Становлення науки міжнародного антитерористичного права в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення науки міжнародного антитерористичного права в Україні

О.Г. Широкова-Мурараш, к.і.н.,

доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету

Анотація

Стаття присвячена питанню про виникнення та становлення науки міжнародного антитерористичного права в сучасній Україні, в межах якої українськими правознавцями розробляється концепція антитерористичної протидії. В її основі лежить погляд на тероризм як на злочин міжнародного характеру, що має тенденцію до ескалації і є однією з найнебезпечніших загроз миру, а тому вимагає ретельної розробки науково обґрунтованої комплексної методології боротьби з ним. Автор знайомить із останніми досягненнями науковців, зокрема, створенням нового міжгалузевого напряму - міжнародної кримінології тероризму, предметом якого є криміногенні чинники, що сприяють розповсюдженню різноманітних форм терористичної активності.

міжнародний антитерористичний право україна

Abstract

An article is dedicated to the question of appearing and formation of international terroristic law science in modern Ukraine, within the limits of which the Ukrainian jurists develop the conception of antiterrorist counteraction. It is based on the view of terrorism as a crime with international character, that has a trend to escalation and is one of the most dangerous threat to the world, so that it claims a diligent elaboration of scientific proved complex methodology of struggle with it. The author introduces the latest achievements of scientists, especially, appearing of a new intersectoral tendency - international criminology of terrorism, the subject of which are criminogenic factors that facilitates spread of different forms of terrorist activity.

Найголовнішим завданням міжнародного права та його науки завжди було й залишається сьогодні - пошук та забезпечення ефективних засобів збереження та підтримки миру. В Україні наука міжнародного права почала розвиватися з другої чверті ХІХ ст., а свого розквіту вона досягла на перехресті двох століть - дев'ятнадцятого та двадцятого. Саме у цю перехідну епоху, у період загрози Першої світової війни, в Україні з'являється плеяда блискучих науковців, що розробляли питання про природу та зміст міжнародного права та запобігання війни [7, с. 269]. Сьогодні знову перехрестя століть стало періодом пожвавлення української науки міжнародного права.

Наприкінці 60-х - початку 70-х років ХХ ст.. міжнародна спільнота зіштовхнулася із новим радикальним методом виявлення політичного протесту - терористичним актом і була поставлена перед необхідністю розробки ефективної системи міжнародно-правових основ у боротьбі з тероризмом. У результаті протягом 70-90-х років ООН був розроблений конвенційний механізм, який склав ефективну основу міжнародного права у сфері боротьби з тероризмом. В березні 2000 року під егідою Генеральної Асамблеї ООН був розроблений і переданий на розгляд зацікавлених держав проект Загальної (всеосяжної) конвенції про боротьбу з міжнародним тероризмом.

Таким чином, вже напередодні 2001 р. було створена солідна міжнародно-правова антитерористична база, документи якої відкривали широкі можливості для розвитку міжнародно-правових норм у напрямку упередження терористичної діяльності у всіх її проявах, що дозволяє говорити про виникнення у сфері міжнародного права нової галузі - міжнародного антитерористичного права.

Разом із формуванням норм міжнародного антитерористичного права відбувається зміна поглядів на тероризм. Ключовою подією стала американська трагедія 11 вересня 2001 р., коли, на думку українського правознавця В.Ф. Антипенко, разом із будівлями торгового центру було зруйновано уявлення людства про сталість сучасного світоустрою, а тероризм вийшов на якісно новий рівень, перетворившись одночасно у домінанту сучасної історії [1, с. 7] .

Зрозуміло, що ескалація тероризму вимагала перегляду ставлення до цього жаху, з яким світ увійшов у ХХІ століття. Перед науковцями та юристами-міжнародниками з особливою гостротою постали питання про природу та суть тероризму, визначення його поняття, форм, модифікацій тероризму під впливом соціально-економічних та політичних трансформацій, причини його виникнення та розповсюдження, засоби й методи упередження та боротьби із тероризмом, про міжнародно-правову та кримінальну відповідальність, роль держави у здійсненні протидії тероризму, ефективність міжнародно-правових актів у сфері боротьби з тероризмом, виявлення та усунення прогалин у міжнародному антитерористичному праві та інші.

