Особливості поняття "державний суверенітет" в сучасному міжнародному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості поняття «державний суверенітет» в сучасному міжнародному праві

В.Н. Кубальський, кандидат юридичних наук

У статті досліджено зміст поняття «державний суверенітет», його міжнародно-правові властивості та особливості концепції державного суверенітету в міжнародному праві на сучасному етапі. Наведені міжнародно-правові акти, які містять юридичну оцінку подій 2014 року в Криму. Особливого значення проведене дослідження набуває у зв'язку з втратою Україною суверенітету над окремими частинами території України. Зроблено, зокрема, висновок про те, що в рамках міжнародного права доцільно розробити більш ефективні механізми для захисту державного суверенітету, враховуючи необхідність його захисту на сучасних етапі від інформаційних та економічних виявів міжнародного злочину «агресія», а також «гібридних» війн.

Ключові слова:державний суверенітет, територіальна цілісність, міжнародне право, принципи міжнародного права.

державний суверенітет міжнародний правовий

В статье исследовано содержание понятия «государственный суверенитет», его международно-правовые свойства и особенности концепции государственного суверенитета в международном праве на современном этапе. Приведены международно-правовые акты, которые содержат юридическую оценку событий 2014 года в Крыму. Особое значение проведенное исследование приобретает в связи с утратой Украиной суверенитета над отдельными частями территории Украины. Сделан, в частности, вывод о том, что в рамках международного права целесообразно разработать более эффективные механизмы для защиты государственного суверенитета, учитывая необходимость его защиты на современных этапе от информационных и экономических проявлений международного преступления «агрессия» и «гибридных» войн.

Ключевые слова: государственный суверенитет, территориальная целостность, международное право, принципы международного права.

In the article is studiedof concept «state sovereignty», his international law properties and features of conception of state sovereignty in an international law on the modern stage. The special value undertaken a study acquires in connection with a loss Ukraine of sovereignty above separate parts of territory of Ukraine. Given the international legal acts, which contain legal assessment of the events of 2014 in Crimea.Drawn conclusion in particular that within the framework of international law, it is expedient to work out more effective mechanisms for defence of state sovereignty, taking into account the necessity of his securing for modern the stage from the informative and economic displays of international crime «aggression» and also«hybrid» wars.

Key words:state sovereignty,territorial integrity,international law,principles of international law.

Тлумачення державного суверенітету в міжнародно-правовому смислі відрізняється певною мірою від його розуміння в загальній теорії держави і права та у конституційно-правовій науці, хоч і має у своїй основі спільні підходи. Відомий учений-міжнародник В.Е. Грабар називав «питання про поняття держави, її державності і незалежності загальним і в той же час основним і найважливішим питанням міжнародного права, без розгляду якого неможливо скласти собі правильного уявлення і про окремі його інститути».

Дослідженню особливостей поняття державного суверенітету в міжнародному праві присвятили свої наукові праці такі радянські та російські вчені, як Е.Р. Алієв,К.А. Бекяшев, Д.В. Галушко, М.В. Кожем'якін, В.М. Корецький, І.І. Лукашук, Р.В.Мамедов, О.О. Мойсеєв, Л.А. Моджорян, М.О. Ушаков, серед українських - М.В. Барандій, В.А. Василенко, Н.В. Гринюк, В.Н. Денисов, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та інші. На монографічному рівні міжнародно-правові аспекти державного суверенітету досліджені радянськими (М.О. Ушаков) та російськими вченими-міжнародниками (О.О. Мойсеєв). Проблема державного суверенітету у вітчизняній міжнародно-правовій науці досліджувалась недостатньо. Лишеу 2010 році в Україні О.М. Сіваш була захищена дисертація з міжнародного права на тему «Розвиток українськими і російськими юристами-міжнародниками вчення про державний суверенітет (XVIII - початок XX ст.)».

Метою даної статті є дослідження міжнародно-правових властивостей державного суверенітету та особливостей концепції державного суверенітету в міжнародному праві в сучасних умовах.

В міжнародному праві відсутнє формально юридичне закріплене поняття державного суверенітету. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У вітчизняній юридичній енциклопедії вказано, що, якщо в національному праві термін «суверенітет» пов'язується насамперед з процесом і результатами владарювання, здійснюваного державними органами і посадовими особами, то у міжнародному праві він уживається у зв'язку з правосуб'єктністю держави. Сучасне міжнародне право є проявом міждержавних відносин, здійснюваних на основі суверенітету.

