Звільнення від покарання та його відбування (аналіз судової статистики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Звільнення від покарання та його відбування (аналіз судової статистики)

О.П. Горох

кандидат юридичних наук, доцент

Проблемам звільнення від покарання та його відбування присвятили дисертаційні та монографічні дослідження такі, зокрема, українські юристи, як О.В. Дащенко, Д.В. Казначеева, О.О. Книженко, А.О. Клевцова, М.В. Романов, Є.О. Письменський, В.В. Скибицький, П.В. Хряпінський, І.С. Яковець. Однак доводиться констатувати, що в дослідженнях цих та інших вітчизняних криміналістів не достатньої мірою висвітлені дані судової статистики щодо застосування норм про звільнення від покарання та його відбування. Отже, мету цієї статті ми вбачаємо в аналізі даних судової статистики застосування в Україні норм про звільнення від покарання та його відбування, формулюванні висновків з досліджених показників та актуалізації окремих проблем застосування цього правового інституту.

Судова статистична звітність. Законодавство кримінального блоку передбачає 43 норми про звільнення від покарання та його відбування, що можуть застосовуватися при ухваленні вироку або при його виконанні [1]. Проте встановити кількість звільнених від покарання та його відбування за всіма цими нормами, на жаль, неможливо. Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) збирає і оприлюднює на своєму веб-ресурсі звітність судів щодо застосування, на жаль, лише окремих з цих норм (8 норм). Так, на підставі вивчення оприлюднених статистичних даних ДСАУ 2015 р. можна встановити лише такі показники кількості звільнених від покарання та його відбування на етапі ухвалення вироку: звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) в цілому (Ф. 1-1, розділ 3) [2] та за окремі види злочинів (форма 6, колонка 33); звільнених від покарання за амністією (ст. 86 КК) в цілому (Ф. 1-1, розділ 3) та за окремі види злочинів (форма 6, колонка 34); звільнених від покарання з інших підстав (без конкретизації) (Ф. 6, колонка 35) [3]; звільнених від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх (ст. 104 КК) (Ф. 8, колонка 38); амністованих неповнолітніх (Ф. 8, колонка 39); звільнених від покарання неповнолітніх з інших підстав (Ф. 8, колонка 40) [4].

У свою чергу, кількість звільнених від покарання та його відбування на етапі виконання вироку відображається ДСА України лише щодо: звільнених від покарання і тих, кому воно пом'якшене (частини 2 і 3 ст. 74 КК); звільнених від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку (ч. 1 ст. 78 КК); направлених раніше звільнених від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 2 ст. 78 КК); умовно-достроково звільнених від відбування покарання (ст. 81 КК); яким невідбута частина покарання замінена більш м'яким покаранням (ст. 82 КК); звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, та направлених для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до 3 років (ст. 83 КК); звільнених від покарання за хворобою (ст. 84 КК); тих, щодо кого вирок був приведений у відповідність до нового закону, який звільняє від покарання або пом'якшує його (Ф. 1-1, розділ 6) [5].

Слід зазначити, що до 2012 р. ДСА України фіксувалося також кількість: звільнених від покарання жінок, які мають дітей віком до 7 років, після закінчення іспитового строку (ч. 4 ст. 79 КК); направлених для відбування покарання, призначеного вироком суду, жінок, які мають дітей віком до 7 років, після закінчення іспитового строку (ч. 4 ст. 79 КК); жінок, які мають дітей віком до 7 років, яким було скасовано звільнення від відбування покарання (ч. 5 ст. 79 КК); звільнених від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК); звільнених від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 80 КК); амністованих на етапі виконання вироку (ст. 86 КК); звільнених від відбування покарання у зв'язку із закінченням іспитового строку неповнолітніх (ч. 1 ст. 78 КК); направлених звільнених від покарання з випробуванням неповнолітніх для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 2 ст. 78 КК); умовно-достроково звільнених від відбування покарання неповнолітніх (ст. 107 КК) [Ф. 1, розділ 8]; звільнених від покарання неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) [Ф. 1, розділ 6] [6]. Однак наразі ці показники, на жаль, не фігурують у статистиці ДСА України.

