Особливості застосування загальнотеоретичних категорій кримінальної науки до держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ КРИМІНАЛЬНОЇ НАУКИ ДО ДЕРЖАВИ

Важна К. А., кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин

АНОТАЦІЯ

кримінальний міжнародний держава

Важна К.А., Особливості застосування загальнотеоретичних категорій кримінальної науки до держави

У статті досліджується допустимість (у відповідності до чинного міжнародного права) та особливості застосування до держави як суб'єкта міжнародного права основних категорій кримінальної науки (злочин, протиправність, суспільна небезпека діяння, караність, винність, злочинний умисел, осудність). Автор робить висновок, що такі категорії можуть застосовуватися до держави у відповідності до чинного міжнародного права.

Ключові слова: держава, міжнародний злочин, вина, умисел, осудність, суспільна небезпека діяння, караність діяння, протиправність, відповідальність держави.

АННОТАЦИЯ

Особенности применения общетеоретических категорий уголовного науки к государству

Важна К.А.

В статье исследуется допустимость (в соответствии с действующим международным правом) и особенности применения к государству как к субъекту международного права основных категорий уголовной науки (преступление, противоправность, общественная опасность деяния, наказуемость, виновность, преступный умысел, вменяемость). Автор делает вывод, что такие категории могут применяться к государству в соответствии с действующим международным правом.

Ключевые слова: государство, международное преступление, вина, умысел, вменяемость, общественная опасность деяния, наказуемость деяния, противоправность, ответственность государства.

ABSTRACT

Features of the use of criminal science general theoretical categories in relation to state

Kateryna Vazhna

The article examines the possibility (in accordance with current international law) and specifics of the use of criminal science basic categories (crime, illegality, social danger of the act, punishment, culpability, criminal intent, criminal capacity) to state as a subject of international law. The author concludes that these categories are applicable to state in accordance with current international law. But the author emphasizes that the meaning these categories when applying them to state would differ and would have certain specifics in comparison with the meaning provided to these categories in domestic law (given the nature of the subject of crime and based on the nature and characteristics of international crimes).

The author also concludes that state as a subject of international law fully complies with the criteria of the criminal responsibility institute: 1) state is able to commit international crimes (acts of state violates imperative norms of international law (illegality), violate the interests of the whole international community of States (social danger), and, therefore, cause the highest level of danger to international peace and security, cause the worst consequences, given the value of the assault object; 2) Acts of state, which constitute or cause an international crime, involve guilty (criminal) intent of state (as a conscious selection of criminal policies and criminal methods of action for achieving specific goals), since an international crime can not occur as a result of chance or negligence of officials, but is the result of a deliberate, planned state policy carried out using almost the entire state mechanism; 3) state can be punished for committing international crimes: international law and international legal practice formed legal institutes, indicating the difference between the legal regime of State prosecution for committing international crimes and the different coercive measures and forms of State responsibility for committing international crimes.

Key words: state, international crime, guilt, criminal intent, culpability, social danger of the act, punishment, illegality, responsibility of state.

Постановка проблеми. У загальній теорії кримінальної науки в межах інституту кримінальної відповідальності застосовують такі загальноприйняті категорії і поняття як злочин, протиправність, суспільна небезпека діяння, караність, винність, злочинний умисел, осудність тощо.

Міжнародні злочини - це найтяжчі і найсерйозніші порушення міжнародного права. Їх суспільно небезпечний характер зумовлює найтяжчі наслідки і становить пряму загрозу міжнародному миру та безпеці. Аналіз специфіки й сутності міжнародних злочинів, а також аналіз міжнародно-правової практики у даній сфері свідчить про те, що левова частка міжнародних злочинів вчиняється державою, так як вимагає залучення всього державного механізму.

Актуальність проведення комплексного теоретичного аналізу допустимості, доцільності та особливостей застосування загальнотеоретичних категорій кримінальної науки до держави як суб'єкта міжнародного злочину зумовлена тим, що результати таких досліджень сприятимуть удосконаленню існуючих і створенню нових правових механізмів боротьби з міжнародними злочинами та їх превенції.