Досліджуючи міжнародно-правові властивості державного суверенітету, доцільно навести твердження О.О. Мойсеєва, який вказував, що «сучасний міжнародно-правовий смисл суверенітету відображає існування на міжнародній арені незалежних і юридично рівних первинних суб'єктів міжнародного права». Подібну точку зору вислови Р.В. Мамедов4.

Суверенітет виступає висхідним елементом побудови усієї міжнародно-правової системи, сучасне міжнародне право обумовлено існуванням суверенітету держав і слугує гарантом державного суверенітету, не підкоряє і не скасовує його. Суверенітет за своєю сутністю виступає як основна якість держави в міжнародному праві. Як уточнює з цього приводу Р.Б. Хорольський, «суверенітет держав є однією із засадничих умов існування сучасного міжнародного права як різновиду світового порядку, оскільки міжнародне право розвивалося одночасно з концепцією політичної суверенності». Принцип суверенітету в міжнародно-правовому смислі з часу свого концептуального оформлення і по даний момент є необхідною юридичною і політичною основою для ефективного міждержавного спілкування.

Принцип державного суверенітету вже декілька сторіч є наріжним каменем світопорядку та міжнародного права, піддається в наші дні глибокій ерозії, нерідко стає яблуком розбрату, через що ллється кров, сіються смерть і руйнування, завдається горе мільйонам людей9.У зв'язку з цим, суверенітет в радянській юридичній літературі визнався найбільш політичним з-поміж усіх юридичних принципів».

Для держави суверенітет, як життя для людини. Але, як стверджує Е.Л. Кузьмін, «суверенітет не абсолют. Навіть сильна держава обмежена самим фактом існування іншої більш сильної держави, а також загальним порядком, існуючим на міжнародній арені». У цьому зв'язку С.В. Смирнов у своєму дослідженні констатував, що суверенітет сучасної держави в міжнародних відносинах є реально існуюча незалежність держави, межі якої обмежені загальновизнаними нормами міжнародного права. З іншого боку, як писав Г. Елінек у своїй праці «Загальне вчення про державу», «суверенітет є властивість, і притому така, яка не може бути ані збільшена, ані зменшена»14.В.А. Василенко стверджує, що «міжнародне право не обмежує державний суверенітет, а є найбільш доступною мірою узгодження і координації суверенних воль держав, що випливають з суверенітету»15.

Є очевидним, що державний суверенітет характеризують міжнародно-правовий та внутрішній аспект. З плином часу та під впливом міжнародного права у розвитку концепції суверенітету поступово став зміщуватися вектор із внутрішніх на зовнішні аспекти. Як пише С.В. Черниченко, «державний суверенітет набув переважно міжнародно-правового «відтінку»17. Радянський дослідник І.Д. Левін свого часу підкреслював, що «міжнародне право і суверенітет не лише сумісні, але і являють собою логічно необхідну кореляцію, передбачають одне одного»18.

У радянському словнику міжнародного права суверенітет держави розуміється як «повнота законодавчої, виконавчої та судової влади держави на її території, яка виключає усіляку іноземну владу на її території, а також як непідпорядкування держави владі іноземних держав у сфері міжнародного спілкування, крім випадків явно вираженої і добровільної згоди (як правило, на основі взаємності)»19.

В дисертаційному дослідженні з міжнародного права, спеціально присвяченого державному суверенітету, останній визначається наступним чином: це невідчужувана юридична якість незалежної держави, яка символізує його політико-правову самостійність, вищу відповідальність і цінність як первинного суб'єкта міжнародного права; необхідний для виняткового верховенства державної влади і передбачає не підпорядкування владі іншої держави; виникає або зникає через добровільну зміну статусу незалежної держави як цілісного соціального організму; обумовлений правовою рівністю незалежних держав і знаходиться в основі сучасного міжнародного права20.

Аналіз юридичної літератури з проблем державного суверенітету засвідчив, що досліджуване питання традиційно розглядається у прив'язці до принципів міжнародного права, які випливають з ідеї суверенітету: принцип суверенної рівності держав, невтручання у внутрішні справи держав, незастосування сили чи погрози силою у міжнародних відносинах, мирного вирішення міжнародних спорів, територіальної цілісності держави, непорушності кордонів тощо.