Таким чином, проблема перша - показники ДСА України не відображають повної картини застосування норм про звільнення від покарання та його відбування.

Вважаємо, що ця ситуація має бути виправлена шляхом внесення відповідних змін у форми статистичної звітності ДСА України (лист з відповідними пропозиціями нами вже підготовлений). Слушно з цього приводу зауважує А.А. Музика: Кримінальний кодекс України потребує всебічної статистичної інформації про себе [7, с. 160-161]. У свою чергу, М.І. Хавронюк також слушно наголошує на тому, що в статистичному обліку повинна бути повна картина юридичних наслідків злочину [8, с. 233].

Показники звільнення від покарання та його відбування. Подальший аналіз наявних даних ДСА України, а також результати власного узагальнення судової практики звільнення від покарання засвідчують, що вітчизняні суди доволі широко застосовують норми правового інституту звільнення від покарання у судовій практиці.

Якщо взяти до уваги показники за 2015 р., то безсумнівним “лідером” у правозастосуванні традиційно залишається звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). У 2015 р. питома вага осіб, щодо яких було застосовано ст. 75 КК, від кількості всіх засуджених становила 42,7 % (40 462 осіб). Що стосується неповнолітніх, то 2812 осіб (61, 3 % від усіх неповнолітніх засуджених) були звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК) [4]. Призерами у правозастосуванні також є норми про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (11 112 засуджених) і про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (2 168 засуджених). Крім того, у 2015 р. 35 жінок звільнені від відбування покарання на підставі ст. 83 КК, 363 засуджених були звільнені від покарання за хворобою, 2105 осіб - амністовано [2; 3]. У цей період також 67 засуджених було помилувано Президентом України.

Розглянемо, якими були наведені показники в інші статистичні періоди.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). Ретроспективний погляд на практику застосування норм про звільнення від відбування покарання з випробуванням протягом 1996-2015 рр. дозволяє констатувати певну динаміку в цій сфері. У 1996 р. частка таких осіб у загальній кількості засуджених становила 36,9 % Йдеться про осіб, щодо яких протягом 1996-2001 рр. було застосовано умовне засудження (ст. 45 КК 1960 р.) та відстрочка виконання вироку (ст. 46-1 КК 1960 р.).; у 1997 р. - 38,7 %; у 1998 р. - 40,3 %; у 1999 р. - 43,5 %; у 2000 р. - 46 %; у 2001 р. - 47,5 %; у 2002 р. - 55,8 %; у 2003 р. - 53,8 %; у 2004 р. - 54,8 %; у 2005 р. - 52,7 %; у 2006 р. - 58,7 %; у 2007 р. - 55,3 %; у 2008 р. - 52,2 %; у 2009 р. - 48,2 %; у 2010 р. - 47,4 %; у 2011 р. - 41,8 %; у 2012 р. - 41,7 %; у 2013 р. - 41,9 %; у 2014 р. - 39,4 %; у 2015 р. - 42,7 %.

Наведені показники свідчать про те, що кількість звільнених від відбування покарання з випробуванням серед усіх засуджених у порівняному періоді постійно зростала і досягла пікової межі у 2006 р. з показником 58, 7 % осіб. За такої судової практики - застосування норм про звільнення відбування покарання з випробуванням, що мало бути винятком для більшості винуватих, перетворилося в закономірний правовий наслідок вчинення злочину. Вважаємо, що це пояснюється не лише занадто суворими санкціями окремих статей Особливої частини КК, а й переповненням установ виконання покарання в той період, корумпованістю суддів.