Упорядкування та вироблення єдиного загальновизнаного підходу щодо особливостей застосування категорій кримінальної науки до держави як суб'єкта міжнародного права, вироблення єдиного міжнародно-правового змісту та сутності таких категорій повинні проводитися на основі аналізу доктрини міжнародного права, аналізу сучасних міжнародних відносин та специфіки міжнародних злочинів та, насамперед, на основі аналізу міжнародно-правової практики та норм і принципів чинного міжнародного права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Можливість присвоєння державі вчинення міжнародного злочину, а також допустимість та особливості застосування до держави категорій осудності, вини і умислу вивчались зарубіжними вченими, зокрема (в алфавітному порядку): Р. Аго, Ю. Барбозою, М.Ш. Бассіоні, І.П. Бліщенком, А. Бустаманте, Ф.В. Гарсіа Амадором, Дж. Гінзбургсом, Г. Доннедьє де Вабром, Д.Б. Левіним, Ф. Малекяном, А. Пеллетом, В. Пеллою, К. Сальданья, Г.І. Тункіним, М.А. Ушаковим, І.В. Фісенком та ін. До українських вчених, які досліджували дані питання, належать С.С. Андрейченко, В.Ф. Антипенко, В.А. Василенко, Н.А. Зелінська, І.І. Лукашук, Ю.В. Манійчук та ін.

Питання допустимості, доцільності та особливостей застосування загальнотеоретичних категорій кримінальної науки до держави як суб'єкта міжнародного злочину розглядалися в українській та зарубіжній науці міжнародного права поверхнево, відсутній комплексний глибокий аналіз особливостей застосування вище перелічених основних категорій кримінальної відповідальності до держави як суб'єкта міжнародного права.

Цілі статті. Дослідити допустимість та особливості застосування загальнотеоретичних категорій кримінальної науки до держави як суб'єкта міжнародного злочину.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інститут кримінальної відповідальності найтісніше пов'язаний і вивчається найбільш детально у межах кримінальної науки та кримінології. В залежності від предмету посягання та суб'єктів правопорушення відносини, пов'язані із вчиненням злочину (кримінально караного діяння), можуть регулюватися національним кримінальним законодавством (в деяких випадках відповідними нормами міжнародного приватного права) або міжнародним кримінальним правом.

Поняття «злочину» є основною, базовою категорією кримінального права [1, с. 48]. Лише діяння, які становлять найбільшу суспільну небзпеку, визнаються злочинами, скоєння яких тягне можливість застосуваня найсуворішої міри примусу, якою є кримінальне покарання [2, с. 55-57].

Держава як основний суб'єкт міжнародного права (далі - МП) та основний актор міжнародних відносин може вчиняти міжнародні злочини. Поняття «злочин держави» є відомим і загальноприйнятим у міжнародній практиці та міжнародному праві, неодноразово застосовувався у відношенні щодо держави. [3, с. 247-248; 4, с. 82].

У правовій теорії всі правопорушення прийнято класифікувати в залежності від їх характеру, ступеня, шкідливості і небезпеки для суспільних відносин, за характером застосовуваних санкцій за їх вчинення. Така класифікація передбачає розмежування правопорушень на дві великі групи: проступки і злочини. До проступків відносять діяння, які характеризуються меншим ступенем небезпеки і тягнуть заходи адміністративної або цивільно-правової відповідальності. Злочинами визнаються кримінальні правопорушення, тобто діяння, заборонені кримінальним правом під загрозою покарання. Всі правопорушення становлять суспільну небезпеку, але рівень цієї небезпеки різний. Злочин значно відрізняється від інших правопорушень - він характеризується підвищеним ступенем небезпеки для охоронюваних інтересів. Злочин відносять до найбільш небезпечних правопорушень [1, с. 59-60].

Порушення міжнародного права також поділяються на так звані ординарні правопорушення (або делікти) і міжнародні злочини. Міжнародне правопорушення може бути кваліфіковане як міжнародний злочин за умови, що було вчинено тяжке порушення основоположних для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства міжнародно-правових зобов'язань. Міжнародні злочини є порушеннями імперативних норм міжнародного права. Доктринальні позиції сприяли утвердженню концепції особливого режиму відповідальності держави за міжнародні злочини [5, с. 15-18].

