Способи захисту держави та їх обмеження в міжнародному приватному праві
Зміст способів захисту, таких як державний імунітет, доктрини "акт держави" та "естопель", посилання на публічний порядок, застосування надімперативних норм. Причини і мета використання даних правових категорій. Розгляд їх взаємодії та співвідношення.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.04.2018 |
| Размер файла | 31,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
УДК 342.534.2:341.1(477)(045)
Способи захисту держави та їх обмеження в міжнародному приватному праві
Тімашова Вікторія Михайлівна
Анотація
Способи захисту держави та їх обмеження в міжнародному приватному праві
Тімашова Вікторія Михайлівна, доцент кафедри цивільного права і процесу Національного авіаційного університету.
Досліджено основний зміст понять специфічних способів захисту, таких як державний імунітет, доктрини "акт держави" та "естопель", посилання на публічний порядок, застосування надімперативних норм. Розглядаються основні причини і мета застосування даних правових категорій, з'ясовуються основні способи взаємодії та їх співвідношення.
Ключові слова: державний імунітет, суверенітет, акт держави, естопель, публічний порядок, надімперативні норми.
Аннотация
Способы защиты государства и их ограничение в международном приватном праве
Тимашова В.М.
Исследовано основное содержание понятий специфических способов защиты, таких, как государственный иммунитет, доктрины "акт государства" и "эстоппель", ссылка на публичный порядок, применение надимперативных норм. Рассматриваются основные причины и цель применения данных правовых категорий, устанавливается их соотношение и основные способы взаимодействия.
Ключевые слова: государственный иммунитет, суверенитет, акт государства, доктрина "эстоппель", публичный порядок, надимперативные нормы.
Annotation
Methods of protection of state and limitations in private international law
Timachova V.
The basic meaning of specific methods of protection, such as state immunity doctrine of "act of state" and "estopрel", a reference to public order, the use nadimperatyvnyh standards. The main reason and purpose of application of these legal categories established their relationship and basic methods of interaction.
Keywords: state immunity, sovereignty, act of state doctrine "estopрel" public order nadimperatyvni rules.
Зміст статті
Сучасні міжнародні відносини, що склалися наприкінці XX - початку XXI століття як результат новітніх суспільних процесів, характеризуються значною різноманітністю та складністю, що пов'язано зі зростаючим плюралізмом участі в них найрізноманітніших суб'єктів. Динаміка сучасних суспільних змін змушує уряди держав під іншим кутом зору тлумачити зміст національних інтересів та можливості їх реалізації у нерівноважному міжнародному середовищі. Незаперечними фактами сучасності є зростаюча активність субнаціональних і наднаціональних суб'єктів міжнародних відносин, транснаціональні інтеракції та їх виразний вплив на політику держав світу, що, однак, не дає підстав стверджувати про "непотрібність" держави, яка, принаймні, в найближчі десятиріччя залишиться найдієвішим і найвпливовішим суб'єктом міжнародних відносин.
Держава і державні органи дедалі частіше виступають стороною відносин приватноправового характеру, що призводить до збільшення позовів проти держави і державних органів як у державних судах різних країн світу, так і міжнародному комерційному арбітражі. Спори за участю держави і державних органів мають багато особливостей, які, зокрема, пов'язані із застосуванням державою та її органами специфічних способів захисту, таких, як державний імунітет, доктрини "акт держави" та "естопель", посилання на публічний порядок, застосування надімперативних норм тощо.
Розглянемо загальні можливості й обмеження, які притаманні кожному із зазначених способів захисту, що є метою статті.
Державний імунітет. Держава Україна як суб'єкт МПрП, вступаючи в міжнародні приватноправові відносини, має імунітет, який ґрунтується на суверенітеті держави й означає, що жодна держава не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами чи майном [1, с. 11].
Поняття імунітету держави стосується правових норм і принципів, що визначають умови, за яких одна держава здатна уникнути зазіхань на свободу від юрисдикції (законодавчих, судових та адміністративних повноважень) іншої держави. Зокрема, В. Звеков вказує, що міжнародно-правові основи імунітету держави знаходять свій прояв не лише в її праві не бути підкореною владним прерогативам іноземного суверена, а й обов'язку останньої не поширювати ці прерогативи на іншу державу без її згоди [2, с. 227].
