Загальні засади призначення покарання
Кримінальне покарання як захід державного примусу, мета його призначення. Призначення покарання - етап його реалізації. Кримінально-правові принципи призначення покарання (загально-правові, міжгалузеві та галузеві). Доцільність та ефективність покарання.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.03.2018 |
| Размер файла | 71,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
26
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Поняття призначення покарання
- Розділ 2. Загальні засади призначення покарання
- Розділ 3. Принципи призначення покарання
- Висновок
- Список використаних джерел
- Додаток 1
Вступ
Кримінальне покарання - захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, яка вчинила злочин, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Мету покарання можна розглядати в чотирьох площинах, в яких вона проявляється:
· кара засудженого;
· виправдання засудженого;
· спеціальне попередження;
· загальне попередження.
Коли до засудженого застосовується покарання, то обов'язковою складовою є кара. Кара засудженого становить зміст покарання - позбавлення або обмеження прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Це обумовлено суспільством. При вчиненні злочину особою, вона завдає шкоди суспільству, тому це викликає справедливе обурення. Держава, захищаючи суспільство і виправдовуючи його сподівання, карає винного. Щодо самої кари, то важливо, щоб вона відповідала принципові справедливості. Тобто винний повинен зрозуміти, що він відплачує за вчинені ним протиправні дії і відплачує справедливо, відповідно до шкоди, яку він своїми діями завдав суспільству. Обмеження прав та свобод засудженого повинно бути належно обґрунтованим.
Засуджений зобов'язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, що пов'язані з застосуванням до нього покарання. При цьому має бути забезпечений належний захист його законних прав та свобод.
Три інші прояви мети покарання є бажаними, але при виконанні покарання, досягаються не завжди. Доказом цього служать численні випадки вчинення злочинів під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі, а також збільшення випадків повторного вчинення злочинів особами, що вже відбули покарання за вчинений злочин, а також зростання рецидивної злочинності. Це свідчить про відсутність бажаного виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нового злочину.
Спеціальне попередження злочину не зводиться тільки до запобігання вчинення нових злочинів зі сторони засудженого. Велике значення мають виховні заходи відносно засуджених. Перевиховання (виправлення) засудженого - це певні зміни в його особистості. Такі зміни перетворюють його з небезпечного на безпечного члена суспільства, схиляють до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття. Якщо засуджений стане на шлях виправлення, то можливе пом'якшення покарання, яке є йому вигідним. З моральної точки зору виправлення засудженого і є метою покарання.
Суд, караючи злочинця, спричиняє виховну дію на суспільство, вирок суду організує громадську думку на активну боротьбу зі злочинами і разом з тим є попередженням для окремих небезпечних членів суспільства. Запобігання вчиненню злочинів іншими особами - це так зване загальне попередження злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їхнього вчинення. З точки зору безпеки та нормальної життєдіяльності суспільства, саме запобігання вчиненню злочинів іншими особами є провідною метою покарань. Страх перед відповідальністю за свої протиправні дії виступає засобом стримування осіб від їхнього вчинення.
Прикладом цього є можливість добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Особа, яка мала можливість завершити злочин, але добровільно відмовилась від нього, не буде нести відповідальності за вчинене готування чи незакінчений злочин, якщо фактично вчинене нею діяння на стадії готування чи замаху не буде містити склад іншого злочину. В такому разі особу стримує страх перед покаранням за її можливі дії і вона їх не вчиняє.
Важливою умовою в боротьбі зі злочинами є створення громадської атмосфери нетерпимої до злочинів. Особа буде боятися осуду і самого суспільства, якщо стане або плануватиме стати на бік злочину.
Міжнародно-правові акти, Конституція України визначають, що кожен має право на повагу до його гідності і ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, хоча засуджений, відбуваючи покарання, відчуває певний дискомфорт і переживає, відповідно до виду покарання, страждання морального характеру.
Розділ 1. Поняття призначення покарання
Проблема призначення покарання протягом усієї історії розвитку суспільства й держави досліджувалася не тільки юристами, але й філософами, соціологами, кримінологами. Це було зумовлено активним пошуком способу визначення справедливого покарання винному за вчинений злочин. Унаслідок історичної мінливості самого розуміння справедливості, сутності й змісту покарання, правила його призначення зазнавали істотних змін.