Події 11 вересня 2001 р. показали на необхідність вдосконалення нової науки - міжнародного антитерористичного права, яке стало предметом інтересу вчених багатьох країн світу. Можна припустити, що однією з особливостей розвитку цієї галузі в Україні стало те, що проявів тероризму в ній значно менше, тому проблема боротьби с тероризмом - це нова й малодосліджена ланка в українській науці міжнародного права [35, с.20]. В той же час українськими науковцями здійснено значні науково-теоретичні розробки у сфері міжнародного антитерористичного права у межах київської, харківської та одеської наукових шкіл. Окремі цікаві дослідження тероризму здійснюються науковцями Львова.

Становлення нової науки міжнародного антитерористичного права в Україні пов'язано перш за все з роботами відомих представників української юридичної думки - В.П. Ємельянова, В.Ф. Антипенко, В.Н. Дрьоміна, Н.А Зелінської, О.М. Костенко, В.А. Ліпкана, С.М. Мохончука. Окремим аспектам боротьби з тероризмом присвячені дослідження Л. В. Новікова, В.О. Глушкова, Т.С. Бояр-Созонович, Семикіна М.В., В.І. Литвиненко, А.А. Бова, В.Н. Кубальського, О.Г. Семенюка, В.С. Канціра та ін. Основна увага приділяється таким проблемам як природа, причини, механізм, прояви тероризму та міжнародно-правове регулювання боротьби з ним шляхом залучення не тільки наук кримінально-правового циклу, а й низки суміжних з правом наук гуманітарної сфери.

Характерною особливістю дослідження тероризму у ХХ ст. було те, що до початку 90-х років тероризм у вітчизняній юридичній науці розглядався лише як міжнародно-правова категорія політичного характеру. У 1993 р. українською дослідницею О.С. Допілко було здійснено першу спробу розглянути тероризм як проблему, що має не лише політичний, а й кримінально-правовий характер [8]. У подальшому феномен тероризму все більше досліджується з кримінально-правових та кримінологічних позицій такими вченими як В. Ф. Антипенко, В. О. Глушков, В. П. Ємельянов, В.А. Ліпкан та ін.

Одним з перших українських науковців, хто здійснив комплексне кримінологічне дослідження тероризму та терористичних злочинів, став професор Харківського національного університету внутрішніх справ В.П. Ємельянов. Вчений поставив питання про надання визначення змісту поняття «тероризм» вченими-кримінологами та введення в кримінальний закон спеціальної норми про тероризм, що вимагає розробки чітких критеріїв розмежування понять тероризм, міжнародний тероризм та злочини терористичної спрямованості. На думку В.П. Ємельянова, складність та багатоплановість тероризму як явища зробила його об'єктом досліджень різноманітних наук - філософії, політології, психології, історії, права і кожен дослідник, розглядаючи це явище зі своєї точки зору, надавав поняттю «тероризм» власну інтерпретацію, у зв'язку з чим в літературі стало панувати не правове, а побутове розуміння цього явища. Досліджуючи та розробляючи поняття тероризм, вказує відомий юрист, необхідно також відволікатися від політико-ідеологічних нашарувань попередньої епохи протистояння двох систем і надати йому конкретних правових ознак [15, с. 6].

Робота В.П. Ємельянова «Тероризм та злочини терористичної спрямованості» стала першою в Україні фундаментальною науковою працею, яка була присвячена визначенню правового поняття та ознак тероризму, як міжнародного злочину та власне злочину, надано поняття та запропонована класифікація терористичних злочинів [15]. Автор робить висновок, що феномен тероризму дозволяє розглядати його як кримінально-правове явище, що має міжнародний характер і відноситься до міжнародних кримінальних злочинів і водночас є злочином за національним кримінальним правом [15, с. 39-43]. В.П. Ємельяновим розкриваються поняття, сутність, зміст і ознаки тероризму як явища дійсності і як складу злочину, сформульованого у законі, проведено розмежування тероризму від суміжних загально-соціальних категорій дійсності (терор, війна, агресія, геноцид, репресії та інш.) і кримінально-правових понять [16]. Досить оригінальною є пропозиція розглядати тероризм в трьох аспектах: 1) як злочинне діяння, 2) як терористичні групи (організації), 3) як терористичні доктрини [16, с.11].