Існує певна термінологічна невизначеність щодо назви принципу в міжнародному праві: одні вчені називають його принципом суверенітету, інші - принципом поваги державного суверенітету. Так, відомий вітчизняний вчений В.Н. Денисов відзначає, що принцип суверенітету, який інкорпорований зі звичаєвого міжнародного права, є принципом Статуту ООН і водночас основним принципом міжнародного права. К.А. Бекяшев називає його принципом поваги державного суверенітету та визначає його в якості основоположного та основного принципу сучасного міжнародного права.

В юридичній літературі підкреслюється, що принцип поваги державного суверенітету є центральним принципом усієї міжнародно-правової системи. Державний суверенітет робить держави - первинних суб'єктів міжнародного права - юридично рівними. Повага державного суверенітету є обов'язком усіх суб'єктів міжнародного права. Держави повинні поважати суверенітет інших учасників міжнародних відносин, тобто не посягати на їх право в межах власної території здійснювати законодавчу, виконавчу, адміністративну і судову владу без будь-якого втручання з боку інших держав, а також самостійно здійснювати свою зовнішню політику24.

В контексті дотримання принципу поваги державного суверенітету суб'єкти міжнародного права зобов'язані утримуватися від прямого втручання, підривної діяльності та всіх форм непрямого втручання у внутрішні або зовнішні справи будь-якої держави. Ця нормативна заборона конкретизована в низці міжнародно-правових актів ООН - Декларації щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, захисту їх незалежності та суверенітету 1965 р., Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., Декларації про недопущення інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 р., Декларації про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 р. та деяких інших.

Систематизуючи міжнародно-правову концепцію державного суверенітету, виділяють основні її складові:

по-перше, суверенна держава - це суб'єкт міжнародного права;

по-друге, вона не знаходиться під контролем жодної іншої держави;

по-третє, вона фактично довела свою здатність існувати в якості суб'єкта міжнародних відносин25.

А. Касезе у своїй відомій праці «Міжнародне право»26 називає суверенітет всеохоплюючою категорією і включає до його складу наступні повноваження і права: 1) право поширювати свою владу на усіх осіб, які знаходяться на території держави. Це право, на думку вченого, є «квінтесенцією суверенітету»; 2) право вільно використовувати та контролювати територію, яка перебуває під юрисдикцією цієї держави, і здійснювати будь-які необхідні дії, необхідні для населення, яке проживає на її території; 3) право, яке гарантує, що жодна держава не стане вторгатися на територію іншої держави; 4) право на імунітет від юрисдикції іноземних судів від дій, здійснюваних в рамках суверенітету іншої держави, і на виключення дії заходів, спрямованих на використання публічної власності чи активів, в рамках виконання цією державою публічних функцій; 5) право на імунітет для представників держави, які діють в рамках своєї правоздатності; 6) право на повагу до життя та майна осіб, які представляють державу за її межами.

Отже, під зовнішньою стороною суверенітету розуміється незалежність від інших суб'єктів міжнародного права. Внутрішній аспект означає територіальне верховенство, тобто право держави здійснювати свою владу в межах своєї території.

Суверенна рівність - поняття, яке похідне від поняття «суверенітет». Принцип суверенної рівності передбачає наступне:

а) держави юридичні рівні;

б) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету;

в) кожна держава зобов'язана поважати правосуб'єктність інших держав;

г) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканні;

д) кожна держава має право вільно обирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, кожна держава зобов'язана виконувати повністю та добросовісно свої міжнародні зобов'язання та жити у мирі з іншими державами28.

Суверенна рівність держав є невід'ємною складовою їхньої міжнародної правосуб'єктності, походить з визнання суверенітету найбільш важливою рисою, притаманною всім державам. Авторитетний дослідник Г. Кельзен зазначав, що історично принцип суверенної рівності формувався на основі двох взаємопов'язаних правових засад - поваги суверенітету всіх держав та їхньої рівноправності у міжнародних відносинах. Радянська доктрина міжнародного права перейняла позицію Г. Кельзена в питанні формування принципу суверенної рівності держав31.

Виходячи з того, що територія - один з найважливіших компонентів державного суверенітету, поняття «суверенітет» використовується переважно у поєднанні з поняттям «територіальна цілісність» у багатьох міжнародно-правових документах. М. Шоу підкреслює, що концепція територіального суверенітету безпосередньо пов'язана з владою, яку здійснює держава на своїй території. У міжнародному праві територія і суверенітет є нерозривно пов'язаними, оскільки територія є географічним простором стосовно якого суверенітет або суверенні права можуть бути реалізовані32. Територіальний суверенітет є юридичною сентенцією, що позначає явище територіальності, правовий прояв якої дав поштовх до формування принципу територіальної цілісності. Так, зокрема, відповідно до рішення Міжнародного суду ООН у справі Corfu Channel 1949 року незастосування сили включає також заборону порушення територіального суверенітету держави, що є, за визначенням Суду, «суттєвою засадою міжнародних відносин»34.