Інститут імунітету держави, заснований на принципі суверенної рівності держав і визначає правове становище держави у приватноправових відносинах міжнародного характеру. Серед елементів цього інституту виділяють юрисдикційний імунітет, імунітет щодо попереднього забезпечення позову та імунітет виконання судового рішення. У доктрині відомі дві теорії юрисдикційного імунітету держави: теорія абсолютного імунітету і теорія обмеженого імунітету.
Згідно з теорією абсолютного імунітету державний імунітет базується на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права - суверенній рівності держав. Послідовники цієї концепції твердять, що держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча її правосуб'єктність може виявлятися по-різному. Тому, наприклад, як суб'єкт міжнародного приватного права держава не втрачає властивості суверена (владної особи). Іншими словами, з цієї точки зору держава одночасно може бути у двох іпостасях - носія влади і торговця. Теорія абсолютного імунітету дає змогу широко тлумачити і застосовувати імунітет держави. Подання позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно держави можуть бути вчинені лише тоді, коли є згода на те з боку відповідної держави. державний імунітет естопель надімперативна
Прихильниками теорії абсолютного імунітету донедавна були СРСР і всі країни так званого соціалістичного блоку, в тому числі й Україна. З числа західних держав порівняно довго залишалася прихильником цієї теорії Великобританія. Радянські вчені послідовно Основні праці щодо відстоювання теорії абсолютного імунітету належать російському вченому М.М. Богуславському [1]. Радянська доктрина імунітету іноземної держави виходила з того, що принципи суверенітету держави і суверенної рівності держав лежать в основі відповідної норми міжнародного права. Те, що одна держава не може здійснювати свої владні повноваження над іншою державою, на думку прихильників теорії абсолютного імунітету, випливало з рівності та взаємної незалежності держав. Відправною точкою для радянської правової науки було те, що в галузі комерційних відносин держава виступає як особливий суб'єкт права з урахуванням того, що держава не є юридичною особою.
Україна успадкувала концепцію абсолютного імунітету з радянських часів. Ця концепція закріплена в ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право". Відповідно до неї пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або її законами.
Концепція функціонального (обмеженого) імунітету передбачає, що імунітет поширюється на відносини, в яких держава виступає носієм суверенної влади (acta jure imperii). Відповідно, при здійсненні комерційної діяльності (acta jure gestionis) держава не має імунітету щодо цієї діяльності, оскільки наявність імунітету може призвести до того, що юридичні і фізичні особи, які вступлять у такі відносини з державою, будуть позбавлені можливості судового захисту своїх прав. За цією концепцією першим кроком має бути аналіз того, в якій саме ролі держава виступає і які вона здійснює дії, - комерційні чи публічно-правові. Такий підхід нині широко застосовується в країнах Європейського Союзу.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу держава Україна діє в цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК). Таким виключенням законодавчо надано можливість створення спеціального режиму майнової недоторканності державної власності. Необхідність запровадження такого спеціального режиму недоторканності державного майна може бути викликана міркуваннями необхідності забезпечення економічного суверенітету та безпеки держави Україна. На думку вітчизняного науковця І.С. Ніколаєва, такі спеціальні режими не повинні створювати для держави Україна в міжнародних приватноправових відносинах режиму домінування. Тобто, існування таких режимів має залишатися виключенням з правила, обумовленим об'єктивною необхідністю захисту загальнодержавних інтересів, не перетворюючись на правило [3].
Також згідно зі ст. 32 Закону України "Про угоди про розподіл продукції" такі угоди, що укладаються за участю іноземного інвестора, передбачають відмову держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення. Можливість відмови держави від імунітету у відносинах цивільно-правового характеру, в тому числі зовнішньоекономічних і господарських, в яких держава виступає стороною як суб'єкт цивільно-правових відносин, цілком відповідає конституційній засаді рівності усіх суб'єктів права власності перед законом (ч. 4 ст. 13 Конституції України)". Таким чином, у чинному законодавстві України, з одного боку, міститься положення про абсолютний імунітет держави (Закон України "Про міжнародне приватне право"), з другого - не встановлений обов'язок держави або її органів відмовлятися від цього імунітету в будь-якому випадку. Це - договірне положення, яке має узгоджуватися сторонами при укладенні договору в кожному конкретному випадку.
