Доктринальні підходи до можливості встановлення кримінальної відповідальності держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

УДК 341.224 (282.243.7)

Доктринальні підходи до можливості встановлення кримінальної відповідальності держави

Важна К.А. викладач

У доктрині існує досить впливовий напрям, який визнає кримінальний характер відповідальності держав за міжнародні злочини. Проблема криміналізації міжнародної відповідальності держави почала активно обговорюватися після Першої світової війни. Починаючи з 1920-х рр. значна кількість вчених і резолюцій міжнародних неурядових організацій передбачали доцільність кримінальної відповідальності держав (далі - КВД) або подвійної кримінальної відповідальності держав та індивідів разом.

У 1925 р. в Бухаресті було видано працю відомого румунського криміналіста-міжнародника Веспасіана Пелли під назвою «Колективна злочинність держав і кримінальне право майбутнього». Вчений розробив цілісну концепцію КВД, у якій описав можливі міри такої відповідальності. Вчений розробив план міжнародного кримінального кодексу і обґрунтував необхідність створення міжнародного судового органу із спеціальною компетенцією [1, с. 41]. Аналогічних поглядів дотримувалися К. Салданья, Г. Донедьє де Вабр, Дж. Гінзбургс, Л. Ле-Фюр і ряд інших юристів. Спеціальний доповідач КМП латиноамериканський юрист Ф.В. Гарсіа Амадор у 1956 р. чітко висловився на користь кримінальної відповідальності держав. Вчений зазначав, що існує кримінальна та цивільна міжнародно-правова відповідальність держав [6, с. 62]. Ганс Кельзен вважав, що держава може нести кримінальну відповідальність і визнавав можливість колективної відповідальності народу [10, с. 73-75]. У сучасній науці міжнародного права ідея кримінальної відповідальності держави також поширена (зокрема, прихильниками вказаної концепції є Ф. Малекян, В. Антипенко та ін.).

Проте, противників концепції кримінальної відповідальності держави також багато. Деякі вчені повністю заперечують як саму концепцію КВД, так і корисність її існування в якості альтернативної концепції взагалі (професор Мюнх, Ю.М. Колосов). Інші автори підкреслюють неможливість встановлення КВД у сучасному міжнародному праві, але не виключають таку можливість у майбутньому (зокрема, Ж. Бадеван). Позиція третіх юристів-міжнародників є проміжною: вони або уникають прямої відповіді, вказуючи на невизначеність у даному питанні, або наголошують на специфічності міжнародної відповідальності держав за міжнародні злочини, не називаючи її кримінальною (зокрема, Дж. Старк, Б. Грефрахт, А. Пеллет, М.Ш. Бассіоні, І.П. Бліщенко, І.І. Лукашук, І.В. Фісенко та ін.).

Так, наприклад, член КМП Алан Пеллет переконаний, що держава може скоїти міжнародний злочин, і відповідальність за міжнародні злочини згідно міжнародного права повинна наступати як для індивідів, так і для держав. Негативним фактором у даній ситуації, на думку вченого, є відсутність спеціального міжнародного судового органу. Одночасно А. Пеллет наголошує, що відповідальність держав за міжнародні злочини існує і є відмінною від відповідальності держави за «звичайні» правопорушення, а також повинна передбачати особливі міри покарання. Автор говорить про можливу доцільність заміни терміну «кримінальний», що допомогло б уникнути плутанини, дискусій та проведення занадто багато паралелей з національним правом. Проте, на думку вченого, це не має дуже великого значення [13, с. 425-434].

Професор Махмуд Шеріф Бассіоні зазначає, що хоча немає доказів, що такий підхід (встановлення КВД) стримає інші режими від подібних або інших правопорушень, проте запобігання ніколи не легко оцінити і тому таке стримування вважається логічно дієвим, навіть незважаючи на те, що його ефект залишається сумнівним. Концепція кримінальної відповідальності держави, на думку вченого, відображає те, як зростають очікування правової спільноти щодо встановлення більш ефективного базису для відповідальності держави [8, с. 64-66].

