Суперечності, прогалини та дискусійні положення сучасної теорії кримінально-правової кваліфікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУПЕРЕЧНОСТІ, ПРОГАЛИНИ ТА ДИСКУСІЙНІ ПОЛОЖЕННЯ СУЧАСНОЇ ТЕОРІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

Навроцький Вячеслав Олександрович (д.ю.н., професор)

Кожна теорія - це сукупність ідей в їх розвитку. Відповідно, жодна теорія не може бути ідеальною. Повною мірою це стосується і теорії кримінально-правової кваліфікації.

Причини недосконалості теорії кримінально-правової кваліфікації різноманітні. Серед них:

- порівняно невеликий час існування цієї теорії як окремої частини всієї кримінально-правової доктрини. Відомо, що перші публікації за цим напрямом з'явилися в повоєнний час (1947 р.), перша велика монографічна праця датована 1963 р. Від того часу і до кінця минулого століття більш-менш вагомих публікацій не було. Разом із тим, інші кримінально-правові теорії (наприклад, теорія вини, теорія співучасті) розвиваються понад дві сотні років. Очевидно, що час, упродовж якого розвивається певний напрям науки, сам по собі не визначає ступінь досконалості. Разом із тим, такий більш-менш тривалий час є передумовою для виявлення основних проблемних питань, проведення дискусій щодо їх вирішення, заповнення прогалин у наукових дослідженнях;

- відсутність позитивного зарубіжного досвіду, який би міг бути запозичений та вплинув на розвиток вітчизняної теорії кримінально-правової кваліфікації. Наскільки відомо автору цих рядків, у державах “загального” права питання кваліфікації діяння взагалі не стоять у тому аспекті, в якому вони ставляться в Україні. Там постає питання добору прецедентів, в основу правозастосування покладено вирішення питань факту, а не права. Та й у державах, де діє континентальна правова система, питання кваліфікації не виділяються як головні та визначальні для правильного застосування кримінально-правових норм. Очевидно, причиною цього є порівняно висока якість законодавства та фаховий рівень осіб, які уповноважені на застосування кримінального закону;

- відсутність соціального замовлення на формування правил кримінально- правової кваліфікації. В умовах відсутності справжньої змагальності в процесі, ігноруванні верховенства права, підходу до правосуддя як лише до інструменту у справі соціалістичного (комуністичного) будівництва, диктату “телефонного” права теорія кримінально-правової кваліфікації була для керуючої партії непотрібною й навіть шкідливою. Адже застосування її положень могло призвести до явно небажаних результатів - оцінки діянь обвинувачених і підсудних не відповідно до волі пануючого класу та вказівок центральних та місцевих компартійних керівників, а згідно із законом. Та й кримінальний закон упродовж тривалого часу дозволяв особливо не напружуватися при вирішенні питань кваліфікації. За умов, коли допускалося застосування закону за аналогією, вимога точної кваліфікації скоєного виглядала як щось надмірне. Невипадково сама постановка питання про кримінально-правову кваліфікацію як окрему теорію припала на роки, коли аналогія була скасована, розпочався період т.зв. хрущовської відлиги. Сучасний період розвитку цієї теорії в Україні пов'язаний із проникненням до нашої країни та поширенням ідей верховенства права;

- суб'єктивні фактори. Стан будь-якої галузі науки пов'язаний з інтересом конкретних науковців до наукових пошуків у певному розділі відповідної науки, загальним рівнем розвитку певної наукової галузі, станом критичності щодо висунутих ідей та наявністю дискусій. На жаль, багато положень теорії кримінально- правової кваліфікації сприймається некритично, що явно не сприяє її розвитку. Певною мірою це обумовлено авторитетністю “стовпів” відповідної теорії, формулювання яких багато хто просто не вважає за прийнятне оспорювати. Досить згадати лише про визначення поняття кваліфікації злочинів, яке запропонував ще у 1963 р. проф. В.Н. Кудрявцев, та яке некритично відтворюється чи не у всіх подальших публікаціях.