На міжнародному рівні правила щодо застосування державного імунітету уніфіковані в двох міжнародних актах: Європейській конвенції про державний імунітет (Базель, 16 травня 1972 р.) та Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власність (2 грудня 2004 р.). Підкреслимо, що Україна не є учасницею цих двох конвенцій. Відповідно до ст. 5 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власність держава користується імунітетом стосовно себе і своєї власності від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень даної Конвенції. Згідно зі ст. 6 Конвенції держава забезпечує імунітет держав, передбачений ст. 5, утримуючись від здійснення юрисдикції при розгляді в своїх судах справ, порушених проти іншої держави, і з цією метою забезпечує, щоб її суди за своєю власною ініціативою виносили рішення про дотримання імунітету іншої держави відповідно до ст. 5 Конвенції. Судовий процес розглядається як порушення проти іншої держави, якщо ця інша держава зазначена як сторона в такому процесі або тоді, коли держава не зазначена як сторона в розгляді, але цей розгляд фактично стосується її власності, прав, інтересів або діяльності. Згідно зі ст. 2 Базельській конвенції договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої договірної держави, якщо вона взяла на себе зобов'язання визнавати юрисдикцію цього суду відповідно до: 1) міжнародної угоди; 2) чітко вираженого положення, яке міститься в домовленості, що складена письмово; 3) чітко вираженої згоди, що надана після виникнення суперечки.
Доктрина "акт держави". Доктрина "акт держави" походить зі США і передбачає, що нація є суверенною в межах своїх кордонів, а її внутрішні дії не можуть бути предметом розгляду судів іншої нації. Переважно існує в країнах англосаксонської (прецедентної) системи права. Ця доктрина пов'язана з міжнародно-правовим інститутом визнання, який можна визначити як групу правових норм, що регулюють усі стадії визнання нових держав та урядів на міжнародній арені, включаючи його юридичні наслідки визнання [4, с. 110].
На практиці міжнародне-правове визнання виглядає як односторонній добровільний акт держави, в якому вона проголошує про свої наміри вступити в юридичні відносини зі стороною, яку визнає. Отже, визнання є важливим зовнішньополітичним актом, який засвідчує можливості підтримання з новим суб'єктом міжнародного права нормальних і стабільних відносин. Водночас визнання має велике міжнародне-правове значення, яке визначається тими юридичними наслідками, які воно тягне за собою, а саме: нормалізація відносин з іншими державами; виведення нової держави з міжнародної ізоляції, що дозволяє здійснити її визнання; реалізація цією державою власної міжнародної правосуб'єктності в повному обсязі і т. ін.
У доктрині міжнародного публічного права існують дві теорії щодо значення міжнародно-правового визнання - декларативна і конститутивна. Згідно із декларативною теорією правові наслідки визнання мають обмежений характер, бо визнання - лише декларація або підтвердження існуючого правового і фактичного стану, оскільки правосуб'єктність виникла раніше в силу самого права, тобто з того моменту, коли держава набула ознак держави. У наукових колах розповсюджена думка про те, що саме декларативна теорія найбільше відповідає реаліям міжнародного життя. До того ж, прихильниками цієї теорії були і є Ф.Ф. Мартенс, відомі спеціалісти-міжнародники У. Фішер, Ш. Руссо, Я. Броунлі, більшість російських та вітчизняних учених.
Нині в доктрині міжнародного права домінуючою залишається конститутивна теорія. Згідно з цією теорією акт визнання утворює, конституює державу як суб'єкта міжнародного права. Іншими словами, нова держава отримує свою правосуб'єктність із рук існуючих держав. Прихильниками цієї теорії є англійські юристи Л. Оппенгейм, Г. Лаутерпахт, деякі німецькі та інші вчені. Ця теорія породжує чимало запитань: по-перше, незрозуміло, яка кількість визнань необхідна для надання державі (адресату) зазначеної властивості; по-друге, як свідчить практика, держава може існувати і вступати в певні контакти з іншими державами і без офіційного визнання; по-третє, конститутивна теорія визнання суперечить суверенітету держав і основним положенням міжнародного права [5].
Нині триває дискусія стосовно того, чи належить доктрина "акт держави" до звичайного публічного міжнародного права і, відповідно, чи дійсно вона надає захист, подібний до державного імунітету. Доктрина "акт держави" може бути застосована як захист, якщо спір виник з акту/дії, здійсненої в межах суверенних повноважень такої держави на її території, і при цьому відсутні загальновизнані міжнародні принципи, які стосувалися б предмета такого акту/дії. Існують й основні обмеження до застосування цієї доктрини, а саме: 1) приватні або комерційні дії суверенної держави; 2) наявність арбітражного застереження, яке унеможливлює застосування захисту "акт держави" при виконанні арбітражного рішення; 3) експропріація, яка призводить до порушення норм міжнародного права.