Водночас значне зменшення кількості осіб, до яких суди застосовували ст. 75 КК починаючи з 2008 р., можна пояснити, на нашу думку, масштабними змінами в кримінальному законодавстві, що відбулися завдяки Закону України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності” (реєстр. № 270 - IV). Цим Законом були внесені зміни не лише до норм Особливої частини (санкції відповідних норм були доповнені менш суворими видами покарання - штрафом, громадськими роботами, виправними роботами, арештом, обмеженням волі, в інших санкціях - виключено, знижено нижню та/або верхню межі покарань у виді обмеження волі, позбавлення волі на певний строк), а й до норм Загальної частини Кримінального кодексу України (статей 45, 46, ч. 1 ст. 97, ч. 4 ст. 53, статей 65, 66, 68, 69¹ КК).

Звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх (ст. 104 КК). Більш вражаючими є дані щодо застосування норм про звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх. У 2001 р. частка таких осіб у загальній кількості неповнолітніх засуджених становила 43,3 % (8547) засуджених; у 2002 р. - 67,7 % (13163) осіб, у 2003 р. - 71,1 % (14976) осіб; у 2004 р. - 74, 4 % (16221) осіб; у 2005 р. - 72,3 % (12 691) осіб; у 2006 р. - 73,1 % (10194); у 2007 р. - 69,8 % (7797) осіб; у 2008 р. - 69,9 % (7045) осіб; у 2009 р. - 66,4 % (5680) осіб; у 2010 р. - 69,4 % (7555) осіб; у 2011 р. - 65,4 % (5684) осіб; у 2012 р. - 68,2 % (6145) осіб; у 2013 р. - 61,5 % (3637) осіб; у 2014 р. - 55 % (2684) осіб; у 2015 р. - 61,3 % (2812) осіб. Таким чином, можна констатувати поступове зменшення кількості звільнених від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх протягом аналізованого періоду. Водночас порівняння показників кількості засуджених неповнолітніх за 2012 р. та 2015 р. дозволяє зробити висновок про те, що кількість таких осіб скоротилася майже вдвічі: з 9010 осіб (2012 р.) до 4589 осіб (2015 р.).

Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК). Як показало вивчення даних судової статистики, вироки в Україні переважно виконуються. У 2003 р. частка осіб, які були звільненні від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку становила лише 15 осіб (0,01 % від питомої ваги засуджених у цьому році). У 2004 р. ці показники становили також мізерні 15 осіб (0,01 %); у 2005 р. - 11 осіб (0,01 %); у 2006 р. - 13 осіб (0,01 %); у 2007 р. - 270 осіб (0,2 %); у 2008 р. - 181 особу (0,1 %); у 2009 р. - 130 осіб (0,09 %); у 2010 р. - 27 осіб (0,02 %); у 2011 р. - 25 осіб (0,02 %); у 2012 р. - 49 осіб (0,03 %); за 2013-2015 роки дані, на жаль, відсутні.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК). Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання посідає почесне друге місце за кількістю звільнених від покарання. У 2003 р. кількість засуджених, які були звільнені умовно-достроково, становила 33405 осіб (16,1 % від питомої ваги засуджених у цьому році). У 2004 р. ці показники становили 29854 особи (13,3 %); у 2005 р. - 36652 особи (18,6 %); у 2006 р. - 33847 осіб (21 %); у 2007 р. - 33063 особи (21,6 %); у 2008 р. - 27979 осіб (19 %); у 2009 р. - 22056 осіб (15 %); у 2010 р. - 22831 особу (13,5 %); у 2011 р. - 20301 особу (13,1 %); у 2012 р. - 19662 особи (12 %); у 2013 р. - 23185 осіб (19,6 %); у 2014 р. - 16908 осіб (16,5 %); у 2015 р. - 11112 осіб (11,7 %).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх (ст. 107 КК). Показники умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх є значно скромнішими. У 2003 р. кількість неповнолітніх, які були звільнені умовно-достроково, становила 954 особи (4,5 % від питомої ваги засуджених неповнолітніх у цьому році). У 2004 р. ці показники становили 725 осіб (3,3 %); у 2005 р. - 953 особи (5,4 %); у 2006 р. - 821 особу (5,9 %); у 2007 р. - 683 особи (6,1 %); у 2008 р. - 443 особи (4,4 %); у 2009 р. - 384 особи (4,5 %); у 2010 р. - 337 осіб (3,1 %); у 2011 р. - 219 осіб (2,5 %); за 2012 р. - 2015 роки дані відсутні.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Кількість осіб, яким невідбута частина покарання була замінена більш м'яким покаранням, є значно меншою, ніж умовно-достроково звільнених. У 2003 р. кількість таких засуджених становила 4209 осіб (2 % від питомої ваги засуджених у цьому році). У 2004 р. ці показники становили 2669 осіб (1,2 %); у 2005 р. - 6565 осіб (3,3 %); у 2006 р. - 6099 осіб (3,8 %); у 2007 р. - 6163 особи (4 %); у 2008 р. - 5336 осіб (3,6 %); у 2009 р. - 3811 осіб (2,6 %); у 2010 р. - 3836 осіб (2,3 %); у 2011 р. - 4413 осіб (2,8 %); у 2012 р. - 4570 осіб (2,8 %); у 2013 р. - 4604 особи (3,9 %); у 2014 р. - 2870 осіб (2,8 %); у 2015 р. - 2168 осіб (2,3 %). При цьому показники ДСА України, на жаль, не відображають, на які саме більш м'які покарання була здійснена заміна невідбутої частини покарання.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК). Кількість вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є зовсім не значною. У 2003 р. кількість таких засуджених становила лише 79 осіб (0,04 % від питомої ваги засуджених у цьому році). У 2004 р. ці показники становили 43 засуджені (0,02 %); у 2005 р. - 75 жінок (0,04 %); у 2006 р. - 57 осіб (0,04 %); у 2007 р. - 43 засуджені (0,03 %); у 2008 р. - 48 жінок (0,04 %); у 2009 р. - 36 осіб (0,03 %); у 2010 р. - 128 осіб (0,08 %); у 2011 р. - 58 засуджених (0,04 %); у 2013 р. - 64 жінки (0,06 %); у 2014 р. - 55 осіб (0,06 %); у 2015 р. - 35 осіб (0,04 %).

Звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК). Не дивлячись на те, що ст. 84 КК передбачає п'ять самостійних видів звільнення від покарання, статистична звітність ДСА України відображає показники застосування цієї статті Кодексу узагальнено. У 2003 р. кількість засуджених, які були звільнені від покарання або його відбування за хворобою, становила 1097 осіб (0,5 % від питомої ваги засуджених у цьому році). У 2004 р. ці показники становили 1224 осіб (0,5 %); у 2005 р. - 1364 особи (0,7 %); у 2006 р. - 902 особи (0,5 %); у 2007 р. - 884 особи (0,6 %); у 2008 р. - 904 особи (0,6 %); у 2009 р. - 1035 осіб (0,7 %); у 2010 р. - 995 осіб (0,6 %); у 2011 р. - 862 особи (0,6 %); у 2012 р. - 968 осіб (0,6 %); у 2013 р. - 940 осіб (0,8 %); у 2014 р. - 569 осіб (2,8 %); у 2015 р. - 363 особи (0,4 %). Таким чином, в середньому лише 0,5 % від питомої ваги засуджених звільняються від покарання та його відбування щорічно.

Звільнення від покарання за амністією (ст. 86 КК). ДСА України кількість амністованих наразі відображається у двох статистичних формах. Перша форма відображає кількість звільнених від покарання за амністією в цілому (Ф. 1-1, розділ 3) та за окремі види злочинів (форма 6, колонка 34). Друга форма (Ф. 1-1, розділ 6) - кількість осіб, щодо яких застосовано амністію на стадії виконання вироку (ухвали). При цьому з обох форм, на жаль, не видно, який саме вид амністії (повне чи часткове звільнення від відбування призначеного судом покарання) і до якої кількості осіб був застосований.

