Оцінка працівниками поліції динаміки злочинності та діяльність поліції по боротьбі з нею

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вибіркове опитування працівників правоохоронних органів, суддів є важливим засобом отримання кримінологічно значимої інформації, який до цього часу недостатньо використовується в українській кримінології. Виділяються два основні види таких опитувань: загальне, тобто спрямоване на встановлення загальної оцінки працівниками поліції стану злочинності, адекватності офіційної статистичної інформації щодо неї, діяльності поліції щодо протидії злочинності, готовності населення до співпраці з працівниками поліції, та спеціального або проблемного, спрямованого на визначення ставлення правників поліції до певної проблеми та шляхів її вирішення. Обидва види опитування дозволяють отримати цінну кримінологічну інформацію від осіб, які безпосередньо протидіють злочинності і знають стан справ зсередини, в першому випадку для визначення загальної характеристики кримінальної ситуації в країні або регіоні, в другому -- для визначення стану злочинів певного виду, розуміння працівниками правоохоронних органів їх кримінологічної сутності, причин та умов, що їм сприяють, готовності успішно протидіяти їм [1, с. 23-24]. Ця інформація є вкрай важливою як для прийняття стратегічних управлінських рішень та нормативно-правових актів щодо протидії злочинності, так і для вжиття заходів щодо вдосконалення діяльності правоохоронної системи України.

Протягом 2003-2015 рр. авторським колективом лабораторії кримінологічних досліджень та проблем запобігання злочинності Державного науково-дослідного інституту МВС України (ДНДІ МВС України, до 2006 р. - НДІ НАВСУ) під керівництвом О.Г. Кулика за участю автора щороку проводилося загальне за обраною нами термінологією опитування працівників поліції (міліції), які навчаються в Національній академії внутрішніх справ, щодо стану злочинності та діяльності поліції по боротьбі з нею. У 2003 р. в опитуванні взяло участь 374 респонденти, у 2004 р. - 366, 2005 р. - 367, 2006 р. - 370, 2007 р. - 391, 2008 р. - 105, 2009 р. - 319, 2010 р. - 284, 2011 р. - 204, 2012 р. - 279, 2013 р. - 231, 2014 р. - 214 та у 2015 р. - 131 співробітник поліції.

Стаття має на меті проаналізувати отримані під час опитувань дані і визначити на цій основі оцінку працівниками поліції стану злочинності та її динаміки, відображення в офіційній статистиці її реальної поширеності, їх сприйняття можливих форм співпраці громадян з поліцією, рівень задоволеності повнотою висвітлення діяльності поліції засобами масової інформації.

Протягом всього періоду проведення опитувань більшість респондентів вважали, що злочинність в Україні зростає або залишається на минулорічному рівні. Причому якщо у першій половині періоду проведення опитувань частки таких осіб відрізнялися не суттєво, то у другій відсоток тих, хто відмічав ріст злочинності був суттєво вищий за відсоток опитуваних, які вважали, що рівень злочинності не змінився. Особливо суттєвою ця різниця була в останньому році, коли майже всі респонденти відмітили зростання злочинності.

Слід звернути увагу на те, що думка проанкетованих співробітників поліції не завжди відповідала офіційним статистичним даним. Згідно з ними, у 20042008 рр., 2012 р. та у 2014 р. в Україні спостерігалося зниження кількості зареєстрованих злочинів. Натомість лише 11-13 % опитаних у 2004-2007 рр., 5 % у 2008 р. та 9 % у 2012 р. вважали, що стан злочинності в Україні поліпшився. А у 2014 р. частка таких респондентів загалом була нижче 1 %.

Це пояснюється переважанням серед учасників опитування негативних оцінок офіційних статистичних даних щодо злочинності. Протягом всього зазначеного періоду абсолютна більшість респондентів вважали, що офіційні статистичні дані занижують реальний рівень злочинності. Слід відмітити, що незважаючи на збіг думок респондентів та офіційних даних щодо росту злочинності у 2009-2013 рр. та 2015 р. більше 60 % опитаних вважало, що дані офіційної статистики нижчі за реальні.