Доктрина "естопель". Доктрина "естопель" походить з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності й послідовності та передбачає заборону особі заперечувати або оспорювати в суді те, про що раніше така особа заявила, здійснила або дала зрозуміти іншій стороні. Тобто, держава відмовляється від виконання зобов'язань за таким договором на більш пізньому етапі за умови фактичного підтвердження його застосовності (чинності) в силу: 1) своєї поведінки, 2) мовчазної згоди або 3) попередніх дій. Традиційно не допускається застосовувати захист шляхом посилання на "естопель" проти держави, але ця практика поступово змінюється.
Публічний порядок. Незважаючи на те, що застереження про публічний порядок як інструмента кореляції застосування іноземного права міститься в законодавствах усіх правових систем, нині в доктрині міжнародного приватного права немає єдиного розуміння змісту і функцій досліджуваного явища. У зв'язку з цим норми застосування ordre public називають каучуковими, а саме поняття застереження про публічний порядок називають "каучуковим параграфом", що надає праву гнучкості в тих випадках, коли це необхідно [6].
Проблема публічного порядку пов'язана з найскладнішими правовими механізмами міжнародного приватного права: йдеться про співвідношення публічного і приватного інтересів, межі втручання держави та її судової системи у відносини між приватними особами, що перебувають в різних країнах, можливості поєднання принципу автономії волі сторін з імперативними нормами національних законів, припустимості застосування іноземного закону на території іншої держави.
Не зважаючи на наявність наукового інтересу до поняття такої категорії, як застереження про публічний порядок, випадки його практичного застосування значно зменшились. Це пов'язано з відсутністю точного критерія публічного порядку та невизначеністю його змісту; неможливістю визначити точний перелік випадків для застосування публічного порядку; складнощами у розмежуванні тих норм, які входять і не входять до публічного порядку; загрозою втрати захисту набутих прав у разі застосування застереження про публічний порядок; удосконаленням колізійної техніки і зменшення протистояння між різними правовими системами і т. п.
У вітчизняному законодавстві відсутня дефініція поняття публічного порядку, незважаючи на те, що цей термін міститься в Нью-Йоркській Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень від 1958 р. і законах України "Про міжнародний комерційний арбітраж", "Про міжнародне приватне право". Не дивлячись на це, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 24 грудня 1999 р. "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" зазначив, що "під публічним порядком… належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо)". Деякі вітчизняні науковці основними чинниками невизначеності поняття "публічний порядок" у сучасному українському законодавстві пропонують вважати такі: 1) історичний (необхідно враховувати, що серйозний практичний розвиток інституту публічного порядку розпочався в Україні відносно недавно, з лібералізацією участі суб'єктів господарської діяльності в зовнішньоекономічних відносинах з іншими країнами світу); 2) нормативно-теоретичний (законодавець не бажає або не може наповнити зміст публічного порядку конкретними нормами, застосування яких не стикалося б із суперечками та невизначеністю) [7].
Надімперативні норми. У доктрині і практиці міжнародного приватного права спостерігається підвищення інтересу до такої категорії, як надімперативні норми, яка впливає на застосування національного права і незастосування норм іноземного.
У теорії держави і права поняття "імперативна норма" сформульовано в загальному вигляді. Під імперативною нормою розуміють категоричні норми, що встановлюють певні дії, фіксують вичерпний перелік прав та обов'язків суб'єкта і не допускають будь-яких відхилень та свободи вибору. Щодо надімперативних норм, які існують у міжнародному приватному праві, то під ними слід розуміти норми, які всупереч колізійним правилам не поступаються місцем іноземним законам і застосовуються суддею в усіх випадках. Надімперативні норми не можна обійти ніяким договором чи згодою, оскільки держава встановила в них критерії допустимої поведінки суб'єктів, а також ступінь їх свободи. Основна відмінність імперативного і надімперативного начала в нормі права полягає в юридичній силі і сфері дії тієї або іншої норми. Надімперативні норми - це норми, що мають вищий ступінь імперативності, яка проявляється в тому, що саме ці норми порівняно з іншими застосовуються і дотримуються завжди, навіть у міжнародній сфері міжнародними суб'єктами [8]. Наприклад, якщо відбувається взаємодія різних правових систем в межах міжнародних приватних відносин і така взаємодія зачіпає життєво важливі якості держави, такі, як суверенітет і незалежність, то держава прагне не забезпечити рівні партнерські відносини, а в односторонньому порядку впливати на останні. В даній ситуації держава зацікавлена не тільки в тому, щоб запобігти негативному впливу на неї інших правових систем, а й у тому, щоб активно впливати на міжнародні приватні відносини з метою врегулювання таких відносин, бажаним для неї способом, причому безпосередньо, а не опосередковано через колізійне право.
