Правова природа договору транспортного експедирування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правова природа договору транспортного експедирування

На думку науковців, дослідження правової природи будь-якого цивільного договору потребує вивчення підстав виокремлення відповідного договору в системі цивільних договорів, які дозволяють виявити його співвідношення з тією чи іншою групою цивільних договорів або встановити його самостійність. Такі підстави являють собою певні класифікаційні критерії поділу договорів на види в єдиній системі договірних конструкцій [1, с. 63].

При цьому дослідження правової природи договору транспортного експедирування має здійснюватися з позицій системного підходу у розрізі встановлення системоутворюючих зв'язків з іншими групами цивільно-правових договорів.

Визначення місця договору транспортного експедирування в системі цивільно-правових договорів має важливе практичне значення, оскільки дає можливість визначити його галузеву належність, характеристику, особливості та відмінності від договору перевезення та інших договорів у сфері надання послуг.

Саме через встановлення місця договору транспортного експедирування серед інших договорів у сфері надання послуг можна вирішити цілий ряд дискусійних питань, пов'язаних із елементами договору, істотними умовами, узгодити конструкцію з імперативними вимогами чинного законодавства.

Проблематика наукового дослідження сфери надання послуг транспортного експедирування були предметом праць таких зарубіжних вчених, як Н.В. Морозова, О.В. Ребриков, А. І. Хаснутдинов, С.П. Хмельов тощо. На національному рівні дослідження договору транспортного експедирування відображені лише в окремих працях І. А. Діковської, Є. В. Додіна, Н.С. Золотникової, О.С. Кужко, В.В. Луця, М.Л. Луцик та інших.

На сьогодні залишається невирішеною низка питань щодо поняття договору транспортного експедирування, визначення його місця в системі договірних зобов'язань, співвідношення з іншими договорами. Усе вище викладене й зумовило необхідність дослідження договору транспортного експедирування, визначення його особливостей та відмінностей від договору перевезення та інших договорів у сфері надання послуг.

Законодавство, що регулює перевезення вантажів, завжди розвивалося з орієнтиром на договір перевезення конкретного вантажу через брак інших договірних форм. Не можна заперечувати, що система правового регулювання відносин, пов'язаних з перевезеннями вантажів, традиційно виходить з необхідності врегулювання більш детально зобов'язань вантажовідправників і перевізників, що випливають саме з договору перевезення конкретного вантажу.

З прийняттям Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [2] від 16.01.2003 р. ситуацію було змінено. Залучення все більшого кола суспільних відносин з перевезення вантажів до сфери правового регулювання сьогодні тягне за собою те, що відносини з перевезення регулюються системою транспортних договорів, які є підставою виникнення відповідних цивільно-правових зобов'язань. Академік В.В. Луць поділяє так звані транспортні договори на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їздних колій, подачу і забирання вагонів тощо) [3, с. 276].

Серед допоміжних договорів, що пов'язані з перевезенням вантажів, виділяють також договори транспортного експедирування. Раніше транспортно-експедиційне обслуговування розглядалось законодавством у якості певного набору додаткових до перевезення вантажу операцій і послуг, що виконуються для вантажовідправника або вантажоодержувача транспортною або іншою спеціалізованою організацією. Сьогодні ж договір транспортного експедирування регулюється законодавством у якості самостійного цивільно-правового договору (глава 65 ЦК України [2], ст. 316 ГК України [4], Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» [5]).

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу [2]. Тобто, експедитор надає послуги лише пов'язані з перевезенням вантажу, а не послуги безпосереднього перевезення вантажу. Експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені. Якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, то щодо відносин з договору експедиції застосовуються положення про договір доручення. У разі, якщо він діє від свого імені, застосовуються відповідні правила про договір комісії. Отже, можна стверджувати що, договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів (перевезення, доручення, зберігання, комісії, підряду тощо), які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі) [6, с. 80].

Необхідність відокремлення одного договору від іншого, з'ясування специфічних рис та правового регулювання того чи іншого різновиду договірного зобов'язання обумовлені не тільки теоретичною, але і певною практичною необхідністю.

Співвідношення договору транспортного експедирування саме з договором перевезення має свою глибоку історію. Відповідно до правової дійсності радянського та ще більш раннього дореволюційного періодів, договір транспортного експедирування відокремився від договору перевезення, був допоміжним зобов'язанням по відношенню до договору перевезення та перебував в юридичному та фактичному зв'язку з договором перевезення. Підставою для відокремлення договору транспортного експедирування в особливий договірний тип є та обставина, згідно з якою він спрямований на надання таких послуг, які за своєю значимістю та їхніми індівідуалізуючими властивостями достали необхідного ступеня самостійності та відповідно вимагають самостійного регулювання на законодавчому рівні.