Респондентам пропонувалося оцінити, яким чином протягом року змінилася фактична кількість окремих видів злочинів. Протягом всього періоду опитувань, крім 2010 р., на думку більшості респондентів фактична кількість умисних вбивств або зростала, або залишалася на тому ж рівні. Слід відмітити, що в остання три роки частка осіб, які відмітили збільшення числа умисних вбивств, дуже суттєво зросла. Згідно з даними офіційної статистики зазначений вид злочину за виключенням 2011 р. та 2013-2014 рр. навпаки постійно зменшувався.

Фактична кількість умисних тяжких тілесних ушкоджень на думку більшості респондентів зростала протягом всього періоду. Частка осіб, які давали таку оцінку в останні три роки також суттєво збільшилася. Ще від 20 % до 30 % проанкетованих вважали, що вона залишилась на тому ж рівні. Це також не відповідає офіційній статистиці, згідно з якою число тяжких тілесних ушкоджень зростало (причому несуттєво) тільки у 2003 р., 2007 р., 2012 р. та 2014 р.

Аналогічною була думка респондентів відносно умисних тілесних ушкоджень середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень. Тільки на відміну від попередніх двох видів злочину відсоток опитаних, які відмічали зростання кількості вказаних посягань, почав збільшуватися ще у 2009 р. Така оцінка також переважно не співпадала з офіційними даними. Виключення становить 2013 р., в якому кількість офіційно облікованих легких тілесних ушкоджень зросла одразу більш ніж у 40 разів.

Що стосується зґвалтувань, то протягом 2003-2010 рр. думка опитаних співпадала з офіційними статистичними даними. Більша частина респондентів вважали, що кількість злочинів цього виду зменшилась або залишилась на рівні минулого року. Тільки від 10 % до 20 % опитаних дотримувались протилежної думки. У 2011 р. ситуація змінилася, і відсоток респондентів, які вважали, що кількість зґвалтувань зростає, був вищим, ніж тих хто відмітив її зменшення. Звертає на себе увагу великий відсоток респондентів (в середньому 26 %), які не змогли визначитися з відповіддю на дане запитання.

Абсолютна більшість опитаних у 2002-2015 рр. працівників поліції вважали, що протягом року збільшилася кількість таких видів злочинів як: грабежі (від 50 % до 85 % респондентів), розбійні напади (40 80 %), крадіжки державного або колективного майна (35-65 %), квартирні крадіжки (45-80 %), крадіжки автомобілів (30-78 %), кишенькові крадіжки (35-66 %), випадки шахрайства (42-77 %), хуліганство (40-73 %), хабарництво (30-60 %), злочини, вчинені неповнолітніми (37-58 %), та злочини, вчинені на вулицях (44-72%).

Слід звернути увагу на те, що думка респондентів співпадає з офіційними статистичними даними тільки в окремі роки, коли за даними державної статистики в країні спостерігалося збільшення певних видів злочинів, а саме: грабежів - у 2003-2005 рр., 2009 р., 2013 р. та 2015 р.; розбоїв - 2003-2005 рр., 2009 р., 2015 р. шахрайських проявів - переважно весь період проведення опитування, випадків хабарництва - суттєве у 2003-2005 рр. та незначне в окремі роки, всіх видів крадіжок - 2003, 2009-2011 рр. та 2015 р., злочинів, вчинених неповнолітніми - 2003 р., 2010-2011 рр., та вчинених на вулицях - 2003р., 2009-2013 рр. Що стосується хуліганства, то за офіційними даними зростання його кількості відмічене тільки у 2003 р.