Під час роботи Комісії міжнародного права (далі - КМП) ООН над Проектом статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 2001 році) спеціальний доповідач Р. Аго сформулював проект статті, яка після обговорення і внесення до неї ряду поправок була прийнята у 1976 р. Комісією у першому читанні під номером 19 У 2000 р. стаття 19 була виключена з Проекту і замінена Главою III «Серйозні порушення зобов'язань перед міжнародною спільнотою в цілому» [4, с. 93-94; 9, с. 35-39, 63; 2, с. 69-70]. [6, с. 9]. Стаття містила не лише загальне визначення поняття міжнародного злочину У пункті 2 статті 19 Проекту статей про відповідальність держав Комісії міжнародного права ООН 1976 року вказувалося:

«Міжнародно-протиправне діяння, яке виникає внаслідок порушення міжнародного зобов'язання, настільки важливого для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, що його порушення розглядається як злочин міжнародним співтовариством у цілому, становить міжнародний злочин.» [2, с. 69-72, 236]. (п. 2), але і приблизний перелік тих випадків, у яких міжнародно-протиправне діяння слід кваліфікувати як міжнародний злочин (п. 3) [7, с. 84-85; 8, с. 78-79]. Р. Аго на основі аналізу теорії і практики показав, що термін «міжнародний злочин» отримав широке визнання і може застосовуватись до кваліфікації діяння держави [2, с. 66-67].

Злочин як правова категорія, явище характеризується певними ознаками, які нормативно визначені в законодавствах держав. Ознаками злочину у науці кримінального права визнаються: ступінь суспільної небезпеки, протиправність, винність і караність.

Одна з найважливіших ознак злочину - винність. У теорії кримінального права винність - це внутрішнє, психічне ставлення особи до свого діяння і до наслідків, які наступили або передбачаються. Фактично, винність означає, що особа, вчиняючи злочин, володіє інтелектом і волею у тому необхідному обсязі, який визначений у кримінальному законодавстві і усвідомлено робить вільний вибір між злочинною та незлочинною поведінкою.

Злочинна поведінка здійснюється під контролем свідомості й волі, що передбачає такий стан психіки особи, який кримінальне право називає осудністю, тобто можливістю усвідомлення особою фактичного характеру та небезпеки своїх дій (бездіяльності) і можливістю керувати ними. Особа повинна розуміти фактичний характер своїх дій (усвідомленість діяння) і вільно обирати варіант своєї поведінки (добровільність діяння) [1, с. 51; 2, с. 30-32].

Вищевказані критерії вини, умислу, усвідомлення фактичного характеру та небезпеки своїх дій (бездіяльності) і можливість керувати ними можуть застосовуватися і у міжнародно-правовому вимірі до держави як суб'єкта міжнародного права. Підтвердження вказаного знаходимо в доктрині міжнародного права, міжнародно-правовій практиці, міжнародних нормативно-правових документах та коментарях до них.

Зокрема, на думку Ю.А. Рєшетова, агресія, як міжнародний злочин особливо небезпечного характеру, що характеризується широкими масштабами і підвищеним рівнем суспільної небезпеки, передбачає винний умисел держави-агресора. Агресія - не результат ексцесів чи недогляду якихось посадових осіб, а наслідок продуманої і спланованої агресивної політики.

Такі міжнародні злочини як агресія не могли б мати місця без участі держави або держав, без їх спланованих дій та вираженої волі й умислу на здійснення певних діянь і досягнення конкретних цілей. Для реалізації агресії необхідне залучення збройних сил як мінімум однієї держави, які повинні знаходитись і діяти під централізованим організованим командуванням цієї держави (в обличчі відповідних органів публічної влади). Отже, вчинення агресії неможливе без залучення практично всього державного апарату. Крім того, діяння, які складають і спричиняють злочин агресії, визначаються і підтримуються державною політикою, яка відповідає стратегічним цілям зовнішньої політики та геополітики цієї держави [2, с. 128-130].