Якщо взяти до уваги кількість звільнених від покарання за амністією на етапі ухвалення вироку, то можна дійти таких висновків. У 2003 р. кількість амністованих, які були звільнені від покарання, становила 5005 осіб (2,4 % від питомої ваги засуджених у цьому році). У 2004 р. ці показники становили 2 914 осіб (1,3 %); у 2005 р. - 3710 осіб (1,9 %); у 2006 р. - 1425 осіб (0,9 %); у 2007 р. - 2244 особи (1,4 %); у 2008 р. - 736 осіб (0,5 %); у 2009 р. - 1230 осіб (0,8 %); у 2010 р. - 280 осіб (0,2 %); у 2011 р. - 571 особу (0,4 %); у 2012 р. - 564 осіб (0,3 %); у 2013 р. - 116 осіб (0,1 %); у 2014 р. - 4460 осіб (4,4 %); у 2015 p. - 1073 особи (1,1 %). Таким чином, кількість звільнених від покарання шляхом амністії на етапі виконання вироку є незначною.

Водночас ці показники для амністованих на стадії виконання вироку є значно більшими. У 2003 р. кількість амністованих на цій процесуальній стадії становила 33455 осіб (16,2 % від питомої ваги засуджених у цьому році). У 2004 р. ці показники становили 768 осіб (0,3 %); у 2005 р. - 33567 осіб (17 %); у 2006 р. - 337 осіб (0,2 %); у 2007 р. - 21014 осіб (13,7 %); у 2008 р. - 235 осіб (0,1 %); у 2009 р. - 14594 особи (9,9 %); у 2010 р. - 138 осіб (0,08 %); у 2011 р. - 18849 осіб (12,2 %); у 2012 р. - 256 осіб (0,1 %); у 2013 р. - 23 особи (0,01 %); у 2014 р. - 35768 осіб (35 %); у 2015 р. - 1032 особи (1 %). Таким чином, найбільша кількість амністованих на етапі виконання вироку зафіксована нами у 2014 р.

Помилування (ст. 87 КК). Кількість помилуваних не фіксується ДСА України, оскільки помилування є одним із повноважень Президента України. Проте оскільки внаслідок помилування засуджені також звільняються і від відбування покарання, видається доцільним зазначити показники і цього виду звільнення від відбування покарання.

Так, за даними Державної пенітенціарної служби України за останні 15 років цією службою виконано 144 укази Президента України про помилування. Вивчення показників помилування протягом зазначеного періоду дозволяє зробити такі висновки. У 2001 р. усього було помилувано 1 162 засуджених (66 - звільнені від покарання повністю, 506 - звільнені від відбування покарання з випробуванням). У 2002 р. ці показники становили 676 засуджених (23 та 234 помилуваних відповідно); у 2003 р. - 815 засуджених (4 та 439 помилуваних відповідно); у 2004 р. - 1 187 засуджених (5 та 439 помилуваних відповідно); у 2005 р. - 495 засуджених (19 та 182 помилуваних відповідно); у 2006 р. - 991 засуджених (47 та 329 помилуваних відповідно); у 2007 р. - 949 засуджених (65 та 266 помилуваних відповідно); у 2008 р. - 845 засуджених (139 та 191 помилуваних відповідно); у 2009 р. - 571 засуджених (214 та 83 помилуваних відповідно); у 2010 р. - 146 засуджених (57 та 6 помилуваних відповідно); у 2011 р. - 4 засуджених (1 помилуваний повністю звільнений від покарання) Починаючи з 2011 р. помилування у виді звільнення від відбування покарання з випробуванням вже не здійснюється.; у 2012 р. - 21 засудженого (15 помилуваних було повністю звільнено від покарання); у 2013 р. - 14 засуджених (11 помилуваних повністю звільнені від покарання); у 2014 р. - 1 засудженого (1 помилуваний був повністю звільнений від покарання); у 2015 р. - 67 засуджених (18 помилуваних були повністю звільнені від покарання) [9, с. 11].