Протягом 2003-2007 рр. відсоток респондентів, які вважали, що кількість випадків вимагання зменшилася, був вищим, ніж тих, хто дотримувався протилежної думки. Починаючи з 2008 р. ситуація змінилася, і частка проанкетованих, які відмічали збільшення числа цих злочинів, зросла майже до 60 %. Ще 25-30 % протягом всього періоду вважали, що їх чисельність залишилася на тому ж рівні. Такі відповіді в основному співпадають зі статистичними даними. Слід звернути увагу на дуже високий відсоток респондентів, які не змогли визначитися з оцінкою динаміки зазначених злочинів.

Аналогічною є ситуація зі злочинами, вчиненими організованими групами та злочинними організаціями. У 2003-2007 рр. відсоток респондентів, які вважали, що кількість таких злочинів збільшується, був меншим, ніж тих, хто відмічав її зниження, та не перевищував 20 %, а в наступні роки цей показник постійно зростав та у 2015 р. складав 62 %. Але така думка працівників поліції, що взяли участь у проведенні опитувань, не співпадає з даними статистики, згідно з якими кількість злочинів, вчинених організованими групами та злочинними організаціями, протягом періоду проведення опитувань зменшилася у 4,7 раза.

Що стосується злочинів, учинених особами, які мають судимість, то відсоток тих, хто вказав, що їх кількість зросла, та тих, хто вважає, що вона залишилися на тому ж рівні, у 2003-2007 рр. був приблизно однаковим. В наступні роки число перших значно зросло. Зростання у другій половині періоду проведення опитувань кількості негативних оцінок динаміки злочинів, вчинених особами, які мають судимість, відповідало збільшенню їх числа в офіційній статистиці.

Різниці у відповідях на вищевказані запитання між респондентами різного віку та стажу роботи в поліції не спостерігається.

Протягом всього періоду близько 50 % опитаних вважали, що діяльність поліції України по боротьбі зі злочинністю залишилась на тому ж рівні, як і в попередні роки. Разом з тим, у 2003-2010 рр. відсоток опитаних, які вважали, що вона покращилася, був вищим, ніж тих, що оцінювали роботу поліції негативно. Хоча респонденти віком 35-40 років дотримувалися переважно протилежної думки. В останні роки, особливо у 2015 р., ситуація змінилася і негативних оцінок стало більше, ніж позитивних.

У 2003-2009 рр. близько 40 % опитаних відмічали негативне ставлення населення до міліції, і ще стільки ж вважали, що воно є байдужим. Тільки близько 10% опитаних вважали, що населення ставиться до міліції позитивно. В наступні роки частка негативних оцінок стрімко зростала та в 2013 р. досягла 80 %. Відповідно суттєво знизився відсоток респондентів, які відмічали байдуже ставлення (15 %), а також позитивних оцінок (2,6 %). У 2014-2015 рр. частка перших дещо знизилась, але залишалась значною (60 %). Це переважно співробітники поліції, віком від 30 до 40 років, стаж роботи яких в поліції 1015 років. Слід звернути увагу, що у 2015 р. на фоні реформи правоохоронної системи та створення нової поліції зросла до 8,4 % частка опитаних, які вважають, що населення позитивно ставиться до поліції. Але це ще занадто малий відсоток.

Респондентам було запропоновано визначити можливі форми співпраці населення України з поліцією. Більшість працівників поліції (міліції) (в середньому 63 %) вважали, що громадяни згодні викликати правоохоронців в разі вчинення злочину в їх присутності. Третина опитаних відмітила такі можливі форми співпраці, як готовність повідомити поліцію про підготовку до вчинення злочину, негласно співпрацювати з працівниками поліції, бути позаштатним співробітником поліції (у 2015 р. спостерігалось зниження їх частки до 16,8 %), виступити як понятий при здійсненні слідчої дії та під час судового розгляду кримінальної справи (в останньому році їх відсоток збільшився до 29 %). На думку близько 20 % опитаних пересічні громадяни готові брати участь в охороні громадського порядку в складі ДНД (зростання у 2015 р. до 34,4 %), виступити як свідок під час розслідування та судового розгляду кримінальної справи (зростання до 21 %), допомогти працівникам поліції припинити злочин (зростання до 35,9 %). В середньому 15 % (зростання до 26 %) респондентів допускають готовність громадян попередити або припинити злочин чи правопорушення власними силами, а менше 10 % - надати в розпорядження працівників поліції свій автомобіль, телефон, якщо це необхідно для переслідування та затримання злочинця. Як бачимо в останньому році активність громадян щодо сприяння поліції у попередженні та розкритті злочинів, на думку респондентів, зросла.