Як пише Ю. Барсєгов про геноцид вірмен, це широкомасштабний міжнародний злочин, вчинений з метою знищення цілого народу з політичних мотивів. Відповідно до заздалегідь розробленого плану все вірменське населення, незалежно від віку та статі, було умисно винищено на 9/10 території його історичної батьківщини. Як зазначає Герхард Верле, більше шести мільйонів євреїв стали жертвами політики винищення, ініційованої Гітлером та втіленої Третім рейхом. «Вказаний злочин став унікальним не лише у світлі кількості жертв, але і у зв'язку з «форматом» їх убивства - бюрократично спланованого з початку до самого кінця «промислового» винищення». Згідно інформації про геноцид у Руанді, розміщеної на сайті ООН, кампанія геноциду була чітко організована і проходила за участю високопоставлених урядових чиновників та керівництва правлячої партії. Списки підлягаючих вбивству представників народності тутсі і лідерів опозиції були складені до того як геноцид реально розпочався [2, с. 139-140].

А. Ноллкемпер, прихильник концепції «злочинної системи», наголошує, що реалізація геноциду не видається можливою без залучення великої організації. Аналізуючи справу щодо суданської провінції Дарфур, професор вказує, що важко повірити у те, що Ахмад Мохамед Харум, колишній міністр, самостійно вчинив міжнародні злочини в Судані, за які він був осуджений. Аналогічною вчений вважає ситуацію з іншим засудженим - лідером «Джанджавід». У своїй доповіді Раді Безпеки 2008 року обвинувачувач Міжнародного кримінального суду зробив висновок, що двоє згаданих обвинувачених індивідів були частиною набагато більшої організації. У своїй доповіді обвинувачувач вказав, що злочини були вчинені за допомогою мобілізації всього державного апарату. «Координація різними бюрократичними органами, починаючи від військових до інформаційних публічних, передбачає існування плану, схваленого і керованого урядовою владою на найвищому рівні» [11, с. 5, 12].

В.А. Василенко переконаний у тому, що «характеризуючи міжнародне правопорушення, завжди необхідно мати на увазі, що поведінка держави у міжнародних відносинах є результатом прояву її волі». Будь-яка протиправна і така, що наносить шкоду, поведінка держави передбачає її вину і, відповідно, необхідність її приписування даній державі. За словами В. Пелли «держава має власну волю і, отже, може вчиняти злочини»]. Д.Б. Левін вказує, що при всій своїй відмінності від волі індивіда, воля держави хоча і є поняттям, одночасно є реальною категорією. І.П. Бліщенко та І.В. Фісенко зазначають, що з'являються особливі визначення вини у міжнародному праві, які відображають прагнення якомога далі відійти від психологічної категорії [2, c. 176].

Ю.В. Манійчук пише, що держава - складний соціальний організм, який володіє власною волею. Діяльність держави зумовлена її соціальними потребами й інтересами. Виходячи із своїх потреб та інтересів, держава свідомо ставить цілі, які визначають спосіб і характер її діяльності. Так, воля держави є джерелом її ціленаправленої діяльності. Держава може обирати варіант поведінки із множини існуючих варіантів та, вільно прийнявши певне вольове рішення, несе відповідальність за свій вибір. Воля, що реалізується неправомірно - це і є вина держави-правопорушниці. Наслідком неправомірного, порочного прояву волі держави є протиправність її поведінки [2, c. 177].

В.А. Василенко, розглядаючи державу в якості суб'єкта міжнародного права як єдиний соціальний організм, наголошує, що «протиправна винна поведінка держави, яка порушує міжнародний правопорядок і наносить шкоду іншим державам, завжди зумовлена політикою держави». Умисел держави, як зазначає В.А. Василенко, має місце тоді, коли держава явно і умисно порушує свої міжнародні зобов'язання. Як приклад автор наводить вчинення акту агресії, передачу ядерної зброї іншій державі та ін. [11, c. 95, 149-151; 12].