Звісно, що оцінка стану розвитку теорії кримінально-правової кваліфікації матиме переважно суб'єктивний характер. Те, що одному видається прогалиною, інший оцінює як таке, що достатньо висвітлене чи яке взагалі не заслуговує на самостійний глибокий аналіз. Положення, які комусь видаються однозначними, хтось вважатиме суперечливими. Далеко не всі публікації, а тим більше виступи на наукових зібраннях стають загальновідомими. Разом із тим, із питань кримінально-правової кваліфікації, як видається, можна виділити такі:

- які явно взагалі не були предметом наукових досліджень;

- щодо яких обґрунтовано ведуться дискусії чи щодо яких такі спори варто продовжити чи започаткувати;

- вирішення яких тією чи іншою мірою суперечить положенням, розвинутим щодо інших кримінально-правових інститутів, певним правовим аксіомам, нормам чинного законодавства, деяким теоретичним концепціям.

Насамперед, поки що не доведено, що сукупність відповідних положень складають окрему, самостійну наукову теорію - теорію кримінально-правової кваліфікації. Відомо, що будь-які наукові гіпотези, ідеї, концепції можуть претендувати на статус наукової теорії лише тоді, коли вони складають систему, є самодостатніми думками, не є органічною частиною інших наукових теорій тощо. Щодо теорії кримінально-правової кваліфікації досі навіть не здійснювалися спроби її аналізу під таким кутом зору, існування цієї теорії визнається за аксіому. Це, звісно, приємно апологетам теорії кримінально-правової кваліфікації, проте не звільняє від обов'язку аргументувати відповідну тезу.

Не менш важливим є відсутність належного аргументування тому, чи існує необхідність в теорії кримінально-правової кваліфікації в сучасних соціально- політичних умовах. Очевидне значення такої теорії за умов панування ідеї законності. Врешті-решт чи не всі положення теорії кваліфікації спрямовані на те, щоб забезпечити точне, відповідне до його букви та волі законодавця застосування кримінального закону.

Разом із тим, значення кваліфікацій під кутом зору ідеї верховенства права має бути визначене по-новому. Адже в аспекті верховенства права визнається існування “неправових” законів та інших нормативно-правових актів, розширюються межі диспозитивності у правозастосуванні (коло справ приватного обвинувачення, угоди з потерпілим та про визнання вини), на перший план виходить досягнення справедливості та забезпечення прав людини, а не формальне виконання вимог закону. І тут теорія кваліфікації з її категорично сформульованими правилами стає на заваді вільному, здійсненому на догоду абстрактно сформульованим нормам про права людини та часом неоднозначній практиці ЄСПЛ, застосуванню кримінального закону. Тому потрібно з'ясувати, чи зберігає ця теорія своє значення в умовах, які складаються зараз.

Відсутність відповідних наукознавчих розвідок та досліджень під відповідним кутом зору пов'язана з тим, що не визначене місце теорії кримінально-правової кваліфікації в системі юридичної науки. Не з'ясовано, у якій частині ця теорія стосується кримінального процесу, а в якій - матеріального кримінального права. За наявності домінуючого підходу, згідно з яким теорія кримінально-правової кваліфікації є частиною науки кримінального права, не аналізується, стосується вона того, що у навчальному процесі та, власне, науці, відносять до загальної частини, чи є складовою особливої частини кримінального права. Внаслідок цього, принаймні в навчальній літературі, в одних випадках відповідні положення розглядаються як своєрідний вступ до особливої частини кримінального права, у інших - як висновок із неї, ще в інших - вони викладаються в межах питань загальної частини. При цьому має місце як самостійний аналіз положень кримінально-правової кваліфікації, так і їх розгляд у якості додатка до викладення елементів складу злочину.

Структурі цієї теорії також не приділяється належна увага. Мається на увазі як набір елементів, що складають структурні частини теорії кримінально- правової кваліфікації, так і їх взаємне розташування, систематизація. Це тягне за собою певні неузгодженості, породжує нові дискусійні питання. кримінальний юридичний кваліфікація

Одне з них стосується взаємозв'язку положень, які належать власне до кримінально-правової оцінки діянь та визначення їх співвідношення і між собою, і з іншими правопорушеннями. Ідеться про те, що саме становлять положення, які стосуються розмежування злочинів та їх відмежування від інших правопорушень - чи є вони складовою теорії кримінально-правової кваліфікації чи окремою самостійною теорією.

