"Ноу-хау" та "комерційна таємниця": співвідношення понять

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Ноу-хау" та "комерційна таємниця": співвідношення понять

Грабовська Г.М.

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри

цивільного права і процесу

Національного авіаційного університету

Белуга Ю.М.

старший викладач кафедри цивільного права і процесу

Національного авіаційного університету

У статті досліджуються поняття комерційної таємниці та «ноу-хау». Особлива увага приділяється визначенню цих об'єктів патентного права на доктринальному та законодавчому рівнях. Розглянуто співвідношення та розмежування цих понять.

Ключові слова: об'єкт, майнові права, патентне право, комерційна таємниця, ноу-хау.

В статье исследуются понятие коммерческой тайны и «ноу-хау». Особое внимание уделяется определению этих объектов патентного права на доктринальном и законодательном уровнях. Рассмотрено соотношение и разграничение этих понятий.

Ключевые слова: объект, имущественные права, патентное право, коммерческая тайна, ноу-хау.

The article deals with the concept of trade secrets and "know-how". Particular attention is paid to the definition of the subject of patent rights on doctrinal and legislative levels. Considered correlation and delineation of these concepts.

Key words: object, property rights, patent law, trade secrets, know-how.

Постановка проблеми. В умовах розвитку ринкових відносин пріоритетне значення має захист об'єктів інтелектуальної власності за допомогою правових засобів. Актуальність теми полягає у дослідженні співвідношення понять комерційної таємниці та ноу-хау, які є схожими за ознаками та не мають чіткого визначення на доктринальному та законодавчому рівнях. Тому для суб'єктів господарювання важливе значення має не тільки захист комерційної таємниці, а й розуміння поняття «ноу-хау» та комерційної таємниці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання об'єктів патентного права широко досліджувалися такими вітчизняними науковцями: О. Підопригора, Д. Балакін, О. Сергєєв, В.  Жуков, О. Шишмарьова, Ю. Носік, С. Гавріна, М. Епштейн, О. Добринін, О. Кохановськая, В. Жуков, С. Погуляєв тощо. Різні аспекти ноу-хау та комерційної таємниці були предметом вивчення таких вчених як: М.Эпштейн, О.Добрынин, Е.Шишмарева.

Метою статті є науковий аналіз розуміння понять «ноу-хау» та комерційної таємниці. Досліджуються питання розмежування цих об'єктів патентного права та виявлення спірних питань.

Виклад основного матеріалу. У сучасних умовах "ноу-хау" виступає об'єктом міжнародного обігу й посідає в ньому далеко не останнє місце, істотно впливаючи на технічне озброєння всіх галузей господарювання більшості розвинених країн світу. Виходячи з цього, цілком закономірно, що питання про його правову природу є дуже важливим і тому традиційно спричиняє дискусію в науці цивільного права як України, так і інших країн [1, с. 24].

Попри широке використання "ноу-хау" в повсякденному житті механізм його правової охорони в Україні не отримав відповідного законодавчого закріплення. Уперше визначення "ноу-хау" було надане в Законі України "Про інвестиційну діяльність"[2], де воно трактувалось як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ст. 1). На сьогодні термін "ноу-хау" вживається у багатьох нормативно-правових актах і фактично розглядається як конфіденційна інформація технічного, організаційного (управлінського), комерційного, виробничого та іншого характеру. Виходячи з такого розуміння "ноу-хау", виникає питання щодо співвідношення його з поняттям "комерційна таємниця".

Можна виділити декілька точок зору вчених на дану проблему. В. Бабкін пропонує розмежовувати аналізовані поняття за характером інформації, яка їх становить, відносячи "ноу-хау" виключно до науково-технічної інформації [3, с. 12]. З огляду на це його позиція тотожна думці В. Дозорцева відносно того, що досліджувані поняття не збігаються за обсягом. Поняття "комерційна таємниця" значно ширше, ніж поняття "ноу-хау", оскільки воно, крім відомостей, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності, може включати і відомості, що мають суто інформаційне або пізнавальне значення. Проте підхід В. Дозорцева відрізняється тим, що він вводить ще один розмежувальний критерій цих понять, вважаючи, що комерційну таємницю характеризують підстави виникнення відомостей, що її становлять, а для "ноу-хау" важлива наявність певних умов його виникнення. Автор доходить висновку, що "ноу-хау" за своєю природою є комерційною таємницею, але не будь-яка комерційна таємниця є "ноу-хау" [4].