У зв'язку із вказаним автор зазначає, що поняття осудності («вменение в вину», «вменяемость в вину»), яке застосовується у міжнародному праві, суттєво відрізняється від того, яке застосовується у внутрішньодержавних правових системах. Саме тому Комісія міжнародного права ООН прийшла до висновку про доцільність уникати терміну «осудність» («вменяемость в вину», «вменение в вину»), а замість нього вживати поняття «присвоєння» («attribution») [11, c. 93-94; 2, с. 175].

Як вказується у третій доповіді Р. Аго, «вчені-міжнародники здавна намагалися підкреслити, що при використанні цих термінів у сфері міжнародної відповідальності держав їм зовсім не стараються надати значення, аналогічне тому, яке надають, наприклад, у внутрішньому кримінальному праві» [11, c. 93-94].

Категорії осудності та вини держави за вчинення міжнародно-протиправних діянь, колективний характер відповідальності держави досліджував В.Н. Елиничев. Особливу увагу вчений приділяв випадкам об'єктивної осудності [2, с. 175]. Як зазначає В.А. Василенко, В.Н. Елиничев у своїх ранніх роботах розглядав вину держави як особливе соціально-політине явище. Пізніше вчений вже наполягав на концепції «об'єктивної відповідальності» держави, згідно якої при вчиненні міжнародних злочинів вину держави не потрібно доказувати, так як вина презюмується [11, с. 149, 154, 160].

У Коментарях КМП ООН до Глави ІІІ «Серйозні порушення зобов'язань, що витікають з імперативних норм загального міжнародного права» Статей про відповідальність держав 2001 року наголошується, що для того, щоб вважатися систематичним, порушення повинне здійснюватися організованим шляхом і з умислом. А «грубий» характер означає кричуще порушення, яке є прямим та відкритим посяганням на цінності, що захищаються вказаною нормою. Також Комісія міжнародного права вважає, що до числа факторів, які встановлюють серйозність порушення міжнародного права державою, слід віднести умисел на порушення норми. КМП вказує, що необхідно також пам'ятати, що деякі з імперативних норм, а саме заборона агресії і геноциду, в силу самого їх характеру потребують умислу на порушення у великих масштабах [12, c. 293]. Отже, відповідно до сучасного міжнародного права, до держави можна застосовувати категорії вини і умислу за скоєння міжнародних злочинів.

Зміст даних категорій матиме «міжнародно-правовий» відтінок (у порівнянні із значенням, що надається даним категоріям у внутрішньодержавному праві) з огляду на особливості самого суб'єкта правопорушення (держави) та виходячи із сутності та особливостей міжнародного злочину.

Суспільна небезпека відповідно до загальної теорії кримінального права є основною базовою ознакою злочину. Суспільна небезпека носить універсальний характер і притаманна всім видам правопорушень. Проте, її зміст дозволяє розмежовувати злочини та інші делікти. У загальній кримінальній теорії та у кримінальному законодавстві держав виділені якісно-кількісні характеристики суспільної небезпеки. Мова йде про її характер і ступінь. У першому випадку ми маємо на увазі цінність об'єкта посягання, вид заподіяної шкоди, форму вини. Ступінь небезпеки визначається величиною збитку, ступенем вини посягання, тяжкістю діяння в залежності від способу, місця, часу та інших обставин [1, с. 50; 2, с. 29-32].

Комісія міжнародного права ООН обґрунтувала необхідність розрізняти у рамках загальної категорії міжнародно-протиправних діянь держав особливу категорію, що охоплює виключно тяжкі протиправні діяння [4, с. 88-89]. Значною мірою це випливає із виділення в рамках міжнародного права особливої категорії норм, які мають назву імперативних (jus cogens). Особливий характер таких норм, значення інтересів, які вони захищають, диктують необхідність встановлення особливого виду міжнародно-правової відповідальності за їх порушення [3, с. 263-264; 6, с. 63].