Висновки
Отже, розглядаючи способи захисту держави та їх обмеження в міжнародному праві, можна дійти таких висновків.
1. Спори за участю держави і державних органів, пов'язані із застосуванням державою та її органами специфічних способів захисту, таких, як державний імунітет, доктрини "акт держави" та "естопель", посилання на публічний порядок, застосування надімперативних норм тощо, мають свої, притаманні тільки їм особливості і є невід'ємною складовою міжнародного приватного права.
2. Що стосується державного імунітету, то в чинному законодавстві України, з одного боку, міститься положення про абсолютний імунітет держави (Закон України "Про міжнародне приватне право"), з другого - не встановлений обов'язок держави або її органів відмовлятися від цього імунітету в будь-якому випадку, яке може виражатися у договірному положенні, що має узгоджуватися сторонами при укладенні договору.
3. Не зважаючи на дискусії щодо того, чи належить доктрина "акт держави" до звичайного публічного міжнародного права і, відповідно, чи дійсно вона надає захист, подібний до державного імунітету, як мінімум, цей інструмент можна вважати складовою інституту державного імунітету.
4. Хоча традиційно не допускається застосовувати захист проти держави шляхом посилання на доктрину "естопель", ця практика поступово змінюється, а тому можемо говорити, що і доктрина "естопель", і застереження про публічний порядок є складниками надімперативних норм, які мають виключне значення для забезпечення інтересів держави і суспільства при взаємодії різних правових систем.
Список використаних джерел
1. Богуславський М.М. Иммунитет государства. - М.: Изд-во ИМО, 1962. - 232 с.
2. Звеков В.П. Международное частное право: Курс лекций. - М.: Изд. группа "НОРМА ИНФРА М", 1999. - 686 с.
3. Ніколаев І.С. Держава Україна як суб'єкт міжнародного права: дис. … канд. юрид. наук: спеціальність 12.00.03 / Ігор Станіславович Ніколаєв. - Х.: Нац. юрид. акад. імені Ярослава Мудрого, 2006. - 190 с.
4. Дмитрієв А.І. Міжнародне публічне право: навч. посіб. / Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 638 с.
5. Міжнародно-правове визнання держав і урядів. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://studopedia.org/5-118697.html. - Назва з екрана.
6. Бичківський О.О. Правове регулювання спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом / О.О. Бичківський. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://studrada.соm.uа/соntent/24. - Назва з екрана.
7. Рилач Ю. Огdre Рubliс і суд/ [Електронний ресурс]/ Ю. Рилач // Юридична газета. - 2004. - № 8(20). - 21 квіт. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.уur-gaseta.соm/оаrticle/709/. - Назва з екрана.
8. Самусь О.А. Категорії "застереження про публічний порядок" та "надімперативні норми" в міжнародному приватному праві. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bulletin.uabs.edu.ua/store/jur/2011/7 fb5cdc19e19cf36dc651b05cd404f4d.pdf.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Дослідження принципів та форм захисту цивільних прав за римським правом. Аналіз співвідношення способів захисту цивільних прав та інтересів. Особливості юрисдикційного захисту прав. Інститут самозахисту, як неюрисдикційна форма захисту цивільних прав.
курсовая работа [57,3 K], добавлен 18.02.2011Держава і церква в політичній системі суспільства. Проблеми взаємодії держави і церкви. Правове становище церкви в Росії. Держави "мусульманської" правової системи. Особливості права Індії. Організація правових відносин держави і церкви у Ватикані.
курсовая работа [59,8 K], добавлен 11.03.2011Критерії класифікації правових норм, аналіз їх співвідношення та взаємодії. Єдність, цілісність, неподільність та певна структура як основні ознаки норми права. Структурні елементи норми права. Характеристика способів викладення елементів правових норм.
реферат [66,9 K], добавлен 27.02.2017Поняття нейтралітету у міжнародному праві та його форми. Нейтралітет як вид статусу держави в міжнародно-правових відносинах, а також стратегія зовнішньополітичної діяльності України. Вибір кращої моделі забезпечення національної безпеки України.