Починаючи говорити про призначення покарання, слід вказати, що чинний Кримінальний Кодекс України (далі - КК України) не дає визначення терміну "призначення покарання", однак таке визначення можна вивести на основі передбачених у ст.65 КК України (див. ДОДАТОК 1.1) загальних засад призначення покарання. Крім цього, сучасна юридична література та дослідники надають багато поглядів на визначення цього терміну.
Аналізуючи ст.65 КК України, неважко помітити, що законодавець, по суті, говорить про правила. Це підтверджується такими формулюваннями: суд призначає покарання у межах, встановлених.", відповідно до.", "враховуючи." та інше. Тому видається більш обґрунтованим визначення загальних засад призначення по карання як передбачену в кримінальному законі систему загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов'язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання.
Слід розуміти, що необхідною передумовою призначення покарання є скоєння особою кримінального правопорушення (злочину або проступку), прямо передбаченого в законі про кримінальну відповідальність, і лише тоді, коли в ході досудового розслідування повністю доведено, що підозрюваний є винним в інкримінованому йому злочині або кримінальному проступку, коли цьому правопорушенню вироком суду надана правильна кваліфікація, створюються законні підстави для вчинення дії - призначення особі покарання.
Отож, призначення покарання є одним з етапів його реалізації, суть якого полягає в індивідуалізації певного покарання щодо особи, яка скоїла кримінальне правопорушення (злочин або кримінальний проступок) і вину якої було доведено в законному порядку.
У цілому кримінальному законодавству України протягом його розвитку був характерний примат дискреційного методу призначення покарання. А тому формування законодавства на принципах широкого застосування суддівських дискрецій є "генетичною" рисою в історії розвитку вітчизняного законодавства. Разом із тим недостатня визначеність кримінально-правових норм, багатозначність деяких термінів і понять, варіативність покарання, відсутність у законі детальних і чітких правил, критеріїв призначення покарання істотно ускладнюють правозастосовний процес. Усе це призводить до нестабільності забезпечення кримінально-правового регулювання, різнобою в судовій практиці, а інколи й до судових помилок. У зв'язку із цим необхідною є розробка законодавцем юридичного "оптимуму" співвідношення формальних і дискреційних засад, що має сприяти підвищенню авторитету судового рішення, недопущенню зловживання правом, а також боротьбі з корупцією. Тим більше, інститут призначення покарання у зв'язку з прийняттям КК України 2001 р., внесенням до нього змін, що пов'язані з обранням курсу на формалізацію пеналізаційного процесу, набранням чинності КПК України 2012 р. одержав нове нормативне закріплення, що ставить перед доктриною кримінального права вирішення нових завдань. Важливість суддівської діяльності з призначення покарання зумовлена, окрім іншого, ще й тим, що їй притаманний прогностичний характер, адже суддя, визначаючи конкретну міру кримінально-правового впливу, має зробити висновок про те, що обраного ним виду і розміру виправного впливу буде достатньо для досягнення цілей кримінального покарання. Тому призначене покарання є ймовірною логічною думкою, тобто прогнозуванням. М.І. Ковальов цілком справедливо зауважує: "Відкрийте будь-яку книгу, присвячену злочинам. У ній ви можете знайти відповідь на найкаверзніше питання щодо кваліфікації окремих випадків злочинної поведінки, але ви, напевно, не знайдете аргументованої консультації з приводу призначення покарання за них". І хоча пройшло немало часу з періоду появи багатьох досліджень із проблематики призначення покарання, єдності у підходах щодо правил призначення покарання не спостерігається. М.С. Таганцев писав: "…якщо участь судді у виборі для кожного окремого злочинного діяння міри відповідного покарання є загальним правилом, то, звичайно, виникає запитання: чим же керується суддя в цій його діяльності, бо така не може бути сповна довільною, залежною від його особистого розсуду". Саме таким практичним керівництвом стали загальні засади призначення покарання. На думку Г.І. Цепляєвої, загальні засади призначення покарання є саме тією системою правил, які приводять у дію механізм санкцій Особливої частини.
Розділ 2. Загальні засади призначення покарання
Найважливіше значення для забезпечення справедливості, на мою думку, має бути обов'язок судді призначити справедливе покарання, тобто таке покарання, яке є об'єктивним і неупередженим, а також відповідає загальним засадам його призначення.