Важливо зазначити, що принцип територіальної цілісності по суті виступає найважливішим засобом забезпечення державного суверенітету, оскільки саме територія - обов'язкова ознака будь-якої держави, сфера дії її суверенітету. В ч. 4 ст. 2 Статуту ООН зазначається: «Держави-члени повинні утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави ...». В даному випадку є всі підстави констатувати спів падіння змісту понять «політична незалежність» та «державний суверенітет».

Сутність принципу територіальної цілісності полягає у визнанні права держав на територіальну цілісність як найважливішого права, властивого суверенітету, що означає реалізацію державою всіх прав у їхній повноті і винятковим чином у просторі, визначеному державними кордонами37. З цього приводу Л. Оппенгейм відзначав, що заборона втручання у справи, які належать до внутрішньої компетенції держави є безпосереднім наслідком права кожної держави на суверенітет, територіальну цілісність та політичну незалежність»38.

В Декларації ООН про принципи міжнародного права 1970 р. передбачено обов'язки держав щодо територіальної цілісності, зокрема, утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави; утримуватися від вказаних дій як засобу врегулювання міжнародних проблем; утримуватися у своїх міжнародних відносинах від військової, політичної, економічної чи будь-якої іншої форми тиску, спрямованого проти політичної незалежності або територіальної цілісності будь-якої держави; не робити спроб, спрямованих на часткове або повне руйнування національної єдності і територіальної цілісності держави чи їхньої політичної незалежності, як несумісних з метою і принципами Статуту. У зазначеній вище Декларації стосовно принципу рівноправності та самовизначення народів міститься наступне застереження: «Ніщо в наведених вище пунктах не повинно тлумачитися як таке, що санкціонує або заохочує будь-які дії, які вели б до розчленування або до часткового чи повного руйнування територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав ...».

Найтяжчим злочином проти державного суверенітету в міжнародному кримінальному праві є злочин агресії. У Резолюції Генеральної Асамблеї(далі ГА) ООН № 3314 (XXIX) «Про визначення агресії» (1974 р.) визначено, що агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави, або будь-яким іншим чином, несумісним зі Статутом ООН (ст. 1)40. Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва у Європі (1975 р.) передбачав, що «держави-учасниці будуть поважати суверенну рівність і своєрідність одна від одної, а також усі права, властиві їхньому суверенітету й охоплені ним, зокрема, право кожної держави на юридичну рівність, територіальну цілісність, свободу і політичну незалежність» (ст. 2)41.

Статтею 39 Статуту ООН на Раду Безпеки (далі - РБ) покладено прерогативу визначати існування будь-якої загрози миру, порушення миру чи акту агресії. В контексті подій на Кримському півострові перепоною для визнання акту агресії з боку Росії РБ ООН є передбачене Статутом право вето її постійних членів при ухваленні резолюцій.

Як зазначає професор О.В Задорожній, військова агресія Росії проти України та дії, що її супроводжують, містять ознаки системних порушень російською стороною основних обов'язків держав щодо принципу суверенної рівності, визначених міжнародно-правовими актами у цій сфері:

І. обов'язок поважати правосуб'єктність інших держав, їхню територіальну цілісність і політичну незалежність. Військова агресія РФ проти України, окупація та анексія Кримського півострова спрямовані не лише проти правосуб'єктності та політичної незалежності, територіальної цілісності нашої держави, а на їхнє знищення та розпад України як держави;

ІІ. обов'язок жити у мирі з іншими державами, який РФ грубо порушує, неправомірно застосовуючи силу України;

ІІІ. обов'язок не перешкоджати державі і не застосовувати засобів тиску на неї при реалізації державою прав, властивих суверенітету, зокрема, права вільно обирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, ухвалювати свої закони та адміністративні правила42.

Росія, вчиняючи військову агресію, анексію Кримського півострова та цілий ряд інших дій, зокрема, в рамках «торгівельної війни», «газової війни», протидії європейській та євроатлантичній інтеграції України, вимогах щодо внутрішнього устрою країни тощо грубо порушує передбачені принципом суверенної рівності обов'язки поважати ці права, правосуб'єктність інших держав, їхню територіальну цілісність і політичну незалежність, не застосовувати силу, не вчиняти жодного тиску при реалізації ними прав, притаманних повному суверенітету.