В даний період транспортно-експедиторське обслуговування розглядалося законодавством як певний набір додаткових до перевезення вантажу операцій та послуг, що виконуються для вантажовідправника чи вантажоотримувача транспортною або іншою спеціалізованою організацією. Регулювалися вказані відносини в мінімальному ступені транспортними статутами, кодексами та правилами перевезення вантажу, що видавалися відповідно до цих статутів та кодексів. На сьогоднішній день ще досі діє Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. №401 «Про Статут автомобільного транспорту УРСР» [7].

На нашу думку питання про співвідношення договору перевезення та договору транспортного експедирування є не менш важливим в цивілістичній науці. Залежно від його вирішення застосовуються ті чи інші норми, що регулюють відповідальність транспортного експедитора за невиконання зобов'язань за договором.

Перш за все необхідно відзначити, що відповідно до цивільного законодавства України, за договором транспортного експедирування виконується або організовується виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Правова природа вказаного зв'язку транспортного експедирування з перевезенням вантажу за загальним правилом визначається тим, що договір перевезення вантажу визнається основним, а договір транспортного експедирування - додатковим, допоміжним, таким, що призначений обслуговувати основний договір [8, с. 70]. О.С. Йоффе вважав, що єдність різноманітних дій експедитора цементує допоміжний характер діяльності експедитора по відношенню до перевізника [9, с. 544].

З цими позиціями не в повній мірі можна погодитись, оскільки без зобов'язання щодо перевезення вантажу договір транспортного експедирування існувати не може. Неможливо на сьогоднішньому етапі розвитку зобов'язання з транспортного експедирування також говорити про його допоміжний характер. Можна навести приклад, коли в рамках повного транспортно-експедиторського обслуговування - «від двері до двері» - зобов'язання з транспортного експедирування виходить на перший план, в рамках якого можуть укладатися не один та не два договори перевезення вантажу.

Щодо співвідношення даних двох договірних зобов'язань, необхідно відзначити, що у відповідності до ч. 2 ст. 929 ЦК України, правила гл. 65, що присвячені договору транспортного експедирування, поширюються також на випадки, коли у відповідності до договору обов'язки транспортного експедитора виконує перевізник [2]. У даному випадку можливі дві ситуації. Перший випадок, це коли перевізник виконує функції транспортного експедитора, пов'язані з перевезенням вантажу, яке він здійснює самостійно. У правовій доктрині склалася думка, згідно з якою до таких відносин, залежно від їхнього характеру, належить застосовувати норми про договір транспортного експедирування, або про договір перевезення, оскільки самі експедиторські функції виконуються при здійсненні процесу перевезення [10, с. 414].

Друга ситуація можлива у тому випадку, коли перевізник виступає експедитором по відношенню до іншої особи (наприклад, іншого перевізника) та правила про експедирування застосовуються без будь-яких виключень. Ця позиція є менш визначеною і викликає ряд дорікань з боку цивілістів. На думку В.В. Вітрянського, експедитор залишається експедитором тільки для свого клієнта та не може виступати експедитором по відношенню до іншого перевізника [8, с. 58-59].

Дискусійним залишається у науці питання про можливість дій експедитора у ролі перевізника. Більшість вчених вважають, що договір транспортного експедирування має водночас самостійний характер та допоміжний характер по відношенню до договору перевезення [11, с. 5-6]. Проте, право більшості європейських країн, а також міжнародні угоди передбачають діяльність транспортного експедитора у двох ролях - договірного перевізника (принципала) та посередника (агента). Виходячи з вищезазначеного, це питання має важливе юридичне значення, оскільки відповідальність експедитора-перевізника дуже відрізняється від відповідальності експедитора-посередника.

Стаття 929 ЦК України містить відкритий перелік транспортно-експедиторських послуг, але всі ці послуги, відповідно до частини першої даної статті, пов'язані з перевезенням, тобто є похідними від договору перевезення вантажу. Згідно ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» [5], транспортні експедитори можуть лише організовувати перевезення вантажів різними видами транспорту, а інші послуги, які надаються транспортними експедиторами мають допоміжний та супутній характер по відношенню до перевезення.

Якщо звернутися до мети зобов'язань, що співвідносяться, то метою договору перевезення є надання послуг по переміщенню вантажу у просторі, а метою договору транспортного експедирування є надання послуг зі звільнення вантажовідправника (вантажоотримувача) від невластивих йому функцій з організації та забезпечення перевезення.