Можна виокремити низку ознак, притаманних призначенню покарання:
· йому передує скоєння особою кримінального правопорушення, яке передбачене законом про кримінальну відповідальність;
· у судовому порядку повністю доведено вину особи, що вчинила кримінальне правопорушення;
· вироком суду надана правильна кваліфікація кримінальному правопорушенню, за яким слідує покарання особи;
· судом правильно обрано вид та розмір покарання, яке призначається винній особі.
У ст.65 КК України виокремлено положення, що характеризують загальні засади призначення покарання, які можна розуміти як систему встановлення істотних правил, а також основних критеріїв і положень, які передбачені кримінальним законом та якими повинен керуватися суд під час його призначення. Слід наголосити, що загальні засади призначення покарання спрямовані насамперед на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості призначеного особі покарання.
Отже ст.65 КК України передбачає наступні загальні засади призначення покарання, згідно з якими суд його призначає:
· у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за вийнятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 КК України;
· відповідно до положень Загальної частини КК України;
· враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Крім вищезазначених критеріїв, у ст.65 КК України (а саме ч.2,3,4 та 5 ст.65 КК України) визначено ще ряд практичних правил та засад призначення покарання, а саме:
· особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
· підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу (див. Додаток 1.2)
· більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу (див. Додаток 1.3-4).
· У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Таким чином, цими основами призначення покарання закріплюється порядок його призначення у ряді передбачених законом про кримінальну відповідальність випадків, що дозволяє здійснювати кримінальне судочинство, спрямовуючи його на досягнення завдань та мети КК України у випадках, що описані у ст.65 КК України.
Слід відзначити, що у Кримінальному Кодексі України 1960 року не було передбачено тих правил та засад, що визначені ч.2, 3, 4 та 5 ст.65 КК України 2001 року. У ньому були лише положення, що є аналогічними викладеним у ч.1 ст.65. Такі зміни, безперечно, є суттєвими досягненнями чинного законодавства, оскільки вони є обов'язковими для суду правилами в кожному конкретному випадку призначення покарання винній у вчиненні злочину особі для досягнення мети та цілей покарання. Необхідно відмітити, що подібні зміни пов'язані з переосмисленням та реформацією кримінального законодавства на фоні зміни суспільних відносин, зміни державних орієнтирів у реалізації покарання та вектори гуманізації та євроінтеграції кримінального законодавчого базису.
Слід також звернути увагу, що донедавна (до прийняття Закону № 270-VI від 15.04.2008 року) у вітчизняному кримінальному законодавстві була відсутня категорично - імперативна норма щодо встановлення вимог призначення більш суворого виду покарання серед передбачених за вчинений злочин, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчиненню нею нових злочинів, тобто не зможе забезпечити досягнення цілей покарання (доповнення до ч.2 ст.65 КК України). Важливість такого доповнення пов'язана з необхідністю обов'язкового врахування судом обставин, що пом'якшують покарання під час його призначення.
Розглядаючи визначені у КК України загальні засади призначення покарання, звернемо увагу на кожну з них більш детально:
· суд призначає покарання в межах, встановлених у санкції Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин - така вимога до призначення покарання встановлює, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті КК, відповідно якої було кваліфіковано злочинне діяння особи. Таким чином, при відносно - визначеній санкції, де зазначені мінімум та максимум покарання, суд може призначити покарання лише в цих межах, а при відносно - визначеній санкції, де зазначений лише максимум покарання,, мінімумом є та нижча межа, що встановлена в Загальні частині КК України. Однак з метою забезпечення дії принципу справедливості призначеного покарання на випадки, в яких застосування навіть мінімального покарання, яке передбачене санкцією статті КК, відповідно до якої було кваліфіковано дії особи, є занадто суворим, законодавець у ч.1 ст.69 КК України (див. ДОДАТОК 1.2) надав право суду призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом. Крім цього у ст.70 КК України (див. ДОДАТОК 1.3) передбачений випадок, відповідно до якого суд може вийти за верхню межу санкції - це може мати місце під час призначення покарання за сукупністю злочинів (ст.70 КК України) або за сукупністю вироків (ст.71 КК України (див. ДОДАТОК 1.4));
· суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України - ця засада визначає, що суд має обов'язок при призначенні покарання керуватися положеннями, які передбачені у Загальній частині КК України, якими можуть бути, зокрема, умови та порядок призначення покарання за незакінчений злочин або злочин, вчинений у співучасті, які передбачені ст.68 КК України (див. ДОДАТОК 1.5), умови призначення покарання за сукупністю злочинів чи вироків, що передбачені ст.70 та 71 КК України відповідно (див. ДОДАТОК 1.3-4);
· суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання - цією засадою визначено, що суд повинен дослідити всі описані фактори, які повинні мати у подальшому впливі на прийняте судом рішення щодо призначення покарання.