Таким чином, В.П. Ємельянов послідовно відстоює тезу про те, що будь-який тероризм є кримінальним, оскільки як у внутрішніх, так і в зовнішніх конвенціях він відноситься лише до кримінальних діянь [14, с.72]. На основі порівняльного аналізу наукової літератури, міжнародних документів та кримінального законодавства різних держав, вчений зазначає чотири специфічні ознаки тероризму: 1) породження реальної загальної небезпеки, спричиненої загально небезпечним діянням або їх загрозою; 2) публічний характер тероризму; 3) навмисне створення стану страху, пригніченості, напруги; 4) під час здійснення терористичного акту загально небезпечне насилля застосовується по відношенню одних осіб або майна, а психологічний вплив з метою схилення до певної поведінки направляється на інших осіб. Враховуючи ці риси, В.П. Ємельянов надає узагальнене визначення тероризму як такого, що є загально небезпечними діяннями або загрозами, які здійснюються публічно та направлені на залякування населення або соціальних груп з метою прямого або побічного впливу на прийняття будь-якого рішення або відмова від нього в інтересах терористів [14, с.25-28].

У подальшому автор розвиває зазначений підхід до правової кваліфікації терористичних злочинів і пропонує власний варіант статті закону, що передбачає відповідальність за тероризм і потребує її включення у Кримінальний кодекс України [17].

Дещо інший напрям отримала науково-теоретична розробка основних положень науки антитерористичного права, яка була здійснена доктором міжнародного права, професором кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету В.Ф. Антипенко. Комплексне дослідження тероризму розглядається ним у добре відомих серед науковців-міжнародників монографіях «Сучасний тероризм: стан і можливості його упередження (кримінологічне дослідження)», «Боротьба із сучасним тероризмом: міжнародно-правові підходи», «Теорії світового розвитку і антитерористичне право. Логіка співставності». Безумовною цінністю даних досліджень є те, що в їх основу автор поклав принципове нове глобалізоване розуміння тероризму як міжнародного злочинного соціально-політичного явища, роль якого у сучасних суспільних відносинах є неоднозначною: жорстокість тероризму переплітається з його «витверезувальною» дією на суспільство. З одного боку тероризм красномовно показує реальну небезпеку самознищення, до якого підійшло людство, а з іншого - порушує певну систему координат, що відображає ієрархію суспільства. Тим самим звичні критерії, за якими визначається панування одних над іншими, втрачають монополію.

У своїх працях В.Ф. Антипенко дає міжнародну кримінально-правову кваліфікацію тероризму як злочину за міжнародним правом. При цьому серед багатьох чинників, що породжують тероризм, В.Ф. Антипенко виділяє геополітичні, геоекономічні, міжнародні соціологічні, культурні та інші фактори, які вкрай загострилися в умовах глобалізації і розриваються планету в жорстокому конфлікті [ 1, с. 376-378]. На його думку, криза світового розвитку характеризується не лише своєю швидкоплинністю, але й набуттям нових форм, таких як віртуалізація економіки та її міжнародна криміналізація, створення феномену фінансової цивілізації, відмова у розвитку «третьому світу» з метою гегемонізації світосистеми та ін., що одночасно є чинниками міжнародної терористичної конфліктності, яка набуває терористичного характеру й залишаються поза межами активного впливу міжнародного права. Оскільки механізми, що утворюють тероризм, мають злочинний характер, В.А. Антипенко наголошує на тому, що його дослідження доцільно здійснювати в рамках міжнародної кримінології, яка у сфері пізнання тероризму помітно вирізняється передусім своєю специфічною методологією і, створюючи додаткові можливості дослідження тероризму, дозволяє усвідомити первинні механізми злочинної поведінки в міжнародних відносинах [2].