Професор Амстердамського університету Андре Ноллкемпер пише про концепцію «злочинності системи», яку пропонує застосовувати «у випадках, коли держава залучена у вчиненні міжнародних злочинів», хоча одночасно зазначає, що це не обов'язково повинна бути кримінальна відповідальність держави. Вказана концепція підтримується багатьма вченими, зокрема, Бернардом В.А. Ролінгом, який увів термін «злочинність системи», сучасним російським вченим Глєбом Іллічом Богушем та ін. [12, с. 314; 11, с. 2, 4; 2, с. 250-251].

Ю.В. Манійчук підтримує розподіл міжнародних правопорушень держав за тяжкістю на «ординарні міжнародні правопорушення» і міжнародні злочини та встановлення за них різних режимів та об'ємів відповідальності [6, с. 15-18].

У міжвоєнний період відбулася низка великих міжнародних форумів, на яких концепція кримінальної відповідальності держави отримала підтримку (зокрема, вона знайшла відображення у документах Асоціації міжнародного права 1922, 1924, 1926 рр., Конференції Міжпарламентського союзу 1925 р. та ін.). Другий Міжнародний конгрес з кримінального права у 1929 р. закликав до заснування міжнародного кримінального суду, який би здійснював правосуддя стосовно не лише фізичних осіб, а й держав. Цей процес отримав подальший розвиток після Другої світової війни [5, с. 244; 4, с. 83-84].

Ідея особливого режиму міжнародної відповідальності держави за вчинення міжнародних злочинів та створення міжнародного юрисдикційного органу для її реалізації обговорювалася при підготовці проекту Конвенції про попередження і покарання за злочин геноциду 1948 р., під час роботи Комісії міжнародного права над проектом Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства [7, с. 26-27]. Хоча КВД так і не була встановлена при здійсненні кодифікаційної роботи у даній сфері, питання про міжнародну кримінальну правосуб'єктність держави залишається відкритим. У проект Кодексу включена спеціальна ст. 4 «Відповідальність держав», яка встановлює, що «відповідальність окремих осіб за злочини проти миру і безпеки людства, передбачена в цьому Кодексі, жодним чином не впливає на відповідальність держав за міжнародним правом» [3, с. 26-27, 137].

У період проведення Нюрнберзького процесу і надалі чимало юристів вважали, що концепція злочинної організації, прийнята Трибуналом, має спеціальний характер і не виключає можливості визнання злочинною державу в цілому. Відразу ж після закінчення Нюрнберзького процесу французький член Трибуналу Г. Доннедьє де Вабр писав: «Кримінальна відповідальність держави як юридичної особи не виключається Нюрнберзьким вироком».

Р. Аго, спеціальний доповідач Комісії міжнародного права ООН щодо розробки Проекту статей про відповідальність держав, сформулював проект статті, яка після обговорення і внесення у неї ряду поправок була в 1976 р. прийнята під номером 19. Стаття містить не лише загальне визначення поняття міжнародного злочину (п. 2), але й неповний перелік випадків, у яких міжнародно-протиправне діяння слід кваліфікувати як міжнародний злочин (п. 3) [1, с. 19]. Професор М.Ш. Бассіоні вбачає у даній статті спробу розширити відповідальність за межі цивільної відповідальності (нагадаємо, що більшість вітчизняних авторів вважають, що така відповідальність є міжнародно-правовою, а не цивільною) аж до кримінальної відповідальності [9, с. 64].