дипломная работа [84,2 K], добавлен 22.12.2012Історія становлення організації захисту державної таємниці. Завдання забезпечення безпеки держави зумовлюють необхідність захисту його інформаційних ресурсів від витоку важливої політичної, економічної, науково-технічної і військової інформації.
реферат [15,5 K], добавлен 26.05.2006Розуміння міжнародним правом території переважно в просторовому аспекті. Територіальне верховенство держави, її зв'язок з державним суверенітетом. Історичні способи придбання територій. Умови змінення території держави, міжнародно-правові сервітути.
контрольная работа [29,3 K], добавлен 17.02.2013Поняття юридичної особи в міжнародному приватному праві. Види об'єднань господарських товариств в країнах континентальної Європи і Великобританії. Підстави допуску іноземної особи до здійснення підприємницької діяльності на території іншої країни.
курсовая работа [33,9 K], добавлен 01.04.2011Державна політика як набір цінностей, цілей та знарядь, пов'язаних з визначенням суспільних проблем, її призначення та етапи формування. Апарат соціально-демократично орієнтованої держави. Правоохоронні органи у механізмі держави української держави.
курсовая работа [33,1 K], добавлен 22.03.2011Аналіз категорій "способи" та "засоби". Забезпечення захисту цивільних прав і свобод громадянина в Україні. Відповідальність за порушення умов договору про надання медичних послуг. Відновлення порушеного права пацієнта. Альтернативне вирішення спорів.
статья [28,5 K], добавлен 11.09.2017Арбітраж як спосіб вирішення цивільно-правових спорів в міжнародному праві. Класифікація арбітражних органів. Лондонська асоціація морських арбітрів. Переваги арбітражного розгляду спорів. Морські арбітражні комісії при ТПП України і Російської Федерації.
курсовая работа [52,7 K], добавлен 27.03.2013Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).
курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010Аналіз основних норм національного законодавства, яким урегульовано відносини у сфері адміністративно-правового захисту. Визначення поняття захисту та охорони. Аналіз співвідношення категорій "захист" та "охорона" як цілого та частини, їх особливості.
статья [27,7 K], добавлен 17.08.2017Розкрито проблеми, що виникають у зв’язку з наданням посадовим особам держави імунітету від кримінальної юрисдикції. Розглянуто поняття імунітету вищих посадових осіб держав у міжнародному праві. Опис відмежування імунітету ratione personae від materiae.
статья [24,5 K], добавлен 07.02.2018Аналіз сутності, змісту, структури, основних функцій та рівнів соціального захисту. Характеристика сучасних реалій розвитку держави. Переосмислення сутності соціального захисту населення, головні механізми його здійснення, що адекватні ринковим умовам.
статья [20,7 K], добавлен 18.12.2017Поняття, характеристика та правове регулювання особистих немайнових прав, основні їх форми. Зміст відмінності правового захисту від правової охорони. Колізійне регулювання особистих немайнових прав у міжнародному приватному праві України й Польщі.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 29.02.2012Причини та основні теорії виникнення держави, її сутність та функції, основні етапи розвитку. Поняття та зміст юридичного факту, його різновиди та напрямки використання в юридичній практиці. Застосування та класифікація юридичних фактів, їх властивості.
контрольная работа [53,0 K], добавлен 25.03.2011Функція ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина як основна функція держави. Специфіка судового захисту виборчих прав. Судовий захист прав і свобод людини як один із способів реалізації особою права на ефективний державний захист своїх прав.
научная работа [34,6 K], добавлен 10.10.2012Поняття та особливості шлюбу у міжнародному приватному праві. Джерела колізійного регулювання сімейних відносин за участю іноземного елементу. Основні колізійні проблеми шлюбно-сімейних відносин: питання укладення та шлюбу, визнання його недійсним.
курсовая работа [42,4 K], добавлен 23.12.2014Аналіз пріоритетності застосування окремих державно-правових засобів впливу у сфері підприємництва. Система органів державного контролю у цій сфері. Співвідношення повноважень органів виконачої влади щодо участі у реалізації конкурентної політики.
реферат [35,8 K], добавлен 27.12.2011Форми захисту прав суб’єктів господарювання. Претензійний порядок врегулювання спорів. Зміст адміністративного та нотаріального захисту прав суб’єктів господарювання. Підстави звернення до господарського суду за захистом порушених прав та інтересів.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 29.11.2014