Тяжкість вчиненого злочину визначається ст.12 КК України (див. ДОДАТОК 1.6), яка класифікує всі злочини. Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного вчиненого злочину. У зв'язку з цим суд повинен ураховувати ті суспільні цінності, на які посягає винний, скоюючи кримінальне правопорушення, тобто цінність самого об'єкта злочину. Також під час урахування ступеня тяжкості злочину великого значення набуває спосіб його вчинення, мотиви вчиненого діяння а інші конкретні обставини справи, оскільки вони можуть виступати кваліфікуючими ознаками вчиненого кримінального правопорушення.
Врахування судом особи винного передбачає обов'язок суду взяти до уваги певні позитивні чи негативні особливості та характеристику його особистості. Така характеристика може стосуватися соціального статусу особи, її фізичних і психічних якостей. Зокрема, соціальну характеристику особи можуть становити професія, фах, обіймана посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім'ї, ставлення до інших членів суспільства, поведінка на роботі, в побуті, додержання вимог суспільного співжиття тощо. До фізичних ознак належать, зокрема, стать, вік, стан здоров'я, здатність до праці. Психічними ознаками є наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість.
У правовому аспекті особу винного характеризує наявність ознак загального чи спеціального суб'єкта злочину, наявність судимості, множинність вчинених ним злочинів, вчинення злочину у співучасті тощо. Може мати місце думка, що врахування подібного порушує рівність усіх осіб перед законом та судом, що ж одним з основоположних принципів судочинства в цілому, проте слід розуміти, що призначення покарання несе в собі індивідуальний характер і не врахування такого важливого елемента як особа винного призведе до неповної та нечіткої реалізації завдань і мети покарання, чим зашкодить суспільним відносинам явно більше, ніж певного роду "нерівність" осіб за врахуванням особи винного під час призначення покарання.
Врахування обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, передбачає встановлення, виокремлення та вмотивоване застосування судом обставин, які передбачені ст.66 та 67 КК України (див. ДОДАТОК 1.7-8), під час призначення покарання. Врахування цих обставин дозволяє суду призначати покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання, призначаючи покарання більш м'яке, ніж передбачено законом, а також брати до уваги обтяжуючі обставини під час призначення покарання, призначаючи у вироку найсуворіші санкції, передбачені певними статтями.
Щодо ч.2 ст.65 (див. ДОДАТОК 1.1), відповідно до якої особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, то така засада призначення покарання спрямовує суди під час призначення покарання керуватися умовами необхідності та достатності призначеного ними покарання для виправлення особи та превенції нових злочинів. Ч.2 ст.65 КК України Законом України № 270 - VI від 15.04.2008 року було доповнено змінами, які стосуються правил посилення покарання. Ці зміни передбачають, що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише тоді, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення неї нових злочинів. Таке доповнення становить собою сформульовані та конкретизовані принципи доцільності і достатності призначеного судом покарання, зокрема за умови призначення більш суворого виду покарання з числа передбачених у санкції статті Особливої частини КК.
Ч.3 ст.65 КК України встановлює, що підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідно статтею Особливої частини КК за вчинений злочин, визначаються ст.69 КК України (див. ДОДАТОК 1.2). Цим положенням визначається посилання на ст.69 КК України у випадку наявності підстав для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено кримінальним законом. Про те, що можливість застосування ст.69 КК України передбачена законодавцем на противагу п.1 ч.1 ст.65 КК України, з метою забезпечення принципу справедливості призначення покарання для випадків, коли навіть застосування мінімального покарання, що передбачене санкцією статті Особливої частини КК, є занадто суворим, вже було зазначено під час аналізу п.1 ч.1 ст.65. Однак крім цього слід відзначити, що до внесення Законом України № 270 - VI від 15.04.2008 року змін до закону про кримінальну відповідальність суд мав можливість призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, лише за особливо тяжкий, тяжкий злочин, або злочин середньої тяжкості, однак Конституційний Суд України в своєму рішенні щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 КК України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визнав неконституційним положення ч.1 ст.69 КК України в частині, яка робила неможливим призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості.