Цікавим є зіставлення цих даних з відповідями студентів м. Києва на запитання “У якій формі ви готові сприяти діяльності поліції по боротьбі зі злочинністю?”. Серйозні розбіжності у відповідях стосуються лише таких форм сприяння роботі поліції, як участь в охороні громадського порядку в складі ДНД (студенти в середньому 5,2 %, співробітники поліції - 22,2 %), негласна співпраця з працівниками поліції (9,7 % та 32 % відповідно), а також готовність бути позаштатним співробітником поліції (9 % та 26,4 %). В той же час відсоток опитаних студентів м. Києва, які готові виступити як свідок під час розслідування та судового розгляду кримінальної справи, значно більший, ніж частка співробітників поліції, які допускають таку готовність (в середньому 32,6 % та 18,1 % відповідно).

На думку респондентів, основним джерелом інформування населення про роботу поліції є засоби масової інформації. Це, перш за все, телебачення (на це джерело інформації вказало близько 80 % опитаних), Інтернет (56 %) та газетні публікації (71,4 % на початку періоду проведення опитувань та 30 % у 2015 р.).

Від 20 % до 30 % респондентів вказували на таке джерело інформації, як спілкування з родичами, знайомими, колегами по роботі. Трохи меншу частку складають проанкетовані, які вважають, що громадяни отримують відомості щодо діяльності поліції з випадкових розмов у транспорті, в магазині, на ринку. Слід відмітити, що в останні роки відсотки осіб, які вказували на ці джерела інформації, постійно зменшувалися. На думку близько 20 % респондентів про роботу поліції громадяни дізнавалися через спілкування зі знайомими з правоохоронних органів, а від 13 % до 24 % - з власного досвіду, особистого спостереження. Лише близько 10 % респондентів (а в останньому році - 3 %) вказали на таке джерело інформації, як зустрічі та бесіди з працівниками поліції.

Що ж стосується оцінки повноти висвітлення діяльності поліції засобами масової інформації, то тут переважають негативні оцінки. Більше 40 % респондентів схиляються до такої думки. Сумарні оцінки задоволених становлять в середньому 20 %. У 2013-2014 рр. ситуація була ще більш складною і відсоток незадоволених перевищував 50 %.

Опитаним було також запропоновано виділити фактори, що утримують громадян від вчинення злочинів, обравши три найбільш, на їхню думку, значимі. Близько 3/4 респондентів вказали на виховання, отримане в сім'ї, як чинник попередження злочинної поведінки. Такий вагомий на думку кримінологів фактор як наявність роботи, що забезпечує гідні умови життя, підтримали в середньому 57 % опитаних працівників поліції. Інші чинники згадувалися значно рідше. Близько 40 % учасників дослідження зазначили, що вагомим чинником запобігання злочинності є загроза покарання. Слід відмітити досить високий відсоток респондентів (32 %), що вказали на такий фактор як рівень освіти і культури.

На інші чинники вказала незначна частка опитаних. Звертає увагу низький показник ствердних відповідей щодо такого фактору, як наявність сім'ї, дітей. Тільки в середньому 16,7 %, а в останньому році 11,5 % опитаних, визнають вагому роль цього фактору в утриманні громадян від вчинення злочинів.

На підставі наведених даних можна зробити такі висновки.

Протягом усього періоду проведення опитувань, на думку більшості проанкетованих працівників поліції (міліції), злочинність в Україні зростала, а в офіційних статистичних даних її реальний рівень занижувався. Причому в останні роки відсоток осіб, які відмічали зростання злочинності, збільшився до 95 %.