Підрахунок наведених вище показників дозволяє зробити висновок про те, що у 2015 р. судами на підставі норм, передбачених статями 75,81-84,86, 87 КК, було звільнено від покарання та його відбування 56 312 повнолітніх засуджених. Таким чином, на 94798 засуджених у 2015 р. припало 56312 звільнених від покарання та його відбування (і це без урахування кількості звільнених від покарання на підставі “закону Савченко”). За такого державного підходу до юридичних наслідків злочину, засудженому треба дуже “напружитися”, щоб відбути повністю покарання, призначене судом. Можна з впевненістю констатувати своєрідну “інфляцію” в застосуванні норм про звільнення від покарання.

Таким чином, друга проблема - в Україні спостерігається інфляція норм про звільнення від покарання та його відбування.

Ефективність звільнення від покарання та його відбування. Ефективність звільнення від покарання та його відбування в юридичній літературі запропоновано оцінювати за двома критеріями: динамікою застосування звільнення від покарання (його відбування) та фактом вчинення нового злочину після звільнення від покарання та його відбування [10, с. 99-100]. Не торкаючись на цьому етапі дослідження окремих дискусійних положень такої позиції, зазначимо, що проведений нами вище аналіз даних судової статистики дозволяє констатувати певну динаміку застосування аналізованих норм та попит суспільства на інститут звільнення від покарання (його відбування). Що стосується показників рецидиву серед осіб, звільнених від покарання та його відбування, то вони фігурують у судовій статистиці, однак лише стосовно окремих видів такого звільнення.

Передусім зазначимо, що кількість раніше судимих, які знов були засуджені за вчинення нових злочинів, перебуває протягом останніх 12 років приблизно на одному рівні (майже кожний четвертий раніше засуджений знову засуджується за вчинення нового злочину). Так, у 2004 р. кількість осіб, які на момент засудження мали судимість, становила 47918 винуватих (21,4 % від усіх засуджених). У 2005 р. ці показники становили 42891 особу (21,8 %); у 2006 р. - 38584 осіб (24 %); у 2007 р. - 39066 осіб (25,6 %); у 2008 р. - 34776 осіб (23,7 %); у 2009 р. - 36764 особи (25,1 %); у 2010 р. - 41523 особи (24,6 %); у 2011 р. - 39323 особи (25,5 %); у 2012 р. - 42037 осіб (25,8 %); у 2013 р. - 34365 осіб (29,1 %); у 2014 р. - 27714 осіб (27,1 %); у 2015 р. - 25718 осіб (27,1 %). Таким чином, порівняно з 2004 р. кількість осіб, які на момент засудження мали судимість, зросла у 2015 р. на 5,7 %. Тепер проаналізуємо, яка кількість раніше звільнених від покарання та його відбування знову були засуджені.

Ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням. Дослідження даних судової статистики дозволяє зробити висновок про те, що у 2004 р. кількість засуджених, які вчинили злочин під час іспитового строку, становила 15905 осіб (7,1 % від усіх засуджених у цьому році). У 2005 р. цей показник становив 15084 особи (7,1 %); у 2006 р. - 12370 осіб (7,7 %); у 2007 р. - 12906 осіб (7,9 %); у 2008 р. - 10090 осіб (6,9 %); у 2009 р. - 10212 осіб (7 %); у 2010 р. - 10990 осіб (6,6 %); у 2011 р. - 10894 особи (7 %); у 2012 р. - 10869 осіб (6,7 %); у 2013 р. - 8708 осіб (7,4 %); у 2014 р. - 6492 особи (6,3 %); у 2015 р. - 5576 (5,9 %).