М. Епштейн і О. Добринін пропонують розглядати "ноу-хау" як об'єкт охорони, а "комерційну таємницю" - як режим охорони [5, с. 11; 6, с. 164], з чим, на наш погляд, можна погодитись лише з певними застереженнями. Охороняти можна лише суб'єктивне право, а, отже, зазначені автори опосередковано визнають, що "ноу-хау" - об'єкт цивільних прав. Проте чинне цивільне законодавство України, розглядає об'єктом цивільних прав комерційну таємницю, встановлюючи спеціальний правовий режим її оборотоздатності. Останній включає і режим захисту як комплекс організаційних і правових засобів, за допомогою яких досягається захист комерційної таємниці від несанкціонованого її розголошування і використання. Таким чином, для того, щоб спрацювала модель, запропонована вищезазначеними авторами, необхідно або виходити з того, що "ноу-хау" - складова частина комерційної таємниці, або визнати, що це тотожні поняття.

«Комерційна таємниця» -- поняття, що прийшло в законодавство, як і ноу-хау, із практики. Оформленню його в правових системах зарубіжних держав, як і в правовій системі України, передував тривалий період, протягом якого конструкція комерційної таємниці традиційно використовувалася підприємцями для підтримки й зміцнення власної конкурентоздатності та захисту ділових секретів від розголошення.

На сьогодні легальне визначення цього поняття міститься в Цивільному України, у Господарському кодексі України та в інших законах і нормативно-правових актах.

Цивільний кодекс України під комерційною таємницею розуміє секретну інформацію, тобто інформацію, яка невідома невизначеному колу осіб (у цілому або в певній формі й сукупності її складових), не є доступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, має комерційну цінність і є предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, прийнятих особою, яка на законних підставах контролює її. Комерційну таємницю можуть становити відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого й іншого характеру (ст. 505).

Господарський кодекс України під комерційною таємницею розуміє відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання (ст. 36).

Проте віднесення комерційної таємниці до об'єктів права інтелектуальної власності неоднозначно було сприйнято в науці цивільного права. Такі вчені, як О. Кохановськая, В. І. Жуков, С. Ю. Погуляєв одностайні в тому, що статті 505-508 ЦК -- наслідок помилкового підходу законодавця до проблеми сутності інформації, хоча й по-різному обґрунтовують свою точку зору. Так, О. Кохановська розглядає комерційну таємницю як класичний об'єкт нового інституту інформаційних прав, що поступово формується в системі цивільного права, і не заперечує того, що інформація може містити елементи творчості й у такій своїй якості відповідати ознакам об'єкта інтелектуальної власності. При цьому вчений вважає, що поняття комерційної таємниці, як виду інформації, ширше, ніж поняття комерційної таємниці як одного з об'єктів права інтелектуальної власності. [9, с.19]

В. І. Жуков і С. Ю. Погуляєв вважають, що право на комерційну таємницю -- це суб'єктивне право, що охороняється не як порушене право на об'єкт права інтелектуальної власності, а як порушене суб'єктивне право, що захищається або законодавством про недобросовісну конкуренцію, або законодавством про безпідставне придбання майна їх порушником. [10, с.37] Вважаємо, що комерційна таємниця, зміст якої може становити будь-яка комерційно цінна інформація, що не є загальнодоступною, власник якої вживає заходів до збереження її в режимі секретності, не завжди є об'єктом права інтелектуальної власності. Для того щоб це відбулося, вона має бути, насамперед, результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Наприклад, список контрагентів господарчого товариства навряд чи може розглядатися як об'єкт права інтелектуальної власності, хоча він і може становити конфіденційну інформацію. Тому тільки певна частина інформації, що відповідає ознакам комерційної таємниці, за умови, якщо вона є результатом інтелектуальної, творчої діяльності людини, може розглядатися як об'єкт права інтелектуальної власності. [11, с.5]

Центральним, тобто таким, що об'єктивно впливає на відмінність досліджуваних понять, є питання про те, який із цих об'єктів є результатом інтелектуальної творчої діяльності й, отже, може бути віднесений до об'єктів права інтелектуальної власності. Законодавець дійшов висновку, що це - комерційна таємниця, хоча з цим навряд чи можна погодитись.