Абсолютна більшість респондентів вказували на зростання фактичної кількості таких видів злочинів як: умисні тяжкі тілесні ушкодження, умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження, грабежі, розбійні напади, крадіжки державного або колективного майна, квартирні крадіжки, крадіжки автомобілів, кишенькові крадіжки, випадки шахрайства, хуліганство, хабарництво, злочини, вчинені неповнолітніми, та злочини, вчинені на вулицях. При цьому думка респондентів співпадала з офіційними статистичними даними тільки в окремі роки, коли за даними державної статистики в країні спостерігалося збільшення кількості цих злочинів.

Відсоток респондентів, які вважали, що кількість залатувань, випадків вимагання та злочинів, вчинених організованими групами або злочинними організаціями, зменшилася, в першій половині періоду опитування був вищим, ніж тих, хто дотримувався протилежної думки. В останні роки ситуація змінилася, і частка проанкетованих, які відмічали збільшення числа цих злочинів суттєво зросла.

Що стосується злочинів, вчинених особами, які мають судимість, то відсоток тих, хто вказав, що їх кількість зросла, та тих, хто вважає, що вона залишилася на тому ж рівні, у 2003-2007 рр. був приблизно однаковим. Протягом наступних років число перших значно зросло.

Майже половина респондентів кожного року проведення опитувань вважали, що діяльність поліції України по боротьбі зі злочинністю не змінилася. А кількість учасників опитування, які вважали, що вона покращилася, у 2003-2010 рр. була більше, ніж тих, що оцінювали роботу поліції негативно. Протягом останніх років ситуація змінилася і негативних оцінок стало значно більше, ніж позитивних.

Більшість респондентів відмічають або негативне, або байдуже ставлення населення до поліції. Причому в останні роки відсоток негативних оцінок суттєво зріс. Різниці у відповідях на вищевказані запитання між респондентами різного віку та стажу роботи в поліції не спостерігається.

Абсолютна більшість проанкетованих працівників поліції виділяють готовність громадян тільки до виклику поліції в разі вчинення злочину в їх присутності. Менше третини респондентів допускають такі можливі форми співпраці, як готовність повідомити поліцію про підготовку до вчинення злочину, негласно співпрацювати з працівниками поліції, бути позаштатним співробітником поліції, виступити як понятий при здійсненні слідчої дії та під час судового розгляду кримінальної справи, виступити як свідок під час розслідування та судового розгляду кримінальної справи, допомогти працівникам поліції припинати злочин, брати участь в охороні громадського порядку в складі ДНД. Тільки близько 10% респондентів допускають готовність громадян попередити або припинити злочин чи правопорушення власними силами, а також надати в розпорядження працівників поліції свій автомобіль, телефон, якщо це необхідно для переслідування та затримання злочинця.

Основним джерелом інформування населення про роботу поліції, на думку респондентів, є засоби масової інформації - телебачення, Інтернет, газетні публікації. Більшість опитаних незадоволені повнотою висвітлення діяльності поліції засобами масової інформації.

До факторів, що утримують громадян від вчинення злочинів, близько 3/4 респондентів віднесли виховання, отримане в сім'ї, як чинник попередження злочинної поведінки. Такий вагомий на думку кримінологів фактор як наявність роботи, що забезпечує гідні умови життя, підтримали в середньому 57% опитаних працівників поліції. Інші чинники згадувалися значно рідше. Загалом, слід зазначити, що опитані продемонстрували досить глибоке розуміння механізму утримання громадян від вчинення злочинів. В якості антикриміногенних факторів були визначені базові процеси соціальної адаптації особи, що зумовлюють її соціальний статус та особливості поведінки.

Література

1. Кулик О.Г. Злочинність в Україні: теорія і практика кримінологічного дослідження: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / О.Г. Кулик; Держ. НДІ М-ва внутр. справ України. - К., 2013. - 40 с.

Размещено на Allbest.ru