Наведені показники приблизно дорівнюють показникам кількості осіб, яких було направлено для відбування покарання, призначеного вироком суду, як таких, що не пройшли випробування (ч. 2 ст. 78 КК). Зокрема, у 2004 р. кількість направлених для відбування покарання, призначеного вироком суду, як таких, що не пройшли випробування, становила 5 616 осіб (8,7 % від усіх засуджених, щодо яких вирішувалося питання про правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням у цьому році). У 2005 р. цей показник становив 6354 особи (8,7 %); у 2006 р. - 5884 особи (6,4 %); у 2007 р. - 5057 осіб (6,2 %); у 2008 р. - 4728 осіб (6,9 %); у 2009 р. - 3838 осіб (6 %); у 2010 р. - 3689 осіб (6,1 %); у 2011 р. - 4013 (6,1 %); у 2012 р. - 3646 осіб (6,5 %); у 2013 р. - 3009 осіб (4,6 %); у 2014 р. - 1967 осіб (4,4 %); у 2015 р. - 1997 осіб (5,6 %).

Ефективність умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Дослідження даних судової статистики дозволяє зробити висновок про те, що у 2001 р. кількість засуджених, які раніше були звільнені умовно-достроково від відбування покарання і знов були засуджені, становила 6185 осіб (3,1 % від усіх засуджених у 2001 р.). У 2002 р. цей показник становив вже 6616 осіб (3,4 %); у 2003 р. - 8181 особа (4,1 %); у 2004 р. - 8975 осіб (4,4 %); у 2005 р. - 8637 осіб (4,9 %); у 2006 р. - 8285 осіб (5,2 %); у 2007 р. - 9301 особи (6,1 %); у 2008 p. - 8798 осіб (6,0 %); у 2009 р. - 9042 особу (6,2 %); у 2010 р. - 9651 особу (5,7 %) [11]; у 2011 р. - 8202 особи (5,3 %); у 2012 р. - 7801 особу (4,8 %); у 2013 р. - 5834 особи (4,9 %); у 2014 р. - 4591 особу (4,5 %), у 2015 р. - 4010 (4,2 %).

Ефективність звільнення від покарання та його відбування за амністією.

Дослідження даних судової статистики дозволяє зробити висновок про те, що у 2004 р. кількість засуджених, які вчинили злочин після звільнення від покарання за амністією, становила 2690 осіб (1,2 % від усіх засуджених у цьому році). У 2005 р. цей показник становив 1571 особу (0,8 %); у 2006 р. - 1495 осіб (0,9 %); у 2007 р. - 1042 особи (0,7 %); у 2008 р. - 790 осіб (0,5 %); у 2009 р. - 667 осіб (0,4 %); у 2010 р. - 686 осіб (0,4 %); у 2011 р. - 364 особи (0,2 %); у 2012 р. - 588 осіб (0,3 %); у 2013 р. - 333 особи (0,3 %); у 2014 р. - 457 осіб (0,4 %); у 2015 р. - 1680 (1,8 %).

Ефективність звільнення від покарання та його відбування з інших підстав.

Схожими невисокими є показники кількості засуджених, які вчинили злочин після звільнення від покарання та його відбування з інших підстав. Дослідження даних судової статистики дозволяє зробити висновок про те, що у 2004 р. кількість таких засуджених становила всього 606 осіб (0,3 % від усіх засуджених у цьому році). У 2005 р. цей показник становив 444 особи (0,2 %); у 2006 р. - 481 особу (0,3 %); у 2007 р. - 464 особи (0,3 %); у 2008 р. - 392 особи (0,3 %); у 2009 р. - 411 осіб (0,3 %); у 2010 р. - 415 осіб (0,2 %); у 2011 р. - 358 осіб (0,2 %); у 2012 р. - 340 осіб (0,2 %); у 2013 р. - 277 осіб (0,2 %); у 2014 р. - 234 особи (0,2 %); у 2015 р. - 252 особи (0,3 %).