Безумовно, "ноу-хау" не завжди може бути результатом творчої діяльності людини, проте це завжди - результат інтелектуальної діяльності, яка відрізняється лише якісною новизною своїх форм і результату [2], оскільки у певних випадках "ноу-хау" не є якісно новим. Таким чином, на відміну від комерційної таємниці, "ноу-хау" завжди є результатом інтелектуальної діяльності людини, пов'язаної з використанням здатностей свого раціонального пізнання, здійсненням раціональних, логічних висновків. У разі ж збереження в секреті незапатентованих, але патентоздатних технічних рішень "ноу-хау" виступатиме як результат інтелектуальної, творчої діяльності.

"Ноу-хау" відрізняється від комерційної таємниці також і тим, що в його основі завжди лежить інформація зі сфери техніки та технологій. Тому це єдиний вид комерційної таємниці, який за своєю суттю є рішенням. Уся інша інформація, що становить комерційну таємницю - це інформація про факти.

Зазначені об'єкти розрізняються за формою існування. Так, системне тлумачення статей 200 і 505 ЦК, а також ст. 1 Закону України "Про інформацію" дозволяє дійти висновку, що комерційна таємниця завжди є інформацією, що об'єктивувалася, тоді як "ноу-хау" може бути і незадокументованою інформацією й існувати у вигляді досвіду і навичок.

Різницю між "ноу-хау" і комерційною таємницею можна визначити за обсягом змісту. Поняття комерційної таємниці є істотно ширшим за поняття "ноу-хау", оскільки воно, крім відомостей, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності, може включати і відомості, які мають суто інформаційне і навіть пізнавальне значення.

Якщо володільцем комерційної таємниці є спеціальний суб'єкт - особа, що здійснює підприємницьку діяльність, то відносно "ноу-хау" таке обмеження не діє. Тому за межами комерційної таємниці виявляється інформація, що відповідає ознакам "ноу-хау", права на яку належать несуб'єктам підприємницької діяльності. Таким чином, потенційна цінність "ноу-хау" на відміну від комерційної таємниці не завжди пов'язана з підприємницькою діяльністю володільця права на "ноу-хау".

"Ноу-хау" на відміну від комерційної таємниці може складатися з даних, що загальновідомі нарізно самі по собі, але які становлять виняткову цінність у своїй сукупності саме в певному поєднанні.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що "ноу-хау" - це частина комерційної таємниці, яка є результатом інтелектуальної або інтелектуальної творчої діяльності у сфері техніки та технологій у вигляді сукупності технічних знань, інформації, практичних навичок (досвіду), яка є секретною, істотною, ідентифікованою, практично застосовною, конфіденційність якої забезпечується її законним володільцем.

Щодо співвідношення понять «ноу-хау» і «комерційна таємниця» існують й інші погляди. Суть полягає в тому, що якщо під “ноу-хау“ розуміти дещо передове, перш за все в галузі техніки, то комерційна таємниця часто віддзеркалює лише повсякденну підприємницьку діяльність, у зв'язку з чим низка науковців намагається відокремити “ноу-хау“ від комерційної таємниці [12].

Необхідно вказати на позицію, Д. Балакіна, який виділяє два варіанти співвідношення “ноу-хау“ і комерційної таємниця: в першому випадку як тотожні поняття, та у другому, співвідношення загального та спеціального, тобто “ноу-хау“ є особливим видом комерційної таємниці. Автор вважає, що термін “комерційна таємниця“ об'єктивно сприймається ширше, ніж “ноу-хау“ (наприклад, містить інформацію стосовно контрагентів підприємства, первинну бухгалтерську документацію та інше, не пов'язане з технічним творенням). Тому “ноу-хау“ не є безпосередньо комерційною таємницею, а може бути віднесено до цієї категорії інформації. [13, с.5]

Ще одним аргументом на користь того, що “ноу-хау“ відноситься до комерційної таємниці, є певні особливості поводження з “ноу-хау“. Так, виключне право на “ноу-хау“ неможливо підтвердити, оскільки відсутня процедура публічного посвідчення права власника на цю інформацію (відсутність патенту, авторського свідоцтва тощо), що робить неможливим об'єктивне та безумовне підтвердження права власності.