У зв'язку з тим, що тероризм, перетворившись у чинник міжнародного життя, сформував «власну» кримінологічну причинність, яка суттєво відрізняється від загальноприйнятої, він важко підлаштовується під «стандарти» існуючої «традиційної» кримінології й потребує використання особливого міжнародного інструментарію та методології [35, с. 3-4]. В.Ф. Антипенко висуває такі групи методів дослідження тероризму як: 1) ті, що відображають специфіку насильства при тероризмі - конфліктологічний, метод оцінки сукупного суб'єкта складу тероризму як міжнародного злочину, метод воєнізованої оцінки тероризму, метод терористичної асиметрії, метод абсолютної ворожості і абсолютної криміналізації сторін терористичного конфлікту, метод оцінки тероризму як самодостатнього явища, метод оцінки контпродуктивності певної категорії антитерористичних заходів; 2) методи дослідження тероризму загальнонаукового походження - геополітичний та геоекономічний методи, метод дослідження тероризму, що ґрунтується на соціології міжнародних відносин, культурологічний метод [2, с.269-332].

Отже, новим словом у науці антитерористичного права та кримінології, стало обґрунтування актуальності та необхідності відгалуження або виокремлення міжнародної кримінології як напряму науки кримінології. Саме вона створює умови для всебічного вивчення феномену тероризму, враховуючи його нестандартність та революційний характер, завдяки додатковим можливостям міжнародно-кримінологічних методів дослідження.

Розробка нового напряму в кримінології трансформувалась у започаткування на кафедрі міжнародного права Національного авіаційного університету наукової школи під керівництвом професора В.Ф. Антипенко. ЇЇ основним завданням стало апробація нової самостійної галузі кримінології - міжнародної кримінології. Суть наукової школи полягає у дослідженні тероризму як глобалізованого явища, породженого кризовими змінами у всіх сферах суспільного життя шляхом пошуку нових методологічних засобів у протидії тероризму та обґрунтуванні специфічності об'єкта, системи методів і наукового інструментарію міжнародної кримінології, доведенні невисокої ефективності діючих антитерористичних норм міжнародного права та неможливості всебічного охоплення кримінологічною наукою причинності та генезису міжнародної злочинності.

Наукова робота кафедри здійснюється науковцями та аспірантами (В.Н. Кубальським, Г.О. Семенюком, Ю.Р. Акчуриним, І. Громівчук, Н.Панським) на чолі з В.Ф. Антипенко в рамках конкретних напрямів, що сприяють вдосконаленню норм і положень міжнародного антитерористичного права, зокрема: конфліктологічний підхід до міжнародно-правової кваліфікації складу тероризму; відповідальність (у тому числі й кримінальна) держави в нормах міжнародного антитерористичного права; міжнародне право збройних конфліктів і терористичний характер сучасної конфліктності; міжнародно-правові проблеми боротьби з тероризмом і права людини; тероризм і транснаціональна організована злочинність.

Розкриттю зазначених і інших проблем сприяють наукові результати колективу кафедри, зокрема:

1) розробка та впровадження у навчальний процес Університету нової міжгалузевої міжсистемної галузі міжнародного права - міжнародне антитерористичне право, об'єктом регулювання якого, на думку В.Ф. Антипенко, є відносини держав, міжнародних організацій, фізичних осіб та інших учасників міжнародних взаємодій, що складаються в процесі виникнення тероризму та організації боротьби з ними, а предмет регулювання утворює власне тероризм як злочин за міжнародним правом та діяльність інституційних систем і органів антитерористичного призначення.

2) використання В.Ф. Антипенко власного новаторського методологічного підходу у межах теорії терористичної асиметрії, за допомогою чого розширюється розуміння необмежених можливостей іррегулярної дії терористичного акту як засобу боротьби, для якого характерна невичерпність предмету безпосереднього посягання - випадково обраних невинних людей. Новий метод відповідає й реформаторському погляду на тероризм, як однієї з форм прояву системної кризи світового устрою і одночасно як ультимативного фактору, що спонукає світове співтовариство вийти на шлях змін соціально-економічних основ світоустрою [3, с.23-64].

3) створення концепції антитерористичної системи держави як сукупності функціональних структур та органів, процесів і заходів, скоординованих в рамках Антитерористичного центру при Службі безпеки України, де ефективна діяльність запропонованої системи забезпечується наявністю правової бази, інформаційного забезпечення, веденням розвідувально-контррозвідувального пошуку, організацією фізичного захисту об'єктів, вразливих у терористичному відношенні, проведенням антитерористичних операцій та попереджувально-профілактичної роботи, а також створенням міжвідомчого силового угрупування в трьохступеневому форматі (в залежності від ступеню терористичної загрози) для здійснення спеціальних операцій антитерористичного призначення.