Важливим кроком для виділення із всього обсягу міжнародних правопорушень особливої категорії - міжнародних злочинів - стало рішення Міжнародного Суду ООН 1970 р. у справі компанії «Барселона Тракшн» (Barselona Traction), на яке посилався спеціальний доповідач КМП ООН при розробці Проекту статей про відповідальність держав. У вказаному рішенні Суд постановив про необхідність виділення зобов'язань держав erga omnes, тобто зобов'язань у відношенні до всього міжнародного співтовариства [13, с. 32; 8, с. 33; 11, с. 53]. Із вищесказаного випливає, що порушення зобов'язань erga omnes породжує особливий вид правовідносин відповідальності, що характеризуються універсальним характером. Оскільки такі порушення зачіпають зобов'язання щодо міжнародного співтовариства у цілому, то кожна держава вважається юридично зацікавленою у реалізації відповідних правовідносин відповідальності. Наведені Судом приклади порушення зобов'язань такого виду практично сходяться з тими, які зазвичай відносять до міжнародних злочинів [11, с. 53; 8, с. 33; 2, с. 59-60].

Злочини та інші правопорушення можна також розмежовувати і за процедурою притягнення до відповідальності. Найбільш сувора процедура передбачена при притягненні до кримінальної відповідальності, тобто за вчинення злочинів [1, с. 61-62].

У загальній теорії кримінальної науки кримінально-правові відносини - це відносини, що виникають між особою, яка вчинила злочин, з одного боку,, і державою в особі суду, слідчого, прокурора, органу дізнання, з іншого. У суб'єктів (учасників) правовідносин виникає певна сукупність прав та обов'язків. Так, особа, яка вчинила злочин, зобов'язана потерпати від заходів державного примусу. Інший суб'єкт - держава - має право піддати особу, винну у скоєнні злочину, обмеженням, передбаченим кримінальним законодавством, тобто кримінальній відповідальності і покаранню [1, с. 78].

У міжнародному кримінальному праві суб'єктами правовідносин, які виникають внаслідок вчинення державою міжнародного злочину, є така держава, з одного боку, та міжнародне співтовариство держав у цілому, з іншого. Одна або кілька держав, які вчинили міжнародний злочин, виділяються зі складу міжнародного співтовариства і до них застосовуються санкції, не спрямовані проти інших членів міжнародного співтовариства. У результаті такі рішення в частині, що стосується держав, які вчинили міжнародний злочин, будуть ґрунтуватися на насильницькому примусі і виключити такий елемент примусу з відповідальності за злочин не видається можливим [2, c. 196].

Особливий характер імперативних норм (jus cogens), значення інтересів, які вони захищають, диктують необхідність встановлення особливого виду міжнародно-правової відповідальності за їх порушення.

Комісія міжнародного права так і не встановила конкретного відмінного режиму реалізації відповідальності і примусу держав за міжнародні злочини, але «наголосила», що є «дуже сумнівним», щоб два різних види міжнародних злочинів не тягнули встановлення різних форм відповідальності [6, с. 32, 47-49, 62-67, 77-79]. Як зазначає І.І. Лукашук, цю прогалину певною мірою покликані заповнити прийняті Генеральною Асамблеєю ООН Статті про міжнародну відповідальність держав 2001 р. [3, с. 249-252]. Вітчизняні та зарубіжні юристи визнають особливо тяжкий характер відповідальності за міжнародні злочин [2, с. 128-130].

На думку КМП ООН, «було б цілком помилково вважати, що у сучасному міжнародному праві існує лише один режим відповідальності, який можна застосовувати повсюдно до будь-якого типу міжнародно-протиправного діяння, незалежно від того, чи є воно тяжким чи ні, чи зачіпає воно життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства в цілому або тільки інтереси якогось певного члена цієї спільноти». [3, с. 264-267; 2, с. 69].

В доктрині міжнародного права загальновизнаним є те, що звичаєве міжнародне право містить норми, які визначають такі форми міжнародно-правової відповідальності держав як надзвичайна сатисфакція та надзвичайна репарація. Причому, «надзвичайні» форми відповідальності повинні застосовуватися лише за вчинення міжнародних злочинів і передбачають деяке обмеження суверенітету держави, що вчинила міжнародний злочин. Надзвичайна сатисфакція та надзвичайна репарація неодноразово застосовувалися в міжнародно-правовій практиці у межах реалізації відповідальності держав за вчинення міжнародних злочинів [2, с. 116-117].