Окупація та анексія Кримського півострова, окупація частини Донецької та Луганської областей передусім порушують право України на суверенітет, політичну незалежність, територіальну недоторканність, національну єдність і безпеку, право вільно здійснювати свої внутрішні функції, невід'ємний суверенітет над своїми природними ресурсами відповідно до волі її народу без зовнішнього втручання, підривної діяльності, примусу або погрози в будь-якій формі43.

Як зазначається у науковій записці вчених Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України «... Російська Федерація проігнорувала Будапештський меморандум і норми міжнародного права, зруйнувала світовий порядок, поставши в ролі держави-агресора, що підтримує сепаратизм та тероризм, не дотримується принципів суверенітету незалежних держав та непорушності встановлених і визнаних кордонів»44. Парламентська Асамблея ОБСЄ у своїй резолюції від 1 липня 2014 року під назвою «Очевидне, грубе та невиправлене порушення Гельсінських принципів Російською Федерацією» засудила грубе порушення Росією суверенітету і територіальної цілісності України. 9 квітня 2014 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію № 1988 «Розвиток останніх подій в Україні: загроза функціонуванню демократичних інститутів», в якій підтвердила свою «підтримку незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України».27 березня 2014 року ГА ООН ухвалила резолюцію № 68/262 «Територіальна цілісність України», в якій хоча і відсутня юридична оцінка дій Росії, однак підтверджено визнання суверенітету, політичної незалежності, єдності та територіальної цілісності України в її міжнародно-визнаних кордонах. У жовтні 2016 році Третій комітет ГА ООН схвалив резолюцію під назвою «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)», в якій засуджується окупація Криму та підтверджується невизнання його анексії.

Отже, поняття державного суверенітету в міжнародному праві ґрунтується на принципах міжнародного права, передусім таких як незастосування сили та погрози силою у міжнародних відносинах, суверенної рівності держав, невтручання у внутрішні справи держав, непорушності кордонів та територіальної цілісності держав. На внутрішньодержавному рівні слід вести мову про суверенітет як властивість держави, а на міжнародному рівні про принцип поваги державного суверенітету.

Державний суверенітет залишається базисом міжнародно-правової системи. В рамках міжнародного права доцільно розробити більш ефективні механізми для захисту державного суверенітету, враховуючи необхідність його захисту на сучасних етапі від інформаційних та економічних виявів міжнародного злочину «агресія», а також «гібридних» війн.

Джерела та література

1. Грабарь В.Э. Римское право в истории международно-правовых учений. Элементы международного права в трудах легистов ХІІ-ХІV веков [Текст] / В. Э. Грабарь. - Юрьев: Тип. К. Маттиссена, 1901. - І-VІІ. - С. 5

2. Шаповал В.М. Суверенітет державний / В.М. Шаповал // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. - Т. 5: П-С. - 2003. - С. 684-685.

3. Моисеев А.А. Соотношение суверенитета и надгосударственности в современном международном праве (в контексте глобализации): автореф. дисc. … д.ю.н.: 12.00.10 / А.А. Моисеев; М, 2007. - C. 13.

4. Мамедов Р.В. Государственный суверенитет в доктринах международного права / Р.В. Мамедов // Правовая инициатива. - 2013. - № 7 - С. 8.

5. Моисеев А.А. Суверенитет государства в современном мире: международно-правовые аспекты / А.А. Моисеев. - М.: Научная книга, 2006. С. 26.

6. Моисеев А.А. Государственный суверенитет в доктринах международного права. - C. 13.

7. Хорольський Р.Б. Правові засоби вирішення міжнародних спорів у рамках Європейського Союзу: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Р.Б. Хорольський. Х., 2001. - С. 18.

8. Мамедов Р.В. Указ.соч. - С. 8.

9. Кузьмин Э.Л. Международное право на распутье / Э.Л. Кузьмин // Международная жизнь. - 2007. - № 7-8. - C. 134.

10.Левин И.Д. Суверенитет. - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. - С. 11.

11.Мамедов Р.В. Государственный суверенитет как объект международно-правового регулирования / Р.В. Мамедов // Экономика и право. XXI век. - 2013. - № 2. - С. 209.