Важлива роль у розробці питання про наукове обґрунтування виділення кримінологічної категорії терористичних злочинів належить доценту кафедри, кандидату юридичних наук В.Н. Кубальському. У центрі його уваги знаходиться кримінально-правовий аспект протидії тероризму [27, с. 501-509]. З метою більш чіткого розуміння сутності терористичних злочинів і визначення об'єкту антитерористичної діяльності Кубальським В.Н. розроблена класифікація терористичних злочинів. Також досліджено питання обмеження прав і свобод громадян в умовах протидії тероризму, в т.ч. правового режиму антитерористичної операції, у зв'язку з чим запропоновано зміни до антитерористичного законодавства, спрямовані на приведення його у відповідність до норм міжнародного права у цій сфері [26]. Звернено увагу на недоліки формулювання антитерористичних норм в Кримінальному кодексі України.

Значний науковий вклад у кримінологічне дослідження тероризму та аналіз терористичних загроз для України здійснив у своїх дослідженнях доцент кафедри Семенюк О.Г. У своїй кандидатській дисертації «Запобігання тероризму Службою безпеки України» та наступних наукових статтях він зосередився на вивченні організаційних, правових та кримінологічних шляхах, методах, заходах удосконалення існуючих та розробці нових підходів ефективного вирішення питань запобігання тероризму в Україні, дослідженні морально-психологічних та кримінально-правових ознак, що характеризують особу терориста і визначають типологічні особливості цієї категорії злочинців [39, 40]. Крім цього, ним розроблено рівневу систему запобігання тероризму, яка повинна спиратися на глибокий аналіз природи, сутності, витоків, рушійних сил, механізму формування і функціонування терористичних структур, мотивації суб'єктів терористичної діяльності, джерел соціальної, фінансової, матеріальної, військової, ідеологічної, агітаційно-пропагандистської підтримки тощо.

Новий системний синергетичний підхід дослідження тероризму, що дозволяє розглядати його як складну, відкриту та нелінійну систему був розроблений доктором юридичних наук В.А. Ліпканом. Увага науковця зосереджена на питанні теорії та практики боротьби з тероризмом та іншими формами екстремістської діяльності у поєднанні з проблемою національної безпеки. Характерною рисою є те, що В.А. Ліпкан вивчає тероризм, спираючись на кримінально-правову та кримінологічну методологію та використовуючи теоретико-методологічні засади синергетики [30], що надає його роботі оригінального та новаторського характеру.

У своїх чисельних роботах автор надає власну концепцію дослідження феномену тероризму, визначає систему характеристик тероризму, розглядає форми його прояву, пропонує оперативно-розшукову характеристику [29, 31, 32, 34]. Аналізуючи масив праць, в яких надається визначення тероризму і, написаних в Україні до початку 90-х років ХХ ст.., В.А. Ліпкан зазначає, що головна вада більшості визначень тероризму полягає в ототожненні його з політичними злочинами, приписуванні йому виключно політичних мотивів. Цей підхід не дає змоги осягнути саме ту небезпеку, якою є тероризм [34, с. 20]. В той же час дослідник не відмовляється від політичних характеристик тероризму. На його думку, тероризм припускає «політичне вимагання», тому не пов'язаний із стихійними повстаннями та виступами населення; він може бути використаний організаціями будь-якого політичного забарвлення, але за своєю суттю є антитезою політичного вбивства, оскільки йому притаманна індиферентність щодо жертв, на противагу від селективності при політичному вбивстві [34, с. 29].

Спираючись на науковий доробок вітчизняних дослідників тероризму, В.А. Ліпкан робить передбачення щодо неминучої ескалації тероризму, але за якої кількість безпосередніх жертв буде зменшуватись. Вчений аргументує тим, що з розвитком новітніх технологій поступово відпадатиме необхідність безпосереднього контакту між жертвою та терористами. Достатньо буде вивести з ладу комп'ютерні системи, що забезпечуватимуть життєдіяльність людських істот, щоб досягти поставленої мети. Застосування вибухівки, вчинення убивств через застосування вогнепальної зброї -- у перспективі стане анахронізмом насильства, а отже і анахронізмом тероризму [32].