ВИСНОВКИ

До держави (як суб'єкта міжнародних правовідносин та актора міжнародних взаємодій) можна застосовувати категорії теорії кримінального права. Держава як суб'єкт міжнародного права цілком вписується у критерії інституту кримінальної відповідальності:

1. Держава здатна вчиняти міжнародні злочини (діяння держави порушують імперативні норми МП (протиправність), зачіпають інтереси всього міжнародного співтовариства держав у цілому (суспільна небезпека), а отже, носять найвищий ступінь небезпеки для міжнародного миру та безпеки та, відповідно, найтяжчий характер, зважаючи на цінність об'єкта посягання; діяння держави, які складають чи спричиняють міжнародний злочин, передбачають винний умисел держави (як свідоме обрання злочинної політики та злочинних методів дій для досягнення конкретних цілей), так як міжнародний злочин не може виникати внаслідок випадковостей чи недогляду посадових осіб, а є результатом продуманої, спланованої політики держави із залученням практично всього державного механізму);

2. Держава може бути караною за вчинення міжнародного злочину, причому міжнародне право та міжнародно-правова практика сформували правові інститути, що вказують на відмінність правового режиму притягнення держави до відповідальності, а також відмінність заходів примусу та форм і мір відповідальності держави за вчинення міжнародного злочину у порівнянні із вчиненням державою ординарного правопорушення (у межах відповідальності держави за міжнародні злочини передбачаються санкції, що будуть прийматися від імені всього міжнародного співтовариства держав у цілому);

3. Кримінально-правовий вплив на державу суттєво покращує систему міжнародної безпеки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Уголовное право. Общая и особенная часть : [учебник] / [под ред. Кадникова Н. Г.]. - М. : Городец, 2006. - 911 с.

2. Важна К. А. Концепція кримінальної відповідальності держави: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.11 / Важна Катерина Анатоліївна. - К., 2013. - 243 с.

3. Лукашук И. И. Право международной ответственности / Игорь Иванович Лукашук. - М. : Волтерс Клувер, 2004. - 432 с.

4. Зелинская Н. А. Международные преступления и международная преступность / Н. А. Зелинская. - Одесса : Юридическая литература, 2006. - 568 с.

5. Манийчук Ю. В. Последствия международного правонарушения / Ю. В. Манийчук. - Киев : Вища школа, 1987. - 147 с.

6. Spinedi M. International crimes of state: the legislative history / Marina Spinedi // International Crimes of State: critical analysis of the ILC's draft article 19 on state responsibility / [ed. By Joseph H. H. Weiler, A. Cassese, M. Spinedi]. - Berlin ; New York : de Gruyter, 1988. - Р. 7-141.

7. Barboza Julio. International criminal law / Julio Barboza. - Martinus Nijhoff Publishers, 2000. - 396 р.

8. Мазов В. А. Ответственность в международном праве / В. А. Мазов. - М. : Юридическая література, 1979. - 152 с.

9. Crawford J. The International Law Commission's Articles on State Responsibility: Introduction, Text and Commentaries / James Crawford. - UK, Cambridge : Cambridge University Press, 2002. - 424 p.

10. Nollkaemper A. State responsibility for international crimes: a review of principles of reparation / Andre Nollkaemper // Essays in Honour of Professor Kalliopi Koufa, March 11, 2009. - University of Amsterdam, 2009. - P. 1-40.

11. Василенко В. А. Ответственность государства за международные правонарушения / Владимир Андреевич Василенко. - К .: Вища школа, 1976. - 267 с.

12. Важна К. А. Можливість встановлення вини і умислу держави як суб'єкта міжнародного права : матеріали всеукр. наук.-практ. конф. [«Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку»], (Херсон, 14-15 лютого 2014 р.). - Херсон : Видавничий дім «Гельветика», 2014. - С. 186-189.

13. ICJ Reports, 1970 [Electronic resource] // The official site of International Court of Justice. - Access mode : http://www.icj-cij.org/docket/files/50/5387.pdf

Размещено на Allbest.ru