Стаття 19 була впродовж багатьох років предметом широкої дискусії у Шостому комітеті Генеральної Асамблеї ООН, а також у самій Комісії міжнародного права. Заслуговує на увагу і той факт, що на перших обговореннях у 1976 р. проекту ст. 19 у Шостому комітеті Генеральної Асамблеї ООН він був одноголосно підтриманий. Негативну позицію зайняв лише представник Швеції [5, с. 264-267]. У 2000 р. було прийнято остаточне рішення: виключити ст. 19 і відмовитися від використання терміну «злочин». У Проект було включено нову главу: «Серйозні порушення зобов'язань перед міжнародним співтовариством в цілому». Її назва у 2001 р. знову була змінена і на даний час вона сформульована так: «Серйозні порушення зобов'язань, які випливають з імперативних норм загального міжнародного права» [4, с. 93-94]. Зв'язок нових положень із ст. 19 підкреслюють відомі юристи, зокрема, і спеціальний доповідач Дж. Кроуфорд, які відзначають, що нова глава «прагне втілити цінності, які лежать в основі колишньої ст. 19, одночасно уникаючи використання проблемного терміну «злочин» [5, с. 267-268].

На думку Комісії, «було б цілком помилково вважати, що у сучасному міжнародному праві існує лише один режим відповідальності, який можна застосовувати повсюдно до будь-якого типу міжнародно-протиправного діяння, незалежно від того, чи є воно тяжким чи ні, чи зачіпає воно життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства в цілому або тільки інтереси якогось певного члена цієї спільноти» [5, с. 264-267].

Інститут кримінальної відповідальності держави за вчинення міжнародних злочинів набуває особливої актуальності сьогодні. Діючі міжнародно-правові механізми із превенції та боротьби з міжнародними злочинами в більшості випадків не є достатньо ефективними і справедливими у досягненні своїх цілей. Це вказує на необхідність формування нових міжнародно-правових механізмів боротьби з міжнародними злочинами. Сьогодні таким механізмом може стати інститут кримінальної відповідальності держави.

міжнародний злочин кримінальний відповідальність

Література

1. Блищенко И. П. Международный уголовный суд / И. П. Блищенко, И. В. Фисенко. - М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 293 с.

2. Богуш Г. И. Концепция системной преступности в международном уголовном праве / Г. И. Богуш // Міжнародна кримінологія: стан і перспективи : зб. матеріалів круглого столу, 26 лютого 2010 р. : доповіді. - О. : Фенікс, 2010. - С. 249-258.

3. Гетьман-Павлова И. В. Международное право: [учебник] / И. В. Гетьман-Павлова. - М. : Юристъ, 2006. - 762 с.

4. Зелинская Н. А. Международные преступления и международная преступность / Н. А. Зелинская. - Одесса : Юридическая литература, 2006. - 568 с.

5. Лукашук И. И. Право международной ответственности / Игорь Иванович Лукашук. - М. : Волтерс Клувер, 2004. - 432 с.

6. Манийчук Ю. В. Последствия международного правонарушения / Ю. В. Манийчук. - Киев : Вища школа, 1987. - 147 с.

7. Фисенко И. В. Борьба с международными преступлениями в международном уголовном праве / И. В. Фисенко. - Мн. : «Тесей», 2000. - 336 с.

8. Bassiouni М. Ch. The subjects of international criminal law / M. Cherif Bassiouni // International criminal law: sources, subjects, and contents / ed. by M. Cherif Bassiouni. - The Netherlands : BRILL, 2008. - Vol. I. - 1086 р.

9. International criminal law: Sources, subjects, and contents / ed. by M. Cherif Bassiouni. - The Netherlands, 2008. - Vol. II.

10. Kelsen H. Peace through law / Hans Kelsen. - Union, New Jersey, 2000. - 135 p.

11. Nollkaemper A. State responsibility for international crimes: a review of principles of reparation / Andre Nollkaemper // Essays in Honour of Professor Kalliopi Koufa, March 11, 2009. - University of Amsterdam, 2009. - P. 1-40.

12. Nollkaemper A. Systemic Effects of International Responsibility for International Crimes / Andre Nollkaemper // Santa Clara Journal of International Law. - Vol. 8. - Iss. 1. - Р. 313-352.

13. Pellet A. Can a State Commit a Crime? Definitely, Yes! / A. Pellet // European Journal of International Law. - 1999. - Vol. 10. - №. 2. - Р. 452-434.

Размещено на Allbest.ru