Ефективність повного відбування покарання. Дослідження даних судової статистики дозволяє зробити висновок про те, що у 2004 р. кількість засуджених, які вчинили злочин після повного відбуття покарання, становила 16246 осіб (7,3 % від всіх засуджених у цьому році). У 2005 р. цей показник становив 14002 особи (7,1 %); у 2006 р. - 12845 осіб (8 %); у 2007 р. - 12614 осіб (8,2 %); у 2008 р. - 10955 осіб (7,4 %); у 2009 р. - 12080 осіб (8,2 %); у 2010 р. - 14337 осіб (8,5 %); у 2011 р. - 13752 особи (8,9 %); у 2012 р. - 15383 особи (9,4 %); у 2013 р. - 12946 осіб (11 %); у 2014 р. - 10848 осіб (10,6 %); у 2015 р. - 9529 осіб (10 %).

Таким чином, порівняння наведених вище показників дозволяє констатувати певну ефективність застосування норм про звільнення від покарання та його відбування. Адже в порівнянні з кількістю засуджених, які у 2015 р. вчинили злочин після повного відбуття покарання, кількість засуджених, які вчинили злочин після, зокрема, їх звільнення від відбування покарання з випробуванням, є вдвічі меншою. Те саме стосується і оцінки ефективності умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Сподіваємося, що проведений нами аналіз судової статистики застосування норм про звільнення від покарання та його відбування стане поштовхом для нових наукових ідей, подальшої розробки та вдосконалення доктринальних положень і сприятиме ефективності кримінально-правового регулювання в цілому.

Список використаних джерел

звільнення відбування покарання помилування

1. Горох О.П. Система видів звільнення від покарання за українським законодавством кримінального блоку / О.П. Горох / Evropska politicks а ргбупн diskurz. - 2015. - V. 2. - Iss. 4.

2. Звіт судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження за 2015 рік. Форма № 1-1 (розділ 3). - К.: Державна судова адміністрація України. - 2015.

3. Звіт про кількість осіб, засуджених, виправданих, справи щодо яких закрито, неосудних, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру та види кримінального покарання за 2015 рік. Форма № 6. - К.: Державна судова адміністрація України. - 2015.

4. Звіт про неповнолітніх засуджених за 2015 рік. Форма № 8. - К.: Державна судова адміністрація України. - 2015.

5. Звіт судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження за 2015 рік. Форма № 1-1 (розділ 6). - К.: Державна судова адміністрація України. - 2015.

6. Музика А.А. Казки Кримінального кодексу та реальність / А.А. Музика // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: тези доповідей та повідомлень учасників Міжнародного симпозіуму, 21-22 вересня 2012 року. - Львів: ЛДУВС, - С. 156-162.

7. Хавронюк М.І. Кримінальне покарання: що змінилося за останні п'ять тисяч років? / М.І. Хавронюк // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: тези доповідей та повідомлень учасників Міжнародного симпозіуму, 21-22 вересня 2012 року. - Львів: ЛДУВС, 2012 - С. 227-233.

8. Лейковський П.В. Показники виконаних у ДПтС (ДДВП) України указів Президента України про помилування засуджених / П.В. Лейковський // Актуальні питання вдосконалення процедури помилування: зб. матеріалів круглого столу. - К.: Ін-т крим.-викон. служби, 2016. - С. 11-18.

9. Письменський Є.В. Про ефективність звільнення від покарання та його відбування / Є.В. Письменський // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2013. - № 6. - С. 96-100.

10. Збірник даних судової статистики щодо розгляду судами України кримінальних справ, кількості та структури засуджених осіб у 2001-2010 роках. - К., 2011. - 46 с.

Размещено на Allbest.ru