Ще одне невирішене питання стосується поділу теорії кримінально-правової кваліфікації на загальну та особливу частину. Воно тягне за собою наступне - до чого відносяться положення про кваліфікацію окремих видів злочинів: чи є вони частиною теорії кримінально-правової кваліфікації, чи ж складовою особливої частини кримінального права. Прогалини,чи, принаймні, відсутність єдиної думки у висвітленні цього питання призводять до того, що в дослідженнях з особливої частини кримінального права України надто часто ототожнюється аналіз складу злочину та виклад питань кримінально-правової кваліфікації. Дисертації чи їх окремі розділи, у назвах яких задекларовано викладення питань кваліфікації, мають мало спільного з предметом цієї теорії. Адже такі дослідження мали б містити аналіз питань оцінки діяння з врахуванням стадії його вчинення, наявності чи відсутності співучасті, множинності, відмежування від інших правопорушень та суміжних складів злочинів тощо.

Остаточно не з'ясовано ряд основоположних питань теорії кримінально- правової кваліфікації. Серед них саме поняття кваліфікації, її підстави. Разом із тим останніми роками, завдяки зусиллям П.П. Андрушка, є істотні зрушення за цим напрямом.

Існують та водночас не висвітлюються в літературі колізії між матеріально- правовими та процесуальними аспектами теорії кримінально-правової кваліфікації. Особливо вони загострилися із прийняттям КПК України 2012 р. Зверну увагу лише на один момент. З точки зору матеріального кримінального права кваліфікацію може здійснювати будь-хто. При такому підході свою нішу знайдуть і фахівці в галузі кримінального права, які надають висновки щодо кримінально- правової оцінки певних ситуацій, і журналісти, і пересічні громадяни. У процесі ж значення має лише кваліфікація, здійснена уповноваженими на те працівниками правозастосовних органів. І в їх оцінці на перше місце виходить не вагомість та взаємоузгодженість аргументів, а процесуальний статус, місце в ієрархії системи кримінальної юстиції.

Існує цілий ряд положень, які, незважаючи на їх очевидність, принаймні для автора, важко сприймаються та не знаходять свого повсюдного застосування. Серед них сама ідея про те, що діяльність працівників прокуратури, слідчих, суддів полягає саме у кримінально-правовій кваліфікації, а не кваліфікації злочинів. Про те, що має місце кваліфікація злочину, можна вести мову лише щодо результату відповідної діяльності. Тим більше науковці повинні досліджувати питання кримінально-правової кваліфікації, кваліфікація злочинів є лише частиною відповідних положень. Незважаючи на те, що упродовж останніх 10-15 років термін “кримінально-правова кваліфікація” знаходить дедалі більше поширення, насмілюся сказати, що він став загальновизнаним (як і ідея про те, що кримінально-правова оцінка діяння необов'язково призводить до висновку про те, що оцінюване діяння є злочином), продовжують виходити навчальні посібники, де йдеться про кваліфікацію злочинів (як і півсотні років тому).

Важко пояснити, чому законодавець, прямо таки терзаючи КК України нескінченними змінами та доповненнями, не включає до нього положень, які становлять загальновизнані правила кримінально-правової кваліфікації.

Так само немає пояснення тому, чому зміни КК України постійно здійснюються без спроб спрогнозувати, як при їх запровадженні будуть вирішуватися питання кримінально-правової кваліфікації. Якщо вже всі зрозуміли необхідність антикорупційної експертизи законопроектів, то чому ж тоді не розуміють необхідності експертизи на предмет можливої кваліфікації діянь, щодо яких запроваджується кримінальна відповідальність чи змінюються її умови. Чи не в цьому полягають причини колізій та конкуренції законодавчих новел із вже існуючими нормами? І як змусити законодавця здійснювати модернізацію КК з врахуванням потреб кваліфікації?

У цьому ж ключі звучить і питання про застосування принципів та правил кримінально-правової кваліфікації на практиці. Як змусити слідчих, прокурорів та суддів, насамперед, застосовувати положення теорії кримінально-правової кваліфікації в ході досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ, реагувати на викладені у скаргах учасників процесу щодо порушення вимог теорії кваліфікації? Як побороти суб'єктивний підхід і обвинувальний ухил при вирішенні питань кримінально-правової кваліфікації (що особливо виявилося і продовжує виявлятися при оцінці подій кінця 2013-2014 років).