На думку В. Вітрянського, у випадку, коли експедитор бере на себе обов'язки доставити власними засобами вантаж від складу відправника до складу отримувача, договір перевезення не має самостійного значення, а є лише елементом договору транспортного експедирування. При такому підході вантажовідправник та перевізник поєднуються в одній особі (експедитор) [8, с. 74]. У даному випадку відсутній сам договір перевезення, без якого, у свою чергу, не може існувати договір транспортного експедирування. У договорі транспортного експедирування буде відсутня сторона, в інтересах якої надаються послуги, а саме - вантажовідправник (вантажоотримувач). Насправді цього не відбувається, оскільки договір перевезення не поглинається у правовому відношенні договором транспортного експедирування. На відповідному етапі виконання договору відбувається трансформація експедитора у перевізника, і з цього моменту діє самостійний договір перевезення, в якому беруть участь дві сторони - вантажовідправник та перевізник. При допущенні зворотної ситуації прийшлось би визнати, що зобов'язання з перевезення вантажу є елементом складного транспортно-експедиторського зобов'язання, спрямованого не на переміщення вантажу у просторі, а на надання послуг, пов'язаних з таким переміщенням. Надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, передбачає наявність самостійного зобов'язання з перевезення. В іншому випадку, послуга з перевезення, як елемент договору транспортного експедирування, буде одночасно послугою, пов'язаною з цим же самим перевезенням, тобто сама з собою.

Для виправлення можливих майбутніх дискусій з питання про можливість дій експедитора у ролі перевізника та недопущення непорозумінь при тлумаченні предмета договору транспортного експедирування, на нашу думку, варто було б у Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» внести певні зміни. А саме зазначити, що експедитор, який у рамках зобов'язання з транспортно-експедиторського обслуговування виступає у ролі перевізника, має право виконати перевезення вантажів своїми власними засобами (фактичний перевізник) чи від свого імені укласти договір перевезення вантажу з третіми особами (договірний перевізник). До таких відносин повинно застосовуватися законодавство про перевезення вантажів з урахуванням правил, встановлених цим законом.

Вказана правова невизначеність щодо деталей правових відносин перевізників та експедиторів може бути усунена відповідними нормативними положеннями - тлумачення існуючих правових норм або доповнюючими їх, вже на рівні нормативного документу, положеннями щодо здійснення транспортно-експедиторської та транспортної діяльності в Україні. Але, нажаль, нічого подібного на сьогодні у нас немає. Цим об'єктивно стримується рішення як наукових, так і практичних завдань виробників послуг. Цілком очевидно, що вказана обставина не надає нормативно-правових підстав для науково-практичного обґрунтування вирішення таких проблем як:

- інтеграція українських виробників послуг в міжнародний нормативно-правовий простір здійснення транспортно-експедиторської діяльності;

- проектування і впровадження в практику сучасних технологій спільного логістичного обслуговування клієнтури спільно експедиторами і перевізниками;

- розвиток і підтримка добросовісної конкуренції між виробниками транспортно-експедиторських послуг та транспортних послуг;

- визначення правил поведінки на ринку, кола законних вимог та очікувань клієнтів - як споживачів послуг тощо.

Транспортна діяльність в Україні загалом набуває все більшого розвитку тяжіючи тим самим до європейських розвинутих країн, проте існує ще безліч невирішених завдань, на які варто звернути увагу і посприяти їхньому розв'язанню.

Не дивлячись на різницю в думках, правова доктрина була і є одностайною у тому, що договір транспортного експедирування суттєво відрізняється від договору перевезення за рядом ознак, а саме: 1) консенсуальною природою договору; 2) допоміжним характером експедиції щодо перевезення; 3) посередницькою сутністю цього типу договору [12, с. 83]. Таким чином, до договорів перевезення вантажів він не належить, а тому і відокремлений в новому ЦК України в окрему главу. Резюмуючи вищезазначене, можна зробити висновок про те, що договори перевезення та транспортного експедирування є самостійними однопорядковими зобов'язаннями.

Література

юридичний договір транспортний експедирування

1. Севрюкова І.Ф. Деякі проблеми класифікації цивільно-правових договорів / І.Ф. Севрюкова // Вісник Одеського національного університету. - 2011. - №15. - С. 63-74.

2. Цивільний кодекс України: станом на 16 жовтня 2006 р. - К.: Велес, 2006. - 272 с.

3. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2. - 640 с.

4. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №1. - С. 21.

5. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 1 липня 2004 року №1955-IV // Відомості Верховної Ради. - 2013. - №28. - Ст. 295.

6. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: навч. посібник / В.В. Луць. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 560 с.

7. Про Статут автомобільного транспорту УРСР: Постанова Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. №401 // Відомості Верховної Ради. - 1981. - №351.

8. Витрянский В.В. Договоры о транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта. - М.: Статут, 2003. - 513 с.

9. Йоффе О.С. Обязательственное право / О.С. Йоффе. - М.: Юрид. лит., 1975. - 872 с.

10. Гражданское право: Учебник / [под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого]. - М., 1998. - Т. 2. - 798 с.

11. Андреев В.К. Транспортно-экспедиционное обслуживание / В.К. Андреев. - М., 1976. - 145 с.

12. Якушев В. Экспедитор и перевозчик в российском праве: прошлое, настоящее и будущее / В. Якушев // Хозяйство и право. - 1996. - №1. - С. 82-91.

Размещено на Allbest.ru