Щодо ч.4 ст.65 КК України, то цим положенням передбачається можливість призначити більш суворе покарання, ніж передбачено відповідною статтею Особливої частини КК, у випадку призначення покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків згідно із положеннями, викладеними у ст.70, 71 КК України відповідно (див. ДОДАТОК 1.3-4).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України" № 4652 - VI від 13.04.2012 року ст.65 КК України було доповнено п.5 наступного змісту: "У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди". Така зміна була пов'язана з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України доповнила засади призначення покарання можливістю призначення покарання, яке буде узгоджене між сторонами кримінального провадження - обвинуваченням та захистом, внаслідок затвердженої вироком суду угоди про примирення чи визнання вини.
Розділ 3. Принципи призначення покарання
Правові принципи характеризуються низкою ознак, які дозволяють відрізняти їх від інших правових категорій:
· вони виражають зведену в закон волю держави;
· є нормативними, загальними, обов'язковими;
· виконують соціальну функцію - регулювання суспільних відносин, тобто виступають критерієм правомірності поведінки учасників цих відносин; спрямовують законодавчу і судову діяльність.
Виходячи з наведених ознак, під правовими принципами слід розуміти вихідні, загальнообов'язкові ідеї, визначені в правовій науці й покладені в основу змісту норм (інститутів) права та правозастосовчої практики. Правові принципи залежно від характеру, змісту і сфери прояву класифікуються на:
1) загальні (загально правові, основні);
2) міжгалузеві;
З) галузеві (спеціальні);
4) інституціональні.
Усі принципи права, виступаючи, як система, взаємодоповнюються й конкретизують закладені в них ідеї. Тому, переходячи від найвищого ступеня узагальнення, яким є загальні принципи, до нижчих рівнів, принципи стають більш конкретними. Порушення принципів одного з рівнів закономірно позначається на функціонуванні всіх інших. Загальні принципи, які визначають напрямки й основні риси правового регулювання всієї системи права, виражають найважливіші підвалини суспільства. Ці принципи закріплюються насамперед у Конституції України, а також знаходять відбиття в інших законах. Так, у Конституції України 1996 року сформульовано загальноправові принципи:
· верховенства закону;
· поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
· справедливості;
· демократизму;
· рівноправності;
· винної відповідальності та ін.
Міжгалузеві принципи, на відміну від загальних, діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах, оскільки відбивають найбільш загальні, фундаментальні положення двох чи більше галузей права, що є близькими за предметом і методом регулювання. Прикладом цьому є принцип невідворотності відповідальності, який має велике значення не тільки для кримінального права, але й для адміністративного права, кримінального процесу та інших. Галузеві принципи мають свою специфіку залежно від методу і предмета регулювання та становлять менший (порівняно з загальними та міжгалузевими) ступінь узагальнення принципово значущих положень. Співвідношення загальних і галузевих принципів однозначне: загальні обумовлюють зміст галузевих принципів, оскільки лежать в основі всієї системи права і знаходять вираз на різних її рівнях. У зв'язку з цим видається правильною думка Н.І. Загороднікова, який, характеризуючи принципи кримінального права, писав, що вони визначені об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, випливають з природи кримінального права, а також із практики застосування кримінального законодавства. Галузеві принципи, базуючись на загальних і міжгалузевих, виражають специфічні основні положення, ідеї конкретної галузі права, визначають суть і соціальну зумовленість її норм, а тому за своїм змістом багатші (ширші) за загальні та міжгалузеві. Основними функціями галузевих принципів, зокрема принципів кримінального права, є:
1) формування кола тих основних ідей, положень, які мають стійкий характер, зумовлений певним рівнем розвитку суспільства, соціальними цінностями, які сформувалися в ньому;
2) визначення основного змісту всієї сукупності норм кримінального права, які зумовлюють його специфіку та спрямованість;
З) юридичне закріплення в кримінально - правових нормах певних вимог, загальних положень, обов'язкових як дія законодавця, так і дія правозастосовчих органів.