Слід зауважити, що останнім часом до категорії “ноу-хау“ нерідко переходять навіть патентоспроможні винаходи, що мають найбільшу цінність. Це пояснюється ускладненням сучасних винаходів, що не дозволяє іноді описати їх в патентних замовленнях з достатньою повнотою необхідною для практичного використання, а також проблемами патентного права, коли, порушуючи чинне законодавство, заявники навмисно не викладають в заявках усіх необхідних даних, які потрібні для застосування винаходу. До категорії “ноу-хау“ відносять також винаходи, патентування яких недоцільно з врахуванням високого ризику розкриття їх сутності або при відсутності можливості проконтролювати їх неправомірне використання.

Відсутність процедури визнання виключних прав на “ноу-хау“ ставить питання щодо режиму захисту. Врахування виробничої та промислової спрямованості “ноу-хау“ вимагають відповідних варіантів охорони, до яких можна віднести захист від промислового, економічного шпигунства та інших подібних дій.

Юридично обмежити розповсюдження “ноу-хау“ можна тільки певним суб'єктам, з якими власник такої інформації має відповідні угоди. Це здійснюється шляхом укладення спеціальної угоди щодо передавання “ноу-хау“. В угоді щодо передачі “ноу-хау“ повинні бути узгоджені умови про даний об'єкт, тобто яка інформація передається, термін передачі, розміри винагороди, умови та права на подальшу передачу та збереження конфіденційності, а також міра відповідальності.

Подібні особливості захисту відповідають і комерційній таємниці.

Висновки

Питання розмежування ноу-хау і комерційної таємниці тривалий час залишається спірним в Україні і не вирішено остаточно до сьогоднішнього дня, такому стану речей сприяє відсутність достатньо розробленого понятійного апарату законодавства. На відміну від комерційної таємниці дефініція «ноу-хау» практично не розроблена. Вважаємо, що термін комерційна таємниця це набагато ширше поняття, ніж “ноу-хау“ оскільки дане визначення не пов'язане з технічним творенням.

комерційний таємниця ноу-хау право

Література

Чобот О. А. Ноу-хау та договір на його передачу: Автореф. дис. канд. юрид. наук. / Університет внутрішніх справ. - Х., 1994. - 24 с.

Про інвестиційну діяльність: Закон України -№ 1560-XII від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991 р. - № 47. - ст. 646.

Бабкин В. Ноу-хау и права ученых. // Интеллектуальная собственность. - 2000. - № 4. - С. 11-17.

Дозорцев В.А. Интеллектуальные права. Понятие. Система. Задачи кодификации: Сборник статей. / Исслед. центр частного права. - М.: «Статут», 2003. - 416 с.

Эпштейн М.Я. Существуют ли исключительные права на ноу-хау? // Патенты и лицензии. - 2001. - № 5. - С. 11-14.

Добрынин О.В. Особенности правовой регламентации «ноу-хау»: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 - М., 2003. - 180 с.

Цивільний кодекс України станом на 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2016. - №4. - ст. 44.

Господарський кодекс України станом на 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - №43. - ст. 386.

Кохановська О. В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні: Автореф. дис. д-ра юрид. наук. - К., 2006. - С. 19.

Жуков В. І. Підстави для розширеного тлумачення терміна «інформація» в чинному законодавстві України / В. І. Жуков // Інтелектуальна власність. - 2006. - № 9. - С. 37.

Погуляев С. Ю. Передача технології як вклад в просте товариство: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 5.

Шишмарева Е.В. Коммерческая тайна в российском гражданском праве: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 - М., 2004. - 241 с.

Размещено на Allbest.ru