Поряд із наведеними вище загальними питаннями, які стосуються недоліків як самої теорії кримінально-правової кваліфікації, так і її втілення у життя, існує цілий ряд часткових, гостро дискусійних чи суперечливих положень цієї теорії. Не претендуючи на вичерпність, зверну увагу на окремі з них:

- загалом не викликає сумніву, що серед юридичних підстав кримінально- правової кваліфікації перебуває і Конституція України. Зокрема, положення Основного Закону повинні застосовуватися при вирішенні питання про наявність обставин, які виключають злочинність діяння. Це загальне положення чомусь ігнорується в аспекті визнання права народу на повстання проти узурпаторів влади та інших масових рухів;

- існує одностайність у тому, що при кримінально-правовій оцінці скоєного слід враховувати положення нормативно-правових актів інших галузей законодавства, з використанням яких можна розкрити зміст кримінально-правових норм, які виступають підставою кваліфікації. Однак невідомо, наскільки універсальним є положення про необхідність врахування норм, до яких відсилають бланкетні диспозиції, та, особливо, норм, які можуть застосовуватися в порядку субсидіарного застосування правових норм. Адже цілий ряд таких норм створено з метою досягнення мети, дуже й дуже далекої від тих, які виникають щодо кримінально-правової оцінки діяння. Як приклад, можна навести визначення того, чи належить самогон до алкогольних напоїв як підакцизних товарів - наскільки прийнятним є при вирішенні цього питання звертатися до Гармонізованої системи кодування товарів, яка використовується в ході митного оформлення. Неважко пояснити, чому законодавець не передбачив можливості експорту-імпорту самогону. Але складно зрозуміти, чому на цій підставі самогон пропонують не визнавати спиртним напоєм. Зрештою, не прохолоджуючим же він є?

- декларується, що при застосуванні суперечливих положень закону, пріоритет слід віддавати тим, які більш сприятливі для підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. А чому не тим, які стосуються прав та інтересів потерпілого, суспільства і держави?

- виникають суперечності, які стосуються окремих принципів кримінально- правової кваліфікації. Так, забезпеченню повноти кваліфікації часто стає на заваді засада non bis in idem. Індивідуалізація кваліфікації нерідко не узгоджується з правилами відповідальності за злочини, вчинені за співучастю. Адже дії осіб, які спільно вчинили один і той же злочин, часто отримують неоднакову кримінально-правову кваліфікацію.

- немає повної відповідності між стабільністю кваліфікації та правилами про зворотну дію кримінального закону. Адже здійснена кримінально-правова кваліфікація, яка цілком відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, базується на загальновизнаних правилах та принципах відповідної діяльності, може бути змінена внаслідок зміни законодавства. Водночас, навіть виявлення помилок у кваліфікації в ряді випадків не веде до її зміни в силу відповідних процесуальних положень щодо часових обмежень у внесенні змін у судові рішення та обмежень, обумовлених наявністю чи відсутністю скарги зацікавлених осіб.

- є загальновизнані правила кваліфікації при конкуренції загальної і спеціальної норм. Разом із тим, немає чітко та однозначно визначених правил, відповідно до яких можна встановити, що певні норми перебувають у такому співвідношенні (а не є, наприклад, суміжними).

Чи становлять наведені вище (та численні прямо не визначені) положення недоліки теорії кримінально-правової кваліфікації? І так, і ні. Діалектичний підхід до науки, прагнення вийти з прокрустового ложа юридичного позитивізму дозволяють побачити в прогалинах теорії, її невирішених питаннях широке поле для майбутніх досліджень. А суперечності, як відомо, є рушійною силою і джерелом розвитку. Тому теорія кримінально-правової кваліфікації продовжує розвиватися. І найбільш чорним її днем може стати той, коли наукова спільнота вирішить, що всі питання цієї теорії вирішені, всі спори розв'язані. Сподіваюся, що спільними зусиллями ми будемо знаходити дедалі нові проблеми, відточувати аргументи на користь того чи іншого їх розв'язання. Адже головна проблема полягає не в тому, щоб були віднайдені відповіді на всі запитання, а в тому, щоб такі питання ніколи не зникали!

ЛІТЕРАТУРА

1.Навроцький Вячеслав Олександрович. Суперечності, прогалини та дискусійні положення сучасної теорії кримінально-правової кваліфікації // Теорія кримінально-правової кваліфікації як феномен української кримінально-правової доктрини: тези доповідей та повідомлень учасників науково-практичної конференції, 16 січня 2016 р., м. Львів. - К.: Видавничий дім “АртЕк”, 2016. - С. 120 - 129).

Размещено на Allbest.ru