12.Кузьмин Э.Л. Мировое государство: иллюзии или реальность? Критика буржуазных концепций суверенитета / Э.Л. Кузьмин. - М.: Международные отношения, 1969. - С. 53.

13.Смирнов С.В. Суверенитет современного государства в условиях глобализации: вопросы теории и практики: автореф. дисс. … к.ю.н.: 12.00.01 С.В. Смирнов. - Казань, 2011. - С. 11.

14.Эллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Эллинек. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. - С. 247.

15.Василенко В.А. Государственный суверенитет и международный договор / В.А. Василенко // Советский ежегодник международного права. - М.: Наука, 1973. - С. 60-79.

16.Кожевников К.К. Демократия и международное право: иллюзия или реальность? / К.К. Кожевников. - М.: Издательство «Юрист», 2014. - С. 76.

17. Черниченко С.В. Делим ли государственный суверенитет? / С.В. Черниченко // Евразийский юридический журнал. - 2010. - № 12 (31). - С. 27.

18. Левин И.Д. Суверенитет. - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. - С. 117.

19. Словарь международного права. - М.: Международные отношения, 1986. С. 388-389.

20. Моисеев А.А. Соотношение суверенитета и надгосударственности в современном международном праве (в контексте глобализации). - C. 8.

21. Денисов В.Н. Принципи міжнародного права // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. - Т. 5: П-С. - 2003. - С. 127.

22. Бекяшев К.А. Принцип уважения государственного суверенитета - основополагающий принцип общего международного права // LexRussica. - 2008. - № 4. - С. 913-928.

23. Бекяшев К.А. Указ.соч. - С. 927.

24. Мамедов Р.В.Государственный суверенитет как объект международно-правового регулирования // Экономика и право. XXI век. - 2013. - № 2. - С. 202.

25.Барциц И.Н. Правовое пространство России. Вопросы конституционной теории и практики / И.Н. Барциц. - М., 2000. - 496 c.

26. CasseseA.Internationallaw. - OxfordUniversityPress, 2005. - P. 49-52.

27. Валяровский Ф.И. Суверенитет в конституционном строе Российской Федерации: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ф.И. Валяровский - М., 2003. - 153 с.

28. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН (24 октября 1970 года).

29. Ansong A. The Operation of the Concept of Sovereign Equality of States in International law / A. Ansong // Middlesex University. - 2012. - 366 p.

30. Kelsen H. Peace through law Hans Kelsen Union, New Jersey, 2000. - 135 p.

31. Курс международного права в 7 томах. - Т. 2. - М.: Наука, 1989. - С. 45.

32. Shaw M.N. Territory in International Law / M.N. Shaw // Netherlands Yearbook of International Law. - 1982. - Volume 13. - PP. 61-91.

33. Алямкін Р. Сила права vs. право сили: територіальна цілісність держав у сучасному світі / Р. Алямкін // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2014. - № 4. - С. 96-99.

34. Денисов В.Н. Принципи міжнародного права // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. - Т. 5: П-С. - 2003. - С. 117.

35. Задорожній О.В. Становлення та нормативний зміст принципу територіальної цілісності держав як основного принципу міжнародного права О.В. Задорожній // Університетські наукові записки. - 2015. - № 1 (53). - С. 231-246.

36. Статут ООН від 26 червня 1945 року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_010

37. Остроухов Н.В. Территориальная целостность государств в современном международном праве и её обеспечение в Российской Федерации и на постсоветском пространстве: автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.10 Н.В. Остроухов. - М., 2010. - 61 с.

38. Oppenheim's International Law: Vol. I, Peace (in 2 parts) / Edited by Robert Jennings, Arthur Watts.- 9th ed. - Longman, 1992. - 1572 p.

39. Декларация о принципах международного права 1970 г.

40. Сonference on Security and Cooperation in Europe Final Act 1975. - Helsinki, 1975. - 62 p.

41. Задорожній О.В. Міжнародне право у відносинах України та Російської Федерації: дис. ... д-раюрид.наук: 12.00.11 / О.В. Задорожній. - К., 2015. - С. 356-357.

42. Задорожній О.В. Міжнародне право у відносинах України та Російської Федерації. - С. 362.

43. Політико-правові механізми запобігання сепаратизму в демократичному суспільстві: Наукова записка / Кресіна І.О. (керівник авт. кол.), Шемшученко Ю.С., Горбатенко В.П., Коваленко А.А., Кресін О.В. та ін. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ країни, 2014. - С. 66.

Размещено на Allbest.ur