Цікаві і важливі дослідження з антитерористичного права здійснюються в інституті держави та права ім. В.М. Корецького. Вагомий внесок у розробку методологічних засад дослідження тероризму та розкриття його природи здійснив академік АПрНУ О.М. Костенко, який наголошує на підвищенні ролі соціальних наук. Він так само розглядає тероризм, відштовхуючись від питання про національну безпеку, забезпечення якої є передумовою упередження тероризму. Безумовна заслуга відомого науковця полягає у здійсненні комплексного підходу з використанням здобутків філософії, соціології, психології та кримінології у дослідженні злочинності і створенні нового методологічного інструментарію - концепції «універсальної конституції» природи. В основі нового методу лежить принцип соціального натуралізму, побудований на ідеології природного права і згідно з яким право розглядається як соціальний механізм, втілений у чинне законодавство, і в якому відображені закони соціальної природи [25]. Виходячи з них соціальна культура особистості є мірою узгодженості її волі і свідомості із законами соціальної природи. Основною загрозою національної безпеки, за О.М. Костенко, є розповсюдження у суспільстві комплексу свавілля та ілюзії без покарання. Тому основою національної безпеки є соціальна культура громадян. Підвищення рівня соціальної культури, наближення законодавства до законів соціальної природи призведе до зближення національних концепцій у боротьбі з тероризмом, буде сприяти формуванню спільного поняття тероризму [35, с.24]. Спираючись на ідеї природного права, О.М. Костенко пропонує своє визначення тероризму як фундаментальне, універсальне поняття, як свавілля та створення загроз для впливу на волю і свідомість людини чи людей, чим і порушуються соціальні закони природи. На думку вченого, терорист, стріляючи, підриваючи, підпалюючи і т. д., штучно створює певну загрозу для людини, яка лякається і починає вести себе відповідним чином, що і є метою терориста. Це те, що відрізняє тероризм, який діє проти історичних законів суспільства, від революційного руху [35, с.35].

Важлива роль у розробці філософських основ дослідження тероризму належить академіку Національної академії правових наук України Онищенко О.С. Видатний гуманітарій сучасної України прагне розглянути основні питання антитерористичного права з позиції філософської та історичної науки. Відстоює ідею використання міждисциплінарних підходів в аналізі явища міжнародного тероризму, перш за все того середовища, яке може сприяти терористичним проявам. У центрі його уваги - питання забезпечення національної та державної безпеки, вирішення якого сприяє ефективній протидії тероризму на міжнародному рівні. Серед загроз національній безпеці, що створюють благо приємні умови для проявів тероризму, О.С. Онищенко виділяє такі, що сприяють розпаду цілісного соціального організму українського суспільства, зокрема: деформація середнього класу, маргіналізація певних верств суспільства, влада олігархії, пропаганда федералістських та сепаратистських ідей, втрата незалежності вітчизняного інформаційного простору, руйнування вітчизняного науково-освітнього, культурного, технічного та технологічного простору і, нарешті, загроза моральних деформацій у суспільстві у вигляді поширення морального, правового та культурного нігілізму [35, с.27] .

Отже, київська наукова школа у сфері протидії тероризму представлена змістовними і всеохоплюючими дослідженнями авторитетних фахівців юридичної науки, що характеризуються актуальністю, новизною та системністю і спираються на широку та обґрунтовану методологічну базу, в основі якої лежить оцінка світових кризових процесів, що обумовлюють ескалацію тероризму.

Значні дослідження у сфері протидії тероризму здійснюються одеськими вченими, преш за все Дрьоміним В.Н. та Зелінською Н.А., які розглядають сучасні прояві тероризму у сфері сучасної кримінології та міжнародного кримінального права.

Дрьомін В.Н. - доктор юридичних наук, завідуючий кафедрою кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської національної юридичної академії, керівник Одеського центру з проблем вивчення організованої злочинності та корупції зосереджує свою наукову діяльність на дослідженні методології сучасної кримінології, теоретичних та практичних питань вивчення причин та протидії злочинності, організованій та транснаціональній злочинності, тероризму тощо. Вчений досліджує тероризм, розглядаючи його не лише як один з видів злочинної діяльності, але й як метод впливу на прийняття рішень, що використовується організованою злочинністю для досягнення сугубо кримінальних цілей [9 - 13].

