Теоретико-правові основи забезпечення дотримання прав споживачів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-правові основи забезпечення дотримання прав споживачів

Грабовська Г. М., к.ю.н., доцент кафедри цивільного права і процесу

Юридичного інституту Національного авіаційного університету

У статті автором проведений аналіз поняття, правового статусу прав споживачів та вказано на основні види прав споживачів.

Ключові слова: право, споживач, правовий статус, захист прав споживачів.

В статье автором осуществлен анализ понятия, правового статуса прав потребителей и указано на основные виды прав потребителей.

Ключевые слова: право, потребитель, правовой статус, защита прав потребителей.

In the article the author is carry out the analysis concepts of the legal status of consumers and are the main types of consumers.

Keywords: law, consumer, legal status, protection of consumer rights.

Постановка проблеми. Виходячи з Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а її права, свободи та гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Складовою частиною захисту прав людини є захист її споживчих прав. У демократичних державах з розвиненою економікою захист прав людини як споживача є об'єктивною, незворотною закономірністю розвитку суспільства та найважливішою його ознакою.

Здійснення в Україні соціально-економічних та політичних перетворень зумовлює необхідність підвищення ефективності захисту прав громадян і, зокрема, забезпечення реалізації передбаченого у ст. 42 Конституції України обов'язку держави захищати права громадян як споживачів. Варто зазначити, що Основний Закон України встановлює, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей [1].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання захисту прав споживачів досліджують, такі вчені як: Г. Осетинська, О. Письменна, О. Шафалюк, М. Феськов тощо. Серед нових досліджень особливу увагу викликають дослідження про удосконалення інституціонального забезпечення захисту споживачів Б.М. Пісного, необхідно звернути увагу на статтю А.В. Коваленко, у якій зосереджена увага на органи місцевого самоврядування з питань захисту прав споживачів. Аналіз наукової літератури показує, що підвищена увага питанням захисту прав споживачів приділяється на сучасному етапі, але більшість праць обмежується рамками цивільного права.

Метою статті є з'ясування теоретичного поняття, видів та особливостей цивільно-правового статусу прав споживачів.

Основні результати дослідження. Категорія «споживач» має багато тлумачень, як офіційних, так і наукових. Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника [ 2 ].

В юридичній та економічній літературі не було чіткого, узагальненого визначення терміна «споживач». Розходження у трактуванні цього терміна стосувалися не дії (споживає, замовляє, придбаває, використовує - тут суперечностей не було) а саме особи споживача і цілей, на які спрямована його дія.

У Законі України «Про захист прав споживачів», прийнятому 12 травня 1991 р., зазначається, що споживач - це громадянин, який має намір замовити або придбати, або який замовляє, придбаває або використовує товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Редакцію Закону України «Про захист прав споживачів» було оновлено Законом від 1 грудня 2005 року. І в даному випадку зазнало змін визначення поняття «споживач».

Як роз'яснює постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 року № 5 [ 3]: «споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва».

З огляду на те, що право людини на споживання, зокрема на гідний рівень споживання, належить до соціально-природних прав людини, визначення загально-соціального поняття «споживач» може мати такий вигляд: це особа, яка використовує діяльність інших суб'єктів та її результати безпосередньо для задоволення своїх потреб.

Споживачі є одними з учасників ринкових відносин, в Керівних принципах ООН щодо захисту інтересів споживачів від 9 квітня 1985 року, вони визначені як найслабша, незахищена сторона цих відносин, котра не завжди має відповідну кваліфікацію та спроможність захистити свої інтереси і права [ 4 ].

Вперше визначення поняття «споживач» було сформульовано у Хартії захисту прав споживачів, прийнятій 25-ою сесією Консультативної Асамблеї Європейського Союзу 1973 року, якою встановлювалося, що споживач - це фізична або юридична особа, яка користується товарами й послугами з особистою метою [ 5, с. 227-230].

О. Шафалюк зазначає, що споживачі - люди, групи людей, а також організації, різні за масштабом і сферою діяльності, які користуються товарами, послугами, ідеями [ 6, с. 6].

Цивільний кодекс України ст. 24 встановлює, що фізичною особою є людина, яка бере участь у цивільних відносинах; причому це не тільки громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства. Отже, всі вони є учасниками відносин й у сфері споживання [7].

Тому можна зазначити, що в Україні існує суттєва розбіжність у визначенні поняття «споживач», яка може викликати певні проблеми у здійсненні деякими суб'єктами своїх прав у сфері споживання.

Важливим питанням дослідження виступає з'ясування правового статусу споживача. Як правило його поділяють на загальний та спеціальний.

О. Черняк вказує, що категорія спеціального правового статусу конкретна, спеціалізована, тому що виконує функцію соціальної диференціації, заснованої на якій-небудь юридично значимій засаді: вік, споріднення, стані здоров'я, професія, особлива соціальна роль суб'єкта й інших ознак. Спеціальний правовий статус визначає специфічні права й обов'язки, особливе положення певної категорії суб'єктів. Спеціальний правовий статус виконує стосовно загального правового статусу або функцію доповнення останнього, шляхом надання додаткових прав (наприклад, правовий статус споживача), або його обмеження (правовий статус підсудного). Загальний правовий статус залишається основою, необхідною передумовою спеціального правового статусу, що, у свою чергу, конкретизує положення певної групи суб'єктів, тим самим, коректуючи загальний правовий статус [8, с. 459].

