію права людини на достойне життя;

д)відповідальність перед майбутніми поколіннями за забезпечення здорового потомства та придатного для життя навколишнього середовища;

е)розумне поєднання та взаємозбагачення результатів соціальних та біологічних наук, які торкаються життя людини, його виникнення, розвитку та забезпечення;

є) пріоритетність для держави соціальної складової її політики та сприяння реалізації права людини на охорону здоров'я.

Спираючись на вищезазначене, можна дати таке визначення біоюриспруденції.