В.Н. Дрьомін вказує на взаємовплив тероризму та організованої злочинності як двох соціальних явищ. Так, у рамках організованої злочинності тероризм набуває специфічних рис, а сама організована злочинність набуває у свою чергу рис тотального кримінального тероризму [9]. Проявом цього стала поява на міжнародній арені тероризму нових акторів - організованої злочинності, яка у вигляді торговців зброєю, наркомафії використовує терористичні акти як засіб отримання додаткового прибутку та досягнення політичного впливу. Міжнародно-правовим наслідком нових тенденцій у складі терористичних сил стало збільшення прибутку міжнародної організованої злочинності шляхом дестабілізації ситуації у країнах здійснення злочинних операцій, що дозволяє їм набувати суттєвого впливу на офіційну владу цих країн. У результаті ускладнюється можливість протидії з такими злочинними угрупуваннями через, по-перше, наявність в них величезних матеріальних та фінансових ресурсів шляхом незаконної торгівлі зброєю та наркотиками, а, по-друге, через їх здатність контролювати владу країн зосередження їх діяльності. Нарешті, таки умови сприяють виникненню нової загрози міжнародній безпеці у вигляді ядерного тероризму [35, с.298].

Форсування вищезазначених деформацій у вигляді комерціалізації терористичних угрупувань та політизації злочинних організацій призводить до виникнення транснаціональної організованої злочинності, що становиться однією із головних загроз демократичному та економічному розвитку світовій спільноти. Не залишилися поза увагою вченого і питання фінансування міжнародного тероризму та створення всеохоплюючого антитерористичного фінансового режиму, ключова роль в якому належить Організації Об'єднаних Націй.

Наголошуючи на активізації наукових пошуків у сфері протидії транснаціональній злочинності та тероризму, В.Н. Дрьомін підтримує ідеї Антипенко В.Ф., підкреслюючи методологічну та практичну значимість нового наукового напряму - міжнародної кримінології. Втім, на його думку, ця наука не може бути віднесена до міжнародного права або міжнародного кримінального права, і взагалі до юридичних наук, оскільки охоплює своїм предметом та методами інші різні галузі наукового знання, тому міжнародна кримінологія - це один із напрямів кримінології, яка є самостійною соціальною наукою гуманітарного характеру [35, с. 320-322].

Питання міжнародно-правової злочинності висвітлюються у наукових працях визнаного вітчизняного фахівця у галузі міжнародної злочинності доктора юридичних наук, професора кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Національного університету Одеської юридичної академії Н.А. Зелінської [19]. У своїй дисертації на здобуття наукового ступеню доктора юридичних наук, Н.А. Зелінська дослідила генезис та юридичну природу міжнародних злочинів в контексті міжнародної протидії злочинності. У межах дослідження міжнародної злочинності було проаналізовано міжнародно-правове визначення тероризму та сформульовано пропозиції, спрямовані на забезпечення ефективності міжнародної співпраці у сфері протидії злочинності [21]. На думку Зелінської Н.А. проблему визначення поняття «тероризм», щодо якого у доктрині антитерористичного права не існує одностайного підходу, слід вирішити за допомогою формулювання дефініції «тероризм», використовуючи «синтетичний» метод, який полягає в перерахуванні проявів тероризму і його загальній характеристиці. Включити при цьому такі елементи: 1) підтвердження того, що акти, які підпадають під дію попередніх антитерористичних конвенцій, є тероризмом; 2) загальний опис тероризму як «будь-якого діяння, пов'язаного з насильством чи загрозою насильства, спрямованого проти будь-якої цивільної особи чи будь-якої іншої особи, яка не бере активної участі у військових діях в ситуації збройного конфлікту, коли мета такого діяння з огляду на його характер чи контекст полягає в тому, щоб залякати населення чи примусити уряд чи міжнародну організацію здійснити будь-яку дію чи утриматися від її здійснення». Н.А. Зелінська зазначає про необхідність прийняття всеохоплюючої конвенції про тероризм, включаючи його консенсусне визначення, яке дозволить створити чіткі нормативні рамки міжнародного антитерористичного співробітництва і закласти основу для дійсно глобальних заходів реагування на терористичну загрозу [21].