Як зазначає А. Коваленко, що сьогодні доволі важливим і актуальним є питання розбудови і становлення цілісної системи з питань захисту прав споживачів в Україні, без вирішення якого неможливо забезпечити поступовий соціально-економічний розвиток, розв'язання нагальних потреб у насичені споживчого ринку якісними товарами, роботами та послугами [9, с. 375]

Наступним важливим моментом дослідження є з'ясування питання щодо різних класифікації прав споживача.

Права споживача - це визначені законодавством правила поведінки, дозволи на вчинення певних дій [ 10, с. 19].

Ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» містить такі права споживачів:

захист своїх прав державою;

право на належну якість продукції та обслуговування;

безпеку продукції;

право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;

- право на звернення до суду та інших уповноважених органів

Державної влади за захистом порушених прав;

право на об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) [2].

Споживач, згідно із Законом України «Про захист прав споживачів», має правовідносини з «виробником, продавцем та виконавцем».

Виробником, продавцем, виконавцем є підприємства, створені згідно з вимогами Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р., а також громадянин-підприємець, зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. Виробник, продавець, виконавець, згідно із Законом, підпадають під загальне поняття суб'єкта господарювання [11]. До суб'єктів господарювання належать підприємства, установи, організації (їх філії, представництва, відділи), незалежно від форми власності; іноземні юридичні особи (їх філії, представництва, відділи); фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють господарську діяльність на території України. Варто зазначити, що іноземні юридичні особи (їх філії, представництва, відділи), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють господарську діяльність на території України, зобов'язані та несуть відповідальність згідно із Законом України «Про захист прав споживачів». споживач правовий захист

Законодавство Європейського Союзу не має чіткого визначення прав споживачів, об'єднаного одним актом і загальними ознаками. Тому, досліджуючи такі права, О. Черняк , вказав на наступну класифікацію:

- права споживача у сфері безпеки іграшок;

- права споживача у сфері безпеки ліків;

- права споживача у сфері реклами, заохочення, інформування споживачів;

- права споживача у сфері якості послуг у сфері туризму;

- права споживача у сфері укладення контрактів між постачальниками та споживачами;

- права споживача у сфері транспорту;

- права споживача у сфері якості послуг, що надаються засобами телекомунікацій;

- права споживача у сфері маркування продукції;

- права споживача у сфері фінансових послуг;

- права споживача у сфері якості послуг в енергетичній сфері;

- права споживача у сфері загальної безпеки продукції;

- права споживача у сфері відповідальності за недоброякісну продукцію;

- права споживача у сфері безпеки та якості продуктів харчування та продовольчої сировини [8, с. 461].

Необхідно вказати, що класифікація прав споживача може містити різні критерії щодо їх поділу.

На сьогодні в Україні створено законодавчу базу в сфері захисту прав споживачів, що потребує належних механізмів її застосування та реалізації, зокрема в частині гарантування якості окремих товарів, процедури реалізації споживачами їх прав на обмін товару неналежної якості та повернення коштів, можливості проведення незалежної експертизи проданих товарів та наданих послуг тощо.

В Україні задекларовано про державний захист економічних інтересів громадян як споживачів, можливість вільного вибору продукції, а також її виробників і продавців, отримання знань і кваліфікації, необхідних відповідно до їх потреб, гарантію придбання або отримання продукції в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання нормального здорові належної життєдіяльності населення нашої країни [12, с. 171].

П. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначає, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою, тобто нормативно закріплено можливість захисту прав споживача шляхом звернення до державних органів. У відповідності до ч. 3 ст. 5 цього закону захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди. Як бачимо з положення даної норми в першу чергу на органи виконавчої влади покладаються обов'язки із захисту прав споживачів, а вже потім - на органи місцевого самоврядування, а на суди - в останню чергу.

Висновки

У сучасному суспільстві, яке пропонує великий вибір товарів та послуг, захист прав споживачів відіграє дедалі важливішу роль. Важливість цивільно-правового забезпечення захисту прав споживачів визначається тим, що для нашого суспільства досить актуальною залишається проблема наслідків споживання неякісних товарів. Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Враховуючи зазначене вище, вважаємо, що споживачем визнана фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. При цьому можна б було розширити поняття споживач і визнавати як фізичну особу, так і громадян України, осіб без громадянства, громадян інших держав.

Література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30. - ст. 141.

Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. № 1023-ХП (в ред. Закону України від 01.12.2005 р. № 3161-IV).

Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996р. № 5 // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nre.

Руководящие принципы для защиты интересов потребителей от 09.04.85. Резолюция 39/248 Генеральной Ассамблеи ООН // Режим доступа: http://russia.bestpravo.ru/fed1991/data03/tex14212.htm.

Феськов М.М. Класифікація прав за Європейською соціальною хартією (переглянутою) // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. - Вип. 9. Одеса: Астропрінт. - 2000. - с. 227-230.

Шафалюк О.К. Поведінка споживачів: Курс лекцій. - К.: КНЕУ, 2003. - 68 с.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356).

Черняк О.Ю. Класифікая прав споживача за законодавством України та Європейського Союзу / О. Ю. Черняк // Форум права. - 2008. - ч. 2. - С. 458-464.

Коваленко А.В. Органи місцевого самоврядування в системі державного контролю з питань захисту прав споживачів / А.В. Коваленко // Теорія та практика державного управління. - 2012. - С. 374-379.

Юридичний путівник споживача: Навч.-практ. посіб. / Теліпко В.Е., ПанасюкС.А., Клименко О.І. та ін.; За заг. ред. Теліпко В.Е. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 368 с.

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144.

Пісний Б.М. Удосконалення інституціонального забезпечення захисту споживчих інтересів шляхом формування механізму ринкового нагляду / Б.М. Пісний // Інноваційна економіка. - № 6. - 2013. - С. 170-173.

Размещено на Allbest.ru