Виходячи з ознак кримінально-правових принципів, слід визнати недостатньо повною їх характеристику, запропоновану В.О. Гацелюком. Він вважає, що ці принципи являють собою "найбільш загальні, закріплені кримінальним законом положення, які визначають структуру кримінального права і дають уявлення про його метод, виступають у вигляді нормативної основи регулювання кримінально - правових відносин і відбивають рівень громадської правосвідомості". За такого розуміння цих принципів втрачається основна їх функція - визначати зміст норм кримінального права. Інституціональні принципи - це принципи окремих інститутів тієї чи іншої галузі права. Що стосується їх ви ділення, то в теорії права це питання вирішувалось і вирішується неоднозначно. Серед існуючих точок зору можна вирізняти дві, протилежні за своїм змістом. Перша: нижчим ступенем у системі принципів права є галузеві принципи. Друга: крім загальноправових і галузевих принципів, існують також принципи окремих інститутів, значення яких визначається змістом певної сукупності однорідних норм. Аналіз окремих інститутів кримінального права свідчить, що саме друга позиція є найбільш обгрунтованою, тому, що вона відбиває реальне існування в рамках однієї галузі права різних інститутів, їх специфіку та значення: інститут стадій вчинення злочину, інститут співучасті, інститут покарання тощо. Саме інституційні принципи відображають найбільш типові, основні й істотні ідеї, положення, що визначають сутність і зміст конкретного інституту, його спрямованість і значення, адекватність принциповим положенням права в цілому. Від правильного тлумачення інституціональних принципів залежить не тільки найбільш повне визначення сутності певного інституту, але й шляхи його подальшого вдосконалення. Принципи конкретного інституту права, забезпечуючи єдність правового регулювання певного кола однорідних суспільних відносин, існують не окремо від загальноправових, міжгалузевих і галузевих принципів, а доповнюють, конкретизують їх залежно від особливостей цього інституту. Саме такі принципи й лежать в основі інституту призначення покарання, визначаючи його сутність, ознаки, соціальне призначення, а їх урахування в правозастосовчій практиці забезпечує досягнення мети покарання. Однак у теорії кримінального права не вироблено єдиного підходу до визначення їх поняття. Так, А.Д. Соловйов розумів під такими принципами "закріплені в нормах кримінальною та кримінально-процесуальною права положення, які встановлюють підстави, умови та порядок застосування кримінальною покарання". За думкою Л.А. Прохорова, принципи призначення покарання - це "керівні ідеї, які втілюють у собі ту чи іншу характерну рису всіх норм КК, що регламентують порядок призначення покарання". М.І. Бажанов під такими принципами розумів ті вихідні, найважливіші положення, закріплені в нормах кримінальною законодавства, які визначають усю діяльність судів щодо застосування покарання до осіб, винних у вчиненні злочину. С.А. Велієв принципами інституту призначення покарання вважає основоположні ідеї, які закріплені в кримінальному законі або випливають із його тлумачення та визначають усю природу системи покарання і якими керуються суди при призначенні покарання. Оцінюючи ці позиції, важко погодитися з поглядом А.Д. Соловйова на сутність усіх принципів інституту призначення покарання, як положень, що закріплені в нормах кримінальною та кримінально-процесуальною права. По-перше, принципи призначення покарання як основні, провідні, визначальні ідеї не обов'язково повинні бути зазначені в конкретній нормі. Обов'язковим є те, щоб норми кримінального права відбивали у своєму змісті дані принципи, були зумовлені ними, а тим самим закріплювали їх. По-друге, принципи призначення покарання є специфічними й не поширюються на декілька чи одну галузь права, вони є лише принципами певного кримінально-правового інституту. У запропонованому Л.А. Прохоровим визначенні правильно розкрито основний зміст, поняття принципу, як керівної ідеї. Однак у ньому не знаходить відбиття те, що саме принципи призначення покарання лежать в основі змісту кримінально-правових норм, які складають інститут призначення покарання, а не навпаки: принципи призначення покарання є первинними відносно кримінально-правових норм, які саме й повинні відбивати зміст керівних ідей. Недостатньо точним уявляється й визначення принципів інституту призначення покарання, сформульоване С.А. Велієвим. У ньому не підкреслюється, що ці принципи повинні відбивати сутність покарання, його мету та мають бути підставою формування всіх кримінально - правових норм щодо призначення покарання. Більш обгрунтованою є позиція М.І. Бажанова, оскільки в ній підкреслено, що принципи як вихідні, найважливіші положення закріплюються в нормах кримінального закону і визначають зміст усієї діяльності суду щодо призначення покарання. Неоднозначно в теорії кримінального права визначаються також система і види принципів призначення покарання. Десятиріччя тривала і триває сьогодні дискусія щодо цієї проблеми. Так, В.Д. Меньшагів і Л.А. Прохоров визначали вузьке коло принципів призначення покарання, що формують систему: законність, гуманність та індивідуалізація. Деякі вчені до цієї системи відносять також інші принципи:
1. гуманізм;
2. демократизм;
3. правосвідомість;
4. караність за суспільно небезпечне (злочинне) діяння;
5. обгрунтованість покарання;
6. справедливість покарання;
7. визначеність покарання в судовому вироку та обов'язковість його мотивування у вироку суду;
8. цільову спрямованість покарання;
9. економію заходів кримінально-правової репресії;
10. рівність громадян перед законом та інші загальноправові й кримінально - правові принципи.