Важливою ланкою у сфері глобальної протидії тероризму Зелінська Н.А. вважає формування антитерористичного фінансового режиму, головною метою якого має бути підрив фінансової інфраструктури терористичних груп з використанням законодавчих, правоохоронних, розвідувальних, економічних сил і створення системи захисту міжнародної і національної фінансової системи від використання терористичними групами та їх прихильниками.

Розкриваючи питання про структуру та класифікації міжнародної злочинності, Н.А. Зелінська зазначає, що міжнародно-правові злочини складають її верхівку. Серед них особлива роль належить саме тероризму. Дослідниця виділяє нові форми прояву міжнародного тероризму, які коливаються в межах відокремлених акцій до диверсійно-терористичних війн, зокрема: високотехнологічний тероризм, етнополітичний тероризм, окремі прояви терористичного насилля зовні політичного контексту, корисно-політичні злочини та ін. [35, с. 112-113].

Тероризм, незаконний кругообіг наркотиків, корупція завжди тісно взаємопов'язані із кримінальними силами. Терористичні злочини поєднують у собі ознаки як загально кримінальних, так і політичних правопорушень. Н.А. Зелінська погоджується з В.Ф. Антипенко в тому, що досягнення повного кримінологічного осмислення тероризму можливо лише за умовою його оцінки як міжнародного явища [35, с. 110-111].

У 2003 р. в Одесі була опублікована колективна монографія за редакцією С.В. Ківалова та В.Н. Дреміна «Соціально-правові аспекти тероризму», в якій було розглянуто актуальні міжнародно-правові, соціальні та кримінологічні проблеми стримування терористичної діяльності різноманітної спрямованості [41]. Кожен з розділів книги був спрямований на осмислення окремих аспектів тероризму як складного політико-правового та соціально-психологічного явища.

До надбань одеського наукового осередку слід також віднести змістовний аналітичний огляд на тему: «Тероризм та організована злочинність» був зроблений одеситами В.І. Литвиненко та А.А. Бова. У ньому здійснено порівняльний аналіз і виділено спільні та відмінні риси тероризму та організованої злочинності, висвітлені форми кримінальної активності деяких терористичних організацій. Розглядаючи питання про модель міжнародного тероризму, науковці погоджуються з думкою, що тероризм може збігатися з політикою окремих країн, а тому можна говорити про державний тероризм. Але вважають, що більш коректним виразом є не державний тероризм, а державна підтримка тероризму. Наприкінці авторами були вироблені певні рекомендації щодо запобігання в Україні проявам тероризму [28].

Певні дослідження тероризму у сфері науки антитерористичного права з'являються і на Львівщині. Так, наприклад, доктор юридичних наук, професор Львівської комерційної академії В.С. Канцір розглядає тероризм як небезпечну форму злочинного посягання [23], висвітлює історико-правовий аспект проблеми виникнення й передумов поширення тероризму як соціально-психологічного явища. У своїй статті вчений розглядає основні історичні етапи виникнення такої форми насильства, як тероризм, з'ясовує передумови його поширення на власній ідеологічній платформі, що, на думку автора, обумовлює масштабність переростання тероризму з регіонального на міжнародний рівень [24]. Результати комплексного дослідження були опубліковані в монографії «Тероризм у сучасному глобальному просторі: філософсько-правовий вимір» [22].

Отже, характерною особливістю розвитку української сучасної науки міжнародного права є виділення у неї нових самостійних напрямів наукового дослідження - міжнародного антитерористичного права та міжнародної кримінології тероризму - в межах яких вивчаються трансформаційні процеси сучасного світу, що створюють загрозу стану підтримки миру та безпеки у вигляді міжнародного тероризму.

Таким чином, тероризм як злочин за міжнародним правом є предметом активної уваги з боку вітчизняних вчених-юристів, чия діяльність дозволяє говорити про досить вагомі здобутки у цій царині української юридичної науки і констатувати світовий рівень вітчизняних досліджень та наукових результатів.

Размещено на Allbest.ru