На думку В.Н. Бурлакова, принципами призначення покарання є лише загальноправових, міжгалузевих і галузевих я. Таке різне тлумачення принципів призначення покарання залишається і сьогодні.
Висновок
Загальні засади призначення покарання - це передбачені кримінальним законом основні положення, якими має керуватися суд при призначенні покарання. За змістом закону загальні засади призначення покарання у їх сукупності є обов'язковими для дотримання судом.
Водночас КК у ряді випадків додатково до загальних засад передбачає необхідність врахування спеціальних вимог або правил.
Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання.
Суд має призначити особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Таке покарання є результатом інтелектуальної діяльності суду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, всі пом'якшуючі та обтяжуючі обставини, ступінь здійснення злочинного наміру, а в разі вчинення злочину у співучасті - характер та ступінь участі особи у вчиненні цього злочину.
Призначенню судом особі необхідного і достатнього для її виправлення і попередження нових злочинів покарання сприяють санкції норм КК України, які за своєю конструкцією є, як правило, альтернативними і відносно визначеними.
покарання кримінальне призначення принцип
Список використаних джерел
1. Кримінальний кодекс України [текст] чинне законодавство України зі змінами К 82 та доповненнями станом на 20 вересня 2013р - К.: "Центр учбової літератури", 2013. - 168 с.
2. Туляков В.О. Призначення покарання / В.О. Туляков, А.С. Макаренко // Вісник Асоціації кримінального права України. - 2013. - № 1 (1). - С. 208-227;
3. Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України [Текст]: монографія / В.В. Полтавець; МВС України; Луган. акад. внутр. справ ім.10-річчя незалежності України. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005;
4. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти] / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.; Х.: Юрінком Інтер; Право, 2001. - 416 с.
5. Нікітін А.О. Принципи та загальні засади призначення покарання / Нікітін А.О. //
Додаток 1
1.1 Стаття 65. Загальні засади призначення покарання
1. Суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.
4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.
5. У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
1.2 Стаття 69. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання
1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
1.3 Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів
1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.
4. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
1.4 Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків
1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.
4. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.
1.5 Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті
1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
2. За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
3. За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
4. Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині першій статті 442 та статті 443 цього Кодексу.
5. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
1.6 Стаття 12. Класифікація злочинів
1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
6. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.
1.7 Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання
1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
2а) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;
3) вчинення злочину неповнолітнім;
4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.
2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.
1.8 Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання
1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:
1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28);
3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності;
4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
5) тяжкі наслідки, завдані злочином;
6) вчинення злочину щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення злочину щодо малолітньої дитини або у присутності дитини;
6а) вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах;
7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;
11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6а, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
3. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
4. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття та мета покарання в Україні. Принципи та загальні засади призначення покарання в Україні, їх сутність. Призначення покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.
курсовая работа [56,3 K], добавлен 11.02.2008Загальні засади, принципи і основні вимоги до призначення покарання. Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання. Призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті. Призначення покарання за сукупністю злочинів і вироків.
курсовая работа [51,6 K], добавлен 30.03.2011Загальні начала призначення покарання та його основні принципи. Зміст юридичної бази боротьби зі злочинністю. Характеристика сукупності злочинів, поняття, види та призначення покарання. Правила складання покарань і зарахування строку ув'язнення.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 01.05.2009Принципи, якими керується суд при призначені покарання для осіб, що визнані винними у вчиненні злочину. Алгоритм його призначення при наявності пом’якшуючих і обтяжуючих обставинах. Правила складання покарань та обчислення його строків по законам Україні.
презентация [349,5 K], добавлен 22.11.2015Загальна характеристика і основні принципи призначення покарання у кримінальному праві України. Кримінально-правова характеристика сукупності злочинів. Напрями здійснення каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 06.12.2013Необхідність встановлення наявності щонайменше двох пом'якшуючих покарання обставин. Оцінка ступеня небезпечності вчиненого неповнолітнім злочину. Випадки малообґрунтованого призначення неповнолітнім більш м'якого покарання. Поняття умовного засудження.
реферат [27,1 K], добавлен 30.04.2011Історична і соціальна обумовленість покарання. Поняття та ознаки покарання. Мета, яку переслідує суспільство в особі держави застосовуючи покарання до особи, яка вчинила злочин. Інститут покарання.
курсовая работа [33,0 K], добавлен 08.09.2007Соціальна природа покарання і її значення в протидії злочинності. Поняття покарання і його ознаки. Цілі покарання і механізм їх досягнення. Розвиток положень про цілі покарання в історії кримінального законодавства та в науці кримінального права.
контрольная работа [45,1 K], добавлен 06.09.2016Загальні положення кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Максимальний розмір штрафу для неповнолітнього. Громадські та виправні роботи. Арешт як вид кримінального покарання. Позбавлення волі на певний строк. Призначення покарання.
курсовая работа [47,2 K], добавлен 23.02.2014Загальнотеоретичні аспекти поняття покарання, його властивості, ознаки, види, загальні засади призначення, складові і значення в сучасному кримінальному праві. Поняття, сутність, значення, ознаки, класифікація та особливості системи покарань в Україні.
курсовая работа [52,2 K], добавлен 19.01.2010Сутність поняття кримінального покарання та аналіз поняття складу злочину. Особливості загальної та спеціальної превенції. ПОняття мети покарання, його основні ознаки. Аналіз ефективності призначених покарань в Рівненській області. Кваліфікація злочину.
дипломная работа [210,8 K], добавлен 19.07.2011Історичний розвиток, характеристика, види призначення більш м’якої міри покарання ніж передбачено законом за вчинений злочин. Передумови, підстави, порядок її застосування. Умови застосування конфіскації майна. Визначенні ступеня суворості виду покарання.
курсовая работа [36,4 K], добавлен 06.09.2016Поняття кримінального права України, його принципи, предмет, структура, мета і функції. Характерні риси складу злочину. Основні та додаткові покарання, їх призначення. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна.
контрольная работа [30,6 K], добавлен 11.02.2013Процес виникнення і розвитку кримінально-виконавчих установ відкритого типу в Україні, їх призначення та шляхи удосконалення. Кримінально-правова характеристика покарання, що виконується у виправних центрах. Особливості засуджених, які позбавлені волі.
дипломная работа [105,4 K], добавлен 25.10.2011Вивчення специфіки кримінального законодавства України у сфері застосування службових обмежень для військовослужбовців як особливого виду покарання. Кримінально-правові ознаки військового злочину та специфіка службових обмежень як виду покарання.
курсовая работа [35,8 K], добавлен 26.07.2011Поняття та мета покарання. Поняття і види звільнення від покарання та його відбування. Звільнення від покарання за хворобою та його відбування. Правове регулювання звільнення від покарання в зв’язку з хворобою в Україні та у Російській Федерації.
курсовая работа [60,7 K], добавлен 02.02.2008Порушення особою кримінально-правового припису держави. Основні та додаткові покарання. Довічне позбавлення волі. Покарання у виді конфіскації майна. Громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі.
презентация [80,4 K], добавлен 25.12.2013Обмеження волі як вид кримінального покарання, порядок, умови його виконання. Правове становище засуджених до покарання у вигляді обмеження волі. Матеріально–побутове забезпечення, медичне обслуговування засуджених до покарання у вигляді обмеження волі.
реферат [23,8 K], добавлен 05.10.2008Дослідження поняття та ознак кримінальної відповідальності. Єдина підстава кримінальної відповідальності, її фактичні та юридичні сторони. Форми її реалізації: призначення покарання, правова природа та підстави звільнення від нього та від його відбування.
курсовая работа [68,4 K], добавлен 22.03.2015Визначення судом мінімального й максимального розміру та можливості застосування штрафу як покарання для неповнолітніх. Особливості призначення неповнолітнім покарань у виді громадських та виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади.
реферат [25,9 K], добавлен 25.04.2011
